Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: проходження служби, з них
Дата: 12 жовтня 2026 р.
Справа: №160/1392/26
Суддя: Конєва Світлана Олександрівна
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 рокуСправа № 160/1392/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
12.09.2025р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому заявив 10 позовних вимог.
Ухвалою суду від 21.01.2026р.10 заявлених позовних вимог були роз`єднані в окремі провадження на підставі ст.172 Кодексу адміністративного судочинства України та предметом спору у даній справі є позовні вимоги позивача, викладені у пунктах 7 та 8 позову, у яких останній просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати (за змістом позову) ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 03.05.2024 по 13.01.2025 пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебуванні у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії (лікарсько-експертної, медичної) комісії у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаних із захистом Батьківщини;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити (за змістом позову) ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 03.05.2024 по 13.01.2025 пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебуванні у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії (лікарсько-експертної, медичної) комісії у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаних із захистом Батьківщини.
Свої позовні вимоги у наведеній частині позивач обґрунтовує тим, що у період з 16.06.2022 по 13.06.2025р. він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 29.04.2024р., перебуваючи на бойовому завданні, він звернувся за медичною допомогою, йому було поставлено діагноз: ниркова коліка справа, УЗД ознаки пієлоніфріду правої нирки, вторинна гіпертонічна хвороба, СКХ, гіпертонічний синдром 210/140 та рекомендовано до евакуації про що було оформлено первинну медичну картку за формою 100. Надалі, позивач зазначив, що у зв`язку із наведеним захворюванням, з 03.05.2024р. по 14.01.2025р. він перебував на стаціонарному лікуванні у різних закладах охорони здоров`я та за висновком ВЛК від 13.01.2025р. №58 (довідка ВЛК) на підставі ст.39-б графи ІІ Розладу хвороб його було визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Позивач зазначив, що у зв`язку із наведених вище захворюванням, яке, на його думку, пов`язане із захистом Батьківщини, він має право на отримання вищенаведеної додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн., передбаченої п.1 постанови КМУ №168 за час перебування його на стаціонарному лікуванні та у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком ВЛК, однак, відповідач згідно до Положення №402 від 14.08.2008р. як на момент госпіталізації, так і станом на подання позову довідку про обставини хвороби не надав та ця обставина не може позбавляти права позивача, який отримав «тяжку хворобу» під час захисту Батьківщини, на належні йому виплати. У відповіді на відзив представник позивача послався на ті ж самі обставини, які були наведені і у позові.
Ухвалою суду від 26.01.2026р. відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи було призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та зобов`язано відповідача протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначена ухвала суду була отримана відповідачем у його електронному кабінеті фактично 27.01.2026р., що підтверджується змістом довідки про доставку електронного листа та є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 КАС України, наявної у справі.
На виконання вимог зазначеної ухвали суду 08.02.2026р. через систему «Електронний суд» відповідачем було подано до суду відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити у повному обсязі (з огляду на передчасність позовних вимог) посилаючись на те, що згідно до вимог Постанови КМУ №168 передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовці мають право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн.: у разі перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з отриманням не будь-якого поранення (контузії, травми, каліцтва), а лише пов`язаного із захистом Батьківщини; у разі перебування у відпустці для лікування після тяжкого, а не будь-якого, поранення за висновком військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Разом з тим, відповідач зазначив, що ані медичних документів, що підтверджують його перебування на стаціонарному лікуванні, ані довідок ВЛК, що підтверджують причинний зв`язок між пораненням, у зв`язку з яким позивач перебував на стаціонарному лікуванні, та виконанням ним обов`язків із захисту Батьківщини до стройової частини в/ч НОМЕР_1 позивачем не було пред`явлено, тому станом на момент підготовки і видання наказів про виплату військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 додаткової винагороди за періоди з травня 2024 року посадові особи стройової частини відповідача не мали належних і допустимих документів про те, що у спірний період позивач перебував на стаціонарному лікуванні, яке обумовлено пораненням позивача, пов`язаним із захистом Батьківщини. Також представник відповідача звернув увагу суду на те, що позивачем не надано медичних документів, які б підтверджували б його лікування саме у зв`язку із пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, а стосовно виписок, які надані позивачем, додаткова винагорода вже виплачена у відповідності до порядку виплати такої винагороди.
