Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №759/14836/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 759/14836/24

провадження № 61-4434св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Міністерство соціальної політики України, Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року у складі судді Кобеляцької-Шаховал І. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2026 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Міністерство соціальної політики України та Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання особи загиблою.

Заяву мотивувала тим, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її сином, який, відповідно до довідки від 15 вересня 2022 року № 171 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ), брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. У січні 2023 року вона отримала від в/ч НОМЕР_1 сповіщення № 61, відповідно до якого її було повідомлено, що гранатометник 2 відділення 1 взводу спеціальної роти ОСОБА_2 , будучи відданим військовій присязі на вірність Українському народу, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області, 16 січня 2023 року зник безвісті. Будь-яких інших відомостей щодо її сина компетентними органами їй надано не було.

З огляду на викладене, просила суд оголосити її сина - ОСОБА_2 , військовослужбовця, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданого Нікопольським районним відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області 13 грудня 2012 року, що проживав за адресою: АДРЕСА_1 , загиблим ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання військового обов`язку із захисту держави Україна в російсько-українській війні.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Міністерство соціальної політики України та Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання особи загиблою задоволено. Оголошено ОСОБА_2 , військовослужбовця, ІНФОРМАЦІЯ_1 , загиблим ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання військового обов`язку по захисту держави Україна.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, з урахуванням положень статті 46 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), дійшов висновку про те, що існують достатні підстави, підтверджені належними доказами, для оголошення військовослужбовця ОСОБА_2 загиблим під час виконання військового обов`язку із захисту держави Україна в російсько-українській війні від дня вірогідної смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Додатковим рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кацюба М. В., про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 759/14836/24 задоволено. Ухвалено у цій справі додаткове рішення шляхом зазначення у тексті рішення передбачених формою актового запису відомостей, а саме: «місце народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - м. Нікополь, Дніпропетровська область, Україна»; «місце смерті ОСОБА_2 - село Кліщіївка, Бахмутський район, Донецька область, Україна».

Ухвалюючи додаткове судове рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив із того, що у рішенні від 29 жовтня 2025 року по суті спору суд не зазначив обов`язкових відомостей, передбачених формою актового запису щодо особи яку оголошено загиблою, що позбавляє заявницю можливості вчинити необхідні реєстраційні дії на підставі цього рішення, тож така інформація підлягає викладенню у додатковому рішенні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2026 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України, в інтересах якого діяв представник ОСОБА_3 , залишено без задоволення, а рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та відхиляючи апеляційну скаргу Міністерства оборони України, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 про оголошення її сина померлим є обґрунтованими та поданими без порушення вимог частини другої статті 46 ЦК України, оскільки з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22, шестимісячний строк має відраховуватися не від дати ймовірної загибелі чи дня припинення воєнного стану в країні загалом, а від дня закінчення активних бойових дій (припинення бойових дій через окупацію) на місці ймовірної загибелі військовослужбовця. При цьому апеляційний суд, спираючись на дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, констатував, що оскільки м. Бахмут Донецької області (поблизу якого загинув ОСОБА_2 ) перебуває в окупації з 12 грудня 2023 року і бойові дії там припинено, то відлік шестимісячного строку для оголошення ОСОБА_2 померлим розпочався саме з 12 грудня 2023 року, а отже, на момент звернення заявниці до суду у липні 2024 року цей строк повністю сплив.

