Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №347/752/21 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 347/752/21

провадження № 51-3169 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ( у режимі

відеоконференції),

засудженого ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 на вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2024 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021090000000165, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 199, ч. 1 ст. 204 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Косівського районного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2024 року ОСОБА_8 засуджено за:

- ч. 1 ст. 199 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- ч.1 ст. 204 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85000 грн, із конфіскацією та знищенням незаконно виготовлених товарів.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_9 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з конфіскацією та знищенням незаконно виготовлених товарів.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні, скасовано арешт на майно.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2025 року апеляційні скарги обвинуваченого, захисника, а також прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 серпня 2025 року засудженого ОСОБА_8 звільнено від призначеного покарання на підставі ч. 1 ст. 78 КК України, у зв`язку із закінченням іспитового строку.

ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що він, за обставин, детально наведених у вироку, діючи умисно, з корисливих мотивів, не будучи зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності та не маючи відповідних дозволів (ліцензії), якими встановлювався порядок виробництва та обігу підакцизних товарів, у невстановлені досудовим розслідуванням час, місці придбав незаконно виготовлені алкогольні напої з наклеєними на них підробленими марками акцизного податку з метою збуту, які зберігав за місцем проживання і, транспортуючи на власному автомобілі марки Skoda-Octavia, д. р. н. НОМЕР_1 , збував ОСОБА_10 , зокрема, 13 серпня та 08 вересня 2020 року біля автозаправної станції «GOG», що в м. Косів по вул. Дружби, 84 Івано-Франківської області, три пляшки алкогольних напоїв з підробленими марками акцизного податку за 160 грн та сорок таких пляшок за 1900 грн відповідно.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог КПК України та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження у порядку п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України через відсутність в його діяннях складу інкримінованих злочинів.

Зазначає, що він не мав умислу та корисливого мотиву на їх вчинення, тому що придбав алкогольні напої для власних цілей і продав їх без отримання прибутку, при цьому він не був обізнаний про їх незаконне походження й підробленість марок акцизного податку. Звертає увагу на те, що за висновком експерта частина товарів відповідала державним стандартам.

Вважає, що в основу вироку покладено недопустимі докази, а саме показання свідка ОСОБА_10 через їх недостовірність та не встановлення судом його особи, а також результати здійснених за участі цього свідка негласних слідчих (розшукових) дій.

Суд апеляційної інстанції допущені порушення проігнорував, доводи апеляційних скарг сторони захисту належним чином не перевірив та в ухвалі відповідей на них не дав.

В решті засуджений висловлює доводи, які стосуються оскарження фактичних обставин справи та дає власну оцінку доказам.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_8 та його захисники ОСОБА_6 й ОСОБА_7 в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 у суді касаційної інстанції висловилася про безпідставність доводів касаційної скарги засудженого та просила залишити її без задоволення.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі засудженого, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.

Під час розгляду даного кримінального провадження місцевий суд, з висновками якого погодилася й апеляційна інстанція, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність поза розумним сумнівом вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 199, ч. 1 ст. 204 КК України.

Суди зазначили, що вина ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих злочинів повністю доведена, зокрема, показаннямисамого засудженого, котрий хоча і не визнав сою вину у вчиненому, однак не заперечував, що продав ОСОБА_10 два ящики алкоголю. Послідовними показаннями свідка ОСОБА_10 про те, що він перший раз придбав у ОСОБА_8 три пляшки алкоголю (горілки) на пробу, для реалізації в своєму закладі, який планував відкрити. Засуджений запевняв, що горілку він дістає із заводу, тому вона якісна. Однак, вживши її, свідку стало погано, після чого він звернувся до правоохоронних органів. Пізніше, свідок придбав у ОСОБА_8 ще 40 пляшок алкоголю (два ящики). Протоколом огляду та вручення грошових кошів для проведення контролю за вчиненням злочину про те, що ОСОБА_11 добровільно надав 2000 гривень для викриття осіб, які можуть вчинити кримінальне правопорушення. Показаннями свідка ОСОБА_12 про те, що він надав ОСОБА_10 номер телефону ОСОБА_8 , для купівлі в останнього алкоголю, й був присутнім під час їхньої першої зустрічі та продажу трьох пляшок алкоголю, на території АЗС. Даними протоколу слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_10 про те, що свідок на території АЗС «GOG» детально показав обставини щодо реалізації ОСОБА_8 підроблених горілчаних виробів із підробленими марками акцизного податку. Протоколом огляду предметів від 10.09.2020 зафіксовано огляд скляних пляшок з горілчаними виробами, наданих ОСОБА_10 , які він придбав у ОСОБА_8 . Висновком експерта від 25.09.20202 встановлено, що надані на дослідження марки акцизного податку для алкогольних напоїв серіями та номерами: 26 АААИ №228757; 17 АААН № 033083 за способами нанесення зображень та первинними елементами захисту не відповідають маркам акцизного податку для алкогольних напоїв, які знаходяться в офіційному обігу. Даними висновку експерта №СЕ-19/109/11/3-344МРВ/20 про те, що надані на дослідження рідини в двох скляних пляшках ємкістю по 0,5 л. кожна з написами на етикетках «Пшенична» та «Забава Мисливська» є спиртовмісними рідинами, які за органолептичними показниками та міцністю не відповідають вимогам ДСТУ 4256:2003 «Горілки і горілки особливі. Технічні умови». Висновком експерта №СЕ-19/109/11/3-349МРВ/20 підтверджено, що надані на дослідження рідини в 20-ти скляних пляшках ємкістю по 0,5 л. кожна з написами на етикетках «Пшенична» є спиртовмісними рідинами, які за показником повноти наливу, органолептичними показниками та міцністю не відповідають вимогам ДСТУ 4256:2003 «Горілки і горілки особливі. Технічні умови». Надані на дослідження рідини в двадцяти скляних пляшках ємкістю 0,5 л. кожна з написами на етикетках «Житня сльоза» є алкогольним напоєм-горілкою, яка відповідає вимогам державного стандарту ДСТУ 4256:2003 «Горілки і горілки особливі. Технічні умови». Даними висновку експерта №СЕ-19/109/8/7-330ТД/20 встановлено, що всі сорок марок акцизного податку для алкогольних напоїв з відповідними номерами та серіями за способами нанесення зображень та первинними елементами захисту не відповідають маркам акцизного податку для алкогольних напоїв, які знаходяться в офіційному обігу.Даними протоколу про результати проведення НСРД від 27.11.2020, в якому зафіксовано факт продажу ОСОБА_8 свідку ОСОБА_10 двох ящиків алкоголю за 1900 грн та розрахунок коштів. Крім того, зафіксовано розмови між свідком та засудженим, котрий повідомляв ОСОБА_10 , що має на продаж алкогольні напої та сигарети різної якості, у достатньо великих розмірах, за цінами, нижче ринкових. На прохання свідка продати йому на визначений день сім-вісім ящиків алкоголю, щоб не було ніякого зупину, засуджений відповів: «нема проблем, лавочка качає». При цьому ОСОБА_8 вказував про можливість тривалої співпраці зі свідком, а також те, що при купівлі товару у великих розмірах можливо отримати певні цінові знижки. Протоколом за результатами проведення НСРД зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж у якому зафіксовано записи розмов ОСОБА_8 зі свідком щодо продажу алкоголю, а також іншими доказами.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції оцінив усі надані сторонами докази в їх сукупності та взаємозв`язку, й дійшов переконливого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого «поза розумним сумнівом», оскільки вони прямо та непрямо підтверджують існування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Засуджений скаржиться на відсутність в його діях складу інкримінованих злочинів через те, що немає жодних доказів, які б доводили наявність у нього прямого умислу та корисливого мотиву на їх вчинення. Ці доводи не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Умисел є формою вини, яка визначається, як психічне ставлення особи до своїх дій або бездіяльності та їхніх наслідків (статті 23, 24 КК України). Тому питання про наявність в особи умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, ураховуючи, зокрема, обстановку вчинення злочину, поведінку винного до, під час і після злочину, причини припинення злочинних дій та ін.

Суб`єктивна сторона кримінальних правопорушень, інкримінованих ОСОБА_8 , характеризується лише прямим умислом, тобто коли суб`єкт злочину усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого злочину, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

За встановлених судами фактичних обставин, поведінка засудженого ОСОБА_8 свідчила про те, що він усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання.

Так, суд першої інстанції обґрунтовано проаналізував та взяв до уваги обставини придбання і реалізації засудженим незаконно виготовлених алкогольних напоїв, які містили підроблені марки акцизного податку, порядок їх продажу, й поведінку ОСОБА_8 під час вчинення злочинів, зокрема те, що він під час зустрічей повідомляв свідку ОСОБА_10 про можливість на постійній основі продавати останньому алкогольні напої різної якості, за цінами, які нижче ринкових. На прохання свідка продати йому сім-вісім ящиків алкоголю, засуджений відповів: «нема проблем, лавочка качає», а також вказував про наявність певних цінових знижок при купівлі товару у великих розмірах та можливість тривалої співпраці. Таким чином, встановлені місцевим судом обставини свідчать про те, що засуджений ОСОБА_8 протягом певного часу, з метою отримання прибутку, здійснював продаж алкогольних напоїв, й знав про те, вони не відповідають державним стандартам та мають підроблені марки акцизного податку.

За таких обставин, посилання засудженого на те, що він не мав умислу та корисливого мотиву, а тому в його діях відсутній склад інкримінованих кримінальних правопорушень, є неприйнятними.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність судових рішень щодо наявності в діях ОСОБА_8 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 204, ч.1 ст. 199 КК України, у касаційній скарзі не наведено.

Що стосується посилань засудженого на окрему думку судді Івано-Франківського апеляційного суду ОСОБА_13 в даній справі, то слід зауважити, що окрема думка судді не є судовим рішенням, а тому не має прецедентного значення і, відповідно до ч. 3 ст. 375 КПК України, є лише правом кожного судді із колегії суддів викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.

Засуджений скаржиться на те, що в основу вироку покладено недопустимі докази, а саме показання свідка ОСОБА_10 , а також протокол за результатами НСРД за участі останнього. З цього приводу слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції належним чином дослідив усі докази, оцінив їх в нарадчій кімнаті і дав кожному з них відповідну оцінку. В свою чергу, суд апеляційної інстанції в межах перевірки аналогічних доводів сторони захисту про недопустимість доказів у провадженні дійшов висновку про їх безпідставність.

Зокрема, були предметом належної перевірки апеляційного суду та обґрунтовано визнані безпідставними доводи сторони захисту про недопустимість показань свідка ОСОБА_10 через їх недостовірність й не встановлення місцевим судом його особи.

Із матеріалів кримінального провадження слідує, що місцевий суд у відповідності до вимог ст.352 КПК України перед допитом свідка ОСОБА_10 встановив відомості про його особу й попередив останнього про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання. Допит цього свідка відбувався в присутності обвинуваченого та його захисника, що надавало стороні захисту реалізувати своє право на допит свідка обвинувачення в судовому засіданні. Той факт, що свідок ОСОБА_10 не повідомив суд про зміну свого прізвища на ОСОБА_14 не нівелює доказове значення його показань, тому що на момент їх отримання не було жодних сумнівів у тому, хто саме дає показання. Суд нагадує, що процесуальні критерії недопустимості доказів, передбачені ст. 87 КПК України, пов`язані лише з істотними порушеннями прав та свобод людини (порушення права на захист, порушення права на перехресний допит, катування, тощо). Ураховуючи наведене, допит свідка ОСОБА_10 відбувався з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, тому місцевий суд мав усі підстави вважати такі показання допустимим доказом.

У контексті викладеного доводи засудженого про недопустимість протоколів за результатами НСРД, здійснених за участі свідка ОСОБА_10 , теж неприйнятні.

Щодо аргументів ОСОБА_8 про наявність провокації злочину з боку правоохоронних органів та свідка ОСОБА_10 через наявність інформації про притягнення цього свідка до адміністративної відповідальності та можливу його участь в інших кримінальних провадженнях, слід зазначити таке.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що наявність у заявника судимостей, а також його співпраця з органами розслідування в інших кримінальних провадженнях самі по собі не свідчать про наявність провокації. НСРД, у тому числі, контроль за вчиненням злочину, можуть проводитися і штатними працівниками правоохоронного органу, а тому багаторазова участь у таких операціях не може свідчити про наявність провокації ( до прикладу, постанова ВС від 30 січня 2024 року в справі №725/1375/19).

Відповідно до усталеної судової практики, для відмежування провокації злочину від допустимої поведінки правоохоронних органів, необхідно з`ясувати питання, зокрема: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів (див. постанови ВС у справах №303/1425/18, 991/1710/22).

Суди першої та апеляційної інстанцій детально проаналізували аргументи сторони захисту на підтвердження наявності провокації у цьому провадженні та встановили, що свідок ОСОБА_10 самостійно звернувся з відповідною заявою про вчинення злочину до правоохоронних органів після придбання у ОСОБА_8 неякісних горілчаних виробів. Після чого правоохоронні органи долучилися до фіксації протиправної діяльності ОСОБА_8 і розпочали проводити контроль за вчиненням злочину, що свідчить про їх пасивну роль, яка проявилася лише у належній фіксації ходу вчинення злочину. При цьому дії свідка ОСОБА_10 теж не були активними. Визначальним фактором була саме активна поведінка ОСОБА_8 , який не заперечував про добровільний характер своїх дій, вказував, що з власної ініціативи продав свідку ОСОБА_10 два ящики горілки, яку купував для святкування дня народження й хотів повернути витрачені кошти через відмінене свято, однак такі дії не вважав протиправними.

Отже, суди повно з`ясували відповідні обставини і ознак, притаманних провокації злочину, у діях правоохоронних органів або свідка ОСОБА_10 не виявили. Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком, оскільки він відповідає критеріям оцінки, визначеним прецедентною практикою ЄСПЛ стосовно приписів п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та в порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційних скарг сторони захисту та прокурора, навів в ухвалі змістовні мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому доводи засудженого про протилежне теж неприйнятні.

Засуджений ОСОБА_8 у касаційній скарзі також висловлює доводи щодо неповноти судового розгляду, оскаржує фактичні обставини справи, дає власну оцінку доказам та просить закрити кримінальне провадження через відсутність в його діях складу інкримінованих злочинів.

Проте суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому згідно норм ст.433 КПК України не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого немає.

У зв`язку із цим та, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення необхідно залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2024 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_15 ОСОБА_3