Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №380/13076/26 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №380/13076/26

Суддя: Грень Наталія Михайлівна

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 рокусправа № 380/13076/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні 28.10.2024 по 28.05.2026(включно).

- Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 133000 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 28.10.2024 по 28.05.2026, з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

В обґрунтування позову зазначає, що станом на день виключення її зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з нею розрахунку у повному обсязі. Вказує, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 у справі №380/186/25 відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем 28.05.2026. Таким чином, за твердженням позивача, після того, як відповідач у повному розмірі розрахувався із позивачем, в нього виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Просив позов задовольнити.

Ухвалою від 09.06.2026 суд відкрив провадження в адміністративній справі за цим позовом, призначив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 58902 від 06.07.2026), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування вказав, що при нарахуванні та виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, тому вважає, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП відсутні. За таких обставин, вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходила військову службу за період з 17.12.2015 по 19.08.2022 у військовій частині НОМЕР_3 , аз 23.08.2022 по 08.10.2024 – у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28 жовтня 2024 року № 73-РС виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 з 08 жовтня 2024 року.

При виключенні позивача зі списків особового складу відповідача, з позивачем не здійснено повного розрахунку при звільненні, зокрема:

28.05.2026 відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 у справі № 380/186/25, здійснив виплату грошового забезпечення на суму 53337,54 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та перерахунками грошового забезпечення.

Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, він звернувся із цим позовом до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військово-службовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивача звільнено 08.10.2024.

На виконання рішення суду відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме нарахував та виплатив грошове забезпечення у розмірі 53337,54 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку, наявної в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.

Таким чином, оскільки грошового забезпечення в повному обсязі позивачу не виплачене в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Поряд з цим суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ, таким чином, як на момент проведення остаточного розрахунку з позивачем, так і на момент звернення позивача із даним позовом, розгляду і вирішення цієї справи, редакція ст. 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

В свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Суд вважає, що період затримки розрахунку при звільненні повинен обраховуватися з 09.10.2024 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по 27.05.2026 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) та становить 596 дні.

Водночас, з огляду на приписи ст. 117 КЗпП України в редакції від 01.07.2022, зазначений вище період обмежено шістьма місяцями, у зв`язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку в періоді з 09.10.2026 по 09.04.2025, тривалістю 183 календарних днів.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування періоду, за який необхідно стягувати середній заробіток за несвоєчасний розрахунок у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 21.02.2024 у справі №160/15380/22.

При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).

Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.

Так, з згідно з довідки ОК-7 розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у серпні 2024 – 36626,13 грн., у вересні 2024- 44110,00 грн.

Кількість календарних днів служби позивача у серпні - вересні 2024 року становила 61 день.

Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 1323,54 грн в день (80736,13 грн грн/61 календарний день).

Таким чином, середнє грошове забезпечення у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні за 6 місяців становить 242 207,82 грн 1323,54 грн х 183 календарних днів).

Суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, якою законодавець обмежив виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, які суд ураховує на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України.

Така ж позиція висловлена і в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, в якій Суд стосовно періоду з 19 липня 2022 року зазначив про те, що приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, належить враховувати без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Суд враховує, що обраний ним засіб захисту прав позивача повинен бути ефективним, а рішення суду таким, що не викликатиме на стадії його виконання нових спорів між сторонами. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тому суд, встановивши несвоєчасну виплату роботодавцем працівнику належних при звільненні сум, повинен стягнути з відповідача на користь позивача конкретну суму штрафних санкцій, а не зобов`язувати відповідача нараховувати розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, середнє грошове забезпечення у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні за 6 місяців становить 242 207,82 грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 КАС України, суд -

у х в а л и в:

1.Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії – задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні 28.10.2024 по 28.05.2026(включно).

3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 242 207,82 грн.

4.Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одну) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua