Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №320/15895/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 року м. Київ Справа № 320/15895/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доКомісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час здійснення мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1

провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час здійснення мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 21.03.2025 №9 від, в частині відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .

зобов`язати Комісію з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву від 20.03.2025 року ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, та прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

Аргументуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач протиправно прийняв рішення в частині відмови в надані відстрочки від призову позивачу, оскільки відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» він має на це право, у зв`язку з тим, що у нього на утриманні три неповнолітні дитини.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 відкрито провадження у справі №320/15895/25, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою суд витребував від відповідача належним чином завірені копії: рішення, оформлене протокол № 9 від 21.03.2025 про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , у наданні відстрочки від призову на військову службу; заяву від 20.03.2025 року разом із усіма документами, поданими ОСОБА_1 ”, всіх матеріалів, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті спірного рішення, вчинення бездіяльності/дій.

Відповідач копію ухвала про відкриття провадження отримав 19.05.2025, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, однак правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як зазначає позивач, він є батьком трьох неповнолітніх дітей:

син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 , видане відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м.Києва 13.06.2009 року;

донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_3 , видане відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м.Києва 09.06.2015 року;

донька- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 , видане Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м.Києві 05.11.2016 року.

У зв`язку із цим, 20.03.2025, позивач звернувся до комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою встановленого зразку до відповідача, щодо оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

До даної заяви було додано наступні належним чином засвідчені документи:

копія електронного військово - облікового документа з додатку “РЕЗЕРВ+”;

копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 ;

копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 ;

копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_4 ;

копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 ;

копія рішення суду про розірвання шлюбу;

нотаріально посвідчена копія заяви матері про утримання батьком трьох неповнолітніх дітей;

інформація з реєстру боржників про відсутність заборгованості та лист Шевченківського відділу ДВС у м.Києві про відсутність виконавчих проваджень.

Повідомленням від 21.03.2025 № 05/2314 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатом розгляду заяви, протоколом від 21.03.2025 №9, комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Причини відмови: у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують право на відстрочку пункту 58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2024р. № 560.

Не погоджуючись із правомірністю оскаржуваного рішення, та вважаючи його таким, що підлягає скасуванню, позивач, звернувся до суду.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в України», затвердженим Законом України від 24.02.2022р. № 2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і триває на цей час.

Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян, щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-XII, тут і далі в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).

У статті 1 Закону №3543-ХІІ, визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок військову службу» № 2232-ХІІІ (далі - Закон №2232-ХІІІ), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно з абзацом першим частини першої статті 39 Закону № 2232-ХІІ, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами Україна «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з частиною 5 статті 22 Закону №3543, призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України прийняв постанову №560 від 16.05.2024, яка набрала чинності 18.05.2024 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі — Порядок). Цей Порядок визначає: зокрема - процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Пунктом 56 Порядку проведення призову передбачено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-XII.

Відповідно до абзаців 1-3 пункту 57 Порядку проведення призову для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділі);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з абзацами 1, 9 пункту 58 Порядку проведення призову за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділі за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

До заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Додатком 5 до Порядку проведення призову передбачено Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону №3543-XII.

Відповідно до цього додатку документами, що підтверджують право на відстрочку для військовозобов`язаних жінок та чоловіків, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, є:

свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовозобов`язаного (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовозобов`язаного виник обов`язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності), та один з таких документів:

свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше);

рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним;

рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним;

письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні;

свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) та документи, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (свідоцтво про смерть) ;

витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин;

рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим;

вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду;

рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька;

інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовозобов`язаного за категорією стягнення (характером зобов`язання) стягнення аліментів з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки.

Абзацами 1, 2, 3, 4, 10, 15, 33 пункту 60 Порядку проведення призову визначено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.

Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі позитивного рішення у протоколі окремо зазначається строк, на який надано відстрочку, та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку). У разі відмови у наданні відстрочки у протоколі зазначаються причини такої відмови.

Рішення комісії може бути оскаржене у судовому порядку.

Перевірка підстав у військовозобов`язаного щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (крім випадків, коли відстрочка від призову оформляється та надається автоматично відповідно до пункту 59 цього Порядку) здійснюється посадовими особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) відповідно до їх функціональних обов`язків за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних.

У разі неможливості провести перевірку наявності у військовозобов`язаного підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інших державних реєстрів або баз (банків) даних територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (Центральне управління або регіональні органи СБУ чи відповідний підрозділ розвідувальних органів) повідомляє такому військовозобов`язаному засобами телефонного, електронного або поштового зв`язку про необхідність надання ним відповідних підтвердних документів для продовження раніше наданої відстрочки.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент подання позивачем заяви про надання відстрочки (редакція постанови Кабінету Міністрів України № 219 від 28.02.2025) передбачав подання заявником ряду документів, зокрема тих, які підтверджують факт перебування дитина на утриманні військовозобов`язаного.

Зокрема, станом на 21.03.2025 передбачено надання одного з таких документів:

- свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше);

- рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним;

- рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним;

- письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні.

В матеріалах справи відсутні відомості, щодо подання будь яких із зазначених документів.

Отже, надані позивачем документи не підтверджують наявність усіх передбачених законодавством умов для надання відстрочки.

Суд визнає помилковими доводи позивача, що надання відстрочки з цієї підстави є лише факт наявності у нього трьох дітей, оскільки законодавство пов`язує її саме з фактом утримання.

Також суд враховує, що позивач намагався підтвердити вказаний факт шляхом надання нотаріально засвідченої заяви від колишньої дружини, щодо утримання спільних дітей в добровільному порядку, проте подання такого документа не передбачено Порядком № 560, приписи якого є обов`язковими для відповідача.

Суд також відхиляє посилання позивача на те, що раніше йому вже надавалася відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації з аналогічних підстав. Предметом розгляду у цій справі є виключно правомірність рішення відповідача, оформленого протоколом від від 21.03.2025 №9, прийнятого за результатами розгляду документів, поданих позивачем під час відповідного звернення. Попередні рішення про надання відстрочки не є предметом розгляду у цій справі. Крім того, кожне звернення військовозобов`язаного, щодо оформлення відстрочки підлягає самостійному розгляду на підставі документів, поданих під час відповідного звернення, та з урахуванням законодавства, чинного на момент прийняття рішення. Сам факт прийняття відповідачем у минулому рішення про надання позивачу відстрочки не свідчить про протиправність оскаржуваного рішення та не звільняє позивача від обов`язку повторно підтвердити наявність усіх передбачених законодавством підстав шляхом подання документів, визначених додатком 5 до Порядку №560.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з підставами прийняття спірного рішення, оскільки позивачем під час звернення із заявою не додано усіх необхідних документів визначених постановою КМУ №560, а отже не доведено існування обставин здійснення ним, як військовозобов`язаним, наявності законних підстав для надання відстрочки йому відповідно до п.3 ч. 1 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Отже позивачем не дотримано порядок отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, встановлений чинним законодавством.

При цьому, суд також не може перебирати на себе функцію органу військового управління, що забезпечує виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, та приймати рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації замість такого органу, поза встановленою процедурою, оскільки це не відноситься до завдань адміністративного судочинства, а відповідно позовні вимоги про зобов`язання відповідача оформити та видати позивачу відстрочку від проходження військової служби під час мобілізації також не підлягають задоволенню.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (параграф 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладені на них обов`язки доказування було виконано з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

З огляду на відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до положень ст.139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

2. Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.