Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №908/2925/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 908/2925/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області

на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 (суддя Мірошниченко М. В.), постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2026 і додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.05.2026 (судді: Кошля А. О. - головуючий, Демчина Т. Ю., Стефанів Т. В.) у справі

за позовом Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області

до Фермерського господарства виробничого комплексу "Агроленд",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт-Швайне",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області,

про стягнення заборгованості, розірвання договору та зобов`язання повернути земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і підстав позову

1.1. У вересні 2025 року Степненська сільська рада Запорізького району Запорізької області (далі - (Степненська сільрада) звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до Фермерського господарства виробничого комплексу "Агроленд" (далі - ФГ ВК "Агроленд") про стягнення з відповідача 91 691,81 грн несплаченої орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 18.05.2017 (далі - договір оренди землі), розірвання вказаного договору та зобов`язання відповідача повернути позивачеві земельну ділянку, кадастровий номер 2322186800:01:003:2790 площею 45,66 га.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на систематичне порушення відповідачем умов договору оренди землі щодо сплати орендної плати у належному розмірі та наявністю підстав для розірвання такого договору.

1.3. У відзиві на позовну заяву ФГ ВК "Агроленд" просило відмовити в її задоволенні вважаючи необґрунтованими та безпідставними доводи позивача.

1.4. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.09.2025, зокрема, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт-Швайне" (далі - ТОВ "Еліт-Швайне", а ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.12.2025 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Запорізьку районну державну адміністрацію Запорізької області (далі - Запорізька райдержадміністрація).

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з ФГ ВК "Агроленд" на користь Степненської сільради 91 691,81 грн несплаченої орендної плати за договором оренди землі. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що Степненська сільрада є правонаступником Наталівської сільської ради з 11.11.2020 в силу приписів законодавства, тому до позивача перейшли повноваження орендодавця за спірним договором оренди землі. Суд установив, що з 01.01.2019 загальнонаціональна (всеукраїнська) нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення є обов`язковою для застосування, однак відповідач у податкових деклараціях з плати за землю за 2019-2025 роки зазначав занижені значення нормативної грошової оцінки та річної суми орендної плати, внаслідок чого не в повному обсязі сплачував орендну плату. Звідси суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача несплаченої орендної плати у розмірі 91 691,81 грн.

Водночас суд першої інстанції урахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, та не установив підстав для задоволення позовної вимоги про розірвання договору оренди згідно з положеннями частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України у зв`язку з істотним порушенням умов договору. Суд також зазначив, що позивач не надав доказів повідомлення відповідача про зміну орендодавця за договором, не надав доказів повідомлення податкового органу про зміну орендодавця та не надав доказів звернення до відповідача в досудовому порядку щодо сплати орендної плати у збільшеному розмірі.

2.2. Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 заяву Степненської сільради про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з ФГ ВК "Агроленд" на користь Степненської сільради 9 666,66 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2026 рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 і додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 у цій справі залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку характеру порушення відповідачем зобов`язань за договором оренди землі та установив, що недоплата орендної плати у наведеному випадку сама по собі не зумовлює автоматичного розірвання договору оренди землі, адже у справі відсутні належні та допустимі докази того, що допущена відповідачем недоплата орендної плати за спірним договором спричинила для позивача такі наслідки або істотно порушила баланс прав та обов`язків сторін договору. Позивач не навів та не довів обставин, які би свідчили, що внаслідок допущеної відповідачем недоплати орендної плати він зазнав таких негативних наслідків, що виправдовували б застосування крайнього способу захисту у виді дострокового розірвання договору оренди землі. Натомість встановлена судом заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку, що забезпечує відновлення майнових прав позивача та усунення наслідків допущеного порушення. Разом із тим суд врахував, що відповідач протягом усього періоду дії договору не припиняв внесення орендної плати, користування земельною ділянкою здійснював на підставі чинного договору, а спір між сторонами фактично виник щодо правильності визначення розміру орендної плати після зміни нормативної грошової оцінки земель.

За наведеного суд погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки позивачу.

Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції стосовно розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

2.4. Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.05.2026 заяву Степненської сільради про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі залишено без задоволення. Судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом справи залишено за Степненською сільрадою.

Розглянувши заяву Степненської сільради щодо ухвалення додаткової постанови про розподіл судових витрат у справі, апеляційний господарський суд з урахуванням того, що постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2026 у цій справі апеляційні скарги Степненської сільради на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 і додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 залишено без задоволення, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про відмову в ухваленні додаткового рішення за результатами розгляду апеляційних скарг Степненської сільради на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 і додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 у цій справі, та, відповідно, й відмову у задоволенні вказаної заяви сільради.

Водночас при ухваленні постанови від 12.05.2026 апеляційним господарським судом не вирішено питання про судові витрати, що, як зазначив суд, є підставою для ухвалення додаткової постанови, якою судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом справи, слід залишити за Степненською сільрадою.

3. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2026, Степненська сільрада у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а саме розірвати спірний договір та зобов`язати повернути земельну ділянку. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Степненська сільрада також не погоджуючись з додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.05.2026 у касаційній скарзі просить її скасувати, стягнути з відповідачам витрати на професійну правничу допомогу адвоката та поштові витрати в суді апеляційної інстанції у сумі 13 760,00 грн.

Підставами касаційного оскарження скаржник визначає пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.1.1. На обґрунтування підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 щодо застосування частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, у постановах Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 914/72/23, від 16.04.2024 у справі № 924/617/22, від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, від 07.10.2020 у справі № 313/780/19, від 31.07.2020 у справі № 479/1073/18, від 23.03.2021 у справі № 922/2754/19 щодо систематичної несплати орендної плати як підстави для розірвання договору, від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21 щодо процесуального обов`язку сторони спростувати розмір заборгованості, заявлений стороною позивача, від 25.05.2022 у справі № 675/2136/19 щодо того, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

3.1.2. Пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовано відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України в системному зв`язку зі статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2018 № 105, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 16.11.2018 № 552, статтями 271, 286 Податкового кодексу України.

3.1.3. Пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовано пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України - суд не дослідив зібрані у справі докази.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ФГ ВК "Агроленд" заперечує проти її задоволення, просить оскаржені судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення. Також від відповідача надійшло клопотання про врахування доводів відзиву на касаційні скарги.

4. Розгляд касаційних скарг та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 18.05.2017 між Запорізькою райдержадміністрацією (орендодавець) та ФГ ВК "Агроленд" (орендар) було укладено договір оренди землі, предметом якого є оренда земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:01:003:2790 площею 45,66 га (сіножаті, невитребувані земельні частки (паї) із земель колишнього КСП "Колос"), яка розташована на території Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту (пункти 1, 2 договору).

За змістом пункту 8 його укладено на 14 років.

18.05.2017 земельну ділянку передано орендарю за актом приймання-передачі земельної ділянки.

Також, 04.07.2018 між сторонами договору було укладено додаткову угоду № 1, якою продовжено строк дії договору на 49 років.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 713-р Наталівська сільська рада увійшла до складу Степненської сільської територіальної громади, права та обов`язки щодо спірної земельної ділянки перейшли до правонаступника Степненської сільської територіальної громади Запорізького району Запорізької області.

4.3. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги Степненської сільради до ФГ ВК "Агроленд" про стягнення з відповідача 91 691,81 грн несплаченої орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 18.05.2017, розірвання вказаного договору та зобов`язання відповідача повернути позивачеві земельну ділянку у зв`язку із систематичним порушенням відповідачем умов договору оренди землі щодо сплати орендної плати у належному розмірі та наявністю підстав для розірвання такого договору, з посиланням, зокрема, на положення частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

4.4. Суд першої інстанції, рішення якого в цій частині не оскаржувалося та не переглядалося судом апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача несплаченої відповідачем орендної плати у сумі 91 691,81 грн.

4.5. Суд апеляційної інстанції, постанова якого оскаржується до суду касаційної інстанції, переглядав рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог Степненської сільради до ФГ ВК "Агроленд" про розірвання договору оренди землі та зобов`язання відповідача повернути позивачеві земельну ділянку.

4.6. Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України установлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.

У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - "значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору". Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 вирішувалися правові питання: - як співвідносяться загальні та спеціальні норми у вирішенні питання про розірвання договору оренди землі; - у яких випадках договір оренди землі може бути розірваний судом на підставі пункту "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, а коли - на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України; - яке правове значення має сплата заборгованості з орендної плати після пред`явлення позову про розірвання договору оренди землі з підстави систематичної несплати такої орендної плати.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:

"Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.

86. Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.

У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - "значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору". Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

87. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.

88. Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.

89. Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору.

90. Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.

91. Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.

92. Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19).

93. Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов`язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.

94. Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 ЦК України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 ЦК України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 ЦК України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.

95. Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що у разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначеного умовами договору оренди землі, тобто орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України - у разі істотності порушення договору іншою стороною.

96. Якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

97. Натомість у разі неістотної часткової несплати орендної плати, а так само у разі виникнення спору щодо її розміру, порядку здійснення платежів тощо, у власника завжди є право на звернення до суду з позовом про стягнення таких орендних платежів, 3 % річних, інфляційних втрат, неустойки тощо. Такий спосіб захисту буде ефективним та пропорційним, відновлюватиме порушене право орендодавця та зберігатиме договір оренди землі виходячи з балансу інтересів обох сторін.".

Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій врахували позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 і вказали, що для застосування такого виняткового способу захисту як розірвання договору суд повинен встановити не лише факт порушення зобов`язання, а й його істотність, виходячи з наслідків такого порушення для потерпілої сторони, з урахуванням принципів справедливості, добросовісності, розумності та принципу збереження договору.

4.7. За змістом статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 15 вказаного Закону, істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до частин 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

У статті 23 цього Закону передбачена зміна орендної плати, за змістом частини 2 якої орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22 зазначено, що договір оренди землі є цивільно-правовим договором оренди (найму), що регулюється Цивільним кодексом України, іншими нормативними актами. Особливості правового регулювання відносин з оренди землі обумовлюються, зокрема, формою власності на земельні ділянки, що орендуються. Так, норми, що регулюють розмір, форму та порядок внесення орендної плати за землі державної та комунальної власності, характеризуються більшим ступенем імперативності регулювання порівняно із землями приватної власності.

4.8. Як свідчать матеріали справи, за умовами пункту 2 спірного договору в оренду передається земельна ділянка площею 45,6600 га - землі сільськогосподарського призначення, сіножаті (невитребувані земельні частки (паї) із земель колишнього КСП "Колос").

Указ Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" регулює поділ сільськогосподарських угідь на земельні частки (паї), у пункті 1 якого визначено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя , передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв).

Статтею 13 вказаного Закону (у редакції, чинній на час укладення договору від 18.05.2017) передбачено, що нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк, визначений у договорі оренди земельної ділянки, але не довше, до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 зазначено, що нерозподілені частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а лише перебувають у розпорядженні відповідних адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що зазначене свідчить, що нерозподілені частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а норм, які регулюють розмір, форму та порядок внесення орендної плати за такі землі, якими розпорядився орган місцевого самоврядування в порядку статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", чинне законодавство не містить.

Для земель державної та комунальної власності закон встановлює спеціальні правила, зокрема, щодо визначення орендної плати та нормативної грошової оцінки.

У свою чергу, такі правила не можуть автоматично поширюватися на земельні ділянки, які не належать до державної чи комунальної власності, якщо закон прямо цього не передбачає.

При цьому віднесення власників земельних часток (паїв) до платників земельного податку відповідно до Податкового кодексу України не свідчить про поширення на орендаря невитребуваної земельної ділянки порядку визначення орендної плати, встановленого цим Кодексом для земель державної чи комунальної власності. Так, сплата орендної плати та податку на землю мають відмінні правові підстави та різних платників.

4.9. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за приписами законодавства, зокрема, положень статей 525, 526, 627-629, 651 Цивільного кодексу України одна зі сторін не має права на власний розсуд змінювати погодженні умови договору, якщо таке право не встановлено законом або договором.

Зміна обставин, які сторони договору визначили як підставу для перегляду певної умови договору не свідчить про зміну такої умови договору і потребує реалізації погодженого сторонами порядку та досягнення згоди, або вирішення такого питання у судовому порядку.

Отже, виникнення передбаченої договором підстави для перегляду розміру орендної плати (платежу) не свідчить про автоматичну зміну розміру такої орендної плати і до зміни сторонами договору його умов зобов`язання підлягають виконанню на раніше погоджених умовах.

Як вбачається з матеріалів справи спірний договір не містить умов про автоматичний перерахунок розміру орендної плати у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач сплачував орендну плату протягом спірного періоду у визначеному договором розмірі і спору між сторонами з цього приводу не виникало.

Водночас змін у договір у передбачений ним спосіб у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки земельної ділянки внесено не було, а законодавством не встановлено обов`язку щодо автоматичного застосування нового розміру нормативної грошової оцінки землі при розрахунку орендної плати за користування нерозподілиними (невитребуваними) частками (паями).

4.10. Ураховуючи викладене колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Степненської сільради про розірвання договору внаслідок порушення відповідачем його умов та повернення земельної ділянки з підстав, наведених у цій постанові, а доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із судовими рішеннями в оскаржуваній частині, що в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Доводи скаржника, наведені в обґрунтовування наявності підстав для оскарження додаткової постанови Центрального апеляційного господарського суду від 28.05.2026 також не знайшли підтвердження, підстави для її скасування відсутні.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині про відмову в задоволенні позову про розірвання договору та повернення земельної ділянки є правильними по суті і підлягають залишенню без змін з мотивів, наведених у цій постанові, а касаційна скарга - залишенню без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2026, рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 та додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.05.2026 у справі № 908/2925/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак