Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №932/36/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 932/36/24

провадження № 61-8738св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя - доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Департамент патрульної поліції Національної поліції України,

відповідач - Департамент благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 06 лютого 2026 року, постановлену в складі судді Ярощук О. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2026 року, ухвалену в складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Агєєва О. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України звернувся до суду з позовом до Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради про відшкодування майнової шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 грудня 2020 року о 00 год 15 хв під час виконання службових обов`язків із забезпечення публічної безпеки і порядку інспектор Управління патрульної поліції, керуючи службовим автомобілем на перехресті проспекту Металургів, вулиці Давидова та вулиці Новоорловської скоїв наїзд на нерухому перешкоду у вигляді дорожнього знаку через неналежний стан проїзної частини.

Внаслідок цього службовий транспортний засіб зазнав механічних пошкоджень і Департаменту патрульної поліції як власнику цього майна завдано майнову шкоду.

Посилаючись на зазначені обставини, Департамент патрульної поліції Національної поліції України, на підставі статей 22, 1166, 1172 Цивільного кодексу України, просив суд стягнути зДепартаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України майнову шкоду у розмірі 30 107,38 грн.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Дніпра від 06 лютого 2026 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2026 року, провадження у цій цивільній справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України та роз`яснено позивачу право на звернення до суду за правилами господарського судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що заявлені позовні вимоги Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Зважаючи на суб`єктний склад сторін (юридичні особи) та предмет позову (відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну юридичної особи), суди дійшли висновку, що цей спір не належить до юрисдикції судів загальної юрисдикції, а підлягає розгляду господарським судом за правилами господарського судочинства.

Відповідно до частини другої статті 4 та статті 20 ГПК України до господарської юрисдикції віднесено не лише спори, що виникають безпосередньо з господарських договорів, а й інші майнові спори між юридичними особами, якщо законом не передбачено іншого порядку їх розгляду.

У цій справі як позивач, так і відповідач є юридичними особами публічного права. Предметом позову є стягнення на користь позивача грошової компенсації майнової шкоди, завданої належному йому майну. Тобто спір має виключно майновий характер та виник між двома юридичними особами щодо відшкодування шкоди, завданої майну однієї з них.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

30 червня 2026 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргоюна ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 06 лютого 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали Верховного Суду від 17 липня 2026року виконано.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 932/36/24.

05 жовтня 2026року матеріали цивільної справи № 932/36/24 надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Департамент патрульної поліції Національної поліції України просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 06 лютого 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2026 року, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Дніпра від 06 лютого 2026 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2026 року заявник зазначає порушення судами норм процесуального права при вирішенні питання щодо закриття провадження у справі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій визначили юрисдикцію спору як господарську виключно на підставі формального суб`єктного складу сторін, при цьому залишено поза увагою ключовий критерій розмежування юрисдикції - характер спірних правовідносин та наявність чи відсутність зв`язку спору із здійсненням господарської діяльності.

У цій справі спір виник із деліктних правовідносин, пов`язаних із відшкодуванням майнової шкоди, завданої пошкодженням службового транспортного засобу позивача. Зазначене майно використовувалося для виконання публічно-правових функцій, а не в межах здійснення господарської діяльності, що виключає можливість кваліфікації спірних правовідносин як господарських у розумінні статті 20 ГПК України.

Суди безпідставно ототожнили поняття «юридична особа» та «суб`єкт господарювання». Сама лише участь юридичних осіб у справі не робить спір господарським, якщо він не виник з приводу суспільного виробництва чи надання послуг вартісного характеру (стаття 3 ГК України).

Також заявник посилається на неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 08 вересня 2026року, Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради заперечує проти доводів Департаменту патрульної поліції Національної поліції України просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 06 лютого 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2026 року - без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скаргаОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини «суд, встановлений законом» має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Крім того, частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18)).

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17 (провадження № 14-345цс19).

Одне з найважливіших процесуальних питань, яке має вирішити суд при відкритті провадження у справі, - це питання про підсудність справи цьому суду і вказане має велике значення, оскільки означає дотримання судами положень статті 6 Конвенції, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Тобто при визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним в розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 757/60260/19-ц (провадження № 61-739св23).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що право на звернення до суду гарантовано, доступ до суду має бути забезпечено. Обов`язком суду є забезпечення особі права на звернення до суду.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами другого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог. Подібні правові висновки викладено також і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19), від 27 жовтня 2020 року в справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), від 12жовтня 2022 року у справі № 183/41966/21 (провадження № 14-36цс22).

За приписами частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України. При визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 522/3454/16-ц (провадження № 14-6цс18) зазначено, що вимоги про відшкодування шкоди, як майнової, так і моральної, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір (частина друга статті 21 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року та частина п`ята статті 21 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року). Якщо такі вимоги заявлено окремо, вони вирішуються судами в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 405/4179/18 (провадження № 14-44цс19) звертала увагу на те, що відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної, зокрема, протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом тоді, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Оскільки позивач не заявляв вимог про вирішення публічно-правового спору, то ініційований ним спір має вирішуватися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу учасників спору.

Відповідно до частини першої статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

До таких осіб згідно з частиною другою статті 4 ГПК України належать: юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Суди попередніх інстанцій встановили, що предметом спору у цій справі є відшкодування майнової шкоди, заподіяної позивачу внаслідок пошкодження належного йому рухомого майна - службового автомобіля в результаті наїзду на нерухому перешкоду у вигляді дорожнього знаку через неналежний стан проїзної частини, що стався, на думку позивача, з вини відповідача.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 транспортний засіб Toyota Prius д.н.з. НОМЕР_2 належить на праві власності Департаменту патрульної поліції.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, позивач - Департамент патрульної поліції є юридичною особою, неприбутковою організацією, ЄДРПОУ 40108646, юридична адреса: м. Київ, вул. Ф. Ернста, буд. 3.

Відповідач у справі - Департамент благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради також є юридичною особою, має код ЄДРПОУ 40506232, юридична адреса: м. Дніпро, вул. Виконкомівська, 6.

Таким чином, встановивши, що юридична особа - Департамент патрульної поліції заявив вимогу до іншої юридичної особи - Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради, про відшкодування майнової шкоди і ця вимога не об`єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір, то суди дійшли обґрунтованого висновку, що зазначений спір підвідомчий господарському суду.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є обґрунтованими.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про те, що захист порушеного права повинен здійснюватися за правилами цивільного судочинства в порядку загального позовного провадження, є необґрунтованими. Такі твердження суперечать вимогам процесуального закону щодо розмежування судових юрисдикцій, не спростовують правильних висновків суду першої та апеляційної інстанції та фактично зводяться до власного тлумачення заявником норм процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуДепартаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 06 лютого 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник