Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №953/8203/23 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 953/8203/23

провадження № 51-3324 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого суддівОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря судового засідання прокурора засудженого захисника ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 04 червня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221130001639, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Борової Зміївського р-ну Харківської обл. та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Київського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 червня 2019 року, ОСОБА_6 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 2 місяці з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів, спеціальної конфіскації.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 04 червня 2025 року виключив з мотивувальної частини вироку кваліфікуючу ознаку «повторність», а також посилання суду на показання свідка ОСОБА_8 про те, що « ОСОБА_6 пояснив, що при собі має речовини «солі», які він забрав у вигляді майстер-кладу для подальшого розкладання закладок». У решті вирок залишив без зміни.

За вироком, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він, керуючись корисливими мотивами та метою, за допомогою мобільного пристрою через месенджер «Телеграм» зв`язався з оператором інтернет - магазину з продажу наркотичних засобів та психотропних речовин «Топларек» обумовив всі правила та оплату співпраці зі збуту особливо небезпечних психотропних речовин.

У подальшому отримав інформацію про місцезнаходження схорону з особливо небезпечними психотропними речовинами, забрав їх та почав зберігати для подальшого збуту.

Приблизно 15 липня 2023 року на ділянці місцевості поблизу адреси: м. Харків, пров. Чернівецький, буд. 4, розмістив у загальнодоступному місці особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP, масою у перерахунку на масу речовини 0,1397 г, у полімерному згортку для невстановленого споживача, після чого зробив фотознімок місцезнаходження «закладки» та відправив невстановленій особі.

За аналогічних обставин ОСОБА_6 зробив ще чотири "закладки" з особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено, - PVP, масою у перерахунку на масу речовини 0,1825 г; 0,1314 г; 0,1689 г; 0,1760 г.

Злочинна діяльність ОСОБА_6 була припинена співробітниками правоохоронних органів, які 18 липня 2023 року у ході огляду місця події за адресою: м. Харків, вул. Шацька, буд. 41, у період часу з 00:52 по 01:35 виявили та вилучили у останнього 19 полімерних згортків, обмотаних ізолюючою стрічкою з особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено, - PVP, масою у перерахунку на масу речовини 3,7085 г, а також полімерний згорток із PVP, масою у перерахунку на масу речовини 0,1699 г.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свою позицію, захисник зазначає, що ОСОБА_6 незаконно затримано у нічний час доби та доставлено до управління поліції, де його без належного процесуального оформлення утримували та проводили за участі затриманого низку слідчих (розшукових) дій без залучення захисника.

Вважає, що докази здобуті внаслідок цих слідчих (розшукових) дій, зокрема, огляду місця події, огляду мобільного телефону ОСОБА_6 , які в подальшому покладені в основу обвинувачення останнього за ч. 2 ст. 307 КК України, є неналежними і недопустимими, зважаючи на положення статей 86, 87 КПК України.

Суди не надали належної оцінки показанням свідка ОСОБА_10 , яка спростувала умисел ОСОБА_6 на збут психотропних речовин, зазначила, що вилучене було призначено для особистого вживання, що виключає кваліфікацію дій засудженого за ст. 307 КК України.

Апеляційний суд доводів сторони захисту не перевірив, мотивованих відповідей на них не дав, залишив порушення, допущені місцевим судом, поза увагою.

Оскаржені судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурор зазначає про необґрунтованість доводів, на які посилається захисник, просить судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Аналогічну позицію висловив прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні.

Захисник ОСОБА_9 підтримала касаційну скаргу, просила її задовольнити з наведених у ній мотивів, вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Засуджений ОСОБА_6 підтримав позицію свого захисника.

Мотиви Суду

За змістом ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Статтею 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому воно має відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК України. Крім того, ухвала апеляційного суду за змістом має відповідати вимогам ст. 419 цього Кодексу.

Положеннями ст. 419 КПК України визначено, що в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Цих вимог судами попередніх інстанцій дотримано.

За змістом ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.

Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини в кримінальному процесі та ухвалення законного та справедливого рішення у справі.

Статтею 87 КПК України визначено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Питання допустимості доказів вирішує суд під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. Сторони кримінального провадження під час судового розгляду мають право подавати клопотання про визнання доказів недопустимими (ст. 89 КПК України).

Суд першої інстанції згідно з вимогами ст. ст. 85-90, 94 КПК України дослідив та оцінив надані стороною обвинувачення докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності - з точки достатності та взаємозв`язку, й встановив, що вони відповідають зазначеним критеріям, узгоджуються між собою та повною мірою підтверджують висновок про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України. З такою позицією погодився і суд апеляційної інстанції, за винятком одного з тверджень при викладі показань свідка ОСОБА_8 у вироку.

Суди зазначили, що винуватість ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 307 КК України, незважаючи на невизнання ним вини, доведена:

- показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , які повідомили, що під час патрулювання в комендантську годину в м. Харкові виявили ОСОБА_6 разом з ОСОБА_10 , у ході з`ясування причин перебування на вулиці засуджений вказав, що має при собі психотропні речовини, які він забрав у вигляді «майстер-кладу» для розкладання «закладок», про що було повідомлено на лінію «102». У подальшому після прибуття слідчо-оперативної групи ОСОБА_6 добровільно видав психотропні речовини, засіб зв`язку, який він використовував для передачі інформації стосовно його незаконної діяльності, та зазначив місця п`яти раніше зроблених ним «закладок»;

- показаннями свідка ОСОБА_10 , співмешканки ОСОБА_6 , яка пояснила, що останній у липні 2023 року запропонував поїхати за «майстер-кладом», мети замовлення якого вона не знала, вказала, що неподалік станції метро «Київська» у м. Харкові шукали місце «закладки», після знаходження її ОСОБА_6 свідку слід було викликати таксі, однак зробити цього вона не встигла, оскільки разом із останнім була зупинена працівниками поліції;

- даними протоколів слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій з додатками, серед яких, протоколи огляду місця події від 18 липня 2023 року, згідно з якими виявлено і вилучено психотропні речовини, на які вказав ОСОБА_6 , засіб зв`язку, який ним використовувався для здійснення незаконної діяльності, протокол огляду належного ОСОБА_6 електронного пристрою марки «Apple» моделі «iPod» від 18 липня 2023 року, у якому містилося листування з оператором інтернет - магазину з продажу наркотичних засобів та психотропних речовин щодо місцезнаходження «закладок», протокол затримання ОСОБА_6 від 18 липня 2023 року;

- висновками експертів від 18, 31 липня та 25 серпня 2023 року, згідно з якими вилучена у ОСОБА_6 та на місці «закладок» речовина, що надана на дослідження, є психотропна речовина, обіг якої заборонено - «PVP»;

- іншими письмовими матеріалами, які було безпосередньо досліджено у судовому засіданні.

Стосовно тверджень захисника щодо недопустимості окремих доказів, а саме протоколів огляду місця події та огляду предмета, у зв`язку з тим, що ці слідчі дії проведені 18 липня 2023 року в нічний час із затриманим ОСОБА_6 , за відсутності захисника, то вони були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та правильно визнані необґрунтованими.

Відповідно до ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети.

Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, роз`яснюються їх права і обов`язки, передбачені КПК України, а також відповідальність, встановлена законом.

При цьому проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 години до 6 години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.

Підстав вважати, що стороною обвинувачення цих вимог у кримінальному провадженні не дотримано немає.

З матеріалів провадження убачається, що ОСОБА_6 було виявлено правоохоронцями під час комендантської години у м. Харкові безпосередньо під час вчинення кримінального правопорушення, він особисто повідомив, що зберігає при собі психотропні речовини з метою їх подальшого збуту.

Працівниками поліції вжито необхідних заходів реагування, зокрема, повідомлено про вчинення кримінального правопорушення на лінію «102», після чого на місце події виїхала слідчо-оперативна група, а до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за ч. 2 ст. 307 КК України.

Це і був той самий невідкладний випадок у розумінні ст. 223 КПК України, коли огляд місця події, предмету були необхідними слідчими діями, затримка у проведенні яких могла призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного, про що зазначали і суди першої та апеляційної інстанцій.

Твердження захисника про протилежне не заслуговують на увагу.

Згідно зі ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних.

Слід зауважити, що проведення цих слідчих (розшукових) дій зафіксовано на відеозаписах, які здійснювалися безперервно під час відповідної дії, та є додатками до протоколів. Протоколи складено з дотриманням вимог ст. 104 КПК України.

Зі змісту протоколів з додатками видно, що ОСОБА_6 на кожному з етапів було роз`яснено суть слідчої дії, яка проводиться, його права, серед яких і право на правничу допомогу, жодних клопотань, заперечень чи зауважень від нього не надходило, не зафіксовано їх і у протоколах.

Незважаючи на вказівку сторони захисту щодо відсутності захисника під час проведення цих дій, слід зауважити, що КПК України не містить обов`язкової вимоги до слідчого, прокурора залучати захисника, окрім випадків прямо передбачених законом.

Стосовно незаконності проведення огляду засобу зв`язку ОСОБА_6 , слід зазначити таке.

Статтею 31 Конституції України визначено, що кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з`ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Частиною 4 ст. 258 КПК України чітко визначено різновиди втручання в приватне спілкування: 1) аудіо-, відеоконтроль особи; 2) арешт, огляд і виїмка кореспонденції; 3) зняття інформації з електронних комунікаційних мереж; 4) зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Сутність такої негласної слідчої (розшукової) дії як зняття інформації з електронних інформаційних систем полягає у здійсненні на підставі ухвали слідчого судді пошуку, виявлення і фіксації відомостей, що містяться в електронній інформаційній системі або її частин, доступ до яких обмежений власником, володільцем або утримувачем системи, розміщенням її у публічно недоступному місці, житлі чи іншому володінні особи або логічним захистом доступу, а також отримання таких відомостей без відома її власника, володільця або утримувача.

Зняття інформації з електронних інформаційних систем або їх частин можливе без дозволу слідчого судді, якщо доступ до них не обмежується їх власником, володільцем або утримувачем або не пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

За матеріалами справи, засуджений добровільно надав належний йому електронний пристрій марки «Apple» моделі «iPod», самостійно його розблокував, продемонстрував наявну у ньому інформацію щодо розміщених «закладок», після чого, передав його правоохоронцям, що чітко зафіксовано на безперервному відеозаписі з місця події.

При проведенні огляду слідчий роз`яснив ОСОБА_6 сутність цієї слідчої дії, попередив про можливе втручання у гарантовані Конституцією України права та свободи, роз`яснив право на правничу допомогу, запитав чи хоче засуджений на цьому етапі зупинитись і залучити захисника, на що отримав негативну відповідь, після чого, одержав добровільну письмову згоду на огляд електронного пристрою, яка наявна у матеріалах справи.

Отже, об`єктивних даних про те, що вказаний доступ був обмежений власником або пов`язаний з подоланням систем логічного захисту, немає. Не вказує про це і захисник у касаційній скарзі.

Наведене узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у справах № 683/642/20, № 161/5817/22, № 761/17098/15-к.

Стосовно порушення прав та свобод ОСОБА_6 під час затримання, то Суд акцентує увагу на такому.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 КПК України уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, зокрема, у випадках:

1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

Цією ж статтею закріплено, що уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз`яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 КПК України, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обов`язково складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених ст. 104 КПК України, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень ст. 209 цього Кодексу; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов`язків затриманого.

Наведені положення кореспондують зі ст. 29 Основного Закону.

Суди встановили, що у зазначеному кримінальному провадженні у правоохоронних органів були законні підстави для затримання ОСОБА_6 .

Одночасно з цим, суди погодилися з твердженнями захисника щодо невідповідності часу і місця затримання ОСОБА_6 тим, що зафіксовані у протоколі від 18 липня 2023 року, однак, вказали, що наведене не свідчить автоматично про порушення прав і свобод затриманого.

Верховний Суд погоджується з такою позицією судів, адже за усталеною практикою касаційного суду сам по собі факт наявності різниці в часі не впливає на законність проведених дій, допустимість доказів, ця неточність може бути усунута шляхом констатації фактичного часу затримання у судовому рішенні. У кожному конкретному випадку суду слід перевіряти яким чином допущене порушення вплинуло на права і свободи особи.

Апеляційний суд в ухвалі констатував, що фактичне затримання ОСОБА_6 відбулось між 00:52 та 01:35 в процесі огляду місця події.

При цьому зазначив, що правоохоронцями загалом вчинялись дії, направлені на забезпечення дотримання як норм КПК України, так і прав засудженого, а тому не знайшов підстав для визнання доказів недопустимими.

Зважаючи на те, що затримання в порядку статей 207 або 208 КПК України за визначенням є несподіваною для його учасників подією, що зумовлює неможливість забезпечити присутність захисника в той час і в тому місці, де може відбутися таке затримання, то його відсутність не може вважатися порушенням кримінального процесуального закону, як про це стверджує касатор.

Регіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги про затримання ОСОБА_6 стороною обвинувачення було повідомлено того ж дня, для захисту його інтересів залучено професійного адвоката ОСОБА_7 , яка брала участь на всіх етапах кримінального провадження, даних про неналежне виконання нею своїх обов`язків матеріали справи не містять. Порушення права на захист у цьому кримінальному провадженні не встановлено.

Законність затримання ОСОБА_6 перевірялась як на стадії досудового розслідування, так і на стадії судового розгляду.

Зокрема, слідчий суддя доручив ТУ ДБР у м. Полтаві провести перевірку обставин, викладених ОСОБА_6 щодо застосування до нього недозволених заходів під час затримання.

Суд першої інстанції також проаналізував твердження засудженого щодо порушення його прав у ніч з 17 на 18 липня 2023 року працівниками поліції, однак визнав їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.

У вироку суд зазначив, що постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, від 19 липня 2024 року закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 вересня 2023 року за № 62023170020002083, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, у зв`язку з тим, що в діянні службових осіб ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області відсутній склад цього кримінального правопорушення.

Подібну поведінку ОСОБА_6 суди правильно розцінили як обрану ним тактику захисту, що спрямована на уникнення ним кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 307 КК України.

Що стосується неправильної кваліфікації дій засудженого за цією статтею, зважаючи на відсутність у нього умислу на збут, то така позиція захисту є необґрунтованою.

Захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі вказує, що суди зробили помилкові висновки на основі показань свідка ОСОБА_10 . Разом з тим, поза її увагою залишилось те, що суд касаційної інстанції з огляду на вимоги ст. 433 КПК України не вправі повторно досліджувати докази і надавати їм іншу оцінку, ніж та, яку надали суди попередніх інстанцій.

У вироку чітко відображено показання свідка ОСОБА_10 , яка зазначила, що її співмешканець ОСОБА_6 у липні 2023 року запропонував їй поїхати за «майстер-кладом», який вона не замовляла, мети його замовлення засудженим не знала. Неподалік станції метро «Київська» у м. Харкові вони разом шукали місце «закладки».

Наведені показання не спростовують умислу ОСОБА_6 на збут психотропних речовин. Натомість сторона захисту надає власну оцінку показанням свідка, яка не узгоджується з дійсним значенням слів ОСОБА_10 .

Спільне вживання психотропних речовин упродовж певного часу не спростовує того, що ОСОБА_6 придбавав їх не лише для власного вживання, як стверджує захисник, а й одночасно з цим займався незаконною діяльністю з продажу наркотичних засобів та психотропних речовин задля одержання прибутку.

Умисел на збут психотропних речовин підтверджується й іншими встановленими у справі обставинами, зокрема, листуванням ОСОБА_6 у месенджері з оператором інтернет - магазину з продажу наркотичних засобів та психотропних речовин, з яким він обумовив правила та оплату співпраці, та якому надсилав звіт та координати зроблених, як мінімум п`яти «закладок» для невстановленого споживача.

До того ж засудженого було затримано з упакуванням, у якому містилися 19 полімерних згортків, обмотаних ізолюючою стрічкою з розфасованою у них особливо небезпечною психотропною речовиною, масою у перерахунку на масу речовини 3,7085 г, а також полімерний згорток, масою у перерахунку на масу речовини 0,1699 г, тобто у розмірі, що значно перевищує обсяг для власного вживання.

Характер фасування, пакування психотропної речовини, її розмір, а також співпраця з інтернет-магазином щодо її продажу, шляхом розкладання «закладок», беззаперечно свідчать про винуватість ОСОБА_6 у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту та збут особливо небезпечних психотропних речовин, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, перевірив доводи апеляційних скарг сторони обвинувачення, а також сторони захисту, які є майже ідентичними до тих, що містяться у касаційній скарзі захисника ОСОБА_7 , визнав їх слушними в частині, що стосувалася відображення у вироку показань свідка ОСОБА_8 та інкримінування ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 307 КК України кваліфікуючої ознаки

«повторність», а в решті необґрунтованими, та навів в ухвалі мотиви на підтвердження своїх висновків.

Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК України є законними, обґрунтованими та вмотивованими.

Мотиви щодо незгоди з вироком і ухвалою, на які посилається захисник у касаційній скарзі, не спростовують правильності висновків судів і не містять переконливих доводів, які б дозволили Верховному Суду дійти висновку про порушення норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника ОСОБА_7 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Київського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 04 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_13 ОСОБА_2 ОСОБА_3