Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №260/6721/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

Суд: Закарпатський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №260/6721/26

Суддя: Гаврилко С.Є.

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 жовтня 2026 рокум. Ужгород№ 260/6721/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

18 вересня 2026 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368), яким просить суд: « 1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі. Адміністративний позов задовольнити повністю. 2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 262940027621 від 14.09.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно з п. «є» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII в зв`язку з відсутністю загального стажу роботи - 25 років станом на 11.10.2017 р.; 3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) призначити та виплачувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років відповідно до пункту «є» статті 55 Закону «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788- XII, починаючи з 08.09.2026 року; 4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 20453063). 5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368)».

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 пункту «є» Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак, оскаржуваним рішенням було відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального страхового стажу роботи, підтвердженого в установленому законом порядку. Позивач вважає, що вказане рішення відповідача є протиправним та порушує її права на належне пенсійне забезпечення, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області подано відзив на позовну заяву. Відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Так, згідно з поданими документами, позивачу було відмовлено, у зв`язку з відсутністю у позивача спеціального страхового стажу.

Ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в даній адміністративній справі, було надіслано Головному управлінню Пенсійного фонду України у м. Києві з використанням системи ЄСІТС та доставлено в електронний кабінет 21 вересня 2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 48 (на звороті)).

У встановлений судом строк зазначеним відповідачем відзив на позовну заяву не надано. Також такий відзив відсутній і на час ухвалення рішення суду.

Статтею 159 частиною 4 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відтак, судом вжито достатніх необхідних законодавчо встановлених заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження та про можливість подання відповідачем відзиву на позовну заяву протягом п`яти днів з дня отримання ухвали суду. Разом з тим, відповідачем відзиву на позовну заяву чи клопотань до суду не подано.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 08 вересня 2026 року позивач звернувся через особистий кабінет веб-порталу Пенсійного фонду України до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві з заявою про призначення пенсії за вислугою років на підставі статті 55 пункту "є" Закону України "Про пенсійне забезпечення" (а.с. 8).

З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №262940027621 від 14 вересня 2026 року на підставі статті 55 пункту "є" Закону України "Про пенсійне забезпечення" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу станом на 11 жовтня 2017 року - 25 років (а.с. 35).

Крім того як встановлено судом з форми РС-право, номер пенсійної справи 204850021176, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 11 жовтня 2017 року по 31 грудня 2022 року на посаді спортсмена-інструктора штатної команди національної збірної команди України з фехтування та з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року на посаді старшого тренера штатної команди національної збірної команди України з фехтування (а.с.а.с. 31-34).

Вважаючи рішення про відмову у призначення пенсії протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Статтею 19 частиною 2 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон України № 1058-ІV) та Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон України №1788-XII).

Відповідно до статті 51 Закону України № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно із статтею 52 Закону України № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, спортсмени відповідно до статті 55 пункту «є» Закону України № 1788-ХІІ.

Статтею 55 пунктом «є» Закону України № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015 року) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 20 років - у порядку, який визначається КМ України, незалежно від віку.

Однак, Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення, який набув чинності з 01 квітня 2015 року, статтю 55 пункт «є» Закону України № 1788-ХІІ викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 25 років - у порядку, який визначається КМ України, незалежно від віку.

У подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 54 пункту а, статті 55 Закону України № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України № 213-VIII, та Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 року № 911-VIII ( далі - Закон України № 911-VIII).

Приймаючи вказане рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у статті 55 пунктах «є», «ж» Закону України № 1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, статті 22 частини 3, статті 46 Основного Закону України.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.

Таким чином, з 04 червня 2019 року при призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 пункту «є» Закону України №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом України №213-VIII та Законом України № 911-VIII, тобто, позивач з 04 червня 2019 року наділений правом на отримання пенсії за вислугу років виходячи з наявності загального стажу роботи 20 років.

Водночас, Порядком призначення і виплати пенсій за вислугу років заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу - членам збірних команд України, затверджений постановою КМ України від 12.10.1992 №583 (далі - Порядок № 583), передбачено, що пенсії за вислугу років призначаються спортсменам, які мають особливі заслуги перед фізкультурним рухом, - заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу при стажі роботи не менше 25 років і перебуванні в складі збірних команд України не менше 6 років незалежно від віку.

Суд зазначає, що з урахуванням того, що на момент виникнення спірних відносин при призначенні пенсії позивача повинні застосовуватись норми статті 55 пункту «є» Закону України №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України №213-VIII, таким же чином повинні застосовуватись і положення пункту 1 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу - членам збірних команд України, затвердженого постановою №583, щодо загального стажу роботи - не менше 20 років, оскільки приписи закону мають вищу юридичну силу над підзаконними нормативно - правовими актами.

Щодо посилання на те, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії, позивач не має право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 пункту «є» Закону України №1788-XII, оскільки станом на 11 жовтня 2017 року його стаж був меншим ніж 25 років, суд зазначає наступне.

Так, 03 жовтня 2017 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.

Згідно із пунктом 2-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Також, Законом України № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:

«До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом України № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року.

Суд зазначає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).

У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що «положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності» (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної» (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин:

«Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону України № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону України № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону України № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 06.11.2023 у справі №240/24/21.

Відповідно до пункту 1 Порядку №583 до стажу роботи зараховується перебування вказаних осіб у складі збірних команд України, а також інші види діяльності, передбачені Законі України № 1788-ХІІ.

Згідно пункту 4 Порядку №583 стаж, який дає право на пенсію за вислугу років, обчислюється на підставі трудової книжки та інших документів, що підтверджують перебування в складі збірних команд України, а також у разі наявності звання заслуженого майстра спорту або майстра спорту міжнародного класу. Пенсії за вислугу років призначаються і виплачуються за умови вибуття вказаних осіб зі збірних команд України.

Аналізуючи наведені норми, слід прийти до висновку, що право на пенсію за вислугу років мають спортсмени (заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд) за наявності загального стажу роботи не менше 20 років незалежно від віку або перебування в складі збірних команд України не менше 6 років за умови вибуття вказаних осіб зі збірних команд України.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону України №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Згідно із пунктом 1 абзацами 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 абзацом 1 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Судом встановлено, що записами трудової книжки та архівною довідкою Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України від 23 липня 2026 № 3898/6-12, підтверджується, що позивач дійсно працював на посадах спортсмена-інструктора, заступника начальника старшого тренера навчально-методичного відділу Центрального спортивного клубу Збройних сил України, є призером олімпійських ігор 2004 року та має звання заслуженого майстра спорту України з фехтування з перебуваванням у складі збірних команд України (а.с.а.с. 16-18, 21).

Тобто, зауваження до трудової книжки позивача та записів у ній та до довідки Міністерства молоді та спорту відсутні, спеціальний стаж з 11 жовтня 2017 року не зараховано виключно через позицію пенсійного органу про те, що він не підлягає врахуванню.

Наведене вище у своїй сукупності є підставою для висновку про неправомірність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 пункту «є» Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо необхідності для повного відновлення порушеного права позивача визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову у призначенні пенсії.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання призначити та виплатити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 пункту "є" Закону України №1788-XII, то суд зазначає таке.

Стосовно наявності у позивача страхового стажу, то у суду відсутній розрахунок такого стажу, і такі повноваження щодо обчислення страхового стажу при призначенні пенсії належать до виключних повноважень органів пенсійного фонду, а тому суд не може підміняти собою такий орган і проводити відповідні обчислення страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 пункту "є" Закону України №1788-XII.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх підстав, з яким закон пов`язує можливість здійснення призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 пункту "є" Закону України №1788-XII, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Оскільки у суду відсутні належні і достатні докази для висновку про наявність спеціального стажу позивача, що враховується для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 пункту "є" Закону України №1788-XII, то з метою ефективного захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 пункту "є" Закону України №1788-XII від 08 вересня 2026 року, із врахуванням висновків суду.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 262940027621 від 14 вересня 2026 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 пункту "є" Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 пункту "є" Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 08 вересня 2026 року, із врахуванням висновків суду.

У задоволенні позову у частині інших позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяС.Є. Гаврилко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua