Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №910/9988/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/9988/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Власова Ю. Л. - головуючого, Колос І. Б., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О.,

представників учасників справи:

позивача - Маковеєв С. О.,

відповідача -1 - Виродов А. Ю.,

відповідача -2 - не з`явились,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10 червня 2026 року та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 16 липня 2026 року (колегія у складі: Гончаров С. А. - головуючий, Тищенко О. В., Сибіга О. М.)

у справі № 910/9988/24

за позовом Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі", Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтафінанс"

про визнання договору недійсним,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтафінанс" (відповідач-2) про визнання недійсним договору № 11-12/20-Ф про надання послуги факторингу від 11 грудня 2020 року, укладеного між відповідачами.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір № 11-12/20-Ф про надання послуги з факторингу від 11 грудня 2020 року суперечить приписам статті 1077 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 350 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у частині суб`єктного складу сторін такого договору факторингу, а саме через відсутність у договорі третьої сторони - боржника.

3. Правовою підставою позову позивач визначив також статті 203, 215, 228 ЦК України.

Короткий зміст судових рішень

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

5. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з таких обставин:

- відповідно до частини першої статті 1079 ЦК України сторонами договору факторингу є фактор і клієнт, а відсутність боржника серед сторін оспорюваного договору не свідчить про порушення вимог законодавства щодо його суб`єктного складу;

- позивач не довів, що оспорюваний договір суперечить закону, інтересам держави і суспільства або моральним засадам, що особи, які вчинили цей правочин, не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, що волевиявлення учасників правочину не було вільним і не відповідало їхній внутрішній волі, що правочин не було вчинено у встановленій законом формі або що він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним;

- позивач не зазначив, яким чином у разі задоволення поданого позову буде відновлено його порушене право.

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 червня 2026 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір № 11-12/20-Ф надання послуги з факторингу від 11 грудня 2020 року, укладений між ТОВ "Альтафінанс" та ТОВ "Юнайтед Енерджі".

7. Задовольняючи позов і скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, договору факторингу притаманний специфічний суб`єктний склад, який охоплює клієнта, фактора та боржника. Оскільки оспорюваний договір укладено без участі боржника як сторони, апеляційний суд дійшов висновку про недодержання вимог законодавства щодо суб`єктного складу правочину та наявність підстав для визнання його недійсним.

8. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 16 липня 2026 року вирішено стягнути з ТОВ "Юнайтед Енерджі" та ТОВ "Альтафінанс" (з кожного) на користь Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України по 1 514,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та по 1 816,80 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

9. Врахувавши результати розгляду справи та керуючись частиною четвертою статті 129 і пунктом 3 частини першої статті 244 ГПК України, апеляційний господарський суд здійснив розподіл судових витрат за розгляд справи в суді першої і апеляційної інстанцій.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10 червня 2026 року і додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 16 липня 2026 року, а рішення Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2025 року залишити в силі.

11. Скаржник підставами касаційного оскарження судових рішень визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

12. 20 серпня 2026 року до Верховного Суду від скаржника надійшло клопотання, в якому він просив врахувати при перегляді цієї справи висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 910/11715/17, від 03 червня 2020 року у справі № 916/1410/19, від 06 серпня 2026 року у справі № 752/7406/21, від 25 червня 2026 року у справі № 569/22011/18, від 07 липня 2026 року у справі № 639/6601/23 та від 24 червня 2026 року у справі № 522/5819/17.

Рух справи в суді касаційної інстанції

13. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 липня 2026 року для розгляду зазначеної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Малашенкова Т. М.

14. Ухвалою від 07 вересня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою скаржника на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

15. Розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 12 жовтня 2026 року № 32.2-01/1887 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/9988/24 у зв`язку з відрядженням судді Булгакової І. В.

16. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 жовтня 2026 року справу № 910/9988/24 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Власова Ю. Л. - головуючий, Колос І. Б., Малашенкової Т. М.

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

17. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Нормами частини другої статті 300 ГПК України встановлені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19. На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на:

- пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України - суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 910/1255/20 щодо застосування частини першої статті 1077, частини першої статті 1079, статей 203, 215 ЦК України.

- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 1079 ЦК України з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16.

20. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, без урахування їх дійсного змісту. Скаржник наголошує, що за такою двосторонньою моделлю побудована переважна більшість договорів факторингу в Україні, а тому помилкове тлумачення норм права судом апеляційної інстанції створює ризик масового визнання таких правочинів недійсними. Крім того, оскаржувана постанова не містить жодного аналізу того, чи довів позивач порушення свого права чи законного інтересу оскаржуваним договором. З огляду на те, що зобов`язання сторін за договором виконані, задоволення позову не здатне забезпечити ефективний захист чи відновлення прав позивача. Водночас у разі скасування постанови суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню і додаткова постанова цього суду про розподіл судових витрат.

Доводи інших учасників справи

21. 21 вересня 2026 року до Верховного Суду від ТОВ "Альтафінанс" надійшли додаткові пояснення, в яких останнє просить задовольнити касаційну скаргу ТОВ "Юнайтед Енерджі", скасувати постанову та додаткову постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

22. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 грудня 2020 року між ТОВ "Альтафінанс" (фактор) та ТОВ "Юнайтед Енерджі" (клієнт) укладено договір № 11-12/20-Ф про надання послуги з факторингу, за умовами якого фактор зобов`язувався передати в розпорядження клієнта за плату грошові кошти в сумі 767 000 000,00 грн, а клієнт - відступити факторові своє право грошової вимоги до ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (боржник) за договором поставки нафтопродуктів від 20 грудня 2019 року № 1432/2/2118, укладеним між ТОВ "ЛІВАЙН ТОРГ" та ПАТ "Укртатнафта", договором відступлення права вимоги від 31 грудня 2019 року № 32/19-096, укладеним між ПАТ "НПК-ГАЛИЧИНА" та ТОВ "ЛІВАЙН ТОРГ", право вимоги за яким перейшло до клієнта за договором відступлення права вимоги від 25 листопада 2020 року № ВПВ20-90/ЛТ, укладеним між ТОВ "ЛІВАЙН ТОРГ" та ТОВ "Юнайтед Енерджі", разом на загальну суму 1 610 305 840,94 грн.

23. Фактор підтверджує наявність у нього права за чинним в Україні законодавством укладати та виконувати цей договір (пункт 1.2 договору).

24. Платою клієнта за цим договором є дисконт між сумою коштів, що передається фактором, і сумою грошових вимог, що відступаються клієнтом (пункт 1.3 договору).

25. Відповідно до пункту 2.1 договору детальна інформація про вимогу, строки та порядок її відступлення, а також строки й умови проведення відповідних розрахунків між клієнтом і фактором визначені в додатках № 1 та № 2 до цього договору.

26. Згідно з пунктом 2.2 договору фактор сплачує клієнтові кошти до 01 липня 2021 року шляхом перерахування на поточний рахунок клієнта або іншим не забороненим законом способом за окремою домовленістю сторін.

27. Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Альтафінанс" є зареєстрованою фінансовою установою, що підтверджується розпорядженням про внесення ТОВ "Альтафінанс" до Держреєстру фінансових установ від 19 листопада 2019 року та свідоцтвом Національного банку України про реєстрацію фінансової установи від 22 вересня 2020 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

28. Предметом цього касаційного оскарження за касаційною скаргою ТОВ "Юнайтед Енерджі" є постанова Північного апеляційного господарського суду від 10 червня 2026 року та додаткова постанова цього ж суду від 16 липня 2026 року.

29. Здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

30. Як убачається зі матеріалів справи, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оспорюваний договір укладено між ТОВ "Юнайтед Енерджі" та ТОВ "Альтафінанс" без участі боржника - ПАТ "Укртатнафта", що, на переконання суду, свідчить про недотримання вимог щодо суб`єктного складу цього договору, визначених частиною першою статті 1077 ЦК України та статтею 350 ГК України та, що договір підлягає визнанню недійсним на підставі, зокрема, статей 203, 215 ЦК України. При цьому суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16.

31. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду апеляційної інстанції зроблено з неправильним застосуванням норм матеріального права з огляду на таке.

32. Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

33. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога (частина перша статті 1078 ЦК України).

34. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 ЦК України).

35. Статтею 350 Господарського кодексу України (далі - ГК України; чинним на момент укладення оспорюваного договору) передбачено, що банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.

36. Аналізуючи наведені норми права, Верховний Суд у постанові від 24 листопада 2022 року у справі № 904/8630/21 дійшов такого висновку: "…. таким чином, боржник, тобто особа, право вимоги до якої відступається, не входить до складу учасників цього договору. Договір факторингу не впливає безпосередньо на права та обов`язки боржника, оскільки в цьому випадку не встановлюється, не припиняється, не змінюється основне зобов`язання боржника, який має виконати свій обов`язок в обсязі й на умовах, установлених договором або актом цивільного законодавства. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 910/13266/18 та від 08 липня 2020 року у справі № 910/13840/18".

37. З наведених норм права та висновків Верховного Суду вбачається, що сторонами договору факторингу є дві особи - фактор і клієнт. Боржник не є стороною договору факторингу, а має статус суб`єкта, грошова вимога до якого відступається за договором факторингу. Оскільки укладення договору факторингу є результатом узгодженого волевиявлення фактора та клієнта, відсутність боржника, як сторони цього договору, відповідає нормам статей 1077, 1079 ЦК України та не може бути самостійною підставою визнання такого договору недійсним.

38. Посилання позивача та апеляційного суду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 Верховний Суду вважає помилковим.

39. У пункті 106 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду сформувала такий висновок щодо застосування норм права: "Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність".

40. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду зазначила, що договору факторингу притаманний специфічний суб`єктний склад - клієнт, фактор та боржник, оскільки такий договір стосується прав та обов`язків цих суб`єктів. При цьому, Велика Палата Верховного Суду не робила висновку, що всі ці три суб`єкта мають бути сторонами договору факторингу. Апеляційний суд помилково ототожнив сторін договору факторингу, вказаних у частині першій статті 1079 ЦК України, з суб`єктним складом договору факторингу, який зазначений у наведеному висновку Великої Палати Верховного Суду.

41. Разом із тим, у апеляційній скарзі позивач посилався також на невідповідність спірного договору нормам статей 215, 228 ЦК України, а відповідач-2 зазначав про відсутність порушених прав позивача, відсутність у його діях легітимної мети та неналежне використання наданих повноважень.

42. Місцевий суд при прийнятті рішення встановив відсутність порушених прав позивача. Проте, апеляційний суд вказаних висновків місцевого суду не спростував, не з`ясував та не встановив чи порушуються спірним договором права позивача (держави), в чому саме полягає таке порушення, хоча відсутність порушення прав позивача є самостійною підставою відмови у позові.

43. Також, місцевий суд дійшов висновків, що позивачем не доведено порушення спірним договором норм статей 215, 228 ЦК України, проти яких позивач заперечував в апеляційній скарзі. Натомість апеляційний суд вказаних аргументів позивача не розглянув, наведених висновків місцевого суду не спростував, обставин відповідності спірного договору нормам статей 215, 228 ЦК України не дослідив та не встановив, а лише процитував зміст цих норм.

44. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в мотивувальній частині постанови апеляційний господарський суд дійшов висновку: "рішення першої інстанції в частині задоволених позовних вимог слід скасувати, а в задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на встановлені судом обставини" (том 2, аркуш справи 76). Водночас у резолютивній частині своєї постанови суд вирішив задовольнити позовні вимоги позивача, визнавши оспорюваний договір недійсним. Це свідчить про невідповідність мотивувальної частини постанови апеляційного суду та її резолютивній частині, що є неприпустимим.

45. Колегія суддів зазначає, що право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; далі - Конвенція).

46. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Порушення права на справедливий розгляд за статтею 6 Конвенції може мати місце, зокрема, у разі відмови суду розглянути у своєму рішенні доводи, засновані на Конвенції, які були чітко й повно викладені; відмови оцінити доводи заявника, засновані на Конституції; відмови задовольнити скаргу заявника без оцінки доказів по суті та без належної мотивації, лише шляхом відтворення в судовому рішенні тексту рішення суду нижчої інстанції (див. рішення ЄСПЛ у справах "Гарсія Руїс проти Іспанії", "Іро Баланіт проти Іспанії", "Проніна проти України", "Хелле проти Фінляндії").

47. Відхиляючи будь-які доводи чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні в мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування й установлені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги. Викладення в рішенні лише доводів і доказів сторони, на користь якої ухвалюється рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (див. постанову Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 904/4051/18).

48. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, зокрема статті 86 і 236 ГПК України, унаслідок чого не встановив обставин, визначальних для вирішення спору з огляду на підстави позову та предмет доказування, а також беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції, установлені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

49. З огляду на викладене доводи касаційної скарги ТОВ "Юнайтед Енерджі" за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України знайшли часткове підтвердження.

Щодо додаткової постанови суду апеляційної інстанції

50. Як уже зазначалося, додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 16 липня 2026 року вирішено стягнути з ТОВ "Юнайтед Енерджі" та ТОВ "Альтафінанс" (з кожного) на користь позивача по 1 514,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та по 1 816,80 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

51. Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення, містити висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, або вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Отже, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/4441/17).

52. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 10 червня 2026 року у цій справі, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 16 липня 2026 року також необхідно скасувати (див. також постанову Верховного Суду від 19 червня 2026 року у справі № 747/596/24).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. У частині першій статті 236 ГПК України законодавець закріпив правило, відповідно до якого судове рішення має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права (частина друга статті 236 ГПК України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно й усебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 ГПК України).

54. За змістом пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково й передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

55. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене вище, повно й усебічно дослідити на підставі наявних у матеріалах справи документів фактичні обставини справи, надати належну оцінку зібраним доказам, їх належності та допустимості, доводам і запереченням сторін та, залежно від установленого й вимог закону, з урахуванням зауважень, викладених у цій постанові, ухвалити законне й обґрунтоване рішення, яке відповідатиме вимогам статей 236- 238 ГПК України.

Судові витрати

56. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, відповідно до пункту 14 статті 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподілу судового збору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10 червня 2026 року та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 16 липня 2026 року у справі № 910/9988/24 скасувати. Справу № 910/9988/24 направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Л. Власов

Судді І. Б. Колос

Т. М. Малашенкова