Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №160/16223/26
Суддя: Бондар Марина Володимирівна
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 рокуСправа № 160/16223/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 11.06.2026 роз`єднано позовні вимоги у справі №160/16062/26 в самостійні провадження.
В провадженні №160/16223/26 виділено позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2024 роки;
- зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2024 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати індексацію грошового забезпечення, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він у період з 27.02.2016 до 13.11.2024 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Позивач звертає увагу, що індексація грошового забезпечення має постійний, систематичний характер і здійснюється щомісяця. Її правова природа полягає у підтриманні належного рівня матеріального забезпечення осіб, які отримують регулярні доходи, в тому числі військовослужбовців, через відшкодування втрат, спричинених підвищенням цін на споживчі товари та послуги. З урахуванням зазначеного, на переконання позивача, індексація має враховуватися при розрахунку всіх видів виплат, що обчислюються на основі грошового забезпечення, зокрема, при визначенні розміру грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Позивач звертає увагу, що виплата коштів має відбуватись із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Крім того, відповідачем протиправно не було здійснено нарахування та виплату належного позивачу грошового забезпечення в період проходження служби за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», який призначений для оплати праці військовослужбовців. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 22.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
29.06.2026 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на їх необґрунтованість та зазначив, що вимоги заявника, які стосуються виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023-2024 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати індексацію грошового забезпечення, підлягають відхиленню. Позивачем не подано до суду доказів подання рапортів про отримання вказаної допомоги у відповідних роках, тому ці позовні вимоги підлягають відхиленню у зв`язку із відсутністю події подання заявником рапортів про отримання вказаної допомоги у відповідних роках. Позивач не отримував матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2016 рік, 2018-2019 роки, 2022-2024 роки.
Ухвалою суду від 07.09.2026 зобов`язано сторін надати до суду протягом десяти календарних днів з дня отримання копії цієї ухвали належним чином засвідчені копії документів на підтвердження нарахування та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2024 роки, із зазначенням дати їх виплати.
На виконання вимог вказаної ухвали, відповідачем надано до суду копії довідок, у яких містяться відомості про нарахування або ненарахування ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2024 роки.
Відповідачем разом з відзивом заявлено клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
З приводу заявленого клопотання суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Спірні правовідносини виникли у зв`язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу грошового забезпечення в належному розмірі.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Водночас нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено інші строки звернення до суду за захистом порушеного права.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позовні вимоги стосуються періоду, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19.07.2022].
У постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду при вирішенні питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про нарахування та виплату грошового забезпечення дійшов висновку, що правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Повертаючись до обставин цієї справи, застосовуючи наведені висновки, суд зазначає таке.
Предметом спору у цій справі є перерахунок та виплата складових грошового забезпечення за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2024 роки.
Суд зазначає, що спірний період, зокрема, охоплює часовий проміжок до набрання та після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19.07.2022], який регулювався редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачала тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
В частині вимог за період з 2016 до 18.07.2022 строк звернення до суду не обмежується.
В частині вимог з 19.07.2022 до 31.12.2022 включно, та з 01.01.2024 до 13.11.2024, суд виходить з такого.
У цій справі судом встановлено, що при виключенні позивача зі списків особового складу частини позивачу вручено грошовий атестат від 13.11.2024 №225/56/1456фс, який підписаний позивачем.
Втім, ОСОБА_1 13.11.2024 не звільнений з військової служби, а вибув для проходження служби до іншої військової частини.
Таким чином, до спірних правовідносин застосуванню підлягають приписи саме частини першої статті 233 КЗпП України, відповідно до якої (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Водночас, Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував строкове регулювання звернення працівника, який перебуває у трудових відносинах, з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат, і спеціальне регулювання, передбачене частиною другою статті 233 КЗпП України для спорів про виплату сум, що належать працівникові при звільненні. Неконституційною визнано саме частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.07.2026 у справі № 380/24906/24.
За таких обставин суд вважає, що під час вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду необхідно враховувати не лише дату вручення грошового атестата, а й характер спірних правовідносин, обставини продовження позивачем військової служби та правову позицію Верховного Суду щодо застосування статті 233 КЗпП України у спорах про стягнення належних виплат.
З огляду на викладене, тримісячний строк, установлений частиною першою статті 233 КЗпП України, яка визнана неконституційною, не може бути підставою для обмеження права позивача на судовий захист вимог про стягнення належних йому виплат за період проходження військової служби.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, враховуючи продовження військової служби позивачем, обмеження строку звернення до суду в межах спірних правовідносин не підлягає застосуванню.
Відтак, клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази у справі, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу з 27.02.2016 до 31.11.2024 у ВЧ НОМЕР_1 та підпорядкованих їй підрозділах.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.11.2024 №277 ОСОБА_2 з 13.11.2024 звільнено із займаної посади та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення; направлено для продовження військової служби в іншій військовій частині.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2024 роки, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частинами 1-3 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення (частина 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII).
Згідно з частиною 3 статті 15 Закону №2011-XII, військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім`ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (чинної до 28.02.2018) було установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 вищенаведеної Постанови було надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Разом з тим, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (чинної з 01.03.2018, далі - Постанова № 704) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 5 Постанови № 704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, серед іншого, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пунктів 30.1, 30.2, 30.4 Розділу ХХХ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України 11.06.2008 № 260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 за № 638/15329 (в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин), особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, у разі вибуття в щорічну основну відпустку виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день вибуття в щорічну основну відпустку.
Військовослужбовцям, прийнятим (призваним) на військову службу із запасу, грошова допомога для оздоровлення перший раз надається в календарному році, у якому вони стали до виконання обов`язків за посадами, на які призначенні.
Відповідно до пунктів 33.1-33.3 Розділу ХХХІІІ вищенаведеної Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
В свою чергу, нині чинний Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі – Порядок №260) визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно до пункту 1 розділу ХХІІІ Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 2 розділу ХХІІІ Порядку №260 грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (пункт 6 розділу ХХІІІ Порядку №260).
Згідно з пунктом 1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України (пункт 7 розділу XXIV Порядку №260).
Відповідно до пункту 9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Так, з долученої до матеріалів справи копії довідки ВЧ НОМЕР_1 від 11.09.2026 №225/56/2047/1фс вбачається, що ОСОБА_1 виплачувалась допомога на оздоровлення у 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2024 роках.
Відповідно до копії довідки ВЧ НОМЕР_1 від 11.09.2026 №225/56/2047/2фс, ОСОБА_1 виплачувалась матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2017, 2020 та 2021 роках.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі – Закон №1282-ХІІ).
Статтею 1 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Частинами 1-2 статті 5 Закону №1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №240/10130/19 сформував правовий висновок про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Індексація має спеціальний статус виплати у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід`ємною складовою частиною грошового забезпечення.
Таким чином, індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку виплат військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21.12.2021 у справі №820/3423/18, від 29.04.2020 у справі №240/10130/19, від 19.03.2020 у справі №820/5286/17, від 26.02.2021 у справі №620/3346/19, предметом розгляду яких було включення індексації до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обрахунок та визначення розміру «грошової допомоги на оздоровлення».
Суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 19.03.2020 у справі №820/5286/17, які полягають у тому, що при вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Законів України №2017-ІІІ, №282-ХІІ, та Порядку №1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби. В іншому випадку, не врахування індексації призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця та підлягає включенню до розрахунку грошової допомоги на оздоровлення, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
З долучених до матеріалів справи доказів та письмових пояснень сторін випливає, що при нарахуванні та виплаті спірних складових грошового забезпечення відповідачем не враховувалась індексація грошового забезпечення.
З огляду на наведене, суд доходить висновку, що грошова допомога на оздоровлення, виплачена позивачу у 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2024 роках, а також матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, виплачена у 2017, 2020 та 2021 роках, має бути перерахована з урахуванням у їх складі індексації грошового забезпечення.
Отже, ВЧ НОМЕР_1 , не включивши індексацію грошового забезпечення до складу зазначених виплат, допустила протиправну бездіяльність щодо неналежного нарахування та виплати ОСОБА_1 відповідних сум.
Стосовно позовних вимог щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, судом виходить з такого.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 779) затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі – Порядок №44).
Відповідно до пункту 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3).
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5).
Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі – ПК України), де зазначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовець, звільнений з військової служби має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення в період проходження ним військової служби.
Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити відрахування 1,5% військового збору під час проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення на виконання цього судового рішення, суд зазначає, що такі вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.
На час розгляду справи відсутні докази здійснення відповідачем будь-яких відрахувань із належних позивачу виплат у зв`язку з виконанням рішення суду, а також відсутні обставини, які б свідчили про порушення прав позивача у цій частині.
За таких обставин, вказані вимоги задоволенню не підлягають з огляду на їх передчасність.
В частині позовних вимог в частині виплати грошового забезпечення за кодом економічної класифікації видатків (КЕКВ 2112), суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1.1 розділу 1 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.03.2012 за №456/20769 (далі – Інструкція №333) економічна класифікація видатків бюджету призначена для розмежування видатків бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів за економічними характеристиками операцій, які здійснюються відповідно до функцій держави та місцевого самоврядування.
Пунктом 1.8 Інструкції №333 визначено, що за правильність віднесення видатків до поточних або капітальних відповідає розпорядник (одержувач) бюджетних коштів.
Таким чином, визначення коду економічної класифікації видатків здійснюється розпорядник (одержувач) бюджетних коштів при виконанні рішення суду.
Отже вимоги позивача щодо визначення коду економічної класифікації видатків є передчасними та стосуються виключно питань виконання рішення суду.
Тому, суд дійшов висновку про зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2024 роки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017, 2020 та 2021 роки, з урахуванням у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 та з урахуванням раніше виплачених сум.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», а у матеріалах справи відсутні докази понесення ним інших судових витрат, розподіл судових витрат не проводиться.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування індексації грошового забезпечення під час обчислення ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2024 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017, 2020 та 2021 роки.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2024 роки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017, 2020 та 2021 роки, з урахуванням у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 та з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар
Оригінал: reyestr.court.gov.ua