Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №320/1039/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року справа №320/1039/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання противоправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Суть спору та процесуальні дії у справі.

ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 про визнання противоправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

- визнати дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо відмови ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» – протиправними;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на підставі п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2026 постановлено здійснювати розгляд (формування та зберігання) судової справи в електронній формі.

Правова позиція сторін.

Позивач зазначає, що відповідно до довідки від 15.05.2025 № 2943 він перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з 28.04.2021 по теперішній час за контрактом. Згідно з довідкою від 21.11.2025, ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України 18.03.2019. Зазначена довідка видана у зв`язку зі знищенням станом на 24.02.2022, під час повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, обліково-послужної документації особового складу військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, що підтверджується актами про знищення справ, книг, журналів «Для службового користування» та несекретних справ, книг, журналів відділення документального забезпечення та контролю штабу військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 24.02.2022 № 1 та від 31.05.2022 № 27/вн. Відповідно до довідки від 22.11.2025 № 4170 про безпосередню участь особи в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, старший солдат ОСОБА_1 у періоди з 26.03.2022 по 12.05.2022, з 17.09.2022 по 02.11.2022, з 03.06.2023 по 30.06.2024, з 10.07.2023 по 19.07.2023, з 30.07.2023 по 25.08.2023, з 28.09.2024 по 16.10.2024, з 16.10.2024 по 31.10.2024, з 27.11.2024 по 28.11.2024, з 07.03.2025 по 19.05.2025, з 19.07.2025 по 11.08.2025 та з 12.08.2025 по 25.10.2025 брав участь у зазначених заходах, перебуваючи в містах Сєверодонецьк, Рубіжне та Лисичанськ Сєвєродонецького району, селі Стельмахівка Сватівського району Луганської області, місті Дружківка, селищі міського типу Райське, селі Дробишеве Краматорського району, селах Озарянівка, Курдюмівка, Спірне та Івано-Дар`ївка Бахмутського району, селі Никанорівка Покровського району Донецької області. Загальна кількість днів участі, зазначена в довідці, становить 736 днів. Листом від 25.11.2025 № 25/18/3/2М408Аз відповідач повідомив позивача, що ОСОБА_1 28.04.2021 було зараховано до військової частини НОМЕР_2 для проходження строкової військової служби, а відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 16.11.2021 № 57 по особовому складу його прийнято на військову службу за контрактом згідно зі статтею 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У зв`язку з тим, що контракт було укладено до введення воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідач зазначив, що виплата одноразової грошової винагороди не передбачена умовами постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153. Позивач вважає, що факт проходження ним військової служби станом на 24.02.2022 не впливає на набуття права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, оскільки ані в редакції на момент прийняття, ані в подальших редакціях з урахуванням внесених змін ця постанова не містить умов або обмежень щодо виплати зазначеної винагороди особам, які до введення воєнного стану на території України вже проходили військову службу, а після його введення продовжили проходження військової служби на підставі продовженого контракту. Як зазначає позивач, 16.11.2021 він уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України строком на три роки. Крім того, позивач вказує, що не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, а також не притягувався на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються під час оцінювання стану дисципліни та строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився. Позивач не погоджується з доводами відповідача про відсутність у нього права на спірну грошову винагороду з огляду на укладення контракту 16.11.2021, тобто до введення воєнного стану на території України. На обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що під час дії воєнного стану він продовжив дію контракту, чим, на його думку, фактично уклав контракт про проходження військової служби вже в період воєнного стану. Позивач також вважає, що виплата грошової винагороди в розмірі 1 000 000 гривень за тривалість проходження військової служби в бойових умовах, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», виключно особам, які проходять військову службу на період воєнного стану, призводитиме до дискримінації осіб віком до 25 років, які були прийняті на військову службу за контрактом до введення воєнного стану, але після його введення виявили бажання продовжувати військову службу та продовжили дію укладених контрактів.

05.02.2026 року від уповноваженого представника Військової частини НОМЕР_2 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що останній просить суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідач зазначає, що спірним питанням у цій справі є наявність у позивача права на отримання одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 з урахуванням критеріїв відповідності, визначених пунктами 3 та 4 зазначеної постанови, зокрема щодо дати прийняття на військову службу. Відповідач вказує, що пунктами 3 та 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153 визначено вимоги, яким мають відповідати учасники експериментального проєкту та військовослужбовці для отримання одноразової грошової винагороди. Зокрема, йдеться про осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Національної гвардії України або Державної прикордонної служби України, які проходять військову службу на посадах рядового складу, до набрання чинності зазначеною постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах їх ведення, а строк такої участі станом на 13.02.2025 становить не менше шести місяців, або менше шести місяців за наявності захворювань, поранень, травм, контузій чи каліцтв, одержаних під час захисту Вітчизни. Відповідач наголошує, що ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу за контрактом 16.11.2021, що не заперечується позивачем. Отже, позивача було прийнято на військову службу до введення воєнного стану 24.02.2022 та до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 153 13.02.2025. З огляду на це відповідач вважає, що позивач не має права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження військової служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 гривень, передбаченої пунктом 4 зазначеної постанови, а тому підстави для задоволення відповідної позовної вимоги відсутні. На обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України № 153, яким установлено, що учасниками експериментального проєкту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил України, Національної гвардії України або Державної прикордонної служби України на посади рядового складу. До учасників проєкту також належать Збройні Сили України, Національна гвардія України, Державна прикордонна служба України, Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України та військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил України, Головним управлінням Національної гвардії України й Адміністрацією Державної прикордонної служби України. Крім того, відповідач посилається на пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153, відповідно до якого одноразова грошова винагорода в розмірі 1 000 000 гривень виплачується особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах їх ведення протягом строку, що в сукупності становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності зазначеною постановою. Відповідач також зазначає, що військовослужбовцям, які відповідають визначеним вимогам, але станом на дату набрання чинності постановою брали безпосередню участь у бойових діях у районах їх ведення протягом строку менше шести місяців, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби з розрахунку однієї шостої від 1 000 000 гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі в бойових діях, обчислених сумарно. Водночас у випадках, коли строк безпосередньої участі в бойових діях становить менше шести місяців у зв`язку з наявністю захворювань, поранень, травм, контузій або каліцтв, одержаних під час захисту Вітчизни, або перебуванням у полоні з подальшим звільненням з нього, за винятком добровільної здачі в полон, винагорода виплачується в повному обсязі. Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153 винагорода не виплачується військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту, якщо вони два або більше разів у сукупності притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни та строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився. Таким чином, відповідач вважає, що оскільки позивача було прийнято на військову службу за контрактом 16.11.2021, тобто до введення воєнного стану в Україні, він не відповідає встановленій пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153 вимозі щодо прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, а тому не має права на отримання спірної одноразової грошової винагороди.

05.02.2026 ОСОБА_1 скерував до суду письмовий відзив.

Позивач не погоджується з твердженням відповідача про те, що ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу за контрактом 16.11.2021, тобто до введення воєнного стану 24.02.2022 та до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 13.02.2025, у зв`язку з чим не має права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 гривень. На підтвердження своєї позиції позивач зазначає, що відповідно до довідки від 15.05.2025 № 2943, яка міститься в матеріалах справи, він перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з 28.04.2021 по теперішній час за контрактом. 16.11.2021 позивач уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України строком на три роки. Водночас, відповідно до статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад установлені строки на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону. Отже, позивач зазначає, що під час дії воєнного стану, у віці 23 років, продовжив проходження військової служби за контрактом на період дії воєнного стану. З метою отримання документального підтвердження зазначеної обставини 14.01.2026 позивачем було направлено до військової частини НОМЕР_2 адвокатський запит про надання витягу з наказу щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про продовження дії контракту на період воєнного стану. Однак станом на 02.02.2026 відповідь за результатами розгляду адвокатського запиту не надійшла. Відповідно до довідки від 22.11.2025 № 4170 про безпосередню участь особи в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, старший солдат ОСОБА_1 у періоди з 26.03.2022 по 12.05.2022, з 17.09.2022 по 02.11.2022, з 03.06.2023 по 30.06.2024, з 10.07.2023 по 19.07.2023, з 30.07.2023 по 25.08.2023, з 28.09.2024 по 16.10.2024, з 16.10.2024 по 31.10.2024, з 27.11.2024 по 28.11.2024, з 07.03.2025 по 19.05.2025, з 19.07.2025 по 11.08.2025 та з 12.08.2025 по 25.10.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. У зазначені періоди він перебував у містах Сєверодонецьк, Рубіжне та Лисичанськ Сєвєродонецького району, селі Стельмахівка Сватівського району Луганської області, місті Дружківка, селищі міського типу Райське, селі Дробишеве Краматорського району, селах Озарянівка, Курдюмівка, Спірне та Івано-Дар`ївка Бахмутського району, селі Никанорівка Покровського району Донецької області. Загальна кількість днів участі, зазначена в довідці, становить 736 днів. Позивач наголошує, що з положень абзацу другого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 випливає, що умовами набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах є сукупність таких обставин: належність особи до рядового, сержантського або старшинського складу; прийняття або призов на військову службу у віці до 25 років; особиста та безпосередня участь у бойових діях у районах їх ведення протягом строку, який у сукупності становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності зазначеною постановою. Позивач вважає, що доводи відповідача про відсутність у нього права на отримання спірної винагороди не відповідають дійсності, оскільки станом на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 153, а саме 13.02.2025, він продовжував проходити військову службу, а під час дії воєнного стану дія його контракту була продовжена. На думку позивача, це свідчить про проходження ним військової служби за контрактом у період дії воєнного стану. Позивач зазначає, що з моменту введення воєнного стану правовий режим проходження ним військової служби змінився, а продовження дії контракту відповідно до статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підтверджує фактичне проходження військової служби в період воєнного стану незалежно від дати первісного укладення контракту. Крім того, позивач посилається на мету прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 11 лютого 2025 року № 153, а саме підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України під час воєнного стану. Зазначеною постановою передбачено додаткові гарантії для громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану. Позивач вважає, що має право на отримання передбаченої постановою одноразової грошової винагороди, та зазначає, що подібні висновки викладені в рішеннях Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/17103/25, Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/30467/25 та Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 620/13284/25. Щодо довідки від 29.01.2026 № 746, долученої відповідачем до відзиву на позовну заяву Позивач заперечує проти врахування довідки від 29.01.2026 № 746, долученої відповідачем до відзиву на позовну заяву, відповідно до якої з 10.11.2025 він рахується таким, що самовільно залишив військову частину. На думку позивача, зазначена довідка не відповідає дійсним обставинам проходження ним військової служби та містить відомості, які вводять суд в оману. Позивач стверджує, що інформація про те, що з 10.11.2025 він самовільно залишив військову частину, спростовується належними та допустимими доказами, зокрема виписками із заробітної плати, які підтверджують нарахування та виплату йому грошового забезпечення як військовослужбовцю, який безпосередньо перебуває в зоні бойових дій. Позивач зазначає, що нарахування грошового забезпечення в підвищених розмірах, передбачених за виконання бойових завдань, підтверджує фактичне проходження ним військової служби у відповідні дати, виконання обов`язків військовослужбовця та перебування в районі проведення бойових дій. Позивач також стверджує, що довідка від 29.01.2026 № 746 була складена внаслідок технічної помилки та не відповідає дійсності. На підтвердження цього до матеріалів справи долучено довідку від 03.02.2026 № 858, відповідно до якої ОСОБА_1 дійсно перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 2-го корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з 28.04.2021 по теперішній час. З огляду на викладене ОСОБА_1 просить задовольнити позов у повному обсязі.

06.02.2026 скеровано клопотання, у якому відповідач зазначає, що військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України через підсистему «Електронний суд» було направлено до Київського окружного адміністративного суду відзив на позов ОСОБА_1 від 29.01.2026 № 25/18/14-1836-2026 з додатками, зокрема довідкою від 29.01.2026 № 746, яка містить технічну помилку в частині зазначення інформації про те, що ОСОБА_1 з 10.11.2025 рахується таким, що самовільно залишив військову частину. З огляду на викладене відповідач просить суд не враховувати під час розгляду справи довідку від 29.01.2026 № 746 та долучити до матеріалів справи довідку від 03.02.2026 № 858.

19.02.2026 скеровано клопотання, у якому вказано наступне. 15.02.2026 позивач отримав від військової частини витяг з наказу від 15.11.2024 № 341 про продовження відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, дії контракту про проходження військової служби водія 6-ї роти оперативного призначення на бойових машинах піхоти 2-го батальйону оперативного призначення старшого солдата ОСОБА_1 з 17.11.2024 до оголошення демобілізації. Позивач стверджує, що зазначений документ підтверджує продовження дії контракту на період воєнного стану. У зв`язку з цим позивач не погоджується з доводами відповідача про відсутність у нього права на отримання спірної грошової винагороди, оскільки станом на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, а саме 13.02.2025, дія його контракту була продовжена під час воєнного стану. На думку позивача, це свідчить про проходження ним військової служби за контрактом у період дії воєнного стану. Крім того, позивач зазначає, що з моменту введення воєнного стану правовий режим проходження ним військової служби змінився, а продовження дії контракту відповідно до статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підтверджує фактичне проходження військової служби під час воєнного стану незалежно від дати первісного укладення контракту. Також позивач вважає, що вузьке тлумачення абзацу четвертого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, яке обмежує коло військовослужбовців, що мають право на отримання відповідної винагороди, призводитиме до дискримінації осіб, які уклали контракт про проходження військової служби у віці до 25 років та продовжили військову службу за обставин, визначених зазначеною постановою. З огляду на викладене позивач просить суд прийняти клопотання про долучення доказів до розгляду, долучити його до матеріалів адміністративної справи № 320/1039/26 та врахувати викладені в ньому доводи під час ухвалення рішення у справі.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Гостомель, особистий номер НОМЕР_4 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 15 травня 2025 року № 2943, підписаною начальником відділення кадрової роботи підполковником ОСОБА_2 , ОСОБА_1 з 28 квітня 2021 року по теперішній час перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 та проходить військову службу за контрактом.

Відповідно до листа військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 13 листопада 2025 року № 1, наданого у відповідь на звернення від 20 листопада 2025 року № М-455-Аз, ОСОБА_1 28 квітня 2021 року було зараховано для проходження строкової військової служби до військової частини НОМЕР_2 . На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 16 листопада 2021 року № 57 по особовому складу та відповідно до статті 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» його було прийнято на військову службу за контрактом до введення воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні». У зазначеному листі військова частина повідомила, що виплата одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, умовами цієї постанови не передбачена.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 21 листопада 2025 року, ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення військової частини 18 березня 2019 року. У довідці зазначено, що станом на 24 лютого 2022 року обліково-послужну документацію особового складу військової частини НОМЕР_2 було знищено у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України. Знищення документації здійснено на підставі актів про знищення справ, книг і журналів з грифом «Для службового користування», а також несекретних справ, книг і журналів відділення документального забезпечення та контролю штабу військової частини НОМЕР_2 від 24 лютого 2022 року № 1 та від 31 травня 2022 року № 27/вн.

Водночас у довідці військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України без зазначення номера, наведені відомості про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу та на всі види забезпечення військової частини 28 квітня 2021 року. У цій довідці також зазначено про знищення обліково-послужної документації на підставі актів від 24 лютого 2022 року № 1 та від 31 травня 2022 року № 27/вн.

Відповідно до службового посвідчення військовослужбовця серії НОМЕР_5 , виданого 18 березня 2025 року командиром військової частини полковником ОСОБА_3 , ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в Національній гвардії України. У посвідченні зазначено його дату народження - ІНФОРМАЦІЯ_3 , особистий номер НОМЕР_4 та військову частину НОМЕР_2 , яка видала посвідчення. Також у посвідченні зазначено про надання дозволу на зберігання та носіння табельної вогнепальної зброї.

Згідно з наказом начальника відділення кадрової роботи підполковника ОСОБА_4 від 26 лютого 2025 року ОСОБА_1 призначено на посаду стрільця-оператора 1 роти вогневої підтримки 2 спеціального призначення НОМЕР_6 батальйону спеціального призначення оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 .

Згідно з витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» від 13 серпня 2025 року № ФОВА-00442644, сформованим стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Гостомель, відомості про притягнення його до кримінальної відповідальності, наявність незнятої чи непогашеної судимості та перебування в розшуку відсутні.

Відповідно до витягу з протоколу № 23 засідання комісії з розгляду питань надання одноразової грошової допомоги від 5 вересня 2025 року, комісія розглянула документи старшого солдата ОСОБА_1 , а саме рапорт, витяг з наказу про прийняття на військову службу за контрактом від 16 листопада 2021 року № 57 по особовому складу та витяг з інформаційно-аналітичної системи від 21 серпня 2025 року. За результатами розгляду документів комісія ухвалила рішення про відмову у виплаті одноразової грошової винагороди, зазначивши, що військовослужбовця було прийнято або призвано на військову службу до введення воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64, а датою прийняття на військову службу за контрактом є 16 листопада 2021 року.

Листом від 25 листопада 2025 року № 25/18/3/2М408Аз відповідач повідомив позивача, що ОСОБА_1 28 квітня 2021 року було зараховано для проходження строкової військової служби до військової частини НОМЕР_2 , а відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 16 листопада 2021 року № 57 по особовому складу та статті 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» його прийнято на військову службу за контрактом до введення воєнного стану. У зв`язку з цим відповідач зазначив, що виплата одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, не передбачена умовами цієї постанови.

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 22 листопада 2025 року № 4170, старший солдат ОСОБА_1 брав участь у зазначених заходах у такі періоди: з 26 березня 2022 року по 12 травня 2022 року; з 17 вересня 2022 року по 2 листопада 2022 року; з 3 червня 2023 року по 30 червня 2024 року; з 10 липня 2023 року по 19 липня 2023 року; з 30 липня 2023 року по 25 серпня 2023 року; з 28 вересня 2024 року по 16 жовтня 2024 року; з 16 жовтня 2024 року по 31 жовтня 2024 року; з 27 листопада 2024 року по 28 листопада 2024 року; з 7 березня 2025 року по 19 травня 2025 року; з 19 липня 2025 року по 11 серпня 2025 року; з 12 серпня 2025 року по 25 жовтня 2025 року.

У зазначеній довідці вказано, що під час участі в заходах позивач перебував у містах Сєвєродонецьк, Рубіжне та Лисичанськ Сєвєродонецького району, селі Стельмахівка Сватівського району Луганської області, місті Дружківка, селищі міського типу Райське, селах Дробишеве Краматорського району, Озарянівка, Курдюмівка, Спірне та Івано-Дар`ївка Бахмутського району, а також у селі Никанорівка Покровського району Донецької області. У довідці зазначено загальну кількість днів участі - 736. Відомості про безпосередню участь у заходах наведено на підставі відповідних наказів командира військової частини НОМЕР_2 про вибуття особового складу у службові відрядження для участі в цих заходах.

Окремо в матеріалах справи наявні відомості про довідку військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 22 листопада 2025 року № 4140, підписану тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини НОМЕР_2 полковником ОСОБА_5 . У ній зазначено, що старший солдат ОСОБА_1 , який обіймав посаду водія розвідувального взводу спеціального призначення 3 батальйону оперативного призначення, брав безпосередню участь у заходах з оборони України в періоди, наведені в довідці, з 26 березня 2022 року по 25 жовтня 2025 року, із зазначенням окремих часових проміжків, наведених вище.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування, висновки суду.

Відповідно до статті 3 Конституції України, держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII) установлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Згідно ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06 грудня 1991 року № 1934-XII, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, та військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов`язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов`язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року введено воєнний стан.

На час розгляду судом цієї адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.

Соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) і спеціальні збори, та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону № 2011-XII та інших нормативно-правових актів.

Закон № 2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно ст. 1-2 Закону № 2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За приписами ч. 1 ст. 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Керуючись абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом 1 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 153 (набрала чинності 13.02.2025) «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок № 153).

Відповідно до п. 3 Постанови № 153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Національна гвардія;

Державна прикордонна служба;

Міністерство оборони;

Міністерство внутрішніх справ;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Пунктом 4 Постанови № 153 установлено, що:

особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Згідно абз. 2 п. 4 Постанови № 153 (в редакції від 01.04.2025) особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

На виконання абз. 4 п. 4 Постанови № 153 (в редакції від 01.04.2025) військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Отже, реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн можлива виключно за умови дотримання встановлених Постановою № 153 вимог, а саме:

- особа відноситься до рядового, сержантського та старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення,

- до набрання чинності Постановою № 153 у віці до 25 років така особа була прийнята або призвана на військову службу під час воєнного стану;

- особа проходить військову службу, є діючими військовослужбовцями на дату набрання чинності Постановою № 153;

- особа брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора сукупним строком не менше 6 місяців або меншим строком за відповідних умов;

- відсутні факти притягнення до кримінальної відповідальності, двох або більше разів притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Спір у цій справі стосується права позивача на отримання одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153. Відповідач відмовив у виплаті зазначеної винагороди листом від 25 листопада 2025 року № 25/18/3/2М408Аз, посилаючись на те, що позивача прийнято на військову службу за контрактом 16 листопада 2021 року, тобто до введення воєнного стану 24 лютого 2022 року.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зарахований до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України для проходження строкової військової служби 28 квітня 2021 року. Наказом командира військової частини від 16 листопада 2021 року № 57 по особовому складу його прийнято на військову службу за контрактом строком на три роки.

Згідно з витягом з наказу від 15 листопада 2024 року № 341, який позивач отримав від військової частини 15 лютого 2026 року та подав до суду з клопотанням від 19 лютого 2026 року, дію контракту продовжено з 17 листопада 2024 року до оголошення демобілізації. Отже, дія контракту позивача була продовжена під час воєнного стану, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, яка набрала чинності 13 лютого 2025 року, та до досягнення позивачем 25-річного віку.

Витяг з наказу № 341 було подано після отримання відповідного документа від військової частини. До цього, 14 січня 2026 року, було направлено адвокатський запит щодо отримання необхідної інформації та документів, однак відповіді на нього надано не було. Відповідач не спростував достовірності зазначеного витягу та не заперечив викладених у ньому відомостей.

На час набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 позивачу було 23 роки. Він має військове звання старшого солдата та обіймає посаду рядового складу.

Відповідно до довідки від 22 листопада 2025 року № 4170 позивач безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у районах Сєвєродонецька, Лисичанська, Бахмутському, Краматорському та інших районах Луганської і Донецької областей. Загальна тривалість зазначеної участі за періодами, наведеними в довідці, становить 736 днів. Тривалість участі до 13 лютого 2025 року, без урахування періодів після цієї дати та без подвійного врахування днів, що припадають на накладені проміжки, перевищує шість місяців.

Факт продовження проходження військової служби позивачем підтверджується також довідкою військової частини НОМЕР_2 від 3 лютого 2026 року № 858, відповідно до якої він проходить військову службу у цій військовій частині з 28 квітня 2021 року по теперішній час.

Довідка від 29 січня 2026 року № 746, у якій зазначалося, що ОСОБА_1 з 10 листопада 2025 року рахується таким, що самовільно залишив військову частину, містила технічну помилку. Водночас суд приймає до уваги, що відповідач визнав наявність цієї помилки та просив суд не враховувати зазначену довідку, а долучити до матеріалів справи довідку від 3 лютого 2026 року № 858.

Таким чином, відповідач обґрунтував відмову у виплаті одноразової грошової винагороди датою первісного прийняття позивача на військову службу за контрактом - 16 листопада 2021 року. Водночас матеріали справи містять відомості про продовження дії контракту з 17 листопада 2024 року до оголошення демобілізації, проходження позивачем військової служби станом на час розгляду справи та його безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України.

Так, ОСОБА_1 належить до рядового складу, вік до 25 років, участь у бойових діях понад шість місяців, службу проходить.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що укладення позивачем первісного контракту про проходження військової служби до введення воєнного стану саме по собі виключає можливість отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.

Зі змісту пункту 4 зазначеної постанови вбачається, що право на отримання відповідної винагороди визначається сукупністю встановлених у ньому умов, зокрема належністю військовослужбовця до визначеної категорії осіб, віком, тривалістю безпосередньої участі в бойових діях або заходах, необхідних для забезпечення оборони України, станом на 13 лютого 2025 року, а також відсутністю обставин, які виключають можливість здійснення виплати. Водночас зазначена норма не містить прямої вимоги щодо укладення саме першого контракту під час дії воєнного стану та не визначає дату первісного укладення контракту як самостійну підставу для відмови у виплаті винагороди.

За таких обставин посилання відповідача виключно на дату укладення позивачем первісного контракту не може саме по собі свідчити про невідповідність позивача умовам, передбаченим пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153. Інше тлумачення фактично означало б запровадження додаткової умови отримання винагороди, яка безпосередньо не передбачена зазначеною нормою.

Оцінюючи спірні правовідносини в контексті нормативного регулювання проходження військової служби, суд також бере до уваги положення постанови Кабінету Міністрів України № 942, якими передбачено можливість отримання відповідної винагороди військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу до введення воєнного стану, але уклали контракт про проходження військової служби вже після його введення. Таке нормативне регулювання свідчить про необхідність розмежування факту проходження військової служби до 24 лютого 2022 року та виникнення або зміни правовідносин щодо проходження військової служби за контрактом у період дії воєнного стану.

Як встановлено судом, позивача прийнято на військову службу за контрактом 16 листопада 2021 року строком на три роки. Водночас наказом командира військової частини від 15 листопада 2024 року № 341 дію контракту продовжено з 17 листопада 2024 року до оголошення демобілізації. Отже, продовження дії контракту відбулося під час воєнного стану, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 153 та до досягнення позивачем 25-річного віку.

Таким чином, на момент набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 153 ОСОБА_1 продовжував проходити військову службу за контрактом, дія якого була продовжена відповідним наказом командира військової частини в період воєнного стану. Ця обставина підлягає врахуванню під час визначення відповідності позивача умовам отримання спірної винагороди та не може бути залишена поза увагою лише з огляду на дату первісного укладення контракту.

Суд також ураховує, що відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 153 не досяг 25-річного віку та безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Згідно з довідкою від 22 листопада 2025 року № 4170 загальна тривалість такої участі за зазначеними в ній періодами становить 736 днів, причому періоди участі до 13 лютого 2025 року самі по собі перевищують шість місяців. Доказів, які б спростовували зазначені обставини, матеріали справи не містять.

За змістом статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Аналогічний принцип рівності перед законом закріплено в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України як один із критеріїв перевірки правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

У цьому контексті тлумачення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153, за якого дата первісного укладення контракту автоматично виключає право на винагороду незалежно від подальшого проходження військової служби та відповідності іншим установленим умовам, призводило б до відмінного ставлення до військовослужбовців, які за віком, тривалістю участі в бойових діях та фактом проходження військової служби під час воєнного стану перебувають у порівнюваних обставинах. Відмінність у даті первісного укладення контракту сама по собі не може вважатися достатньою підставою для такого розмежування за відсутності відповідної прямої вимоги в нормативному акті.

При цьому суд виходить із того, що встановлення змісту пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153 має здійснюватися з урахуванням його тексту, системного зв`язку з нормативним регулюванням проходження військової служби та мети запровадження відповідної виплати. Зазначена винагорода спрямована на заохочення військовослужбовців віком до 25 років, які беруть участь у бойових діях або заходах із забезпечення оборони України за умов, визначених Кабінетом Міністрів України.

За наведених обставин суд доходить висновку, що сама по собі дата первісного укладення позивачем контракту (16 листопада 2021 року) не є достатньою підставою для відмови у виплаті одноразової грошової винагороди. Питання про наявність у позивача права на таку виплату має вирішуватися з урахуванням усієї сукупності умов, установлених пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153, зокрема його віку, тривалості безпосередньої участі в заходах із забезпечення оборони України та обставин продовження проходження військової служби за контрактом у період дії воєнного стану.

Для цього спору релевантним є правовий висновок Верховного Суду щодо необхідності тлумачення нормативних положень у спосіб, який забезпечує максимально можливий захист прав та інтересів особи, особливо за наявності неоднозначності їх змісту.

Зокрема, у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23 Верховний Суд зазначив, що принцип in dubio pro persona (in dubio pro homine) означає, що за наявності сумнівів щодо тлумачення правової норми суд має обирати інтерпретацію, яка найбільшою мірою захищає права та інтереси особи. Цей принцип не передбачає ігнорування закону, а вимагає обирати найбільш сприятливе для особи тлумачення у спірних ситуаціях.

У контексті цієї справи зазначений підхід підлягає врахуванню під час тлумачення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, зокрема в частині визначення того, чи виключає право на одноразову грошову винагороду факт укладення первісного контракту до введення воєнного стану, якщо надалі дію цього контракту було продовжено під час воєнного стану, а інші передбачені нормативним актом умови виконані.

Оскільки пункт 4 постанови № 153 прямо не встановлює, що право на винагороду мають виключно військовослужбовці, які вперше уклали контракт під час воєнного стану, тлумачення цієї норми не повинно ґрунтуватися на запровадженні додаткового обмеження, не передбаченого її текстом. За наявності неоднозначності щодо застосування зазначеної норми суд має врахувати принцип in dubio pro persona та обрати тлумачення, яке забезпечує належний захист прав позивача, не виходячи за межі нормативного регулювання.

Окрім цього суд бере до уваги висновки, викладені в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року у справі № 320/38616/25, відповідно до яких саме по собі перебування особи на військовій службі за контрактом до введення воєнного стану не є підставою для позбавлення її права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, якщо відповідні положення нормативно-правового акта не встановлюють такого обмеження.

У зазначеній постанові суд апеляційної інстанції також наголосив на необхідності тлумачення пункту 4 постанови № 153 з урахуванням конституційного принципу рівності, оскільки встановлення додаткових обмежень, не передбачених нормативно-правовим актом, може призвести до необґрунтованого обмеження прав військовослужбовців, які уклали контракт до введення воєнного стану, але продовжили проходження військової служби в період його дії.

Наведені висновки суд враховує під час вирішення цієї справи з огляду на подібність правового питання, що виникло у спірних правовідносинах, а саме визначення права на отримання одноразової грошової винагороди військовослужбовцем, який уклав контракт до введення воєнного стану, однак продовжив проходження військової служби за контрактом під час його дії.

Таким чином відповідач не довів правомірності відмови (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України), єдина наведена підстава ґрунтується на тлумаченні п. 4 Постанови № 153, яке суд визнав помилковим. Тому дії відповідача щодо відмови позивачу у виплаті винагороди є протиправними.

Із метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на підставі п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши наявні письмові докази у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Позивача від сплати судового збору звільнено.

На підставі наведеного та керуючись статтями 9, 72-73, 77, 90, 139, 143, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання противоправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

2. Визнати дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо відмови ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» – протиправними.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на підставі п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

4. Копію рішення вручити (надіслати) учасникам справи в порядку, передбаченому статтею 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.