Водночас суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи апелянта про відсутність безумовних доказів загибелі ОСОБА_2 , зазначивши, що висновок суду в цій категорії справ ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи, а сам факт тривалого (понад 3 роки) зникнення військовослужбовця в ході активних бойових дій за відсутності відомостей про полон є самостійною підставою для відхилення заперечень Міністерства оборони України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У квітні 2026 року Міністерство оборони України через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити у цій справі нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 741/2034/23, від 22 травня 2024 року у справі № 337/2489/23 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що виразилось у неповноті встановлених обставин (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не врахували, що відсутність безумовних доказів смерті сина заявниці - ОСОБА_2 або суперечність у доказах щодо обставин його смерті унеможливлює оголошення його померлим;

- не звернули уваги на те, що матеріалами службового розслідування не підтверджено загибель ОСОБА_2 , а встановлено лише факт його зникнення безвісти під час бойових дій;

- не перевірили відомості щодо можливого перебування ОСОБА_2 у полоні;

- неправильно визначили дату початку перебігу шестимісячного строку для оголошення ОСОБА_2 померлим, здійснивши його відлік від дня закінчення активних бойових дій у м. Бахмуті 12 грудня 2023 року, хоча військовослужбовець зник безвісти у с. Кліщіївка Бахмутської міської територіальної громади, яке відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 є територією активних бойових дій;

- не врахували, що шестимісячний строк не може обчислюватися від дати ймовірної загибелі особи на території, де тривають активні бойові дії, оскільки в таких умовах неможливо достовірно встановити обставини зникнення особи, а також не виключається її перебування в полоні чи зміна місця перебування;

- не звернули увагу на те, що оголошення військовослужбовця померлим є підставою для виключення його зі списків особового складу військової частини та припинення нарахування і виплати членам його сім`ї грошового забезпечення, у зв`язку з чим рішення у справі впливає на права та обов`язки в/ч НОМЕР_1 , яка до участі у справі залучена не була;

- не залучили до участі у справі інших членів сім`ї військовослужбовця ОСОБА_2 , зокрема його сина ОСОБА_4 , про залучення якого просив заявник;

- неповною мірою встановили обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та ухвалили рішення на припущеннях.

Також у касаційній скарзі Міністерство оборони України вказало на те, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не зазначив у своєму рішенні обставин щодо громадянства, місця народження, дати та місця смерті ОСОБА_4 , які мають бути відображені в актовому записі про смерть та свідоцтві про смерть, тощо.

Крім того, у касаційній скарзі Міністерство оборони України виклало клопотання про відстрочення йому сплати судового збору до прийняття рішення за результатами розгляду касаційної скарги. Це клопотання було обґрунтовано тим, що обмежений законом строк подання касаційної скарги не дає можливості заявнику здійснити вчасну оплату судового збору за її подання. Заявка на сплату подана, але підтвердження сплати від Державної казначейської служби на цей час не надходило, а тому є підстави для відстрочення сплати судового збору заявнику.

У травні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Кацюба М. В., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Міністерства оборони України, у якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 квітня 2026 року касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2026 року у задоволенні клопотання Міністерства оборони України про відстрочення сплати судового збору за подачу касаційної скарги відмовлено. Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишено без руху та надано заявнику строк для усунення її недоліків, а саме запропоновано йому надати докази сплати судового збору та докази надсилання копії касаційної скарги ОСОБА_1 з листом - описом вкладення.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Міністерства оборони України з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області матеріали справи № 759/14836/24; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2026 року матеріали справи № 759/14836/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2026 року справу № 759/14836/24 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що сина заявниці - ОСОБА_2 , відповідно до витягу з наказу від 15 вересня 2022 року № 171, було зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 . Відповідно до довідки від 05 червня 2023 року № 1965, ОСОБА_2 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією проти України.

Згідно з витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 27 лютого 2023 року № 22 про результати службового розслідування, ОСОБА_2 , гранатометник 2 відділення 1 взводу спеціальної роти, будучи відданий військовій присязі на вірність Українському народу, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області, 16 січня 2023 року зник безвісті.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, c. Кліщіївка Бахмутської міської територіальної громади (UA14020010120064151) з 24 лютого 2022 року до 23 січня 2023 року було територією активних бойових дій; з 24 січня 2023 року до 17 вересня 2023 року - тимчасово окупованою територією України; з 18 вересня 2023 року до теперішнього часу - територією активних бойових дій.

