Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №473/6454/25 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/6454/25

РІШЕННЯ

іменем України

"15" жовтня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Лузан Л.В., за участю секретарів судового засідання Ліхачової А.Є., Козаченко О.І., Матвійця Ю.П., Ракуленко Є.Ф., Манучарян А.С., представника позивачки адвоката Лабовкіна О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Вознесенська, Вознесенської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління ДПС у Миколаївської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ

у грудні 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіальної громади міста Вознесенська, Вознесенської міської ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимоги ОСОБА_1 зазначала, що в провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа № 400/10957/24 про стягнення з неї податкового боргу в зв`язку з несплатою орендної плати за земельну ділянку, площею 1,0587 га (1/2 від 2,1173 га) кадастровий номер 4810200000:11:008:0004, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

З матеріалів вказаної адміністративної справи позивачка дізналася про існування договору оренди, який був укладений від її імені та Територіальною громадою міста Вознесенська в особі Вознесенської міської ради Миколаївської області 14 липня 2023 року. Іншим орендарем вказаної земельної ділянки є ОСОБА_2 .

Проте позивачка вказаний договір не підписувала, в зв`язку з чим остання просила визнати вищевказаний договір оренди земельної ділянки площею 1,0587 га (1/2 від 2,1173 га) недійсним.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 грудня 2025 року відкрито провадження по вказаній справі, призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження.

22 січня 2026 року від представника відповідача Вознесенської міської ради Миколаївської області надійшов відзив на позов, відповідно до якого останній в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просив відмовити, зокрема з огляду на обрання позивачкою неналежного способу захисту, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Водночас позивачкою не надано жодних доказів на підтвердження заявлених нею вимог.

09 лютого 2026 року від представниці третьої особи без самостійних вимог – Головного управління ДПС у Миколаївської області Зайцевої А.М. надійшли пояснення щодо позову ОСОБА_1 , у яких ОСОБА_3 вказувала на безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки позивачка не надала жодних доказів на їх підтвердження. Водночас посилання позивачки щодо необізнаності про існування обумовленого договору оренди спростовується матеріалами справи, зокрема договором дарування від 10 вересня 2025 року, відповідно до якого ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подарували належний їм комплекс будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні представник позивачки адвокат Лабовкін О.О. позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав.

Представник відповідача Вознесенської міської ради Миколаївської області в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд прийшов до наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 29 липня 2017 року приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Кучеровою Г.А. був посвідчений договір купівлі-продажу комплексу будівель з відстроченням платежу, відповідно до якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 , ОСОБА_5 купили в рівних частках кожна, тобто по 1/2 (одній другій) частці кожна комплекс будівель, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Обумовлений комплекс будівель розташований на земельній ділянці загальною площею 2,1173 га, кадастровий номер 4810200000:11:008:0004, яка перебуває у комунальній власності.

Рішенням Вознесенської міської ради Миколаївської області від 16 липня 2021 року за № 62 ОСОБА_2 , ОСОБА_6 було надано в оренду земельну ділянку, площею 2,1173 га, кадастровий номер 4810200000:11:008:0004, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення – землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони там іншого призначення, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної там іншої промисловості.

На підставі вказаного рішення 14 липня 2023 року між Територіальною громадою міста Вознесенська в особі Вознесенської міської ради Миколаївської області (орендодавець) та ОСОБА_2 , ОСОБА_6 (орендарі) уклали договір оренди вищевказаної земельної ділянки, строком на 05 років.

В подальшому, 10 вересня 2025 року державним нотаріусом Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області Онищенко Л.В. був посвідчений договір дарування комплексу будівель, відповідно до якого ОСОБА_2 , ОСОБА_1 подарували ОСОБА_7 , ОСОБА_8 комплекс будівель, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Комплекс будівель, що є предметом цього договору, розташований на земельній ділянці площею 2,1173 га в АДРЕСА_1 , яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади місті Вознесенська, цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, кадастровий номер 4810200000:11:008:0004, яка знаходиться в оренді у дарувальників на підставі договору оренди № 095/2023, укладеного між сторонами 14 липня 2023 року, право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01 серпня 2023 року, номер запису про інше речове право 51236705.

Відповідно до п.1 ч. 1ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України,Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в поряду, передбачених ЗК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч.1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі»).

Статтею 93 ЗК України та ст. 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст. 638 ЦК України).

За ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Отже підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ч.1ст.14 Закону України «Про оренду землі» в редакції на час складання договору оренди).

За ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час складання договору оренди) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін договору оренди можуть зазначатися інші умови.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 203 ЦПК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Звертаючись з вказаним позовом до суду, позивачка посилалася на те,що спірний договір оренди нею не підписаний. На підтвердження своїх доводів останньою було надано копію висновку почеркознавчої експертизи № СЕ-19/115-26/7128-ПЧ від 19 травня 2026 року (проведена в межах кримінального провадження № 12025153190000238 від 12 грудня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України), згідно якого підпис в договорі оренди земельної ділянки ймовірно виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у ст. 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).

Належним способом захисту прав орендаря, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога про визнання відсутнім права оренди.

Судове рішення про задоволення такої вимоги, з огляду на положення п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди позивачки.

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

Між тим позивачка позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляла.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди задоволенню не підлягають, з огляду на обрання позивачкою неналежного способу захисту, що є окремою підставою для відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст.12,13,81,141,258,259,263-265,268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Вознесенська, Вознесенської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління ДПС у Миколаївської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.В.Лузан