Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №757/29272/18-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 757/29272/18-ц

провадження № 61-5455св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міністерство юстиції України, Західне міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, державна установа «Городищенська виправна колонія (№ 96)»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги: державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)», Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, представника ОСОБА_1 - адвоката Квятковського Дмитра Васильовича, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року у складі судді Хайнацького Є. С. та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - МЮ України), Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (попередня назва - Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України) (далі - управління з питань ВКП), державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» (далі - ДУ «Городищенська ВК») про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначав, що він відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у державній установі «Чортківська установа відбування покарання (№ 26)». Із 27 листопада 2007 року до 05 жовтня 2017 року він відбував покарання в іншій виправній установі, а саме у ДУ «Городищенська ВК».

Уважав, що за час свого перебування у ДУ «Городищенська ВК» адміністрація установи грубо порушувала житлово-побутові та санітарні вимоги законодавства щодо умов утримання засуджених, зокрема: приміщення камер, в яких він утримувався, були надто вузькими; природне освітлення дуже слабке; розміри вікон не відповідали нормам законодавства; вентиляція була відсутня, а у стінах камер відсутні шахти для забору і припливу повітря. Крім того, порушувалися санітарні норми у вбиральні, прогулянкові дворики не відповідали встановленим вимогам через вкрай недостатню площу.

Зазначенні вище факти підтверджуються відповідним звітом представника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України (далі - ВР України) з прав людини від 17 квітня 2013 року № 3-706/13-63.

Відповідно до листа представника Уповноваженого ВР України з прав людини від 17 квітня 2013 року № 3-706/13-63, скерованого до Державної пенітенціарної служби України, у квітні 2013 року працівником Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини разом із регіональним координатором Уповноваженого з прав людини у зв`язках з громадськістю в Рівненській області здійснено моніторинговий візит до пенітенціарних установ Рівненської області. Результати були зафіксовано в додатку до листа від 17 квітня 2013 року № 3-706/13-63, відповідно до якого було виявлено вказані вище недоліки.

Представником Уповноваженого ВР України з прав людини у вказаному листі рекомендовано Державній пенітенціарній службі України у ДУ «Городищенська ВК»: вирішити питання щодо рівного розміщення засуджених дільниці приміщень камерного типу та довічного позбавлення волі з метою забезпечення мінімальної площі на одну особу та створення належних умов відбування покарання; вжити заходів щодо приведення камер приміщень у відповідність до вимог нормативно-правових актів, у тому числі: спальні місця у приміщеннях камерного та довічного позбавлення волі з метою забезпечення мінімальної площі на одну особу та створення належних умов відбування покарання; вжити заходів щодо приведення камерних приміщень у відповідність до вимог нормативно-правових актів, у тому числі : спальні місця у приміщеннях камерного типу та камер для тримання засуджених до позбавлення волі обладнати відповідно до встановлених законодавством норм площі; забезпечити у всіх камерних приміщеннях доступ до свіжого повітря, а також забезпечити достатній рівень природного та штучного освітлення; привести відповідно до вимог нормативно-правових актів обладнання дворів для проведення прогулянок засуджених, у першу чергу на дільниці для тримання засуджених до довічного позбавлення волі.

Листом Державної пенітенціарної служби України від 17 травня 2013 року № 2/2/1-2637-Сд/213 було повідомлено Департамент з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини про усунення недоліків в діяльності установ виконання покарань та слідчих ізоляторів управління, у тому числі у ДУ «Городищенська ВК».

Позивач зазначав, що він неодноразово звертався до органів прокуратури з приводу умов його утримання у ДУ «Городищенська ВК» й у відповідь отримував відповідні листи про виявлені порушення.

Крім того, за період відбування покарання у даній установі було порушено його право на листування, а також порушено його майнові права, у тому числі щодо видачі засудженим сигарок та сірників.

У червні 2017 року він звернувся до суду з позовом до ДУ «Городищенська ВК» про зобов`язання привести житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання у відповідність до вимог законодавства, які визначають умови відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2018 року у справі № 817/988/17, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року, його адміністративний позов задоволено, визнано протиправну бездіяльність ДУ «Городищенська ВК» щодо невжиття заходів для приведення житлово-побутових та санітарно-гігієнічних умов його утримання у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до позбавлення волі.

Позивач уважав, що Держава Україна, від імені якої діє, зокрема, МЮ України, за період із 27 листопада 2007 року до 05 жовтня 2017 року завдала йому моральну шкоду, так як майже 10 років він відбував покарання у непристосованій для цього установі, що викликало і викликає у нього моральні страждання. Через тривалий час відбування покарання у вказаній установі у нього погіршився стан здоров`я, з`явилися негативні переживання та спогади, насторога, тривога, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, почуття образи, обурення, приниження гідності, страх можливого повторення подій.

Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінив у 2 700 000,00 грн.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна на свою користь 2 700 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої неналежними умовами його утримання у ДУ «Городищенська ВК».

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000, 00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач відбував покарання у ДУ «Городищенська ВК», адміністрацією якої допущено протиправну бездіяльність, так як не було вжито належних заходів для приведення умов утримання засудженого до довічного позбавлення волі у відповідність до вимог чинного законодавства в частині забезпечення належних житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого, що призвело до приниження гідності позивача протягом тривалого часу. Тому наявні правові підстави для стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди (стаття 23 ЦК України). Відповідальною особою перед позивачем є саме Держава Україна.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, районний суд надав оцінку доводам позивача та поданим у справі доказам, керувався принципами розумності, справедливості та співмірності і стягнув із Державного бюджету України на користь позивача моральну шкоду у сумі 10 000,00 грн.

Суд першої інстанції врахував, що позивач неодноразово письмово звертався до органів прокуратури з приводу неналежних умов його утримання у виправній колонії й відповідні факти були підтверджені прокуратурою за результатом проведення перевірок.

При цьому рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2018 року у справі № 817/988/17 було задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до ДУ «Городищенська ВК» про визнання бездіяльності протиправною й визнано протиправною бездіяльність виправної колонії щодо невжиття заходів для приведення житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого у відповідність до вимог законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі (частина четверта статті 82 ЦПК України). Вказане рішення суду залишено без змін після його перегляду в апеляційному та касаційному порядках.

Суд першої інстанції застосував відповідні норми Конституції України, ЦК України, Кримінального виконавчого кодексу України (далі - КВК України), урахував положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, яка ратифікована Україною 24 січня 1997 року та набрала чинності 01 вересня 1997 року (далі - Європейська конвенція), прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у даній категорії справ

ОСОБА_1., ДУ «Городищенська ВК» та МЮ України оскаржили вищевказане рішення районного суду в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року змінено.

Збільшено розмір моральної шкоди, стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , із 10 000,00 грн до 50 000,00 грн.

Апеляційну скаргу ДУ «Городищенська ВК»залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу МЮ України задоволено.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до МЮ України скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до МЮ України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильні висновки про те, що адміністрацією ДУ «Городищенська ВК» не було вжито належних заходів для приведення умов утримання позивача, засудженого до довічного позбавлення волі, у відповідність до вимог законодавства, а тому наявні правові підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Проте районний суд помилився щодо розрахунку розміру завданої моральної шкоди, оскільки не врахував принцип справедливої сатисфакції (стаття 41 Конвенції), зокрема, з урахуванням тривалого часу, проведеного позивачем в умовах, які були визнані такими, що порушують вимоги Конвенції.

Апеляційний суд урахував відповідну прецедентну практику ЄСПЛ стосовно визначення розміру відшкодування моральної шкоди, критерії справедливості, розумності та виваженості, надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам, що підтверджують невідповідність побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання позивача у ДУ «Городищенська ВК», тривалість його перебування у таких умовах і вважав за доцільне збільшити розмір стягнутої з Державного бюджету України на користь позивача компенсації моральної шкоди з 10 000,00 грн до 50 000,00 грн.

При цьому право ОСОБА_1 на належне утримання у виправній колонії порушено саме ДУ «Городищенська ВК». МЮ України не має безпосереднього відношення до умов тримання позивача у виправній колонії, вина МЮ України у завданні моральної шкоди позивачу відсутня, неправомірних дій з боку МЮ України немає, а тому останнє не є належним відповідачем у справі.

Суд апеляційної інстанції застосував ті самі норми національного та міжнародного права, що й суд першої інстанції, врахував відповідну прецедентну практику ЄСПЛ та судову практику Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду у даній категорії справ.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх надходження до Верховного Суду

У квітні 2026 року ДУ «Городищенська ВК» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на вищевказані рішення районного суду та постанову апеляційного суду, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати у частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

У квітні 2026 року управління з питань ВКП звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення районного суду та постанову апеляційного суду, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до управління відмовити.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах; судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2026 року після усунення недоліків касаційних скарг, указаних в ухвалах Верховного Суду від 30 квітня 2026 року, відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаними касаційними скарнами. Витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотань заявників касаційних скарг про зупинення виконання судових рішень відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2026 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гука В. С., на рішення районного суду та постанову апеляційного суду, яку було подано до Верховного Суду у квітні 2026 року, повернуто заявнику, так як останній не усунув недоліки касаційної скарги, вказані в ухвалі Верховного Суду від 27 квітня 2026 року (частина третя статті 185, частина друга статті 393 ЦПК України).

У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

25 серпня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Квятковський Д. В., повторно звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року, в якій просить оскаржувані судові рішення у частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, або змінити постанову апеляційного суду, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , до 2 700 000,00 грн.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2026 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Квятковського Д. В., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено заявнику строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року. Відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Квятковського Д. В., про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ДУ «Городищенська ВК»мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , не встановили фактичні обставини у справі, неправильно застосували норми матеріального права й не врахували релевантну судову практику Верховного Суду.

Позивач не довів факт завдання йому моральної шкоди у зв`язку з неналежними умовами відбування покарання, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій не з`ясували, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Право на відшкодування моральної шкоди не гарантує її безумовне відшкодування, це право повинна довести особа, яка звертається до суду із відповідною вимогою.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, судами не враховано принципи розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Крім того відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга управління з питань ВКПмотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до управління з питань виконання кримінальних покарань, яке не є належним відповідачем у справі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому судами попередніх інстанцій зазначено невірну назву управління з питань виконання кримінальних покарань.

Посадові особи управління не несуть відповідальність за шкоду, завдану позивачу. Покладання на управління з питань виконання кримінальних покарань відповідальності за порушення прав позивача суперечить вимогам законодавства.

Крім того, суди попередніх інстанцій не встановили обставини у справі, не надали правову оцінку поданим сторонами доказам, неправильно застосували норми матеріального права.

Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, яку, на думку заявника касаційної скарги, не враховано судами попередніх інстанцій.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Квятковського Д. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки у частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Визначений судом апеляційної інстанції розмір моральної шкоди, стягнутої з Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 , а саме 50 000,00 грн, не відповідає фактичним обставинам справи. Вказаний розмір моральної шкоди не є справедливим та не відновить порушені права позивача. Достатнім розміром відшкодування моральної шкоди є сума у розмірі 2 700 000,00 грн.

ОСОБА_1 тривалий час утримувався в установі для відбування покарання в неналежних умовах, що підтверджено доказами, які було додано до позову. Проте судом апеляційної інстанції формально переглянуто рішення районного суду й не надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, не враховано доводи позивача.

Адміністрація установи виконання покарання систематично порушувала права ОСОБА_1 . Апеляційний суд указаного не врахував, не навів методику, за допомогою якої визначив розмір відшкодування моральної шкоди, не врахував характер порушених прав позивача, їх інтенсивність та тривалість.

Посилається на відповідні норми національного та міжнародного права, а також на прецедентну практику ЄСПЛ, правові позиції Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2026 року до Верховного Суду від МЮ України надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Квятковського Д. В., в якому зазначається, що доводи касаційної скарги представника позивача є безпідставними, суди дійшли вірних висновків по суті вирішення спору.

Судами попередніх інстанцій встановлено фактичні обставини у справі, надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, правильно застосовано норми права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі, із 27 листопада 2007 року до 05 жовтня 2017 року він відбував покарання у ДУ «Городищенська ВК».

Відповідно до листа представника Уповноваженого ВР України з прав людини від 17 квітня 2013 року № 3-706/13-63, скерованого до Державної пенітенціарної служби України, у квітні 2013 року працівником Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини разом із регіональним координатором Уповноваженого з прав людини у зв`язках з громадськістю в Рівненській області здійснено моніторинговий візит до пенітенціарних установ Рівненської області.

Результати проведення моніторингового візиту зафіксовані у додатку до листа від 17 квітня 2013 року № 3-706/13-63, відповідно до якого по ДУ «Городищенська ВК» виявлено низку недоліків, у тому числі: «Дільниця, де тримаються засуджені до довічного позбавлення волі, обладнана в окремому ізольованому корпусі, має 31 камеру та 4 карцерних приміщення. На момент візиту у дільниці відбувало покарання 48 засуджених до довічного позбавлення волі. Спальні місця засуджених обладнані, як правило, на двоярусних ліжках, самі приміщення вузькі, погано освітлені та практично не провітрюються. В коридорах взагалі відсутнє природнє освітлення, вікна відсутні. Прогулянкові двори для засуджених до довічного позбавлення волі не відповідають вимогам законодавства. Через вкрай недостатню площу вони не виконують передбачену для таких приміщень функцію та фактично не пристосовані для перебування в них засуджених».

За результатами моніторингового візиту представник Уповноваженого ВР України з прав людини у вищевказаному листі рекомендував Державній пенітенціарній службі України: вирішити питання щодо рівномірного розміщення у вищевказаній виправній колонії засуджених дільниці приміщень камерного типу та довічного позбавлення волі з метою забезпечення мінімальної площі на одну особу та створення належних умов відбування покарання; вжити заходів щодо приведення камерних приміщень у відповідність до вимог нормативно-правових актів, у тому числі: спальні місця у приміщеннях камерного типу та камерах для тримання засуджених до довічного позбавлення волі обладнати відповідно до встановлених законодавством норм площі; забезпечити у всіх камерних приміщеннях доступ до свіжого повітря, а також забезпечити достатній рівень природного та штучного освітлення; привести відповідно до вимог нормативно-правових актів обладнання дворів для проведення прогулянок засуджених, у першу чергу на дільниці для тримання засуджених до довічного позбавлення волі.

Листом Державної пенітенціарної служби України від 17 травня 2013 року № 2/2/1-2637-Сд/213 повідомлено Департамент з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини про усунення недоліків в діяльності установ виконання покарань та слідчих ізоляторів управлінь Державної пенітенціарної служби України у Львівській та Рівненській областях, у тому числі у ДУ «Городищенська ВК».

Відповідно до листа прокуратури Рівненської області від 25 травня 2017 року № 16.1686-17, адресованого ОСОБА_1 , перевіркою з питань відповідності вимогам законодавства прогулянкових двориків було встановлено, що в установі є 12 двориків для прогулянок засуджених до довічного позбавлення волі, які мають площу від 5,0 кв. м до 5,28 кв. м. Установлено порушення вимог розділу 3 додатку «Типові правила щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі» до Положення про сектор максимального рівня безпеки при виправних колоніях, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28 липня 2005 року № 124, який передбачає площу прогулянкового дворика не менше 12,0 кв. м.

У листі Рівненської місцевої прокуратури Рівненської області від 21 липня 2017 року № 125/15, адресованого ОСОБА_1 , зазначено, що за інформацією ДУ «Городищенська ВК» камери, в яких ОСОБА_1 відбував покарання, мають площу: № 14 - 3,6 кв. м, № 17 - 3,7 кв. м., № 21 -3,6 кв. м. У порушення вимог Типових правил обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28 липня 2005 року № 124, у секторі довічного позбавлення волі виправної колонії відсутня припливна або припливно-витяжна вентиляція. У зв`язку з цим, прокуратура внесла начальнику колонії вказівку про усунення порушень вимог кримінально-виконавчого та іншого законодавства України.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2018 року у справі № 817/988/17, яка залишена без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року та постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року (провадження № К/9901/54319/18), адміністративний позов ОСОБА_1 до ДУ «Городищенська ВК)» про визнання бездіяльності протиправною задоволено та визнано протиправною бездіяльність ДУ «Городищенська ВК» щодо невжиття заходів для приведення житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення районного суду у незміненій та нескасованій частинах, постанова апеляційного суду відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Відповідно до статті 1 КВК України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Згідно зі статтею 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання (частини перша, друга, четверта статті 7 КВК України).

Відповідно до частини першої статті 8 КВК України засуджені мають право, зокрема, на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню; на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно правовими актами Міністерства юстиції України.

Частиною третьою статті 107 КВК України визначено, що засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною першою та другої статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На обґрунтування душевних і фізичних страждань позивач вказує, що відповідач за весь період відбування покарання порушував житлово-побутові та санітарні вимоги щодо умов його тримання, приміщення камери та прогулянковий дворик не відповідали встановленим вимогам, що негативно вплинуло на його моральний стан.

При цьому позивач неодноразово звертався до Уповноваженого ВР з прав людини, органів прокуратури з приводу неналежних умов його утримання у виправній колонії й такі факти були підтверджені прокуратурою за результатом проведення відповідних перевірок.

Зокрема, було встановлено, що в установі є 12 двориків для прогулянок засуджених до довічного позбавлення волі, які мають площу від 5,0 кв. м до 5,28 кв. м, хоча законодавством передбачено площу прогулянкового дворика не менше 12,0 кв. м. Камери, в яких ОСОБА_1 відбував покарання, мали площу: № 14 - 3,6 кв. м, № 17 - 3,7 кв. м., № 21 -3,6 кв. м, у секторі довічного позбавлення волі виправної колонії відсутня припливна або припливно-витяжна вентиляція. У зв`язку з цим, прокуратурою була внесла начальнику колонії вказівка про усунення зазначених порушень.

Судами попередніх інстанцій враховано, що за результатами проведення моніторингового візиту до виправних колоній Рівненської області виявлено низку недоліків у ДУ «Городищенська ВК», у тому числі: приміщення вузькі, погано освітлені та практично не провітрюються, у коридорах взагалі відсутнє природнє освітлення, вікна відсутні, прогулянкові двори для засуджених до довічного позбавлення волі не відповідають вимогам законодавства. Через вкрай недостатню площу вони не виконують передбачену для таких приміщень функцію та фактично не пристосовані для перебування в них засуджених.

Представник Уповноваженого ВР України з прав людини у листі від 17 квітня 2013 року № 3-706/13-63 рекомендував Державній пенітенціарній службі України усунути відповідні порушення в ДУ «Городищенська ВК».

Листом Державної пенітенціарної служби України від 17 травня 2013 року № 2/2/1-2637-Сд/213 повідомлено Департамент з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини про усунення недоліків в діяльності установ виконання покарань та слідчих ізоляторів управлінь Державної пенітенціарної служби України у Львівській та Рівненській областях, у тому числі у ДУ «Городищенська ВК».

Крім того, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2018 року у справі № 817/988/17 було задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до ДУ «Городищенська ВК» про визнання бездіяльності протиправною й визнано протиправною бездіяльність виправної колонії щодо невжиття заходів для приведення житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого у відповідність до вимог законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі. Вказане рішення залишено без змін після його перегляду в апеляційному та касаційному порядках.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання позивача, засудженого до довічного позбавлення волі, який утримувався у ДУ «Городищенська ВК», не відповідали встановленим стандартам як в міжнародному, так і в національному законодавстві.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, надав правову оцінку поданим сторонами доказам і вказав, що невідповідність побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання позивача у ДУ «Городищенська ВК» призвела до моральних страждань ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, апеляційний суд змінив рішення районного суду та збільшив розмір моральної шкоди, стягнутої з Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 , із 10 000,00 грн до 50 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, враховуючи таке.

Згідно зі статтею 3 Конвенції, яку застосовано судами попередніх інстанцій, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

24 січня 1997 року Україна ратифікувала Європейську конвенцію, яка набрала чинності в Україні 01 вересня 1997 року, і вона передбачає створення Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - Комітет). Комітет, шляхом здійснення інспекцій, перевіряє поводження з позбавленими волі особами з метою посилення, у разі необхідності, захисту таких осіб від катувань чи нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження чи покарання.

Зазначений Комітет надав Україні рекомендаційні норми, згідно з якими на одного ув`язненого в камері, призначеній для кількох ув`язнених, чи в приміщенні гуртожитку має припадати не менше 4 кв. м площі.

Зазначене також знайшло своє відображення у численних рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справах: «Невмержицький проти України», № 54825/00; «Мельник проти України», № 72286/01, від 28 березня 2006 року; «Яковенко проти України», № 15825/06, від 25 жовтня 2007 року; «Двойних проти України», № 72277/01, від 12 жовтня 2006 року; «Іглін проти України» № 39908/05 від 12 квітня 2012 року; «Давидов та інші проти України», № 17674/02 і № 39081/02 від 01 липня 2010 року; «Горбатенко проти України».

У вказаних рішеннях ЄСПЛ дійшов висновку, що оскільки заявники утримувалися в СІЗО в камерах, де на них припадало площі менше, ніж рекомендовано Україні Комітетом, у зв`язку з браком особистого простору було визнано умови тримання заявників під вартою нелюдськими і такими, що принижують гідність. Отже, мало місце порушення статті 3 Конвенції.

ЄСПЛ указує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом («Станков проти Болгарії», № 68490/01, від 12 липня 2007 року). Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Водночас судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

Схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 372/4399/15-ц.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Калок проти Франції» (2000 рік) та «Недбала проти Польщі» (2000 рік) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

ЄСПЛ у рішенні «Сукачов проти України» (заява № 14057/17) зазначив, що стаття 3 Конвенції втілює одну з основоположних цінностей демократичного суспільства. Вона містить абсолютну заборону катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання, незалежно від обставин або поведінки потерпілого. Серйозна нестача простору в камері є впливовим чинником під час оцінки, чи суперечили умови тримання під вартою статті 3 Конвенції (див.: рішення у справах «Ананьєв та інші проти Росії» (Ananyev and Others v. Russia), пункт 143, та «Нешков та інші проти Болгарії» (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 231, а також рішення у справі «Муршіч проти Хорватії», заява № 7334/13, пункт 104). Так, коли особистий простір ув`язненого становить менше 3 кв. м житлової площі у густозаселеній тюремній камері, відсутність особистого простору вважається настільки гострою, що виникає обґрунтована презумпція порушення статті 3 Конвенції.

У вказаному рішенні ЄСПЛ встановив, що іншою формою відшкодування є надання грошової компенсації, єдиний можливий варіант для осіб, які більше не тримаються під вартою. Крім того, сума відшкодування моральної шкоди не повинна бути нерозумною порівняно із сумами справедливої сатисфакції, які присуджує суд в аналогічних справах. Відповідний національний орган влади повинен буде надати достатньо вагомі підстави для виправдання рішення щодо присудження меншої суми відшкодування такої шкоди або відмови в її присудженні (див.: згадане рішення у справі «Ананьєв та інші проти Росії» (Ananyev and Others v. Russia), пункт 230).

У рішенні «Сукачов проти України» постановлено, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв`язку з умовами тримання заявника під вартою у Дніпровському СІЗО (за винятком періодів, коли доступний йому особистий простір був більше 4 кв. м), визначивши відшкодування моральної шкоди у розмірі 9 500 Євро.

Щодо елементів, пов`язаних з оцінкою рівня шкоди, найважливішим чинником є час, проведений ув`язненими в умовах, які були визнані такими, що порушують вимоги статті 3 Конвенції. Початковий період пристосування до поганих умов спричиняє особливо важкі психічні та фізичні навантаження на людину. (див.: рішення у справі «Ананьєв та інші проти Росії» (Ananyev and Others v. Russia), пункт 172).

У вказаній справі «Ананьєв та інші проти Росії» (Ananyev and Others v. Russia), (рішення від 10 січня 2012 року), встановлено порушення статті 3 Конвенції під час перебування заявника у слідчому ізоляторі у період з 20 січня до 23 березня 2007 року, визначивши відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 Євро (просив у заяві 2 000 Євро). Також встановлено порушення статті 3 Конвенції під час перебування іншого заявника у слідчому ізоляторі у період з 03 травня 2005 року до 21 травня 2008 року, визначивши відшкодування моральної шкоди у розмірі 13 000 Євро (просив в заяві 50 000 Євро).

У справі «Тюрюков проти України» (Tyuryukov v. Ukraine) (рішення від 18 червня 2020 року), заявник скаржився щодо неналежності умов тримання його під вартою у Вінницькій установі виконання покарань № 1, на неодноразове жорстоке поводження з ним і непроведення ефективного розслідування у зв`язку з цим. Посилався на статтею 3 Конвенції, відповідно до якої «нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню». Він також скаржився за статтею 8 Конвенції на те, що до травня 2014 року як засуджений до довічного позбавлення волі не мав права на тривалі побачення з родичами в установі виконання покарань, просив 50 000 Євро відшкодування моральної шкоди. Вказаним рішення оголошує прийнятною скаргу заявника за статтею 8 Конвенції, а решту скарг у заяві - неприйнятними. Постановлено, що було порушено статтю 8 Конвенції, у зв`язку з цим присуджено компенсацію моральної шкоди у розмірі 3 000 Євро.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановив, що утримання засудженого ОСОБА_1 у ДУ «Городищенська ВК» не відповідало вимогам законодавства та рекомендаційним нормам Комітету, що є порушенням статті 3 Конвенції.

Отже, суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки про наявність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, що спростовує доводи касаційних скарг ДУ «Городищенська ВК» та управління з питань ВКП у цій частині.

Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми національного та міжнародного права, врахували прецедентну практику ЄСПЛ.

Верховний Суд зазначає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

У постанові Верхового Суду від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22 (провадження № 61-8556св23) вказано, що по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема: постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, змінюючи розмір відшкодування моральної шкоди (з 10 000,00 грн до 50 000,00 грн), апеляційний суд надав належне обґрунтування щодо застосованого принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції, зокрема з урахуванням тривалого часу, проведеного позивачем в умовах, які були визнані такими, що порушують вимоги статті 3 Конвенції.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд навів мотиви щодо врахування висновків ЄСПЛ стосовно визначення розміру відшкодування моральної шкоди, розмір присудженої позивачу суми відшкодування відповідає критерію справедливості відшкодування, засадам розумності та виваженості.

Із цих підстав Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги представника позивача про те, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив розмір моральної шкоди, який слід стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 .

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд надав правову оцінку фактичним обставинам у справі, поданим сторонами доказам і навів належне обґрунтування щодо застосованого принципу справедливої сатисфакції, зокрема з урахуванням тривалого часу, проведеного позивачем в умовах, які були визнані такими, що порушують вимоги статті 3 Конвенції.

При цьому суд апеляційної інстанції навів мотиви щодо врахування висновків ЄСПЛ стосовно визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Розмір присудженої позивачу суми відшкодування відповідає критерію справедливості відшкодування, засадам розумності та виваженості, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 .

Отже, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, що підтверджують невідповідність побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання в ДУ «Городищенська ВК» осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, вказівки прокуратури керівництву ДУ «Городищенська ВК» щодо усунення порушень вимог кримінально-виконавчого законодавства у сфері охорони здоров`я, а також тривалість перебування позивача в таких умовах, що призвели до моральних страждань ОСОБА_1 , колегія суддів уважає, що стягнута з Державного бюджету України на користь позивача компенсація моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн відповідає засадам розумності та справедливості.

Доводи касаційних скарг у частині визначення розміру моральної шкоди вказаних висновків не спростовують.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 570/936/20 (провадження № 61-13854св23), в якій вирішувався спір за позовом ОСОБА_2 до ДУ «Городищенська ВК», треті особи: МЮ України, управління з питань ВКП, про стягнення моральної шкоди.

Доводи касаційних скарги спростовуються вищенаведеними нормами права, прецедентною практикою ЄСПЛ та судовою практикою Верховного Суду, а тому відхиляються Верховним Судом.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги управління з питань ВКП про те, що воно не є належним відповідачем у справі. Помилка у назві співвідповідача у справі, як і зазначення попередньої назви державного органу, яка була вірною на дату подання позовної заяви та відкриття провадження у справі, не вказує на неналежність сторони у справі. Управління з питань ВКП брало активу участь у розгляді справи й реалізувало свої процесуальні права. При цьому назва органу в ході судового розгляду справи змінювалася.

Крім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано вказано про те, що відповідальною особою перед позивачем є саме Держава Україна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), у постановах Верховного Суду: від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 08 листопада 2023 року у справі № 711/7584/21 та від 07 лютого 2024 року у справі № 278/2621/21.

Верховний Суд звертає увагу, що зазначені управлінням з питань ВКП обставини не можуть бути підставою для скасування судових рішень. При цьому помилки у судовому рішенні (арифметичні чи орфографічні) можуть бути усунені в інший спосіб, зокрема, шляхом виправлення описки (стаття 269 ЦПК України).

Доводи касаційних скарг, як позивача, так і відповідачів зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову і щодо розміру відшкодування шкоди, а вказане не може бути правовою підставою для скасування рішення районного суду у незміненій та нескасованій частинах й постанови суду апеляційної інстанції.

Зроблені судами попередніх інстанцій висновки про часткове задоволення позову узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою, що спростовує доводи касаційних скарг у відповідній частині. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційних скарг ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції у силу вимог статті 400 ЦПК України.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)», Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, представника ОСОБА_1 - адвоката Квятковського Дмитра Васильовича, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року у незміненій та нескасованій частинах, постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк