Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №160/23975/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 13 жовтня 2026 р.

Справа: №160/23975/26

Суддя: Сластьон Анна Олегівна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 рокуСправа №160/23975/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 07 серпня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність посадових осіб військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, яка полягає у нерозгляді заяви від 30.12.2025 про виплату одноразової грошової винагороди та в ненарахуванні й невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди на підставі пункту 4 Постанови № 153;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах та за отриманим пораненням, передбачену пунктом 4 Постанови № 153, у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 03.03.2022, у віці 24 років, добровільно мобілізувався до лав Збройних Сил України, 03.03.2022 його зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . 02.05.2022 під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Барвінкове Харківської області позивач отримав поранення. У подальшому його визнано обмежено придатним до військової служби, встановлено II групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, а в червні 2024 року звільнено з військової служби в запас за станом здоров`я.

Позивач вважає, що відповідає умовам виплати винагороди, визначеним абзацами другим і четвертим пункту 4 Постанови № 153, оскільки його призвано на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, він брав безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців у зв`язку з пораненням, одержаним під час захисту Вітчизни, та не притягувався до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності. На думку позивача, Постанова № 153 не містить обмежень щодо виплати винагороди особам, звільненим з військової служби, а вікова умова стосується лише моменту прийняття (призову) на військову службу.

Позивач зазначає, що 30.12.2025 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату винагороди, яку відповідач отримав 06.01.2026, однак заяву не розглянуто, а адвокатські запити його представника від 11.02.2026 та від 09.06.2026 залишено без відповіді.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Відповідач зазначає, що метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин, а не соціальний захист осіб, які вже звільнені з військової служби. Станом на дату набрання чинності Постановою № 153 позивач не перебував на військовій службі, оскільки з 21.06.2024 виключений зі списків особового складу, а отже, дія експериментального проекту на нього не поширюється. Крім того, відповідач вважає, що для отримання винагороди особа повинна брати безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців саме до досягнення 25-річного віку. Позивач досяг 25-річного віку 16.03.2022, а поранення отримав 02.05.2022, тобто вже після досягнення цього віку, тому, на думку відповідача, поранення не може бути підставою для виплати винагороди в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що наданими документами не підтверджуються повноваження ОСОБА_2 як представника військової частини НОМЕР_1 , а тому відзив, на думку позивача, підписано з порушенням вимог статей 55, 57, 59 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і він не може братися до уваги. Позивач також наголосив, що відповідач не надав жодних доказів розгляду заяви від 30.12.2025, а у відзиві виклав лише власне тлумачення норм Постанови № 153, яке звужує право позивача на винагороду.

У додаткових поясненнях відповідач зазначив, що 14.05.2026 військовою частиною НОМЕР_1 виготовлено довідку № 5238 про безпосередню участь позивача у бойових діях за формою, визначеною додатком 1 до доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд, про що позивача та його представника повідомлено засобами телефонного зв`язку. Затримку з наданням письмової відповіді відповідач пояснив обставинами воєнного характеру: залученням військової частини до виконання бойових завдань, розосередженням підрозділів штабу в різних населених пунктах Донецької та Дніпропетровської областей і збільшенням обсягу документообігу.

17 вересня 2026 року представник позивача подала клопотання про витребування у відповідача доказів, зокрема документів щодо нарахування позивачу грошового забезпечення, наказів, журналів бойових дій, бойових донесень та інших документів щодо залучення позивача до виконання бойових (службово-бойових) завдань у період з 03.03.2022 до 11.01.2023.

22 вересня 2026 року відповідач подав заперечення проти задоволення цього клопотання.

Ухвалою суду від 14 жовтня 2026 року в задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів відмовлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.03.2022 призваний на військову службу під час мобілізації та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду водія.

Згідно з довідкою про проходження військової служби (трудову діяльність) позивач проходив військову службу на таких посадах і в такі періоди:

- 08.10.2019-26.11.2019 - стрілець військової частини НОМЕР_2 ;

- 26.11.2019-04.03.2021 - водій військової частини НОМЕР_2 ;

- НОМЕР_3 - старший механік військової частини НОМЕР_2 ;

- НОМЕР_4 - водій військової частини НОМЕР_1 ;

- 15.08.2022-11.01.2023 - солдат резерву військової частини НОМЕР_1 ;

-12.01.2023-09.02.2024 - стрілець відділення взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 );

- 09.02.2024-21.06.2024 - гранатометник відділення взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 .

02.05.2022 під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Барвінкове Харківської області позивач отримав поранення, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 14.07.2022 № 6819 та витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2022 № 2534.

Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2023 № 12 підтверджується, що позивача у зв`язку із зарахуванням у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 з 11.01.2023 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 від 04.10.2023, а також особою з інвалідністю II групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 29.05.2023.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по особовому складу) від 13.06.2024 № 44-РС позивача звільнено з військової служби в запас за станом здоров`я, а з 21.06.2024 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 .

30.12.2025 позивач через представника звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн відповідно до пункту 4 Постанови № 153.

Заяву відповідач отримав 06.01.2026.

11.02.2026 та 09.06.2026 представник позивача направила відповідачу адвокатські запити щодо результатів розгляду зазначеної заяви.

Повторний запит відповідач отримав 11.06.2026. Доказів надання відповідей на ці запити матеріали справи не містять.

14.05.2026 військовою частиною НОМЕР_1 складено довідку № 5238 про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин щодо старшого солдата ОСОБА_1 .

Водночас рішення за результатами розгляду заяви позивача від 30.12.2025 відповідач не прийняв, письмової відповіді позивачу не надав, а питання про наявність у позивача права на одноразову грошову винагороду по суті не вирішував. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відтак, позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо нерозгляду його заяви від 30.12.2025 про виплату одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153), та просить зобов`язати відповідача нарахувати й виплатити йому таку винагороду в розмірі 1 000 000 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 40 Конституції України визначено, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків, зокрема, із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному зверненні, не входять до повноважень органу чи посадової особи, звернення в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення (частина третя статті 7 цього Закону).

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються в першочерговому порядку (частина третя статті 20 Закону України «Про звернення громадян»).

Щодо бездіяльності відповідача, яка полягає в нерозгляді заяви позивача від 30.12.2025.

Заяву позивача від 30.12.2025 відповідач отримав 06.01.2026, а отже, встановлений частиною першою статті 20 Закону України «Про звернення громадян» місячний строк її розгляду сплив 06.02.2026.

Доказів продовження строку розгляду звернення, повідомлення про це позивача або пересилання заяви за належністю в порядку частини третьої статті 7 Закону України «Про звернення громадян» відповідач не надав.

Як установлено судом, заяву позивача від 30.12.2025 відповідач по суті не розглянув, рішення за результатами її розгляду не прийняв, письмової відповіді позивачу не надав. Без відповіді залишено й адвокатські запити представника позивача від 11.02.2026 та від 09.06.2026.

Доводи відповідача про те, що 14.05.2026 військова частина склала довідку № 5238 про безпосередню участь позивача у бойових діях, про що позивача та його представника повідомлено засобами телефонного зв`язку, суд не приймає як доказ розгляду заяви позивача.

Довідка про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях є документом, який використовується для вирішення питання про виплату одноразової грошової винагороди, однак сама собою не є рішенням за результатами розгляду заяви позивача, не містить висновку відповідача щодо наявності чи відсутності в позивача права на отримання винагороди та не є письмовою відповіддю на його звернення в розумінні статей 15, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян».

Телефонне інформування про готовність довідки також не є належним способом повідомлення заявника про результати розгляду його заяви, оскільки закон вимагає письмового повідомлення.

Посилання відповідача на обставини воєнного характеру, зокрема, залучення військової частини до виконання бойових завдань, розосередження підрозділів штабу та збільшення обсягу документообігу, суд ураховує, однак зазначає, що дію Закону України «Про звернення громадян» в умовах воєнного стану не зупинено, а встановлений ним порядок передбачає можливість продовження строку розгляду звернення з обов`язковим повідомленням про це заявника, чим відповідач не скористався.

Крім того, з дня отримання заяви позивача до дня ухвалення цього рішення минуло понад дев`ять місяців, що виходить за межі будь-якого розумного строку розгляду звернення.

Суд також ураховує, що позивач як учасник бойових дій та особа з інвалідністю внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, має встановлені законодавством пільги, а тому його звернення підлягало розгляду в першочерговому порядку.

Отже, відповідач порушив встановлений законом строк розгляду звернення позивача та не виконав обов`язку розглянути його заяву і письмово повідомити про результати розгляду, тобто допустив протиправну бездіяльність, що є порушенням статей 15, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян».

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати винагороди і про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду.

Пунктом 4 Постанови № 153 визначено умови виплати одноразової грошової винагороди, зокрема щодо віку, в якому особу прийнято або призвано на військову службу під час воєнного стану, проходження нею військової служби, строку безпосередньої участі в бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, наявності захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, та відсутності притягнення до відповідальності.

Залежно від строку безпосередньої участі в бойових діях винагорода виплачується в повному обсязі або пропорційно - із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі в бойових діях (абзаци другий - четвертий пункту 4 Постанови № 153).

Встановлення відповідності особи цим умовам належить до компетенції суб`єкта владних повноважень, який розглядає заяву про виплату винагороди.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо ненарахування та невиплати винагороди може бути визнана протиправною лише за умови, що в особи виникло право на таку виплату, а відповідач зобов`язаний її здійснити.

Такий обов`язок виникає з рішення про призначення винагороди, прийнятого за результатами розгляду заяви особи.

Оскільки відповідач заяву позивача по суті не розглядав і рішення про призначення винагороди чи про відмову в її виплаті не приймав, підстав для висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу винагороди немає.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Як установлено судом, питання про наявність у позивача права на одноразову грошову винагороду відповідач по суті не вирішував.

Обставини, від яких залежить це право та розмір винагороди, зокрема проходження позивачем військової служби станом на дату набрання чинності Постановою № 153, строк його безпосередньої участі в бойових діях та зв`язок цього строку з одержаним пораненням, є спірними між сторонами і відповідачем у встановленому порядку не досліджувалися.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо відсутності в позивача права на винагороду є правовою позицією відповідача в цій справі, а не рішенням, прийнятим за результатами розгляду заяви позивача.

Суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень і вирішувати замість нього питання, які належать до його компетенції та які він ще не вирішував.

За таких обставин передбачених частиною четвертою статті 245 КАС України підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду немає.

Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати винагороди і зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду є передчасними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача розглянути заяву позивача від 30.12.2025 про виплату одноразової грошової винагороди на підставі пункту 4 Постанови № 153 і прийняти за результатами її розгляду мотивоване рішення.

Суд не надає оцінки доводам сторін щодо наявності чи відсутності в позивача права на отримання одноразової грошової винагороди, зокрема щодо застосування вікового критерію та умови про проходження військової служби, оскільки це питання підлягає вирішенню відповідачем за результатами розгляду заяви позивача.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності щодо нерозгляду заяви позивача.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи суд зазначає, що решта доводів і тверджень учасників справи в контексті наведених правових норм не впливає на висновки суду за наслідками розгляду цієї справи.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Питання про розподіл судового збору судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від його сплати як учасник бойових дій відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач до суду не надав.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 243-246, 250, 262 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в нерозгляді заяви ОСОБА_1 від 30.12.2025 про виплату одноразової грошової винагороди на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.12.2025 про виплату одноразової грошової винагороди на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» та прийняти за результатами її розгляду мотивоване рішення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частин рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон

Оригінал: reyestr.court.gov.ua