Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №381/1983/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 381/1983/24

провадження № 51-1167 км 26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скарг прокурора, яка брала участь у розгляді провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року у кримінальному провадженні № 12024111310000174 за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2025 року ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, з підстав, передбачених ст. 47 КК України, з передачею його на поруки ТОВ «Вентиляційні системи» за умови, що протягом року з дня передачі на поруки він виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 закрито.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

Відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він умисно, в порушення ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», нехтуючи своїм конституційним обов`язком, ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період, за відсутності підстав для відстрочки від призову на військову службу. А саме, отримавши 19 грудня 2023 року мобілізаційне розпорядження та повістку про необхідність прибуття 26 грудня 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшої відправки до військової частини, у зазначений час до цього центру не з`явився, ухилившись таким чином від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, оскільки суд першої інстанції, визнаючи щире каяття як необхідну умову застосування ст. 47 КК України, не врахував фактичні обставини справи та поведінку ОСОБА_7 після вчинення ним кримінального правопорушення, яка свідчить про відсутність каяття і подальше уникнення призову під час мобілізації. Крім того, судом не було враховано підвищену суспільну небезпечність скоєного в умовах збройної агресії з боку іншої держави. Тому прокурор вважає, що підстав для звільнення винного з передачею його на поруки немає.

Суд апеляційної інстанції на ці доводи належної відповіді не дав, а тому ухвала цього суду постановлена з порушення вимог ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу надійшло заперечення від захисника ОСОБА_6 , де він посилається на те, що прокурором у скарзі викладена інформація, яка не відповідає дійсності, стверджує про наявність передбачених законом підстав до закриття кримінального провадження. А тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Прокурор у суді касаційної інстанції підтримала скаргу та просила її задовольнити, скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Засуджений та його захисник у судовому засіданні заперечували проти задоволення скарги та просили залишити судові рішення без змін.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Відповідно до вимог ст. 370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Доводи прокурора про неправильне застосування судом норм ст. 47 КК України, заслуговують на увагу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Статтею 47 КК України регламентовано, що особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та щиро покаялися, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

У диспозиції вказаної норми передбачено таку обов`язкову передумову звільнення, як щире каяття особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Суд касаційної інстанції у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне зменшити негативні наслідки або усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодування завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Висновки суду мають ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, а саме на відомостях про вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки, поведінку до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, соціально-демографічні властивості та соціально-психологічну характеристику. Факт щирого каяття особи повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у його вчиненні, щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки. Адже щире каяття - це не формальна вказівка, а відповідне ставлення особи до вчиненого, яке передбачає бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.

Суд при вирішенні питання про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 на підставі ст. 47 КК України врахував визнання вини обвинуваченим, проходження ним ВЛК та оформлення відстрочки від призову по мобілізації у зв`язку з його бронюванням. І ці обставини, з урахуванням клопотання трудового колективу, визнав достатніми для застосування звільнення винного від кримінальної відповідальності з передачею на поруки.

Однак згідно встановленої судом хронологічної послідовності подій вбачається, що ОСОБА_7 , будучи визнаний придатним до військової служби та отримавши повістку про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 та не маючи законних підстав для відстрочки, на виклик на з`явився.

Після скерування 26 квітня 2024 року до суду обвинувального акту щодо нього, ОСОБА_7 продовжував ухилятися від мобілізації. І лише 28 листопада 2024 року (тобто через 11 місяців) він повторно пройшов ВЛК, 03 лютого 2025 року уточнив свої дані в реєстрі та отримав відстрочку від призову по мобілізації у зв`язку з його бронюванням.

Таким чином, подальші дії обвинуваченого не свідчать про усвідомлення ним протиправності своїх дій, засудження їх, реальний жаль з приводу скоєного та прагнення виправити свою поведінку, що могло би свідчити про наявність щирого каяття. Навпаки, перебіг послідовних дій ОСОБА_7 протягом тривалого часу (майже рік) свідчить про те, що він, знаючи про пред`явлене йому обвинувачення, продовжував без передбачених законом підстав ухилятися від призову по мобілізації, затягував час аж до моменту, коли внаслідок його цілеспрямованих дій були створені обставини, що сприяли подальшому оформленню бронювання.

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що в державі діє воєнний стан, введений на території України Указом Президента України за від 24 лютого 2022 року № 64/2022. Його дія неодноразово продовжувалася указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» і триває на цей час, загальної мобілізації військовозобов`язаних не скасовано. В умовах воєнного стану вказане кримінальне правопорушення має особливий суспільний резонанс, а дії обвинуваченого, який ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, нівелюють важливість виконання конституційного обов`язку іншими громадянами.

Таким чином, колегія суддів констатує, що наведені дії ОСОБА_7 не були спрямовані на виправлення своєї поведінки, створення у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки, а отже вони не співвідносяться з поняттям щирого каяття. А томувисновки суду про його наявність не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Крім того, однією з підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки трудовому колективу на підставі ст. 47 КК України є відсутність ознак ухилення від заходів виховного характеру, який має здійснювати трудовий колектив.

Матеріали кримінального провадження містять протокол загальних зборів та клопотання трудового колективу про передачу ОСОБА_7 на поруки, де колектив зобов`язується здійснювати позитивний виховний вплив на обвинуваченого. Проте судом не було встановлено реальну можливість здійснення такого позитивного впливу трудового колективу з огляду на обвинувачення особи у вчиненні ухилення від призову на військову службу під час мобілізації. Адже виховний вплив, у тому числі, передбачає обов`язок колективу контролювати, щоб особа не вчиняла аналогічних дій, за які її було притягнуто до кримінальної відповідальності. У той же час, як було сказано вище, дії ОСОБА_7 після пред`явлення йому обвинувачення були спрямовані на уникнення від мобілізації, але вже шляхом бронювання. Тобто, у цьому кримінальному провадженні не вбачається, яким чином трудовий колектив спроможний здійснити виховний вплив на ОСОБА_7 .

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок судів про можливість застосування у даному випадку положень ст. 47 КК України є непереконливим.

У контексті викладеного суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та, в порушення вимог кримінального процесуального закону, належним чином висновки щодо можливості застосування до ОСОБА_7 ст. 47 КК України не обґрунтував, що є істотними порушеннями вимог КПК України.

Апеляційний суд цих порушень не виправив, а тому судові рішення підлягають скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати судові рішення.

З цих підстав суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_8 ОСОБА_3