Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №183/2545/23 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 183/2545/23

провадження № 51-2463 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця с. Берестове Куп`янського району

Харківської області, громадянина України,

який зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою:

АДРЕСА_2 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області вироком від 27 березня 2025 року засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та/або адміністративно-господарських функцій в органах влади, установах, підприємствах та організаціях, незалежно від форми власності, на строк 10 років без конфіскації майна.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 12 листопада 2025 рок вирок суду першої інстанції змінив, постановив вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 5 ст. 111-1 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до основного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади і місцевого самоврядування на строк 10 років без конфіскації майна. В іншій частині вирок залишив без змін.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

ОСОБА_7 , бувши громадянином України, усвідомлюючи, що держава-агресор рф окупувала, серед іншого, Куп`янський район Харківської області та створила незаконні органи влади й окупаційні адміністрації для управління вказаними територіями, в період з червня до 09 вересня 2022 року, діючи добровільно, перебуваючи на тимчасово окупованій території - в с. Лісна Стінка Куп`янського району Харківської області, надав згоду представникам збройних сил рф та військово-цивільної адміністрації Харківської області на зайняття посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, а саме - в.о. помічника начальника відділу с. Лісова Стінка територіального управління Військово-цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області при окупаційній адміністрації держави-агресора, створеної на тимчасово окупованій території, та активно працював на цій посаді.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Прокурор, не погодившись із ухвалою апеляційного суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м`якість, подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції:

- безпідставно застосував до ОСОБА_7 положення ст. 69 КК, не зваживши на те, що обвинувачений вчинив злочин проти основ національної безпеки, зміна ним своєї позиції (визнання вини) під час апеляційного розгляду пов`язана саме із усвідомленням невідворотності покарання та намаганням пом`якшити його, а не у зв`язку зі щирим каяттям;

- дійшов хибних висновків про наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання, позаяк дані про особу судом враховуються лише для індивідуалізації покарання і не можуть замінити собою перелік обставин, що пом`якшують покарання;

- неправильно застосував приписи ч. 4 ст. 67 КК та неправомірно виключив обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

На касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6 подала письмове заперечення, в якому, наводячи відповідні обґрунтування, просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав доводи касаційної скарги, просив скасувати оскаржуване судове рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджений та його захисник заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили оскаржуване судове рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, правильність кваліфікації його дій за ч. 5 ст. 111-1 КК у касаційному порядку прокурором не оспорюються.

Доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі

У поданій касаційній скарзі прокурор покликається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а саме на безпідставне застосування приписів ст. 69 КК, неправомірне виключення обтяжуючої обставинита м`якість призначеного ОСОБА_8 покарання.

Колегія суддів не погоджується з цими доводами касаційної скарги прокурора з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їхньої небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

За змістом ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Підставами призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, принаймні одна зі встановлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. В поєднанні з обставинами (обставиною), які пом`якшують покарання, та з урахуванням даних про особу, які відповідним чином характеризують винуватого, зазначені чинники у своїй сукупності утворюють підставу для застосування ст. 69 КК. Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені у справі обставини в своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:

1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість (ст. 414 КПК).

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як убачається з ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість застосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 КК, врахувавши обставини, що пом`якшують покарання, дані про особу обвинуваченого та, визнавши встановлені під час апеляційного провадження обставини такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення:

- ОСОБА_7 щиро розкаявся, зміг переосмислити вчинене, є особою похилого віку, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має значні проблеми зі здоров`ям, позитивно характеризується, користується повагою серед мешканців громади.

Колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції достатньо переконливо обґрунтував своє рішення, дотримавшись при цьому вимог кримінального та кримінального процесуального законів.

Виключення судом апеляційної інстанції обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, на що звертав увагу прокурор у своїй касаційній скарзі, загалом не впливає на правильність рішення щодо можливості застосування до ОСОБА_7 приписів ст. 69 КК, яка до того ж не містить застережень щодо цього.

Під час касаційного провадження колегія суддів додатково встановила, що ОСОБА_7 вже відбув визначене судом апеляційної інстанції покарання (3 роки позбавлення волі), з 04 березня 2026 року взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, стан його здоров`я суттєво погіршився, через що він перебуває під постійним наглядом лікаря-кардіолога та потребує спеціалізованого лікування.

Колегія суддів зважає на тяжкість та підвищену суспільну небезпечність вчиненого засудженим злочину проти основ національної безпеки. Водночас, з урахуванням наведеного, не знаходить підстав стверджувати про те, що призначене ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції покарання є несправедливим, не досягне мети виправлення засудженого без тривалої ізоляції його від суспільства.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд

постановив:

касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3