Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №913/266/20(913/47/26) — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 913/266/20(913/47/26)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.,

розглянув у поряду письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2026

та ухвалу Господарського суду Луганської області від 07.05.2026

у справі № 913/266/20(913/47/26)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія"

до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

про відшкодування шкоди

у межах справи №913/266/20

про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія".

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Луганської області 15.05.2020 у справі № 913/266/20, зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника.

Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" (далі - ПАТ "Українська інноваційна компанія", позивач) звернулось до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, в якій просило:

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача шкоду в розмірі 235546551 грн 94 коп.

- відстрочити ПАТ "Українська інноваційна компанія" сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення.

Ухвалою від 13.04.2026 господарський суд відмовив у задоволенні клопотання ПАТ "Українська інноваційна компанія" про відстрочення сплати судового збору. Позовну заяву залишив без руху та встановив строк для усунення недоліків, які встановлені при поданні позовної заяви, шляхом подання до суду доказів сплати судового збору в розмірі 931 840 грн 00 коп., належним чином засвідчених копій договору поруки №2 від 16.09.2010, укладеного між АТ "Укрінбанк" та ПАТ СП "Хімімпекс Трейдинг" (з додатковими угодами) та договору поруки №4 від 16.09.2010, укладеного між АТ "Укрінбанк" та Грунською - Кониховою І.Є., та ТОВ "УКРПОЛІСКОРМ" (з додатковими угодами).

В обґрунтування ухвали суд зазначив, що позивачем не наведено обставин, які б мали виключний характер та свідчили б про наявність достатніх підстав для відстрочення сплати судового збору, не обґрунтовано належними і допустимими доказами відсутність можливості сплатити судовий збір у встановлених законом порядку і розмірі; не надано доказів на підтвердження того, що позивач буде спроможний в подальшому оплатити судовий збір за подання позовної заяви.

Крім того у додатках до позовної заяви відсутні договори, на які посилається позивач, що підтверджується актом Господарського суду Луганської області №3 від 07.04.2026.

ПАТ "Українська інноваційна компанія" подало заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій представник позивача на виконання вимог ухвали суду надав належним чином засвідчені копії: договору поруки № 2 від 16.09.2010, укладеного між АТ "Укрінбанк" та ПАТ СП "Хімімпекс Трейдинг" (з додатковими угодами) та договору поруки №4 від 16.09.2010, укладеного між АТ "Укрінбанк" та Грунською - Кониховою І.Є., та ТОВ "Укрполіскорм" (з додатковими угодами).

Разом з заявою від ПАТ "Українська інноваційна компанія" надійшло повторне клопотання про відстрочення сплати судового збору до зняття арешту з рахунків ПАТ "Українська інноваційна компанія", але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі № 913/266/20(913/47/26).

Клопотання обґрунтоване неможливістю сплати судового збору через накладення арешту на рахунки позивача у межах відкритих виконавчих проваджень, на підтвердження чого надано копії відповідних постанов державних виконавців про арешт коштів боржника, виписку АТ КБ "Приватбанк" про наявні кошти на рахунку боржника та клопотання арбітражного керуючого від 26.11.2025 про зняття арешту з рахунку боржника, поданого до суду у справі про банкрутство №913/266/20.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 07.05.2026 у задоволенні клопотання ПАТ "Українська інноваційна компанія" про відстрочення сплати судового збору відмовлено. Позовну заяву ПАТ "Українська інноваційна компанія" до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про відшкодування шкоди та додані до неї документи повернуто заявнику.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 ухвалу Господарського суду Луганської області від 07.05.2026 залишено без змін.

Суди, оцінивши надані ПАТ "Українська інноваційна компанія" докази, дійшли висновку, що копії постанов державних виконавців про арешт коштів боржника не є беззаперечними доказами, на підставі яких суд міг би оцінити комплексно реальний майновий стан позивача у даній справі, та не є достатньою підставою для відстрочення від сплати судового збору за подання позовної заяви.

