Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 13 жовтня 2026 р.
Справа: №160/22107/26
Суддя: Сліпець Надія Євгенівна
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 рокуСправа № 160/22107/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової Частини НОМЕР_1 Збройних сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
24.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової Частини НОМЕР_1 Збройних сил України (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати бездіяльність Військової Частини НОМЕР_1 Збройних сил України щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 за період часу з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також всіх інших належних за цей період виплат з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, та з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 року №294- IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020 року (2012,00грн.), Законом України від 15.12.2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 року (2270 грн.) , Законом України від 02.12.2021 року №1928- IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року (2481 грн.), Законом України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року (2684 грн.), на відповідні тарифні коефіцієнти та проведення їх виплати, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов`язати Військову Частину НОМЕР_1 Збройних сил України провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період часу з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також всіх інших належних за цей період виплат, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, та з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020 року (2012,00грн.), Законом України від 15.12.2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 року (2270 грн.), Законом України від 02.12.2021 року №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року (2481 грн.), Законом України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року (2684 грн.), на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової Частини НОМЕР_1 Збройних сил України яка полягає у не здійсненні перерахунку та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що належало їй до видачі відповідно до встановлених норм забезпечення, за період з 17.01.2011 року по 31.12.2021року;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Збройних сил України провести відповідний перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що належало їй до видачі відповідно до встановлених норм забезпечення речовим майном за період з 17.01.2011 року по 31.12.2021року, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 із врахуванням вартості майна станом на перше число року звільнення – 19.05.2026 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 17.01.2011 по 19.05.2026 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Збройних сил України. Представник позивача звернувся до відповідача, щодо відомостей про нарахування грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з моменту зарахування по момент виключення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на Ї січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, але відповідач повідомив про те, що підстав для нарахування немає. Разом з цим, після звільнення зі служби позивачу не було виплачено компенсацію за не отримане речове майно (військове спорядження) за період часу з 17.01.2011 по 31.12.2021. Вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, позивач звернувся за їх захистом до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2026 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 28.08.2026, відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою надано відповідачу строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
06.08.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що у відповідача відсутні підстави застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення примітки до Додатків 1, 14 та п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та вважає, що в діях військової частини немає протиправності. Також представник зазначає, що 28.02.2022 було знищено документацію обліку речової служби, серед іншого картки обліку військового майна особистого користування, зокрема картки обліку виданого речового майна позивача. Для здійснення перерахунку необхідно встановити яке речове майно не було фактично видане та підлягає компенсації.
18.08.2026 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій підтримано доводи позовної заяви та зазначено наступне. Під час звільнення з військової служби позивач подала рапорт про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Після звільнення відповідачем було здійснено виплату грошової компенсації в сумі 43173,01грн, однак ця сума охоплює лише компенсацію за речове майно, неотримане позивачем у період з 01.02.2022 по 01.02.2026. У той же час, за період з 17.01.2011 по 31.12.2021 грошову компенсацію за неотримане речове майно безпідставно не було нараховано та виплачено відповідачем, що на думку позивача, є порушенням її законних прав.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 17.01.2011 по 19.05.2026 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Збройних сил України, що не заперечується відповідачем.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.05.2026 №141 ст. солдата ОСОБА_1 , звільнену наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.05.2026 №16-рс з військової служби у запас за станом здоров`я за наявності інвалідності, виключено зі списків особового складу частини з 19.05.2026 та направлено для зарахування на військовий облік до територіального центру комплектування.
З матеріалів справи вбачається, що грошове забезпечення позивача за спірний період з 29.01.2020 по 19.05.2023 було розраховано не шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020-2023 роки станом на 01 січня календарного року на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2018 року.
Разом з цим, після звільнення позивача з військової служби, відповідачем було здійснено виплату грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 01.02.2022 по 01.02.2026. При цьому за період з 17.01.2011 по 31.12.2021 грошову компенсацію за неотримане речове майно не було нараховано та виплачено, що не заперечується відповідачем.
Таким чином, позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а також не виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XII).
Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами пунктів 3, 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення:
визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця;
підлягає індексації відповідно до закону;
виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704), відповідно до якої, серед іншого, затвердив тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
Пунктом 2 цієї постанови установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Ця постанова набрала чинності з 01.03.2018.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 704, в первинній редакцій від 30.08.2017, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Примітки додатків №№ 1, 12, 13, 14 містили положення, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – Постанова № 103). Цією постановою відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Пунктом 6 Постанови № 103 внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, у пункт 4 Постанови № 704, який викладений в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14..
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Верховний Суд за наслідками розгляду судових справ з аналогічними фактичними обставинами справи сформував висновки щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 (викладені в постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21 та продубльовані у постановах 28.02.2023 у справі № 380/18850/21, 15.03.2023 у справі № 420/6572/22, від 06.04.2023 у справі № 380/10075/21) такого змісту:
«21. […] Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
22. 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (надалі - Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови № 103). Постанова № 103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
23. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
24. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) положень пункту 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.
25. Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 вересня 2021 року у справі № 480/5496/20 до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
26. Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
27. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII № обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.»
Таким чином, з огляду на вищевикладене, враховуючи висновки Верховного Суду при оцінці спірних правовідносин, суд доходить висновку, що з 29.01.2020 по 19.05.2023 до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у редакції, чинній до внесення змін Постановою № 103, а саме - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Порівняння розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 свідчить про те, що він є меншим ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.
Так, приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 №2246-VIII визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум для працездатних осіб складає - 1762,00 грн.
При цьому, статтею 7 законів України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного року встановлено на рівні: 2102,00 грн (2020 рік), 2270,00 грн (2021 рік), 2481,00 грн (2022 рік), 2684,00 грн (2023 рік), 3028,00 грн (2024 та 2025 роки) та 3328,00 грн (2026 рік).
Отже, розмір прожиткового мінімуму для обчислення посадових окладів військовослужбовців і прирівняних до них осіб відповідно до Закону № 2262-ХІІ протягом 2020–2026 років перевищує аналогічний показник 2018 року.
Відтак, за спірний період розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням як складових грошового забезпечення позивача, повинен бути розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законодавством України про державний бюджет України на відповідний рік.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання виплатити компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складуй затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
Відповідно до пунктів 4 та 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Суд доходить висновку, що при виплаті позивачу грошового забезпечення з урахуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року, відповідачу слід компенсувати позивачу суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
Стосовно позовних вимог щодо грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) у зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону №2011-XII передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідними уповноваженими органами, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї норми постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
За пунктами 2, 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема у разі звільнення з військової служби.
Згідно п. 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується за місцем військової служби за заявою військовослужбовця на підставі наказу командира військової частини, а її розмір визначається на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі. Така довідка видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості відповідного майна станом на 1 січня поточного року. Наведене нормативне регулювання встановлено і судом першої інстанції.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена, зокрема, речовим забезпеченням.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.
Водночас пунктом 29 розділу V Інструкції №232 передбачено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
Суд зауважує, що положення пункту 29 розділу V Інструкції №232 регулює питання видачі речового майна в натурі та не містить припису про припинення права військовослужбовця на грошову компенсацію вартості майна, право на отримання якого виникло відповідно до норм забезпечення.
У постанові від 24.06.2025 у справі №560/4729/24 Верховний Суд дійшов висновку, що пункт 29 розділу V Інструкції №232 не обмежує право військовослужбовця на грошову компенсацію за неотримане речове майно та не може бути підставою для відмови в її виплаті.
Зазначений правовий підхід підтверджено Верховним Судом у постанові від 18.06.2026 у справі №560/17635/24. Верховний Суд наголосив, що право на виплату компенсації виникає з моменту, коли настав строк отримання конкретного предмета речового майна відповідно до норм забезпечення, однак такий предмет фактично не був виданий. Ключовими для правильного вирішення спору є обставини щодо виникнення права на конкретні предмети речового майна та їх фактичного отримання.
Разом з тим право на компенсацію не виникає абстрактно за весь час проходження військової служби. Компенсації підлягає вартість лише тих предметів речового майна, право на отримання яких виникло у військовослужбовця відповідно до норм забезпечення та які фактично не були йому видані.
При цьому виплата такої компенсації передбачає попереднє встановлення речовою службою військової частини конкретних предметів речового майна, право на отримання яких виникло у військовослужбовця відповідно до норм забезпечення, перевірку факту їх видачі та оформлення довідки про вартість майна, що належить до видачі. Саме на підставі цієї довідки визначається розмір грошової компенсації.
Водночас на час вирішення спору не встановлено, на які саме предмети речового майна у позивача виникло право відповідно до норм забезпечення, які з них були фактично отримані та які залишилися неотриманими.
Верховний Суд у постанові від 18.06.2026 у справі №560/17635/24 зазначив, що для правильного вирішення питання про грошову компенсацію необхідно встановити, чи набув військовослужбовець право на конкретні предмети речового майна та чи було таке право реалізоване шляхом їх фактичної видачі.
Визначення такого переліку, перевірка відомостей про фактичну видачу речового майна та оформлення довідки про його вартість належать до повноважень речової служби військової частини та здійснюються на підставі документів речового обліку.
За таких обставин належним способом захисту порушеного права є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 визначити відповідно до норм речового забезпечення та документів речового обліку предмети речового майна, право на отримання яких виникло у ОСОБА_1 за період проходження військової служби за спірний період з 17.01.2011 по 31.12.2021 та які фактично не були отримані позивачем, і надати довідку про вартість такого майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2026 у справі № 120/8892/25.
Відповідно до пункту 5 Порядку №178 вартість речового майна визначається виходячи із закупівельної вартості станом на 1 січня поточного року. Оскільки право на проведення остаточного розрахунку у зв`язку зі звільненням позивача (дата звільнення позивача – 19.05.2026) підлягало реалізації у 2026 році, закупівельна вартість речового майна для оформлення довідки підлягає визначенню станом на 01.01.2026.
На думку суду, після оформлення відповідної довідки Військова частина НОМЕР_1 повинна вирішити питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за встановлене неотримане речове майно відповідно до Порядку №178 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Натомість вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації та про безпосереднє зобов`язання нарахувати і виплатити таку компенсацію є передчасними, оскільки на момент вирішення спору не визначено предмети речового майна, право на отримання яких виникло у позивача та які фактично не були отримані, і не оформлено передбачену пунктом 5 Порядку №178 довідку про їх вартість.
Інші доводи сторін не спростовують вказані вищі висновки суду.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підводячи підсумок викладеному, з метою ефективного захисту прав позивача, суд доходить висновку про необхідність визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також всіх інших належних за цей період виплат з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, та з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020 року, Законом України від 15.12.2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 року, Законом України від 02.12.2021 року №1928- IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року, Законом України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти та проведення їх виплати, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Збройних сил України провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також всіх інших належних за цей період виплат з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, та з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020 року, Законом України від 15.12.2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 року, Законом України від 02.12.2021 року №1928- IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року, Законом України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти та проведення їх виплати, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало їй до видачі та не було отримане за період проходження військової служби з 17.01.2011 по 31.12.2021;
та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Збройних сил України визначити відповідно до норм речового забезпечення та документів речового обліку предмети речового майна, право на отримання яких виникло у ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 17.01.2011 по 31.12.2021 та які фактично не були ним отримані, і надати ОСОБА_1 довідку про вартість такого речового майна відповідно до пункту 5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, виходячи із закупівельної вартості станом на 1 січня 2026 року;
та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Збройних сил України після визначення належного до видачі та фактично неотриманого речового майна і оформлення відповідної довідки розглянути питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.
При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною першою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими в частині, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи, що позивач, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
При цьому, сплачений за подання адміністративного позову судовий збір згідно квитанції №8422-2366-3908-4763 від 24.07.2026 в сумі 1331,20 грн, а також квитанції №8422-2367-3461-9805 від 24.07.2026 в сумі 1331,20 грн – підлягають поверненню в порядку, передбаченому статтею 7 Закону України «Про судовий збір», за клопотанням особи, яка його сплатила.
Відповідно до частини четвертої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно частини п`ятої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132,139,193,241-246, 250, 251,257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової Частини НОМЕР_1 Збройних сил України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також всіх інших належних за цей період виплат з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, та з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020 року, Законом України від 15.12.2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 року, Законом України від 02.12.2021 року №1928- IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року, Законом України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти та проведення їх виплати, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Збройних сил України провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також всіх інших належних за цей період виплат з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, та з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020 року, Законом України від 15.12.2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 року, Законом України від 02.12.2021 року №1928- IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року, Законом України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти та проведення їх виплати, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало їй до видачі та не було отримане за період проходження військової служби з 17.01.2011 по 31.12.2021.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Збройних сил України визначити відповідно до норм речового забезпечення та документів речового обліку предмети речового майна, право на отримання яких виникло у ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 17.01.2011 по 31.12.2021 та які фактично не були ним отримані, і надати ОСОБА_1 довідку про вартість такого речового майна відповідно до пункту 5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, виходячи із закупівельної вартості станом на 1 січня 2026 року.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Збройних сил України після визначення належного до видачі та фактично неотриманого речового майна і оформлення відповідної довідки розглянути питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець
Оригінал: reyestr.court.gov.ua