Суд: Вінницький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №120/13721/26
Суддя: Аляб'єв Ігор Геннадійович
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
15 жовтня 2026 р. Справа № 120/13721/26
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Аляб`єв І.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, у якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо проведення ОСОБА_1 з 16 квітня 2021 року розрахунку грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених без застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2021 року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 за період з 16 квітня 2021 року по 31 грудня 2021 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 01 січня 2022 року перерахунку грошового забезпечення на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 за період з 01 січня 2022 року по 17 листопада 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові, одноразові види грошового забезпечення та компенсаційні суми), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 16 квітня 2021 року по 17 листопада 2022 року включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 16 квітня 2021 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач визначав посадовий оклад та оклад за військовим званням із прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018. Позивачка вважає, що за 2021 та 2022 роки належало застосовувати прожитковий мінімум на 01 січня відповідного календарного року. Неправильне визначення окладів, на її переконання, спричинило заниження грошового забезпечення та залежних від нього виплат.
Відповідач у відзиві просить відмовити у задоволенні позову повністю. Застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 вважає правомірним, посилаючись на пункт 4 постанови №704, Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII, постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3774/20-а, від 10.09.2021 у справі №480/5496/20 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18. Наводить також доводи щодо повноважень Кабінету Міністрів України визначати розміри забезпечення та обмеженості бюджетного фінансування.
Вимоги про компенсацію ПДФО відповідач вважає передчасними, оскільки перерахунок не проведено та податок зі спірних сум ще не утримано. Щодо компенсації втрати доходів зазначає про відсутність попереднього звернення позивачки із заявою про її виплату, відмови у задоволенні такої заяви та попереднього нарахування спірних сум. При цьому посилається на постанову Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №240/186/20.
Ухвалою від 09.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України. За приписами частини четвертої статті 229 КАС України під час розгляду справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази та доводи учасників справи, суд установив наступне.
ОСОБА_1 у період з 16.04.2021 по 17.11.2022 проходила військову службу та перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2022 №305 позивачку виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям до нового місця служби. Отже, виключення зі списків відповідача було пов`язане з переведенням, а не зі звільненням з військової служби. Тому встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, до заявлених вимог не застосовується.
При обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням за спірний період відповідач застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018, що підтверджує у відзиві. Спір між сторонами стосується правомірності застосування такої розрахункової величини.
28.07.2026 позивачка звернулася до відповідача щодо надання інформації про розміри грошового забезпечення, тарифні розряди та відповідних довідок. Військова частина надала відповідь листом від 11.08.2026 №1025/139/12/686/пс з додатками.
Перерахунок із застосуванням прожиткового мінімуму на 01.01.2021 та 01.01.2022 відповідач не здійснив. Різниця грошового забезпечення, на яку заявлено вимогу про компенсацію втрати доходів, позивачці не виплачена.
Надаючи правову оцінку доводам учасників справи, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Засади грошового забезпечення військовослужбовців визначено статтею 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». До його складу входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Розміри грошового забезпечення встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок виплати визначається відповідним керівником державного органу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено тарифні сітки та схеми коефіцієнтів. Для офіцерського складу Збройних Сил України застосовуються, зокрема, додатки 1 та 14 щодо посадових окладів та окладів за військовим званням.
Первісна редакція пункту 4 постанови №704 передбачала визначення окладів шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, із застереженням щодо 50 відсотків мінімальної заробітної плати, на відповідні тарифні коефіцієнти. Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 розрахункову величину змінено на прожитковий мінімум станом на 01.01.2018.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови №103 визнано протиправним та скасовано, за винятком зміни дати набрання чинності постановою №704. Відтак із 29.01.2020 при визначенні спірних окладів застосовується розрахункова величина, пов`язана з прожитковим мінімумом на 01 січня відповідного календарного року.
У постанові від 25.04.2024 у справі №240/16735/21 Верховний Суд розглянув спір про перерахунок грошового забезпечення та залежних від його розміру виплат за 2020-2021 роки. Суд касаційної інстанції не погодився із застосуванням незмінної розрахункової величини станом на 01.01.2018 та скасував рішення судів попередніх інстанцій, у тому числі постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2022. Отже, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для використання щорічного прожиткового мінімуму не може бути підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог.
Правовий підхід щодо застосування прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року після зміни нормативного регулювання викладено також у постанові Верховного Суду від 12.09.2022 у справі №500/1813/21. Зазначені висновки враховуються відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 установлено у розмірі 2270 грн. Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» відповідний показник з 01.01.2022 установлено у розмірі 2481 грн.
Положення бюджетних законів про окрему розрахункову величину для посадових окладів працівників інших державних органів не встановлюють спеціального прожиткового мінімуму для визначення грошового забезпечення військовослужбовців за постановою №704.
Оскільки позивачка просить обчислити оклади із прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року, а не з мінімальної заробітної плати чи 50 відсотків її розміру, посилання відповідача на встановлену пунктом 3 розділу II Закону №1774-VIII заборону застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину не спростовує позовних вимог.
Наведені у відзиві постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3774/20-а та від 10.09.2021 у справі №480/5496/20 щодо незастосування мінімальної заробітної плати не обґрунтовують використання прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 за спірні 2021 та 2022 роки. Для вирішення заявленого спору необхідно враховувати нормативне регулювання відповідного періоду та наведені висновки Верховного Суду щодо щорічного прожиткового мінімуму.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18 стосується розрахункової величини для виплати допомоги за законодавством про соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Висновок про незастосування мінімальної заробітної плати не вирішує питання про визначення військовослужбовцям окладів із прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 №1038 змінила примітки до додатків постанови №704, відсилаючи щодо порядку визначення окладів до її пункту 4. Така відсилка не встановила самостійної розрахункової величини станом на 01.01.2018 і не поновила дію скасованої судом зміни пункту 4.
Доводи щодо обмеженості бюджетного фінансування та повноважень Кабінету Міністрів України змінювати механізм соціальних виплат не звільняють відповідача від застосування чинних у спірний період правил. Посилання на Рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 не підтверджує правомірності обчислення окладів усупереч нормативному регулюванню 2021-2022 років.
Отже, за період з 16.04.2021 по 31.12.2021 посадовий оклад та оклад за військовим званням позивачки мали визначатися із прожиткового мінімуму 2270 грн, а за період з 01.01.2022 по 17.11.2022 - із прожиткового мінімуму 2481 грн із застосуванням відповідних тарифних коефіцієнтів та правил округлення.
Оскільки розміри надбавки за вислугу років та інших виплат залежать від посадового окладу й окладу за військовим званням, неправильне визначення окладів зумовлює необхідність перерахунку залежних від них складових. Це стосується також одноразових виплат та компенсаційних сум, обчислених відповідачем із занижених окладів, у межах заявлених вимог.
Зокрема, частина перша статті 10-1 Закону №2011-XII та розділ XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, пов`язують розмір допомоги для оздоровлення з місячним грошовим забезпеченням. Тому така допомога за 2022 рік підлягає перерахунку з урахуванням правильно визначених окладів та залежних від них складових.
Предметом спору є зміна розрахункової бази вже обчислених відповідачем виплат. Перерахунок не означає призначення виплат, право на які не виникло, або встановлення нових відсотків надбавок та премій. Відповідач зобов`язаний застосувати правильні оклади до належних позивачці за спірний період видів забезпечення та врахувати раніше виплачені суми.
Належним способом захисту є визнання протиправними оскаржуваних дій за 2021 рік та бездіяльності щодо непроведення перерахунку за 2022 рік із покладенням на відповідача обов`язку здійснити перерахунок і виплатити різницю.
Щодо одночасної компенсації сум податку на доходи фізичних осіб суд зазначає наступне.
Пункт 168.5 статті 168 Податкового кодексу України передбачає спрямування утриманих із виплат військовослужбовцям сум податку на рівноцінну і повну компенсацію втрат доходів. За пунктами 2, 4 та 5 Порядку №44 відповідна компенсація стосується грошового забезпечення та інших виплат, право на які виникло у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, здійснюється за місцем одержання забезпечення одночасно з його виплатою та відповідає сумі утриманого податку.
У постанові від 27.06.2024 у справі №580/602/22 Верховний Суд відхилив висновок про передчасність вимоги щодо одночасної компенсації ПДФО при виплаті належної складової грошового забезпечення. Компенсація є складовою встановленого законом механізму виплати, а не окремим питанням, вирішення якого залежить від розсуду військової частини.
Позивачка просить виплатити перераховане грошове забезпечення із компенсацією податку, який буде утримано при його виплаті. Тому відсутність утримання ПДФО на момент розгляду спору не є підставою для відмови в такому способі захисту. Суд не визначає суму податку наперед, а зобов`язує здійснити виплату з дотриманням Порядку №44.
Оцінюючи вимогу про компенсацію втрати частини доходів, суд виходить із наступного.
Статтями 1 та 2 Закону №2050-III передбачено компенсацію в разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які не мають разового характеру. Стаття 3 визначає помісячний спосіб обчислення компенсації з урахуванням невиплаченого доходу після утримання податків та обов`язкових платежів і інфляції за період затримки. За статтею 4 компенсація виплачується у тому ж місяці, в якому виплачується заборгованість за відповідний місяць. Відповідні правила встановлено також пунктами 2-5 Порядку №159.
У постанові від 31.03.2026 у справі №420/30633/24 Верховний Суд зазначив, що обов`язок виплатити компенсацію втрати частини доходів пов`язаний із фактичною виплатою основної заборгованості. До її виплати вимога про компенсацію є передчасною, оскільки порушення обов`язку щодо виплати компенсації ще не настало. Зазначений висновок суд ураховує відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.
Різниця грошового забезпечення, на яку позивачка просить нарахувати компенсацію, їй не виплачена. Отже, визначений статтею 4 Закону №2050-III момент виконання обов`язку з виплати компенсації ще не настав.
Відмова у задоволенні вимоги з цієї підстави не позбавляє позивачку права на компенсацію після фактичної виплати заборгованості.
Тому у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 16.04.2021 по 17.11.2022 до дня фактичної виплати належить відмовити у зв`язку з її передчасністю.
За частинами першою та другою статті 77 КАС України учасники справи доводять обставини, на яких ґрунтуються їхні вимоги та заперечення, а обов`язок довести правомірність оскаржуваних дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача. Докази оцінюються судом відповідно до статті 90 КАС України.
Відповідач не довів правомірності застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 до обчислення грошового забезпечення позивачки за 2021-2022 роки. З огляду на викладене позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправними оскаржуваних дій та бездіяльності відповідача і зобов`язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з одночасною компенсацією утриманих сум ПДФО.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд ураховує, що позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", а матеріали справи не містять доказів понесення сторонами інших судових витрат. Тому підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 16.04.2021 по 31.12.2021 включно без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2021 у розмірі 2270 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 16.04.2021 по 31.12.2021 включно, включаючи основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши зазначені оклади шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2021 у розмірі 2270 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією утриманих сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2022 по 17.11.2022 включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2022 у розмірі 2481 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2022 по 17.11.2022 включно, включаючи основні, щомісячні додаткові, одноразові додаткові види та компенсаційні суми, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням, зокрема грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік, визначивши зазначені оклади шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2022 у розмірі 2481 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією утриманих сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Аляб`єв Ігор Геннадійович
Оригінал: reyestr.court.gov.ua