Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №280/7674/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокуСправа № 280/7674/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

24 липня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не розгляду та не надання відповіді на поданий позивачем рапорт стосовно його звільнення з військової служби на підставі абзацу 12 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби на підставі абзацу 12 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Ухвалою суду від 28.07.2026 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У червні 2026 року він подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю — ОСОБА_2 , особою з інвалідністю І групи, яка згідно з витягом із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування потребує сторонньої допомоги та постійного догляду. Водночас, за твердженням позивача, поданий рапорт не було розглянуто у встановленому законодавством порядку та у визначений строк, а належної офіційної й обґрунтованої відповіді на нього він не отримав. З огляду на викладені обставини позивач просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи свою позицію тим, що позивачем було порушено порядок звільнення військовослужбовців з військової служби, визначений Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Крім того, за твердженням представника військової частини НОМЕР_1 , рапорт позивача до командування військової частини не надходив, у зв`язку з чим його не було розглянуто командуванням військової частини НОМЕР_1 . З огляду на викладені у відзиві на позовну заяву доводи відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Матір позивача- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю І групи та відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №52/26/1651/В від 25 травня 2026 року потребує постійного стороннього догляду.

Батько позивача- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю ІІІ групи, та відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/7963/В від 26 листопада 2026 року відсутні відомості щодо потреби у постійному сторонньому догляді.

12 червня 2026 року до військової частини було надіслано адвокатський запит, щодо надання інформації щодо звільнення військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , на підставі пункту 3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Станом на момент звернення до суду рішення військової частини про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військової служби відсутнє, у зв`язку з чим позивач подав відповідну позовну заяву.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що за приписами статті 1 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон України №3543-XII) мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Цією ж статтею Закону України №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України», передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок проходження військової служби в умовах воєнного стану.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби (далі – Закон №2232-XII).

Підстави для звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Факт родинних зв`язків між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заперечувався та підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 02 червня 2000 року.

Також у справі не заперечувався факт наявності у ОСОБА_2 інвалідності І групи та потреби в постійному сторонньому догляді, що підтверджується відповідним витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

В той же час, суд зазначає, що наявність/відсутність підстав для звільнення з військової служби має встановлюватися командуванням військової частини, в якій військовослужбовець проходить військову службу на підставі рапорту та доданих до нього документів.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 233 Порядку про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 14.30 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170, вказано, що під час дії особливого періоду, періоду проведення мобілізації та дії воєнного стану, за наявності підстав для звільнення з військової служби через сімейні обставини або інших поважних причин, визначених абзацами дванадцятим, чотирнадцятим, п`ятнадцятим пункту 2 та абзацами тринадцятим, чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовець особисто, за підпорядкованістю, подає на ім`я командира (начальника) військової частини або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання/перебування особи, за якою здійснює або здійснюватиме постійний догляд, рапорт (заяву) за формою, визначеною у додатку 22 до цієї Інструкції. До рапорту (заяви) додаються документи, що підтверджують право на звільнення (зазначені в підпунктах 22, 25-28 пункту 5 додатку 19 до цієї Інструкції), або копії таких документів, засвідчених в установленому порядку.

Водночас позивач не надає доказів подання відповідного рапорту з доданими до нього документами про звільнення з військової служби у встановленому порядку, а лише посилається на відповідні обставини в обґрунтування своїх позовних вимог.

Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (далі – Порядок №531).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №531, рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.

Згідно пункту 1 розділу ІІІ Порядку №531, у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок « ІНФОРМАЦІЯ_3 »; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку №531, відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Пунктами 4, 5 розділу ІІІ Порядку №531, якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку №531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Пунктом 9 розділу ІІІ Порядку №531 визначено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Посилання позивача на подання 25.06.2026 рапорту про звільнення з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 не знайшло документального підтвердження в матеріалах справи.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що рапорт позивача до командування військової частини не надходив.

Водночас позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався та не надав додаткових доказів на підтвердження обставин, на які посилається як на підставу своїх вимог.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок належного обґрунтування заявлених позовних вимог та надання суду достатніх і належних доказів на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються такі вимоги.

Отже, за таких обставин, з огляду на відсутність належних доказів подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби на підставі абз.12.п.3.ч.12 ст.26 Закону України «про військовий обов`язок і військову службу», підстави для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з не розглядом зазначеного рапорту відсутні.

А відтак, оскільки відповідачем рішення щодо відмови у звільненні позивача з військової служби не приймалось, то позовні вимоги про зобов`язання прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби є передчасними, та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, відшкодування судових витрат на користь позивача не здійснюється.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст.2, 9, 139, 241-243, 254-262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Новікова