Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №307/3257/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 307/3257/23

провадження № 61-4637св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Дубівське споживче товариство;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_3 ;

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Мокрянина Миколи Миколайовича на постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 березня 2026 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Мацунича М. В., Джуги С. Д.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року Дубівське споживче товариство звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що Дубівському споживчому товариству на праві власності належала будівля торгового комплексу загальною площею 1 382,7 кв. м, розташована по АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право колективної власності на нерухоме майно від 19 червня 2006 року № 08.

Крім цього, згідно з державним актом на право постійного користування землею II-ЗК № 001767 від 26 листопада 1998 року, у постійному користуванні Дубівського споживчого товариства перебувала земельна ділянка площею 0,207 га, розташована по АДРЕСА_1 для обслуговування торгового комплексу.

На підставі цього державного акта на замовлення Дубівського споживчого товариства розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), за результатами якої 12 квітня 2018 року у Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку площею 0,2000 га, кадастровий номер 2124482800:05:002:0105, розташовану у АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Внаслідок укладення трьох договорів купівлі-продажу Дубівське споживче товариство продало ОСОБА_1 частину торгового комплексу загальною площею 687,6 кв. м.

Так, на підставі договору купівлі-продажу 23/100 частин торгового комплексу від 11 травня 2007 року № 4307 Дубівське споживче товариство продало ОСОБА_1 вбудовані приміщення будівлі торгового комплексу, загальною площею 324,4 кв. м, з яких: на першому поверсі будівлі приміщення з № 1 по № 6 включно та з № 8 по № 12 включно, площею 155,0 кв. м.; на другому поверсі приміщення з № 39 по № 43 включно, площею 169,4 кв. м.

Згідно з договором купівлі-продажу 5/100 частини торгового комплексу від 18 червня 2009 року № 3769 позивач продав ОСОБА_1 вбудоване приміщення будівлі вказаного торгового комплексу, загальною площею 72,9 кв. м, що знаходиться у підвальному приміщенні будівлі торгового комплексу.

За договором купівлі-продажу 72/100 частини торгового комплексу від 30 липня 2013 року № 865, Дубівське споживче товариство продало ОСОБА_1 вбудоване приміщення будівлі торгового комплексу, загальною площею 290,3 кв. м, а саме підвальне приміщення площею 199,8 кв. м., терасу площею 80,0 кв. м., сходи площею 10,5 кв. м.

Однак у жовтні 2021 року позивач довідався про те, що ОСОБА_1 у серпні 2020 року зареєструвала за собою право власності на цілу будівлю вказаного торгового комплексу (на 1/1 частку), загальною площею 1 382,7 кв. м, усупереч тому, що нею було фактично придбано тільки приміщення площею 687,6 кв. м.

В подальшому, за договорами купівлі-продажу від 12 грудня 2020 року ОСОБА_1 продала своєму сину ОСОБА_2 будівлю торгового комплексу (1/1 частку), загальною площею 1 382,7 кв. м, та земельну ділянку площею 0,2 га, кадастровий номер 2124482800:05:002:0105, розташовану у АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Оскільки ОСОБА_1 придбала тільки частину будівлі торгового комплексу площею 687,6 кв. м, а у власності позивача залишалася 51/100 частина будівлі загальною площею 695,1 кв. м, то правові підстави для проведення реєстрації за ОСОБА_1 права власності на цілу будівлю торгового комплексу, були відсутні

Позивач зазначав, що у договорі купівлі-продажу від 30 липня 2013 року № 865 безпідставно вказано про відчуження 72/100 частин торгового комплексу, оскільки за цим правочином було відчужено приміщення будівлі торгового комплексу загальною площею 290,3 кв. м, що насправді становило тільки 21/100 частин будівлі торгового комплексу.

Воля позивача, як власника, на відчуження ОСОБА_1 частини торгового комплексу площею 695,1 кв. м, що становить 51/100 частину цього об?єкта - була відсутня, однак ОСОБА_1 , а в подальшому її син ОСОБА_2 , незаконно набули право власності на цілу будівлю торгового комплексу, загальною площею 1 382,7 кв. м, а також земельну ділянку площею 0,2 га, кадастровий номер 2124482800:05:002:0105, у АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Недобросовісність дій відповідачів підтверджується також тим, що ОСОБА_1 у 2017 році зверталася до позивача за придбанням частини торгового комплексу - приміщення ресторану площею 338,4 кв. м. Постановою правління Дубівського споживчого товариства від 30 вересня 2017 року № 30 було надано згоду на продаж приміщення ресторану «Калини» згідно поданої заяви ОСОБА_1 . Відповідачці це було достеменно відомо, оскільки вона є членом правління Дубівського споживчого товариства та її підпис наявний на вказаній постанові правління. Однак, подальші дії для купівлі зазначеної частини торгового комплексу ОСОБА_1 вчинені не були.

ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_2 було достеменно відомо, що ОСОБА_1 не належить ціла будівля торгового комплексу, оскільки частина цієї будівлі передавалася їй та її чоловіку в оренду, що підтверджується укладеними з ОСОБА_1 договорами оренди об`єкта нерухомого майна від 01 березня 2015 року № 6, від 02 березня 2017 року № 2, від 02 березня 2020 року № 6 та укладеними із ФОП ОСОБА_4 (чоловіком ОСОБА_1 ) договором оренди об`єкта нерухомого майна від 17 листопада 2014 року № 10, від 01.03.2015 № 7, від 15 січня 2018 року № 8/9, які були укладені вже після вчинення договорів купівлі-продажу від 11 травня 2007 року № 4307, від 18 червня 200 року № 3769, від 30 липня 2013 року № 865.

Враховуючи викладене, Дубівське споживче товариство просило:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 53647920 від 18 серпня 2020 року, вчинене державним реєстратором Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області Паш Михайлом Юрійовичем, згідно якого за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на 1/1 (одну цілу) частину будівлі торгового комплексу, розташованої по АДРЕСА_1 , загальною площею 1 382,7 кв. м;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Дубівського споживчого товариства приміщення будівлі торгового комплексу, розташоване по АДРЕСА_1 , загальною площею 695,1 кв. м, а саме:

- на І (першому) поверсі приміщення згідно нумерації у технічному паспорті: 7 - сходи, площею 18,4 кв. м, 13 - службове приміщення, площею 6,0 кв. м, 14 - коридор, площею 24,0 кв. м, 15 - службове приміщення, площею 3,0 кв. м, 16 - службове приміщення, площею 11,9 кв. м, 17 - службове приміщення, площею 2,1 кв. м, 18 - службове приміщення, площею 9,7 кв. м, 19 - службове приміщення, площею 7,0 кв. м, 20 - службове приміщення, площею 3,2 кв. м, 21 - коридор, площею 29,0 кв. м, 22 - службове приміщення, площею 2,6 кв. м, 23 - коридор, площею 3,9 кв. м, 24 - службове приміщення, площею 7,0 кв. м., 25 - службове приміщення, площею 12,0 кв. м., 26 - службове приміщення, площею 11,8 кв. м, 27 - службове приміщення, площею 6,8 кв. м., 28 - службове приміщення, площею 3,7 кв. м, 29 - службове приміщення, площею 9,6 кв. м, 30 - службове приміщення, площею 3,8 кв. м, 31 - службове приміщення, площею 3,2 кв. м, 32 - службове приміщення, площею 8,2 кв. м, 33 - коридор, площею 6,8 кв. м, 34 - службове приміщення, площею 13,6 кв. м, 35 - службове приміщення, площею 48,2 кв. м, 36 - службове приміщення, площею 114,2 кв. м., 37 - коридор, сходи, площею 41,2 кв. м;

- на ІІ (другому) поверсі приміщення згідно нумерації у технічному паспорті: 38 - коридор, площею 33,8 кв. м, 44 - службове приміщення, площею 6,0 кв. м., 45 - службове приміщення, площею 10,1 кв. м, 46 - службове приміщення, площею 1,4 кв. м., 47 - службове приміщення, площею 1,4 кв. м., 48 - службове приміщення, площею 1,4 кв. м, 49 - коридор, площею 40,9 кв. м, 50 - службове приміщення, площею 7,1 кв. м, 51 - службове приміщення, площею 9,3 кв. м, 52 - службове приміщення, площею 6,0 кв. м, 53 - службове приміщення, площею 9,5 кв. м, 54 - службове приміщення, площею 5,9 кв. м, 55 - службове приміщення, площею 12,8 кв. м, 56 - службове приміщення, площею 6,3 кв. м, 57 - службове приміщення, площею 3,9 кв. м, 58 - службове приміщення, площею 35,5 кв. м, 59 - службове приміщення, площею 8,5 кв. м, 60 - службове приміщення, площею 8,6 кв. м, 61 - службове приміщення, площею 7,6 кв. м, 62 - зал, площею 122,4 кв. м;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 у постійне користування Дубівського споживчого товариства земельну ділянку площею 0,2 га, кадастровий номер 2124482800:05:002:0105, розташовану у АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2025 року у складі судді Бобрушко В. І. позов Дубівського споживчого товариства задоволено частково.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 53647920 від 18 серпня 2020 року, вчинене державним реєстратором Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області Паш М. Ю., згідно якого за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на 1/1 (одну цілу) частину будівлі торгового комплексу, розташованої по АДРЕСА_1 , загальною площею 1 382, 70 кв. м, номер запису про право власності - 37797338, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2148124321244.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Дубівського споживчого товариства приміщення будівлі торгового комплексу, розташованої по АДРЕСА_1 , загальною площею 695,1 кв. м, а саме: на І (першому) поверсі приміщення згідно нумерації у технічному паспорті: 7 - сходи, площею 18, 4 кв. м, 13 - службове приміщення, площею 6,0 кв. м, 14 - коридор, площею 24 ,0 кв. м, 15 - службове приміщення, площею 3,0 кв. м, 16 - службове приміщення, площею 11,9 кв. м, 17 - службове приміщення, площею 2,1 кв. м, 18 - службове приміщення, площею 9,7 кв. м, 19 - службове приміщення, площею 7,0 кв. м, 20 - службове приміщення, площею 3,2 кв. м, 21 - коридор, площею 29,0 кв. м, 22 - службове приміщення, площею 2,6 кв. м, 23 - коридор, площею 3,9 кв. м, 24 - службове приміщення, площею 7,0 кв. м, 25 - службове приміщення, площею 12,0 кв. м, 26 - службове приміщення, площею 11,8 кв. м, 27 - службове приміщення, площею 6,8 кв. м, 28 - службове приміщення, площею 3,7 кв. м, 29 - службове приміщення, площею 9,6 кв. м, 30 - службове приміщення, площею 3,8 кв. м, 31 - службове приміщення, площею 3,2 кв. м, 32 - службове приміщення, площею 8,2 кв. м, 33 - коридор, площею 6,8 кв. м, 34 - службове приміщення, площею 13,6 кв. м, 35 - службове приміщення, площею 48,2 кв. м, 36 - службове приміщення, площею 114,2 кв. м, 37 - коридор, сходи, площею 41,2 кв. м; на ІІ (другому) поверсі приміщення згідно нумерації у технічному паспорті: 38 - коридор, площею 33,8 кв. м, 44 - службове приміщення, площею 6,0 кв. м, 45 - службове приміщення, площею 10,1 кв. м, 46 - службове приміщення, площею 1,4 кв. м, 47 - службове приміщення, площею 1,4 кв. м, 48 - службове приміщення, площею 1,4 кв. м, 49 - коридор, площею 40,9 кв. м, 50 - службове приміщення, площею 7,1 кв. м, 51 - службове приміщення, площею 9,3 кв. м, 52 - службове приміщення, площею 6,0 кв. м, 53 - службове приміщення, площею 9,5 кв. м, 54 - службове приміщення, площею 5,9 кв. м, 55 - службове приміщення, площею 12,8 кв. м, 56 - службове приміщення, площею 6,3 кв. м, 57 - службове приміщення, площею 3,9 кв. м, 58 - службове приміщення, площею 35,5 кв. м, 59 - службове приміщення, площею 8,5 кв. м, 60 - службове приміщення, площею 8,6 кв. м, 61 - службове приміщення, площею 7,6 кв. м, 62 - зал, площею 122,4 кв. м.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 у постійне користування Дубівського споживчого товариства земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 2124482800:05:002:0105, розташовану у АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за трьома договорами купівлі-продажу (від 11 травня 2007 року № 4307, від 18 червня 2009 року № 3769, від 30 липня 2013 року № 865) позивач відчужив ОСОБА_1 лише частину торгового комплексу загальною площею 687,6 кв. м. (49/100). Решта 695,1 кв. м (51/100) вибула з власності позивача поза його волею внаслідок незаконної реєстрації права власності на весь комплекс. Суд відмовив у застосуванні позовної давності, вважаючи, що про порушення права позивач довідався у жовтні 2021 року, а реєстраційні дії вчинені у 2020 році, тобто в межах трирічного строку.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 березня 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову Дубівського споживчого товариства відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на час розгляду справи місцевим судом та ухвалення рішення власником спірної будівлі торгового комплексу та земельної ділянки є ОСОБА_3 (на підставі договорів купівлі-продажу від 22 серпня 2024 року № 617 та № 618), який не був залучений до участі у справі. Визначений позивачем відповідач ОСОБА_2 не є належним відповідачем, оскільки не володіє спірним майном. Суд першої інстанції не з`ясував актуального власника майна, не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача та не попередив позивача про наслідки невчинення цієї процесуальної дії. Крім того, апеляційний суд зазначив, що вимога про скасування рішення державного реєстратора є неефективним способом захисту, а належним способом є віндикаційний позов до останнього набувача.

Оскільки позовна вимога, пред`явлена до ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію за нею права власності на будівлю торгового комплексу є неефективною, що свідчить про обрання позивачем неналежного способу захисту, а позовні вимоги, звернуті до ОСОБА_2 , про витребування майна - пред`явлені до неналежного відповідача, то апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

07 квітня 2026 року представник ОСОБА_3 - адвокат Мокрянин М. М. подав до Верховного Суду через підсистему Електронний суд касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 березня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21, від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 910/6355/20, від 07 лютого 2024 року у справі № 5023/3214/11, від 07 листопада 2024 року у справі № 910/5925/15-г, від 04 грудня 2024 року у справі № 592/13042/21, від 31 січня 2024 року у справі № 760/30720/21, від 08 жовтня 2025 року у справі № 2-1478/11.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2026 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Тячівського районного суду Закарпатської області.

08 червня 2026 року справа № 307/3257/23 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Мокрянина М. М. мотивована тим, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення апеляційних скарг та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, однак у мотивувальній частині судового рішення дав оцінку обставинам справи та зробив висновки щодо прав та інтересів ОСОБА_3 , який не був залучений до участі у справі як належний відповідач.

Оскільки висновки суду про обґрунтованість позову мають бути зроблені за належного суб`єктного складу учасників справи, то мотивувальну частину постанови апеляційного суду необхідно викласти з висновком про відмову в позові через пред`явлення його до неналежних відповідачів.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Фактичні обставини справи

Відповідно до свідоцтва про право колективної власності на нерухоме майно від 19 червня 2006 року № 08 Дубівському споживчому товариству на праві власності належала будівля торгового комплексу, розташована по АДРЕСА_1 , загальною площею 1 382,7 кв. м (т.1 а.с.17).

Право власності позивача на вказане нерухоме майно було зареєстровано 19 червня 2006 року у Тячівському районному підприємстві технічної інвентаризації у реєстровій книзі 3 юр.ст.285 під реєстровим № 09 (т.1 а.с.17).

Крім цього, згідно з державним актом на право постійного користування землею II-ЗК № 001767 від 26 листопада 1998 року, у постійному користуванні Дубівського споживчого товариства знаходилася земельна ділянка площею 0,207 га, розташована по АДРЕСА_1 для обслуговування торгового комплексу (т.1 а.с.70-71).

На підставі рішення Калинівської сільської ради Тячівського району від 05 серпня 2016 року № 195 про внесення та затвердження змін у конфігурації та площі щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, на замовлення Дубівського споживчого товариства розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), за результатами якої 12 квітня 2018 року у Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку площею 0,2000 га, кадастровий номер 2124482800:05:002:0105, розташовану у АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (т.1 а.с.89-92).

Внаслідок укладення трьох договорів купівлі-продажу Дубівське споживче товариство продано ОСОБА_1 частину торгового комплексу загальною площею 687,6 кв. м. за адресою у АДРЕСА_1 .

Так, на підставі договору купівлі-продажу 23/100 частин торгового комплексу від 11 травня 2007 року № 4307, Дубівське споживче товариство продало ОСОБА_1 приміщення будівлі торгового комплексу, загальною площею 324,4 кв. м, з яких: на першому поверсі будівлі приміщення з № 1 по № 6 включно та з № 8 по № 12 включно, загальною площею 155,0 кв. м; на другому поверсі приміщення з № 39 по № 43 включно, площею 169,4 кв. м. (т.1 а.с.40-42).

Згідно договору купівлі-продажу 5/100 частини торгового комплексу від 18 червня 2009 року № 3769 Дубівське споживче товариство продало ОСОБА_1 приміщення будівлі спірного торгового комплексу, загальною площею 72,9 кв. м, що знаходиться у підвальному приміщенні будівлі торгового комплексу (т.1 а.с.55-59).

За договором купівлі-продажу 72/100 частини торгового комплексу від 30 липня 2013 року № 865, Дубівське споживче товариство продало ОСОБА_1 приміщення будівлі торгового комплексу, загальною площею 290,3 кв. м, а саме: підвальне приміщення площею 199,8 кв. м, терасу площею 80,0 кв. м, сходи площею 10,5 кв. м (т.1 а.с.65).

На обґрунтування своїх позовних вимог Дубівське споживче товариство посилалося зокрема на те, що частка проданих приміщень загальною площею 290,3 кв. м за договором купівлі-продажу від 30 липня 2013 року № 865 - реально не становила 72/100 від загальної площі будівлі торгового комплексу.

Апеляційний суд зазначив, що вважає обґрунтованими такі доводи, оскільки загальна площа будівлі торгового комплексу становила 1 382,7 кв. м, а відчужена за цим договором площа приміщень - 290,3 кв. м, що становило тільки 21/100 частину торгового комплексу.

Про факт відчуження продавцем приміщень саме площею 290,3 кв. м свідчать положення договору купівлі-продажу від 30 липня 2013 року № 865 щодо опису предмета продажу, зокрема пункти 1, 3, 9, в яких конкретизовано, що продавець відчужує частину будівлі торгового комплексу загальною площею 290,3 кв. м, котрі згідно технічного паспорту позначені під літ. «А» на плані, а саме: підвальне приміщення площею 199,8 кв. м, терасу площею 80,0 кв. м, сходи площею 10,5 кв. м.

Також про факт відчуження приміщень саме площею 290,3 кв. м свідчать постанови правління Дубівського споживчого товариства від 19 вересня 2012 року № 30 та № 31, якими було надано дозвіл виключно на продаж тераси, площею 90,5 кв. м (що узгоджується із площею продажу разом зі сходами) та підвального приміщення у торговому комплексі, площею 199,8 кв. м (т.1 а.с.60, 61).

Відповідно до технічного висновку від 29 липня 2023 року № 23, складеного ФОП ОСОБА_5 , після укладення договорів купівлі-продажу від 11 травня 2007 року № 4307, від 18 червня 2009 року № 3769, від 30 липня 2013 року № 865, у власності Дубівського споживчого товариства залишилась 51/100 частина будівлі торгового комплексу, розташованого по АДРЕСА_1 загальною площею 695,1 кв. м. (т.1 а.с.104-106).

Через 7 років після укладення договору купівлі-продажу від 30 липня 2013 року № 865, а саме 14 серпня 2020 року ОСОБА_1 зареєструвала за собою право власності на цілу будівлю такого торгового комплексу (на 1/1 частку), загальною площею 1 382,7 кв. м на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу від 11 травня 2007 року № 4307, від 18 червня 2009 року № 3769, від 30 липня 2013 року № 865, усупереч тому, що загалом нею було придбано тільки приміщення площею 687,6 кв. м.

Так, згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 53647920 від 18 серпня 2020 року, прийнятого державним реєстратором Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області Паш Михайлом Юрійовичем (номер запису про право власності 37797338 від 14 серпня 2020 року), за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на 1/1 (одну цілу) частину будівлі торгового комплексу, розташованої по АДРЕСА_1 , загального площею 1 382,7 кв. м, на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу від 11 травня 2007 року № 4307, від 18 червня 2009 року № 3769, від 30 липня 2013 року № 865 (т.1 а.с.66- 67).

Оформивши за собою право власності на всю будівлю торгового комплексу у серпні 2020 року, через чотири місяці, ОСОБА_1 продала будівлю торгового комплексу (1/1 частку), загальною площею 1 382,7 кв. м, своєму сину ОСОБА_2 , згідно договору купівлі-продажу від 12 грудня 2020 року № 1094 (т.1 а.с.69).

Апеляційним судом було встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 22 серпня 2024 року № 617 ОСОБА_3 набув у власність будівлю торгового комплексу у АДРЕСА_1 , загальною площею 1 382,7 кв. м, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав від 22 серпня 2024 року № 392104177.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначила про те, що за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 27 вересня 2020 року № 6401 вона придбала у Калинівської сільської ради за ціною 182 120 грн земельну ділянку площею 0,2 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 2124482800:05:002:0105, у АДРЕСА_1 .

В подальшому, за договором купівлі-продажу від 12 грудня 2020 року № 1095 ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 вказану земельну ділянку (т.1 а.с.68).

Згідно договору купівлі-продажу від 22 серпня 2024 року № 618 ОСОБА_3 набув у власність земельну ділянку площею 0,20 га з кадастровим номером 2124482800:05:002:0105, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав від 22 серпня 2024 року № 392104465.

За таких обставин апеляційним судом було встановлено, що на час розгляду справи місцевим судом та на момент ухвалення рішення суду, власником будівлі торгового комплексу у АДРЕСА_1 , загальною площею 1 382,7 кв. м, а також земельної ділянки площею 0,2 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 2124482800:05:002:0105, за цією ж адресою був ОСОБА_3 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Мокрянина М. М. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22)).

Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) пункт 90). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

Таким чином, за фактичних обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги Дубівського споживчого товариства, заявлені до ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 53647920 від 18 серпня 2020 року, вчинене державним реєстратором Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області Паш Михайлом Юрійовичем, згідно якого за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на 1/1 (одну цілу) частину будівлі торгового комплексу, розташованої по АДРЕСА_1 , загальною площею 1 382,7 кв. м, є неефективним способом захисту. Водночас, врахувавши релевантну практику Верховного Суду, визначив ефективним способом захисту віндикаційний спосіб захисту, у порядку статті 387 ЦК України.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.

Враховуючи викладене, встановивши, що на час розгляду справи місцевим судом та ухвалення рішення власником спірної будівлі торгового комплексу та земельної ділянки є ОСОБА_3 (на підставі договорів купівлі-продажу від 22 серпня 2024 року № 617 та № 618), однак Дубівське споживче товариство позовних вимог до ОСОБА_3 не пред`явило, клопотань про залучення до участі у справі як співвідповідача не заявляло, тому обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, заявлених до ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд у мотивувальній частині судового рішення дав оцінку обставинам справи та зробив висновки щодо прав та інтересів ОСОБА_3 , який не був залучений до участі у справі як належний відповідач, не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд, встановлюючи обставини щодо переходу права власності на спірне майно від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , а в подальшому - до ОСОБА_3 , діяв у межах своїх повноважень, визначених статтями 367, 368 ЦПК України, та з метою з`ясування належного суб`єктного складу учасників спору. Такі встановлені обставини не створюють для ОСОБА_3 жодних цивільних прав чи обов`язків, а лише констатують фактичний стан речей на момент ухвалення судового рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, преюдиціальне значення мають виключно обставини, встановлені судовим рішенням у справі, в якій брали участь ті самі особи.

ОСОБА_3 не був залучений до участі в цій справі в суді першої інстанції, а суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з неефективним способом захисту та неналежним складом відповідачів. Тобто обставини, встановлені судовими рішеннями у цій справі, які стали підставою для відмови у задоволенні позову Дубівського споживчого товариства, не мають преюдиціального значення для ОСОБА_3 , а відповідні доводи касаційної скарги ґрунтуються на помилковому тлумаченні заявником норм процесуального права.

Крім того, побоювання скаржника щодо можливого використання висновків апеляційного суду проти ОСОБА_3 у майбутніх спорах не мають правового підґрунтя, оскільки чинне процесуальне законодавство гарантує особі, яка не брала участі у справі, право на спростування таких обставин у загальному порядку (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21, від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 910/6355/20, від 07 лютого 2024 року у справі № 5023/3214/11, від 07 листопада 2024 року у справі № 910/5925/15-г, від 04 грудня 2024 року у справі № 592/13042/21, від 31 січня 2024 року у справі № 760/30720/21, від 08 жовтня 2025 року у справі № 2-1478/11, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Мокрянина Миколи Миколайовича залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Сердюк