Суд: Запорізький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №280/7940/26
Суддя: Богатинський Богдан Вікторович
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 рокуСправа № 280/7940/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - третя особа), в якій позивач просить суд:
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягають у поновленні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на військовому обліку як військовозобов`язаного та у внесенні відповідних даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Службова назва даного реєстру "Оберіг") інформацію про виключення з військового обліку військовозобов`язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_1 , як такого що вже був виключений 20.01.2011 ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, на підставі п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції від 10.02.2010), що підтверджується записом у військовому квитку серії НОМЕР_2 , виданого 18.04.1988 ІНФОРМАЦІЯ_5 , та записом у паспорті громадянина України (серії НОМЕР_3 , виданого 21.12.1999 Шевченківським РВ УМВС України в Запорізькій області).
Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1064,96 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що після досягнення граничного віку перебування в запасі у 2011 році виключений з військового обліку. З військово-облікового документу, який сформований засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста, позивачу стало відомо, що він знаходиться на військовому обліку у відповідача як військовозобов`язаний. Повторне взяття ОСОБА_1 на військовий облік, який вже був виключений з обліку остаточно 20.01.2011, - неможливе, оскільки є дією, яка погіршує його існуюче становище, та, як наслідок, обмежує його конституційні права і свободи. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, після отримання від позивача заяви в паперовій формі про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення його з військового обліку відповідно до запису у військовому квитку, повинен був за наслідками розгляду цієї заяви прийняти конкретне рішення про виключення позивача з військового обліку. Позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 04 серпня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
06 серпня 2026 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву. ІНФОРМАЦІЯ_4 вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими. Позивач перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 з 16.05.2024. Позивач не досяг граничного віку перебування у запасі, та є військовозобов`язаним, тому є правомірними постановка позивача на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач безпідставно ототожнює внесення (або відображення) відомостей у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» із «самовільним або неправомірним повторним взяттям на облік». Ведення обліку та наявність запису в Реєстрі «Оберіг» самі по собі не звужують зміст конституційних прав і свобод позивача у розумінні статті 22 Конституції України. Відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
Позивач з 20.01.2011 виключений з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі, що підтверджується записами військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого 18.04.1988
З 16.05.2024 позивач перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На адвокатський запит від 21.07.2026 №01, щодо виключення з військового обліку громадянина ОСОБА_1 , відповідач листом від 28.07.2026 №Ю/4896 повідомив, що Законом №1604-VII від 22.07.2014 встановлено, що граничний вік військовозобов`язаних рядового і сержантського складу збільшено до 60 років. З набранням чинності змін до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду. У зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , було автоматично поновлено в запасі, оскільки громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , не досягнув 60-річного віку, тобто повинен, згідно з чинним законодавством, перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому строк дії режиму воєнного стану продовжувався та діє і на час розгляду справи.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
У свою чергу, правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до ч. 8 статті 2 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 2232-XII у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.
Запас військовозобов`язаних згідно з ч. 1 ст. 28 Закону № 2232-XII у редакції, яка діяла у 2011 році, поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних.
Відповідно до ч.2 ст.28 Закону №2232-XII військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.
Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві (ч. 4 ст. 28 Закону №2232-XII).
При цьому, норми Закону № 2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, в подальшому зазнавали змін.
Законами України від 27.03.2014 № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» (далі - Закон № 1169-VII) та від 22.07.2014 № 1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 1604-VII) до ст. 28 Закону № 2232-XII внесено зміни, за якими з 27.03.2014 граничний вік військовозобов`язаних, які перебувають в запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу другого розряду збільшено з 40 років до 50 років, а з 22.07.2014 та станом на теперішній час з 50 років до 60 років.
Положення ч. 4 ст. 28 Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, станом на теперішній час змін не зазнало. Отже, з набранням чинності змінами до ч. 2 ст. 28 Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під дію цього Закону і вважається військовозобов`язаним, як особа, яка ще не досягла передбаченого цим Законом граничного віку перебування в запасі військовозобов`язаних другого розряду.
Таким чином, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування у запасі позивач підлягає поновленню в запасі, оскільки позивач не досягнув 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством України перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.
Оскільки за нормами статті 28 Закону № 2232-XII, чинними на дату розгляду справи, позивач не досяг граничного віку перебування у запасі, який дає право на виключення з військового обліку (60 років), у відповідача відсутні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку.
Що стосується доводів позивача щодо незворотності дії нормативно-правового акта, суд вважає їх помилковими з огляду на таке.
Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами правовідносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.
Унесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак, у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а ведення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави.
У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.
Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, тому на законних підставах перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних.
Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його конституційних прав і свобод.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 09 квітня 2026 року у справі № 280/6524/24.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позивач правомірно перебуває на обліку військовозобов`язаних та відповідно відсутні підстави для внесення відповідачем до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення позивача з військового обліку.
Отже, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ; код в ЄДРПОУ НОМЕР_4 ),
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 ; код в ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Повне судове рішення складено 15.10.2026.
Суддя Б.В. Богатинський
Оригінал: reyestr.court.gov.ua