Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №917/1994/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 917/1994/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Скопич Ю.В.,

відповідача: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2026

та рішення Господарського суду Полтавської області від 26.02.2026

у справі № 917/1994/25

за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ФАРТ"

про стягнення 4 284 109, 44 грн,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ФАРТ" пені у розмірі 3 692 615,04 грн та штрафу у розмірі 591 494,40 грн.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що поставлений відповідачем товар виявився невідповідним технічним характеристикам, через що був повернутий постачальнику. Станом на граничний термін 22.07.2024 поставка товару належної якості так і не відбулася, що спричинило стан тривалого прострочення виконання зобов`язання. Через порушення строків виконання договору позивач заявив вимогу про стягнення пені та штрафу.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 26.02.2026 (суддя Байдуж Ю.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ФАРТ" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" пеню в сумі 36 926,00 грн та штраф в сумі 5 916,15 грн, а також 51409,31 грн відшкодування витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 (колегія суддів у складі: Білоусова Я.О. - головуючий, Крестьянінов О.О., Лакіза В.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін (переглядалось в частині зменшення штрафних санкцій).

Судами обох інстанцій встановлено, що 23.01.2024 між Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ФАРТ" (постачальник) укладено договір поставки (за рознарядкою) № 23Т-491, згідно з яким постачальник зобов`язався поставити покупцеві силікагель в асортименті (далі товар), зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар. Під поставкою сторони розуміють передачу товару постачальником для прийняття покупцем.

За змістом п. 3.2 договору загальна ціна договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації до цього договору та становить до 8 449 920, 00 грн, у тому числі ПДВ 1 408 320,00 грн.

Положеннями п. 4.1 договору узгоджено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, та пред`явлення постачальником рахунку на оплату (інвойсу), шляхом перерахування на рахунок постачальника, на умовах, зазначених у специфікації.

Відповідно до п. 5.1 договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації до цього договору.

У п. 5.2 договору передбачено, що обсяг поставки товару (кожної партії товару) визначається в рознарядках покупця. Відвантаження товару проводиться тільки після отримання постачальником рознарядки. Відвантаження товару без рознарядки забороняється. Рознарядка постачальнику може направлятися покупцем в електронному вигляді на електронну адресу постачальника.

Датою прийняття товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі товару, форма якого наведена в додатку до цього договору, який є невід`ємною частиною (застосовується, якщо постачальник є нерезидентом в Україні) або видаткової накладної. Датою передачі постачальником товару для прийняття покупцем є дата прибуття товару до місця поставки, зазначена у відповідному товаро-транспортному документі або дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару, якщо покупець за допомогою товаротранспортних документів не може визначити дату їх передачі для прийняття. Право власності на товар, ризик випадкового знищення/пошкодження переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акта приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем) (п. 5.3. договору).

За змістом п. 6.1 договору покупець зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі сплачувати за прийнятий товар y разі відсутності зауважень. Приймати поставлений товар, y разі відсутності зауважень, згідно з актом приймання-передачі товару або видатковою накладною.

Відповідно до п. 6.2.2 договору покупець має право контролювати поставку товару у строки, встановлені цим договором.

У п. 6.3.1 договору узгоджено, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Згідно з п. 6.4.1 договору постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за прийнятий товар.

У п. 7.1 договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

За змістом п. 7.9 договору у разі прострочення постачальником виконання зобов`язань з поставки товару, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вказаної вартості. Сторони домовились, що нарахування пені здійснюється до моменту належного виконання постачальником порушеного зобов`язання.

Відповідно до п. 10.1 договору договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатки сторін (за наявності), за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у п. 10.2 цього договору, і діє до 31.12.2024 (включно).

У п. 1 специфікації №1 від 23.01.2024 встановлено, що загальна вартість товару, що поставляється по цій специфікації складає до 8 449 920,00 грн, у тому числі ПДВ 1 408 320,00 грн.

Відповідно до п. 3 специфікації строк поставки товару: протягом 180 календарних днів з дати укладання договору про закупівлю.

Згідно з п. 4 специфікації умови та строки оплати: 30 календарних днів по факту поставки товару.

Як зазначає позивач, 01.04.2024 ТОВ «ІНВЕСТ ФАРТ» здійснили поставку товару. За результатами лабораторних досліджень УкрНДІгаз від 18.04.2024 було встановлено, що насипна щільність силікагелю Н та Силікагелю WS вища за насипну щільність згідно додатку №4 до договору «Технічні характеристики Товару» та не відповідає технічним характеристикам договору поставки товару, про що були складені акт невідповідності поставки товару та акт вхідного контролю з зауваженнями від 23.04.2024, та були надані відповідні технічні звіти. ТОВ «ІНВЕСТ ФАРТ» повідомлено листом від 25.04.2024 про невідповідність поставки товару згідно умов договору з проханням замінити даний товар у відповідній кількості. 01.07.2024 неякісний товар був повернений ТОВ «ІНВЕСТ ФАРМ» в повному обсязі. При цьому, поставка товару належної якості на суму 8 449 920,00 грн ТОВ «ІНВЕСТ ФАРТ» здійснена не була.

У зв`язку з порушенням строків поставки товару позивач нарахував відповідачу пеню та штраф у відповідності до умов договору, та, в подальшому, вимагав відповідача сплати нараховану неустойку шляхом направлення на адресу відповідача вимоги від 05.03.2025 за вих. №305.4-305-2133 та вимоги від 01.08.2025 за вих. №305.4-305-276099.

Докази оплати поставленого товару у матеріалах справи відсутні.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з їх доведеності та обґрунтованості. При цьому, враховуючи що зобов`язання по оплаті товару за договором у позивача не настало, й жодних витрат та втрат позивач не поніс, а в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення нарахованих позивачем відповідачу штрафних санкцій на 99%.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в частині зменшення штрафних санкцій, погодився з висновком про підстав для зменшення нарахованих позивачем відповідачу штрафних санкцій на 99%.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог (зменшенні заявлених до стягнення штрафних санкцій), позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суди обох інстанцій неправильно застосували норми ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19, від 14.07.2021 у справі №916/878/20, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 02.04.2025 у справі №914/2711/22.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 08.09.2026 та надано строк на подання відзиву на неї до 07.08.2026.

У зв`язку з тривалою повітряною тривогою 08.09.2026, розгляд справи не відбувся, і ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2026 призначено касаційну скаргу до розгляду на 13.10.2026.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в оскарженій частині, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За частинами другою, третьою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Оскільки позивач оскаржує судові рішення в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено (зменшення штрафних санкцій), колегія суддів переглядає судові рішення саме в цій частині.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

Так, главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За ч.ч. 1 та 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), за ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, неодноразово і послідовно викладався Верховним Судом у низці постанов.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, у законодавстві не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Колегія суддів також зауважує, що за наслідками розгляду справи № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:

" …. - розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в ст. 551 ЦК України та в ст. 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;

- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

Як убачається зі змісту оскаржених судових рішень у справі № 917/1994/25, приймаючи рішення про зменшення розміру штрафних санкцій, судами враховано, що: на виконання умов укладеного між сторонами договору, відповідач здійснив поставку товару 10.04.2024, тобто у строки визначені сторонами в умовах договору (до 21.07.2024), втім товар був не прийнятий з боку позивача, у зв`язку з невідповідністю цього товару стандартам якості, визначеним договором; поставка товару позивачем оплачена не була, з огляду на те, що згідно з умовами договору така оплата мала бути здійснена позивачем у 30-ти денний строк з моменту поставки товару; зобов`язання по оплаті товару за договором у позивача не настало, й жодних витрат позивач не поніс; в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором; на момент звернення позивача з позовом до суду договір поставки фактично втратив свою чинність; розмір пені, нарахований позивачем за прострочення відповідачем виконання зобов`язань з поставки товару, становить 3 692 615,04 грн, а розмір штрафу складає 591 494,40 грн, загалом 4 284 109,44 грн, тобто трохи більше половини ціни договору; в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з метою вирішення питання поставки товару належної якості, а також до суду для вирішення цього спору, що дало позивачу право нараховувати пеню за прострочення за значний період прострочення до моменту звернення з позовом до суду.

Також суд апеляційної інстанції врахував, що порушення відповідачем у даній справі своїх зобов`язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача, а доводи позивача про необґрунтоване звільнення відповідача від відповідальності є безпідставними та зводяться до нічим не підтверджених припущень, а також до бажання позивача застосувати до відповідача відповідальність у надмірному розмірі (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 920/437/22).

У вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, Суд звертається до наведених вище висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 та наголошує на тому, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19, від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо зменшення розміру неустойки є виключною дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження та оцінки доказів за правилами статей 210, 86 ГПК України.

У справі, яка переглядається, вирішуючи питання про зменшення штрафу та пені, суди перевірили всі доводи сторін і врахували всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, з огляду на що визнали за можливе реалізувати право на зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.

Відтак, з огляду на конкретні обставини справи, яка розглядається, доводи скаржника у цій частині не знайшли свого підтвердження. Суд відхиляє доводи щодо неправильного застосування судами положень ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначив, що такі обставини є достатніми для зменшення штрафних санкцій. Переоцінка цих обставин та встановлення інших обставин, в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції не входить до компетенції Верховного Суду, як суду права.

За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних рішень в частині зменшення розміру штрафних санкцій, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідній частині відсутні.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення у відповідній частині, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 та рішення Господарського суду Полтавської області від 26.02.2026 у справі №917/1994/25 в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.