Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №380/24437/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 рокусправа № 380/24437/25

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Гулкевич І.З. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, у якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №1300938-2412-1313, №1300937-2412-1313, №1300939-2412-1313 від 18.06.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірними рішеннями йому як фізичній особі безпідставно нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік щодо належних йому нежитлових будівель у смт. Лопатин (вул. Промислова, буд. 15в, 21в, 31в). Позивач вказує, що є співзасновником Фермерського господарства “Паськевичів” (основним видом діяльності якого є вирощування зернових, бобових та олійних культур), а зазначені будівлі належать до класу 1271 Державного класифікатора будівель та споруд (будівлі сільськогосподарського призначення) і передані до складеного капіталу/в користування ФГ “Паськевичів” на праві господарського відання (протоколи №1 від 31.08.2023 та №2 від 07.09.2023) для зберігання сільськогосподарської техніки та продукції. Майно не здається в оренду чи лізинг. На думку Позивача, об`єкти підпадають під дію підпункту “ж” пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України (ПКУ) та не є об`єктом оподаткування.

Ухвалою суду від 15.04.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач позов не визнав, долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому зазначив, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником спірних об`єктів є фізична особа ОСОБА_1 , яка не зареєстрована як суб`єкт господарювання (сільськогосподарський товаровиробник). Відповідач вважає, що сам факт заснування фермерського господарства не надає фізичній особі статусу сільськогосподарського товаровиробника. Передача майна юридичній особі на праві господарського відання без переходу права власності не звільняє фізичну особу-власника від обов`язку сплати податку. Також Відповідач заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн, вважаючи їх неспівмірними та надмірними.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_1 , площею 117,9 м.кв.; АДРЕСА_1 , площею 875,4 м.кв.; по АДРЕСА_1 , площею 98,10 м.кв.

Згідно з ДК 018-2000 / НК 018:2023 вказані об`єкти належать до класу 1271 “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства”.

Рішенням загальних зборів засновників фермерського господарства “Паськевичів” (протоколи №1 від 31.08.2023 та №2 від 07.09.2023) вищевказані будівлі внесено до складеного капіталу та закріплено за фермерським господарством “Паськевичів” на праві господарського відання для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності (зберігання зерна та техніки).

Основним видом діяльності фермерського господарства “Паськевичів” є вирощування зернових, бобових і насіння олійних культур (код КВЕД 01.11).

18.06.2025 ГУ ДПС у Львівській області винесене податкові повідомлення-рішення форми “Ф”: №1300938-2412-1313 на суму 18 646,02 грн; №1300937-2412-1313 на суму 2 511,27 грн; № 1300939-2412-1313 на суму 2 089,53 грн.

16.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУ ДПС у Львівській області із заявою про проведення звірки даних по об`єктах нерухомості, які перебувають у його власності на підставі пп.266.7.3 п.266.7 ст. 266 ПК України, оскільки із сумою визначеною в податкових повідомленнях-рішеннях не згідний.

Листом від 17.11.2025 №45494/6/13-01-24-12 ГУ ДПС у Львівській області повідомило, що ОСОБА_1 є власником будівель сільськогосподарського призначення, які були передані до статутного капіталу фермерського господарства “Паськевичів”. Після внесення зазначених будівель до статутного фонду, право власності на них переходить до фермерського господарства “Паськевичів”, як юридичної особи. Таким чином, пільга щодо сплати податку на нерухоме майно не надається фізичній особі, оскільки після передачі майна до статутного фонду вона втрачає право власності на ці об`єкти.

Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного їх правового регулювання.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі – ПК України).

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено статтею 266 ПК України.

За змістом підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Приписами підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Отже, аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що власник нежитлової нерухомості, яка за своїм окремими характеристиками і площею підпадає під об`єкт оподаткування, є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Спірним питанням, виходячи зі змісту позову та у межах цих правовідносин є встановлення того, чи є нерухоме майно, що належить позивачу, об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, чи має позивач пільгу по сплаті податку.

Так, відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства” (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

У 2024 році до цієї норми також внесені зміни, згідно з якими не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу “Нежитлові сільськогосподарські будівлі” (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Аналізуючи наведені вище нормативні приписи підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, суд дійшов висновку, що застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги, законодавець ключовими критеріями обрав сукупність дотримання трьох обов`язкових умов: 1) власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; 2) об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та віднесений до класу “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства” (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 або до класу “Нежитлові сільськогосподарські будівлі” (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023; 3) об`єкт нерухомості не здається власником в оренду, лізинг, позичку.

Досліджуючи питання дотримання позивачем вищевказаних умов, судом враховано наступне.

Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

Відповідно до ДК 018-2000 до групи Будівлі нежитлові інші (код 127) включено клас Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271)

У свою чергу клас Будівлі сільськогосподарського призначення (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін.

Суд зазначає, що наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 № 3573 “Про затвердження національного класифікатора НК 018:2023 та скасування національного класифікатора ДК 018-2000” (набрав чинності 01.01.2024) затверджено новий класифікатор будівель та споруд.

Фактично в описаній вище судом класифікації будівель сільськогосподарського призначення Класифікатор змін не зазнав.

З наданих суду доказів вбачається, що належні позивачу об`єкти нерухомого майна, на які контролюючим органом нараховано податкове зобов`язання відповідно до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відноситься до нежитлових будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та віднесений до класу “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства” (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 та до класу “Нежитлові сільськогосподарські будівлі” (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023. Вказана обставина не заперечується відповідачем.

Досліджуючи питання щодо наявності у позивача як фізичної особи статусу сільськогосподарського товаровиробника, судом враховано, що за змістом підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Відповідно до підпункту 14.1.234 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) - продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1-24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

Поняття сільськогосподарський товаровиробник також міститься у статті 1 Закону України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років” від 18.01.2001 №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. У свою чергу відповідно до норм вказаної сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов`язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

За змістом статті 1 Закону України “Про сільськогосподарський перепис” від 23.09.2008 №575-VI у редакції до 04.12.2020 виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Разом з тим, згідно зі статтею 1 Закону №575-VI, у редакції з 04.12.2020 виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Аналіз вказаного дає підстави суду дійти висновку, що наведені вище поняття “сільськогосподарський товаровиробник” не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №140/2700/149, від 26.11.2020 у справі №560/168/19, від 04.03.2021 у справі №500/2782/18.

Більш того, на користь висновку про те, що положення пункту “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є застосовними в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.

Так, Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII пп. “ж” пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, яка наведене вже судом вище, а до цього така норма вказувала лише на те, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, віднесені до класу “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства” (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.

У спірному випадку ОСОБА_1 не має статусу суб`єкта господарювання, проте вказує, що є засновником ФГ “Паськевичів”, яке вирощує, обробляє, зберігає і, в подальшому, реалізує сільськогосподарську продукцію, при цьому з використанням з цією метою нежитлові будівлі, належні позивачу на праві власності.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, ФГ “Паськевичів” 04.09.2023 зареєстроване як суб`єкт господарювання, засновником якого є ОСОБА_1 Фермерське господарство здійснює діяльність за основним видом: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Частиною 1 ст.1 Закону України “Про фермерське господарство” від 19.06.2003 №973-IV передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно рішень від 31.08.2023 та від 07.09.2023 нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_1 , площею 117,9 м.кв.; АДРЕСА_1 , площею 875,4 м.кв.; по вул. Промислова,21в, смт. Лопатин, Червоноградського району, Львівської області, площею 98,10 м.кв. внесено до складеного капіталу та закріплено за фермерським господарством “Паськевичів” на праві господарського відання для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності (зберігання зерна та техніки).

Позивач, як власник будівель сільськогосподарського призначення, є також засновником фермерського господарства, яке використовує такі будівлі у своїй діяльності.

Водночас, належні позивачу на праві власності будівлі, використовуються Фермерським господарством “Паськевичів” для ведення господарську діяльність за основним видом КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур та не здаються їх власником в оренду, лізинг, позичку.

Матеріали справи не містять підтверджень, що вказані будівлі були передані власником в оренду, лізинг, позичку.

У рішенні Конституційного Суду України № 12-р(II)/2024 від 18.12.2024 у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 51 Цивільного кодексу України (щодо конституційних гарантій прав фізичних осіб-підприємців) Конституційний Суд України вказав, що дотримання конституційних гарантій вільного розвитку підприємництва є значущим не лише для ефективного розвитку ринкової економіки, самозайнятості осіб і наповнення Державного бюджету України, а й для зміцнення таких основоположних цінностей конституційного порядку України, як демократія та правовладдя (верховенство права). Відносини держави і підприємництва мають втілювати європейську ідентичність Українського народу, незворотність європейського та євроатлантичного курсу України (абзац п`ятий преамбули Конституції України).

Конституційний Суд України зазначив, що свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, законодавець визначив як одну із загальних засад цивільного законодавства (пункт 4 статті 3 Кодексу). Забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, є загальними принципами господарювання в Україні (абзаци другий, третій статті 6 Господарського кодексу України). Отже, свобода особи, втілена у праві на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, гарантованому кожному частиною першою статті 42 Основного Закону України, сприяє реалізації низки інших конституційних прав, зокрема права власності (стаття 41 Конституції України).

Конституційний Суд України звернув увагу на те, що основою юридичного статусу фізичної особи є гарантовані Конституцією України людські права і свободи. У випадку реалізації фізичною особою конституційного права на підприємницьку діяльність її юридичний статус додатково набуває правомочностей, які випливають зі статусу підприємця. Водночас юридичний статус підприємця не обмежує фізичну особу щодо обсягу її людських прав і свобод, гарантованих Конституцією України.

Саме на ці підходи Конституційного Суду України звернув увагу Верховний Суд у своїй подальшій практиці, а саме у постанові від 05.02.2025 у справі №140/33208/23 та підкреслив, що у разі підтвердження засновником Фермерського господарства призначення належного йому на праві власності нерухомого майна для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та визначення сільськогосподарської діяльності, яка здійснюється цим Фермерським господарством, такий засновник не позбавлений можливості бути звільненим від сплати податку на нерухоме майно на підставі підпункту “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Наведене також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 09.05.2023 у справі №380/10802/22, від 26.06.2025 у справі №400/1245/23, від 16.10.2025 у справі №600/7751/23-а, в яких спірним було питання передачі позивачем належного йому на праві власності майна у користування фермерському господарству, власником та засновником якого був саме позивач.

Повертаючись до цієї справи, суд зазначає, що передбачена підпунктом “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

У спірному випадку позивач має право на пільгу в оподаткуванні податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, оскільки за наведених вище обставин належні йому нежитлові будівлі не є об`єктом оподаткування у розумінні приписів підпункту “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Здійснюючи нарахування податку, Головним управлінням ДПС у Львівській області не доведено, що будівлі, які належать позивачу на праві власності, не є будівлями сільськогосподарського призначення, а позивач - не є сільськогосподарським товаровиробником, що свідчить про не дотримання відповідачем як суб`єктом владних повноважень частини другої статті 2 КАС України при прийнятті рішень.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю шляхом прийняття рішення про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Львівській області №1300938-2412-1313, №1300937-2412-1313, №1300939-2412-1313 від 18.06.2025.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не обґрунтував обставини щодо правомірності прийнятих ним рішень, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Відтак, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є правомірними, обґрунтованими і підлягають до задоволення повністю.

Порядок розподілу судових витрат регулюється ст. 139 КАС України.

Згідно з ч.1,2 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між Адвокатським об`єднанням “Кайзен” та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги №173/25 від 08.12.2025.

Відповідно до вищезазначеного договору суд встановив, згідно з п.1.1. виконавець за винагороду приймає на себе зобов`язання усіма законними методами та способами надати правничу допомогу, здійснювати захист прав та представляти інтереси ОСОБА_1 , а замовник зобов`язується сплатити виконавцю за такі послуги гонорар.

Відповідно до п. 4.1. договору порядок обчислення гонорару - погодинна оплата з розрахунку вартості години роботи адвоката чинної станом на день платежу. Інші питання стосовно гонорару Виконавця та умов його сплати визначаються Сторонами Додатковою угодою до цього Договору.

Відповідно до Додаткової угоди від 08.12.2025 №1 до договору №173/25 від 08.12.2025 сторони домовились про те, що гонорар адвоката за підготовку адміністративного позову та ведення справи щодо оскарження податкових повідомлень-рішень в суді першої інстанції за договором про надання правничої допомоги №173/25 від 08.12.2025 становить 20000 грн. Гонорар сплачується після прийняття судом позитивного рішення у справі.

Суду надано акт приймання-передачі наданої правничої допомоги від 08.12.2025 та опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом під час надання правничої допомоги, а саме: вивчення фактичних обставин справи та первинна консультація щодо визначення ефективного способу захисту інтересів клієнта; аналіз узагальнення судової практики, що стосується підстав та предмету позову; складання та оформлення позовної заяви, із виготовленням копій доданих документів відповідно до кількості сторін.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).

Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі “Лавентс проти Латвії” (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “WestAllianceLimited” проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy), №34884/97).

Відтак, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 5000 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім цього, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем при зверненні до суду із цим позовом судового збору в розмірі 1211,20 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача..

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №1300938-2412-1313, №1300937-2412-1313, №1300939-2412-1313 від 18.06.2025

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок та на професійну правничу допомогу в сумі в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна