Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №140/9325/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/9325/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

при секретарі Скопалюк Г.Д.,

за участю представника позивача Косендюка Я.А.,

представника відповідача Дмитрук Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом Головного управління ДПС у Волинській області (далі – ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2026 №00788303202407 (Форма «Р») на суму грошового зобов`язання за податковими та/або іншими зобов`язаннями 805478,25 грн; від 01.04.2026 №00788503202407 (Форма «Р») на суму грошового зобов`язання за податковими та/або іншими зобов`язаннями 67123,19 грн; від 01.04.2026 №00788603202407 (Форма «Р») на суму грошового зобов`язання за податковими та/або іншими зобов`язаннями в частині 124725,6 грн і за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в частині 12472,56 грн; від 01.04.2026 №00788903202407 (Форма «ПС») на суму грошового зобов`язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1020,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДПС у Волинській області провело документальну позапланову невиїзну перевірку самозайнятої особи ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за періоди з 01.01.2019 по 15.11.2019 та з 20.04.2021 по 16.06.2021, а також правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за періоди з 02.07.2018 по 15.11.2019 та з 20.04.2021 по 16.06.2021, за результатами якої складено акт від 04.03.2026 №4686/03-20-24-07/ НОМЕР_1 .

У зазначеному акті контролюючий орган дійшов висновків, зокрема, про заниження позивачкою податку на доходи фізичних осіб за 2021 рік на 805478,25 грн, військового збору за 2021 рік на 67123,19 грн, податку на додану вартість за травень–червень 2021 року на 604537,63 грн, а також про ненадання для перевірки первинних документів бухгалтерського та податкового обліку за 2019–2021 роки. Не погоджуючись із висновками акта, позивачка подала заперечення та документи на підтвердження здійснених господарських операцій і понесених витрат.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 01.04.2026 №00788303202407, №00788503202407, №00788603202407 та №00788903202407. За результатами адміністративного оскарження рішенням ДПС України від 12.06.2026 №15636/6/99-00-06-01-02-06 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивачки — без задоволення.

Вважаючи висновки контролюючого органу безпідставними, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивачка зазначає наступне.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 01.04.2026 №00788303202407 та №00788503202407 позивачка вказує, що контролюючий орган безпідставно дійшов висновку про заниження нею чистого оподатковуваного доходу за 2021 рік на 4474879,15 грн та, відповідно, податку на доходи фізичних осіб на 805478,25 грн і військового збору на 67123,19 грн.

Так, в акті перевірки відображено дохід від діяльності на загальній системі оподаткування в сумі 4906219,15 грн, задекларовані витрати в сумі 4497319,15 грн та чистий оподатковуваний дохід у сумі 408900,00 грн. Водночас відповідач визнав документально підтвердженими витрати лише в сумі 22440,00 грн, а на різницю в розмірі 4474879,15 грн нарахував ПДФО за ставкою 18 відсотків та військовий збір за ставкою 1,5 відсотка.

Контролюючий орган в акті перевірки констатував відсутність ознак фіктивності операцій платника, підтвердив суму доходу, але відмовив у визнанні витрат виключно через відсутність руху коштів за банківськими рахунками, попри наявність первинних документів.

Позивачка зазначає, що законодавство не пов`язує право на витрати з обов`язковим безготівковим розрахунком. Тому, якщо фіктивності немає, а реальність купівлі-продажу підтверджується документами покупців, витрати мали бути враховані.

На підтвердження придбання та оплату пиломатеріалів були надані договори купівлі-продажу, укладені з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , видаткові касові ордери, видаткові накладні й книга обліку доходів і витрат. Згідно з двадцятьма видатковими касовими ордерами за період з 21.04.2021 по 20.05.2021 та записами у книзі обліку витрати на придбання товарів становили 4910872,20 грн. Касові ордери містять необхідні реквізити первинних документів, зокрема відомості про зміст та обсяг операцій і підписи відповідальних осіб, тобто відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

На переконання позивачки, пункти 44.1 статті 44 та 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі – ПК України) не пов`язують право на врахування витрат з обов`язковим здійсненням безготівкових розрахунків, тому відмова у визнанні витрат із цієї підстави є неправомірною.

Щодо відсутності документів на навантажувально-розвантажувальні роботи та транспортування позивачка зазначає, що у спірний період проживала та працювала разом із ОСОБА_9 , їм допомагав брат її чоловіка та в їхньому розпорядженні перебували транспортні засоби. Сторонніх працівників не залучали, готові пиломатеріали придбавали для перепродажу, а господарську діяльність здійснювали на території місця проживання. Вважає, що походження придбаного товару підтверджується документами про його купівлю, а обов`язку перевіряти походження деревини у постачальників вона не мала. Посилаючись на принцип індивідуальної відповідальності та постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, зазначає, що не повинна зазнавати негативних наслідків через можливі порушення контрагентів. Також вказує, що відомості за формою №1ДФ не є первинними документами, які підтверджують придбання та оплату товару.

Фактичне здійснення господарських операцій також підтверджується подальшим продажем пиломатеріалів ТОВ «Верба-ВВ» за договором купівлі-продажу від 20.04.2021 №20/04/2021 та ТОВ «Палеттенверк Україна» за договором поставки від 22.04.2021 №22/04/21. Постачання товару цим покупцям на суми 4088920,50 грн та 1422688,15 грн відповідно підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та платіжними документами.

Отже, придбання готових пиломатеріалів для подальшого перепродажу свідчить про безпосередній зв`язок понесених витрат з отриманням доходу та наявність підстав для їх врахування відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК України.

Позивачка також вважає, що відповідач усупереч пункту 83.1 статті 83 ПК України надав перевагу відомостям податкових інформаційних баз, проігнорувавши наявні первинні документи. Звертає увагу на зазначену в пункті 1.16 акта перевірки обставину, що зустрічні звірки не проводилися, у зв`язку із чим вважає висновки контролюючого органу неповними та необґрунтованими.

Щодо податкового повідомлення-рішення №00788603202407, позивачка оспорює визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у частині 124725,60 грн та штрафних санкцій у частині 12472,56 грн. Зазначає, що контролюючий орган, виходячи з перевищення у квітні 2021 року обсягу доходу в 1000000,00 грн, визначив базу оподаткування за травень–червень 2021 року шляхом віднімання від задекларованого доходу в сумі 4906219,15 грн дохід за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у сумі 1883531,00 грн. На отриману різницю 3022688,15 грн контролюючий орган нарахував податок на додану вартість за ставкою 20 відсотків у сумі 604537,63 грн.

Проте, позивачка стверджує, що її дохід за квітень 2021 року становив 2111740,00 грн, а не 1883531,00 грн, що підтверджується як видатковими касовими ордерами, так і книгою обліку доходів і витрат. Таким чином, контролюючий орган невірно розрахував суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету.

Щодо податкового повідомлення-рішення №00788903202407 про застосування штрафних санкцій у сумі 1020,00 грн, позивачка заперечує наявність порушення, передбаченого пунктом 121.1 статті 121 ПК України. Зазначає, що первинні документи надавалися контролюючому органу, зокрема разом із запереченнями на акт перевірки, та відповідно до пункту 86.7 статті 86 ПК України стали невід`ємною частиною матеріалів перевірки. Тому вважає безпідставними твердження про їх ненадання або незбереження. Додатково посилається на перебування у 2019 році на спрощеній системі оподаткування та положення статті 296.1 ПК України щодо ведення обліку доходів. Наголошує, що контролюючий орган не розмежував, яке саме порушення їй ставиться у вину — незабезпечення зберігання документів чи їх ненадання під час перевірки.

З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження (а.с.125).

У відзиві на позов, поданому через систему «Електронний суд», відповідач позовні вимоги ОСОБА_1 вважає їх необґрунтованими та просить відмовити у їх задоволенні з огляду на наступне.

На підставі наказу від 21.01.2026 №167-п та у зв`язку із внесенням до Єдиного державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за періоди з 01.01.2019 по 15.11.2019 та з 20.04.2021 по 16.06.2021, а також правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за періоди з 02.07.2018 по 15.11.2019 та з 20.04.2021 по 16.06.2021. Копію наказу та письмове повідомлення від 21.01.2026 №12 надіслано позивачці рекомендованим листом 22.01.2026 та вручено 31.01.2026.

Листом від 06.01.2026 №40/12/03-20-24-07, який позивачка отримала 10.01.2026, запропоновано позивачці надати оригінали документів для проведення перевірки, проте первинних документів на цей запит не надано. За результатами перевірки складено акт від 04.03.2026 №4686/03-20-24-07/3415713808, який надіслано позивачці 04.03.2026 та вручено 07.03.2026. На підставі встановлених порушень 01.04.2026 прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Оскільки позивач не надала всі документи для проведення перевірки, в тому числі, й у строк, визначений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, у контролюючого органу були законні підстави провести перевірку з використанням наявної у нього податкової інформації.

Під час перевірки позивачка не надала книги обліку доходів і витрат, відомостей про рух коштів за розрахунковими рахунками, суми дебіторської та кредиторської заборгованості, вартість і кількість залишків товарно-матеріальних цінностей, документів на підтвердження витрат на придбання товарів, виконання робіт та надання послуг. До заперечень на акт перевірки було надано книгу обліку доходів і витрат, видаткові касові ордери, видаткові накладні, накладні та договори купівлі-продажу. Водночас не надано інформації про рух коштів за розрахунковими рахунками за охоплений перевіркою період, первинних документів щодо навантажувально-розвантажувальних робіт, підтвердження транспортування та походження лісосировини. Також не надано пояснень щодо причин не відображення виплат відповідним суб`єктам у відомостях за формою №1ДФ та відсутності декларування місць розташування об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадилася діяльність.

Наголошує, що формальна наявність договорів, касових ордерів та інших документів не є достатнім і беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин та не дає можливості дійти обґрунтованого висновку про фактичне здійснення господарських операцій. У зв`язку із цим, за твердженням відповідача, під час перевірки неможливо було визначити вартість товарно-матеріальних цінностей, реалізованих або використаних за період з 20.04.2021 по 16.06.2021, а також підтвердити чи спростувати дані, відображені в декларації про майновий стан і доходи.

Щодо донарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору відповідач зазначає, що згідно з декларацією про майновий стан і доходи за 2021 рік №9434460718 від 02.11.2022 позивачка віднесла до валових витрат вартість товарно-матеріальних цінностей у сумі 4497319,15 грн. Однак документів, які підтверджували б вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходу за 2021 рік, для перевірки не надала. При цьому перевіркою визнано витрати на сплату єдиного внеску в сумі 22440,00 грн.

Відтак відповідач вважає, що на порушення пунктів 44.1, 44.3, 44.6 статті 44, пункту 177.2, підпунктів 177.4.1, 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України позивачка завищила валові витрати та занизила чистий оподатковуваний дохід за 2021 рік на 4474879,15 грн. Посилаючись на положення статей 164, 167, 177 ПК України щодо оподаткування чистого доходу підприємця за ставкою 18 відсотків, зазначає про заниження ПДФО на 805478,25 грн. Застосувавши ставку військового збору 1,5 відсотка, установлену для спірного періоду пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, визначив заниження військового збору на 67123,19 грн.

Також відповідач зазначає, що з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та нарахованого ЄСВ за відповідні періоди перевіркою встановлено заниження бази нарахування єдиного внеску на 168000,00 грн та, відповідно, єдиного внеску за ставкою 22 відсотки на 36960,00 грн.

Щодо податку на додану вартість відповідач зазначає, що за відомостями Державного реєстру фізичних осіб - платників податків позивачка за період з 20.04.2021 по 30.04.2021 отримала дохід у сумі 1883531,00 грн. Оскільки загальний обсяг оподатковуваних операцій протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищив 1000000,00 грн, вона була зобов`язана зареєструватися платником ПДВ з дотриманням вимог статті 183 ПК України. Наголошує, що за пунктом 183.2 цієї статті реєстраційна заява подається не пізніше десятого числа календарного місяця, наступного за місяцем, у якому вперше досягнуто встановленого обсягу оподатковуваних операцій.

Позивачка у встановлений строк реєстраційної заяви не подала, тому відповідно до пункту 183.10 статті 183 ПК України несе відповідальність за ненарахування або несплату податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

За розрахунком відповідача, із задекларованого позивачкою доходу в сумі 4906219,15 грн дохід за квітень 2021 року становив 1883531,00 грн, а решта 3022688,15 грн є обсягом операцій з постачання товару, які підпадають під визначення об`єкта оподаткування відповідно до пункту 185.1 статті 185 та підпункту «а» пункту 187.1 статті 187 ПК України. Вважає, що ці операції підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків, а визначені податкові зобов`язання — сплаті до бюджету відповідно до пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК України. З огляду на викладене відповідач наполягає, що діяв правомірно, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню

З наведених підстав просив у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив від 24.08.2026 представник позивачки підтримав доводи та аргументи позовної заяви, просив позов задовольнити (а.с.166-170).

У додаткових поясненнях від 31.08.2026, 23.09.2026 представник ГУ ДПС у Волинській області підтримав доводи викладені у відзиві, просив відмовити у задоволенні позову (178-181, 201-203).

Ухвалою суду від 03.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.196).

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив, просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала з підстав, наведених у відзиві, додаткових поясненнях, просила відмовити у задоволенні його вимог.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

На підставі наказу від 21.01.2026 №167-п (а.с.9, 135) та повідомлення від 21.01.2026 №12 (а.с.134) ГУ ДПС у Волинській області провело документальну позапланову невиїзну перевірку самозайнятої особи ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за періоди з 01.01.2019 по 15.11.2019 та з 20.04.2021 по 16.06.2021, та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за періоди з 02.07.2018 по 15.11.2019 та з 20.04.2021 по 16.06.2021, із врахуванням вимог ст.102 ПК України, за період перебування в статусу суб`єкта господарювання.

За результатами перевірки складений акт перевірки від 04.03.2026 № 4686/03-20-24-07/ НОМЕР_1 (а.с.10-18), у висновках якого контролюючий орган вказав на такі порушення:

- п.44.1 п.44.3 п.44.6 ст.44, п.177.2, п.177.4.1 п.п.177.4.5 п.177,4 ст.177 ПК України, внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб за 2021 рік на суму 805478,25 грн;

- пп.162.1.1 п.162.1 ст.162, пп.163.1.1 п.163.1 ст. 163, пп.164.1.3. п.164.1 ст.164, пп.1.1 (1) пп.1.2 (1) пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, внаслідок чого занижено військовий збір за 2021 рік на суму 67123,19 грн;

- п.2 ч.1 ст.7, ч.5 ст.8, ч.2,3 ст.9 розділу III Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI, внаслідок чого встановлено заниження єдиного внеску за 2021 рік на суму 36960,0 грн;

- п.180.1 (2) ст.180, п1.181.1 ст. 181, п. 183.2 п.183.10 ст.183, п.185.1, ст. 185, п.187.1 «а» ст.187, п.200.1 п.200.2 ст.200 ПК України, внаслідок чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за травень-червень 2021 року на загальну суму 604537,63 грн

- п.121.1 ст.121 ПК України, а саме ненадання для перевірки первинних документів бухгалтерського та податкового обліку за 2019-2021 рр;

- п.п.49.18,4 п.49.18 ст.49, п.177.11 ст.177, п.176.1 «в» ст.176 ПК України, а саме несвоєчасне подання податкової декларації про майновий стан та доходи за 2021 рік.

Позивачем подавались заперечення на акт перевірки (а.с.19-21), за результатами розгляду яких контролюючим органом прийнято рішення щодо відмови в задоволенні вимог, викладених у запереченні (а.с.23).

На підставі акту перевірки, 01.04.2026 ГУ ДПС у Волинській області було прийнято податкові повідомлення-рішення:

№00788303202407 (форма «Р»), яким збільшено суму грошового зобов`язання за податковими та/або іншими зобов`язаннями з податку на доходи фізичних осіб на 805478,25 грн;

№00788503202407 (форма «Р»), яким збільшено суму грошового зобов`язання за податковими та/або іншими зобов`язаннями з військового збору на 67123,19 грн;

№00788603202407 (форма «Р»), яким збільшено суму грошового зобов`язання за податковими та/або іншими зобов`язаннями з податку на додану вартість на 604537,63 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 60453,76 грн. Позивачка оспорює це податкове повідомлення-рішення в частині збільшення суми грошового зобов`язання на 124725,60 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на 12472,56 грн;

№00788903202407 (форма «ПС»), яким застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1020,00 грн (а.с.24-31).

Позивач оскаржувала вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, проте рішенням ДПС України від 12.06.2026 №15636/6/99-00-06-01-02-06 скаргу позивача залишено без задоволення (а.с.111-119).

Надаючи правову оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Як установлено підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачає, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Нормами пункту 78.4 статті 78 ПК України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу ГУ ДПС у Волинській області від 21.01.2026 №167-п у зв`язку із внесенням запису до ЄДР щодо припинення самозайнятої особи ОСОБА_1 призначено документальну позапланову невиїзну перевірки останньої з 23.02.2026 тривалістю 5 робочих днів з метою дослідження питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за періоди з 01.01.2019 по 15.11.2019 та з 20.04.2021 по 16.06.2021, та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за періоди з 02.07.2018 по 15.11.2019 та з 20.04.2021 по 16.06.2021, із врахуванням вимог ст.102 ПК України, за період перебування в статусу суб`єкта господарювання (а.с.135).

Наказ про проведення перевірки від 21.01.2026 №167-п та повідомлення про її проведення від 21.01.2026 №12 (а.с.134) були надіслані на адресу позивача та вручені 31.01.2026 (а.с.137).

Позивач не заперечує наявність правових підстав для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, отже за обставин цієї справи суд не досліджує питання правомірності призначення та проведення перевірки.

Як слідує з акта перевірки, в період з 01.01.2019 по 15.11.2019 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснювала господарську діяльність із застосуванням ставки єдиного податку, встановленої для сплати платникам єдиного податку ІІ групи, а в період з 20.04.2021 по 16.06.2021 перебувала на загальній системі оподаткування.

Перевіряючи правильність визначення позивачем загального оподатковуваного доходу, витрат та чистого оподатковуваного доходу, задекларованого в податковій декларації про майновий стан і доходу №9434460718 від 02.11.2022 (а.с.141-144), контролюючий орган визнав задекларовані показники загального оподатковуваного доходу за період діяльності з 20.04.2021 по 16.06.2021 в сумі 4906219,15 грн, проте встановив завищення валових витрат за вказаний період, які задекларовані в сумі 4497319,15 грн, на суму 4474879,15 грн.

Такі висновки відповідача базуються на тому, що в ході проведення перевірки позивачем не надано книги обліку доходів та витрат, руху коштів по розрахунковим рахункам, суми дебіторської та кредиторської заборгованості, вартості та кількості залишків ТМЦ, документально підтверджених витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, виконаних робіт, наданих послуг тощо.

Внаслідок встановленого порушення відповідач визначив заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за 2021 рік на суму 4474879,15 грн та, як наслідок, заниження податку з доходів фізичних осіб за вказаний період на суму 805478,25 грн, військового збору на суму 67123,19 грн.

Вирішуючи питання правомірності висновків контролюючого органу в цій частині та законність прийняття податкових повідомлень-рішень від 01.04.2026 №00788303202407, №00788503202407, суд зазначає наступне.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено статтею 177 ПК України.

Відповідно до пункту 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб-підприємців отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2 статті 177 ПК України).

Згідно із пунктом 177.2 статті 177 ПК України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, зокрема: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (підпункт 177.4.1. пункту 177.4 статті 177 ПК України).

Як передбачає підпункт 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України, не включаються до складу витрат підприємця, зокрема витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою – підприємцем; документально не підтверджені витрати.

Пунктом 177.10 статті 177 ПК України визначено, що фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (далі ПСБО 16 «Витрати»), затвердженого наказом Мінфіну від 31 грудня 1999 року №318, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно із зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

При цьому, відповідно до пункту 7 ПСБО 16 «Витрати» передбачено, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно із визначенням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Таким чином, положення статті 177 ПК України вказують на те, що об`єктом оподаткування ПДФО є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з отриманням доходу у межах здійснюваної фізичною особою-підприємцем господарською діяльністю. У податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю. До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.

Під терміном «господарська діяльність» розуміється діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, основним критерієм визначення діяльності господарською у розумінні цієї норми є зв`язок з виробництвом чи операціями, спрямованими на отримання доходу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Цьому обов`язку кореспондує право посадових осіб контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Таке право закріплене нормою пункту 85.4 статті 85 ПК України.

У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (пункт 85.6 статті 85 ПК України).

Пунктом 86.7 статті 86 ПК України встановлено, що У разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Верховний Суд вже неодноразово аналізував положення статей 44, 85 ПК України у їх взаємозв`язку і сформовані ним підходи щодо застосування означених норм податкового законодавства є усталеними.

Так, зокрема, але не виключно, у постановах від 29 травня 2020 року (справа №826/27811/15), від 06 серпня 2019 року (справа №160/8441/18), від 31 січня 2020 року (справа №826/15328/18), від 03 жовтня 2023 року (справа №420/534/20) Верховний Суд сформулював такий висновок. Надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Поряд з цим факт відмови надання платником податків документів під час податкової перевірки повинен фіксуватися у визначений законом спосіб, а саме шляхом складання акта про відмову у наданні документів. Про це Верховний Суд неодноразово вказував, зокрема, у постановах від 26 січня 2021 року у справі №814/3617/14, від 03 березня 2021 року у справі №824/638/18-а, від 08 вересня 2022 року у справі №640/26351/20, від 11 липня 2023 року у справі №822/554/17, від 10 січня 2023 року у справі №814/876/16 тощо).

Крім того, у постанові від 08 вересня 2019 року (справа №802/1069/13-а) Верховний Суд також зауважував, що обставина щодо порушення платником податків обов`язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, надати після початку перевірки всі документи, які пов`язані з предметом перевірки, не означає, що платник не має права додатково їх надати до прийняття контролюючим органом відповідного рішення за результатами перевірки та не звільняє контролюючий орган від обов`язку врахувати при прийнятті рішення додатково надані платником документи у строк, встановлений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, що прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України.

Також у постановах від 08 вересня 2019 року (справа №802/1069/13-а), від 01 квітня 2020 року (справа №640/637/19), від 04 березня 2020 року (справа №0440/5658/18) Верховний Суд висловив позицію про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, контролюючий орган до прийняття рішення за результатами такої перевірки зобов`язаний призначити та провести позапланову перевірку.

При цьому у постановах від 24 лютого 2020 року (справа №440/4443/18), від 27 квітня 2022 року (справа №420/13197/20) Верховний Суд виснував, що суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим, з огляду на визначені нормами ПК України мету й повноваження контролюючого органу під час проведення податкової перевірки, у разі якщо рішення контролюючого органу вмотивоване саме не наданням платником податків на вимогу контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і враховувати такі обставини й винятки з них при вирішенні спору.

Узагальнюючи наведені вище підходи, Верховний Суд у постанові від 14 серпня 2024 року (справа №560/12984/23) зазначив, що платник податків має право на подання документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, після закінчення такої перевірки. Проте реалізація такого права має здійснюватися відповідно до вимог, встановлених ПК України, і до прийняття рішення за результатами такої перевірки. Поряд з цим платник податків не позбавлений права довести у судовому процесі, що він вжив всіх залежних від нього заходів для забезпечення повної та об`єктивної перевірки, не ухилявся від її проведення, тобто, його поведінка жодним чином не була спрямована на перешкоджання контролюючому органу у здійсненні податкового контролю.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, не погоджуючись з висновками акта перевірки, позивач подала заперечення на нього, до якого долучила книгу обліку доходів і витрат, видаткові касові ордери, видаткові накладні, договори купівлі-продажу із фізичними особами-підприємцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с.19-21).

При розгляді заперечення контролюючий орган не взяв до уваги подані ОСОБА_1 первинні документи, зазначивши, що у фізичних осіб-підприємців (постачальників позивача) за 2021 рік відсутні відомості про наявність найманих працівників, про об`єкти оподаткування та РРО, окремі з них не подавали звітність та знаходяться в стані припинення. Крім того, відповідач вказав, що до заперечення ОСОБА_1 не було надано інформації про рух коштів по розрахунковим рахункам підприємця за перевіряємий період, первинні документи, що б підтверджували навантажувально-розванажувальні роботи, підтвердження щодо транспортування сировини, походження даної лісосировини тощо; не надано пояснення шодо причин невідображення виплат даним суб`єктам у відомостях 1-ДФ, відсутності декларування місць розташування об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.

