Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №320/38099/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року справа №320/38099/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не підготовки та не направлення до відповідного органу Державної казначейської служби України подання про повернення позивачу збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції придбання нерухомого майна в розмірі 19 730,00 грн;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві підготувати та направити до відповідного органу Державної казначейської служби України подання про повернення позивачу збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції придбання нерухомого майна в розмірі 19 730,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.01.2025 позивач придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Сокол І.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 177.

Під час оформлення договору позивач сплатила збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції придбання нерухомого майна в розмірі 19 730,00 грн, що становить один відсоток вартості придбаного житла.

Позивач зазначає, що придбала житло вперше, а тому відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» звільняється від сплати зазначеного збору.

17.03.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про повернення сплаченого збору, яка була зареєстрована відповідачем за вхідним № 16509/8 від 20.03.2025.

Листом від 11.04.2025 № 2600-0503-8/64807 відповідач повідомив про відсутність підстав для повернення сплачених коштів.

Позивач вважає, що відповідач безпідставно не вжив заходів, необхідних для повернення помилково сплаченого збору, зокрема не підготував та не направив до відповідного органу Державної казначейської служби України подання про повернення коштів, у зв`язку із чим звернулася до суду з цим позовом.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечував.

В обґрунтування заперечень відповідач посилається на положення Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740.

Відповідач зазначає, що звільнення від сплати збору при придбанні житла вперше передбачає підтвердження відповідних обставин належними документами, а також вказує на відсутність у нього повноважень самостійно встановлювати факт придбання житла вперше. На думку відповідача, позивач не надала достатніх документів, які підтверджують наявність у неї права на звільнення від сплати збору.

Крім того, відповідач заперечує проти відшкодування судового збору за рахунок бюджетних асигнувань, посилаючись на положення законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади справляння збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначені Законом України від 26.06.1997 № 400/97-ВР «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є, зокрема, фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами та привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло вперше або перебувають у черзі на одержання житла.

З наведеного вбачається, що законодавець передбачив виняток із загального правила щодо сплати збору при придбанні нерухомого майна для громадян, які придбавають житло вперше або перебувають у черзі на одержання житла.

Згідно з положеннями Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» об`єктом оподаткування є вартість нерухомого майна, зазначена у договорі купівлі-продажу такого майна, а ставка збору становить один відсоток від вартості нерухомого майна, визначеної у відповідному договорі.

Водночас визначення кола платників збору має здійснюватися з урахуванням передбачених законом винятків. Отже, сам факт придбання нерухомого майна фізичною особою не свідчить про виникнення в усіх випадках обов`язку зі сплати збору, оскільки закон прямо передбачає звільнення громадян, які придбавають житло вперше.

Порядок сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740.

Пунктом 15І зазначеного Порядку передбачено особливості підтвердження права на звільнення від сплати збору громадян, які придбавають житло вперше.

Положення цього пункту регулюють порядок підтвердження відповідних обставин, зокрема шляхом подання заяви та документів, які дають змогу встановити, що громадянин раніше не набував права власності на житло або не використовував житлові чеки для приватизації державного житлового фонду, з урахуванням передбачених законодавством вимог.

При цьому застосування відповідного винятку потребує оцінки фактичних обставин придбання житла та документів, які підтверджують право особи на звільнення від сплати збору.

З матеріалів справи судом установлено, що 24.01.2025 позивач придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Сокол І.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 177.

За придбання зазначеного нерухомого майна позивач сплатила збір на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 19 730,00 грн.

17.03.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про повернення сплаченого збору, посилаючись на те, що придбала житло вперше та відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» не є платником цього збору.

Листом від 11.04.2025 № 2600-0503-8/64807 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для повернення сплачених коштів.

Зазначений лист підтверджує позицію відповідача щодо відсутності правових підстав для повернення позивачу сплаченого збору. Водночас сама по собі викладена у листі позиція суб`єкта владних повноважень не є достатнім підтвердженням правомірності його поведінки, а наведені у ньому аргументи підлягають оцінці судом з урахуванням вимог чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи.

При цьому предметом розгляду в цій справі є правомірність бездіяльності відповідача щодо непідготовки та ненаправлення до відповідного органу Державної казначейської служби України подання про повернення позивачу сплаченого збору, а також наявність підстав для зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії.

Отже, суд оцінює лист від 11.04.2025 № 2600-0503-8/64807 як доказ позиції відповідача за результатами розгляду звернення позивача, а не як окремий предмет судового оскарження в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що вжив усіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, саме на відповідача покладено обов`язок довести правомірність своєї поведінки та наявність передбачених законодавством підстав для невчинення дій, про які просила позивач.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на необхідність документального підтвердження придбання житла вперше та зазначає, що не має повноважень самостійно встановлювати відповідну обставину.

Проте такі доводи підлягають оцінці в сукупності з положеннями законодавства, які визначають повноваження відповідача у сфері справляння збору на обов`язкове державне пенсійне страхування та повернення помилково або надміру сплачених до бюджету коштів.

Саме по собі посилання на відсутність повноважень установлювати факт придбання житла вперше не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку належно розглянути звернення особи, перевірити надані документи та в межах визначених законом повноважень вирішити питання щодо вчинення дій, необхідних для повернення коштів.

Крім того, факт сплати збору під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу сам по собі не доводить, що позивач раніше набувала право власності на житло або не відповідає встановленим законом умовам звільнення від сплати збору. Вирішення цього питання має ґрунтуватися на встановлених обставинах та належних доказах, а не лише на припущенні, що добровільна сплата збору виключає право на його повернення.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому виклав заперечення проти позовних вимог, однак не надав суду належних доказів, які б самі по собі підтверджували наявність у позивача попереднього права власності на житло або інших обставин, що виключають застосування передбаченого законом звільнення від сплати збору.

З огляду на приписи частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суд ураховує, що наведення відповідачем заперечень у відзиві не є тотожним належному виконанню покладеного на нього обов`язку доказування правомірності бездіяльності.

Разом із тим суд бере до уваги, що повернення коштів, сплачених до бюджету, здійснюється в порядку, визначеному бюджетним законодавством та нормативно-правовими актами, які регулюють повернення помилково або надміру зарахованих платежів.

Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182.

Відповідно до пункту 5 зазначеного Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів здійснюється на підставі відповідного подання органу, що контролює справляння надходжень бюджету, у порядку, визначеному цим Порядком.

Отже, повернення відповідних коштів передбачає вчинення уповноваженим органом дій, необхідних для оформлення та направлення подання до органу Казначейства. Саме Казначейство здійснює повернення коштів у межах визначеної компетенції, тоді як орган, що контролює справляння відповідного надходження, має діяти в межах своїх повноважень щодо оформлення подання.

З огляду на те, що спір стосується збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції придбання нерухомого майна, суд має врахувати нормативне регулювання, яке визначає повноваження органів Пенсійного фонду України щодо адміністрування такого збору та взаємодії з органами Казначейства з питань повернення коштів.

При цьому питання про повернення сплаченого збору не може вирішуватися виключно з огляду на факт його надходження до бюджету. Вирішальним є встановлення того, чи існував у позивача обов`язок зі сплати такого збору з урахуванням передбачених законом винятків, а також чи дотримано процедури повернення коштів, якщо встановлено відсутність правових підстав для їх справляння.

У постанові від 14.08.2019 у справі № 372/1350/17 Верховний Суд висловив правову позицію щодо застосування положень Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» у випадку придбання житла вперше та права особи на повернення сплаченого збору за наявності встановлених законом підстав для звільнення від його сплати.

Зазначена правова позиція має враховуватися судом під час вирішення цієї справи відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи спір, суд також ураховує, що органи державної влади мають діяти послідовно, добросовісно та відповідно до визначених законом процедур. Відсутність у відповідача можливості самостійно здійснити повернення коштів без участі органу Казначейства не означає відсутності обов`язку вчинити дії, які належать до його компетенції та є необхідними для вирішення питання про повернення коштів.

Таким чином, за наявності передбачених законом підстав для повернення сплаченого збору відповідач має діяти відповідно до встановленої процедури та не може обмежитися формальним повідомленням про відсутність підстав для повернення коштів, не забезпечивши належного вирішення питання в межах наданих йому повноважень.

Оцінивши доводи сторін та наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд виходить із того, що відповідач не надав належних доказів, які б спростовували доводи позивача щодо наявності підстав для повернення сплаченого збору, а також не довів правомірності невчинення дій щодо підготовки та направлення відповідного подання до органу Державної казначейської служби України.

Відтак суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непідготовки та ненаправлення подання про повернення позивачу збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 19 730,00 грн є обґрунтованими.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача належним способом захисту в межах заявлених позовних вимог є зобов`язання відповідача підготувати та направити до відповідного органу Державної казначейської служби України подання про повернення позивачу сплаченого збору в розмірі 19 730,00 грн у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі, або, якщо відповідачем у справі була його посадова чи службова особа, - за рахунок бюджетних асигнувань відповідного органу.

З огляду на задоволення позовних вимог судові витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 1 211,20 грн підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за умови підтвердження фактичної сплати зазначеної суми належним платіжним документом, наявним у матеріалах справи.

Керуючись статтями 2, 9, 72– 77, 139, 241– 246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області №115/10-36-24-08/2541817137 від 01.03.2023 про виключення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з реєстру платників єдиного податку.

3. Зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області поновити фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 , як платника єдиного податку 2 групи з 31.12.2022 та включити до реєстру платників єдиного податку.

4. Стягнути на користь ФОП ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7500 (сім тисяч пятсот) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області на користь ФОП ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1514 (одна тисяча пятсот чотирнадцять) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.