У зв`язку із наведеними відповідачем обставинами у відзиві на позов з приводу виплати додаткової винагороди позивачеві, проте, відповідних доказів щодо її виплати до відзиву не було надано, з метою всебічного та об`єктивного вирішення спору у даній справі, ухвалою суду від 28.09.2026р. були витребувані у відповідача докази виплати позивачеві додаткової винагороди та за якими саме медичними виписками згідно до вимог ст.6, 72,73,80 КАС України
Вказані докази слід було надати до суду у строк до 05.10.2026р.
Станом на 05.10.2026р. вимоги наведеної вище ухвали суду відповідачем виконані не були, про причини не виконання вимог ухвали суду суд не було повідомлено.
08.10.2026р. через систему «Електронний суд» представником відповідача на виконання вимог ухвали суду від 28.09.2026р. надані до суду копії Карток особового рахунку позивача за 2022-2025 року, а також всі медичні документи, які були надані позивачем та на підставі яких проводились виплати.
Проте, за ухвалою суду від 28.09.2026р. суд на витребувував у відповідача наведених документів, вказані копії документів не свідчать про виплату додаткової винагороди позивачу у розмірі 100 000 грн. за спірний період, а є лише відомостями про нараховані позивачеві суми грошового забезпечення (що не є предметом цього спору), відтак, надання таких документів відповідачем не визнається судом як належне виконання вимог ухвали суду від 28.09.2026р.
Отже, враховуючи встановлені вище обставини, суд приходить до висновку, що фактично вимоги згаданої ухвали ухвали відповідачем залишилися проігнорованими та без поважних причин доказів виплати додаткової винагороди позивачу (про що відповідач сам зазначив у відзиві на позов) без поважних причин не було надано.
Також, 08.02.2026р. відповідачем через систему «Електронний суд» було подано клопотання про залишення позову у цій справі без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду без поважних причин у порядку ст.123 КАС України.
Наведене клопотання обґрунтоване тим, що з 19.07.2022 КЗпП України строк звернення до суду з трудовим спором про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, ці вимоги поширюються на відповідні позови, що подаються до судів з 19.07.2022, разом з тим, відповідач зазначив, що такий трьох місячний строк для звернення з позовами про виплату всіх сум належних працівникові має місце лише при звільненні за ч.2 ст.233 КЗпП України, проте, предметом спору у цій справі не є спір про виплату позивачу сум при звільненні, а предметом оскарження є розміри складової нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення щомісячно, а не при звільненні, тому вважає, що положення ч.2 ст.233 КЗпП України на строки подання цього позову не розповсюджуються; дня коли позивач дізнався про факт порушення своїх прав та причин неможливості дізнатися про факт такого порушення позивач не надав; в силу ст.ст.2,24 Закону України «Про оплату праці» п.8 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується щомісячно, відтак, про порушення свого права про розміри грошового забезпечення позивач дізнавався щомісячно, таким чином, позивачем строк звернення до суду з цим позовом був пропущений, будь-яких поважних причин пропуску строку звернення до суду не надав, що є підставами для залишення позову без розгляду відповідно до ч.ч.3,4 ст.123 КАС України.
Розглянувши вищенаведене клопотання відповідача, яке було подане без жодних доказів на його підтвердження, суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
Стосовно пропуску позивачем 3-х місячного строку звернення до суду з цим позовом, встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній з 19.07.2022р., за період з 03.05.2024 по 13.01.2025, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній з 19.07.2022р. передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025.
А з урахуванням того, що позивач не звільнявся з військової служби та продовжує її проходити на момент звернення до суду з цим позовом згідно відомостей, які містяться у його військовому квитку серії НОМЕР_2 від 17.08.2022 року (відповідачем на спростування цим відомостей інших доказів не надано до клопотання) приписи вказаного рішення Конституційного Суду №1-р/2025 від 11.12.2025 розповсюджуються на позивача, відтак, останнім строк звернення до суду з цим позовом є не пропущеним.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що предметом спору у цій справі є бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 за період перебування його на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я, перебуванням його у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) ВЛК у зв`язку із пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаних із захистом Батьківщини, що є триваючим порушенням (носить триваючий характер) і продовжується на момент подання цього адміністративного позову до суду.
Згідно зі сталою судовою практикою триваючим порушенням (бездіяльністю суб`єкта владних повноважень) – є триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.
Зазначене формулювання бездіяльності закріплено і у постановах Верховного Суду від 04.03.2021р. у постанові ВП ВС у справі №9901/203/20, від 06.07.2023р. у справі №500/63/20.
Також і у постанові Верховного Суду від 06.07.2023р. у справі №500/63/20 Колегія Суддів зазначила, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду, слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
З огляду на вимоги позову, які стосуються протиправної бездіяльності відповідача – в/ч НОМЕР_1 , які полягають у не нарахуванні та не виплаті позивачеві додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 за період перебування його на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я, перебуванням його у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) ВЛК у зв`язку із пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаних із захистом Батьківщини, тобто, ці правовідносини позивач пов`язує з порушенням свого права, яке є триваючим (носить триваючий характер) і продовжується на момент подання цього адміністративного позову до суду, а відповідно, суд вважає, що позивачем дотримано строки звернення до суду з цим позовом.
Враховуючи встановлені вище обставини та аналізуючи наведені приписи чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що обґрунтовані підстави для залишення зазначеного позову без розгляду згідно до вимог ст.123 КАС України у адміністративного суду відсутні, тому у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду відповідачеві слід відмовити.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв`язку із великим навантаженням, перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, що об`єктивно унеможливлювало судовий розгляд справ у згаданий період, ухвалою суду від 13.10.2026р. судовий розгляд даної справи на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України було продовжено до 13.10.2026р.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 13.10.2026р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Позивач у справі – громадянин України ОСОБА_1 у період з 16.06.2022 по 13.06.2025 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується відомостями, які містяться у копіях паспорту, військового квитка позивача та іншими матеріалами справи, які учасниками справи не оспорюються.
Під час проходження військової служби, 29.04.2024р. позивач звернувся за медичною допомогою та йому був поставлений уточнений діагноз: ниркова коліка справа, УЗД ознаки пієлоніфріду правої нирки, вторинна гіпертонічна хвороба, СКХ, гіпертонічний синдром 210/140 та рекомендовано до евакуації про що було оформлено первинну медичну картку за формою 100, про що свідчить зміст її копії, наявної у справі.
Далі, у період з 03.05.2024р. по 14.01.2025р. позивач перебував на стаціонарному лікуванні у різних закладах охорони здоров`я, а саме:
- у НП «Міська клінічна лікарня №4» ДМР, виписка №15061 від 08.05.2024 (заключний діагноз: №20.1 – Камінь сечовода. СКХ контремент с/3 правого сечоводу), у період з 03.05.2024 по 08.05.2024р.;
- у КП «Дніпропетровський обласний клінічний центр діагностики та лікування» ДОР, виписка №02809 (повний діагноз: Гіпертонічна хвороба ІІ ст. Ступень тяжкості ІІІ. Субкомпенсоване гіпертензивне серце. Поодинока передсердна та шлуночкова екстросістолія. Ризик 3. СН І ст. ) у період з 17.06.2024 по 21.06.2024р.;
- у ВСП «Університетська лікарня» Дніпровського державного медичного університету, виписка №4823 (основний діагноз: Виразкова хвороба антрального відділу шлунка, мала кривизна 7х7мм, ерозивна дуоденопатія. Виразкова хвороба ЦДПК, рубцова деформація ЦДПК, в/в. Ерозивна ГЕРХ. Ерозивний езофагіт.LA, ст.В-С. Ковзна кила СОД 2 ст. Метаболічно асоційована жирова хвороба печінки, стеатоз печінки) у період з 21.06.2024 по 10.07.2024р.;
- у ВСП «Університетська лікарня» Дніпровського державного медичного університету, В/ч НОМЕР_3 , виписка №5424 ( основний діагноз:11.9 Артеріальна гіпертензія змішаного генезу (есенціальна та вторинна) ІІ стадія, 3 ступінь АГ зі стабільно високими цифрами артеріального тиску, резистентна до антигіпертензивних препаратів. Субкомпенсоване гіпертензивне серце (ГЛШ). Поодинока передсердна та шлуночкова екстросістолія.Гіпертензивна ангіопатія сітківки. Salus II. Серцево-судинний ризик 3 (високий). СН І-ІІ А з тенденцією до зниження) , у період з 15.07.2024 по 26.07.2024р.;
- у в/ч НОМЕР_4 , виписка №5141 (соновний діагноз: 111 Гіпертонічна хвороба третьої стадії третього ступеня зі стабільно високими цифрами артеріального тиску, резистентна до антигіпертензивних препаратів. 151.7 Гіпертрофія лівого шлуночка, П35 Гіперточна ангіопатія сітківки обох очей. 150 СНІ стадії. 167 Дисциркуляторна енцефалопатія першої стадії у вигляді помірного вестибуло-атактичного та стійкого цефалгічяного синдромів з незначним порушенням функції. Е66 Аліментарно-конституційне ожиріння першої стадії, абдомінальний тип. К21 Гастроезофагеальнорефлюксна хвороба, ерозивний рефлюкс-езофагіт, ремісія, без порушення функції. Е01.10Дифузний зоб першого ступеню, еутиреоз. №39 Хронічна хвороба нирок першої стадії (ШКФ 163мл/хвил.: сечокам`яна хвороба, пієлонефрит. Хронічна ниркова недостатність нульового ступеню (ШКФ 123 мл/хвил/1,73м2). М42 Розповсюджений остеохондроз шийного, грудного та поперекового відділів хребта з больовим та м`язово-тонічним синдромом при незначному порушенні опорно-рухової функції хребта. М17 Деформуючий остеоартроз першої стадії лівого колінного суглобу без порушення функції. Н52 Складний короткозоровий астигматизм ступеня 1,5Д правового ока та 2,5 Д лівого ока при аметропії в найближчому меридіані 5,0Д правого ока та 5,75Д лівого ока при гостроті зору корекцією 1,0 обох очей), у період з 31.07.2024 по 14.01.2025р.
13.01.2025р. стосовно позивача ВЛК в/ч НОМЕР_4 було проведено медичний огляд за результатами якого на підставі ст.39-б графи ІІ Розладу хвороб, його було визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення охорони, про що складено Довідку ВЛК від 13.01.2025 за №58.
Також зміст наведеної копії Довідки ВЛК №58 від 13.01.2025р. містить інформацію і про те, що вищенаведений діагноз та захворювання позивача, ТАК, пов`язані з проходженням військової служби.
Далі, позивач у позові зазначив що, вважаючи, що його вищенаведені захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини, він звертався до відповідача із рапортом від 14.08.2025р. про видачу йому Довідки про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) за формою, визначеною додатком 5 до Положення №402, однак, відповіді не отримав, вважає, що така обставина як невидача відповідачем згаданої довідки, не може позбавити права позивача, який отримав «тяжку хворобу» під час захисту Батьківщини, на належні йому виплати, зокрема, додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн., передбаченої абз.4 п.1 Постанови КМУ №168 у зв`язку із перебуванням його на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком ВЛК у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаних із захистом Батьківщини за період з 03.05.2024 по 13.01.2025р. за змістом позову.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати (фактично не нарахування та не виплати) позивачу такої додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн., передбаченої постановою КМУ №168, (що є предметом даного спору, п.7,8 позову), у зв`язку із перебуванням його на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком ВЛК у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаних із захистом Батьківщини, звернувся з даним позовом до суду за захистом свого права.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Частинами другою-четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14.03.2022 № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогодні.
Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 168, якою передбачено на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди та встановлено загальні умови щодо її виплати.
Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у первинній редакції) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Редакція зазначеної Постанови, в тому числі її пункту 1, неодноразово змінювалася.
Так, постановами Кабінету Міністрів України № 400 від 01.04.2022 - застосовується з 24 лютого 2022 року; із змінами, внесеними згідно з постановами КМУ № 793 від 07.07.2022 - застосовується з 24 лютого 2022 року, № 43 від 20.01.2023 пункт 1 Постанови №168 доповнено, серед іншого, абзацами такого змісту:
«Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000,00 грн, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які, зокрема:
- у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії».
Наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за № 177/39233 (який застосовується з 01 лютого 2023 року) внесено зміни до Порядку № 260, зокрема доповнено цей Порядок новим розділом: «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».
Пунктом 10 розділу ХХХІV Порядку № 260, визначено у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема:
- у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.
Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.
Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1.1. I. Загальні положення визначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Пунктом 21 визначено порядок встановлення причинного зв`язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, які призвані на збори, та колишніх військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України.
У разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв`язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення (21.1.).
Відповідно до пункту 21.5. постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема:
а) «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане під час захисту Батьківщини або виконання обов`язків військової служби під час служби у складі діючої армії і флоту у роки Громадянської війни, Великої Вітчизняної війни та війни з Японією (Другої світової війни), участі у бойових діях з розмінування боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни (Другої світової війни), при безпосередній охороні державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні у складі прикордонного наряду, екіпажу корабля (катера), екіпажу літака (вертольота) або під час проведення оперативно-розшукових заходів, або здійснення самостійно чи в складі підрозділу відбиття збройного нападу чи вторгнення на територію України військових груп і злочинних угруповань, а також під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
б) «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов`язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії.
ґ) «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини», якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, що входять до складу діючої армії, або коли захворювання, яке виникло до цього, у період служби у військових частинах і установах, які входять до складу діючої армії, досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби.
Постанова в такому формулюванні приймається щодо військовослужбовців, які брали участь у бойових діях, зазначених у підпункті "а" цього пункту.
Зазначена постанова приймається також при хронічних повільно прогресуючих захворюваннях за наявності медичних документів, виданих у перші десять років після вибуття військовослужбовця з діючої армії або пізніше, але за даними за зазначені десять років, якщо вони дозволяють віднести або підтверджують початок захворювання на період перебування в діючій армії.
д) «Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов`язане з проходженням військової служби» - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, які не входять до складу діючої армії, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.
У такому самому формулюванні приймаються постанови при медичному огляді військовослужбовців за результатами поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних ними в період проходження військової служби, коли документи про обставини їх одержання на момент медичного огляду відсутні.
е) «Захворювання, НІ, не пов`язане з проходженням військової служби» - якщо воно виникло в того, хто пройшов медичний огляд, до призову на військову службу, прийняття на військову службу за контрактом (у тому числі і захворювання, не діагностовані при призові (під час прийому на військову службу), але патогенетично їх розвиток почався до призову (до прийому) на військову службу), і військова служба не вплинула на вже наявне захворювання і придатність до військової служби.
З аналізу наведеного нормативного регулювання слідує, що саме військово-лікарська комісія у своїй постанові встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм та каліцтв. При цьому відповідне Положення розмежовує такі формулювання: «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини»; «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби»; а також «Захворювання, НІ, не пов`язане з проходженням військової служби» та ін.
Саме формулювання постанови ВЛК має вирішальне значення для вирішення питання про право на виплату додаткової винагороди. Зокрема, якщо поранення (контузія, травма, каліцтво) кваліфіковане як пов`язане із захистом Батьківщини - виплата здійснюється.
Натомість, якщо встановлено, що поранення (контузія, травма, каліцтво) пов`язане лише з виконанням обов`язків військової служби (поза бойовими діями) або взагалі не пов`язане з проходженням військової служби - підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн відсутні.
Постанова КМУ № 168 чітко передбачає, що додаткова винагорода виплачується саме за перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі закордонних, виключно у зв`язку з лікуванням поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини.
Слід зазначити, що питання можливості отримання військовослужбовцями збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, у тому числі за період лікування досліджувалося судом, зокрема у постанові від 27 серпня 2025 року у справі № 280/7364/23. У зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що у період дії воєнного стану додаткова винагорода до 100 000,00 грн на місяць виплачується за час перебування вказаних військовослужбовців на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Підставою для виплати є відповідна довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва).
