Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №912/543/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 912/543/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючої), Власова Ю.Л., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Григорової Д.С.,

представників учасників справи:

прокуратури - Гудименко Ю.В., прокурор Офісу Генерального прокурора,

позивача 1 - Кіровоградської обласної ради - не з`явився,

позивача 2 - Департаменту культури та туризму Кіровоградської обласної державної адміністрації - не з`явився,

відповідача 1 - Комунального закладу "Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М.Л. Кропивницького" - не з`явився,

відповідача 2 - Фізичної особи-підприємця Кравчука Володимира Олександровича - Боруш А.О., адвокат (ордер від 02.09.2026),

відповідача 3 - Фізичної особи - підприємця Кравчук Яніни Миколаївни - Боруш А.О., адвокат (ордер від 14.10.2026),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Фізичної особи-підприємця Кравчука Володимира Олександровича (далі - ФОП Кравчук В.О., відповідач 2, скаржник 1) та Фізичної особи - підприємця Кравчук Яніни Миколаївни (далі - ФОП Кравчук Я.М., відповідач 3, скаржник 2)

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2024 (суддя Тимошевська В.В.),

додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2024 (суддя Тимошевська В.В.),

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.08.2026 (головуючий суддя - Дармін М.О., судді: Джепа Ю.А., Чус О.В.)

у справі за позовом Заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної ради (далі також - Облрада, позивач 1) та Департаменту культури та туризму Кіровоградської обласної державної адміністрації (далі також - Департамент, позивач 2)

до: Комунального закладу "Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М.Л. Кропивницького" (далі також - Театр, відповідач 1),

ФОП Кравчука В.О.,

ФОП Кравчук Я.М.

про визнання недійсними договорів та стягнення 812 577,75 грн.

ВСТУП

Спір у справі виник щодо наявності / відсутності підстав для визнання недійсними договорів про спільну діяльність з функціонування театральної кав`ярні, укладених між фізичними особами-підприємцями та комунальним підприємством (театром) стосовно комунального майна, яке перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст в особі обласної ради згідно зі свідоцтвом про право власності та наявності / відсутності підстав для стягнення з фізичних осіб-підприємців грошових коштів, як безпідставно збережених, за користування вказаним комунальним майном.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Облради та Департаменту до Театру, ФОП Кравчука В.О., ФОП Кравчук Я.М. про: - визнання недійсними договорів про спільну діяльність з функціонування театральної кав`ярні (далі - договір спільної діяльності) від 09.09.2020 № 208 та від 31.05.2021 № 78, укладених між Театром та ФОП Кравчуком В.О. і від 09.09.2020 № 209, укладеного між Театром та ФОП Кравчук Я.М.;

- солідарне стягнення з ФОП Кравчука В.О. та ФОП Кравчук Я.М. безпідставно збережених коштів орендної плати у сумі 422 839,14 грн;

- стягнення з ФОП Кравчук Я.М. безпідставно збережених коштів у сумі 118 922,58 грн;

- стягнення з ФОП Кравчука В.О. безпідставно збережених коштів у сумі

270 816,03 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані удаваністю спірних правочинів, оскільки за своїм правовим змістом такі фактично є договорами оренди комунального майна, укладеними з порушенням вимог законодавства про оренду державного та комунального майна, без проведення аукціону, без дотримання порядку визначення розміру орендної плати, без погодження голови Облради та без погодження органу охорони культурної спадщини.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд Кіровоградської області ухвалив рішення від 31.10.2024, яким:

1) позов задовольнив частково;

2) визнав недійсним договір про спільну діяльність від 09.09.2020 № 208, укладений між Театром та ФОП Кравчуком В.О.;

3) визнав недійсним договір про спільну діяльність від 31.05.2021 № 78, укладений між Театром та ФОП Кравчуком В.О.;

4) визнав недійсним договір про спільну діяльність від 09.09.2020 № 209, укладений між Театром та ФОП Кравчук Я.М.;

5) стягнув солідарно з ФОП Кравчука В.О. та ФОП Кравчук Я.М. на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Кіровоградської області безпідставно збережені кошти у сумі 377 770,80 грн;

6) стягнув з ФОП Кравчук Я.М. на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Кіровоградської області безпідставно збережені кошти у сумі

109 418,68 грн;

7) стягнув з ФОП Кравчука В.О. на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Кіровоградської області безпідставно збережені кошти у сумі

191 482,69 грн.;

8) стягнув з Театру на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Кіровоградської області 4 542 грн судового збору;

9) стягнув з ФОП Кравчука В.О. на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Кіровоградської області 8 733,52 грн судового збору;

10) стягнув з ФОП Кравчук Я.М. на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Кіровоградської області 5 988,56 грн судового збору.

У задоволенні позову в іншій частині відмовив.

2.2. Додатковим рішенням від 03.12.2024 Господарський суд Кіровоградської області частково задовольнив заяви ФОП Кравчука В.О. та ФОП Кравчук Я.М. про ухвалення додаткового рішення; стягнув з Кіровоградської обласної прокуратури витрати на професійну правничу допомогу на користь ФОП Кравчук Я.М. у сумі 2 485,28 грн та на користь

ФОП Кравчука В.О. у сумі 5 626,43 грн.

2.3. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 06.08.2026 рішення та додаткове рішення місцевого суду залишив без змін.

2.4. Рішення місцевого суду по суті спору, яке переглянуте та залишене без змін постановою апеляційного господарського суду, мотивоване, зокрема, тим, що:

- прокурор обґрунтовано довів порушення інтересів держави, якою, зокрема, гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у т.ч., нерухоме майно комунальної власності та грошові надходження від нього, крім того, таке комунальне майно належить до об`єктів культурної спадщини, які охороняються державою, оскільки охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування; з урахуванням обставин недотримання вимог законодавства щодо оренди комунального майна має наслідком порушення інтересів територіальної громади, у цьому випадку в особі Облради, а саме: 1) економічного інтересу внаслідок відсутності надходжень за користування майном в законодавчо визначених розмірах; 2) незабезпечення Театром належного збереження історичної пам`ятки (об`єкта культурної спадщини), оскільки відповідач 1 недотримався порядку передачі такого об`єкта в користування, в т.ч. і не отримав погодження органу охорони культурної спадщини (Департаменту) шляхом вчинення всіх визначених державою як обов`язкових для досягнення цієї мети (збереження історичної пам`ятки) заходів; прокурор також правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції (Облраду та Департамент) як позивачів, та всіх сторін спірних правочинів, як відповідачів;

- законний інтерес власника майна (територіальних громад сіл, селищ і міст в особі Облради), а також органу охорони культурної спадщини (Департаменту) підтверджує їх право оспорити в судовому порядку правочини, укладені щодо вказаного майна комунальної власності зі статусом об`єкта культурної спадщини;

- основною ознакою спірних договорів є користування майном за плату, розмір якої визначено шляхом домовленості сторін, що є кваліфікуючою ознакою оренди майна, відповідно оспорювані договори є удаваними та за своїм правовим змістом фактично є договорами оренди комунального майна, укладеними з порушенням вимог статей 5, 8, 9, 15, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", пунктів 45, 52 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 03.06.2020 № 483 (далі - Порядок № 483) (без проведення аукціону, без дотримання порядку визначення розміру орендної плати, за відсутності згод органу охорони культурної спадщини), пунктів 1.3., 3.2.2. Порядку управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, затвердженого рішенням Кіровоградської обласної ради від 29.09.2006 № 61 (далі - Порядок управління № 61) (без погодження голови Облради чи його заступника), що є підставою для визнання таких договорів недійсними в силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- наявні підстави для застосування положень статті 1212 ЦК України при стягненні коштів за фактичне користування майном, зважаючи на наявність кондикційних зобов`язань, а не реституційних, оскільки оспорювані договори вже розірвані, майно звільнене, сплачені кошти за своїм розміром не відповідають законодавчо визначеній сумі орендної плати, фактичні користувачі предмета оренди, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета оренди (територіальної громади в особі Облради) зберегли у себе кошти, які мали заплатити за весь час користування предметом оренди, зобов`язані повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України;

- балансова вартість комплексу будівель, який розташований у

м. Кропивницькому по вул. Театральній, 4 становить 103 052 377,78 грн, згідно з довідкою Театру станом на 01.09.2020, а приміщення площею

154,5 м2, яким користувалися ФОП Кравчук В.О. та ФОП Кравчук Я.М. під розміщення кав`ярні - є невід`ємною його частиною та становить 28/1000 частин вказаного комплексу будівель, відповідно балансова вартість приміщення площею 154,5 м2 становить 2 885 466,58 грн, а стартова орендна плата за користування таким нерухомим комунальним майном становить 28 854,67 грн. Виходячи із суми стартової орендної плати, загальний розмір орендної плати за користування вказаним майном у період з 09.09.2020 до 31.12.2022 (за виключенням періоду з березня по травень 2022 року, на який дія договору № 78 призупинялася та, що узгоджується з підпунктом 3 пункту 1 постанови КМУ від 27.05.2022 № 634) фактично становить 713 672,17 грн, розрахунок якої здійснений судом згідно із правилами аукціону;

- враховуючи фактично сплачені відповідачами 2, 3 грошові кошти за користування майном, а також те, що ФОП Кравчук В.О. та ФОП Кравчук Я.М. за спільне користування майном безпідставно зберегли у себе кошти орендної плати на загальну суму 377 770,80 грн; ФОП Кравчук Я.М. за одноособове користування майном безпідставно зберегла у себе кошти орендної плати на загальну суму 109 418,68 грн; ФОП Кравчук В.О. за одноособове користування майном безпідставно зберіг у себе кошти орендної плати на загальну суму 191 482,69 грн, то зазначені суми підлягають стягненню з відповідачів 2, 3, у т.ч., солідарно відповідно до правил

статті 541 ЦК України (неподільність предмета зобов`язання).

2.5. Постанова апеляційної інстанції, якою переглянуте додаткове рішення місцевого суду, мотивована, зокрема, тим, що:

- заперечення прокурора на заяви відповідачів 2, 3 не є клопотанням про зменшення витрат у розумінні частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс), а ґрунтуються лише на правилах розподілу судових витрат у разі часткового задоволення позовних вимог;

- застосовуючи принцип пропорційності та з урахуванням вимог пункту 3 частини четвертої статті 129 ГПК України, наявні підстави для здійснення розподілу витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. ФОП Кравчук В.О. та ФОП Кравчук Я.М. звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять, зокрема, рішення та додаткове рішення місцевого суду і постанову апеляційного господарського суду у справі № 912/543/24 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи осіб, які подали касаційні скарги

4.1. В обґрунтування підстав касаційного оскарження (щодо оскарження рішення місцевого суду та постанови суду апеляційної інстанції) відповідач 2 та відповідач 3, зокрема, посилаються на пункт 1 частини другої

статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо:

- застосування статей 216, 1212 ЦК України, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23, Верховного Суду від 20.03.2019 у справі

№ 607/5422/16-ц, від 21.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 09.04.2026 у справі № 922/511/24 щодо обов`язкової двосторонньої реституції за наслідками недійсності правочину, яка не може бути проігнорована сторонами та меж застосування статті 1212 ЦК України (наявність між сторонами договору, який є нікчемним або визнаний недійсним, виключає повернення переданих на його виконання коштів за статтею 1212 ЦК України, а якщо договір узагалі не був укладений і правова підстава передачі коштів від початку була відсутня, тоді застосовується стаття 1212 ЦК України;

- застосування частини третьої статті 92 ЦК України, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2025 у справі № 914/768/22 та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2025 у справі № 904/2465/21 щодо добросовісного контрагента в контексті того, що сам факт перевищення повноважень не має самостійного значення без установлення недобросовісності контрагента;

- критеріїв удаваного правочину, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17;

- застосування глави 83 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду: від 09.08.2023 у справі № 161/10117/21 та від 03.02.2025 у справі

№ 910/8714/18, в контексті того, що вказана глава ЦК України не встановлює випадків виникнення солідарного обов`язку у кондикційних зобов`язаннях, тому солідарне стягнення безпідставно збережених коштів за користування майном є помилковим, за множинності боржників загальним є часткове зобов`язання, а солідарний обов`язок виникає лише у випадках, установлених договором або законом).

4.2. Скаржники у касаційних скаргах, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, посилаються на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначають про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування статей 8, 9, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 52 Порядку № 483 у взаємозв`язку зі статтями 216, 1212 ЦК України щодо того, чи може стартова орендна плата, призначена законом для проведення аукціону, без самого аукціону вважатися доведеною вартістю фактичного користування або розміром безпідставного збереження, а також чи допустимо визначати балансову вартість невідокремленої та окремо не облікованої частини пам`ятки шляхом простого множення балансової вартості всього комплексу на співвідношення площ.

4.3. Крім того, відповідач 2 та відповідач 3 у касаційних скаргах, мотивуючи підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 4 частини другої

статті 287 у взаємозв`язку із пунктом 1 частини третьої

статті 310 ГПК України, вказують на ухвалення судами попередніх інстанцій спірних рішення та постанови з порушенням норм процесуального права (статей 74, 76-79, 86, 236, 269, 282 ГПК України). У зазначеному аспекті скаржники звертають увагу Суду на невстановлення попередніми судовими інстанціями належними доказами:

- меж конкретного майна, яке фактично перебувало в окремому володінні кожного підприємця, та чи було воно виключене зі спільного використання Театром;

- факту передання приміщення площею 154,5 м2 або прав на нього за актом приймання-передачі; такі акти у справі відсутні, а без них не встановлено фактичного переходу майна в самостійне володіння;

- фактичних періодів та режиму користування кожним відповідачем з урахуванням проведення театральних заходів, дії воєнного стану, призупинення договорів та обставин перебування обладнання у приміщенні;

- використання спірного простору відповідачами 2 та 3 поза межами театральних вистав та інших заходів; не подання прокурором доказів такого самостійного користування;

- частки кожного відповідача у спільних періодах, хоча саме ця обставина є визначальною для індивідуального кондикційного обов`язку;

- вартості фактичного користування конкретною частиною будівлі та придатності пропорційного розрахунку від балансової вартості всього комплексу;

- який саме майновий приріст виник у кожного відповідача за рахунок конкретного потерпілого та чому отримувачем присуджених коштів визначено територіальну громаду із зарахуванням на рахунок Театру.

4.4. Обґрунтовуючи підставу для оскарження додаткового рішення місцевого суду, яке переглянуте постановою суду апеляційної інстанції, щодо розподілу судових витрат, а саме, витрат на правничу допомогу, скаржники вказують, що таке є похідними від результату вирішення основного спору, тому в разі скасування рішення місцевого суду додаткове рішення також підлягає скасуванню, а розподіл судових витрат має бути здійснений за результатами нового розгляду справи.

4.5. Крім того, скаржники звернулися із заявами про вирішення питань про розподіл судових витрат за результатом розгляду касаційних скарг, зазначивши, що остаточний розрахунок витрат, які відповідач 2 та відповідач 3 понесли і які очікують понести, у зв`язку з касаційним розглядом справи та детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) адвокатами, будуть надані після ухвалення Судом рішення у цій справи.

Позиція інших учасників справи

4.6. Прокурор у відзивах на касаційні скарги заперечив проти доводів скаржників і зазначав про те, що судові рішення попередніх інстанцій у справі ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив Суд залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

4.7. Позивачі не скористалися своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Облрада 31.08.2021 звернулася до Кіровоградської обласної прокуратури з листом про необхідність проведення перевірки фактів, викладених в Акті позапланового аудиту, мотивованого рекомендаціями постійної комісії Облради з питань власності від 25.08.2023 № 381.

5.2. Листами від 14.09.2023, від 18.01.2024 та від 28.12.2023 прокуратура виклала запит до Облради та Театру про надання інформації і документів щодо відповідних обставин з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді згідно з вимогами

статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

5.3. На виконання вказаних запитів, виконаних Облрадою та Театром, прокуратура встановила наступне.

5.4. У комунальній спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст Кіровоградської області перебуває цілий комплекс будівель, який розташований у м. Кропивницькому по вул. Театральній (колишня вул. Леніна, Дворцова), 4, що підтверджується: 1) свідоцтвом про право власності від 27.01.2003 № 3; 2) витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, за змістом яких балансоутримувачем зазначеного майна є Театр, який належить до об`єктів комунальної власності, користується майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області та належить до категорії неприбуткових бюджетних організацій; право забезпечувати галузеву політику якого надане структурним підрозділам обласної державної адміністрації без права розпорядження майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, що перебуває на балансі цього підприємства (рішення Облради від 29.09.2006 № 61).

5.5. Наказом Міністерства культури і туризму України від 15.09.2010

№ 706/0/16-10 будівля Театру занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка історії, архітектури та містобудування місцевого значення з найменуванням "Будинок колишнього Зимового театру, в якому засновано український професійний Драматичний театр", охоронний № 38-Кр.

5.6. Департамент культури та туризму Кіровоградської обласної державної адміністрації та Театр 12.02.2015 уклали охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини № 80.

5.7. Передача в оренду майна Театру, що належить до спільної власності, здійснюється у встановленому Облрадою порядку.

5.8. За розпорядженням голови Облради від 09.06.2023 №111-гр у період з 12.06.2023 до 23.06.2023 проведений позаплановий фінансовий аудит діяльності Театру, за наслідком якого складений акт від 30.06.2023, в якому зафіксовано використання майна комунальної власності Театру за договорами про спільну діяльність, укладеними між Театром та

ФОП Кравчуком В.О. і ФОП Кравчук Я.М., які, за висновком перевірки, є фактично прихованою орендою та внаслідок чого нанесено збитки у розмірі

903 060,04 грн.

5.9. Згідно наданих до матеріалів справи копій договорів, про які зазначено в акті перевірки, слідує, що 09.09.2020 Театр (учасник І) та ФОП Кравчук Я.М. (учасник ІІ) уклали договір № 209 про спільну діяльність з функціонування кав`ярні (далі також - договір № 209), за умовами якого:

- сторони дійшли згоди про здійснення спільної діяльності у сфері функціонування театральної кав`ярні з метою оптимізації витрат на задоволення потреб відвідувачів театру, покрашення якості обслуговування та здійснення організації та обслуговування заходів різних рівнів (пункти 1.1., 2.1. договору № 209).

- сторони договору домовилися, що для досягнення мети договору про спільну діяльність учасники роблять наступні внески: учасник І передає у володіння та користування учасника ІІ приміщення площею 154.5 м2, яке знаходиться на першому поверсі будівлі Театру, до складу якого входить вказане приміщення та належить учаснику І на праві спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області згідно зі свідоцтвом про право власності від 27.01.2003 № 3, а учасник II за власні кошти та належною останньому технікою, матеріальними та трудовими ресурсами забезпечує виконання повного циклу організації функціонування театральної кав`ярні (пункт 3.1. договору № 209);

- фінансові та матеріальні ресурси, отримані за рахунок внесків учасників договору, перебувають на балансі учасника II (пункт 3.2. договору № 209);

- керівництво спільною діяльністю, а також безпосереднє виконання господарських операцій (організація функціонування театральної кав`ярні) доручається учаснику II (пункт 4.1. договору № 209);

- учасник II уповноважений вести облік спільної діяльності, визначати результати спільної діяльності та розподіляти їх між учасниками договору (пункт 4.2. договору № 209);

- усі рішення щодо спільної діяльності приймаються учасником II одноособово, учасник І не вправі втручатися у рішення та дії, прийняті учасником II під час виконання умов цього договору (пункт 4.5. договору

№ 209);

- фінансові та матеріальні ресурси отримані згідно з умовами цього договору складають на користь учасника І фіксовану суму у розмірі 750 грн на місяць та сплачуються до 10 числа наступного за звітним місяцем (пункт 5.1. договору № 209);

- договір набуває сили з дня його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 9.3. договору № 209).

5.10. До Договору № 209 укладалися додаткові угоди від 06.01.2021 № 1, від 29.01.2021 № 2, від 31.05.2021 № 3, за якими змінювалась фіксована сума фінансових та матеріальних ресурсів, отриманих за умовами цього договору на користь учасника І, з урахуванням яких загалом за договором № 209

ФОП Кравчук Я.М. сплатила на рахунок Театру 13 750 грн, а 28.02.2022 сторони договору № 209 уклали додаткову угоду про його розірвання.

5.11. 31.05.2021 Театр (учасник І) та ФОП Кравчук В.О. (учасник ІІ) уклали договір № 208 про спільну діяльність з функціонування кав`ярні з подальшими змінами (далі також - договір № 208), який за своїм змістом містить аналогічні до договору № 209 умови, у т.ч. щодо пунктів 3.1. та 5.1., згідно з якими:

- учасник І передає у володіння та користування учасника ІІ приміщення комплексу будівель площею 154,5 м2, що знаходиться на першому поверсі будівлі Театру, до складу якого входить вказане приміщення, яке належить учаснику І на праві спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області згідно зі свідоцтвом про право власності від 27.01.2003 № 3, а учасник II за власні кошти та належною останньому технікою, матеріальними та трудовими ресурсами забезпечує виконання повного циклу організації функціонування театральної кав`ярні;

- фінансові та матеріальні ресурси отримані згідно з умовами цього договору складають на користь учасника І фіксовану суму у розмірі 750 грн на місяць та сплачуються до 10 числа наступного за звітним місяцем.

5.12. До Договору № 208 вносилися зміни згідно з додатковою угодою від 06.01.2021 № 1 про зміни розміру фіксованої суми фінансових та матеріальних ресурсів, отриманих за умовами цього договору на користь учасника І за січень 2021 року, з урахуванням якої загалом за договором № 208 ФОП Кравчук В.О. сплатив на рахунок Театру 4 000 грн, 29.01.2021 сторони договору № 208 уклали додаткову угоду про його розірвання, яка набирає чинності з 31.01.2021.

5.13. 31.05.2021 також Театр (учасник І) та ФОП Кравчук В.О. (учасник ІІ) уклали договір № 78 про спільну діяльність з функціонування кав`ярні (далі - договір № 78), який за своїм змістом містить аналогічні до договорів № 208 та № 209, у т.ч. щодо пунктів 3.1. та 5.1.

5.14. До Договору № 78 вносилися додаткові угоди від 01.03.2022 № 1 та від 01.06.2022 № 2, згідно з якими дія вказаного договору призупинялася з 01.03.2022 до 01.06.2022, а 31.12.2022 сторони підписали додаткову угоду про розірвання Договору № 78. При цьому загалом на його виконання

ФОП Кравчук В.О. сплатив на рахунок Театру 17 250 грн.

5.15. 01.02.2024 прокурор направив до Облради та Департаменту повідомлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у відповідь на які Облрада листом від 16.02.2024 повідомила, що цивільний позов не подавався та зазначила, що не заперечує проти представництва інтересів прокурором, а Департамент листом від 20.02.2024 зазначив, що не заперечує щодо здійснення прокурором повноважень відповідно до законодавства.

5.16. Звертаючись із вказаним позовом в інтересах держави в особі Облради та Департаменту, прокурор, обґрунтовуючи такий, вказав, що зазначені договори є удаваними, оскільки сторони за ними насправді вчинили договори оренди комунального майна, які, в свою чергу, не відповідають вимогам законодавства щодо оренди комунального майна.

5.17. Ініціювання позову в інтересах держави в особі Облради та Департаменту прокурор обґрунтував тим, що на його повідомлення уповноважені державою особи навіть не зазначили про намір вчинити належні дії по захисту інтересів держави та не повідомили про наявність поважних причин щодо вказаного. Водночас про укладання оспорюваних правочинів Облрада обізнана ще з червня 2023 року під час проведення ревізійною групою її самої фінансового аудиту Театру. Зазначене в сукупності свідчить про бездіяльність вказаних осіб та, як наслідок, наявність підстав для звернення прокурора з відповідним позовом до суду.

6. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Верховний Суд ухвалами від 14.09.2026 відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами ФОП Кравчука В.О. та ФОП Кравчук Я.М. у справі

№ 912/543/24 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України і пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України та вирішив розглядати їх спільно.

6.2. Склад Суду змінений відповідно до Протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2026.

6.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга

статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Предметом касаційного розгляду є постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатом перегляду рішення суду першої інстанції, якою задоволені позовні вимоги про визнання недійсними трьох договорів про спільну діяльність з функціонування театральної кав`ярні (зі статусом комунального майна), укладених між ФОПами і Театром, а також частково задоволені вимоги про стягнення з відповідачів 2, 3 грошових коштів, як безпідставно збережених, за користування вказаним комунальним майном. В решті (у відмовленій частині позовних вимог про стягнення з відповідачів 2, 3 грошових коштів, як безпідставно збережених, за користування вказаним комунальним майном у сумі 133 905,58 грн) судові рішення попередніх інстанцій жодним учасником справи не оскаржуються та не є предметом касаційного перегляду.

7.2. Крім того, предметом касаційного розгляду є постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатом перегляду додаткового рішення місцевого суду, яким у задоволенні заяв відповідачів 2, 3 про стягнення з Кіровоградської обласної прокуратури витрат на професійну правничу допомогу на користь ФОП Кравчук Я.М. та ФОП Кравчука В.О. частково відмовлено, а в решті (у задоволених частинах заяв відповідачів 2, 3 про стягнення з Кіровоградської обласної прокуратури витрат на професійну правничу допомогу на їх користь) додаткове рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції жодним учасником справи не оскаржуються та не є предметом касаційного перегляду.

7.3. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.4. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

7.5. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

7.6. Стосовно наведеного Верховний Суд виходить із того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови і, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

7.7. При дослідженні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: 1) чи є правовідносини подібними та 2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосованих нормативно-правових актів.

7.8. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів

статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначений критерій подібності правовідносин, відповідно до якого на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої

статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Водночас у кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

7.9. Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

7.10. За доводами касаційних скарг відповідачів 2, 3, суди попередніх інстанцій не врахували правові позиції Верховного Суду, викладені у низці наведених скаржниками постанов Верховного Суду у подібних правовідносинах (див. пункт 4.1. цієї постанови).

7.11. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржників, колегія суддів виходить з такого.

7.12. Суд відхиляє посилання скаржників на неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій у справах № 918/1043/21, № 904/1907/15 з огляду на те, що висновки Верховного Суду, на які вони посилаються у доводах касаційних скарг, стосувалися реституції як правового наслідку недійсності правочину та способу захисту суб`єктивного цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України), яка застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, тобто, реституція застосовується виключно між сторонами недійсного або нікчемного правочину. При цьому у справі № 607/5422/16-ц Верховний Суд окремо наголосив, що наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава передачі коштів у момент їх передачі відсутня, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України. Між тим під час розгляду справи № 922/511/24 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у пунктах 7.35., 7.36. зазначив, що: "фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним (нікчемним) унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України, оскільки використання майна - "річ" безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Адже відповідач де-факто отримав у користування орендоване майно і таке користування вже ним реалізоване, водночас інша сторона договору оренди земельної ділянки отримала плату (яка у зазначений спосіб є насправді компенсацією вартості того, що одержав позивач за користування об`єктом оренди) за землю, і законодавець у частині 6 статті 21 Закону України "Про оренду землі", що є спеціальним нормативно-правовим актом у спірних правовідносинах, прямо встановив, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається. Таким чином, фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції". Схожі за змістом висновки викладено у справі № 905/20/23 (на неврахування якої також звертають увагу скаржники). Натомість у справі, що розглядається

(№ 912/543/24), суди попередніх інстанцій встановивши, що ФОП Кравчук В.О. та ФОП Кравчук Я.М. здійснювали фактичне користування комунальним майном без укладення належних договорів оренди такого майна (тобто правочин оренди не був укладений взагалі), а ті договори, на підставі яких вказані особи користувалися комунальним майном, є недійсними й не породжують правових наслідків (тобто згодом відпали), то несплачена за користування таким майном орендна плата у тому розмірі, який мав визначатись у порядку встановленому чинним законодавством України є коштами, які відповідач 2 та відповідач 3 без достатньої правової підстави зберегли у себе, тому вони підлягають стягненню на підставі

статті 1212 ЦК України. Водночас відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 216 ЦК України, тобто зобов`язання сторін повернути один одному все отримане на виконання таких договорів, а саме: нерухоме майно та сплачені кошти не має підстав, оскільки майно після закінчення строку дії спірних договорів повернуте, а сплачені за спірними договорами кошти фактично є платою за користування комунальним майном, й враховуючи те, що безоплатне користування комунальним майном згідно зі статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" забороняється, поверненню теж не підлягають. Тому і застосування до спірних правовідносин норм статті 216 ЦК України з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у справах: № 918/1043/21, № 905/20/23,

№ 607/5422/16-ц, № 904/1907/15, № 922/511/24, - є необґрунтованим, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилаються скаржники, а також з урахуванням того, що висновки у зазначених справах ґрунтуються на встановлених у них фактичних обставинах, які не є подібними до справи № 912/543/24 (як і в цілому правовідносини у них).

7.13. Крім того, Суд також відхиляє посилання скаржників на неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій у справах № 914/768/22 та

№ 904/2465/21, в яких, зокрема, на розгляд судів ставилося питання застосування частини третьої статті 92 ЦК України в аспекті необхідності встановлення добросовісності поведінки контрагента та обізнаності його з повноваженнями органу управління юридичною особою, в контексті: чи вважати особу такою, що знала чи мала знати про перешкоди законному укладенню договору та відповідно підстав для визнання такого правочину недійсним. Верховний Суд констатував, що правочин, вчинений органом управління юридичної особи з перевищенням повноважень, може бути визнаний недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 203, частиною першою статті 215 ЦК України лише за умови, що третя особа-контрагент знала чи за всіма обставинами не могла не знати про обмеження повноважень і таке питання має вирішувати суд у конкретній справі залежно від її обставин та природи договору. Водночас у справі, яка наразі розглядається Верховним Судом, попередні судові інстанції встановили, що майно, стосовно якого укладені оспорювані договори, є комунальним, а тому є загально відомим необхідність застосування Порядку № 483, який передбачає проведення аукціону, дотримання порядку визначення розміру орендної плати, отримання згоди на передачу такого комунального майна в оренду від Облради та органу охорони культурної спадщини. При цьому оспорювані договори містять посилання на статут Театру, що свідчить про обізнаність відповідачів 2, 3 з положеннями такого статуту, зокрема з пунктом 6.6. статуту в затвердженій редакції від 28.02.2012, яким передбачено, що передача, зокрема, в оренду майна Театру здійснюється у встановленому Облрадою порядку (Порядку управління № 61). Вказане свідчить про належне обґрунтування судами та встановлення обставин обізнаності контрагентів (відповідачів 2, 3) про перевищення директором Театру повноважень щодо укладення договорів, які фактично є прихованими договорами оренди, тобто є удаваними, а звідси наявні підстави для визнання таких договорів недійсними з моменту їх вчинення, що з урахуванням розірвання вказаних правочинів та факту їх виконання, не позбавляє права на звернення до суду з позовом про визнання таких договорів недійсним (вказане узгоджується з пунктом 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17). Отже, оскаржувані рішення у справі № 912/543/24 зазначеним висновкам не суперечать, з урахуванням того, що такі зроблені зважаючи на встановлені факти та обставини у них, які не є подібними до цієї справи.

7.14. Щодо посилань скаржників на неврахування попередніми судовими інстанціями висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, в якій Суд, аналізуючи правочин за загальними критеріями удаваності вказав, що встановивши під час розгляду справи мету його вчинення як приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин; якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення нікчемності правочину або про визнання його недійсним. У зазначеній справі (№912/543/24) суди попередніх інстанцій, аналізуючи спірні правочини (договори № 208, № 209, № 78) на предмет їх удаваності встановили таке:

1) за змістом пунктів 5.1. договорів фінансові ресурси на користь Театру складали фіксовану суму, у відповідному сталому однаковому для кожного місяця розмірі та не залежали від результатів діяльності по функціонуванню кав`ярні у відповідний місяць, тобто не залежала від розміру прибутку з такої діяльності; 2) участі у понесенні збитків від спільної діяльності у вигляді неотримання у відповідному місяці прибутку, Театр не приймав, оскільки щомісяця отримував сталі грошові кошти, незалежно від того чи отримано від діяльності кав`ярні прибуток чи збиток, що не відповідає суті спільної діяльності стосовно понесення її учасниками спільних витрат та збитків, визначеної статтею 1137 ЦК України; 3) за умовами спірних договорів (абзаци 2 пунктів 3.1. договорів) ФОП Кравчук В.О. та ФОП Кравчук Я.М. використовували власні кошти на виконання повного циклу функціонування кав`ярні, що свідчить про забезпечення роботи кав`ярні лише за рахунок таких учасників, хоча кошти на забезпечення спільної діяльності мали витрачатися на таку діяльність і здійснюватися спільно всіма учасниками, а не одним із них, при тому, що умов щодо відшкодування Театром таких витрат, понесених іншими учасниками на забезпечення діяльності кав`ярні, у відповідній частині, спірні договори не містять; 4) у спірних договорах (абзаци 1 пунктів 3.1. договорів) вказано, що Театр передає у володіння та користування

ФОП Кравчуку В.О. та ФОП Кравчук Я.М. свій внесок - приміщення будівлі комунальної власності, що теж суперечить правовій природі спільної діяльності, оскільки внески мають передаватись у спільне, а не самостійне використання та володіння одного з учасників; 5) викладені умови спірних договорів суперечать суті відносин, які мають складатися між учасниками договору про спільну діяльність - спільно забезпечувати функціонування кав`ярні, спільно нести витрати на шляху досягнення спільної мети, отримувати доходи, які залежали від результатів функціонування кав`ярні;

6) подальша поведінка сторін спірних договорів, після їх укладення підтверджує факт того, що саме ФОП Кравчук В.О. та ФОП Кравчук Я.М. здійснювали господарську діяльність по функціонуванню кав`ярні й використовували під час цієї діяльності комунальне нерухоме майно та сплачували Театру за таке користування сталу щомісячну суму, яка не залежала від результатів такої діяльності. Крім цього, не складання актів приймання-передачі майна за спірними правочинами є тим способом, завдяки якому досягалась мета прихованої передачі майна в користування, та який не спростовує факт такого користування та здійснення оплати за таке користування. Отже, за спірними договорами відсутні: мета спільної діяльності (спільно діяти для досягнення спільних цілей), волевиявлення на спільну діяльність по забезпеченню функціонування театральної кав`ярні. Натомість наявний різний інтерес їх учасників: у ФОП Кравчука В.О. та

ФОП Кравчук Я.М. - забезпечення функціонування театральної кав`ярні з використанням нерухомого комунального майна, у Театру - передача у користування вказаних осіб комунального нерухомого майна та отримання від них сталої плати за таке користування, яка не залежала від результатів господарської діяльності по функціонуванню цього закладу. Відповідно вказані договори є удаваними, оскільки сторони за ними насправді вчинили договори оренди комунального майна. Отже, у зазначеній справі суди попередніх інстанцій, всебічно дослідивши спірні правочини, встановили їх удаваний характер, які насправді були укладені відповідачами з реальною метою укладання договорів оренди комунального майна, оминаючи процедуру погодження із позивачами та проведення процедури аукціону на визначення переможця, з яким в наступному могли би бути укладені відповідні договори оренди комунального майна. Водночас викладені у них (рішенні та постанові) висновки не суперечать сформованим об`єднаною палатою висновкам у постанові від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, оскільки в ній Верховний Суд не наводив протилежного підходу щодо правової природу удаваного правочину.

