Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №666/6892/14-ц — Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 жовтня 2026 року

м. Київ

Справа № 666/6892/14-ц

Провадження № 14-82свц26

Велика Палата Верховного Суду у складі

головуючого судді Погрібного С. О.,

судді-доповідачки Ступак О. В.,

суддів: Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Стрелець Т. Г.,

секретаря судового засідання Затики Д. A.,

за участю: представника ОСОБА_1 - адвоката Салівонського Олексія Миколайовича, представниці Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області - Маляренко Алли Олегівни (в режимі відеоконференції),

розглянула у відкритому судовому засіданні заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Салівонського Олексія Миколайовича про перегляд за виключними обставинами рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 09 липня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Херсонської області від 16 листопада 2017 року та постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 травня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Антонівської селищної ради м. Херсона, правонаступником якої є Херсонська міська рада, треті особи: Державна інспекція сільського господарства в Херсонській області, правонаступником якої є Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, Херсонське державне підприємство геодезії, картографії та кадастру «Херсонгеоінформ», правонаступником якого є Державне підприємство «Українське державне аерогеодезичне підприємство», Управління Держземагентства у Херсонській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, про визнання недійсними рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов`язання звільнити земельну ділянку

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позову

1. У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати недійсним рішення Антонівської селищної ради м. Херсона від 20 серпня 2003 року № 159 у частині затвердження технічної документації щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку та передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,077 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку;

- зобов`язати ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку площею 0,0026 га шляхом перенесення паркану, розташованого за цією ж адресою.

2. Позов мотивовано тим, що позивач є власником домоволодіння АДРЕСА_1 . За цим домоволодінням закріплено земельну ділянку площею 0,05 га, яка межує із земельною ділянкою відповідача АДРЕСА_1 , власниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_2 .

3. На підставі рішення Антонівської селищної ради від 20 серпня 2003 року № 159 ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,077 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

4. Внаслідок неправомірних дій відповідачів належна ОСОБА_2 земельна ділянка була збільшена у розмірах за рахунок належної позивачу частини земельної ділянки, у зв`язку із чим останній звернувся до суду за захистом порушених прав.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

5. Рішенням Дніпровського районного суду міста Херсона від 09 липня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що жодні докази, надані позивачем під час розгляду справи, не свідчать про те, що до земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , увійшла частина земельної ділянки, яку має намір приватизувати позивач. Тобто у суду не було підстав стверджувати, що саме відповідач порушив право позивача. Під час прийняття рішення суд врахував, що на момент прийняття рішення Антонівською селищною радою від 20 серпня 2003 року № 159 права позивача не могли бути порушені, тому що він не був власником будинку АДРЕСА_1 . Право власності на будинок у позивача з`явилося лише 04 червня 2009 року при укладанні договору купівлі-продажу.

6. Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 24 травня 2016 року скасовано рішення Дніпровського районного суду міста Херсона та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано недійсним та скасовано пункт 1.21 рішення Антонівської селищної ради м. Херсона від 20 серпня 2003 року № 159 про безоплатну передачу ОСОБА_2 у приватну власність присадибної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд на АДРЕСА_1 . Визнано недійсним виданий ОСОБА_2 06 листопада 2013 року державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0770 га на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 21 червня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 та Антонівської селищної ради м. Херсона на користь ОСОБА_1 судові витрати по 1 400 грн із кожного.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішенням Антонівської селищної ради від 20 серпня 2003 року № 159, на підставі якого ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку, неправомірно частково припинено право користування земельною ділянкою позивача, оскільки при наданні у власність ОСОБА_2 земельної ділянки згідно з державним актом не було враховано те, що лінія розмежування пройде по належній позивачу житловій прибудові, літ. «А1», яка не є самочинною, а є частиною будинку, яка введена в експлуатацію ще 1985 року.

7. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року касаційні скарги представника ОСОБА_2 та Антонівської селищної ради м. Херсона задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 24 травня 2016 року та додаткове рішення цього ж суду від 21 червня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що під час апеляційного розгляду справи призначено судову будівельно-технічну експертизу, за висновком якої, з урахуванням листа від 18 травня 2016 року про виправлення описки, фактична площа земельної ділянки на АДРЕСА_1 (461 кв. м) не відповідає виділеній у 1963 році площі (500 кв. м). Визначити причину цієї невідповідності не є можливим через відсутність наданих експерту матеріалів технічної документації відведеної ділянки у 1963 році. Разом з тим на порушення вимог процесуального закону апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивач не надав доказів наявності у попереднього землекористувача документа, що посвідчував його право постійного користування земельною ділянкою, як це вимагають положення статті 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), як і доказів встановлення меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 на місцевості.

З огляду на це висновок апеляційного суду про те, що попередній власник користувався земельною ділянкою площею 0,05 га, а відтак таке право перейшло й до позивача, ґрунтується на припущеннях, що є порушенням норм процесуального закону.

Також відповідно до акта встановлення (відновлення) зовнішніх меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 , складеного в квітні 2003 року ДП «Херсонгеоінформ» (землекористувач ОСОБА_2 ), встановлені на місцевості межі ясні, не викликають непорозумінь і закріплені існуючими на місцевості будівлями та огорожею. Вказаний акт встановлення підписали представники суміжних земельних ділянок, у тому числі суміжний землекористувач за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на наведене висновок апеляційного суду про те, що позивач має право користування земельною ділянкою площею саме 500 кв. м та, що це право порушено ОСОБА_2 , є передчасним.

8. За результатами нового апеляційного розгляду Апеляційний суд Херсонської області ухвалою від 16 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилив, а рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 09 липня 2015 року залишив без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у справі немає доказів, що до площі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , включено частину земельної ділянки, на яку має право позивач. На момент прийняття рішення Антонівською селищною радою м. Херсона від 20 серпня 2003 року № 159 позивач не був власником будинку на АДРЕСА_1 , а набув право власності на вказаний будинок лише 04 червня 2009 року, тому вказаним рішенням його права не були порушені.

Крім того, позивач не надав доказів наявності у попереднього землекористувача документа, що посвідчував його право постійного користування земельною ділянкою, відповідно до статті 125 ЗК України, а також доказів встановлення меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 на місцевості. Доводи позивача, що попередній власник користувався земельною ділянкою площею 0,05 га, а відтак таке право перейшло і до нього, ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені документально.

9. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 03 травня 2018 року залишив без задоволення касаційну скаргу, а ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16 листопада 2017 року - без змін.

Верховний Суд вказав на те, що суд апеляційної інстанції, виконавши вказівки суду касаційної інстанції, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року про направлення справи на новий апеляційний розгляд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

10. 09 квітня 2026 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) ухвалив рішення у справі «Мамедов проти України» (Case of Mamedov v. Ukraine), яким встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Це рішення набуло статусу остаточного 09 квітня 2026 року.

11. ЄСПЛ зазначив, що у 2009 році заявник придбав будинок, побудований на земельній ділянці площею 500 кв. м, виділеній первинному власнику у 1963 році. Між заявником та сусідом виникло декілька спорів щодо користування їхніми суміжними земельними ділянками. За одним із них суд зобов`язав заявника знести самочинну прибудову до будинку, одна зі стін якої зведена на паркані сусіда. У 2013 році заявник оскаржив рішення селищної ради та право сусіда на суміжну земельну ділянку. Він стверджував, що разом із будинком отримав право на земельну ділянку, яке зберігало дійсність відповідно до перехідних положень ЗК України 2001 року. При цьому при оформленні сусідом його права власності у 2003 році в технічній документації допущено помилку у вимірюваннях та розмежуванні. Зокрема, у документах зазначалося, що одна з меж земельної ділянки його сусіда встановлена як «умовне продовження існуючих огорож та будівель».

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи 2016 року запис у земельношнуровій книзі підтверджував, що у 1963 році земельну ділянку розмежовано та передано первинному власнику в користування відповідно до чинного на той час законодавства (приватної власності у радянські часи не існувало). Експерт також зазначив, що до 2003 року сусідня земельна ділянка мала площу 700 кв. м, але сусід отримав право власності на земельну ділянку на 70 кв. м більше, причому частина доданої площі охоплювала землю під будинком заявника. При цьому зазначалося, що спір щодо меж стосувався основного будинку, зведеного у 1985 році, а не пізніших прибудов. Проте національні суди відмовили у задоволенні позову заявника у зв`язку з тим, що: і) ані заявник, ані попередні власники не мали належно оформлених прав власності на відповідну земельну ділянку, як того вимагав ЗК України 2001 року; іі) виділення земельної ділянки сусіду та реєстрація права власності на неї у 2003 році не порушували прав заявника, оскільки він придбав будинок кілька років потому. Суди не розглянули питання про те, що межі земельної ділянки сусіда виходили за межі нерухомості заявника, і не згадали у своїх рішеннях висновок експерта 2016 року та попередні провадження.

ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з необґрунтованістю судового рішення. Національні суди мали вирішити два основні питання. По-перше, вони мали встановити, чи мав заявник право на земельну ділянку площею 500 кв. м та яким чином це право мало бути підтверджене. Хоча суди досить детально розглянули всі фактичні обставини та застосовне законодавство, однак не розглянули ключовий аргумент заявника, що право користування земельною ділянкою було належним чином набуте та зареєстроване первинним власником згідно з раніше чинним законодавством і, таким чином, перейшло до нього під час придбання будинку. Суди не проаналізували, чи могла земельно-шнурова книга селищної ради слугувати належною підставою для підтвердження набуття прав на земельну ділянку та чи були такі права дійсними після набрання чинності ЗК України 2001 року. Посилання Уряду на національну практику не були релевантними, оскільки вона сформувалася вже після остаточної постанови у справі заявника та не стосувалася ситуацій, пов`язаних з такими земельно-шнуровими книгами.

По-друге, суди не надали належної відповіді на питання, чи проходила межа земельної ділянки сусіда через будинок заявника та якої саме його частини: початкової будівлі чи зведеної пізніше прибудови, яку Уряд вважав самочинною. Суди мали з`ясувати це питання з урахуванням усіх відповідних доказів, у тому числі експертних висновків і результатів попередніх проваджень.

За відсутності належного аналізу будь-які твердження стосовно власних дій заявника щодо самочинної забудови були такими, що ґрунтувались на припущеннях (спекулятивні), а питання можливого втручання у його право власності на будинок залишилося без відповіді.

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами

12. 09 липня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Салівонський О. М. звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд судових рішень у цій справі з підстав, передбачених статтями 423-429 ЦПК України, а саме - у зв`язку із встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

13. Заявник просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 09 липня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16 листопада 2017 року та постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 травня 2018 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

14. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2026 року поновлено строк на подання заяви про перегляд за виключними обставинами, відкрито провадження за виключними обставинами, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, залучено до участі у справі правонаступників третіх осіб та відповідача. Призначено справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в судовому засіданні, про що повідомлено учасників справи.

15. 07 серпня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами

16. Звертаючись до Верховного Суду з цією заявою, з посиланням на рішення ЄСПЛ від 09 квітня 2026 року у справі «Мамедов проти України» (заява N? 43548/18) заявник вказує, що без повторного розгляду справи неможливо виконати рішення ЄСПЛ та забезпечити відновлення його порушеного права на частину власного житлового будинку.

17. За таких обставин для становлення фактичних обставин справи № 666/6892/14-ц та виконання рішення ЄСПЛ необхідно скасувати рішення суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до Херсонського міського суду Херсонської області. Адже лише в такий спосіб суд зможе аргументовано надати відповідь на питання, чи справді межа земельної ділянки відповідача у справі, як вона визначена в його документах, заходила на межі земельної ділянки, на якій стояв будинок заявника.

18. Від ОСОБА_2 та Херсонської міської ради заперечень на заяву

представника ОСОБА_1 - адвоката Салівонського О. М. про перегляд рішення суду за виключними обставинами не надходило.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідачку, оцінила доводи заявника, дослідила матеріали справи, зміст рішення ЄСПЛ та дійшла висновку, що заява представника ОСОБА_1 - адвоката Салівонського О. М. про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягає задоволенню з таких підстав.

Застосовні норми права

20. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

21. Одним з міжнародних договорів щодо прав людини є Конвенція, яка була ратифікована Україною 17 липня 1997 року (№ 475/97-ВР), а набула чинності 11 вересня 1997 року і стала частиною національного законодавства, яке підлягає застосуванню.

22. Зазначена Конвенція передбачає юрисдикцію ЄСПЛ щодо заяв громадян України про порушення державою норм цієї Конвенції.

23. Міжнародним документом, що визначає правовий статус як самого ЄСПЛ, так і його рішень, є зазначена Конвенція, зокрема її розділ ІІ. При цьому стаття 46 Конвенції зазначає про безумовний обов`язок держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, в яких вони є сторонами.

24. Поряд із цим ЄСПЛ залишає за державою свободу у виборі заходів, необхідних для виконання його рішень. Згідно зі стандартами Ради Європи значення кожного з прийнятих ЄСПЛ рішень полягає в тому, що вони не тільки повинні впливати на право конкретного заявника, але також і на розвиток національного законодавства держав-учасниць Конвенції. Заходи поновлення права особи, яка зверталась до ЄСПЛ із заявою, мають значення у контексті відповідальності держави перед певною особою як санкції за порушення її права.

25. Правові норми щодо порядку виконання рішень ЄСПЛ передбачені Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

26. Цей Закон є спеціальним та регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконувати рішення ЄСПЛ та необхідністю впроваджувати в українське судочинство європейські стандарти прав людини. Водночас чітких рекомендацій щодо правил виконання рішень ЄСПЛ судами Закон № 3477-IV не містить. Такі правила визначені у відповідному процесуальному законодавстві.

27. З урахуванням частини першої статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов`язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, частин першої та третьої статті 124 Конституції України та частини першої статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення юридичних спорів при здійсненні правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.

28. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Дж'юнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98 і

№ 41963/98, параграф 249), під обов`язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміється, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов`язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедливу сатисфакцію, але також і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним у межах внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення. Більше того, знаходячись під контролем Комітету Міністрів, держава-відповідач вільна у виборі засобів, якими вона виконуватиме свої зобов`язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі засоби не суперечитимуть висновкам, які містяться у рішенні ЄСПЛ.

29. Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає необхідність ужиття для виконання рішення ЄСПЛ, який констатував порушення Україною Конвенції, заходів індивідуального та загального характеру.

30. За положеннями статті 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення є:

а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

31. Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 Конвенції).

32. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

33. Перелік додаткових заходів індивідуального характеру досить вузький. По суті, їх існування не є гарантією забезпечення відновлення порушених прав і не свідчить про досягнення у кожному випадку мети цих заходів, передбаченої законодавством.

34. Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у ній, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною. Для цього потрібно враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини». Відповідно до цієї Рекомендації повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, варто застосовувати, особливо тоді:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що (а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або (б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

35. У пункті 16 цієї Рекомендації зазначено, що у справах щодо перегляду або поновлення провадження у справі, в яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, яким чином така компенсація буде взята до уваги, має вирішуватися на розсуд компетентного внутрішньонаціонального суду або відповідних органів влади з урахуванням обставин кожної справи.

36. Отже, у рішенні ЄСПЛ може прямо вказати на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи із самого рішення ЄСПЛ можна виснувати про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у тій справі. Якщо іншого ЄСПЛ не вказав у рішенні, повторний судовий розгляд справи, включаючи відновлення у ній провадження, можливий за умови, що ЄСПЛ визнав порушення Україною зобов`язань за Конвенцією під час вирішення судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить заявник.

Щодо процесуальних підстав перегляду рішення суду за виключними обставинами

37. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.

38. Заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати (частина третя статті 425 ЦПК України).

39. Статтею 429 ЦПК України визначено, що заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за виключними обставинами.

40. Справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

41. Тож розгляд цієї заяви здійснюється за правилами, за якими відбувається касаційне провадження.

42. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами суд може:

1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;

2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;

3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

43. За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

44. За частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

45. Отже, розгляд цієї справи за заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами Велика Палата Верховного Суду здійснює в межах доводів та вимог такої заяви, що мають узгоджуватися з висновками ЄСПЛ у відповідному рішенні.

46. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

47. Такими повноваженнями не наділений і ЄСПЛ.

Оцінка доводів заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

Положення національного законодавства

48. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

49. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

50. У рішенні від 09 квітня 2026 року у справі «Мамедов проти України» (заява № 43548/18) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо необґрунтованості та недостатньої вмотивованості судових рішень. Суд зазначив, що національні суди не виконали свого обов`язку обґрунтувати свої рішення та не розглянули відповідних важливих аргументів, висунутих заявником.

51. Отже, ЄСПЛ встановив, що національні суди, розглядаючи справу заявника, не надали належної відповіді на істотні для її вирішення питання. Зокрема, суди не дослідили доводи заявника щодо набуття ним права користування земельною ділянкою площею 500 кв. м як первинним землекористувачем відповідно до законодавства, чинного на момент її виділення, та не встановили, чи могло таке право перейти до заявника разом із правом власності на будинок. Крім того, суди не надали оцінки доводам щодо можливого накладення земельної ділянки відповідача на земельну ділянку, на якій розташований будинок заявника, з урахуванням наявних у справі доказів, зокрема висновку судової будівельно-технічної експертизи.

52. Таким чином, ЄСПЛ констатував, що національні суди не виконали свого обов`язку щодо належного розгляду істотних доводів заявника та мотивування судових рішень, унаслідок чого питання про можливе втручання у його право на будинок залишилося без відповіді. За висновком ЄСПЛ, за відсутності належного аналізу відповідних доказів висновки національних судів щодо обставин справи ґрунтувалися на припущеннях, що призвело до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

53. Для усунення встановленого ЄСПЛ порушення необхідним є встановлення фактичних обставин, які не були належним чином з`ясовані національними судами, зокрема щодо правового титулу на земельну ділянку, меж земельних ділянок та можливого накладення земельної ділянки відповідача на земельну ділянку, на якій розташований будинок заявника.

54. З огляду на характер встановлених ЄСПЛ порушень та відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу у справі, що розглядається, - права заявника підлягають поновленню шляхом забезпечення повторного розгляду справи, а тому підлягають скасуванню рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 09 липня 2015 року, ухвала Апеляційного суду Херсонської області від 16 листопада 2017 року та постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 травня 2018 року, а справа - передачі на новий розгляд до Херсонського міського суду Херсонської області.

55. При новому розгляді справи суду першої інстанції належить урахувати висновки ЄСПЛ, викладені у рішенні від 09 квітня 2026 року у справі «Мамедов проти України», зокрема надати належну оцінку всім істотним доводам заявника та дослідити докази, що мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, суду необхідно встановити, чи існувало у первинного землекористувача право користування земельною ділянкою площею 500 кв. м, яким чином таке право було набуте та оформлене, чи перейшло воно до заявника разом із правом власності на будинок, а також установити фактичне проходження меж земельних ділянок сторін.

56. Крім того, суд має з`ясувати, чи проходить межа земельної ділянки відповідача через будинок заявника та, у разі встановлення такого факту, через яку саме його частину - первісну будівлю чи пізніше зведену прибудову. Суд має дослідити та оцінити у сукупності висновки судових експертиз, документи щодо земельних ділянок, матеріали попередніх судових проваджень та інші належні й допустимі докази.

Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень

57. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (абзац п`ятий частини третьої статті 429 ЦПК України).

58. Як уже зазначалося, Велика Палата Верховного Суду вважає, що констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних гарантій, ураховуючи обставини цієї справи, можна усунути тільки шляхом скасування рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій із переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, тому заява про перегляд судових рішень підлягає задоволенню.

59. Указом Президента України від 19 січня 2016 року № 15 «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів» ліквідовано три районні суди в місті Херсоні: Дніпровський, Комсомольський і Суворовський та утворено Херсонський міський суд Херсонської області, до якого Велика Палата Верховного Суду передає справу № 666/6892/14-ц на новий розгляд.

Керуючись частиною дев`ятою статті 34, статтями 416, 418, 419, 423, 424, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Салівонського Олексія Миколайовича - задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 09 липня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16 листопада 2017 року та постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 травня 2018 року - скасувати, а справу № 666/6892/14-ц направити на новий розгляд до Херсонського міського суду Херсонської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. О. Погрібний

Суддя-доповідачка О. В. Ступак

Судді: О. О. Банасько В. В. Король

О. В. Білоконь С. І. Кравченко

О. Л. Булейко М. В. Мазур

М. М. Гімон Н. М. Мартинюк

О. А. Губська К. М. Пільков

А. А. Ємець Т. Г. Стрелець