Окрема думка від 23 вересня 2026 р. у справі №990/598/25 — Велика Палата Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Погрібного С. О., Пількова К. М., Ступак О. В.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 вересня 2026 року у справі № 990/598/25 (провадження № 11-1заі26)

за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії

за апеляційною скаргою Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 березня 2026 року (судді Єзеров А. А., Берназюк Я. О., Стеценко С. Г., Чиркін С. М., Шарапа В. М.).

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

1. ОСОБА_1 23 грудня 2025 року звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС України, у якому (у частині вимог, що підлягали вирішенню) просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення Комісії від 24 листопада 2025 року № 579/ас-25 про непідтвердження його здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами);

- зобов`язати Комісію повторно розглянути це питання;

- визнати протиправним і скасувати рішення Комісії від 10 грудня 2025 року № 213/зп-25 у частині невнесення його до рейтингу кандидатів на зайняття вакантних посад суддів Чернігівського апеляційного суду;

- зобов`язати Комісію прийняти рішення про включення його до цього рейтингу та до списку переможців конкурсу з урахуванням результатів повторного розгляду.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що брав участь у конкурсі на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, оголошеному рішенням ВККС України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, і на першій стадії конкурсу подав заяву про намір претендувати на посаду судді Чернігівського апеляційного суду.

3. За результатами кваліфікаційного оцінювання колегія ВККС України рішенням від 23 жовтня 2025 року № 518/ас-25 визначила, що кандидат набрав 710,84 бала. Водночас Комісія в пленарному складі рішенням від 24 листопада 2025 року № 579/ас-25 визнала його таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм доброчесності та професійної етики, чим припинила його участь у конкурсі.

4. Позивач вважав, що рішення Комісії від 24 листопада 2025 року не є ні мотивованим, ані обґрунтованим. На його переконання, воно побудоване на висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД), затвердженому 13 жовтня 2025 року, про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, зокрема на пункті 2 цього висновку, у якому йдеться про обставини, що можуть свідчити про недотримання кандидатом етичних норм, як-от: про образливі висловлювання на адресу інших осіб.

5. У висновку ГРД та в рішенні Комісії йдеться про висловлювання, зроблене позивачем у грудні 2015 року як головою постійної депутатської комісії Кременчуцької міської ради під час засідання на адресу іншого депутата, «що Ви як баба базарна». На думку ОСОБА_1 , таке висловлювання не є лайливим чи нецензурним, а є усталеним фразеологізмом.

6. Позивач наголосив, що з моменту цього емоційного висловлювання минуло понад 10 років, і порівняв цей строк із трирічним строком, яким обмежується притягнення діючого судді до дисциплінарної відповідальності за істотне дисциплінарне порушення. Зазначив про ненаведення у рішенні Комісії пояснень, чому наведений факт оцінено так, що його призначення на посаду судді підірве суспільну довіру до суду, та про неврахування Комісією всіх обставин (усталений характер вислову, його давність, ужиття поза межами професійної діяльності).

7. Позивач вважає, що оскаржуване рішення порушує його право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), в аспекті доступу до обраної професії, а ефективним способом захисту вважав продовження участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді Чернігівського апеляційного суду.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 31 березня 2026 року частково задовольнив позов:

- визнав протиправним і скасував рішення ВККС України від 24 листопада 2025 року № 579/ас-25;

- зобов`язав Комісію повторно розглянути питання відповідності здатності кандидата ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді у відповідному конкурсі.

9. Суд першої інстанції вважав, що повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та її виключною компетенцією, втім оцінка судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення Комісії не є втручанням у ці повноваження.

10. Суд установив, що зазначений висновок Комісії про невідповідність критерію доброчесності та професійної етики зроблено лише на підставі висловлювання позивача десятирічної давності («як баба базарна»); інших випадків недотримання етичних норм, які могли б викликати обґрунтований сумнів, Комісія не встановила.

11. Обсяг і зміст висловлених у спірному рішенні тверджень недостатні для обґрунтованого висновку про невідповідність позивача критерію доброчесності та професійної етики. Такий висновок Комісії суд визнав передчасним, необґрунтованим та невмотивованим, як того вимагає частина перша статті 88 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), у зв`язку із чим скасував рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 88 цього Закону.

12. Оскільки ухвалення рішення за результатами оцінювання належить до дискреційних повноважень ВККС України, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Комісії повторно розглянути відповідне питання.

Обставини, встановлені в рішенні суду першої інстанції

13. ВККС України рішенням від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) оголосила конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах. У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про допуск до участі в конкурсі та про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання; рішенням від 04 березня 2024 року № 1/ас-24 Комісія допустила його до оцінювання та участі в конкурсі.

14. За результатами першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» ОСОБА_1 набрав 353,50 бала за критерієм професійної компетентності (142 бали - тестування знань, 45,50 бала - тестування когнітивних здібностей, 126 балів - практичне завдання) та з урахуванням пункту 62 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII отримав додатково 40 балів замість іспиту на знання історії української державності. Його допущено до другого етапу - «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

15. Позивач 14 травня 2025 року подав заяву про намір претендувати на посаду судді Чернігівського апеляційного суду.

16. До Комісії 14 жовтня 2025 року надійшов висновок ГРД від 13 жовтня 2025 року про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики за показниками сумлінності (підпункт 2 пункту 15, підпункт 1 пункту 19 Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджених рішенням ВРП від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24, далі - Єдині показники); дотримання етичних норм і бездоганної поведінки (підпункти 2 і 3 пункту 17 Єдиних показників); чесності (підпункт 2 пункту 18 Єдиних показників). 22 жовтня 2025 року позивач надав Комісії пояснення щодо викладених у висновку обставин.

17. Комісія 23 жовтня 2025 року у складі колегії № 1 провела співбесіду та рішенням № 518/ас-25 визначила, що за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидат набрав 710,84 бала (за критерієм особистої компетентності - 41,67 бала із 50; соціальної компетентності - 45,67 бала із 50; доброчесності та професійної етики - 270 балів із 300), визнавши, що за кожним із цих критеріїв кандидат підтвердив відповідність. Питання про підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді колегія винесла на розгляд Комісії в пленарному складі.

18. Комісія в пленарному складі 24 листопада 2025 року провела співбесіду з кандидатом та рішенням № 579/ас-25 визнала, що він не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм доброчесності та професійної етики.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

19. ВККС України не погодилася з рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 березня 2026 року та подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просила скасувати це рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

20. Комісія зазначила, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо законності й обґрунтованості його ухвалення, повноти та об`єктивності аналізу фактичних обставин і зібраних у справі доказів.

21. ВККС вважала помилковим висновок суду першої інстанції про неналежну мотивацію оскаржуваного рішення. На переконання Комісії, у рішенні від 24 листопада 2025 року вона чітко зазначила обставини, які стали підставою для висновку про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, а саме обставини, які можуть свідчити про недотримання кандидатом етичних норм, зокрема щодо факту образливих висловлювань на адресу інших осіб. Про ці обставини безпосередньо зазначено й у пункті 2 висновку ГРД від 13 жовтня 2025 року.

22. Наведені обставини сукупно Комісія оцінила як такі, що породжують обґрунтовані сумніви в доброчесності кандидата, що відповідає змісту та меті кваліфікаційного оцінювання.

23. Натомість Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов протилежного висновку, фактично ототожнивши обов`язок мотивування рішення з обов`язком надання вичерпної відповіді на кожен довід кандидата, що не передбачено законодавством, до того ж зазначивши про дослідження Комісією вибіркових фактів та обставин.

24. На переконання ВККС України, непогодження з поясненнями кандидата на посаду судді не означає їх ігнорування, а ненаведення детального аналізу кожного аргументу не доводить відсутність мотивів рішення, якщо загальна логіка висновків є зрозумілою та випливає з установлених обставин.

25. Суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин підвищений стандарт обґрунтованості, який фактично зводиться до потреби повного спростування кожного пояснення кандидата, що не відповідає природі оцінювання критеріїв доброчесності та професійної етики як оціночної категорії.

26. Комісія зауважила, що за своєю правовою природою її повноваження стосовно проведення кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією як уповноваженого органу, який на постійній основі діє у вітчизняній системі судоустрою України. Жоден інший суб`єкт чи орган, зокрема й суд, не може втручатися у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції Комісії під час вирішення питання відповідності кандидата на посаду судді визначеним у законі критеріям, та перебирати на себе її повноваження.

27. Відповідно до приписів законодавства пленарний склад Комісії не здійснює повторного оцінювання, не переглядає виставлені бали та не переоцінює критерії професійної етики чи доброчесності. Комісія у пленарному складі аналізує викладені в рішенні колегії висновки через призму аргументів ГРД, зазначених у її висновку про невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, а ухвалення остаточного рішення про підтвердження або непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя у відповідному суді відбувається шляхом голосування.

28. Оскільки за визнання ОСОБА_1 таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді, проголосувало лише шість членів Комісії, що становить менше визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII кількості голосів призначених членів Комісії, оскаржуваним рішенням позивача було визнано таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

29. Комісія вважала, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, неправомірно здійснив власну юридичну кваліфікацію обставин справи й втрутився в адміністративний розсуд Комісії.

Позиція позивача у суді апеляційної інстанції

30. ОСОБА_1 18 вересня 2026 року направив до Великої Палати Верховного Суду клопотання про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яке за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу ВККС України.

31. Позивач наполягав на законності рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 березня 2026 року з огляду на необґрунтованість оскаржуваного рішення Комісії. На його переконання, Комісія належно не мотивувала, як епізод з висловом, сказаним у 2015 році, може породжувати обґрунтований сумнів щодо його відповідності критеріям доброчесності та професійної етики і підривати довіру до судової влади.

32. ОСОБА_1 зазначив, що, оцінюючи цей епізод, Комісія повинна була врахувати його одноразовість; позаюридичний та позасуддівський характер події; невикористання нецензурної лексики; гострий публічний контекст; давність; подальшу й попередню поведінку позивача; відсутність установлених повторних випадків. Натомість зміст оскаржуваного рішення такого аналізу не містить, як не містить і пояснень суперечності між остаточним негативним висновком та сукупністю позитивних результатів оцінювання.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО ВИРІШЕННЯ СПРАВИ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

33. Постановою від 24 вересня 2026 року Велика Палата Верховного Суду:

- апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України залишила без задоволення;

- рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 березня 2026 року у справі № 990/598/25 залишила без змін.

34. Велика Палата Верховного Суду мотивувала постанову таким.

35. Повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та її виключною компетенцією як уповноваженого органу, постійно діючого у вітчизняній системі судоустрою; оцінювання відбувається з метою визначення здатності кандидата здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, а рішення Комісія ухвалює за внутрішнім переконанням її членів. Жоден інший суб`єкт чи орган, зокрема й суд, не може здійснювати втручання у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції.

36. Водночас межі дискреції ВККС України у конкурсній процедурі не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією питання про підтвердження або непідтвердження здатності кандидатів здійснювати правосуддя, як і ухвалене за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілими як кандидатам, щодо яких їх прийнято, так і незалежному сторонньому спостерігачу.

37. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але в будь-якому випадку має показувати, що доводи та пояснення кандидата взято до уваги, і давати розуміння, чим керувалася Комісія, коли оцінювала відповідність кандидата критеріям компетентності, доброчесності чи професійної етики.

38. Визначальним критерієм правомірності рішення ВККС України про непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя є встановлення Комісією обставин, які мають істотний вплив на ухвалення рішення, та мотивів, з яких вона дійшла відповідних висновків. Нормативне визначення підстав оскарження рішення Комісії означає, що підстави для визнання кандидата таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя, мають існувати та не повинні бути формальними, номінальними чи декларативними. Такий підхід Велика Палата Верховного Суду висловлювала в постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 9901/87/19, від 14 листопада 2024 року у справах № 990/139/24, № 990/71/24, від 23 липня 2026 року у справі № 990/379/25.

39. Отже, суд повинен пересвідчитися, що дії Комісії з реалізації дискреційних повноважень під час проведення кваліфікаційного оцінювання не були свавільними.

40. Велика Палата Верховного Суду встановила, що позивач зазначив підставою для скасування рішення Комісії пункт 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, а обставин чи підстав, визначених пунктами 1-3 частини третьої цієї статті, позовна заява не містить, і суд першої інстанції не встановив.

41. Висновки Комісії щодо непідтвердження позивачем здатності здійснювати правосуддя ґрунтуються на змісті пункту 2 висновку ГРД, у якому зазначено про недотримання кандидатом етичних норм, ухвалення ГРД у 2017 та 2019 роках висновків про його невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики, коментарі непристойного характеру в соціальній мережі «Facebook» та вороже ставлення до представників журналістської спільноти, використання під час виконання повноважень депутата Кременчуцької міської ради висловлювань, які, за твердженням журналістів, можуть бути оцінені як такі, що мають ознаки сексизму (зокрема вислову «як баба базарна!» у дискусії із секретарем земельної комісії міської ради), а також публічну критику кандидатом рішень ГРД стосовно нього.

42. Опираючись на висновок ГРД, Комісія виснувала, що визнання ОСОБА_1 хибності своєї публічної поведінки та покликання на те, що він кардинально змінив свої погляди, безумовно є процесом позитивних змін у поведінці кандидата, водночас надані ним пояснення не спростовують наведених у висновку ГРД обставин. Такі висновки Комісія пояснювала наявністю обґрунтованого (неспростовного) сумніву, що кандидат докладає достатніх зусиль для того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.

43. Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на власну постанову від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24, нагадала, що обґрунтовані сумніви мають бути підкріплені конкретними фактами або доказами і не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів Комісії. Аналогічно Єдині показники визначають обґрунтований сумнів як наявність відповідних та достатніх фактичних даних, переконливих для звичайної розсудливої людини, а пункт 11 Єдиних показників встановлює, що сумнів не може ґрунтуватися лише на припущеннях або суб`єктивній думці. Отже, сумніви повинні мати об`єктивну основу, яка може бути перевірена і оцінена судом.

44. Велика Палата Верховного Суду встановила, що ситуація, оцінка якої була покладена в основу висновку оскаржуваного рішення, відбулася в кінці 2015 року, тоді як пункт 9 Єдиних показників визначає, що оцінювання може ґрунтуватися на інформації без часових обмежень, з урахуванням давності та подальшої поведінки кандидата, а пункт 12 Єдиних показників - що можуть ураховуватися обставини, які вказують на істотність чи неістотність порушення (тяжкість, одиничність, повторюваність чи систематичність, наявність шкоди, форма вини та мотиви, ставлення до порушення, давність тощо). Отже, Комісія мала враховувати, зокрема, давність порушення та подальшу поведінку особи.

45. Під час співбесіди 24 листопада 2025 року ОСОБА_1 повідомив пленарному складу Комісії, що висновок ГРД 2017 року допоміг йому здійснити переоцінку своєї поведінки та змінитися на краще; наголосив, що висловлювання «як баба базарна!» не несло образливого контексту, а було використане як усталений фразеологізм у ситуації, коли інший депутат тривалий час його перебивав; зазначив, що жалкує про застосування цього фразеологізму, а доказом позитивних змін вважає відсутність після висновку ГРД 2017 року будь-яких нарікань на його поведінку, як і ризиків повторення аналогічних випадків у майбутньому.

46. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що рішення Комісії від 24 листопада 2025 року не містить обґрунтування та оцінки поведінки позивача в контексті давності такого порушення та подальших змін у ній.

47. Велика Палата Верховного Суду вважала правильним висновок суду першої інстанції, що Комісія в рішенні від 24 листопада 2025 року не навела висновку, у чому саме зазначене висловлювання становить обґрунтований сумнів у доброчесності і професійній етиці позивача; не вмотивувала, чому поведінка 10-річної давності є достатньою для висновку про невідповідність позивача критерію доброчесності та професійної етики; не пояснила, чому за отримання позивачем високих балів за критеріями особистої компетентності, соціальної компетентності, доброчесності і етики зробила висновок, що кандидат не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

48. Комісія не обґрунтувала й того, що позивач своїм висловом мав на меті саме образити опонента, а також що такий вислів негативно впливає або може вплинути на суспільну довіру до судової влади загалом та викликає обґрунтований сумнів, що кандидат здатний виконувати свої обов`язки чесно, неупереджено, незалежно й компетентно, особливо зважаючи на давність такого висловлювання.

49. Отже, на переконання Великої Палати Верховного Суду, зі змісту рішення Комісії не можна встановити об`єктивної основи, яка б пояснювала застосування такої підстави для його ухвалення, як «обґрунтований сумнів», водночас наведена поведінка кандидата була єдиною підставою для висновку оскаржуваного рішення.

50. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Комісія у своєму рішенні не спростувала презумпцію відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, що є обов`язковою умовою для його ухвалення, а отже, оскаржуване рішення не є достатньо обґрунтованим та вмотивованим у розумінні статті 88 Закону № 1402-VIII та статті 2 КАС України. Такий висновок, за оцінкою Великої Палати Верховного Суду, спростовує доводи скаржника щодо виходу суду першої інстанції за межі своїх повноважень.

51. Доводи апеляційної скарги про те, що для визнання позивача таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя, не вистачило визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII кількості голосів, Велика Палата Верховного Суду визнала безпідставними, зауваживши, що згідно з частиною другою статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, а наведена особливість ухвалення рішення у пленарному складі Комісії не звільняє її від обов`язку мотивувати таке рішення.

52. З огляду на те, що ухвалення рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання належить до дискреційних повноважень Комісії, Велика Палата Верховного Суду вважала законним висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача є зобов`язання ВККС України повторно розглянути питання відповідності здатності кандидата ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

ІV. ДОВОДИ ОКРЕМОЇ ДУМКИ СУДДІВ

53. Не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними і в мотивувальній, і в резолютивній частині, тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України викладаємо окрему думку.

Щодо конституційного статусу ВККС України та меж судового контролю

54. Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом. Частина десята статті 131 Конституції України передбачає, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, а також для фінансового та організаційного забезпечення судів.

55. Таким органом є ВККС України - державний колегіальний орган суддівського врядування, який на постійній основі діє в системі правосуддя України (частина перша статті 92 Закону № 1402-VIII) і до повноважень якого належать проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді, приймання кваліфікаційного іспиту, проведення кваліфікаційного оцінювання та внесення до ВРП рекомендації про призначення кандидата на посаду судді (пункти 2, 3, 7 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII).

56. Отже, процедура добору кандидатів на посаду судді проводиться винятково на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які визначені законом, і винятково уповноваженим суб`єктом - Комісією. За своєю правовою природою повноваження Комісії щодо проведення кваліфікаційного оцінювання в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів та визначення його результатів є дискреційними та виключною компетенцією Комісії.

57. Згідно з Рекомендацією № R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року дискреційним є повноваження, яке адміністративний орган, ухвалюючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

58. Велика Палата Верховного Суду слушно визначила, що повноваження ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та її виключною компетенцією, що рішення ухвалюється за внутрішнім переконанням членів Комісії, що жоден інший суб`єкт чи орган, зокрема й суд, не може здійснювати втручання у здійснення цієї компетенції (пункти 134, 135), і що Комісія є вільною у виборі підстав та, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі визнати кандидата таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді (пункт 141). Проте, стандарт, який фактично застосовано в пунктах 165, 167-171 постанови, не відповідає ні цим висновкам, ані конституційному статусу Комісії, ні природі того показника, який оцінювався.

59. Конкурс на вакантну суддівську посаду є формою публічного змагання кандидатів. Кандидат, який добровільно бере в ньому участь і прагне набути повноважень державної посадової особи, повинен усвідомлювати не лише позитивні, а й негативні для себе наслідки, зокрема ймовірність висновку Комісії про те, що він не підтвердив здатності здійснювати правосуддя за одним із критеріїв кваліфікаційного оцінювання, та має відповідати підвищеним стандартам поведінки.

60. Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) базується на тому, що національні суди, як правило, утримуються від перегляду актів органів публічної влади по суті, однак перевіряють, чи не є викладені в них висновки свавільними й ірраціональними, не підтвердженими доказами чи помилковими щодо фактів (рішення у справах «Дружстевні заложна Прія та інші проти Чеської Республіки» від 31 липня 2008 року, «Браян проти Сполученого Королівства» від 22 листопада 1995 року, «Сігма Радіо Телевіжн Лтд проти Кіпру» від 21 липня 2011 року, «Путтер проти Болгарії» від 02 грудня 2010 року).

61. Установлюючи вимоги до осіб, які прагнуть обіймати посаду судді, держава користується широкою свободою розсуду, оскільки належні професійні, особисті та етичні якості судді безпосередньо пов`язані з довірою суспільства до судової влади (рішення ЄСПЛ у справах «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року, «Бака проти Угорщини» [ВП] від 23 червня 2016 року, «Денісов проти України» [ВП] від 25 вересня 2018 року, «Рамуш Нунеш де Карвалью і Са проти Португалії» [ВП] від 06 листопада 2018 року). Водночас необмежений розсуд органів публічної влади є несумісним із принципом правовладдя (рішення у справах «Волохи проти України» від 02 листопада 2006 року, «Малоун проти Сполученого Королівства» від 02 серпня 1984 року).

62. Саме цей баланс визначає стандарт судової оцінки. Суд не змінює обсягу дискреційних повноважень Комісії та не переоцінює її висновків по суті, а перевіряє, чи містить рішення підстави та мотиви, чи ґрунтуються висновки на встановлених фактах і чи не є вони свавільними або ірраціональними. У пункті 144 постанови завдання суду сформульовано саме так - забезпечити, щоб дії Комісії з реалізації дискреційних повноважень не були свавільними.

63. Натомість у пунктах 167-171 постанови Велика Палата Верховного Суду по суті сама оцінила, чи є висловлювання достатньо серйозним, чи мав кандидат умисел образити опонента, чи впливає це висловлювання на довіру суспільства до судової влади та чи спростовано презумпцію відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, тобто здійснила те оцінювання, яке Закон № 1402-VIII і Положення № 20/зп-25 покладають на членів Комісії та яке здійснюється за їх внутрішнім переконанням (пункт 5.1 Положення № 20/зп-25).

64. Наведені позивачем підстави для скасування рішення Комісії зводяться переважно до незгоди з внутрішнім переконанням членів Комісії, сформованим у межах наданих законом дискреційних повноважень. Переоцінка судом мотивів, покладених Комісією в основу рішення, та викладення їх в іншому змісті, на нашу думку, свідчить про неправомірне втручання у дискреційні повноваження незалежного органу, відповідального за формування доброчесного та професійного суддівського корпусу. Саме на це слушно вказувала ВККС в апеляційній скарзі.

Щодо вичерпного характеру підстав скасування рішення Комісії та відмінності між наявністю і достатністю мотивів

65. Відповідно до частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване винятково з підстав, перелік яких є вичерпним. Велика Палата Верховного Суду сама встановила, що обставин, визначених пунктами 1-3 частини третьої цієї статті, позовна заява не містить і суд першої інстанції не встановив.

66. Єдиною підставою, на яку послався позивач і яка була застосована, є пункт 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, а саме, що рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

67. Для цієї підстави вирішальною є наявність підстав і мотивів, а не глибина чи переконливість їх викладення. Незгода суду з обсягом або ступенем деталізації мотивування, як і незгода з оцінкою, наданою Комісією, не дорівнює відсутності мотивів.

68. Невипадково в пункті 172 постанови констатовано не відсутність мотивів, а те, що оскаржуване рішення Комісії «не є достатньо обґрунтованим та вмотивованим». Водночас у пункті 176 постанови Велика Палата Верховного Суду застосовує вже інше формулювання - «відсутність у рішенні Комісії мотивів, з яких вона дійшла відповідних висновків, є підставою для його скасування відповідно до вимог пункту 4 частини третьої статті 88» Закону № 1402-VIII.

69. На нашу думку, у цьому полягає внутрішня суперечність постанови, оскільки, установивши недостатність мотивів (що є оціночною характеристикою їх якості), Велика Палата Верховного Суду застосувала підставу скасування, яка передбачає відсутність мотивів (що є констатацією факту). Підміна законодавчої конструкції «не містить мотивів» оціночною конструкцією «містить недостатні мотиви» фактично розширює вичерпний перелік підстав, установлений частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII, і створює нову, не передбачену законом підставу для скасування рішення Комісії. Такий підхід не узгоджується з винятковим характером цієї правової норми.

Щодо наявності в оскаржуваному рішенні Комісії підстав та мотивів

70. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду рішення Комісії від 24 листопада 2025 року № 579/ас-25 містить і підставу, і мотиви (пункти 146-149 постанови).

71. Підставою ухвалення рішення є абзац другий частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII та висновок ГРД від 13 жовтня 2025 року, зокрема його пункт 2, за показником «Дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті» (підпункт 2.13.6 Положення № 20/зп-25; підпункт 2 пункту 17 Єдиних показників).

72. Фактичну основу рішення становлять обставини, відображені в пункті 2 висновку ГРД і відтворені в пункті 147 постанови, як-от: недотримання кандидатом етичних норм, образливі висловлювання на адресу інших осіб та неетичне спілкування; ухвалення ГРД у 2017 та 2019 роках висновків про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики з детальним викладенням фактів порушення правил професійної та особистої етики; неодноразові коментарі непристойного характеру в соціальній мережі «Facebook» та вороже ставлення до представників журналістської спільноти; використання під час виконання повноважень депутата Кременчуцької міської ради висловлювань, які, за твердженням журналістів, можуть бути оцінені як такі, що мають ознаки сексизму, зокрема вислову «як баба базарна!»; публічна критика кандидатом рішень ГРД щодо нього у 2017 та 2019 роках.

73. Комісія оцінила пояснення кандидата: визнала, що усвідомлення ним хибності своєї публічної поведінки та покликання на кардинальну зміну поглядів і висловлювань у публічних дискусіях та соціальних мережах безумовно є процесом позитивних змін у його поведінці, однак дійшла висновку, що надані пояснення не спростовують наведених у висновку ГРД обставин.

74. Нарешті, Комісія пояснила суть свого сумніву. Так, вона має обґрунтований (неспростовний) сумнів у тому, що кандидат докладає достатніх зусиль для того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.

75. Це відповідає й тим вимогам до мотивування, які встановлює сама постанова, бо з рішення Комісії видно, що доводи та пояснення кандидата взято до уваги, і воно дає розуміння, чим керувалася Комісія, а отже, є зрозумілим як для кандидата, так і для незалежного стороннього спостерігача. Таке рішення не є ні формальним, ні номінальним, ні декларативним, оскільки спирається на конкретні, піддатні перевірці факти та на конкретний показник відповідності.

76. Вважаємо, що в оскарженому рішенні ВККС України відповідно до чинного правового регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання належно навела підстави, на яких воно ґрунтується, послалася на відповідні правові норми й описала обставини, щодо яких ці норми застосовані.

Щодо висновків про те, що Комісія не навела висновку, у чому саме зазначене висловлювання становить обґрунтований сумнів у доброчесності і професійній етиці позивача

77. По-перше, предметом оцінки Комісії було не єдине висловлювання. Пункт 2 висновку ГРД, на який Комісія прямо послалася і який відтворено в пункті 147 постанови, стосується поведінки, що, на думку ГРД, мала повторюваний характер. У своєму рішенні Комісія оцінила також визнання кандидатом хибності його публічної поведінки та покликання на зміну поглядів у публічних дискусіях і соціальних мережах, тобто розглядала поведінку, ширшу за один епізод 2015 року.

78. Суд першої інстанції дійшов протилежного висновку, однак Велика Палата Верховного Суду, яка переглядає справу в апеляційному порядку та сама відтворює зміст пункту 2 висновку ГРД, мала перевірити це твердження, а не підтримати його. У постанові не встановлено, що Комісія залишила поза увагою інші обставини, зазначені у висновку ГРД, або визнала їх неістотними.

79. По-друге, Комісія пояснила, у чому саме полягає її сумнів, як-от: це сумнів у тому, що кандидат докладає достатніх зусиль для того, щоб його поведінка була бездоганною на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини. Ця формула відповідає підпункту 2 пункту 17 Єдиних показників, згідно з яким кандидат відповідає цьому показнику, якщо він дотримувався етичних норм, не допускаючи поведінки, яка могла викликати обґрунтований сумнів у звичайної розсудливої людини, зокрема, що він здатний виконувати свої обов`язки чесно, неупереджено, незалежно й компетентно. Стандарт сформульовано через можливість виникнення такого сумніву, а не через доведений факт реального підриву довіри.

80. По-третє, об`єктивна основа сумніву, якої вимагають пункти 152-155 постанови та пункт 11 Єдиних показників, у цій справі наявна. Кандидат не заперечував факту висловлювання, а лише охарактеризував його як усталений фразеологізм і зазначив, що жалкує про його застосування. Інші обставини ґрунтуються на раніше ухвалених ГРД висновках та інших фактах, зафіксованих у її висновку. Отже, сумнів Комісії не є простою підозрою чи відчуттям її членів, а спирається на фактичні дані, які суд може перевірити. Незгода позивача з оцінкою цих даних є спором про оцінку, а не про відсутність мотивів.

Щодо висновків про те, що Комісія не вмотивувала, чому поведінка 10-річної давності є достатньою для висновку про невідповідність позивача критерію доброчесності та професійної етики

81. Єдині показники прямо допускають оцінювання відповідності на підставі інформації без часових обмежень, з урахуванням давності та подальшої поведінки кандидата (пункт 9). Плин часу не є перешкодою для врахування обставини, а є однією з обставин, які можуть враховуватися поряд з іншими: тяжкістю порушення, його одиничністю, повторюваністю чи систематичністю, наявністю шкоди, тяжкістю наслідків, формою вини та мотивами, ставленням кандидата до порушення, обставинами та умовами діяння (пункт 12 Єдиних показників, пункт 5.11 Положення № 20/зп-25).

82. Покликання позивача на трирічний строк, яким обмежується притягнення діючого судді до дисциплінарної відповідальності за істотне дисциплінарне порушення, є безпідставним, а постанова цього аргументу прямо не спростувала. Дисциплінарна відповідальність і кваліфікаційне оцінювання є різними правовими процедурами з відмінними режимами, предметом, метою та наслідками: у першому випадку особа позбавляється наявного статусу як наслідок порушення, у другому - не набуває нового статусу, якого вона прагне. Єдині показники та Положення № 20/зп-25 строків давності для оцінювання доброчесності та професійної етики не встановлюють, а частина дев`ята статті 69 Закону № 1402-VIII пов`язує відповідність критерію доброчесності з відсутністю обґрунтованих сумнівів, зокрема в дотриманні кандидатом етичних норм і в його бездоганній поведінці як у професійній діяльності, так і в особистому житті, не обмежуючи оцінювання періодом перебування особи в суддівському статусі.

83. Обов`язок враховувати давність порушення та подальшу поведінку особи не дорівнює обов`язку окремо та в певний спосіб мотивувати кожен такий аспект. Комісія оцінила подальшу поведінку кандидата. Вона прямо визнала усвідомлення ним хибності своєї публічної поведінки та зміну поглядів безумовно позитивним процесом, однак виснувала, що пояснення не спростовують обставин, викладених у висновку ГРД. Це і є оцінка подальшої поведінки та ставлення особи до порушення в розумінні пункту 12 Єдиних показників.

84. Твердження в пунктах 165 і 167 постанови про відсутність такої оцінки означає по суті, що Комісія надала цим обставинам не ту вагу, яку надав би їм суд. Проте вага кожної обставини в межах внутрішнього переконання належить до компетенції членів Комісії (пункт 5.1 Положення № 20/зп-25; пункт 101 постанови).

85. Окремо зауважимо, що пункт 163 постанови, у якому відтворено аргумент кандидата про відсутність після висновку ГРД 2017 року будь-яких нарікань на його поведінку, не узгоджується з пунктом 147 постанови. За змістом наведеного там пункту 2 висновку ГРД ця рада ухвалювала висновки про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики як у 2017, так і у 2019 році, а предметом розгляду була також публічна критика кандидатом цих рішень. Отже, питання про те, чи був епізод 2015 року одиничним, чи поведінка мала повторюваний характер, є фактичним та оціночним питанням, якого постанова не з`ясувала, водночас розглядаючи справу винятково як спір про «поведінку 10-річної давності».

Щодо висновків про те, що Комісія не пояснила, чому за отримання позивачем високих балів зробила висновок, що кандидат не підтвердив здатності здійснювати правосуддя

86. Цей висновок, на нашу думку, не враховує структури процедури, встановленої Законом № 1402-VIII і Положенням № 20/зп-25.

87. По-перше, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та сукупно (пункт 5.2 Положення № 20/зп-25). Якщо кандидат не відповідає одному показнику, він не відповідає критерію (пункт 5.5 Положення № 20/зп-25), а встановлення невідповідності або наявності обґрунтованого сумніву у відповідності хоча б одному показнику, визначеному пунктом 2.13 Положення № 20/зп-25, має наслідком припинення участі в кваліфікаційному оцінюванні та визнання кандидата таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді (пункт 5.10 Положення № 20/зп-25).

88. Отже, за самим задумом нормативного регулювання високі бали за іншими показниками та критеріями не компенсують обґрунтованого сумніву щодо одного показника. Вимога пояснити «розрив» між балами та остаточним висновком не випливає ні із Закону № 1402-VIII, ані з Положення № 20/зп-25, які такої компенсації не передбачають. До того ж саме тому, що за критерієм доброчесності та професійної етики колегія виставила 270 балів із 300 можливих, питання було передано на розгляд пленарного складу, оскільки бальна оцінка колегії не вичерпує процедури за наявності висновку ГРД.

89. По-друге, колегія та Комісія в пленарному складі виконують різні функції. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII та пунктів 124, 126, 128 параграфа 9 розділу ІІ Регламенту ВККС України за наявності висновку ГРД про невідповідність остаточне рішення про підтвердження чи непідтвердження здатності ухвалює Комісія в пленарному складі, яка розглядає рішення колегії, висновок ГРД, пояснення кандидата та інші обставини, документи й матеріали, тоді як колегія передає відповідне питання на розгляд пленарного складу Комісії.

90. Висновок колегії, викладений у рішенні від 23 жовтня 2025 року

№ 518/ас-25, не є остаточним, а тому відмінність між ним і рішенням пленарного складу не є непоясненою суперечністю, бо це передбачений законом результат дворівневої процедури. Пленарний склад, як обґрунтовано зазначала ВККС України, не здійснює повторного оцінювання, не переглядає виставлені бали та не переоцінює критерії, а аналізує викладені в рішенні колегії висновки через призму аргументів ГРД і ухвалює остаточне рішення шляхом голосування.

Щодо умислу образити

91. Частина дев`ята статті 69 Закону № 1402-VIII пов`язує відповідність кандидата критерію доброчесності з відсутністю обґрунтованих сумнівів, зокрема в дотриманні ним етичних норм і в його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті. Підпункт 2 пункту 17 Єдиних показників пов`язує відповідність показнику з тим, що кандидат дотримувався етичних норм, не допускаючи поведінки, яка могла викликати обґрунтований сумнів у звичайної розсудливої людини.

92. Це об`єктивний стандарт, який оцінює поведінку очима розумного стороннього спостерігача, а не суб`єктивне ставлення особи до вчиненого. Форма вини та мотиви згадуються в пункті 12 Єдиних показників лише серед обставин, які можуть враховуватися під час визначення істотності чи неістотності порушення; це факультативний чинник, а не обов`язковий елемент оцінювання.

93. Вимога доводити умисел образити перетворює оцінювання доброчесності та професійної етики на доведення умисного правопорушення й підвищує поріг, установлений пунктом 5.10 Положення № 20/зп-25, за яким для висновку про невідповідність достатньо обґрунтованого сумніву, а доведення самої невідповідності не вимагається.

94. До того ж Комісія заслухала пояснення кандидата про те, що висловлювання не несло образливого контексту й було використане як усталений фразеологізм у ситуації, коли інший депутат тривалий час його перебивав, і не погодилася з цими поясненнями. Отже, мотиви кандидата та його ставлення до події Комісією були оцінені, а незгода з результатом цієї оцінки не є відсутністю мотивів.

Щодо впливу на довіру до судової влади

95. Єдині показники побудовані на оцінці потенційності: значення має поведінка, яка могла викликати обґрунтований сумнів, а не доведений факт настання негативних наслідків. Вимога довести фактичний або ймовірний негативний вплив вислову на суспільну довіру до судової влади є по суті вимогою довести шкоду, якої закон не встановлює.

96. Додатково, пункт 168 постанови зміщує предмет оцінювання. Підпункт 2 пункту 17 Єдиних показників сформульовано через сумнів у тому, що конкретний кандидат здатний виконувати свої обов`язки чесно, неупереджено, незалежно й компетентно, а не через довіру до судової влади загалом. Вимагаючи обґрунтування впливу «на суспільну довіру до судової влади загалом», Велика Палата Верховного Суду додала до показника елемент, якого він не містить.

97. Водночас сама постанова наголошує, що в межах процедури кваліфікаційного оцінювання, з урахуванням мети і завдань його проведення, обов`язком (повноваженням) ВККС України є з`ясування й оцінка всіх аспектів життя і діяльності кандидата не лише професійного характеру, але й морально-етичного.

98. Оцінка того, чи могла публічна заява депутата міської ради, голови її постійної комісії, зроблена на засіданні ради та висвітлена в місцевому медіа, викликати в звичайної розсудливої людини обґрунтований сумнів щодо здатності цієї особи виконувати обов`язки судді, є оціночною. Вона належить до компетенції Комісії, а суд повинен перевіряти лише раціональність такої оцінки, не підміняючи її власною.

Щодо висновків, викладених у пунктах 169-171 постанови

99. У пункті 169 постанови зазначено, що зі змісту рішення Комісії не можна встановити об`єктивної основи, яка б пояснювала застосування такої підстави для його ухвалення, як «обґрунтований сумнів». Вважаємо, що цей висновок не узгоджується з пунктами 146-149 постанови, у яких Велика Палата Верховного Суду сама відтворила і правову підставу рішення (абзац другий частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, висновок ГРД, показник «Дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті»), і його фактичну основу (зміст пункту 2 висновку ГРД), і результат оцінки пояснень кандидата, і сформульовану Комісією суть сумніву.

100. Теза в пункті 170 постанови про те, що наведена поведінка кандидата була єдиною підставою для висновку оскаржуваного рішення, суперечить пунктам 146-148 постанови. У пункті 146 постанови прямо зазначено, що висновки Комісії ґрунтуються на змісті висновку ГРД, його пункту 2, а в пункті 147 відтворено зміст цього пункту, який охоплює декілька груп обставин: висновки ГРД 2017 і 2019 років із детальним викладенням фактів порушення правил професійної та особистої етики; неодноразові коментарі непристойного характеру в соціальній мережі «Facebook» і вороже ставлення до представників журналістської спільноти; висловлювання в публічних дискусіях під час виконання повноважень депутата міської ради; публічну критику кандидатом рішень ГРД стосовно нього.

101. Доводи апеляційної скарги про те, що наведені обставини Комісія оцінила «у своїй сукупності» і що суд першої інстанції дослідив вибіркові факти та обставини, по суті в постанові не розглянуто. Натомість Велика Палата Верховного Суду, відтворивши весь перелік обставин, звела предмет спору до одного вислову.

102. Висновок у пункті 171 постанови про те, що Комісія не спростувала презумпцію відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, є висновком по суті оцінки. Пункт 5.9 Положення № 20/зп-25 встановлює, що ця презумпція є спростовною, а пункт 5.10 - що для висновку про невідповідність достатньо наявності обґрунтованого сумніву у відповідності хоча б одному показнику (пункти 105, 106 постанови). Комісія встановила й пояснила такий сумнів. Чи є цей сумнів достатнім - питання оціночне, віднесене до внутрішнього переконання членів Комісії (пункт 5.1 Положення № 20/зп-25; пункт 101 постанови).

103. Вирішивши, що презумпцію «не спростовано», Велика Палата Верховного Суду здійснила власну оцінку наявності та достатності сумніву, тобто саме те, чого, за її ж висновком у пункті 135 постанови, суд робити не може.

Щодо ефективності обраного способу захисту та правової визначеності

104. Постановою залишено без змін рішення суду першої інстанції, яким Комісію зобов`язано повторно розглянути питання відповідності здатності кандидата ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді, однак не визначено, що саме Комісія має зробити не в первісний спосіб.

105. Залишається незрозумілим, чи може Комісія за тих самих фактів дійти того самого висновку з ширшим мотивуванням, чи висновки в пунктах 167-171 постанови (зокрема про те, що презумпцію відповідності не спростовано) наперед визначають результат повторного розгляду. У першому випадку немає чітких орієнтирів щодо стандарту мотивування, бо вимоги пунктів 167 і 168 постанови не випливають ані із Закону № 1402-VIII, ані з Положення

№ 20/зп-25 та Єдиних показників і можуть бути розширені під час наступного оскарження. У другому випадку результат повторного розгляду фактично визначає суд, що суперечить пунктам 134, 135, 141 і 178 самої постанови, які стверджують виключну компетенцію Комісії.

106. Додатково звертаємо увагу на те, що рішення Комісії від 10 грудня 2025 року № 213/зп-25, яким затверджено рейтинг кандидатів і список переможців конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Чернігівського апеляційного суду, та рішення від 22 грудня 2025 року № 639/ас-25 про внесення до ВРП рекомендації про призначення на цю посаду іншого кандидата, залишилися чинними. У відкритті провадження щодо частини цих вимог відмовлено ухвалою суду першої інстанції від 24 грудня 2025 року, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 травня 2026 року, а решту вимог у цій частині суд першої інстанції не задовольнив і Велика Палата Верховного Суду рішення в цій частині не змінила.

107. За таких обставин повторний розгляд Комісією питання стосовно позивача сам собою не здатен відновити той стан, на який позивач покликався як на ефективний спосіб захисту, - продовження участі в конкурсі, оскільки конкурсна процедура щодо відповідної вакантної посади завершена. Отже, визначений спосіб захисту не вирішує спору остаточно, а створює стан невизначеності як для позивача, так і для Комісії та третіх осіб, чиї права вже виникли за наслідками конкурсу. Такий результат не узгоджується з принципом правової визначеності.

108. У постанові також не обґрунтовано, як її висновки узгоджуються з тим, що оцінювання показників доброчесності та професійної етики здійснюється за внутрішнім переконанням членів Комісії (пункти 101, 134 постанови), і з практикою, на яку вона сама покликається (пункт 143 постанови), відповідно до якої підстави для визнання кандидата таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя, мають існувати та не повинні бути формальними, номінальними чи декларативними. Наведена практика стосується випадків, коли рішення Комісії не містило мотивів щодо конкретних показників оцінювання. У розглядуваній справі такі підстави існують, оскільки вони конкретні, піддаються перевірці та пов`язані з визначеним показником.

V. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ АВТОРІВ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

109. Переконані, що рішення ВККС України від 24 листопада 2025 року № 579/ас-25 ухвалене на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Воно містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, а отже, підстав для його скасування за пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII не було. Це рішення не є ні формальним, ані декларативним, ані свавільним.

110. Наші висновки зумовлені сукупністю таких обставин: (1) конституційним статусом і виключними повноваженнями ВККС України щодо добору та оцінювання суддів (частина друга статті 128, частина десята статті 131 Конституції України, статті 92, 93 Закону № 1402-VIII); (2) вичерпним характером підстав для скасування рішення Комісії за частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII та відмінністю між відсутністю мотивів і незгодою суду з їх достатністю; (3) об`єктивним характером стандарту, встановленого підпунктом 2 пункту 17 Єдиних показників, який не вимагає ні доведеного умислу образити, ні доведеної шкоди довірі до судової влади; (4) відсутністю часових обмежень для оцінювання та потребою враховувати давність порушення й подальшу поведінку кандидата як одну з обставин (пункти 9, 12 Єдиних показників, пункт 5.11 Положення № 20/зп-25), що Комісія й оцінила; (5) правилами пунктів 5.5 і 5.10 Положення № 20/зп-25, за якими обґрунтований сумнів щодо одного показника не компенсується високими балами за іншими показниками та критеріями; (6) дворівневою структурою ухвалення рішення за наявності висновку ГРД (абзац другий частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, пункти 124, 126, 128 параграфа 9 розділу ІІ Регламенту ВККС України); а також (7) неприпустимістю підміни судом оцінки, здійсненої колегіальним органом, власною оцінкою.

111. Вважаємо, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 березня 2026 року не відповідає наведеним вимогам, оскільки ґрунтується на переоцінці висновків Комісії по суті та на застосуванні стандарту обґрунтованості, який не передбачений ані Законом № 1402-VIII, ані Положенням № 20/зп-25, ані Єдиними показниками.

112. Підсумовуючи, зазначимо, що результатом апеляційного перегляду цієї справи мало б бути задоволення апеляційної скарги Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, скасування рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 березня 2026 року у справі № 990/598/25 та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

113. Додатково переконані, що ухвалена постанова не вирішила спору остаточно, оскільки вона не визначила ні стандарту мотивування, якого Комісія має дотримуватися під час повторного розгляду, ні співвідношення результатів такого розгляду з уже завершеною конкурсною процедурою. Це не сприятиме пануванню правовладдя ні в цьому спорі, ні у відповідній сфері правовідносин і правозастосуванні загалом.

Судді: С. О. Погрібний

К. М. Пільков

О. В. Ступак