Звернувшись до суду із заявою про визнання ОСОБА_2 померлим ІНФОРМАЦІЯ_4 , заявниця зазначала, що рішення суду їй необхідне для отримання відповідного документа - свідоцтва про смерть з можливістю у подальшому скористатися своїми сімейними, цивільними і соціальними правами, пов`язаними із смертю сина, а саме: отримання статусу членів сім`ї загиблого військовослужбовця та отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців, як це передбачено підпунктом 1 пункту 2 статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Частиною першою статті 46 ЦК України встановлено, що фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

Смерть - це припинення життєдіяльності організму. Зі смертю припиняється цивільна правоздатність фізичної особи.

Оголошення громадянина померлим має на меті усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 вирішувала виключну правову проблему щодо початку відліку строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що в частині другій статті 46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на всій території України.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча і є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних дій.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що для з`ясування змісту припису речення другого частини другої статті 46 ЦК України з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців, використовує телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норми права. Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норм права зосереджується на цілі та призначенні законодавчого припису, враховуючи права й законні інтереси суб`єктів і суспільні інтереси.

Мета досліджуваної правової норми полягає у забезпеченні балансу між правовою визначеністю та захистом прав зниклої особи. З одного боку, закон хоче запобігти поспішному оголошенню особи померлою, оскільки це може спричинити значні правові наслідки, як-от відкриття спадщини. З іншого - потреба у відновленні правової визначеності стає особливо актуальною у випадках зникнення в умовах активних бойових дій, коли значно зростає ризик загибелі.

Правова мета встановлення спеціальних строків полягає в тому, що визначені у частині другій статті 46 ЦК України два роки від дня закінчення воєнних дій, збройного конфлікту або шість місяців потрібні для розшуку особи та вжиття заходів для її повернення із зони воєнних дій, збройного конфлікту або з інших держав і територій. Дворічний або шестимісячний строки обумовлені тим, що в багатьох випадках під час воєнних дій, збройних конфліктів загибель або зникнення осіб відбувається в умовах невизначеності, на територіях, де тривають активні бойові дії, або в тимчасово окупованих регіонах, що ускладнює вирішення питання розшуку фізичної особи. І навіть за наявності цих строків очевидність щодо зникнення безвісти або загибелі особи може залишатися невідомою. Однак саме для розв`язання таких проблем і застосовуються юридичні фікції.

Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставин, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи.

Отже, визначені статтею 46 ЦК України строки спрямовані суто на те, щоб запобігти ситуації, в якій передчасно буде визнано померлою особу, яка зникла в умовах невизначеності на територіях, де тривають активні бойові дії.

Велика Палата Верховного Суду вказувала, що шість місяців, які визначені в реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи, що дозволятиме надати правову охорону людям, які постраждали від війни та у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, і забезпечуватиме правову справедливість. Конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (далі - Наказ № 309). У цьому Наказі № 309 зазначені (1) території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема: (а) території можливих бойових дій; (б) території активних бойових дій; (в) території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси; (2) тимчасово окуповані рф території України. До того ж цей Наказ містить інформацію про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території. Отже, суди можуть використовувати дані, зокрема з Наказу № 309, для визначення часових характеристик ведення воєнних дій на конкретній території України. Обрахування шестимісячного строку, зазначеного у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, від дня припинення або скасування воєнного стану в Україні загалом або закінчення воєнних дій, збройного конфлікту на усій її території суперечило б принципу правовладдя (верховенства права) та його складовій - правовій визначеності (див. пункти 81 - 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 (провадження № 14-94цс24)).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 містяться також інші висновки, а саме:

«Також не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв`язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об`єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою.

Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може розпочати відлік шестимісячного строку для оголошення особи померлою від дня настання події, яка спричинила загибель фізичної особи, у разі якщо ця подія відбулася за межами території ведення активних бойових дій, проте є наслідком воєнних дій.

У такому випадку у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв`язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності».

