Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №320/64063/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м. Київ № 320/64063/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,

за участю представників сторін:

від позивача – Костецька П.О.

від відповідача – Бенца В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.09.2025 № 719979-2409-0712-UA21040210000079273 та № 719972-2409-0712-UA21040210000079273, якими йому визначено податкові зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2025 рік у розмірі 1 602 338,98 грн та 1 152 408,12 грн відповідно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що належні йому земельні ділянки з кадастровими номерами 2124084401:04:002:0148 та 2124084401:04:002:0149 передано в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина», яке протягом 2025 року перебувало на спрощеній системі оподаткування як платник єдиного податку четвертої групи. Договори оренди земельних ділянок укладено 01.01.2025, а їх фактичну передачу орендарю оформлено актами приймання-передачі від 03.01.2025. На переконання позивача, зазначені обставини є достатніми для застосування передбаченого пунктом 281.3 статті 281 Податкового кодексу України звільнення від сплати земельного податку. Позивач наголошує, що ця норма не обмежує право власника на пільгу залежно від цільового призначення переданої в оренду земельної ділянки та не встановлює вимоги про її належність до сільськогосподарських угідь або земель водного фонду. Позивач також вважає помилковим ототожнення відповідачем дати державної реєстрації права оренди з датою укладення договорів. Посилаючись на положення статей 631, 638 Цивільного кодексу України, зазначає, що договори набрали чинності з моменту їх підписання, тоді як державна реєстрація права оренди 23.09.2025 лише підтвердила вже оформлені сторонами договірні відносини. У зв`язку із цим позивач наполягає на відсутності обов`язку сплачувати земельний податок за весь 2025 рік.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/64063/25, вирішено питання про її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову повністю. Заперечення відповідача обґрунтовані тим, що позивач є власником земельних ділянок із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування. Такі ділянки не належать до сільськогосподарських угідь або земель водного фонду та не є об`єктом оподаткування єдиним податком четвертої групи в розумінні пункту 292.1 статті 292 Податкового кодексу України. На думку відповідача, пункт 281.3 статті 281 цього Кодексу підлягає застосуванню у взаємозв`язку із зазначеною нормою, а тому сам по собі статус орендаря як платника єдиного податку четвертої групи не звільняє власника будь-якої переданої йому земельної ділянки від сплати земельного податку. Крім того, відповідач зазначив, що право оренди спірних земельних ділянок зареєстроване лише 23.09.2025. Відтак на дату прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про виникнення такого права в орендаря.

У відповіді на відзив позивач підтримав заявлені вимоги, наголосивши, що відповідач фактично доповнює пункт 281.3 статті 281 Податкового кодексу України умовами, які законодавцем не передбачені. Позивач вказав на необхідність розмежування порядку оподаткування орендаря єдиним податком та підстав звільнення власника земельної ділянки від земельного податку, а також послався на презумпцію правомірності рішень платника податків.

У додаткових поясненнях від 21.07.2026 відповідач зазначив, що застосування пільги до земельних ділянок, які не є об`єктом оподаткування єдиним податком четвертої групи, призводило б до їх повного виведення з-під оподаткування, що, на його думку, не відповідає меті законодавчого регулювання. На підтвердження своєї позиції відповідач послався на рішення судів першої інстанції у справах № 120/9761/22 та № 804/4046/18. Окремо відповідач наголосив на відмінності між виникненням договірних зобов`язань та виникненням речового права оренди, пославшись, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі №357/8277/19. Як додатковий аргумент відповідач зазначив, що навіть за умови можливості застосування пільги вона не могла поширюватися на період, який передував державній реєстрації права оренди.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 заяву представника Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.10.2026 заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Костецької Поліни Олексіївни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Протокольною ухвалою від 18.05.2026 суд на місці ухвалив закрити підготовче судове засідання та призначити справу по суті заявлених позовних вимог.

У судовому засіданні представник позивача підтримала доводи позовної заяви та просила суд позов задовольнити. Представник відповідача проти позову заперечувала та просила суд відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.

ОСОБА_1 є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 2124084401:04:002:0148 та 2124084401:04:002:0149, розташованих у селі Поляна, урочище «Міреш», на території колишнього Свалявського району Закарпатської області.

За відомостями, використаними контролюючим органом для нарахування земельного податку, площа земельної ділянки з кадастровим номером 2124084401:04:002:0148 становить 11,0411 га, а земельної ділянки з кадастровим номером 2124084401:04:002:0149 - 7,9408 га.

Цільове призначення обох земельних ділянок визначено за кодом 03.08 - для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

01.01.2025 між ОСОБА_1 як орендодавцем та товариством з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина» як орендарем укладено договори оренди земельних ділянок № 01-01-25/1 та № 01-01-25/2.

За договором № 01-01-25/1 об`єктом оренди визначено земельну ділянку з кадастровим номером 2124084401:04:002:0148, площа якої у договорі зазначена як 11,0412 га.

За договором №01-01-25/2 в оренду передано земельну ділянку з кадастровим номером 2124084401:04:002:0149 площею 7,9408 га.

Договори укладено строком на двадцять років.

Орендну плату встановлено з розрахунку 6 000,00 грн за один гектар на рік, що відповідно до умов договорів становить 66 247,20 грн та 47 644,80 грн на рік.

Умовами договорів передбачено використання ділянок для діяльності у сфері агротуризму та зеленого туризму, будівництва готельно-розважального комплексу й об`єктів туристичної інфраструктури з дотриманням визначеного цільового призначення земель.

Пунктом 36 договорів передбачено набрання ними чинності з моменту підписання сторонами.

03.01.2025 сторонами підписано акти приймання-передачі земельних ділянок.

Матеріалами справи підтверджено перебування товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина» у 2025 році на спрощеній системі оподаткування як платника єдиного податку четвертої групи. Ця обставина відповідачем не заперечується.

11.09.2025 Головним управлінням ДПС у Закарпатській області прийнято податкове повідомлення-рішення №719979-2409-0712-UA21040210000079273, яким позивачу визначено податкове зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2025 рік у розмірі 1 602 338,98 грн щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2124084401:04:002:0148.

Того самого дня відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 719972-2409-0712-UA21040210000079273, яким визначено податкове зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2025 рік у розмірі 1 152 408,12 грн щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2124084401:04:002:0149.

Зазначені податкові повідомлення-рішення отримані позивачем 22.09.2025.

Державну реєстрацію права оренди обох земельних ділянок за товариством з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина» здійснено 23.09.2025. Дата реєстрації права оренди визнається обома сторонами, а їхні заперечення стосуються правових наслідків цієї обставини.

02.10.2025 позивач звернувся через електронний кабінет до контролюючого органу із заявою щодо проведення звірки даних та скасування нарахованих податкових зобов`язань у зв`язку з наявністю права на пільгу.

На підтвердження своїх доводів позивач надав договори оренди, акти приймання-передачі земельних ділянок та документи щодо статусу орендаря як платника єдиного податку четвертої групи.

Надалі позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку.

Рішенням ДПС України від 17.12.2025 № 36039/6/99-00-06-01-02-06 скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін. Підставою такого висновку визначено те, що спірні земельні ділянки за своїм цільовим призначенням не є об`єктом оподаткування єдиним податком четвертої групи відповідно до пункту 292-1.1 статті 292-1 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із визначенням земельного податку за 2025 рік, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Частина друга статті 19 Конституції України визначає межі діяльності органів державної влади та їх посадових осіб, які повинні діяти відповідно до наданих законом повноважень і встановленого ним порядку. Водночас статтею 67 Конституції України закріплено обов`язок сплачувати податки і збори в установлених законом порядку та розмірах.

Правове регулювання справляння земельного податку здійснюється Податковим кодексом України, положення якого визначають як обов`язок зі сплати цього податку, так і випадки звільнення від нього.

За статтями 269, 270 Податкового кодексу України власник земельної ділянки є платником земельного податку, а належна йому земельна ділянка - об`єктом оподаткування. Пункт 285.1 статті 285 цього Кодексу визначає календарний рік базовим податковим періодом.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України нарахування земельного податку здійснюється, зокрема, за відомостями Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Обчислення земельного податку фізичним особам покладене на контролюючий орган.

Пункт 281.3 статті 281 Податкового кодексу України у редакції, чинній до 01.10.2025, передбачав звільнення власників земельних ділянок від земельного податку за умови передачі таких ділянок в оренду платнику єдиного податку четвертої групи на період дії відповідного податкового режиму.

З 01.10.2025 набрали чинності зміни до пункту 281.3 статті 281 Податкового кодексу України, внесені Законом України від 16.07.2025 № 4536-IX, якими сферу застосування цієї норми поширено також на передачу земельних ділянок у користування на інших умовах, у тому числі на умовах емфітевзису.

При цьому передача земельної ділянки в оренду платнику єдиного податку четвертої групи залишилася передбаченою законом підставою звільнення її власника від сплати земельного податку.

Пункт 284.2 статті 284 Податкового кодексу України передбачає застосування пільги, право на яку виникло протягом року, починаючи з наступного місяця.

Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу врегульовано право фізичної особи звернутися для звірки даних, зокрема щодо пільги та нарахованої суми податку. За документально підтверджених розбіжностей контролюючий орган має здійснити перерахунок та надіслати нове податкове повідомлення-рішення, у зв`язку з чим попереднє вважається скасованим.

Статтею 125 Земельного кодексу України виникнення права оренди земельної ділянки пов`язане з державною реєстрацією цього права.

Положення статей 6, 17, 19 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV передбачають державну реєстрацію права оренди та визначають її юридичне значення для виникнення такого права і передачі об`єкта орендарю.

Зокрема, за статтею 17 цього Закону юридичний факт передачі об`єкта за договором оренди землі пов`язаний із державною реєстрацією права оренди, якщо закон не встановлює іншого.

Натомість статті 631, 638 Цивільного кодексу України регулюють чинність договору та умови його укладення.

Отже, законодавство розмежовує виникнення договірних зобов`язань між сторонами та виникнення речового права оренди земельної ділянки.

Вирішуючи питання про поширення на позивача пільги, передбаченої пунктом 281.3 статті 281 Податкового кодексу України, суд насамперед враховує зміст встановлених цією нормою умов.

Відповідач заперечує право позивача на пільгу через цільове призначення земельних ділянок, а також пов`язує можливість її застосування з датою державної реєстрації права оренди.

Суд погоджується з відповідачем щодо необхідності врахування моменту виникнення права оренди, проте не приймає його доводів про виключення спірних земельних ділянок зі сфери застосування пункту 281.3 статті 281 Податкового кодексу України лише з огляду на їх цільове призначення.

Зазначена норма встановлює пільгу для власника земельної ділянки та пов`язує її застосування з передачею цієї ділянки в оренду особі, яка має визначений законом податковий статус.

Пункт 292-1.1 статті 292-1 Податкового кодексу України, на який посилається відповідач, визначає об`єкт оподаткування єдиним податком четвертої групи.

Ця норма регулює обчислення податку сільськогосподарським товаровиробником щодо відповідних угідь та земель водного фонду.

Підпункт 4 пункту 297.1 статті 297 цього Кодексу, своєю чергою, визначає умови звільнення від земельного податку самих платників єдиного податку.

Визначення об`єкта оподаткування орендаря єдиним податком не є тотожним визначенню підстав звільнення орендодавця від земельного податку.

Позивач у спірних правовідносинах заявляє про пільгу як власник земельних ділянок, переданих в оренду платнику єдиного податку четвертої групи.

Системне тлумачення норм права передбачає встановлення їх узгодженого змісту, проте не надає контролюючому органу можливості доповнювати визначені законодавцем умови податкової пільги новими обмеженнями.

Суд відхиляє доводи відповідача про необхідність підтвердження статусу орендаря як платника єдиного податку четвертої групи щодо кожної окремої земельної ділянки.

Такий статус характеризує платника податку, тоді як віднесення земельної ділянки до об`єктів оподаткування визначає обсяг його податкових зобов`язань.

У спірних правовідносинах статус орендаря підтверджений та відповідачем не заперечується.

Цільове призначення спірних земельних ділянок за кодом 03.08 не змінюється внаслідок зазначення в договорах оренди діяльності у сфері агротуризму та зеленого туризму.

Водночас пункт 281.3 статті 281 Податкового кодексу України не визначає таке цільове призначення як обставину, що виключає застосування пільги до власника земельної ділянки.

Вирішальними для застосування пункту 281.3 статті 281 Податкового кодексу України є правовий факт передачі земельних ділянок в оренду та податковий статус орендаря.

Посилання відповідача на рішення судів першої інстанції у справах № 120/9761/22 та №804/4046/18 суд відхиляє з огляду на наведені вище мотиви тлумачення пункту 281.3 статті 281 Податкового кодексу України.

Запропонований відповідачем підхід передбачає поширення вимог до об`єкта оподаткування єдиним податком четвертої групи на умови звільнення власника земельної ділянки від земельного податку, хоча відповідного обмеження пункт 281.3 статті 281 цього Кодексу не встановлює.

Саме наведення судових рішень, у яких підтримано інший підхід, зазначеного висновку не спростовує.

Разом із тим відсутність обмеження за цільовим призначенням земельної ділянки не означає звільнення позивача від податку незалежно від виконання інших установлених законом умов.

Передача земельної ділянки в оренду є юридично значущою обставиною, зміст якої має визначатися з урахуванням спеціального законодавства про оренду землі.

За матеріалами справи договори оренди підписані 01.01.2025, а акти приймання-передачі - 03.01.2025. Водночас право оренди зареєстроване 23.09.2025.

Суд не ототожнює дату державної реєстрації права оренди з датою укладення договорів та не ставить під сумнів виникнення між сторонами договірних зобов`язань із моменту їх укладення.

Проте наявність чинного договору не усуває вимоги щодо державної реєстрації речового права, якщо закон пов`язує виникнення цього права саме з такою реєстрацією.

У постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 Велика Палата Верховного Суду розмежувала чинність договору оренди землі та державну реєстрацію права оренди.

Зазначена постанова також містить аналіз законодавчих змін, за якими передача об`єкта орендарю та виникнення права оренди пов`язуються з державною реєстрацією.

Укладені сторонами у 2025 році договори підпадають під дію законодавства, яке вже передбачало зазначений порядок виникнення права оренди, тому положення договорів про їх чинність із моменту підписання та складення актів приймання-передачі не можуть змінити встановлений законом момент виникнення речового права.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 522/3999/23 цього висновку не спростовує.

Для виникнення права оренди необхідні як належна правова підстава, зокрема договір, так і державна реєстрація у випадках, установлених законом.

Відсутність першої не може бути замінена реєстраційним записом, а наявність договору не усуває необхідності реєстрації.

Таким чином, для цілей застосування пункту 281.3 статті 281 Податкового кодексу України умова передачі спірних земельних ділянок в оренду була виконана 23.09.2025.

Підстав вважати, що державна реєстрація надала праву оренди зворотну дію з 01.01.2025, суд не встановив.

Оскільки право оренди спірних земельних ділянок зареєстровано 23.09.2025, а статус орендаря як платника єдиного податку четвертої групи у відповідному податковому періоді підтверджено, умови для застосування пільги, передбаченої пунктом 281.3 статті 281 Податкового кодексу України, виконані у вересні 2025 року.

Відповідно до пункту 284.2 статті 284 цього Кодексу позивач підлягає звільненню від сплати земельного податку починаючи з 01.10.2025.

Отже, за період із січня по вересень 2025 року включно підстави для звільнення позивача від земельного податку за заявленою ним підставою відсутні.

За жовтень, листопад і грудень 2025 року позивач має право на відповідне звільнення.

Визначення такого періоду не залежить від кількості календарних днів між початком року та державною реєстрацією права оренди.

Наведений відповідачем розрахунок 265 календарних днів та частки звітного року не враховує спеціального правила, за яким звільнення застосовується з наступного місяця після виникнення права на пільгу, а тому у спірних правовідносинах розмежування оподатковуваного та пільгового періодів здійснюється за місяцями.

На дату прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень право оренди спірних земельних ділянок не було зареєстроване, тому підстав для врахування відповідної пільги під час первісного нарахування податку не існувало.

Водночас визначення земельного податку за календарний рік не виключає його перерахунку в разі виникнення протягом цього року права на звільнення від сплати податку.

Після державної реєстрації права оренди позивач звернувся до контролюючого органу із заявою від 02.10.2025 про проведення звірки та врахування пільги.

Проте визначені оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями зобов`язання перераховані не були.

За результатами адміністративного оскарження нарахування також залишено без змін з мотивів відсутності права на пільгу через цільове призначення земельних ділянок.

Таким чином, спір стосується обґрунтованості збереження за позивачем обов`язку сплатити земельний податок за весь 2025 рік після виникнення та підтвердження права на звільнення від його сплати за окремі місяці цього року.

Оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишаються підставою для сплати визначених ними сум, а нарахування за жовтень-грудень 2025 року можуть бути виокремлені з річного зобов`язання, суд вважає належним способом захисту порушеного права їх скасування у відповідній частині.

Такий спосіб захисту усуває обов`язок сплати податку за період дії пільги та не поширює її застосування на попередні місяці.

Податковим повідомленням-рішенням № 719979-2409-0712-UA21040210000079273 позивачу нараховано земельний податок за всі дванадцять місяців 2025 року в сумі 1 602 338,98 грн. Оскільки за жовтень, листопад і грудень 2025 року позивач звільняється від сплати цього податку, нарахування за зазначені три місяці підлягають скасуванню. Три місяці становлять одну четверту частину року, отже, скасуванню підлягає одна четверта річної суми податку, що з округленням до копійок становить 400 584,75 грн.

Податковим повідомленням-рішенням №719972-2409-0712-UA21040210000079273 позивачу нараховано земельний податок за весь 2025 рік у сумі 1 152 408,12 грн. За цим рішенням також підлягають скасуванню нарахування за жовтень, листопад і грудень 2025 року. Одна четверта зазначеної річної суми становить 288 102,03 грн.

Таким чином, загальна сума нарахувань, що підлягає скасуванню за двома податковими повідомленнями-рішеннями, становить 688 686,78 грн.

Нарахування земельного податку за січень-вересень 2025 року залишаються чинними.

Визначаючи зазначені суми, суд виходить із річних нарахувань, здійснених відповідачем, та встановленої тривалості періоду застосування пільги.

Суд не змінює використані контролюючим органом показники нормативної грошової оцінки, ставки податку чи ідентифікацію об`єктів оподаткування, оскільки підставою часткового скасування є неврахування звільнення від податку за окремі місяці.

За змістом статей 77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази в сукупності, а обов`язок доведення правомірності оскаржуваних рішень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Відповідач обґрунтував відсутність підстав для застосування пільги з початку 2025 року, однак не довів правомірності збереження нарахування за жовтень-грудень 2025 року після виконання умов, передбачених пунктом 281.3 статті 281 Податкового кодексу України, та звернення позивача щодо врахування цих обставин.

Установлені судом обставини не дають підстав для застосування пільги за січень-вересень 2025 року.

Укладення договорів оренди та підписання актів приймання-передачі земельних ділянок до державної реєстрації права оренди не є достатніми для виконання передбаченої пунктом 281.3 статті 281 Податкового кодексу України умови передачі земельних ділянок в оренду з урахуванням вимог статті 125 Земельного кодексу України та статті 17 Закону України «Про оренду землі».

Оскільки частину податкових зобов`язань за період застосування пільги можливо виокремити з річних нарахувань, підстав для скасування податкових повідомлень-рішень в повному обсязі немає.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.09.2025 №719979-2409-0712-UA21040210000079273 у частині визначення податкового зобов`язання в розмірі 400 584,75 грн та податкового повідомлення-рішення від 11.09.2025 № 719972-2409-0712-UA21040210000079273 у частині визначення податкового зобов`язання в розмірі 288 102,03 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 15 140,00 грн, що підтверджується відомостями квитанції наявної в матеріалах справи.

Відтак, враховуючи розмір заявлених позовних вимог та обсяг їх задоволення судом за наслідком розгляду справи по суті, суд вказує про присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат по оплаті судового збору в сумі 3785,00 грн.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області від 11.09.2025 № 719979-2409-0712-UA21040210000079273 у частині визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 400 584 (чотириста тисяч п`ятсот вісімдесят чотири) грн 75 коп за період з 01.10.2025 по 31.12.2025.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області від 11.09.2025 №719972-2409-0712-UA21040210000079273 у частині визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 288 102 (двісті вісімдесят вісім тисяч сто дві) грн 03 коп за період з 01.10.2025 по 31.12.2025.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса реєстрації : АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Закарпатській області (код ЄДРПОУ 44106694; місцезнаходження: 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина Августина, буд. 52) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 785 (три тисячі сімсот вісімдесят п`ять) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 15 жовтня 2026 р.