Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №759/22836/25 — Врадіївський районний суд Миколаївської області

Справа № 759/22836/25

Провадження № 2/474/440/26

РІШЕННЯ

Іменем України

05.10.26 с-ще Врадіївка

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Сокола Ф.Г.

за участю секретаря судового засідання Лисейко Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ‘‘Діджи Фінанс’’ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

29.09.2025р. Товариства з обмеженою відповідальністю ‘‘Діджи Фінанс’’ (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідачка), в якому просить стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором № 100612436 від 05.06.2021р. у розмірі 85 750 грн. 00 коп.

Позов обґрунтований тим, що 05.06.2021р. між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою було укладено в електронній формі договір про споживчий кредит № 100612436, підписаний позичальницею електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що надісланий товариством позичальниці електронним (смс) повідомленням на номер мобільного телефону вказаний нею при укладенні кредитного договору.

Відповідно до умов договору про споживчий кредит позичальниці були надані кредитні кошти на картковий рахунок у сумі 20 000 грн.

14.09.2021р. між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір відступлення права вимоги № 08Т, за яким первісний кредитор відступив на користь ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги за договором про споживчий кредит № 100612436 від 05.06.2021р.

Відповідачкою не виконані належним чином кредитні зобов`язання, ні первісному кредитору, ні позивачеві, внаслідок чого утворилася заборгованість у заявленій до стягнення сумі 85 750 грн. 00 коп., з них: 20 000 грн 00 коп. – заборгованість за тілом кредиту, 63 750 грн 00 коп. – заборгованість по відсоткам та 2 000 грн 00 коп. – заборгованість по комісійним винагородам.

Тож, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість у заявленому розмірі.

05.06.2026р. представник позивача Романенко М.Е. подав заяву на виконання ухвали суду. В ній зазначив, що 05.06.2021р. між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачкою укладено кредитний договір № 100612436, на підставі якого їй виданий кредит в розмірі 20 000 грн у валюті Українські гривні зі строком на 15 днів з 05.06.2021р. (строк кредитування) та терміном (датою) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) 20.06.2021р.

За змістом п. 1.5.2 кредитного договору проценти за користування кредитом: 3 750 грн., які нараховуються за ставкою 1.25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. У п. 1.6 Договору визначено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

У п. 2.2.2 договору про споживчий кредит № 100612436 від 05.06.2021р. визначено, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 договору. Згідно із п. 2.2.3 договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п. 1.6 Договору. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. договору. У розділі 2.3 кредитного договору також передбачена можливість пролонгації строку кредитування. Зокрема у п. 2.3.1 кредитного договору визначено, що продовження вказаного в п. 1.3 договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах. Також можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту, а саме: строк продовження кредитування, 3, 7, та 15 днів, максимальний розмір комісії, відсоток від поточного залишку кредиту складає 3.00, 5.00 та 10.00 відсотків, відповідно. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п.1.5.2 договору. Відповідно до п. 2.3.1.2. договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У період з 06.06.2021р. по 20.06.2021р. їй нараховувалися проценти за користування кредитом в розмірі 1.25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом що становить 250 грн/день. Оскільки відповідачка 21.06.2021р. кредит у розмірі 20 000 грн. не повернула, а продовжувала користуватися цими коштами, що свідчить про пролонгацію строку кредитування на стандартних (базових) умовах, то ТОВ «МІЛОАН» з наступного дня відповідно до умов п. 2.3.1.2 договору, з якими погодилася відповідачка, нараховував проценти за користування кредитом передбачені п. 1.6 в розмірі 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, що становить 1 000 грн/день протягом 60 днів, тобто з 21.06.2021р. по 19.08.2021р. Таким чином у зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачка має заборгованість за цим договором в загальному розмірі 85 750 грн. із яких: заборгованість за тілом кредиту – 20 000 грн.; заборгованість за відсотками – 63 750 грн. (3 750 грн. нараховані відповідно до п. 1.5.2. договору + 60 000 грн. нараховані відповідно до п.п. 2.3.1.2., 1.6 договору); заборгованість за комісією – 2 000 грн.

Згідно із п. 1.5.1 договору комісія за надання кредиту: 2 000 грн., яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (занаявності) та третіх осіб.

10.06.2026р. представниця відповідачки Василець М.С. подала Відзив на позовну заяву в якому просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Вказувала, що відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є, саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» не надані докази на підтвердження надання відповідачу кредиту у розмірі 20 000 грн. Копія платіжного доручення про перерахування коштів не може слугувати належним та допустимим доказом, адже не містить обов`язкових реквізитів, які є необхідними для первинного бухгалтерського документу. Крім того, дане платіжне доручення складене кредитором самостійно. Отже, надані позивачем додатки до позову не є доказом розміру боргу, який він просить стягнути, оскільки позивачем не доведено отримання кредитних коштів, а також розмір і складові дійсної заборгованості за вказаним кредитним договором. Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог свідчить про їх недоведеність та необґрунтованість, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях та є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.

Послалася на те, що Верховний Суд України у постанові від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16-ц дійшли висновку, що нарахований позивачем розмір відсотків річних по договору більш як в два рази перевищує розмір вказаного в договорі тіла кредиту, що становить надмірний та невиправданий майновий тягар для відповідача, порушує принципи добросовісності та розумності.

Відповідно до п. 1.3 Кредитного договору, а також до Анкети - заяви до кредитного договору, строк кредитування складав 15 днів, тобто, можна було нараховувати проценти до 20.06.2021р. Відповідно до умов договору, кредитор мав право нараховувати проценти за користування кредитом виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування. Однак фактично нарахування процентів здійснювалося до 19.08.2021р., тобто поза межами встановленого договором строку. Таким чином, виходячи з погодженого сторонами строку кредитування, сума процентів підлягає визначенню виключно за 15 днів користування кредитом та становить: (20 000 грн * 1,25%) * 15 днів = 3 750 грн. Відповідно, загальна сума заборгованості складає 23 750 грн.

Позивачем до складу заборгованості включено комісію за надання кредиту у розмірі 2 000 грн. Разом з тим, такі вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не підлягають задоволенню. Відповідно до положень Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати для споживача обов`язок зі сплати платежів за дії, які не є окремою послугою для споживача або здійснюються кредитодавцем у власних інтересах. Сам по собі факт видачі кредитних коштів є основним обов`язком кредитодавця за кредитним договором і не може розглядатися як самостійна додаткова послуга, за яку стягується окрема плата у вигляді комісії. При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів того, які саме додаткові послуги були надані відповідачу та за що саме нарахована комісія у розмірі 2 000 грн.

Представники позивача ОСОБА_2 та Куриліна В.В. у судові засідання призначені на 13.07.2026р., 16.09.2026р. та 05.10.2026р. не з`явилися, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлені про час, дату і місце судового розгляду. Водночас у прохальній частині позовної заяви представник ОСОБА_2 та у заяві від 23.07.2026р. представниця ОСОБА_3 просили проводити розгляд справи у відсутність представника.

Відповідачка та її представниця ОСОБА_4 в судові засідання призначені на 13.07.2026р., 16.09.2026р. та 05.10.2026р. не з`явилися, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлені про час, дату і місце судового розгляду шляхом направлення судових повісток до електронного кабінету представниці ОСОБА_4 та рекомендованим листом з повідомленням через відділення поштового зв`язку за зареєстрованим місцем проживання відповідачки. Водночас у Відзиві на позов від 10.06.2026р. представниця ОСОБА_4 просила розглядати справу у її відсутність та у відсутність відповідачки.

З огляду на приписи ст.ст. 211 та 223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу по суті без участі сторін за наявними у справі доказами.

Дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

05.06.2021р. відповідачка звернулася до ТОВ «Мілоан» з Анкетою-заявою на кредит № 100612436 в якій виявила бажання на отримання кредиту у сумі 20 000 грн. 00 коп. на строк 15 днів, з кінцевою датою повернення кредиту – 20.06.2021р., під 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку кредитування (3 750 грн.) та комісію за надання кредиту у розмірі 2 000 грн. (10% від суми кредиту, одноразово). У ній же зазначено про надані позичальником згоди на фінансовий моніторинг, правила кредитування, бюро кредитних історій. А також міститься перелік дій щодо процесу оформлення та розгляду заяви за 05.06.2021р. у погодинному розрізі, зокрема: заповнення заявки мало місце о 08:32:07 год.; автоматична перевірка – о 08:32:15; перевірка у БКІ – о 08:33:27 та о 08:33:28; скоринг - о 08:33:28 та о 08:34:48; підтвердження змін умов – о 08:34:48; обробляється – о 08:35:12; підписання договору – о 08:35:14; оброблено – о 08:37:01.

Рішенням товариства від 05.06.2021р. – заявка погоджена, про що наявні відмітки у заявці. Погоджені умови кредитування по заявці № 100612436 наступні: погоджена сума – 20 000 грн., погоджений строк – 15 днів, комісія за надання кредиту – 10% одноразово; ставка процентів – 1,25% за кожен день користування.

05.06.2021р. між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 100612436 (індивідуальна частина), відповідно до умов якого позикодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п. 1.3 Договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2. Договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4. Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Сума (загальний розмір) кредиту становить 20 000 грн. Кредит надається строком на 15 днів з 05.06.2021р. (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) – 20.06.2021р. Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту складають 5 750 грн. 00 коп. в грошовому виразі та 42,946% відсотків річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту 25 750 грн. 00 коп., та розрахована з припущення, що кредитний договір залишиться чинним та позичальник виконає свої обов`язки у строки визначені в договорі. Комісія за надання кредиту становить 2 000 грн. 00 коп., яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 3 750 грн. 00 коп., які нараховуються за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки – фіксована. Особливості нарахування процентів визначені у п.п. 2.2, 2.3 договору (п.п. 1.1-1.7 розд. 1 кредитного договору № 100612436).

У пункті 2.1 розд. 2 кредитного договору № 100612436 передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Позичальник сплачує позикодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування ним у розмірах визначених п.п. 1.5.1-1.5.2, у термін вказаний у 1.4 кредитного договору. Якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний у п. 1.3 договору, то він додатково має сплатити комісію та проценти за ставкою визначеною у п. 1.5.2 договору, або проценти за ставкою визначеною у п. 1.6 договору, у сумі та на умовах визначених у п. 2.3 договору. Нарахування процентів здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей п. 2.2.3 договору (п.п. 2.1-2.2.2 розд. 2 кредитного договору № 100612436).

Також, у п. 2.2.3 розд. 2 кредитного договору № 100612436, сторони погодили, зокрема, що проценти нараховуються за стандартною ставкою, що визначена у п. 1.6 договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності та спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного у п. 1.3 (15 днів), запропонована позичальнику зі знижкою,є меншою за стандартну ставку встановлену п. 1.6. Якщо визначена у п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної ставки (базової) то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних умовах згідно п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватися за базовою ставкою згідно п.1.6 договору. Після спливу строку кредитування (з врахуванням пролонгацій) нарахування процентів припиняється.

Пролонгація строку кредитування на пільгових та стандартних умовах визначена у п. 2.3.1.1 та п. 2.3.1.2 договору № 100612436.

Пролонгація на пільгових умовах: позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства і є невід`ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту наведені у таблиці викладеній у цьому ж пункті договору, в якій зазначені «строк продовження, днів» та «максимальний розмір комісії, відсоток від поточного залишку кредиту», а саме: 3 дні продовження - 3%, 7 днів продовження – 5%; 15 днів продовження – 10%. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п.1.5.2 Договору (п. 2.3.1.1 договору № 100612436).

Пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку якщо внаслідок чергового продовження строку кредиту позичальником у спосіб вказаний цим пунктом договору, загальний період пролонгації на стандартних умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилася до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних умовах 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних умовах проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредиту нараховуються за стандартною ставкою визначеною у п.1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах (п. 2.3.1.2 договору № 100612436).

У п. 2.3.2 договору № 100612436 визначено, що розділ 2.3 договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної обставини щодо якої невідомо настане вона чи ні, відповідно до ст. 212 ЦК України, яка полягає у: 1) здійсненні платежу позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах згідно п. 2.3.1.1 договору та розділу 6 Правил; 2) продовженні користування кредитними коштами позичальником після спливу строку кредитування визначеного згідно п.п. 1.3., 2.3.1.1, 2.3.1.2 договору. Після настання цих обставин умови кредитного договору, зокрема строк кредитування визначений у п. 1.3, термін (дата) повернення кредиту змінюються пропорційно строку пролонгацій.

Право відступлення вимоги за цим кредитним договором № 100612436 передбачено у п.п. 3.2.6 розд. 3.

Відповідно до п.п. 6.1 та 6.2 розд. 6 кредитного договору № 100612436, кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства/мобільний додаток. Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію Товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту).

Згідно п. 7.1 розд. 7 кредитного договору № 100612436, договір, що складається з Правил та індивідуальної частини (з додатками №1 та №2), набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту у спосіб визначений у п. 2.1 договору.

Додатком під № 1 до договору № 100612436 є Графік платежів, у якому визначені: дата платежу 20.06.2021р., розмір тіла кредиту 20 000 грн, розмір комісії за надання кредиту (одноразово) 2 000 грн., розмір процентів 3 750 грн, та загальна вартість кредиту 25 750 грн. Додатком № 2 значиться Паспорт споживчого кредиту № 100612436, умови кредитування у якому аналогічні умовам викладеним у кредитному договорі, графіку платежів.

Обставини перерахування ОСОБА_1 коштів за кредитним договором № 100612436 підтверджуються: копією платіжного доручення № 28387572 від 05.06.2021р. згідно якого ТОВ «Мілоан» перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , маска картки НОМЕР_2 кошти в сумі 20 000 грн. з визначенням призначення платежу: кошти згідно договору № 100612436; довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 16.06.2026р. № 20.1.0.0.0/7-260611/149574-БТ з випискою по рахунку з 05.06.2021р. до 12.06.2021р., згідно яких ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , у банку емітовано карту № НОМЕР_3 на яку 05.06.2021р. зараховано 20 000 грн від Viplata zaima Miloan.

У розрахунку заборгованості виготовленому ТОВ «Мілоан» за кредитним договором № 100612436 за період з 05.06.2021р. до 19.08.2021р. міститься інформація про надання кредиту та про щоденні нарахування та погашення за кредитом, з якої вбачається, що 05.06.2021р. відповідачці надано кредит у розмірі 20 000 грн. 00 коп., та вказаної ж дати нарахована одноразова комісія за надання кредиту у розмірі 2 000 грн. Після чого, у період з 06.06.2021р. до 20.06.2021р. (15 днів) відбувалося нарахування процентів за зниженою процентною ставкою (1,25% в день, 250 грн. в день), згідно п.1.5.2 договору, а з 21.06.2021р. до 19.08.2021р. (60 днів) нарахування процентів здійснювалося згідно п. 1.6 та п. 2.3.1.2, 2.3.2 договору, за стандартною процентною ставкою 5% в день. Заборгованість на кінець періоду: за тілом кредиту – 20 000 грн., за відсотками – 63 750 грн., по одноразовій комісії за надання кредиту – 2 000 грн. 00 коп. Всього в сумі 85 750 грн 00 коп. Нарахування неустойки не здійснювалося. Платежі на погашення заборгованості відповідачкою не вчинялися.

14.09.2021р. між ТОВ Мілоан» (клієнт) та ТОВ «Діджи Фінанс» (фактор) був укладений договір відступлення прав вимоги № 08Т, відповідно до якого клієнт відступає фактору права вимоги зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах визначених договором. Право вимоги переходить до фактора в день підписання договору.

14.09.2021р. між сторонами договору № 08Т підписано Акт приймання-передачі реєстру прав вимоги від 14.09.2021р. та Витяг з додатку до Договору факторингу № 08Т «Реєстр боржників», у якому значиться боржниця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , кредитний договір 100612436, сума боргу 85 750 грн. 00 коп., з них: 20 000 грн. 00 коп. – заборгованість за тілом кредиту; 63 750 грн. 00 коп. – заборгованість за відсотками; 2 000 грн. 00 коп.

Проведення фінансування згідно з договором № 08Т підтверджується платіжними інструкціями: № 2 від 03.12.2021р., № 4 від 25.10.2021р., № 8 від 10.01.2022р., № 1938 від 03.02.2022р., № 3 від 29.06.2022р., № 2597 від 19.10.2022р

05.05.2025р. між ТОВ «Діджи Фінанс» в особі директора Романенка М.Е. та ФОП Міньковською А.В. (адвокат) укладено договір № 42649740 про надання правової допомоги, відповідно до якого (розд. 2) адвокат прийняв на себе зобов`язання на підставі звернення клієнта надавати йому юридичну допомогу, зокрема, щодо: представлення його інтересів у судах загальної юрисдикції, надавати консультації з правових питань, тощо.

Умовами договору № 42649740 сторони передбачили, що загальна вартість послуг адвоката складається з вартості наданих юридичних послуг (поточне супроводження), згідно тарифної сітки, зазначеної у п.4.7 договору (в тому числі за: ознайомлення з матеріалами справи та формування правового аналізу – 3 000 грн./1 том; участь у судовому засіданні – 3 000 грн./1 год.; написання заяви/клопотання – 1 500 -3 000грн.; позовна заява – 3 500 – 7 000 грн.; написання відзиву – 2500 - 7000грн.; письмове пояснення – 1 500 – 5 000 грн.; отримання рішення суду – 1 000 грн.), а також гонорару визначеного у п. 4.9 договору (5 000 грн. 00 коп.).

Додатковою угодою № 100612436 від 29.07.2025р. до Договору № 42649740 сторони розширили предмет договору та доповнили його новим пунктом «2.1» в якому розширили види професійної (правничої) допомоги що надається адвокатом в зв`язку з розглядом справи саме щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , а також доповнили розділ «Порядок здійснення розрахунків» договору пунктом «4.9» наступного змісту: за здійснення представництва та захисту інтересів клієнта у суді в справі про стягнення заборгованості клієнт виплачує адвокату гонорар у порядку та строки за погодженням сторін. Виплата гонорару підтверджується на умовах попередньої оплати таабо підтверджується підписаним сторонами відповідним актом про надання професійної правничої допомоги, складеним та підписаним сторонами на підставі детального опису робіт, виконаних адвокатом.

У Акті № 100612436 про підтвердження факту надання правничої допомоги від 29.07.2025р. за договором № 42649740 сторони підтвердили, що виконавцем надано, а клієнтом прийнято правову допомогу загальною вартістю 5 000 грн., зокрема: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів клієнта - у часі 1 година вартістю 1000 грн.; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості та попереднього орієнтовного розрахунку суми судових витрат - у часі 2 години вартістю 3 000 грн.; формування додатків до позовної заяви - у часі 0,5 год. вартістю 500 грн. та подання позовної заяви та її копії до суду поштовим відправленням – у часі 0,5 години вартістю 500 грн. Всього – 5 000 грн.

29.07.2025р. сторонами договору № 42649740 складено Детальний опис робіт (наданих послуг) необхідних для надання правничої допомоги згідно вказаного договору та додаткової угоди до нього, в якому зазначені склад, обсяг та види робіт/наданих послуг, час витрачений на їх виконання та їх вартість, що аналогічні викладеним у Акті № 100612436 про підтвердження факту надання правничої допомоги від 29.07.2025р. за договором.

Встановивши вказані обставини, суд вважає, що зі сторони відповідача порушені вимоги чинного законодавства, що регулює кредитні правовідносини.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (в тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначені ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. За правилам ч. 1 ст. 1049 та ст. 1050 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

У разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015р. (далі – Закон № 675-VIII).

У п.п. 5, 6, 7, 12 ст. 3 Закону № 675-VIII зазначено, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ст. 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону № 675-VIII в редакції на час виникнення спірних правовідносин,- визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису електронного цифрового підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Верховний Суд у постанові від 7 жовтня 2020 року під час розгляду справи №127/33824/19 зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20.

Відповідно до ст. 526, 629 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що "принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс".

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.

Верховний Суд у постанові від 30.11.2022р. у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Із вказаного слідує, що доведення факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, є обов`язком позичальника, а не позивача.

Натомість, стороною позивача доведено обставини укладення між відповідачкою та ТОВ «Мілоан» кредитного договору та отримання відповідачкою грошових коштів згідно умов цього кредитного договору, що підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема платіжним дорученням та наданою на ухвалу суду про витребування доказів Довідкою АТ КБ «Приватбанк» з випискою по рахунку.

Що спростовує заперечення відповідачки про не укладення нею договору мікрокредиту та не отримання кредитних коштів за ним.

Водночас щодо нарахування та стягнення з відповідачки процентів поза межами первісного строку кредитування (15 днів, до 20.06.2021р.), які нараховані первісним кредитором додатково за 60 днів, починаючи з 21.06.2021р. до 19.08.2021р., за стандартною ставкою 5% в день від фактичного залишку заборгованості за кредитом у розмірі 60 000 грн (1 000 грн в день), то слід зазначити наступне.

За змістом ст.ст. 1048 та 1054 ЦК України, проценти є платою за можливість позичальника протягом певного часу правомірно не повертати кошти кредитору.

Керуючись правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, суд зазначає, що надання кредиту наділяє позичальника «благом», яке полягає у праві не повертати кошти негайно. Саме за це «благо» сплачуються проценти. Однак зі спливом строку кредитування позичальник втрачає право на правомірне утримання коштів, а отже, право кредитодавця нараховувати проценти за статтею 1048 ЦК України припиняється. Будь-які очікування кредитора на отримання договірних процентів поза межами строку кредитування виходять за межі легітимних очікувань та порушують баланс інтересів сторін.

Позивач посилається на розділ 2 Договору (зокрема п. 2.3.1.2), яким передбачено автоматичне збільшення строку кредитування на 60 днів за ставкою 5,00% на день у разі неповернення кредиту.

Суд вважає такі доводи безпідставними, оскільки вказані умови договору прямо суперечать нормам спеціального закону.

Відповідно до ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-УІІІ, будь-яка зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. При цьому закон імперативно встановлює, що умова договору про можливість внесення змін до нього в односторонньому порядку є нікчемною.

Механізм «автопролонгації», прописаний у п. 2.3.2 Договору як відкладальна обставина, що настає автоматично внаслідок «продовження користування коштами» (тобто фактично - внаслідок невиконання зобов`язання), є нічим іншим, як прихованою спробою кредитора в односторонньому порядку змінити строк дії договору та ціну послуги.

Оскільки така зміна відбулася без підписання додаткової угоди у письмовій формі, що вимагається ч. 1 ст. 13 Закону «Про споживче кредитування», та без волевиявлення споживача, спрямованого на зміну строку, дана умова є нікчемною в силу закону.

Аналізуючи умови Договору у контексті Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-ХІІ, суд зауважує, що згідно з п. 9 ч. 3 ст. 18 цього Закону несправедливою є умова про автоматичне продовження договору, укладеного на визначений строк, якщо споживачу встановлено невиправдано малий строк для виявлення наміру не продовжувати дію договору.

Позивачем не надано доказів погодження відповідачкою оновлених графіків платежів, доказів здійснення нею платежів з метою пролонгації після 20.06.2021р., доказів належного повідомлення про нові строки повернення кредиту, а також доказів того, що строк кредитування за договором був правомірно продовжений до дати, станом на яку первісний кредитор здійснив нарахування процентів.

Слід також зауважити, що сам факт неповернення кредитних коштів після закінчення строку кредитування не може вважатися належним і достатнім доказом волевиявлення позичальника на продовження строку кредитування, оскільки після спливу строку повернення кредиту поведінка боржника набуває ознак прострочення виконання грошового зобов`язання, а не правомірного користування кредитом у межах регулятивного договірного правовідношення.

Вказане узгоджується з пунктом 2.4.1 договору, відповідно до якого позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого пунктом 1.4 договору, а у випадку пролонгації не пізніше дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування.

Відповідно до пункту 2.4.2 договору, якщо заборгованість не буде погашена після завершення строку кредитування, визначеного згідно з пунктами 1.3 та 2.3 договору, виконання зобов`язань зі сплати платежів вважається простроченим позичальником та передбачає настання наслідків, обумовлених розділом 4 договору.

Отже, умови договору розмежовують два різні правові режими: правомірне користування кредитними коштами у межах строку кредитування або належної пролонгації та прострочення виконання грошового зобов`язання після завершення такого строку.

Пунктом 4.2 договорів передбачено, що у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості кредитодавець, починаючи з дня, наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, має право нарахувати проценти за стандартною базовою ставкою, передбаченою пунктом 1.6 договору, як проценти за порушення грошового зобов`язання, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України. У разі нарахування таких процентів ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, а обов`язок позичальника щодо їх сплати настає після відповідної вимоги кредитодавця.

У розрахунку заборгованості виготовленому ТОВ «Мілоан» за кредитним договором № 100612436 за період з 05.06.2021р. до 19.08.2021р. міститься інформація про надання кредиту та про щоденні нарахування та погашення за кредитом, з якої вбачається, що 05.06.2021р. відповідачці надано кредит у розмірі 20 000 грн. 00 коп., та вказаної ж дати нарахована одноразова комісія за надання кредиту у розмірі 2 000 грн. Після чого, у період з 06.06.2021р. до 20.06.2021р. (15 днів) відбувалося нарахування процентів за зниженою процентною ставкою (1,25% в день, 250 грн. в день), згідно п. 1.5.2 договору, а з 21.06.2021р. до 19.08.2021р. (60 днів) нарахування процентів здійснювалося згідно п.1.6 та п. 2.3.1.2, 2.3.2 договору, за стандартною процентною ставкою 5% в день. Заборгованість на кінець періоду: за тілом кредиту – 20 000 грн., за відсотками – 63 750 грн., по одноразовій комісії за надання кредиту – 2 000 грн/ 00 коп. Всього в сумі 85 750 грн/ 00 коп. Нарахування неустойки, 3% річних за користування грошовими коштами у відповідності до ст. 625 ЦК України та інфляційних збитків за користування грошовими коштами відповідно до ст. 625 ЦК України - не здійснювалося. Платежі на погашення заборгованості відповідачкою не вчинялися.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що після закінчення строку кредитування визначеного у п. 1.4 договору, правовідносини сторін трансформувалися з регулятивних в охоронні та позивач мав право захищати свої інтереси шляхом нарахування компенсаційних заходів, передбачених статтею 625 ЦК України (3% річних та інфляційні втрати) або неустойки, проте вимоги про стягнення таких сум позивачем заявлені не були.

Тож враховуючи вищевикладене з відповідачки підлягає стягнення заборгованість за кредитним договором № 100612436 за процентами за користування кредитом у сумі 3 750 грн. 00 коп. ((20 000 грн. 00 коп. * 1,25%)*15 днів).

Щодо заперечень відповідачки щодо вимог про стягнення з неї комісії за надання кредиту, то слід зазначити наступне.

Так, 10.06.2017р. набув чинності Закон України “Про споживче кредитування” № 1734-VІІІ, у зв`язку із чим у Законі України “Про захист прав споживачів” текст ст. 11 викладено в такій редакції: “Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України “Про споживче кредитування”.

Положення ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів” з набуттям чинності Закону України “Про споживче кредитування” залишилися незмінними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про споживче кредитування” загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України “Про споживче кредитування” до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України “Про споживче кредитування” передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України “Про споживче кредитування” щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України “Про споживче кредитування”.

Аналізуючи умови кредитного договору (п.п. 1.5.1, 2.2.1) суд доходить висновку про правомірність дій позивача щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним між позивачем та відповідачкою кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту.

Що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, який в подальшому підтримувався Верховним Судом, зокрема, в постанові від 24 травня 2024 року в справі № 461/2735/23 (провадження № 61-16948св23).

Така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Договір був підписаний сторонами, ними не оскаржувався, а отже є обов`язковим до виконання.

Так, комісія за надання кредиту в розмірі 2 000 грн. визначена одноразово в момент видачі кредиту.

Включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту у розмірі 2 000 грн., а також подальша вимога стягнення нарахованої комісії позивачем з відповідачки, суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

А тому позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за тілом кредиту 20 000 грн., заборгованості за процентами 3 750 грн. 00 коп. та заборгованості за комісією 2 000 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідачки на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. 00 коп.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VІ від 05.07.2012р. (далі - Закон № 5076-VІ) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VІ).

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зауважено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. З урахуванням наведеного суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 205/5969/15-ц розглядалося питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони. У ній ВС зазначив, зокрема наступне: “У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що за результатами розгляду цієї справи підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ “Фінансова компанія “Дніпрофінансгруп”, виходив з принципів співмірності та розумності судових витрат, врахував характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг заявнику, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру та дійшов правильного висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь ТОВ “Фінансова компанія “Дніпрофінансгруп” з 15 000 грн до 3 000 грн. Посилання в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 14 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 та у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18, від 26 липня 2022 року у справі № 910/1209/21, від 28 червня 2023 року у справі № 463/2001/19, та на те, що заявником ОСОБА_1 не заявлялось жодних письмових заперечень щодо заявлених до стягнення судових витрат на правничу допомогу, не подавалось жодних доказів на спростування розумності та співмірності заявлених до стягнення судових витрат, не заявлялось клопотання про зменшення судових витрат на правничу допомогу, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки, як зазначено вище у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони”.

Аналогічні висновки містяться і у постанові ВС у справі № 522/10526/22 від 05.08.2026р., при розгляді касаційної скарги ГО “Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів”, у якій останнє просило скасувати додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року та стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000,00 грн., з наступних підстав касаційного оскарження судового рішення заявником - неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18, від 21 березня 2024 року у справі № 604/423/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Таким чином враховуючи вищевикладене, предмет та складність справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг, зазначених в акті на підтвердження факту надання правової допомоги та детальному описі робіт, обставини проведення розгляду справи у відсутність сторін, ціну позову, а також засад розумності, справедливості та співмірності, суд з врахуванням вимог ст. 141 ЦПК України та часткове задоволення позову на 30,03%, приходить до висновку про стягнення на користь позивача з відповідачки судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1 501 грн. 50 коп.

На підставі вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 662 грн. 40 коп., понесені позивачем при подачі позову до суду, підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 799 грн. 52 коп. (30,03%).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 258-268, 273, 279 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ‘‘Діджи Фінанс’’ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 100612436 від 05.06.2021р., станом на 14.09.2021р., в свумі 25 750 (двадцять п`ять тисяч сімсот п`ятдесят) грн. 00 коп., з них: 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 3 750 (три тисячі сімсот п`ятдесят) грн. 00 коп. - заборгованість за відсотками; 2 000 (дві тисячі) - заборгованість за комісійними винагородами.

Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованості за кредитним договором № 100612436 від 05.06.2021р., станом на 14.09.2021р., в сумі 60 000 (шістдесят тисяч) грн. 00 коп. - заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати: витрати зі сплати судового збору в сумі 799 (сімсот дев`яносто дев`ять) грн. 52 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 501 (одна тисяча п`ятсот одна) грн. 50 коп.

Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 862 (одна тисяча вісімсот шістдесят дві) грн. 88 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 498 (три тисячі чотириста дев`яносто вісім) грн. 50 коп. покладаються на позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс».

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Врадіївський районний суд Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746, юридична адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1).

Відповідачка: ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , остання відома адреса реєстрації місця проживання, як ВПО: АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення складений та підписаний “15” жовтня 2026 року.

Суддя Ф.Г. Сокол