У постанові від 29 квітня 2026 року у справі № 615/129/25 (провадження № 61-1513св26) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що якщо територія, на якій відбулась вірогідна загибель військовослужбовця, на момент такої події була територією активних бойових дій, а потім окупована супротивником, то перебіг строку, визначеного частиною другою статті 46 ЦК України, розпочинається після завершення активних бойових дій на цій території. На переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, розширювальне тлумачення частини другої статті 46 ЦК України, за якого відлік строку, після спливу якого фізична особа може бути оголошена померлою, ставиться у залежність від можливості отримання підтверджень із території, що після завершення активних бойових дій набула статусу тимчасово окупованої, призводить до позбавлення заявників передбаченого законом механізму захисту його прав, оскільки наведена норма не пов`язує перебіг відповідних строків з такими подіями.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, з урахуванням положень статті 46 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що існують достатні підстави, підтверджені належними доказами, для оголошення військовослужбовця ОСОБА_2 загиблим під час виконання військового обов`язку із захисту держави України в російсько-українській війні від дня вірогідної смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відсутність безумовних доказів смерті сина заявниці - ОСОБА_2 або суперечність у доказах щодо обставин його смерті унеможливлює оголошення його померлим, Верховний Суд відхиляє, оскільки підставою для оголошення особи померлою за статтею 46 ЦК України є не факти (докази), які напевно свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. Тому, установивши на підставі витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 про результати службового розслідування обставини, які дають підстави припускати загибель сина заявниці, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для оголошення його померлим.

З цих же підстав Верховний Суд відхиляє й аргументи касаційної скарги заявника про те, що матеріалами службового розслідування не підтверджено саму загибель ОСОБА_2 , а встановлено лише факт його зникнення безвісти.

Верховний Суд наголошує на тому, що зникнення військовослужбовця під час виконання бойового завдання в районі ведення активних воєнних дій (с. Кліщіївка) є прямою ознакою обставин, що загрожували йому смертю, що повністю охоплюється диспозицією частини другої статті 46 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили відомості щодо можливого перебування військовослужбовця в полоні є безпідставними, оскільки сам факт тривалого зникнення ОСОБА_2 (з січня 2023 року) в ході запеклих бойових дій за відсутності будь-яких відомостей на час розгляду цієї справи про нього через офіційні канали обміну чи міжнародні гуманітарні організації спростовує ці доводи, тоді як припущення Міністерства оборони Українипро перебування ОСОБА_2 не підтверджені жодними належними доказами та не можуть обмежити право члена сім`ї зниклого захисника на соціальний захист.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не зазначив у оскаржуваному рішенні обставин щодо громадянства, місця народження, дати та місця смерті ОСОБА_2 , які мають бути відображені в актовому записі про смерть та свідоцтві про смерть, є безпідставними, оскільки такі недоліки рішення суду першої інстанції були усуненні ухваленням судом у цій же справі додаткового рішення від 15 квітня 2026 року.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не залучили до участі у справі в/ч НОМЕР_1 та сина військовослужбовця ОСОБА_4 , рішення щодо яких впливає на їхні права та обов`язки, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У справах окремого провадження про оголошення фізичної особи померлою метою є захист цивільних, сімейних та соціальних прав саме заявника, які виникають у зв`язку з вірогідною смертю родича. Участь у справі Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері оборони та уповноважений на призначення одноразової грошової допомоги, повністю забезпечує представництво інтересів держави у цих правовідносинах. В/ч НОМЕР_1 є підконтрольним органом військового управління в системі Міністерства оборони України, а процесуальні наслідки судового рішення, зокрема виключення військовослужбовця зі списків особового складу, є внутрішньою управлінською процедурою виконання рішення суду, що набрало законної сили.

За умови обов`язкової участі Міністерства оборони України, незалучення окремої військової частини не є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Так само ухвалення судом рішення про оголошення ОСОБА_2 померлим не обмежує і не порушує суб`єктивних прав його сина ОСОБА_4 , оскільки правові наслідки оголошення особи померлою прирівнюються до наслідків фактичної смерті й мають загальний характер для всіх членів родини. Син військовослужбовця не позбавлений можливості самостійно реалізувати свої цивільні чи соціальні права на підставі цього рішення, а отже за відсутності між членами сім`ї спору про право, незалучення його як заінтересованої особи не призвело до неправильного вирішення справи.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 741/203/23, від 22 травня 2024 року у справі № 337/2489/23 , є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас Верховний Суд вважає слушними доводи касаційної скарги про те, що у цій справі суди неправильно визначили дату початку перебігу шестимісячного строку для оголошення ОСОБА_2 померлим здійснивши його відлік від дня закінчення активних бойових дій у місті Бахмуті 12 грудня 2023 року.

Згідно з реченням другим частини другої статті 46 ЦК України шестимісячний строк для оголошення фізичної особи померлою обчислюється з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22, цей строк має відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи, що дозволятиме надати правову охорону людям, які постраждали від війни та у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, і забезпечуватиме правову справедливість.

Джерелом офіційної інформації про територіальні та часові характеристики конкретних воєнних дій в Україні для цілей застосування частини другої статті 46 ЦК України є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, який замінив раніше чинний наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309.

Матеріали справи свідчать про те, що солдат ОСОБА_2 , гранатометник 2 відділення 1 взводу спеціальної роти, зник безвісти під час виконання бойового завдання ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі с. Кліщіївка Бахмутського району Донецької області.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, с. Кліщіївка Бахмутської міської територіальної громади (UA14020010120064151) з 24 лютого 2022 року до 23 січня 2023 року було територією активних бойових дій; з 24 січня 2023 року активні бойові дії на цій території тимчасово припинилися до 17 вересня 2023 року.

Солдат ОСОБА_2 зник безвісти 16 січня 2023 року саме в районі с. Кліщіївка Бахмутської міської територіальної громади, тому шестимісячний строк для оголошення його померлим має обчислюватися з 24 січня 2023 року - наступного дня після закінчення активних бойових дій на території ймовірної загибелі.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги заяви ОСОБА_1 , на вказане уваги не звернув і у своєму рішенні взагалі не вирішував питання дати початку перебігу шестимісячного строку, визначеного частиною другою статті 46 ЦК України, для оголошення ОСОБА_2 померлим.

Натомість, переглядаючи таке рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та залишаючи його без змін, апеляційний суд помилково визначив дату початку перебігу шестимісячного строку для оголошення ОСОБА_2 померлим, здійснивши його відлік від дня закінчення активних бойових дій у м. Бахмуті 12 грудня 2023 року, тоді як відповідно до встановлених у справі обставин та офіційних даних про часові характеристики бойових дій на території ймовірної загибелі ОСОБА_2 (с. Кліщіївка Бахмутської міської територіальної громади) таким днем є 24 січня 2023 року.

Отже, в цій частині Верховний Суд не може погодитись з оскаржуваними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій.

Водночас Верховний Суд наголошує, що подальше відновлення активних бойових дій в районі с. Кліщіївка Бахмутської міської територіальної громади з 18 вересня 2023 року не є перешкодою для початку відліку шестимісячного строку, визначеного частиною другою статті 46 ЦК України, для оголошення ОСОБА_2 померлим.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом частини першої та четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У зв`язку з викладеним, Верховний Суд вважає за необхідне оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови щодо визначення дати початку перебігу шестимісячного строку, встановленого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України, для оголошення ОСОБА_2 померлим.

У решті оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - залишенню без задоволення із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

З огляду на висновки Верховного Суду щодо суті касаційної скарги та зміну оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині її змісту, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2026 рокузмінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови щодо визначення дати початку перебігу шестимісячного строку, встановленого реченням другим частини другої статті 46 Цивільного кодексу України, для оголошення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлим.

У решті рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк