Вирок від 14 жовтня 2026 р. у справі №147/1738/26 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1738/26

Провадження № 1-кп/147/681/26

ВИРОК

іменем України

15 жовтня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

із секретарем ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника – адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025170040000722 від 14.01.2025, про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Оляниця Тростянецького району Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, військовослужбовця військової служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше несудимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та проходячи військову службу на посаді номера обслуги 2 артилерійського розрахунку 2 артилерійського взводу артилерійської батареї аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України, у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, о 08:00 годині 12.12.2024 вчасно не прибув із лікувального закладу - КНМП «Кременчуцька міська лікарня планового лікування», де він перебував на стаціонарному лікуванні до 11.12.2024, до розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 , який дислокувався у АДРЕСА_2 та ухилявся від проходження військової служби, перебуваючи у не встановленому місці до 13.06.2025 коли добровільно прибув до підрозділу військової частини НОМЕР_1 , який дислокується у АДРЕСА_1 , чим фактично припинив вчинення ним кримінального правопорушення.

За час відсутності у розташуванні військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про не з`явлення вчасно до розташування військової частини не повідомляв та проводив час на власний розсуд.

Крім того, ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, 13.06.2025 добровільно прибув до військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, для подальшого проходження військової служби.

Після цього, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №171 від 17.06.2025 солдата військової служби за призовом під час мобілізації солдата ОСОБА_4 призначено на посаду солдата резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 .

У подальшому, ОСОБА_4 проходячи військову службу на посаді солдата резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України, у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, о 06:00 годині 19.06.2025 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , що дислокується у АДРЕСА_1 та ухилявся від проходження військової служби, перебуваючи за місцем свого проживання, до 11.12.2025 коли добровільно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим фактично припинив вчинення ним кримінального правопорушення.

За час відсутності у розташуванні військової частини НОМЕР_1 , що дислокується у АДРЕСА_1 , солдат ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про самовільне залишення військової частини не повідомляв та проводив час на власний розсуд.

Крім того, ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, 24.12.2025 добровільно прибув до військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, для подальшого проходження військової служби.

У подальшому, ОСОБА_4 проходячи військову службу на посаді солдата резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України, у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, о 20:00 годині 25.12.2025 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , що дислокується у АДРЕСА_1 та ухилявся від проходження військової служби, перебуваючи за місцем свого проживання, до 18.03.2026 коли добровільно прибув до органу досудового розслідування, чим фактично припинив вчинення ним кримінального правопорушення.

За час відсутності у розташуванні військової частини НОМЕР_1 , що дислокується у АДРЕСА_1 , солдат ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про самовільне залишення військової частини не повідомляв та проводив час на власний розсуд.

Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Досудовим розслідуванням дії ОСОБА_4 кваліфіковано:

- щодо нез`явлення вчасно на службу без поважних причин у період з 12.12.2024 по 13.06.2025 — за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто як нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

- щодо самовільного залишення військової частини 19.06.2025 та невиконання обов`язків військової служби до 24.12.2025 — за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

- щодо самовільного залишення військової частини 25.12.2025 та невиконання обов`язків військової служби до 18.03.2026 — за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Позиції сторін кримінального провадження.

Позиція сторони обвинувачення.

Позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, складеному 30 червня 2026 року старшим слідчим в особливо важливих справах четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Вінниці) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому підполковником Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 та затвердженому прокурором Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_7 .

За змістом обвинувального акта, який підтримав прокурор, орган досудового розслідування вважав установленим те, що ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені частиною 5 статті 407 КК України.

Під час виступу у судових дебатах прокурор ОСОБА_3 , зокрема зазначив, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України підтверджується, ОСОБА_4 вину визнав в повному обсязі та не заперечував обставин зазначених у обвинувальному акті. На думку прокурора дії ОСОБА_4 кваліфіковано правильно. Зазначає, що обставиною, яка пом`якшує відповідальність є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. З огляду на викладене, просить визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні правопорушень передбачених ч. 5 ст. 407 КК України та призначити покарання у виді п`яти років шести місяців позбавлення волі. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати в строк відбування покарання – строк попереднього ув`язнення. У зв`язку з тим, що ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшилися, просив залишити запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Позиція сторони захисту щодо пред`явленого обвинувачення.

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні не оскаржувала правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, не наполягала на виклику і допиту свідків.

У судових дебатах захисник зазначила, що ОСОБА_4 щиро розкаюється у вчиненому, активно сприяв у розкритті кримінальних правопорушень, визнав обставини зазначені у обвинувальному акті, засудив свою поведінку, а тому просить призначити покарання у мінімальному розмірі.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України визнав повністю та надав покази, якими підтвердив обставини вчинення злочинів. Крім того, просив не досліджувати докази та не допитувати свідків у зв`язку з визнанням вини.

Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів у суду в правильності розуміння ним змісту обставин злочинів, добровільності та істинності його позиції. Наведене свідчить про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

У судових дебатах обвинувачений висловився, що він винний, не правий, тому просив призначити йому покарання відповідно до закону, він піде служити і виправить свою поведінку.

У останньому слові обвинувачений повторив, що неправий, розкаюється у вчиненому, просить призначити покарання менше за мінімальне покарання передбачене санкцією статті, піде служити і виправиться.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Показання обвинуваченого.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у інкримінованих йому злочинах визнав, дав показання, відповідно до яких він повідомив, що пішов спочатку з Полтави, а потім двічі з Верхівки. Повідомив, що взимку 2024 року перебував у Кременчуку на лікуванні після поранення, на яке його спочатку не відпускали, через несправедливість не повернувся з лікувального закладу для продовження служби, був вдома працював в лісі, обов`язки військової служби не виконував. Згодом добровільно прибув до військової частини НОМЕР_1 , що у АДРЕСА_1 , сидів чекав, хто його із військових частин забере, ніхто його не забирав, його кусали клопи, умови незадовільні, оскільки він поблизу проживає, в червні 2025 року самовільно залишив розташування військової частини. Усвідомлював свої дії у повній мірі, розумів, що вчиняє правопорушення та порушує закон, командування не повідомляв про самовільне залишення частини та не просив на це дозволу. У грудні 2025 року залишив військову частину не подумавши, зателефонувала йому співмешканка, він погарячкував і пішов до дому, обов`язки військової служби не виконував. Визнає вину, все розуміє, що сталося те сталося. Щиро розкаявся у вчиненому та засуджує свої дії.

Документи зібрані стороною обвинувачення.

Дані, які характеризують особу обвинуваченого та докази надані прокурором для долучення до справи відображені в копії ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 16.06.2026 у справі №127/20984/26, якою постановлено застосувати до ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою та визначено розмір застави; протоколі затримання орсоби, підозрюваної у вчиненні злочину від 15.06.2026, відповідно до якого ОСОБА_4 затримано о 10:00 годині 15.06.2026; копії довідки військово-лікарської комісії від 09.04.2026 №2026-0409-1008-0275-3 відповідно до якої ОСОБА_4 придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони; відповіді на запит слідчого КНМ «Тростянецька лікарня» від 13.05.2026 №224, згідно із якою ОСОБА_4 не перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Тростянецька лікарня» з 24.02.2022 по теперішній час; довідках КНП «Тростянецька лікарня» №48, №49 від 26.03.2026, згідно з якими ОСОБА_4 на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; у довідці військово-лікарської комісії від 19.12.2023 №252/2842 згідно з якою солдат ОСОБА_4 здоровий та придатний до військової служби в ДШВ та морській піхоті; витязі з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з адміністративно-господарчої діяльності) №513 від 08.07.2024 Про призов та відправку військовозобов`язаних під час проведення мобілізації, у п. 2.4. якого значиться: «Призвати та направити для проходження військової служби за мобілізацією з другого відділу: солдата ОСОБА_4 , 1988 року народження; копії військового квитка серії НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_4 ; у копії паспорта громадянина України та довідці про присвоєння РНОКПП на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; інформації на особу на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; довідці про реєстрацію місця проживання особи за відомостями Оляницької сільської ради від 14.09.2018 №637; довідці №26077635630770383451 від 18.03.2026 щодо відсутності судомостей у ОСОБА_4 ; відповіді на запит слідчого КНП «Тростянецький центр первинної медико-санітарної допомоги» Тростянецької селищної ради від 19.03.2026 №108, відповідно до якої гр. ОСОБА_4 , задекларований у лікаря ЗПСМ Тростянецької АЗПСМ ОСОБА_8 . У період часу з 24.02.2022 по теперішній час у КНП «Тростянецький ЦПМСД» за медичною допомогою не звертався, на амбулаторному лікуванні не перебував.

Обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 вказаних вище кримінальних правопорушень встановлені судом шляхом дослідження сукупності доказів, обсяг дослідження яких був визначений з урахуванням думок учасників судового провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.

Висновки суду.

В зв`язку з тим, що обвинувачений повністю визнав свою провину та погодився з кваліфікацією вчиненого ним злочину, а прокурор не висловлював жодних заперечень щодо встановлених обставин, суд відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і під час судового розгляду обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів щодо обставин, які характеризують особистість обвинуваченого та обтяжують чи пом`якшують покарання, та доказів наданих прокурором. Водночас судом з`ясовано правильність розуміння зазначеними вище учасниками судового провадження обставин щодо недоцільності дослідження доказів, добровільність їх позиції та роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішеннях в справах «Леонід Лазаренко проти України» від 28.10.2010 та «Боротюк проти України» від 16.12.2010, де зазначено, що «ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися - у відкритий чи мовчазний спосіб - від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (див. рішення у справі «Сейдович проти Італії»)» (пункти 52 та 80, відповідно).

Виходячи із вимог ст. 337 КПК України, зокрема з того, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд, розглянувши дане кримінальне провадження, дійшов висновку, що кваліфікація дій обвинуваченого є правильною.

Підстави для кваліфікації дій обвинуваченого за іншими статтями Кримінального кодексу України в суду відсутні.

За таких обставин суд вважає, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, доведена у повному обсязі, а його дії суд кваліфікує за ч. 5 ст. 407 КК України, а саме:

-щодо нез`явлення вчасно на службу без поважних причин у період з 12.12.2024 по 13.06.2025 — як нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

- щодо самовільного залишення військової частини 19.06.2025 — як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

- щодо самовільного залишення військової частини 25.12.2025 — як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Наведені кримінальні правопорушення є самостійними та тотожними, оскільки кожне з них містить ознаки одного й того самого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Відповідно до ч. 1 ст. 32 КК України вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу, визнається повторністю кримінальних правопорушень.

Водночас відсутність щодо ОСОБА_4 попереднього обвинувального вироку не перешкоджає встановленню повторності, оскільки всі інкриміновані йому тотожні кримінальні правопорушення є предметом розгляду в межах одного кримінального провадження. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 591/4366/18, відповідно до якої у разі розгляду в одному кримінальному провадженні двох і більше епізодів вчинення тотожних або однорідних кримінальних правопорушень для встановлення повторності не має значення, чи була особа засуджена за раніше вчинене кримінальне правопорушення.

Мотиви призначення покарання обвинуваченому.

Відповідно до частини 1 статті 1 КК України цей кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Статтею 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 12 КК України кримінальні правопорушення, передбачені ч.5 ст.407 КК України, є тяжкими злочинами.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно зі ст. 66 КК України є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно зі ст. 67 КК України під час досудового розслідування не встановлено.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд враховує спосіб посягання, форму та ступінь вини обвинуваченого, а також особу обвинуваченого, який неодружений, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, проте відповідно до ст. 89 КК України вважається раніше несудимим, не перебуває на обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра, має постійне місце проживання.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Судом встановлено, що вчинені обвинуваченим кримінальні правопорушення утворюють повторність та відповідають одному й тому самому складу кримінального правопорушення, передбаченому ч. 5 ст. 407 КК України, покарання за кожним кримінальним правопорушенням окремо не призначається. Такий підхід відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 519/691/19, згідно з яким за окремими епізодами злочинної діяльності, які утворюють повторність та відповідають одному й тому самому складу кримінального правопорушення, тобто кваліфікуються за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК України, покарання не призначається.

З урахуванням обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, суд вважає, що останньому відповідно до принципу індивідуалізації покарання необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції статті, передбаченої ч.5 ст.407 КК України.

В останньому слові обвинувачений просив призначити покарання, яке менше мінімальної межі санкції інкримінованих йому правопорушень.

За приписами ч.2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Доводи обвинуваченого про можливість призначення більш м`якого покарання, є безпідставними та суперечать вимогам закону.

Суд зазначає, що ст. 69, 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст.407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, виключається можливість призначення більш м`якого покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, звільнення на підставі ст.75 КК України від відбування основного покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки частина 1 цієї статті прямо вказує на неможливість прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.

Суд не має законних підстав і для призначення ОСОБА_4 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, з огляду на те, що ч. 1 ст. 69 КК України містить пряму заборону для прийняття зазначеного рішення у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.

Отже як стаття 69, так і стаття 75 КК України не можуть бути застосовані при призначенні покарання за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 КК України, вчиненого в умовах воєнного стану.

Таким чином, враховуючи заборону закону на призначення основного покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, а також на звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку призначення покарання за кримінальне правопорушення, передбачене, передбачене ст. 407 КК України, судом не можуть бути застосовані до ОСОБА_4 вимоги ст. 69, 75 КК України.

Водночас висновки суду про неможливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням узгоджуються з висновками, викладеним у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 608/67/23, згідно з якими «звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, за обставин цього провадження, не зможе забезпечити реалізацію приписів статей 50, 65 КК України. В умовах воєнного стану, коли військовослужбовці виконують свій військовий обов`язок безпосередньо у регіонах ведення бойових дій, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет України, звільнення військовослужбовців, які ухиляються від виконання таких обов`язків, від відбування покарання з випробуванням демотивує та знижує рівень військової дисципліни і боєготовність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, що є неприпустимим наслідком такого правозастосування».

Разом з тим, обвинувачений може скористатись правом, яке надає йому стаття 81-1 КК України, яка передбачає, що під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21-5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З огляду на викладене, виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, на переконання суду, захід примусу визначений судом, є адекватним характеру вчинених дій та даним про особу винного, та зможе забезпечити виконання завдань кримінального судочинства, слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст.2 КПК України, та буде необхідним, справедливим та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

З протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину судом встановлено, що ОСОБА_4 затриманий 15 червня 2026 року о 10 годині 00 хвилин.

Водночас, суд враховує, що під час досудового розслідування обвинуваченому відповідно до ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 16 червня 2026 року, обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк застосування до 13 серпня 2026 року.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 29 липня 2026 року ОСОБА_4 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 26 вересня 2026 року.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 22 веерсня 2026 року ОСОБА_4 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 20 листопада 2026 року.

Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» від 30.06.1993, попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 з 15 червня 2026 року був затриманим та перебуває під вартою, то останньому з урахуванням вимог ч.5 ст. 72 КК України варто зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

З огляду на те, що підстави для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою не перестали існувати, то вказаний запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 потрібно залишити до набрання вироком законної сили.

Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.

Викривачі у кримінальному провадженні відсутні. Винагорода викривачу не пропонувалась.

Діями ОСОБА_4 шкоди не завдано. Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися, цивільний позов не заявлявся.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Підстав для застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб немає.

На підставі наведеного та керуючись ст. 349, 368, 369, 371, 374, 394, 615 КПК України, ст. 1, 12, 50, 65-67, 69, ч.5 ст. 407 КК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 2 (два) місяці.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту набрання вироком законної сили.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення за період з 15 червня 2026 року по день набрання вироком законної сили включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід обраний ОСОБА_4 у виді тримання під вартою - залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Вінницького апеляційного суду через Тростянецький районний суд Вінницької області шляхом подачі апеляції протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1