Установивши, що позивач у визначений ухвалою від 13.04.2026 строк не подав доказів сплати судового збору, а заява фактично містила повторне обґрунтування клопотання про відстрочення його сплати, суди дійшли висновку про неусунення недоліків позовної заяви та наявність передбачених частиною четвертою статті 174 ГПК України підстав для її повернення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

ПАТ "Українська інноваційна компанія" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 та ухвалу Господарського суду Луганської області від 07.05.2026 скасувати, передати справу на новий розгляд до Господарського суду Луганської області для вирішення питання про відстрочення сплати судового збору та відкриття провадження у справі з урахуванням висновків суду касаційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України

Скаржник зазначає, що:

- підхід судів за своєю суттю є формальним застосуванням статті 8 Закону України "Про судовий збір" без оцінки пропорційності обмеження права на доступ до суду, що прямо суперечить висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2026 у справі №917/1219/24 та від 21.01.2026 у справі №925/1293/19, і водночас всупереч цим самим висновкам, на які апеляційний суд формально послався у мотивувальній частині оскаржуваної постанови;

- у практиці Верховного Суду відсутній висновок щодо застосування статті 8 Закону України "Про судовий збір" до правовідносин, у яких одночасно наявні: перебування заявника (позивача) у процедурі розпорядження майном у справі про банкрутство; накладення арешту на всі банківські рахунки боржника в межах виконавчих проваджень, відкритих задовго до відкриття провадження у справі про банкрутство; підтверджена банківською випискою наявність на одному з арештованих рахунків коштів, достатніх для сплати судового збору; та подання розпорядником майна боржника клопотання про зняття арешту саме з цього рахунку, яке тривалий час залишається невирішеним судом у справі про банкрутство;

- порушення норм процесуального права полягає в тому, що докази у справі досліджено неповно, а висновки суду про їх недостатність не підкріплені аналізом їх змісту, що є порушенням статей 86, 236, 269 ГПК України.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 296 ГПК України не перешкоджає касаційному перегляду оскарженого судового рішення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Предметом касаційного перегляду у цій справі є постанова суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору та повернення позовної заяви.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд зазначає таке.

Загальні вимоги до форми та змісту позовної заяви визначені статтями 162, 164 ГПК України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 ГПК України унормовано, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За змістом частин першої, другої, четвертої статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 123 ГПК України).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється, у тому числі, за подання до суду позовної заяви, апеляційної і касаційної скарг на судові рішення. Розміри ставок судового збору визначені у статті 4 цього Закону.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд за її клопотанням може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умов, визначених у цій статті.

В пункті 4 частини першої вказаної статті закріплено, що суд, ураховуючи майновий стан сторони, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, якщо заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.

Верховний Суд зауважує, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).

Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а повноваження суду на власний розсуд (за наявності передбачених законом умов) звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір) (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.03.2021 у справі № 912/1061/20).

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, зокрема, про відстрочення сплати судового збору, повинна надати докази того, що її майновий стан об`єктивно перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому порядку.

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі "Княт проти Польщі" (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64).

У справі, що розглядається, суди встановили, що ПАТ "Українська інноваційна компанія" подало заяву про усунення недоліків позовної заяви, разом з якою подано повторне клопотання про відстрочення сплати судового збору, в обґрунтування чого вказував про перебування позивача в процедурі банкрутства на стадії розпорядження майном та відсутність коштів через накладення арешту на рахунки позивача у межах відкритих виконавчих проваджень, на підтвердження чого надало копії відповідних постанов державних виконавців про арешт коштів боржника, виписку АТ КБ "Приватбанк" про наявні кошти на рахунку боржника та клопотання арбітражного керуючого від 26.11.2025 про зняття арешту з рахунку боржника, поданого до суду у справі про банкрутство №913/266/20.

Згідно з частиною першою статті 44 КУзПБ під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації).

Зі змісту статті 44 КУзПБ вбачається, що під час стадії розпорядження майном господарська діяльність боржника здійснюється у звичайному порядку з обмеженнями, що обумовлюються функціями розпорядника майна, якого призначає суд у межах провадження у справі про банкрутство, зборів та комітету кредиторів боржника.

Отже, сам факт відкриття відносно юридичної особи справи про банкрутство та введення процедури розпорядження майном не є безумовною підставою для відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги. Це питання вирішується з урахуванням конкретних, належно підтверджених обставин, що свідчать про реальну фінансову неспроможність боржника сплатити судовий збір у встановленому порядку.

Оцінивши надані ПАТ "Українська інноваційна компанія" докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що надані скаржником виписку АТ КБ "Приватбанк" свідчать про фактичну відсутність грошових коштів на рахунках боржника у вказаній банківській установі, однак самі по собі не відображають загальний майновий стан ПАТ "Українська інноваційна компанія". Копії постанов державних виконавців про арешт коштів боржника не є беззаперечними доказами, на підставі яких суд міг би оцінити комплексно реальний майновий стан позивача у даній справі.

Апеляційний господарський суд підтримав висновок суду першої інстанції з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 17.06.2026 у справі № 917/1219/24, яка визначила, що формальне застосування положень статті 8 Закону України "Про судовий збір" без оцінки фактичної можливості юридичної особи сплатити судовий збір не відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист людини та основоположних свобод, а також на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 у справі №925/1293/19 про те, що питання застосування статті 8 Закону України "Про судовий збір" не може вирішуватися виключно з огляду на статус юридичної особи без дослідження конкретних обставин справи, майнового стану заявника та оцінки пропорційності обмеження доступу до суду.

Проте пославшись на ці висновки Великої Палати Верховного Суду, суди не застосували викладений у них підхід до фактичних обставин цієї справи, не надали оцінки реальної можливості боржника сплатити судовий збір та наявності перспективи такої сплати у визначений строк (до зняття арешту, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі) з огляду на надані конкретні, документально підтверджені докази майнового стану: арешт усіх рахунків боржника за 24 виконавчими провадженнями; виписку банківської установи, яка підтверджує наявність на одному з рахунків суми, достатньої для сплати судового збору; клопотання арбітражного керуючого від 25.11.2025 про зняття арешту саме з цього рахунку, подане в межах справи про банкрутство.

Суди обмежилися загальним висновком про те, що подані скаржником докази не є беззаперечними та не дають можливості оцінити комплексно реальний майновий стан боржника, однак не зазначили, які саме докази могли б вважатися достатніми для юридичної особи, що перебуває у процедурі розпорядження майном і позбавлена доступу до власних рахунків внаслідок арешту рахунків за виконавчими провадженнями.

При цьому не навели жодної оцінки змісту виписки АТ КБ "ПриватБанк" від 22.04.2026 (щодо суми коштів на рахунку та її співвідношення з розміром судового збору), не оцінили змісту та процесуального значення клопотання арбітражного керуючого від 25.11.2025 про зняття арешту, поданого саме з метою забезпечення можливості боржника здійснювати видаткові операції, у тому числі для потреб цього спору, та не дослідили, чи є подання такого клопотання розпорядником майна самостійною підставою для застосування пункту 4 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Фінансове обмеження на стадії прийняття позову потребує особливого ретельного контролю, оскільки воно не пов`язане ані із суттю позову, ані з його перспективами та може повністю заблокувати розгляд спору.

Натомість суди попередніх інстанцій не виконали обов`язку обґрунтувати свої рішення в частині пропорційності застосованого обмеження (частина п`ята статті 236 ГПК України), а тому судові рішення, які скаржник просить переглянути, не є належно обґрунтованими в розумінні статті 6 Конвенції.

Відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, суди не здійснили повної та мотивованої перевірки пропорційності фінансового обмеження позивача, адже не досліджували та не оцінювали в контексті пропорційності між легітимною метою та доступом до правосуддя надані докази реального майнового стану боржника, та наслідків відмови у такому доступі для права на судовий захист.

Разом із цим, встановлення фактичних обставин та оцінка доказів належить насамперед до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційний суд в силу встановлених статтею 300 ГПК України меж розгляду справи не наділений процесуальною можливістю самостійно встановити наявність або відсутність обставин щодо майнового стану заявника, які мають істотне значення для правильного застосування відповідних норм процесуального права та забезпечення доступу до правосуддя.

З огляду на характер порушення, колегія суддів зазначає, що його виправлення можливе через скасування оскаржуваних судових рішень, та направлення справи до суду першої інстанції для належного розгляду клопотання про відстрочення сплати судового збору з урахуванням висновків ЄСПЛ, Великої Палати Верховного Суду у наведених вище справах, та оцінки доказів, наданих до вказаного клопотання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду та ухвалена за наслідками її апеляційного перегляду постанова апеляційного господарського суду - скасуванню з переданням справи до суду першої інстанції на новий розгляд на стадію прийняття позовної заяви до розгляду.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід надати правову оцінку наявним у справі доказам, які позивач додав до клопотання про відстрочення сплати судового збору, перевірити наявність передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір" умов з урахуванням заперечень інших учасників справи, та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наявності або відсутності підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Судові витрати

Розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані процесуальні судові рішення та передає справу на новий розгляд, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314 - 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 та ухвалу Господарського суду Луганської області від 07.05.2026 у справі №913/266/20(913/47/26) скасувати.

3. Справу № 913/266/20(913/47/26) передати на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Картере В.І.