За наслідками розгляду заперечень позивача контролюючий орган виснував, що надані ОСОБА_1 документи не є документальним підтвердженням фактичного виконання господарських операцій та первинні документи, складені платником податку та його контрагентами на підтвердження таких операцій, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції (а.с.22-23).

Проте, суд не погоджується з такими висновками відповідача та зазначає, що надані позивачем документи (договори, видаткові накладні, видаткові касові ордери тощо) містять достатні дані про зміст та обсяг господарських операцій, їх учасників, дату і місце їх складання, а отже підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій з постачання пиломатеріалу обрізного.

Так, на підставі договорів купівлі-продажу №1 від 20.04.2021 із ФОП ОСОБА_2 , №2 від 20.04.2021 із ФОП ОСОБА_3 , №4 від 20.04.2021 із ФОП ОСОБА_4 , №5 від 20.04.2021 із ФОП ОСОБА_5 , №6 від 20.04.2021 із ФОП ОСОБА_6 , №7 від 20.04.2021 із ФОП ОСОБА_7 , №8 від 01.05.2021 із ФОП ОСОБА_8 (а.с.59-63) позивач здійснювала придбання пиломатеріалу обрізного, що підтверджується видатковими накладними №1 від 06.05.2021, №2 від та №3 від 10.05.2021, виписаними ФОП ОСОБА_8 , №б/н від 20.04.2021 та від 23.04.2021, виписаними ФОП ОСОБА_4 , №1-27/04/21 від 27.04.2021 та №2-27/04/21 від 27.04.2021, виписаними ФОП ОСОБА_3 , №б/н від 22.04.2021 та від 07.05.2021, виписаними ФОП ОСОБА_7 , №б/н від 20.04.2021, від 21.04.2021 та від 11.05.2021, виписаними ФОП ОСОБА_2 , №1-20-04-21 від 20.04.2021, №1-23-04-21 від 23.04.2021, №1-21-04-21 від 21.04.2021, №2-20-04-21 від 20.04.2021 та №1-12-05-21 від 12.05.2021, виписаних ФОП ОСОБА_5 , №б/н від 22.04.2021 та від 06.05.2021, виписаних ФОП ОСОБА_6 (а.с.47-56).

Розрахунки за придбаний товар позивач здійснювала в готівковій формі, свідченням чого є видаткові касові ордери №1 від 21.04.2021 на суму 227000,00 грн, №2 від 21.04.2021 на суму 260000,00 грн, №3 від 21.04.2021 на суму 205000,00 грн, №4 від 22.04.2021 на суму 255000,00 грн, №5 від 22.04.2021 на суму 195000,00 грн, №6 від 27.04.2021 на суму 290000,00 грн, №7 від 27.04.2021 на суму 255000,00 грн, №8 від 28.04.2021 на суму 125000,00 грн, №9 від 28.04.2021 на суму 220000,00 грн, №10 від 06.05.2021 на суму 328000,00 грн, №11 від 06.05.2021 на суму 292000,00 грн, №12 від 06.05.2021 на суму 380000,00 грн, №13 від 12.05.2021 на суму 320000,00 грн, №14 від 12.05.2021 на суму 360000,00 грн, №15 від 12.05.2021 на суму 143000,00 грн, №16 від 17.05.2021 на суму 285000,00 грн, №17 від 17.05.2021 на суму 238000,00 грн, №18 від 18.05.2021 на суму 205000,00 грн, №19 від 19.05.2021 на суму 184872.20 грн, №20 від 20.05.2021 на суму 143000,00 грн (а.с.37-46).

Крім того, суд враховує, що придбання позивачем пиломатеріалу обрізного було пов`язане з її господарською діяльністю та спрямоване на отримання прибутку, адже подальша реалізація придбаного товару здійснена нею ТОВ «Верба-ВВ» та ТОВ «Палеттенверк України», про що свідчать відповідні договори поставки №20/04/2021 від 20.04.2021 та №22/04/21 від 22.04.2021, видаткові та товарно-транспортні накладні, платіжні доручення тощо (а.с.64-110).

Суд не бере до уваги покликання контролюючого органу на встановлені ним обставини щодо недостатності у контрагентів позивача трудових ресурсів, виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності, оскільки такі обставини відповідачем встановлено на підставі аналізу зібраної та опрацьованої податкової інформації, наявної в інформаційно-аналітичних ресурсах ДПС, проте сама по собі зібрана податкова інформація не є достатньою підставою для висновку про неможливість реального здійснення господарських операцій.

Контролюючий орган не проводив зустрічні звірки контрагентів позивача та не встановлював дійсних обставин проведення між ними господарських операцій щодо придбання пиломатеріалу обрізного.

При цьому суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом, зокрема в постановах від 03.10.2019 у справі №811/3223/14, від 16.04.2020 у справі №810/3443/18, від 30.09.2021 у справі №400/1986/19, яка фактично відповідає і позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 07.07.2022 (справа №160/3364/19), відповідно до якої податкова інформація, на підставі якої контролюючий орган робить висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів, носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону та сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2025 у справі №160/25215/23 також зазначив, що відповідно до норм ПК України податкова інформація є одним із джерел інформації, яке податкові органи можуть використовувати для здійснення своїх повноважень та функцій. При цьому, така інформація має бути підтверджена належними і допустимими доказами, зокрема, документами бухгалтерського і податкового обліку платника податку, його контрагента. Такі документи мають відображати зміст (суть) відносин між учасниками господарських операцій. Тобто узагальнена податкова інформація не є першоджерелом, а тому лише її наявність в розпорядженні контролюючого органу не є доказом недотримання платником вимог податкового законодавства.

Отримана відповідачем податкова інформація повинна оцінюватися у співвідношенні з первинною документацією. Така інформація носить виключно інформативний характер та сама по собі, окремо від інших доказів або за їх відсутності, не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

Разом з тим, ненадання позивачем первинних документів на підтвердження навантажувально-розванажувальних робіт, транспортування сировини не є свідченням безтоварності господарських операцій, а доводи контролюючого органу про неподання документів на підтвердження походження лісосировини є безпідставними, адже позивач придбавала готову продукцію.

Також суд не бере до уваги твердження контролюючого органу про відсутність руху коштів по розрахункових рахунках позивача, оскільки факт проведення готівкових розрахунків підтверджується належним чином оформленими видатковими касовими ордерами.

Суд зауважує, що в книзі обліку доходів і витрат (а.с.34-36) позивач відобразила витрати за 2021 рік на підставі первинних документів, які відповідають вимогам Закону №996-ХІV.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків контролюючого органу щодо завищення позивачем валових витрат за 2021 рік в сумі 4474879,15 грн, заниження чистого доходу на вказану суму та, як наслідок, заниження податку з доходів фізичних осіб за 2021 рік на суму 805478,25 грн та військового збору на суму 67123,19 грн, з огляду на що податкові повідомлення-рішення від 01.04.2026 №00788303202407, №00788503202407 слід визнати протиправними та скасувати.

Разом з тим, з акта перевірки слідує, що згідно відомостей, отриманих з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, позивачем за період з 20.04.2021 по 30.04.2021 отримано дохід в сумі 1883531,00 грн. Тобто, загальний обсяг оподаткованих операцій протягом останніх 12 календарних місяців сукупно перевищує 1000000 гривень, внаслідок чого, відповідно до п.183.1 ст.183 ПК України, СГД ОСОБА_1 була зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу.

Визначаючи базу оподаткування операцій з постачання товарів/послуг, відповідач від задекларованого позивачем у 2021 році доходу в сумі 4906219,15 грн відняв суму доходу 1883531,00 грн, відображеного в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків (а.с.145), та на різницю 3022688,15 грн нарахував суму податкових зобов`язань з ПДВ в розмірі 604537,63 грн та прийняв податкове повідомлення-рішення від 01.04.2026 №00788603202407 (оскаржується позивачем в частині визначення грошового зобов`язання в сумі 124725,6 грн застосування штрафних санкцій на суму 12472,56 грн).

Позивач не заперечує той факт, що нею в квітні 2021 року перевищено суму доходу 1000000 гривень, проте зазначає, що її дохід за цей період становив не 1883531,00 грн, а 2111740,00 грн, внаслідок чого відповідач невірно визначив базу оподаткування та, як наслідок, завищив суму податкового зобов`язання з ПДВ на 124725,60 грн.

Аналізуючи такі доводи позивача, суд враховує наступне.

Згідно з п.181.1. ст.181 ПК України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі операцій з постачання товарів/послуг з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі (зокрема, але не виключно шляхом встановлення спеціального застосунку або додатку на смартфонах, планшетах чи інших цифрових пристроях), нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Відповідно до п.п.183.1, 183.2 ст.183 ПК України будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, подає до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

У разі обов`язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування (п.183.10 ст.183 ПК України).

Отже, в разі перевищення платником податку суми оподатковуваного доходу на 1000000 гривень такий платник зобов`язаний зареєструватись платником ПДВ та сплатити суму податкового зобов`язання з ПДВ, нарахованого на суму перевищення.

Так, з книги обліку доходів і витрат позивача слідує, що у квітні 2021 року нею отримано дохід в сумі 2111740,00 грн.

Вказана сума отриманого доходу підтверджується відомостями Державного реєстру фізичних осіб-платників податків щодо отриманого позивачем в квітні 2021 року доходу від ТОВ «Верба-ВВ» в сумі 1600000,00 грн, від ТОВ «Еко-Палета» в сумі 283531,00 грн, а також платіжною інструкцією кредитного переказу коштів від 28.04.2021 №1647 (а.с.101 зворот), згідно з якою ТОВ «Палеттенверк Україна» перерахувало на користь ОСОБА_1 228209,00 грн в оплату за сировину (1600000,00 + 283531,00 + 228209,00 = 2111740,00).

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про невірне визначення контролюючим органом бази оподаткування в сумі 3022688,15 грн, оскільки в даному випадку база оподаткування становить 2794479,15 грн (4906219,15 грн - 2111740,00 грн).

Отже, податкове зобов`язання з ПДВ, яке підлягає сплаті до бюджету, становить 558895,83 грн (2794479,15 грн х 20%), а не 604537,63 грн, як визначено відповідачем, та не 479812,03 грн, як стверджує позивач.

З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.04.2026 №00788603202407 в частині збільшення суми грошового зобов`язання в податку на додану вартість на 50205,98 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 45641,80 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 4564,18 грн.

Щодо викладених в акті перевірки порушень платником податку вимог п.121.1 ст.121 ПК України, які стосуються ненадання для перевірки первинних документів бухгалтерського та податкового обліку за 2019-2021 роки та застосування до позивача штрафу в сумі 1020,00 грн згідно з податковим повідомленням-рішенням від 01.04.2026 №00788903202407, суд зазначає наступне.

Так, в силу п.121.1 ст.121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Як наголошено в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2021 року у справі №640/21601/19, в частині ненадання документів під час здійснення податкового контролю склад вказаного правопорушення полягає саме в поведінці платника податків, направленої на ухилення ним від виконання обов`язку з надання контролюючим органам оригіналів чи копій документів на їх законну вимогу, тим самим створюючи перешкоди для здійснення податкового контролю. В той же час у разі відсутності підстав для висновку про створення перешкод у його здійсненні, в тому числі шляхом ухилення від надання документів чи їх копій, зокрема через поважні та об`єктивні причини, поведінку платника податків не можна кваліфікувати як таку, що утворює склад правопорушення, передбаченого пунктом 121.1 статті 121 ПК України.

Не підпадає під таку кваліфікацію поведінка платника податків і у разі, якщо під час перевірки ним надані усі наявні у нього документи, але вони визнані контролюючим органом такими, що не в повній мірі підтверджують правильність даних податкового обліку. У такому випадку контролюючий орган має підстави для констатації помилок у податковому обліку із встановленням відповідного складу податкового порушення та застосуванням відповідних наслідків у вигляді визначення грошових зобов`язань за наявності для цього підстав.

З матеріалів справи слідує, що 06.01.2026 контролюючий орган скерував на адресу позивача запит про надання протягом 15 робочих днів оригіналів документів з метою використання їх в ході проведення перевірки, яка проводитиметься на підставі п.п.78.1.7 п.78.1 ст.78 ПК України (а.с.140). Такий запит позивач отримала 10.01.2026 (а.с.138).

В силу вимог пункту 73.3 статті 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про надання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і має містити:

1) підстави для надсилання запиту відповідно до цього пункту із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

У разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим пункту 73.3 статті 73 цього Кодексу, платник податків звільняється від обов`язку надання відповіді на такий запит (п.п.73.3.4 п.73.3 ст73 ПК України).

Так, суд зауважує, що вищезгаданий запит відповідача скерований на адресу позивача ще до призначення податкової перевірки згідно з наказом від 21.01.2026 №167-п та не містить посилання на відповідні норми підпункту 73.3.1 пункту 73.1 статті 73 ПК України, що визначають підстави, за наявності яких контролюючий орган вправі направити платнику податків письмовий запит про надання інформації.

Крім того, при проведенні позапланової документальної невиїзної перевірки позивачу не вручався відповідний запит про надання документів до перевірки та не складався акт про їх ненадання чи відмову у наданні.

Водночас суд встановив, що первинні документи були подані позивачем разом із запереченням на акт перевірки.

Враховуючи факт подання позивачем первинних документів до прийняття рішення за наслідками проведеної податкової перевірки, тому в даному випадку відсутній факт порушення, передбаченого п.121.1 ст.121 ПК України, з огляду на що суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 01.04.2026 №00788903202407 та наявність правових підстав для його скасування.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Контролюючим органом на виконання передбаченого частиною другою статті 77 КАС України обов`язку не доведено правомірність податкових повідомлень-рішень від 01.04.2026 №00788303202407, №00788503202407 та №00788903202407 та правильність визначення податкового зобов`язання у податковому повідомленні-рішенні від 01.04.2026 №00788603202407.

За встановлених судом обставин справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2026 №00788303202407, №00788503202407 та №00788903202407 повністю та податкового повідомлення-рішення від 01.04.2026 №00788603202407 в частині збільшення суми грошового зобов`язання в податку на додану вартість на 50205,98 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 45641,80 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 4564,18 грн.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у вигляді сплаченої суми судового збору в розмірі 7354,11 грн

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 01.04.2026 №00788303202407, №00788503202407 та №00788903202407 повністю та податкове повідомлення-рішення від 01.04.2026 №00788603202407 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 50205,98 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 45641,80 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 4564,18 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судовий збір у розмірі 7354,11 грн (сім тисяч триста п`ятдесят чотири грн 11 коп.).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська обл., м.Луцьк, Київський м-н, 4, код ЄДРПОУ 44106679).

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій

Повне судове рішення складено 15 жовтня 2026 року.