Верховний Суд звернув увагу, що умовою її виплати є належне підтвердження фактів: виконання бойових завдань; отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини; перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних) у зв`язку з таким пораненням, а також надання відпусток за станом здоров`я через отримане тяжке поранення на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Наведені правові висновки Верховного Суду підлягають обов`язковому застосуванню адміністративним судом у спірних правовідносинах у цій справі згідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Системний аналіз наведених приписів чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин та правові висновки Верховного Суду свідчать про те, що право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. у період дії воєнного стану згідно до абз.4 п.1 постанови КМУ №168 мають військовослужбовці за таких умов, а саме:
1) наявність факту отриманого поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаним із захистом Батьківщини на підставі виданої Довідки ВЛК за формою, встановленою додатком 5 до Положення №402;
2) перебуванням такої особи на стаціонарному лікуванню лікуванні у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;
3) підставою для виплати такої додаткової винагороди є довідка про отримання поранення (контузії, травми, каліцтва).
Тобто, наведені приписи пункту 1 постанови КМУ №168 пов`язують право військовослужбовця на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. лише за умови отримання поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, за періоди перебування його на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я у зв`язку із лікуванням такого поранення, за умови, що отримане поранення є тяжким за висновком ВЛК.
Разом з тим, як установлено із матеріалів справи, 29.04.2024р. позивач, під час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 , звернувся за медичною допомогою внаслідок його захворювання - «ниркова коліка справа, УЗД ознаки пієлоніфріду правої нирки від 29.04.2024р. Вторинна гіпертензивна хвороба. Гіпертензивний криз», яке було зафіксоване у Первинній медичній картці форми 100 від 29.04.2024р., що підтверджено змістом її копії, наявної у справі.
За наслідками вказаного захворювання позивач і проходив стаціонарне лікування у різних закладах охорони здоров`я у спірний період з 03.05.2024 по 14.01.2025р., що підтверджено вище дослідженими судом копіями Виписок із медичних карт стаціонарного хворого, зі змісту яких вбачається, що за наведеними у них діагнозами (описаними судом вище) позивач проходив стаціонарне лікування, пов`язане із його захворюванням, а не із пораненням (контузією, травмою, каліцтвом).
При цьому, жодних довідок про отримання позивачем саме 29.04.2024р. тяжкого поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини у спосіб та у порядку наведеному Положенням №402 йому не видавалось (такі довідки в матеріалах справи відсутні).
Отже, із встановлених вище обставин та враховуючи те, що позивач жодного поранення (контузії, травми, каліцтва) 29.04.2024р. не отримував, а відтак, перебував на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я у зв`язку з отриманим захворюванням (не пораненням) (діагноз: «ниркова коліка справа, УЗД ознаки пієлоніфріду правої нирки від 29.04.2024р. Вторинна гіпертензивна хвороба. Гіпертензивний криз»), що підтверджено вище дослідженими судом копіями виписок із медичних карт стаціонарного хворого (позивача), суд приходить до висновку, що право на нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн., передбаченої постановою КМУ №168, за перебування його на стаціонарному лікуванні у зв`язку із захворюванням (не пораненням) у період з 03.05.2024р. по 13.01.2025р., у позивача відсутнє.
При цьому, роблячи такий висновок, судом враховується і наступне.
Форма 100 при хворобах заповнюється на етапах медичної евакуації як для поранених, так і для раптово захворілих військовослужбовців. І сама по собі видача такої довідки не є підтвердженням отримання бойової травми та не є підставою для нарахування та виплати позивачу спірної додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн., передбаченої постановою КМУ №168.
Отже, наявність довідки форми 100 (первинна медична картка) підтверджує лише факт екстренного чи первинного звернення по медичну допомогу (наприклад, через напад ниркової коліки під час виконання завдань, що мало місце у даному випадку), але не дає підстав для видачі довідки про обставини травми за формою 5 (додаток 5) до Положення №402.
Довідка за формою 5 (додаток 5) до Положення №402 видається виключно на підтвердження травми/поранення, а не звичайного захворювання.
У цьому контексті, суд зазначає, що поняття поранення (контузія, травма, каліцтво) та захворювання згідно до Положення №402 не є тотожними.
Так, поранення (контузія, травма, каліцтво) виникає внаслідок раптового зовнішнього впливу (обстріл, вибух, аварія, травмування).
Захворювання – це наслідок загального погіршення здоров`я, хронічних чи інфекційних хвороб (тобто, внутрішній фізіологічний розлад), які не спричинені раптовим травматичним чи бойовим фактором.
Відтак, захворювання, яке мало місце стосовно позивача 29.04.2024р. – сечокам`яна хвороба і хронічна хвороба нирок – це внутрішні соматичні розлади, викликані порушенням обміну речовин та анатомічними змінами (а не миттєвим зовнішнім механічним чи термічним впливом – вибух, осколок, забиття) та було наслідком його евакуації та подальшого стаціонарного лікування у закладах охорони здоров`я не є пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), а відповідно, слід зробити висновок, що на нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн., передбаченої постановою КМУ №168 за перебування його на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я та у відпустці у зв`язку із лікуванням його захворювання (ниркової коліки), а не поранення, позивач такого права не набув.
Враховуючи встановлені судом вище проаналізовані обставини та приписи п.1 постанови КМУ №168 у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу вищенаведеної додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн., передбаченої постановою КМУ №168 за перебування позивача на стаціонарному лікування у зв`язку із його захворюванням (ниркової коліки та інших захворювань описаних у досліджених вище медичних виписках) позивачеві слід відмовити.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, і ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Однак, у ході судового розгляду справи протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн., передбаченої постановою КМУ №168 за перебування позивача на стаціонарному лікуванні його захворювання (ниркової коліки та інші захворювання згідно змісту медичних виписок) за період з 03.05.2024 по 13.01.2025р. з урахуванням аналізу встановлених судом обставин та вищенаведених норм чинного законодавства жодними належними, достатніми та достовірними доказами позивачем та його представником не доведена.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи представника позивача з приводу того, що невидача відповідачем довідки про обставини поранення (контузії, травми, каліцтва) за встановленою формою (додаток 5) до Положення №402 не може позбавляти права позивача, який отримав «тяжку хворобу» під час захисту Батьківщини, на належні йому виплати, з огляду на те, що за отримання військовослужбовцем захворювання – «тяжкої хвороби» (як зазначив позивач у позові) нарахування та виплата додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн., приписами постанови КМУ №168 не передбачена.
Також і не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах і правові висновки Верховного Суду, викладені у його постанові від 21.03.2024р. у справі №560/3159/23, на застосуванні яких наполягав представник позивача у позові, оскільки правові висновки у згаданій справі зроблені за інших обставин, які не є подібними до спірних правовідносин та не стосувалися нарахування і виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн., передбаченою постановою КМУ 3168 за період перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку із отриманням захворюванням (не пораненням, контузією травмою, каліцтвом) у закладах охорони здоров`я, що є предметом і підставами цього позову, тому викладені у ній правові висновки не є релевантними до обставин у цій справі.
Усі інші аргументи позивача та його представника вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Окрім того, враховуючи те, що права та інтереси позивача у спірних правовідносинах відповідачем не були порушені, оскільки на нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн., передбаченої постановою КМУ №168 за перебування його на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я у зв`язку з захворюванням, яке мало місце 29.04.2024р. (ниркової коліки та інших захворювань наведених у медичних виписках), позивач відповідного права не набув (таке право на виплату додаткової винагороди у зв`язку із отриманим захворюванням та його лікуванням п.1 постанови КМУ №168 не передбачене), тому суд приходить до висновку, що і позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому таку додаткову винагороду за період з 03.05.2024 по 13.01.2025р., також задоволенню не підлягають.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.
За викладеного, суд дійшов до висновку про відсутність будь-яких обґрунтованих правових підстав для задоволення зазначеного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.
А враховуючи те, що позовні вимоги у цій справі стосуються проходження позивачем військової служби та останній звільнений від сплати судового збору згідно до вимог п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», відповідно, жодних судових витрат по сплаті судового збору позивач не поніс (таких доказів до позову не додано), у задоволенні позовних вимог у справі позивачеві відмовлено, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для розподілу таких судових витрат по сплаті судового збору у порядку, встановленому ч.1 ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 52, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва
Оригінал: reyestr.court.gov.ua