7.15. Стосовно доводів скаржників про неврахування судами попередніх інстанцій у цій справі висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 09.08.2023 у справі № 161/10117/21 та від 03.02.2025 у справі

№ 910/8714/18, колегія суддів звертає увагу на таке.

7.16. У постанові від 09.08.2023 у справі № 161/10117/21 (на яку посилаються скаржники у касаційних скаргах), в якій зазначено, що для кондикційних зобов`язань (Глава 83 ЦК України) не встановлено випадків виникнення солідарного зобов`язання. Наведений висновок є часткового релевантними до спірних правовідносин за змістовим критерієм - основним критерієм подібності. Водночас, суб`єктний критерій (додатковий) у цьому випадку не має значення, оскільки Глава 83 ЦК України не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (див. пункт 27.1. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19). При цьому Верховний Суд у справі № 161/10117/21 сформував загальний висновок щодо всієї Глави 83 ЦК України (безвідносно до подібності правовідносин). З подібних міркувань виходив і Верховний Суд у постанові від 03.02.2025 у справі № 910/8714/18, посилаючись у зазначеному контексті на висновки Верховного Суду щодо застосування всієї Глави 83 ЦК України, викладені постанові від 09.08.2023 у справі № 161/10117/21.

7.17. Аналогічний висновок про те, що для кондикційних зобов`язань (Глава 83 ЦК України) не встановлено випадків виникнення солідарного зобов`язання, викладено у постанові ід 06.11.2024 у справі № 204/8909/20. Цей висновок також є загальним щодо всієї Глави 83 ЦК України (безвідносно до подібності правовідносин).

7.18. Усталеним як в доктрині приватного права так і практиці касаційного суду є те, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникає часткове зобов`язання. Тому кредитор у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне (від лат. solidus - цілий, увесь) зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20, постанову Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 991/2396/22).

7.19. За таких обставин, суди зробили помилковий висновок про солідарне стягнення на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Кіровоградської області з ФОП Кравчука В.О. та ФОП Кравчук Я.М. безпідставно збережених коштів орендної плати у сумі 377 770,80 грн, відтак наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, підтвердилася частково.

7.20. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 311 ГПК України).

7.21. З урахуванням зазначеного, колегія суддів виснує, що оскаржене рішення суду першої інстанції, яке залишене в цій частині без змін апеляційним судом, належить змінити у резолютивній частині, вказавши про стягнення із відповідачів 2, 3 на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Кіровоградської області безпідставно збережених коштів орендної плати у сумі 377 770,80 грн в частках. Водночас, стосовно питання самостійного перерахунку судом касаційної інстанції суми стягнення з відповідачів 2, 3 безпідставно збережених коштів орендної плати в частках, та з урахуванням дослідження судами попередніх інстанцій всіх належних та допустимих доказів й встановлення обставин справи, з метою процесуальної економії та з дотриманням вимог статті 300 ГПК України, Суд, здійснивши виключно арифметичний перерахунок зазначеної суми, вважає правильною суму, яка підлягає стягненню на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Кіровоградської області безпідставно збережених коштів з ФОП Кравчука В.О. в розмірі 188 885,40 грн та з ФОП Кравчук Я.М. в розмірі 188 885,40 грн.

7.22. Касаційне провадження у цій справі відкрите також на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.23. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Водночас зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

7.24. Колегія суддів звертає увагу, що правові висновки суду, у т.ч. касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

7.25. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

7.26. За доводами скаржників, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 8, 9, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 52 Порядку № 483 у взаємозв`язку зі статтями 216, 1212 ЦК України щодо того, чи може стартова орендна плата, призначена законом для проведення аукціону, без самого аукціону вважатися доведеною вартістю фактичного користування або розміром безпідставного збереження, а також чи допустимо визначати балансову вартість невідокремленої та окремо не облікованої частини пам`ятки шляхом простого множення балансової вартості всього комплексу на співвідношення площ.

7.27. Разом з тим Верховний Суд вважає, що у справі, що розглядається, відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду із зазначеного скаржником питання, оскільки суди попередніх інстанцій в цій справі встановили (див. пункт 2.4. цієї постанови), що:

- балансова вартість комплексу будівель, який розташований у

м. Кропивницькому по вул. Театральній, 4 становить 103 052 377,78 грн, згідно з довідкою Театру станом на 01.09.2020, а приміщення площею

154,5 м2, яким користувалися ФОП Кравчук В.О. та ФОП Кравчук Я.М. під розміщення кав`ярні - є невід`ємною його частиною та становить 28/1000 частин вказаного комплексу будівель, відповідно балансова вартість приміщення площею 154,5 м2 становить 2 885 466,58 грн, а стартова орендна плата за користування таким нерухомим комунальним майном (фактично визначена законом для проведення аукціону навіть без самого аукціону) становить не менше 28 854,67 грн. Виходячи із суми стартової орендної плати, загальний розмір орендної плати за користування вказаним майном у період з 09.09.2020 до 31.12.2022 (за виключенням періоду з березня по травень 2022 року, на який дія договору № 78 призупинялася та, що узгоджується з підпунктом 3 пункту 1 постанови КМУ від 27.05.2022 № 634) фактично становить 713 672,17 грн, розрахунок якої здійснений судом згідно із правилами аукціону.

7.28. Таким чином, підстави для формування висновку Верховного Суду щодо питання визначеного скаржником у пункті 4.2. цієї постанови, у спірних правовідносинах відсутні.

7.29. За таких обставин, відповідно підстава касаційного оскарження, обґрунтована з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження, а тому Суд дійшов висновку про необґрунтованість поданих касаційних скарг відповідачів 2, 3 та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови з урахуванням вказаної підстави.

7.30. Стосовно підстав касаційного оскарження рішення і постанови, визначеної скаржниками з посиланням на пункт 4 частини другої

статті 287 ГПК України в його взаємозв`язку з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, в аспекті доводів скаржників про не дослідження судами доказів та істотних обставин справ, Верховний Суд зазначає таке.

7.31. Так, на думку відповідачів 2, 3, суди не встановили належними доказами, зокрема, межі конкретного майна, яке перебувало у володінні кожного підприємця, та чи було воно виключене зі спільного використання Театром; періоди та режим користування кожним підприємцем з урахуванням театральних заходів; частку кожного відповідача у спільних періодах; чому отримувачем коштів визначено територіальну громаду із зарахуванням на рахунок Театру, тобто суди не встановили належного суб`єкта майнової вимоги; й акти приймання-передачі приміщення відсутні.

7.32. Проаналізувавши зазначені доводи скаржників, Верховний Суд констатує, що відповідні доводи ФОП Кравчука В.О. та ФОП Кравчук Я.М. повторно вказують про необхідність переоцінки Верховним Судом доказів, які досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, й на підставі яких вони дійшли висновку про доведеність факту недійсності спірних договорів та наявність підстав для стягнення безпідставно збережених коштів. Зазначене свідчить про моделювання скаржниками обставин, які можуть призвести до виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, що є порушенням частини другої статті 300 ГПК України.

7.33. Крім того, деякі доводи скаржників зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.

7.34. За результатами перегляду оскаржуваних судових рішень по суті спору у касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку, що загалом суди правильно кваліфікували спірні правовідносини з правильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права, за виключенням питання неможливості солідарного стягнення безпідставно збережених коштів за користування майном. Відповідно, правильні по суті рішення місцевого суду та постанова апеляційного господарського суду не можуть бути скасовані касаційно інстанцією з одних лише формальних міркувань, натомість підлягають зміні, шляхом викладення їх мотивувальних та резолютивних частин у редакції цієї постанови.

7.35. Щодо оскарження додаткового рішення місцевого суду, яке переглянуте постановою суду апеляційної інстанції, щодо розподілу судових витрат, а саме, витрат на правничу допомогу.

7.36. Скаржники просять додаткове рішення місцевого суду, залишене без змін постановою апеляційного господарського суду скасувати, зазначаючи, що такі є похідними від результату вирішення основного спору, тому в разі скасування рішення місцевого суду додаткове рішення також підлягає скасуванню, а розподіл судових витрат має бути здійснений за результатами нового розгляду справи.

7.37. За змістом частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.38. Разом із тим скаржники не навели доводів, які б обґрунтовували неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення місцевого суду, переглянутого постановою апеляційного господарського суду у цій справі, з урахуванням вимог частини другої статті 287 ГПК України.

7.39. Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21).

7.40. Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалені за наслідками розгляду справи № 912/543/24 по суті, змінюються виключно щодо питання стягнення з відповідачів 2, 3 безпідставно збережених коштів орендної плати в частках, то з огляду на відсутність доводів скаржників, у чому полягає незаконність оскаржуваного додаткового рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції, ухваленої за результатом перегляду вказаного рішення, Верховний Суд не має підстав для їх скасування.

7.41. Порушень норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310 та / або частиною другою статті 313 ГПК України, які допускають вихід за межі доводів і вимог касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України), Суд не встановив.

7.42. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзивах прокурора на касаційні скарги, в тих частинах, які узгоджуються з указаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

7.43. За таких обставин Верховний Суд зауважує, що міра, до якої суд має виконати обов`язок стосовно обґрунтування рішення може бути різною залежно від характеру рішення. Відповідно, колегія суддів вважає, що надала відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені прокурором у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку. А тому оскаржені рішення суду першої інстанції змінити у резолютивній частині, вказавши про часткове стягнення із відповідачів 2, 3 на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Кіровоградської області; в іншій частині оскаржені судові рішення -залишити без змін.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

8.2. Статтею 311 ГПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

8.3. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про часткове задоволення касаційних скарг та зміну оскаржуваних судових рішень шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови, а також зміни резолютивної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції, зі вказівкою про стягнення в частках з відповідачів 2, 3 на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Кіровоградської області безпідставно збережених коштів орендної плати, в іншій частині оскаржені судові рішення -залишити без змін.

9. Судові витрати

9.1. Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Фізичної особи-підприємця Кравчука Володимира Олександровича та Фізичної особи - підприємця Кравчук Яніни Миколаївни задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2024 у справі № 912/543/24, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.08.2026, змінити з мотивів, викладених у цій постанові. Резолютивну частину рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2024 у справі № 912/543/24 змінити, виклавши абзац п`ятий у такій редакції:

"Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кравчука Володимира Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Кіровоградської області, на банківський рахунок НОМЕР_2 в АТ "УкрСиббанк" МФО 351005, безпідставно збережені кошти в розмірі 188 885,40 грн.

Стягнути із Фізичної особи-підприємця Кравчук Яніни Миколаївни

( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Кіровоградської області, на банківський рахунок НОМЕР_2 в АТ "УкрСиббанк" МФО 351005, безпідставно збережені кошти в розмірі 188 885,40 грн".

3. В іншій частині рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2024, додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.08.2026 у справі № 912/543/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Колос

Судді Ю. Власов

Т. Малашенкова