Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №160/11267/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 13 жовтня 2026 р.

Справа: №160/11267/26

Суддя: Царікова Олена Василівна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 рокуСправа №160/11267/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Царікової О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

30.04.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення зі мною повного розрахунку у день звільнення з військової служби;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на мою користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (затримка виплати грошової компенсації за речове майно) за період з 11.04.2025. року по день фактичної виплати такої компенсації;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати мені додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень за період з березня 2023 року по квітень 2025 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату мені додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень на місяць (пропорційно часу виконання завдань) за несення вартової служби у пункті постійної дислокації за період з березня 2023 року по квітень 2025 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо неналежного нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 31.12.2023 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату мені індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 31.12.2023 року у повному обсязі, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при звільненні відповідачем не проведено повного розрахунку з грошового забезпечення. Зазначає, що відповідачем було порушено строки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно. З цих підстав, позивач вважає, що відповідачем в порушення вимог статті 117 КЗпП України не виплачено на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Також вказує, що відповідачем протиправно не було нараховано позивачу додаткову винагороду у розмірі 30 000 гривень за період з березня 2023 року по квітень 2025 року, а також протиправно не проведено належну індексацію грошового забезпечення за період з 2020 по 2023 роки.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2026 відкрито провадження у справі № 160/11267/26 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

13.05.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №28751/26), в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву представником відповідача зазначено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 10.04.2025 року №302 (зі змінами від 09.05.2025 року №389) при звільненні позивачу було передбачено виплату грошової компенсації за недоотримане речове майно в сумі 22 905 гривень 43 копійки. Заявка на компенсацію була направлена начальникові речової служби 12.05.2025 року, а виплата грошових коштів буде здійснена відразу, після надходження фінансування. 25.08.2025 року, після надходження необхідного фінансування, військовою частиною НОМЕР_2 було перераховано на розрахунковий рахунок позивача 22 561,85 грн, що підтверджується випискою з банку, яка містить в матеріалах справи.

Також зазначає, що позивач не обґрунтував підстави звернення до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 31.12.2023 року. Окрім припущень позивача, що військовою частиною НОМЕР_2 була допущена бездіяльність щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період, позовна заява не містить беззаперечних доказів протиправних дій відповідача, як і не містить доводів, на яких ґрунтуються позовні вимоги в даній частині.

Стосовно виплати додаткової винагороди у розмірі 30000 зазначає, що постанова №168 пов`язує виплату додаткової винагороди не просто з «бойовим завданням» за Статутом, а з виконанням бойових (спеціальних) завдань у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України перебуваючи саме в районі здійснення цих заходів.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ухвалою суду продовжено строк розгляду справи до 14.10.2026.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 06.08.2018 (наказ від 06.08.2018 №217) по 10.04.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 вважати таким, що здав справи та посаду 10 квітня 2025 року. З 10 квітня 2025 року виключений із списків особового складу військової частини, з усіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 11 квітня 2025 року. Вказаним наказом наказано виплатити:

- щомісячну премію в максимальному розмірі 535% від встановленого посадового окладу;

- надбавку за особливості проходження служби в мінімальному розмірі 65% від встановленого посадового окладу, за військове звання та надбавку за вислугу років з 01 по 10 квітня 2025 року;

- грошову компенсацію за 9 діб невикористаної основної щорічної відпустки за 2019 рік;

- грошову компенсацію за 20 діб невикористаної основної щорічної відпустки за 2022 рік;

- грошову компенсацію за 15 діб невикористаної основної щорічної відпустки за 2023 рік;

- грошову компенсацію за 15 діб невикористаної основної щорічної відпустки за 2024 рік;

- грошову компенсацію за 8 діб невикористаної основної щорічної відпустки за 2025 рік;

- грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік;

- грошову компенсацію за 98 діб додаткової відпустки (як учаснику бойових дій).

25.08.2025 військовою частиною НОМЕР_2 перераховано на банківський рахунок позивача суму донарахованої грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 22561,85 грн., що підтверджується випискою з АТ КБ ПриватБанк.

Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 10.04.2025 року, а виплату відповідачем здійснено лише 25.08.2025 року, позивач вважає, що йому затримано розрахунок з 11.04.2025 по 25.08.2025, та не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погоджуючись з протиправною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані Законом України №2011-ХІІ від 20.12.1991 року «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».

Відповідно до ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 10.12.08р. № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п. 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З аналізу викладеного вбачається, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України(далі -КЗпП), у якому визначені основні трудові права працівників.

Відтак, суд звертає увагу на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.

Судом встановлено, що станом на день звільнення, відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі, а саме: щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, яке у свою чергу виплачене йому лише 25.08.2025.

Суд зазначає, що оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб з військової служби (зокрема, затримку виплати грошової компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, суд зазначає, що норми статті 116 та статті 117 КЗпП України хоча і є загальними, однак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи з військової служби.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа №21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена в справі 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відтак судом встановлено, що виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, на яке позивач мав право, мало бути виплачено у день звільнення позивача із військової служби, натомість факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України.

Як зазначалося вище, позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 10.04.2025. Належні суми грошової компенсації за неотримане речове майно перераховано на картковий рахунок позивача 25.08.2025.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями статтею 116 КЗпП України.

Таким чином, оскільки грошова компенсація за неотримане речове майно не виплачена позивачу в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідно до вимог статті 117 КЗпП України, останній має право на виплату середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку.

Суд звертає увагу, що визначення конкретної суми заборгованості при обрахунку нарахування та виплати грошового забезпечення за спірний період належить до дискреційних повноважень відповідача, відтак з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту є визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.04.2025 по 25.08.2025 (по день фактичного розрахунку).

Стосовно виплати додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень за період з березня 2023 року по квітень 2025 року, суд зазначає наступне.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє до цього часу.

28.02.2022 Кабінет Міністрів України на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", статті 9-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 28.06.2023 № 3161-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану" прийняв постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (в подальшому - Постанова № 168).

Так, п. 1 Постанови №168 (у редакції, чинній на березень 2023 року) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

У постанові від 22 листопада 2023 року у справі №520/690/23 Верховний Суд констатував, що «текстуальний виклад цієї частини пункту 1 Постанови №168 має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав».

Конкретизація умов, визначених п. 1 Постанови №168, залежить від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, у зв`язку з чим подальшими змінами, внесеними Постановою від 7 липня 2022 року №793 (застосовується з 24 лютого 2022 року), Постанова №168 доповнена пунктом 2-1, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).

Відповідно до п. 2 розд. ХХХІV Порядку № 260 (у редакції, чинній у період з лютого по липень 2023 року), на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах::

30000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань): у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління); з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями; із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.

Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені до складу військових адміністрацій у районах ведення воєнних (бойових) дій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, виплата додаткової винагороди здійснюється у розмірі 30 000 гривень.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Суд зауважує, що будь-яких доказів виконання ОСОБА_1 бойових (спеціальних) завдань в період, за який позивачу додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою № 168 не нараховувалась та не виплачувалась, матеріали справи не містять.

В позовній заяві позивач спирається на норми ст. 102 Закону України «Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України» в якій зазначено, що для безпосередньої охорони та оборони об`єктів із складу варти виставляються чатові. Чатовим називається озброєний вартовий, який виконує бойове завдання щодо охорони та оборони дорученого йому поста. Хоча статут і визначає несення вартової служби, як виконання бойового завдання, однак вартова служба в ППД вважається елементом повсякденної життєдіяльності частини, а не спеціальним бойовим завданням, пов`язаним із безпосередньою відсіччю агресії на лінії зіткнення чи захистом стратегічних об`єктів. Така вартова службо здійснюється незалежно від стану, в якому перебуває країна, як то мирний час, особливий період, чи воєнний стан. Постанова №168 пов`язує виплату додаткової винагороди не просто з «бойовим завданням» за Статутом, а з виконанням бойових (спеціальних) завдань у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України перебуваючи саме в районі здійснення цих заходів.

Така правова позиція викладена в рішеннях Верховного суду у справі № 360/561/23 та у справі 640/13029/22, також рішенням Касаційного адміністративного суду у справі №260/1658/23 (березень 2026 р.).

Таким чином, суд приходить до висновків про відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги, оскільки у спірному періоді не порушено право позивача.

Стосовно неналежного нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 31.12.2023 року, суд зазначає наступне.

Механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункт 44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20).

Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні, тобто військовими частинами і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення (постанови Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19).

Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 206/4411/16-а).

Насамперед необхідно зауважити, що Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, "поточної" та "індексації-різниці".

Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.

У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.

Щодо поточної індексації, то право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078).

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзаци 2, 5 пункту 4 Порядку № 1078).

В 2020 році індекс інфляції перевищив поріг у 103% в жовтні місяці. Після публікації Державною службою статистики України індексу споживчих цін у листопаді місяці, з 01 грудня 2020 року у позивача виникло право на індексацію грошового забезпечення. Оскільки порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям регламентує «Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затверджена Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 в якій сказано, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий, відповідно виплата індексації за грудень 2020 року відбулася в січні 2021 року.

В 2021 році перевищення порогу індексу інфляції у 103% відбулося в березні місяці. Відповідно після публікації індексу споживчих цін у квітні місяці, та здійсненні нарахувань індексації грошового забезпечення позивача у травні, перша виплата поточної індексації відбулася у червні 2021 року.

Індекс інфляції в Україні у 2022 році перевищував поріг індексації 103% у березні (104,5%) місяці. Отже місяцям, з якого розпочалася виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовців після перевищення порогу індексації 103% в березні місяці та публікації Державною службою статистики України в квітні місяці, став травень 2022 року, відповідно перша виплата відбулася у червні місяці.

Частиною 3 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX, дію Закону «Про індексацію грошових доходів населення» було зупинено протягом 2023 року. Індексація за 2023 рік не виплачувалась відповідно ст. 3 Прикінцевих положень закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік».

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 31.12.2023 року.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», як учасник бойових дій, у зв`язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення повного розрахунку у день звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (затримка виплати грошової компенсації за речове майно) за період з 11.04.2025 по 25.08.2025 року (по день фактичної виплати такої компенсації).

В іншій частині позову відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 14.10.2026.

Суддя О.В. Царікова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua