Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №756/6285/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 756/6285/25

провадження № 61-5931св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Боженко Ігор Федорович, на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 грудня 2025 року у складі судді Пукала А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Таргоній Д. О., Голуб С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 20 вересня 2019 року вона з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому у них народилися дві дочки: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із березня 2022 року вона разом із дітьми переважно проживала за кордоном (у різних країнах), а з вересня 2024 року вони постійно проживають в Іспанії.

До кінця лютого 2025 року відповідач здійснював щомісячні платежі на утримання дітей, а надалі - відмовився утримувати дітей та припинив надавати грошові кошти.

Посилаючись на те, що у позасудовому порядку сторони не можуть дійти згоди щодо утримання дітей, позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача до досягнення дітьми повноліття.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 02 травня 2025 року і до досягнення дітьми повноліття.

Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, суд першої інстанції, урахувавши високий рівень доходів відповідача, які за 8 місяців 2025 року становили близько 386 000,00 грн на місяць (після утримання податків); перебування на його утриманні неповнолітньої дитини від іншого шлюбу, а також непрацездатних батьків, розмір доходів позивачки, який, зі слів її представника, сукупно на території Іспанії та України становить 3 000,00 євро на місяць, а також те, що забезпечення потреб дітей з огляду на проживання в Іспанії вимагає підвищених витрат, зокрема необхідність найму няні, забезпечення дітей житлом достатнього рівня, стан здоров`я молодшої дитини сторін, яка потребує особливого догляду, піклування та, відповідно, підвищених витрат, дійшов висновку про те, що найкращим інтересам дітей відповідатиме стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/6 частки його доходів, що забезпечить справедливий баланс між інтересами сторін і дітей.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 грудня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей змінено.

Зменшено розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на утримання дітей з 1/6 частки на 1/10 частку доходів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 травня 2025 року і до досягнення дітьми повноліття.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції не в повній мірі врахував, що сторони мають приблизно однаковий дохід і забезпечувати належний рівень життя дітей має як батько, так і матір дітей.

Визначення судом першої інстанції аліментів, які повинен сплачувати відповідач у розмірі 1/6 частки від його заробітку (доходу), суд апеляційної інстанції визнав диспропорційним, та таким, що не відповідає принципам розумності та справедливості, оскільки законодавство вимагає дотримання балансу між матеріальним станом платника та потребами дитини, забезпечуючи її гармонійний розвиток.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що на утриманні відповідача перебуває дитина від першого шлюбу, на користь якої він сплачує аліменти у розмірі 20 000,00 грн щомісячно, яка не може бути у гіршому становищі, ніж інші діти відповідача, які знаходяться на його утриманні, а також і його матір.

Вирішуючи питання про визначення розміру аліментів, апеляційний суд урахував, що ОСОБА_2 продовжує працювати директором департаменту ТОВ «Нова пошта», його середньомісячна заробітна плата становить 500 742,61 грн та, відповідно, 1/10 частка від середньомісячної заробітної плати відповідача становить 50 074,26 грн.

Урахувавши вимоги статті 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України), майновий стан відповідача, те, що діти потребують значних витрат на утримання, зокрема, харчування, одяг, інші речі щоденного вжитку, суд апеляційної інстанції, керуючись інтересами дітей, які мають право на достойний рівень матеріального забезпечення, зважаючи на обов`язок обох батьків брати участь у вихованні та утриманні дітей, дійшов висновку про зменшення розміру стягнених з відповідача аліментів з 1/6 частки на 1/10 частку щомісячно, який є необхідним та достатнім для їхнього фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У травні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Боженко І. Ф., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 462/4070/23 та від 18 листопада 2019 року у справі № 334/4293/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)); відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 182 та частини першої статті 183 СК України у взаємозв'язку з частиною п`ятою статті 183 СК України щодо визначення розміру аліментів (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); на порушення норм процесуального права, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не врахували, що матеріальний закон не пов`язує розмір частки доходу платника аліментів, яка підлягає стягненню, безпосередньо з грошовим виразом заробітної плати відповідача. Натомість суди першої та апеляційної інстанції фактично зосередилися саме на тому, що заробітна плата батька дітей є значною порівняно з середніми показниками на території України. На переконання позивачки, краще матеріальне забезпечення не звільняє батька дітей від обов`язку утримувати дітей у виді сплати коштів у частці, пропорційній його доходу.

За нормами СК України, якими врегульовано питання видачі судового наказу, ОСОБА_1 має беззаперечне право на стягнення з відповідача аліментів на двох дітей у розмірі 1/3 частки його доходу навіть без дослідження судом обґрунтованості таких вимог по суті та заслуховування думки відповідача, однак зі встановленими обмеженнями щодо максимальної суми аліментів, які можуть бути стягнені за судовим наказом.

З огляду на обмеження щодо визначення розміру аліментів у порядку наказного провадження ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом саме у позовному провадженні, яке не містить обмежень стосовно максимального розміру аліментів, які підлягають стягненню.

Так, мінімально гарантований законом розмір аліментів на двох дітей, який підлягає стягненню в частці від доходу платника аліментів, є 1/3 частка доходів відповідача щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

У позовному провадженні, з урахуванням конкретних обставин справи, передбачених статтею 182 СК України, суд може відступити від такої частки як в сторону її зменшення, так і збільшення. Водночас суд має обґрунтувати зміну розміру такої частки в мотивувальній частині свого рішення.

Водночас, вирішуючи позовні вимоги, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд таких доводів позивачки не перевірили, не навели переконливих мотивів, чому зазначений позивачкою мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню на двох дітей, є завищеним чи надмірним, зосередившись на розмірі доходів відповідача (який при стягненні аліментів у частці від доходу не має вирішального значення), а не на забезпеченні якнайкращих інтересів дітей.

Ключовою обставиною, яка підлягає встановленню судом, зокрема у справах про стягнення аліментів, є стан здоров`я й матеріальне становище дитини. Позивачка надала належні докази на підтвердження наявності у молодшої дочки сторін тяжкої неврологічної хвороби (рефрактерна епілепсія та фокально-кортикальної дисплазії кори головного мозку), які суди попередніх інстанцій належно не дослідили.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що витрати, пов`язані зі станом здоров`я дитини, можуть бути стягнені як додаткові, оскільки позивачка не просила стягнути з відповідача грошові кошти за оплату конкретно здійснених медичних процедур чи придбання ліків.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що при визначенні розміру аліментів позивачка просила врахувати чітко визначену пунктом 1 частини першої статті 182 СК України обставину - стан здоров`я дитини.

Позивачка не заявляла вимогу про стягнення з відповідача вартості платного лікування дочки ОСОБА_5 . Навпаки, принципове значення має те, що поточне проживання забезпечує їй доступ до безоплатної, доступної та висококваліфікованої системи медичної допомоги. У цій справі значення мають не витрати на платне лікування дитини, а витрати на забезпечення умов, за яких дитина з тяжким неврологічним станом може мати базові умови проживання та фактично користуватися належною медичною системою. До таких базових умов проживання належать оренда житла, постійний догляд, послуги няні, харчування, одяг, транспорт, режим дня, сон, прогулянки, соціальна адаптація, навчання та можливість матері працювати для забезпечення себе і дітей. Тому витрати на оренду житла, послуги няні, харчування, побут і організацію повсякденного життя дітей не є «лікуванням» у розумінні статті 185 СК України. Це базові, регулярні й постійні витрати на утримання дітей у фактичному середовищі їх проживання. Саме такі витрати повинні враховуватися при визначенні розміру аліментів за статтею 182 СК України як складова необхідного та достатнього утримання для гармонійного розвитку дитини.

Позивачка не заперечує обов`язок відповідача утримувати дитину від іншого шлюбу та непрацездатних батьків, однак вважає, що участь відповідача в їхньому утриманні (на відміну від участі в утриманні дітей) має субсидіарний (допоміжний) характер. Доказів щодо утримання батька відповідач суду не надав. Незважаючи на те, що перший шлюб відповідача розірвано ще в 2018 році, договір про утримання дитини укладено в березні 2025 року, тобто безпосередньо перед зверненням позивачки до суду з цим позовом, що дає підстави для висновку про те, що єдиною метою укладення цього договору було створення штучних підстав, для уникнення сплати аліментів у визначеному позивачкою розмірі.

Визначений судом апеляційної інстанції розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача (38 600,00 грн), у перерахунку на одну дитину становить менше, ніж відповідач добровільно сплачує на утримання дитини від першого шлюбу, а також не враховує, особливих обставин, на які посилається позивачка, зокрема щодо стану здоров`я дитини та вимушеного проживання в іншій країні.

Висновок Верховного Суду щодо того, як саме при визначенні розміру аліментів за статтею 182 СК України мають враховуватися сталі витрати на проживання дитини за кордоном, якщо таке проживання зумовлене війною, безпековими обставинами та потребою забезпечити дитині доступ до безоплатної і якісної медичної допомоги в державі перебування. Відсутність такого висновку і необхідність відмежування базових витрат на проживання від додаткових витрат на лікування за статтею 185 СК України підтверджують фундаментальне значення питання права, порушеного у цій касаційній скарзі.

Позивачка надала належні докази на підтвердження того, що на утримання двох малолітніх дітей, які проживають з нею, щомісячно вона витрачає 4 500,00 євро, половина якої (частка батька в утриманні дітей) - 2 250,00 євро, що в еквіваленті становить 113 760,00 грн (2 250 євро х 50,56 грн).

Аліменти у сумі 113 760,00 грн від розміру середньої щомісячної заробітної плати відповідача у розмірі 386 000,00 грн становлять близько 29 % його місячного доходу, тобто приблизно відповідають розміру аліментів, про стягнення якого просила позивачка - 1/3 частина чи 33,3 % місячного доходу відповідача.

Згідно з рішенням місцевого суду позивачка має фактично сплатити на утримання двох малолітніх дітей - 3 227,00 євро, що складає 107,6 % її доходу, а відповідач має сплатити аліменти на утримання дітей у розмірі 1 273,00 євро, що складає 16,6 % (чи 1/6 частку) його доходу.

За рішенням апеляційного суду розподіл часток батьків стає ще більш нерівномірним, а загальна сума, яку відповідач, будучи матеріально забезпеченою особою, має сплачувати на утримання двох дітей, які вимушено проживають за межами України, становить близько 750,00 євро загалом.

Вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не забезпечили дотримання справедливого балансу між інтересами сторін (батьків) та дітей, що є несправедливим.

У червні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Пікалов В. С., у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 04 травня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Боженко І. В., на рішення Оболонського районного сулу міста Києва від 19 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у малозначній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Боженко І. В., на рішення Оболонського районного сулу міста Києва від 19 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року з підстав, визначених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389, підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України ЦПК України, витребувано із Оболонського районного суду міста Києва матеріали справи № 756/6285/25; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У червні 2026 року матеріали справи № 756/6285/25 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 12 вересня 2009 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , який рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 15 травня 2018 року (справа № 367/956/18) було розірвано. У шлюбі у них народився син ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Із 20 вересня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому у них народилися дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із 25 вересня 2024 року ОСОБА_1 з дітьми проживає в Іспанії за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання від 10 березня 2025 року.

24 березня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладений договір про визначення місця проживання дитини, здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків та про оплату аліментів, згідно з яким ОСОБА_2 зобов`язаний щомісяця до досягнення сином ОСОБА_9 повноліття сплачувати аліменти на його утримання в розмірі 20 000,00 грн шляхом перерахування коштів на банківський рахунок матері ОСОБА_8 або шляхом передачі готівки особисто матері дитини.

Із 04 січня 2025 року до 12 травня 2025 року ОСОБА_2 перерахував на банківський рахунок ОСОБА_8 НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Універсал Банк», МФО 322001, кошти на утримання їхнього неповнолітнього сина ОСОБА_9 , грошові кошти у загальному розмірі 171 270,00 грн, що підтверджується відповідними платіжними документами.

Мати відповідача ОСОБА_10 є особою з інвалідністю ІІ групи з 19 жовтня 2023 року довічно, має тяжке онкологічне захворювання.

24 березня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 укладений договір про здійснення постійного догляду за особою, яка його потребує.

Згідно з пунктом 2.4 зазначеного договору відповідач зобов`язався за рахунок власних коштів утримувати матір, забезпечувати її харчуванням, одягом, медичними засобами, покривати транспортні витрати та здійснювати інші види утримання та догляд. Щомісячна сума матеріальної допомоги на її утримання становить 30 000,00 грн.

ОСОБА_2 перераховує кошти на утримання матері, що підтверджується відповідними платіжними документами, які містяться у матеріалах справи.

Батько ОСОБА_2 - ОСОБА_6 є пенсіонером за віком (67 років) та має тяжке хронічне захворювання.

Доказів на підтвердження того, що батько відповідача перебуває на його утриманні, матеріали справи не містять.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 серпня 2025 року у справі (№ 756/3798/25) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

ОСОБА_2 працює директором департаменту ТОВ «Нова пошта» з 07 жовтня 2021 року, що підтверджується довідкою від 17 вересня 2025 року № 6835/д-2025, згідно з якою за період з січня 2025 року до серпня 2025 року (включно) він отримав заробітну плату у розмірі 4 005 940,91 грн.

Відповідно до листа Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві) від 22 серпня 2025 року № 24249-15/26-15-12-07-07-сі, отриманого на виконання вимог ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 07 серпня 2025 року, до Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДПС у м. Києві фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 подано декларації платника єдиного податку, а саме:

- за 2024 рік від 07 лютого 2025 року № 232613 з обсягом доходу за звітний (податковий) період у сумі 4 006 847,05 грн;

- за І півріччя 2025 року від 22 липня 2025 року № 270316 з обсягом доходу за звітний (податковий) період в сумі 2 355 896,25 грн.

Згідно з відомостями інформаційно-комунікаційної системи ДПС в інтегрованих картках платника ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року до 18 серпня 2025 року обліковується сплата:

- військового збору, що підлягає сплаті фізичними особами - підприємцями, які перебувають на спрощеній системі оподаткування (ККДБ 11011700), у загальній сумі 19 854,17 грн.;

- єдиного податку (ККДБ 18050400) у загальній сумі 354 543,72 грн;

- податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який підлягає сплаті фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості (ККДБ 18010200), у загальній сумі 43 160,60 грн;

- податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який підлягає сплаті фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (ККДБ 18010300), у загальній сумі 1 066,64 грн.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Відповідно до частини першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

За положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

2. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

3. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, урахувавши рівень доходів позивачки та відповідача, перебування на утриманні відповідача дитини від першого шлюбу та батьків, дійшов висновку про те, що стягненню на користь позивачки підлягають аліменти на утримання двох малолітніх дочок у розмірі 1/6 частки від його доходу, що зважаючи на потреби дітей, які проживають з матір`ю в Іспанії, зокрема, необхідність найму няні, забезпечення дітей житлом достатнього рівня, стан здоров`я молодшої дитини сторін, яка потребує особливого догляду та піклування, відповідатиме найкращим інтересам дітей, а також забезпечить справедливий баланс між інтересами дітей і сторін.

Зменшуючи, визначений судом першої інстанції розмір аліментів, суд апеляційної інстанції виходив з того, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів не відповідає принципам розумності та справедливості, оскільки законодавство вимагає дотримання балансу між матеріальним станом платника та потребами дитини, забезпечуючи її гармонійний розвиток; на утриманні відповідача перебуває дитина від першого шлюбу, на користь якої він сплачує аліменти у розмірі 20 000,00 грн щомісячно, яка не може бути у гіршому становищі, ніж інші діти відповідача, які знаходяться на його утриманні, а також і його матір.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, керуючись інтересами дітей, які мають право на достойний рівень матеріального забезпечення, зважаючи на обов`язок обох батьків брати участь у вихованні та утриманні дітей, дійшов висновку про зменшення розміру стягнених з відповідача аліментів з 1/6 частки доходу відповідача на 1/10 частку щомісячно, який є необхідним та достатнім для їх фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Апеляційний суд відхилив посилання позивачки на те, що щомісячно на харчування, одяг, взуття, навчання та розвиток обох малолітніх дітей вона витрачає 1 500,00 євро на місяць, оскільки ОСОБА_1 , зазначивши, що вона не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про стягнення додаткових витрат необхідних та/або понесених нею на оздоровлення, лікування дітей та на розвиток їх здібностей.

Такий висновок апеляційного суду Верховний Суд вважає помилковом.

Дитина до досягнення нею повноліття має право на утримання з боку своїх батьків. Конституційне право дитини на утримання охоплює собою, зокрема стягнення аліментів. Це право дитини не може бути обмежене навіть в умовах проживання в іншій країні, що зумовлене введенням в Україні воєнного стану. Таке тлумачення повністю відповідає правилу тлумачення favor minoris (на користь неповнолітнього) та здійснюється з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

В усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, при визначенні розміру яких, за положеннями пункту 1 частини першої статті 182 СК України, врахуванню підлягає стан здоров`я та матеріальне становище дитини.

Аналізуючи наведене, необхідно дійти висновку про те, що з метою дотримання найкращих інтересів дитини, вирішуючи питання про визначення розміру аліментів, судам необхідно враховувати не лише витрати на забезпечення базових потреб дитини, зокрема, належного харчування та придбання необхідних побутових речей для дитини відповідного віку, а й такі, як забезпечення належного та необхідного медичного обслуговування, в тому числі й зумовленого наявністю у дитини певних захворювань; отримання дитиною освіти та її розвиток; забезпечення дозвілля та соціального розвитку дитини, а також, враховувати інші обставини, які мають суттєве значення для вирішення вказаного питання, та підлягають доведенню сторонами у кожній справі.

Обґрунтовуючи наявність підстав для стягнення аліментів у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) відповідача до досягнення дітьми повноліття, у апеляційній скарзі ОСОБА_1 , зокрема, посилалася на те, що у лютому 2025 року у їхньої з відповідачем дочки виявили тяжке неврологічне захворювання, у зв`язку з чим дитина потребує надання відповідних медичних послуг, а також догляду няні, оскільки з метою утримання дітей та забезпечення їх усім необхідним вона має працювати; вона зазначила конкретні суми грошових коштів та їх цільове використання, які вона щомісячно витрачає на утримання дітей.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, суд першої інстанції, урахувавши високий щомісячний рівень доходів відповідача, перебування на його утриманні неповнолітньої дитини від іншого шлюбу, а також непрацездатних батьків, розмір доходів позивачки, а також те, що забезпечення потреб дітей з огляду на проживання в Іспанії вимагає підвищених витрат, зокрема необхідність найму няні, забезпечення дітей житлом достатнього рівня, стан здоров`я молодшої дитини сторін, яка потребує особливого догляду, піклування та, відповідно, підвищених витрат, дійшов обґрунтованого висновку про те, що найкращим інтересам дітей відповідатиме стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/6 частки його доходів, що забезпечить справедливий баланс між інтересами сторін і дітей.

Зменшуючи, визначений місцевим судом розмір аліментів на дітей з 1/6 частки на 1/10 частку доходу відповідача, апеляційний суд узагальнено послався на те, що такий розмір аліментів на утримання дітей, виходячи із розміру заробітку відповідача, буде необхідним та достатнім для їхнього фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку; позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом до відповідача про стягнення додаткових витрат, необхідних та/або понесених нею на оздоровлення, лікування дітей та на розвиток їхніх здібностей.

Переоцінивши докази, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей у розмірі 1/6 частки його доходів, та які були оцінені місцевим судом з дотриманням вимог процесуального закону, суд апеляційної інстанції не зазначив в оскаржуваному судовому рішенні, які порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, вирішуючи позовні вимоги, допустив суд першої інстанції. Наявність підстав для зменшення розміру аліментів, належно не обґрунтував, зокрема не розмежував, які із наведених позивачкою щомісячних витрат на утримання дітей суд вважає такими, що не є необхідними чи належать до додаткових витрат, а які підлягають стягненню у порядку, передбаченому статтею 185 СК України.

Зменшуючи визначений судом першої інстанції розмір аліментів, що підлягають стягненню на дітей, апеляційний суд не вказав, яким чином зазначене забезпечує дотримання принципу найкращих інтересів дітей.

Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги про те, що на порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції належно не дослідив зібрані у справі докази та не обґрунтував наявність підстав для зменшення визначеного місцевим судом розміру аліментів, знайшли своє підтвердження, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення місцевого суду.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, висновки суду першої інстанції не суперечать висновками Верховного Суду, на які посилається позивачка у касаційній скарзі, щодо застосування положень СК України у подібних правовідносинах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, повно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належно дослідив зібрані у справі докази та надав їм відповідну оцінку, а тому дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 частково.

Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції та зменшуючи визначений судом першої інстанції розмір аліментів, який підлягає стягненню на утримання дітей, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а отже, помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційний суд допустив помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Боженко Ігор Федорович, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року скасувати, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 грудня 2025 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк