Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №931/376/26 — Локачинський районний суд Волинської області

Справа № 931/376/26

Провадження № 2/931/356/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року селище Локачі

Локачинський районний суд Волинської області

у складі: головуючого - судді Масляної С.В.,

за участю: секретаря – Малінчук Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Локачі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 , про визнання права на проживання (користування) житловим приміщенням,

встановив:

15 травня 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 , про визнання права на проживання (користування) житловим приміщенням. Позов мотивує тим, що відповідач є її свекром (батьком її чоловіка). На даний час вона з чоловіком (третя особа без самостійних вимог) постійно проживають в житловому будинку по АДРЕСА_1 . Даний житловий будинок є спільною частковою власністю відповідача та третьої особи без самостійних вимог. Частка у власності відповідача становить , а частка її чоловіка – . В цьому будинку були зареєстровані вона, її чоловік, їх дочка ОСОБА_4 та відповідач у справі. Між її чоловіком та відповідачем у справі виник судовий спір стосовно розміру спадкової частки на житловий будинок після смерті свекрухи – матері її чоловіка. Даний спір був вирішений судовим рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 27 листопада 2025 року (справа № 931/430/25). Під час розгляду даної справи, а саме за заявою відповідача від 17.11.2025 року, як єдиного на той час власника житлового будинку» її, її чоловіка та їх доньку було знято з реєстрації на проживання в житловому будинку АДРЕСА_1 . Правовою підставою для зняття з реєстрації стало надане постановою КМУ № 265 від 07.02.2022 року право власнику житла на зняття з реєстрації місця проживання.

Після вступу в законну силу судового рішення від 27.11.2025 року про набуття її чоловіком права власності на частку житлового будинку, його за поданою ним заявою 06.01.2026 року знову було зареєстровано в будинку по АДРЕСА_1 . В той же час, їй на її заяву від 06.01.2026 року у реєстрації місця проживання по АДРЕСА_1 було відмовлено Затурцівською сільською радою, як органом реєстрації, з покликанням на відсутність згоди відповідача у справі, як одного із співвласників житлового будинку. Вважає, що такими діями відповідач оспорює її право на проживання (користування) житловим будинком. Своє право на проживання та користування житловим будинком вона обгрунтовує тим, що у даний житловий будинок вселилася та зареєструвала за цією адресою місце проживання 22.06.1999 року після реєстрації шлюбу з сином відповідача. Її вселення відбулося на правах члена сім`ї колишніх співвласників житлового будинку (відповідача та його нині покійної дружини – ОСОБА_5 ), з якими вона з своїм чоловіком вели спільне господарство аж до моменту вибуття відповідача на інше місце проживання у 2023 році. Покликаючиь на положення ст. 156 ЖК України, зазначає, що як член сім`ї власника, має право користуватися житлом нарівні з власником, оскільки в момент її вселення, а також пізніше, жодної угоди стосовно її проживання не укладалося. Задоволення судом заявлених нею вимог про визнання права на проживання (корстування) житловим приміщенням надасть їй можливість здійснити в ньому свою реєстрацію, яка буде похідною від визнання за нею права на проживання.

Враховуючи вищезазначене, просить визнати за нею право на проживання (користування) житловим будинком із надвірними будівлями і спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Локачинського районного суду Волинської області від 20 травня 2026 року відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Локачинського районного суду Волинської області від 06 серпня 2026 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні 05.10.2026 року позов підтримала повністю, просила його задовольнити. Суду пояснила, що 17.11.2025 року її свекор самовільно виписав з житлового будинку по АДРЕСА_1 її, її чоловіка – свого сина, та її дочку під час судового спору між ним та її чоловіком за спадкові права на частину цього будинку після смерті її свекрухи. При цьому відповідач неодноразово зазначав, що хоче продати дану хату, яка є єдиним її житлом та житлом її чоловіка, та в якому вони проживають та користуються ним. Сам відповідач в даному будинку наразі не проживає, а фактично проживає з 2023 року в м. Луцьку у свого іншого сина. Вона вселилася у даний будинок ще у 1999 році після весілля з чоловіком та зареєструвала своє місце проживання по АДРЕСА_1 зі згоди всіх членів сім`ї: відповідача, його дружини, свого чоловіка та його брата. З того часу вона безперервно проживала у цьому будинку. Після смерті чоловіка між нею, її чоловіком та свекром почали виникати конфлікти, він погрожував їх виселити. Згодом в суді вирішувався спір між її чоловіком та свекром за спадкові права на частину будинку після смерті свекрухи і неприязні відносини посилились. Саме під час судового спору, перед тим як суд мав ухвалити рішення відповідач скористався тим, що є єдиним власником житла і зняв з реєстрації її, її чоловіка та їх доньку. Після того, як чоловік зареєстрував визнане за ним право на спірного будинку в порядку спадкування, то зареєструвався за вказаною адресою знову. Вона не змогла зареєструвати своє місце проживання у будинку, оскільки відповідач, як один із співвласників будинку, своєї згоди на це не надав. Таким чином він оспорює її право на проживання в будинку та користування ним. Вважає такі його дії протиправними.

Представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив його задовольнити.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи за адресою зареєстрованого місця проживання, відповідно до ч. 8 ст 128 ЦПК України. Окрім того, відповідач повідомлявся судом шляхом направлення судових повісток на адресу фактичного проживання, зазначену позивачем у позовній заяві, судові повістки повернуті до суду з відміткою оператора поштового зв`язку «одержувач відсутній за вказаною адресою», що підтверджується трекінгом «Укрпошти». Будь – яких заяв, відзиву чи клопотань від нього на адресу суду не надходило.

На підставі ч. 1 ст. 223 ЦПК України суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідача.

Третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити. Суду пояснив, що разом з сім`єю (батько, мати, брат та він) вони будували спірний будинок. Вселилися в цей будинок у 1994 році. В 1999 році він одружився з позивачкою, батько сам дав дозвіл зареєструвати її місце проживання по АДРЕСА_1 . З того часу вони з дружиною і проживають в будинку. Однак, після смерті матері у них почалися конфлікти з братом та батьком. На протязі життя вони разом проживали, користувалися будинком, вели спільне господарство, робили ремонти та прибудови. В ході судового спору з батьком за спадкові права на частину будинку після смерті матері, батько скористався тим, що є єдиним власником і зняв з реєстрації його, його дружину та доньку. Потім, коли рішенням суду було визнано за ним право на спірного будинку і він це право зареєстрував, він як співвласник безперешкодно зареєстрував там своє місце проживання. Однак для реєстрації дружини необхідна була згода батька, як співвласника. Він такої згоди не надав, чим не визнає та оспорює право дружини на проживання в даному будинку.

У судовому засіданні 05.10.2026 року на підставі ч. 1 ст. 244 ЦПК України судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у справі на 14:30 год 14.10.2026 року, в яке сторони не з`явилися.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, третьої особи, дослідивши та оцінивши представлені у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 28.05.1999 року, після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданого повторно від 08.07.2010 року (а.с. 6).

Місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване по АДРЕСА_1 з 22.06.1999 року згідно витягу з реєстру Затурцівської територіальної громади, яка сформована 13.02.2025 року. (а.с. 7).

Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 27.11.2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_9 , про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування визнано за ОСОБА_2 право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказаним судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 був спільною сумісною власністю подружжя – ОСОБА_2 (відповідача у даній справі) та ОСОБА_5 (свекрухи позивача). Спадщину після смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) прийняли ОСОБА_2 (свекор позивачки) та ОСОБА_3 (чоловік позивачки) (а.с. 8-11).

Згідно повідомлень Затурцівської сільської ради від 17.11.2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 було знято з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 згідно заяви власника майна ОСОБА_2 від 17.11.2025 року. (а.с. 12 -13).

Згідно витягу з реєстру Затурцівської територіальної громади, який сформовано 06.01.2026 року місце проживання ОСОБА_3 зареєстровано по АДРЕСА_1 (а.с. 14).

Відповідно до зави про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 від 06.01.2026 року за адресою АДРЕСА_1 у реєстрації місця проживання відмовлено відповідно до постанови КМУ № 265 п. 87.3, відсутня згода співвасника ОСОБА_2 (а.с. 16).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Одним зі способів захисту права користування майном є визнання права. Підставою для подання такого позову є невизнання чи оспорення речового права, що може виявлятися у вчиненні відповідних дій. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.

Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу з реєстрації місця проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв`язку з її виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

У частині першій статті 383 ЦК України закріплено положення, згідно з яким власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що право членів сім`ї власника житла користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18 лютого 1999 року).

ЄСПЛ неодноразово зазначав про те, що концепція «житло» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому, чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків із конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року).

Суд звертає увагу на те, що умовою реалізації принципу верховенства права при вирішенні спорів, у тому числі щодо визнання права користування житлом та вселення особи, є принцип пропорційності.

ЄСПЛ розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Таким чином, судом встановлено, що позивач була зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 понад 20 років, вселилася в спірне житло як член сім`ї на законних підставах і тривалий час користувалася житлом за згодою всієї родини (в тому числі померлої свекрухи), продовжує проживати в будинку і є дружиною співвласника житла, який набув право часткової власності в порядку спадкування, що належить йому з часу відкриття спадщини на підставі ст. 1268 ЦК України. На момент зняття з реєстрації позивача за заявою відповідача в листопаді 2025 року під час судового спору між співласниками щодо спадкового майна, зокрема спадкового будинку, чоловік позивачки вже в силу закону був співвласником частки (з моменту відкриття спадщини), що підтверджено згодом рішенням суду, згоди на зняття її з реєстрації не надавав, одноосібне зняття її з реєстрації відповідачем без згоди іншого співвласника, а також в подальшому відмова в наданні згоди на її реєстрацію у спірному житлі, свідчить про невизнання права користування житловим приміщенням та порушення прав позивача. У матеріалах справи немає доказів про порушення прав власника ОСОБА_2 , у зв`язку із наявністю у позивача права на користування цим житлом.

За таких обставин справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 10-13, 77-81, 247, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 , про визнання права на проживання (користування) житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право на проживання (користування) житловим будинком із надвірними будівлями і спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення складено 14.10.2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 адреса: АДРЕСА_2 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя Локачинського районного суду С.В. Масляна