Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №160/18793/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: проходження служби, з них

Дата: 13 жовтня 2026 р.

Справа: №160/18793/26

Суддя: Прудник Сергій Володимирович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 рокуСправа № 160/18793/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

02.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 02.07.2026 року через систему "Електронний суд" позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України від 15.05.2026 року №35/в, прийняте у формі витягу із протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;

- зобов`язати повторно розглянути заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду.

Означені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , є сином загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із захистом Батьківщини. У зв`язку із загибеллю батька позивач у грудні 2025 року звернувся із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168. Проте рішенням комісії Міністерства оборони України, оформленим протоколом від 15.05.2026 року №35/в, позивачу відмовлено у призначенні зазначеної допомоги з підстав недоведеності його належності до кола осіб, які мають право на її отримання, зокрема через відсутність документів, що підтверджують перебування на утриманні загиблого військовослужбовця. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки є рідним сином загиблого військовослужбовця, належить до членів його сім`ї, а факт родинних відносин підтверджується свідоцтвом про народження. На переконання позивача, відповідач неправильно застосував положення статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», безпідставно пов`язавши право на отримання одноразової грошової допомоги виключно з підтвердженням факту перебування на утриманні загиблого. Позивач зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню правові висновки Верховного Суду щодо визначення кола осіб, які мають право на отримання такої допомоги. Вважаючи рішення Міністерства оборони України протиправним та таким, що порушує його право на соціальний захист як члена сім`ї загиблого військовослужбовця, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить скасувати пункт 3 рішення комісії від 15.05.2026 року №35/в та зобов`язати відповідача повторно розглянути його заяву з урахуванням правової оцінки суду.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 03.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

07.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у Міністерства оборони України: засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії усіх документів, які слугували підставою для прийняття відмови у виплаті одноразової грошової допомоги та рішення від 15.05.2026 року №35/в; засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію рішення від 15.05.2026 року №35/в. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua)) у строк до 20.07.2026 року. Судом попереджено Міністерство оборони України про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

22.07.2026 року від Міністерства оборони України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що оскаржуване рішення комісії Міністерства оборони України, оформлене протоколом від 15.05.2026 року №35/в, є правомірним та прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідач наголосив, що право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця визначається відповідно до положень статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній на момент виникнення такого права, тобто на дату загибелі військовослужбовця - ІНФОРМАЦІЯ_1 . На зазначену дату позивач, ОСОБА_1 , якому виповнилося 23 роки, був повнолітньою особою, а тому сам по собі факт родинних відносин із загиблим військовослужбовцем не є безумовною підставою для призначення йому одноразової грошової допомоги. Відповідач зазначив, що позивачем не надано документів, виданих уповноваженими органами Пенсійного фонду України, які підтверджують наявність у нього права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, а також належних доказів перебування на утриманні загиблого батька. На переконання відповідача, законодавчі зміни, якими розширено коло осіб, що мають право на отримання одноразової грошової допомоги, не можуть застосовуватися до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності, оскільки нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Відтак Міністерство оборони України вважає, що комісія діяла в межах наданих повноважень, на підставі та у спосіб, визначені законодавством, а підстави для визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання повторно розглянути заяву позивача відсутні. З огляду на викладене відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

23.07.2026 року від представника позивача Єременко А.Л. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача не погодилася з доводами відповідача та зазначила, що оскаржуване рішення Міністерства оборони України є протиправним, оскільки прийняте внаслідок неправильного застосування положень статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Представник позивача наголосила, що ОСОБА_1 є рідним сином загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , а тому питання наявності у нього права на одноразову грошову допомогу має вирішуватися з урахуванням його статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця, а не виключно через встановлення факту перебування на утриманні останнього. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постанові від 05.02.2025 року у справі №120/17960/23, представник позивача зазначила, що члени сім`ї та утриманці загиблого військовослужбовця є окремими категоріями осіб, які можуть мати право на призначення одноразової грошової допомоги. Відтак відсутність документів, які підтверджують право позивача на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, сама по собі не свідчить про відсутність у нього права на зазначену допомогу як члена сім`ї загиблого. На переконання представника позивача, відповідачем не надано належної правової оцінки обставинам справи та документам, що підтверджують родинні відносини позивача із загиблим військовослужбовцем, у зв`язку із чим підстави для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги є необґрунтованими. З огляду на викладене представник позивача просила суд відхилити доводи відповідача, наведені у відзиві, та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 19.07.1999 року виконавчим комітетом Заплавської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, актовий запис №03.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_2 26.03.2022 року був призваний на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_4 та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Під час проходження військової служби ОСОБА_2 мав військове звання старшого солдата та обіймав посаду колишнього старшого стрільця 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 старший солдат ОСОБА_2 загинув унаслідок отримання вогнепального поранення, несумісного із життям, під час виконання бойових завдань у районі проведення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації.

Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 08.02.2023 року Новомосковським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №281 від 08.02.2023 року.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.05.2023 року №296, старший солдат ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок отримання вогнепального поранення, несумісного із життям, під час виконання бойових завдань.

У зазначеному наказі встановлено, що загибель військовослужбовця настала під час виконання обов`язків військової служби при захисті Батьківщини.

Крім того, наказом передбачено проведення відповідних розрахунків грошового забезпечення загиблого військовослужбовця, зокрема виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, щомісячної премії у максимальному розмірі 243% посадового окладу та надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням.

Відповідно до витягу з протоколу засідання 20 регіональної військово-лікарської комісії від 05.06.2023 року №375, травма, отримана ОСОБА_2 26.01.2023 року, а саме вогнепальна травма нижніх кінцівок, множинні травми ділянки кульшового суглоба та стегна, стала причиною його смерті.

Зазначеною військово-лікарською комісією встановлено причинний зв`язок травми та смерті військовослужбовця із захистом Батьківщини, а саме визначено: «Травма і причина смерті, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини».

Отже, обставини загибелі ОСОБА_2 під час виконання обов`язків військової служби та причинний зв`язок його смерті із захистом Батьківщини підтверджуються відповідними військово-обліковими, медичними та іншими документами, наявними у матеріалах справи.

Також судом встановлено, що рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 17.10.2022 року у цивільній справі №179/975/22 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Зазначеним судовим рішенням розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований 29.04.1997 року виконавчим комітетом Заплавської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, актовий запис №05.

Таким чином, матеріали справи містять судове рішення щодо припинення шлюбних відносин між батьками позивача.

Із наявних у матеріалах справи свідоцтв про смерть також убачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , а ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Зазначені документи подані для підтвердження обставин щодо членів сім`ї та близьких родичів загиблого військовослужбовця.

Судом встановлено, що на дату загибелі батька, тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачу ОСОБА_1 виповнилося 23 роки.

У грудні 2025 року позивач звернувся через ІНФОРМАЦІЯ_7 до Міністерства оборони України із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168.

Розмір одноразової грошової допомоги, передбачений пунктом 2 зазначеної постанови для сімей загиблих військовослужбовців, становить 15 000 000,00 грн, що підлягають розподілу між особами, які мають право на її отримання, відповідно до законодавства.

За результатами опрацювання документів ІНФОРМАЦІЯ_8 складено висновок від 16.01.2026 року щодо можливості призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .

У вказаному висновку зазначено, що позивач є сином загиблого військовослужбовця, проте не має права на одержання одноразової грошової допомоги у зв`язку з відсутністю підтвердження належності до визначеного законодавством кола отримувачів такої допомоги.

Зокрема, у висновку наведено відомості щодо відсутності документів, які підтверджують право позивача на пенсію у разі втрати годувальника або інші передбачені законодавством підстави для визнання його утриманцем загиблого військовослужбовця.

15.05.2026 року комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, проведено засідання, результати якого оформлено протоколом №35/в.

Пунктом 3 зазначеного протоколу комісія прийняла рішення про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 його батька - старшого солдата ОСОБА_2 .

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, відповідач виходив із того, що відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 право на одноразову грошову допомогу реалізується особами, визначеними статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, чинній на момент загибелі військовослужбовця.

Комісія зазначила, що відповідно до статті 16-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній на 26.01.2023 року, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мали члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого військовослужбовця, а належність до категорії утриманців визначалася відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

При цьому відповідач послався на статтю 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка визначає коло осіб, що мають право на пенсію у разі втрати годувальника.

У спірному рішенні наголошено, що позивачем не надано документів, виданих уповноваженими органами Пенсійного фонду України, які підтверджують наявність у нього права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника.

З огляду на наведене комісія дійшла висновку про відсутність правових підстав для призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168.

Вказаний протокол затверджено 20.05.2026 року заступником Міністра оборони України генерал-лейтенантом Євгеном Мойсюком.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_9 від 28.05.2026 року №7/19300/19 повідомлено про прийняте Міністерством оборони України рішення щодо відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Міністерства оборони України, позивач звернувся до суду з цим позовом, вважаючи, що відповідачем неправильно визначено коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, та безпідставно не враховано його статус сина загиблого військовослужбовця.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у випадках, передбачених законом.

Водночас відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначений конституційний принцип передбачає, що реалізація соціальних гарантій, у тому числі призначення та виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, здійснюється виключно за наявності визначених законодавством правових підстав та з дотриманням установленого порядку.

Правове регулювання спірних правовідносин здійснюється Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України від 09.04.1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців є діяльністю держави, спрямованою на встановлення системи правових і соціальних гарантій, які забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод військовослужбовців відповідно до особливого характеру їх службової діяльності.

Пунктом 1 статті 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів є гарантованою державою виплатою, що здійснюється особам, які згідно із цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» встановлено додаткові соціальні гарантії для військовослужбовців та членів їх сімей на період дії воєнного стану.

Пунктом 2 зазначеної постанови передбачено виплату сім`ям загиблих осіб, визначених пунктом 1 цієї постанови, одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000,00 грн, яка розподіляється рівними частками між усіма отримувачами, що мають право на її призначення відповідно до законодавства.

Отже, встановлення Кабінетом Міністрів України розміру одноразової грошової допомоги у сумі 15 000 000,00 грн не означає виникнення безумовного права на її отримання у будь-якої особи, яка перебуває у родинних відносинах із загиблим військовослужбовцем.

Обов`язковою передумовою призначення такої допомоги є належність заявника до визначеного законом кола осіб, які мають право на відповідну виплату.

Судом встановлено, що старший солдат ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із захистом Батьківщини.

Зазначені обставини підтверджуються свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 08.02.2023 року, витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.05.2023 року №296, витягом із протоколу засідання 20 регіональної військово-лікарської комісії від 05.06.2023 року №375 та іншими документами, наявними у матеріалах справи.

При цьому обставини загибелі військовослужбовця та причинний зв`язок його смерті із захистом Батьківщини відповідачем не заперечуються.

Спірним питанням є наявність у позивача ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги як сина загиблого військовослужбовця.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця є дата смерті, зазначена у свідоцтві про смерть.

Таким чином, юридичним фактом, із настанням якого законодавство пов`язує виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, є загибель військовослужбовця, а не дата звернення членів його сім`ї із заявою про призначення відповідної виплати.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що під час визначення кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 , підлягають застосуванню положення законодавства, чинного станом на 26.01.2023 року.

Відповідно до статті 16-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мали члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

При цьому члени сім`ї та батьки загиблого військовослужбовця визначалися відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України №2262-XII.

Отже, законодавець розмежував декілька категорій осіб, які можуть претендувати на отримання одноразової грошової допомоги, установивши для кожної з них відповідні юридичні критерії.

Законом України від 09.12.2023 року №3515-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» внесено зміни до статті 16-1 Закону №2011-XII, якими розширено коло осіб, що мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Зокрема, до такого кола прямо віднесено дітей загиблого військовослужбовця, у тому числі усиновлених, без установлення загального обмеження щодо досягнення ними повноліття.

Зазначений Закон набрав чинності 29.03.2024 року, тобто після загибелі ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, загальним правилом дії нормативно-правових актів у часі є застосування до правовідносин того правового регулювання, яке було чинним на момент виникнення відповідного юридичного факту.

Подальше вдосконалення законодавства та розширення соціальних гарантій не означає автоматичного поширення нових положень на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, якщо інше прямо не передбачено законом.

Суд звертає увагу, що позивач звернувся із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у грудні 2025 року, а оскаржуване рішення Міністерства оборони України прийнято 15.05.2026 року.

Проте зазначені дати характеризують процедуру реалізації заявленого позивачем права, а не момент його виникнення.

Саме тому факт звернення позивача після набрання чинності Законом №3515-IX не може бути самостійною підставою для застосування нової редакції статті 16-1 Закону №2011-XII до правовідносин, які виникли 26.01.2023 року.

Щодо належності позивача до кола осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 є сином загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 19.07.1999 року.

Водночас на момент загибелі батька, тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачу виповнилося 23 роки, а отже, він досяг повноліття.

Згідно зі статтею 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповнолітньою - дитина віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

При цьому дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Разом із тим суд зазначає, що положення сімейного законодавства щодо визначення родинних відносин не можуть застосовуватися відокремлено від спеціальних норм, які встановлюють умови призначення конкретної соціальної виплати.

Наявність родинного зв`язку між батьком і сином не є тотожною наявності права на отримання одноразової грошової допомоги, якщо законодавством, чинним на момент виникнення такого права, встановлено додаткові умови для її призначення.

У редакції статті 16-1 Закону №2011-XII, чинній на 26.01.2023 року, до кола осіб, які мали право на одноразову грошову допомогу, належали, зокрема, діти, які не досягли повноліття, та утриманці загиблого військовослужбовця.

При цьому утриманцями вважалися члени сім`ї, які мали право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-XII.

Отже, для вирішення питання про право повнолітнього сина загиблого військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги необхідно встановити наявність передбачених спеціальним законодавством підстав для віднесення його до категорії утриманців.

Відповідно до статті 30 Закону №2262-XII право на пенсію у разі втрати годувальника мають визначені цим Законом непрацездатні члени сім`ї померлого (загиблого) військовослужбовця.

Зокрема, до таких осіб належать діти, які не досягли 18 років, а також діти старшого віку за наявності визначених законом обставин, зокрема пов`язаних із встановленням інвалідності до досягнення відповідного віку або навчанням за встановлених законом умов.

Таким чином, право повнолітньої дитини на отримання пенсії у зв`язку із втратою годувальника залежить від наявності відповідних юридичних обставин, які підлягають документальному підтвердженню.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано документів, які підтверджують наявність у нього станом на 26.01.2023 року права на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-XII.

Зокрема, матеріали справи не містять належних доказів установлення позивачу інвалідності за умов, передбачених законодавством, документів, які підтверджують його належність до категорії непрацездатних членів сім`ї загиблого військовослужбовця, або інших доказів, що свідчать про наявність передбачених законом підстав для визнання його утриманцем.

Саме по собі свідоцтво про народження підтверджує факт походження позивача від загиблого військовослужбовця, проте не підтверджує наявності у позивача статусу утриманця у розумінні спеціального законодавства.

Суд також враховує, що повідомлення про загибель військовослужбовця було направлено на ім`я позивача, якого зазначено найближчим родичем загиблого.

Однак направлення такого повідомлення має інформаційний характер та не є рішенням уповноваженого органу про встановлення статусу утриманця або визнання права на одноразову грошову допомогу.

Зазначення позивача як найближчого родича загиблого військовослужбовця підтверджує існування родинного зв`язку, проте не змінює встановленого законом порядку визначення кола отримувачів одноразової грошової допомоги.

За таких обставин суд доходить висновку, що наявні у матеріалах справи документи не підтверджують належності ОСОБА_1 до кола осіб, які станом на 26.01.2023 року мали право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.05.2026 року у справі №600/1860/25-а.

У зазначеній постанові Верховний Суд досліджував питання застосування положень статті 16-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця, та можливості застосування законодавчих змін, якими розширено коло осіб, що мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Верховний Суд виходив із того, що право на відповідну соціальну виплату виникає на дату загибелі військовослужбовця, а тому саме на цю дату має визначатися коло осіб, які мають право на її отримання.

Подальша зміна законодавства не може змінювати правові наслідки юридичного факту, який настав до набрання такими змінами чинності, за відсутності прямої вказівки законодавця щодо їх зворотної дії.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 29.07.2026 року у справі №580/6733/25.

У цій справі Верховний Суд розглядав спір щодо права повнолітнього сина загиблого військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168.

Верховний Суд установив, що військовослужбовець загинув ІНФОРМАЦІЯ_10 , а його син на дату загибелі досяг 30-річного віку.

Після набрання чинності Законом №3515-IX заявник звернувся за призначенням одноразової грошової допомоги, посилаючись на нову редакцію статті 16-1 Закону №2011-XII, яка передбачає право дітей загиблих військовослужбовців на отримання допомоги незалежно від досягнення ними повноліття.

Проте Верховний Суд зазначив, що юридичним фактом, який визначає момент виникнення права на одноразову грошову допомогу, є смерть військовослужбовця, а не дата подання заяви про її призначення.

У постанові від 29.07.2026 року у справі №580/6733/25 Верховний Суд наголосив, що визначення кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, станом на дату смерті військовослужбовця забезпечує принцип правової визначеності та стабільності бюджетних зобов`язань держави.

При цьому Верховний Суд зазначив, що подальші законодавчі зміни, зокрема розширення переліку осіб, які можуть бути отримувачами допомоги, не мають зворотної дії в часі та не впливають на визначення кола осіб, які набули відповідне право до набрання чинності такими змінами.

Суд вважає, що зазначені правові висновки Верховного Суду підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки фактичні обставини справи №580/6733/25 є подібними до обставин цієї справи.

Зокрема, в обох випадках спір виник щодо права повнолітнього сина загиблого військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги, при цьому смерть військовослужбовця настала до набрання чинності Законом №3515-IX, а звернення із заявою про призначення допомоги відбулося після набрання ним чинності.

Відмінність у віці заявників, а саме 30 років у справі №580/6733/25 та 23 роки у цій справі, не має самостійного правового значення, оскільки обидві особи на дату загибелі військовослужбовців досягли повноліття.

Отже, застосовуючи наведені правові висновки Верховного Суду до встановлених обставин цієї справи, суд доходить висновку, що позивач не набув права на одноразову грошову допомогу лише на підставі свого статусу повнолітнього сина загиблого військовослужбовця.

Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі №120/17960/23є

Суд критично оцінює посилання представника позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.02.2025 року у справі №120/17960/23, як на підставу для задоволення заявлених позовних вимог.

У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу на компенсаторний характер одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця та необхідність забезпечення належного соціального захисту членів його сім`ї.

Водночас у справі №120/17960/23 предметом правової оцінки були особливості визначення права дитини загиблого військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги з огляду на обставини її народження.

Натомість у цій справі позивач на момент загибелі батька досяг 23-річного віку, а спір стосується можливості застосування законодавчих змін щодо розширення кола отримувачів одноразової грошової допомоги до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності.

Таким чином, обставини зазначених справ не є тотожними.

Крім того, правові висновки Верховного Суду від 19.05.2026 року у справі №600/1860/25-а та від 29.07.2026 року у справі №580/6733/25 безпосередньо стосуються питання дії в часі статті 16-1 Закону №2011-XII та визначення кола отримувачів одноразової грошової допомоги.

Тому суд ураховує саме зазначені правові висновки як такі, що найбільш повно відповідають характеру спірних правовідносин та встановленим обставинам цієї справи.

Сам по собі компенсаторний характер одноразової грошової допомоги не надає суду повноважень розширювати визначене законом коло осіб, які мають право на її отримання, поза межами законодавчого регулювання, чинного на дату виникнення відповідного права.

Щодо правомірності рішення Міністерства оборони України від 15.05.2026 року №35/в.

Судом встановлено, що у грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся через відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька.

За результатами опрацювання поданих документів ІНФОРМАЦІЯ_8 складено висновок від 16.01.2026 року щодо можливості призначення позивачу відповідної допомоги.

У висновку зазначено про відсутність документів, які підтверджують належність позивача до визначеного законодавством кола отримувачів одноразової грошової допомоги.

Надалі комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийнято рішення, оформлене протоколом від 15.05.2026 року №35/в, пунктом 3 якого позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.

Підставою для прийняття зазначеного рішення стала відсутність належних документів, які підтверджують право позивача на отримання допомоги відповідно до статті 16-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця.

Оцінюючи правомірність такого рішення, суд виходить із того, що суб`єкт владних повноважень, вирішуючи питання про призначення соціальної виплати, зобов`язаний перевірити наявність усіх установлених законодавством умов для її призначення.

При цьому встановлення факту загибелі військовослужбовця під час захисту Батьківщини є необхідною, проте не єдиною умовою призначення одноразової грошової допомоги конкретному заявнику.

Іншою обов`язковою умовою є належність заявника до визначеного законом кола осіб, які мають право на отримання відповідної виплати.

У цій справі Міністерство оборони України не заперечує факту загибелі ОСОБА_2 під час виконання обов`язків військової служби та родинних відносин між ним і позивачем.

Відмова у призначенні допомоги обумовлена виключно відсутністю підтвердження належності позивача до передбаченого спеціальним законом кола отримувачів.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що на дату загибелі ОСОБА_2 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач досяг повноліття, а тому не належав до категорії неповнолітніх дітей, визначеної статтею 16-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній на зазначену дату.

При цьому позивачем не доведено наявності інших передбачених законодавством підстав для отримання одноразової грошової допомоги, зокрема статусу утриманця загиблого військовослужбовця відповідно до Закону №2262-XII.

Суд зазначає, що наявність у матеріалах справи документів, які підтверджують факт спорідненості, не спростовує висновків відповідача, оскільки зазначені документи не підтверджують юридичних обставин, необхідних для набуття права на допомогу відповідно до спеціального законодавства.

Доводи представника позивача про необхідність застосування редакції статті 16-1 Закону №2011-XII, чинної на дату звернення із заявою та прийняття оскаржуваного рішення, суд відхиляє як такі, що не узгоджуються з принципом незворотності дії нормативно-правових актів у часі та правовими висновками Верховного Суду.

Зокрема, у постанові від 29.07.2026 року у справі №580/6733/25 Верховний Суд підтвердив, що звернення особи із заявою про призначення одноразової грошової допомоги є способом реалізації права, яке виникло на дату загибелі військовослужбовця, а не самостійною підставою для виникнення нового права.

Аналогічний підхід викладений Верховним Судом у постановах від 12.05.2026 року у справі №280/1098/25, від 19.05.2026 року у справі №600/1860/25-а, від 02.06.2026 року у справі №560/9476/25 та від 29.09.2026 року у справі №520/31660/25.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідачем правильно визначено законодавство, яке підлягало застосуванню під час розгляду заяви позивача, та обґрунтовано встановлено відсутність підтвердженого права позивача на отримання одноразової грошової допомоги.

Щодо вимоги про зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву позивача.

Суд зазначає, що позивач також просить зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути його заяву про призначення одноразової грошової допомоги з урахуванням правової оцінки суду.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт або окремі його положення, а також зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Водночас застосування такого способу судового захисту можливе за умови встановлення протиправності оскаржуваного рішення або порушення відповідачем установленого законодавством порядку розгляду заяви.

Як установлено судом, заява позивача була розглянута уповноваженою комісією Міністерства оборони України, за результатами чого прийнято відповідне рішення із зазначенням правових підстав відмови.

Судом не встановлено обставин, які свідчили б про порушення відповідачем процедури розгляду заяви позивача або неврахування документів, що могли б підтверджувати наявність у нього права на одноразову грошову допомогу.

При цьому незгода позивача з результатом розгляду його заяви сама по собі не свідчить про протиправність прийнятого рішення.

Оскільки суд дійшов висновку про правомірність пункту 3 рішення комісії Міністерства оборони України, оформленого протоколом від 15.05.2026 року №35/в, правові підстави для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача відсутні.

Отже, позовна вимога про зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення, а тому також не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За приписами статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених цим Кодексом.

У справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд установив, що ОСОБА_1 є рідним сином старшого солдата ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із захистом Батьківщини.

Разом із тим на дату загибелі батька позивач досяг 23-річного віку, тобто був повнолітнім, а належність його до категорії утриманців загиблого військовослужбовця відповідно до Закону №2262-XII матеріалами справи не підтверджена.

Суд враховує, що Законом №3515-IX, який набрав чинності 29.03.2024 року, розширено коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема шляхом включення до нього дітей загиблих військовослужбовців незалежно від досягнення ними повноліття.

Проте зазначені законодавчі зміни не мають зворотної дії в часі щодо правовідносин, які виникли до набрання ними чинності, за винятком прямо передбачених законодавством випадків.

З урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.05.2026 року у справі №600/1860/25-а та від 29.07.2026 року у справі №580/6733/25, суд доходить висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги та коло осіб, які можуть її отримати, визначаються відповідно до законодавства, чинного на дату загибелі військовослужбовця.

Відтак звернення позивача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у грудні 2025 року не змінює правового регулювання, яке підлягало застосуванню до правовідносин, що виникли 26.01.2023 року.

Суд зазначає, що гарантований Конституцією України соціальний захист членів сімей загиблих військовослужбовців має здійснюватися на засадах законності, рівності та правової визначеності.

Водночас конституційний обов`язок держави щодо соціального захисту не означає можливості призначення конкретної соціальної виплати за відсутності встановлених спеціальним законом умов для її отримання.

Суд не наділений повноваженнями змінювати визначене законодавцем коло отримувачів одноразової грошової допомоги або поширювати дію нормативно-правового акта на правовідносини, які виникли до набрання ним чинності, якщо таке поширення прямо не передбачено законом.

За таких обставин суд доходить висновку, що Міністерство оборони України під час прийняття рішення, оформленого пунктом 3 протоколу засідання комісії від 15.05.2026 року №35/в, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, з урахуванням обставин, які мають значення для прийняття рішення.

Відповідачем доведено правомірність оскаржуваного рішення, тоді як доводи позивача не спростовують встановленої судом відсутності передбачених законодавством підстав для призначення йому одноразової грошової допомоги.

Таким чином, суд не вбачає правових підстав для визнання протиправним та скасування пункту 3 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії від 15.05.2026 року №35/в, а також для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача.

З урахуванням викладеного, системного аналізу положень чинного законодавства, правових висновків Верховного Суду та досліджених матеріалів справи, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua