Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №910/3831/22 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року

м. Київ

Cправа № 910/3831/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Власова Ю.Л. - головуючого, Колос І.Б., Малашенкової Т.М.

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28 травня 2026 року (суддя - Котков О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 липня 2026 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя Коротун О.М., судді: Сітайло Л.Г., Крижний О.М.)

за результатами розгляду скарги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтина Павловича

у справі №910/3831/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут»

до Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

про стягнення 3 570 893,00 грн.

Історія справи

1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року у справі №910/3831/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року та постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року, позов задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз») на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» (далі - ТОВ «Луганськгаз Збут») 2 357 423,49 грн інфляційних втрат, 1 213 469,51 грн трьох процентів річних та 53 563,39 грн судового збору.

2. 25 квітня 2024 року на виконання вказаних рішення та постанов видано відповідні накази.

3. Зазначені накази стягувач пред`явив для виконання приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Мельниченку К.П. (далі - Приватний виконавець), який відкрив постановою від 17 травня 2024 року виконавче провадження №75066267, а постановами від 20 травня 2024 року - виконавчі провадження №75085201, №75085169 та №75085225.

4. 20 травня 2024 року та 21 травня 2024 року Приватний виконавець виніс постанови про закінчення виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225 у зв`язку з фактичним виконанням за виконавчими документами, зокрема, внаслідок погашення усіх грошових коштів, стягнутих у цих виконавчих провадженнях на банківський рахунок ТОВ «Луганськ Збут» НОМЕР_1 в АТ «УКРГАЗБАНК».

5. АТ «Укртрансгаз» звернулося до Господарського суду міста Києва із скаргою на дії та рішення Приватного виконавця, в якій просило суд:

1) визнати дії Приватного виконавця, пов`язані з прийняттям до виконання виконавчих документів у справі №910/3831/22 та винесенням постанов про відкриття виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225, неправомірними;

2) визнати протиправними та скасувати постанови Приватного виконавця:

- від 17 травня 2024 року про відкриття виконавчого провадження №75066267;

- від 17 травня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди (виконавче провадження №75066267);

- від 17 травня 2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (виконавче провадження №75066267);

- від 20 травня 2024 року про відкриття виконавчого провадження №75085225;

- від 20 травня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди (виконавче провадження №75085225);

- від 20 травня 2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (виконавче провадження №75085225);

- від 20 травня 2024 року про відкриття виконавчого провадження №75085169;

- від 20 травня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди (виконавче провадження №75085169);

- від 20 травня 2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (виконавче провадження №75085169);

- від 20 травня 2024 року про відкриття виконавчого провадження №75085201;

- від 20 травня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди (виконавче провадження №75085201);

- від 20 травня 2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (виконавче провадження №75085201);

3) зобов`язати Приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення товариству стягнутих у примусовому порядку грошових коштів у межах виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225 (з урахуванням стягнутих сум винагороди та витрат на проведення виконавчих дій, стягнутих у цих виконавчих провадженнях) в сумі 4 154 178,03 грн.

6. Скарга обґрунтована тим, що Приватний виконавець не перевірив місце реєстрації стягувача, який на момент відкриття виконавчого провадження був зареєстрований за адресою: Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Гагаріна, будинок 87, кім. 307, що знаходиться на тимчасово окупованій російською федерацією території України, і відкрив виконавчі провадження №75066267, №75085201, №75085169, №75085225 із порушенням статей 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII), статті 2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон №1403-VIII). На підстав зазначеного АТ «Укртрансгаз» вважає, що наявні підстави для скасування постанов про відкриття виконавчих проваджень №75066267 від 17 травня 2024 року, №75085201 від 20 травня 2024 року, №75085169 від 20 травня 2024 року, №75085225 від 20 травня 2024 року та похідних від них постанов про стягнення основної винагороди й витрат на проведення виконавчих дій, визнання оскаржуваних дій приватного виконавця неправомірними.

7. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29 січня 2025 року у справі №910/3831/22:

- закрито провадження з розгляду скарги АТ «Укртрансгаз» у частині вимог про визнання протиправними та скасування постанов Приватного виконавця: від 17 травня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди (виконавче провадження №75066267); від 17 травня 2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (виконавче провадження №75066267); від 20 травня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди (виконавче провадження №75085225); від 20 травня 2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (виконавче провадження №75085225); від 20 травня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди (виконавче провадження №75085169); від 20 травня 2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (виконавче провадження №75085169); від 20 травня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди (виконавче провадження №75085201); від 20 травня 2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (виконавче провадження №75085201);

- закрито провадження з розгляду скарги АТ «Укртрансгаз» у частині зобов`язання Приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення Товариству стягнутих у примусовому порядку в межах виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225 сум винагороди та витрат на проведення виконавчих дій;

- у задоволенні іншої частини скарги АТ «Укртрансгаз» відмовлено.

8. Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2026 року у справі №910/3831/22 ухвалу Господарського суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29 січня 2025 року у справі №910/3831/22 скасовано в частині відмови у задоволенні скарги АТ «Укртрансгаз» на дії та рішення Приватного виконавця, справу №910/3831/22 у цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. В іншій частині зазначені судові рішення залишено без змін.

9. Повертаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив про те, що суду першої інстанції слід урахувати зокрема висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2025 року у справі №908/1162/23, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

10. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 травня 2026 року у справі №910/3831/22, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28 липня 2026 року, скаргу АТ «Укртрансгаз» на дії та рішення Приватного виконавця задоволено частково: зобов`язано останнього усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення товариству стягнутих в примусовому порядку грошових коштів у межах виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225 (з урахуванням стягнутих сум винагороди та витрат на проведення виконавчих дій стягнутих в цих виконавчих провадженнях) у сумі 4 154 178,03 грн. У решті інших вимог скарги - відмовлено.

11. Відмовляючи у задоволенні скарги в частині вимог про визнання протиправними та скасування постанов Приватного виконавця про відкриття виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225, суд першої інстанції виходив з того, що Закони України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про виконавче провадження» не забороняють прийняття приватними/державними виконавцями виконавчих документів до виконання стягувачами за якими є юридичні особи, що зареєстровані на тимчасово окупованій території.

12. Суд першої інстанції, задовольняючи скаргу АТ «Укртрансгаз» в частині зобов`язання Приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення стягнутих в примусовому порядку з ТОВ «Луганськгаз Збут» грошових коштів у межах виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225 (з урахуванням стягнутих сум винагороди та витрат на проведення виконавчих дій стягнутих в цих виконавчих провадженнях) виходив з того, що:

- місцезнаходженням стягувача (ТОВ «Луганськгаз Збут») є: Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Гагаріна, будинок 87, офіс 307. Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (далі - Мінреінтеграції) від 22 грудня 2022 року №309, місто Сєвєродонецьк є тимчасово окупованою територією з 25 червня 2022 року.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний господарський суд, врахував висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2025 року у справі №908/1162/23, та на підставі зазначеної вище обставини, дійшов висновку про наявність підстав для застосування Закону №1207-VII від 15 квітня 2014 року №1207-VII (далі - Закон №1207-VII), оскільки правила, визначені статтями 13 та 13-1 Закону №1207-VII, поширюються на території, тимчасово окуповані, починаючи з 24 лютого 2022 року лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України щодо таких територій.

Отже, оскільки положеннями статті 13 Закону №1207-VII встановлені обмеження, які стосуються, зокрема, розрахунків та обмеження щодо переказу коштів на користь суб`єктів господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, то Приватний виконавець не мав права у примусовому порядку стягувати з боржника на користь стягувача грошові кошти у межах виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225, внаслідок чого виник обов`язок усунути допущені порушення та повернути АТ «Укртрансгаз» стягнуті в примусовому порядку зазначені кошти.

13. Апеляційний господарський суд у постанові від 28 липня 2026 року, крім іншого також зазначив, що доводи ТОВ «Луганськгаз збут», що Сєвєродонецьк - є територією, яку визнаною тимчасово окупованою в порядку пункту 3 частини першої статті 3 цього Закону (згідно з наказом Мінреінтеграції від 22 грудня 2022 року №309) - суперечать вказаним правовим позиціям Верховного Суду та чинному законодавству, а тому відсутні правові підстави для застосування цієї норми права.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу.

14. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ТОВ «Луганськгаз Збут» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 28 травня 2026 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 липня 2026 року у справі №910/3831/22 скасувати в частині задоволених вимог скарги АТ «Укртрансгаз» на дії та рішення Приватного виконавця, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у зобов`язанні Приватного виконавця повернути скаржнику 4 154 178,03 грн, стягнутих у примусовому порядку у межах виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225 (з урахуванням стягнутих сум винагороди та витрат на проведення виконавчих дій стягнутих в цих виконавчих провадженнях); в іншій частині оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

15. Протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 12 серпня 2026 року для розгляду зазначеної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Власов Ю.Л. - головуючий, Булгакова І.В., Малашенкова Т.М.

16. Розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 05 жовтня 2026 року №32.2-01/1820 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи №910/3831/22 у зв`язку з відпусткою судді Булгакової І.В.

17. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 жовтня 2026 року справу №910/3831/22 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Власов Ю.Л. - головуючий, Колос І.Б., Малашенкова Т.М.

18. Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди першої та апеляційної інстанцій здійснили неправильне тлумачення норм статей 1, 1-1, 3, 13, 13-1 Закону №1207-VII, внаслідок чого застосували пункт 1 частини першої статті 3, абзац 1 частини першої статті 13, частини другу - одинадцяту статті 13 цього Закону, які не підлягали застосуванню, і при цьому не застосували пункт 3 частини першої статті 3 та абзацу 2 частини першої статті 13 цього закону, які мали бути застосовані.

19. Скаржник зазначає, що суди в оскаржуваних ухвалі та постанові дійшли неправильних висновків про те, що при вирішенні спірного питання стосовно правомірності стягнення та перерахування коштів на користь ТОВ «Луганськгаз Збут», яке зареєстроване на тимчасово окупованій території, належить застосовувати статті 13 та 13-1 Закону №1207-VII.

20. Згідно із доводами ТОВ «Луганськгаз Збут» положення статті 13 Закону №1207-VII застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, тоді як Товариство зареєстровано на тимчасово окупованій території, про яку йдеться у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону. Тому, для поширення положень статті 13 Закону №1207-VII при вирішенні спірного питання, що постало у справі №910/3831/22, Кабінет Міністрів України має ухвалити відповідне рішення, що прямо передбачено абзацом 2 частини першої зазначеної статті.

21. Заявник касаційної скарги посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях, посилаються на висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2025 року у справі №908/1162/23, тоді як ці висновки побудовані на аналізі норм пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1207-VII. При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що місто Сєвєродонецьк (місцезнаходження ТОВ «Луганськгаз Збут») не належить до територій, визначених у пункті 1 частини 1 цієї зазначеної статті. Отже, застосування заборони переказу коштів на рахунок ТОВ «Луганськгаз Збут» на підставі частини шостої статті 13 Закону №1207-VII може відбуватися на підставі рішення Кабінету Міністрів України має ухвалити рішення про поширення дії цієї норми на територію міста Сєвєродонецьк, тоді як такого рішення Уряд не приймав.

22. На підтвердження своєї правової позиції скаржник посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01 квітня 2026 року у справі №280/5808/23.

23. У відзиві на касаційну скаргу АТ «Укртрансгаз» просить Суд касаційну скаргу ТОВ «Луганськгаз збут» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

24. АТ «Укртрансгаз» зазначає, зокрема, про помилковість тверджень скаржника про те, що територія міста Сєвєродонецьк належить до тимчасово окупованих територій, які визначені пунктом 3 частини першої статті 13 Закону №1207-VII, і про те, що наведені у відзиві висновки Верховного Суду на підтвердження такої правової позиції скаржник трактує на свою користь, вириваючи основну суть із контексту наведених ним постанов.

25. Суди першої та апеляційної інстанцій, відповідно до доводів АТ «Укртрансгаз», дійшли правильних висновків про те, що місце реєстрації скаржника відноситься до тимчасово окупованих територій, про яку йдеться у пункті 1 частини першої статті 3 Закону №1207-VII, а тому при вирішенні спірного питання належить застосовувати статтю 13 цього Закону.

26. Також відповідач зазначає, що в оскаржуваних ухвалі та постанові суди попередніх інстанцій виконали вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 27 лютого 2026 року у справі №910/3831/22, і зазначені судові рішення є законними, обґрунтованими та такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

27. 24 вересня 2026 року ТОВ «Луганськгаз збут» через систему «Електронний суд» подало до Верховного Суду додаткові пояснення у справі, в яких додаткового зазначило про те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29 січня 2025 року, на підставі частини першої статті 231 ГПК України провадження у справі №910/3831/22 щодо розгляду скарги АТ «Укртрансгаз» на дії Приватного виконавця було закрито в частині вимог про визнання протиправними та скасування постанов Приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди від 17 травня 2024 року (виконавче провадження №75066267), про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17 травня 2024 року (виконавче провадження №75066267), про стягнення з боржника основної винагороди від 20 травня 2024 року у виконавчих провадженнях №75085225, №75085169, №75085201), про розмір мінімальних витрат виконавчих проваджень від 20 травня 2024 року (виконавчі провадження №75085225, №75085169, №75085201), та в частині вимог про зобов`язання Приватного усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення Товариству стягнутих в примусовому порядку в межах виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225 сум винагороди та витрат на проведення виконавчих дій, оскільки спір в цих частинах скарги віднесений до юрисдикції адміністративних судів.

28. 06 жовтня 2026 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення АТ «Укртрансгаз», в яких зазначив про безпідставність додаткових доводів ТОВ «Луганськгаз Збут», а також про те, що свої додаткові пояснення останній подав поза межами строку на касаційне оскарження, що суперечить вимогам статті 298 ГПК України.

29. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

30. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження (частина перша статті 298 ГПК України).

31. Зважаючи на те, що у зазначених додаткових поясненнях скаржник наводить нові порушення, які на його думку допустили суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді скарги АТ «Укртрансгаз» на дії Приватного виконавця, і які, згідно із його доводами є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у зазначеній частині, Суд дійшов висновку, що за своїм змістом ці пояснення є доповненнями до касаційної скарги.

32. Оскільки, зазначені пояснення скаржник подав 24 вересня 2026 року, тобто поза межами строку встановленого частиною першою статті 288 ГПК України, Суд не бере їх до уваги і залишає без розгляду.

33. Також 24 вересня 2026 року ТОВ «Луганськгаз Збут» подало до Верховного Суду клопотання про зупинення виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 28 травня 2026 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28 липня 2026 року до закінчення перегляду справи №910/3831/22 в касаційному порядку, які будуть розглянуті Верховним Судом спільно із касаційною скаргою на вказані ухвалу та постанову апеляційного господарського суду.

34. Також 24 вересня 2026 року ТОВ «Луганськгаз збут» подало до Верховного Суду клопотання про зупинення виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 28 травня 2026 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28 липня 2026 року до закінчення перегляду справи №910/3831/22 в касаційному порядку, які будуть розглянуті Верховним Судом спільно із касаційною скаргою на вказані ухвалу та постанову апеляційного господарського суду.

35. Справа, з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розглядається Верховним Судом у розумні строки.

Позиція Верховного Суду

36. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

37. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

38. На вирішення судів при розгляді скарги АТ «Укртрансгаз» на дії та рішення Приватного виконавця поставлено питання законності та правомірності відкриття виконавчих проваджень за судовими наказами у справі №910/3831/22 та їх виконання шляхом стягнення коштів на підставі цих судових наказів, а також коштів з урахуванням стягнутих сум винагороди та витрат на проведення виконавчих дій, з огляду на те, що стягувач (ТОВ «Луганськгаз Збут») зареєстрований за адресою: Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Гагаріна, будинок 87, кім. 307, що знаходиться на тимчасово окупованій російською федерацією території України.

39. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року, постановою Північного апеляційного господарського суду від 29 січня 2025 року та постановою Верховного Суду від 27 лютого 2026 року у справі №910/3831/22 скарга не вирішувалася в частині вимог АТ «Укртрансгаз» про визнання протиправними та скасування постанов Приватного виконавця: від 17 травня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №75066267 у розмірі 362 445,64 грн та про розмір мінімальних витрат у розмірі 569,00 грн, від 20 травня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №75085225 у розмірі 5 000,00 грн та про розмір мінімальних витрат у розмірі 569,00 грн, від 20 травня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №75085169 у розмірі 7 000,00 грн та про розмір мінімальних витрат у розмірі 569,00 грн, від 20 травня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №75085201 у розмірі 3 000,00 грн та про розмір мінімальних витрат у розмірі 569,00 грн, а також в частині вимог про зобов`язання Приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення стягнутих в примусовому порядку в межах зазначених виконавчих проваджень. Зокрема, провадження з розгляду цих вимог скарги закрите, оскільки ці вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

40. Під час нового розгляду скарга АТ «Укртрансгаз» на дії Приватного виконавця розглядалася в частині вимог про визнання протиправними та скасування постанов Приватного виконавця про відкриття виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225, та зобов`язання Приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення коштів, примусово стягнутих з ТОВ «Луганськгаз Збут» в межах зазначених виконавчих проваджень.

41. У касаційній скарзі ТОВ «Луганськгаз збут» оскаржує ухвалу Господарського суду міста Києва від 28 травня 2026 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 липня 2026 року у справі №910/3831/22 в частині задоволення вимоги про зобов`язання усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення товариству стягнутих у межах цих виконавчих проваджень грошових коштів.

42. Зважаючи на приписи статті 300 ГПК України Верховний Суд переглядає справу у межах доводів цієї касаційної скарги.

43. Задовольняючи вимогу АТ «Укртрансгаз» про зобов`язання Приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення товариству грошових коштів, стягнутих у межах виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки стягувач (ТОВ «Луганськгаз Збут») перебуває та зареєстрований на тимчасово окупованій території, з огляду на приписи статті 13 Закону №1207-VII, йому не могли бути перераховані стягнуті за виконавчими провадженнями кошти.

44. Статтею 13 цього Закону №1207-VII визначені особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території.

45. Зазначеною нормою, передбачено, зокрема, що:

- положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями (частина перша);

- здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України (частина друга);

- під час режиму тимчасової окупації платіжний режим діє з урахуванням того, що система електронних платежів Національного банку України та внутрішньодержавні платіжні системи, платіжними організаціями яких є резиденти України, не застосовуються на тимчасово окупованій території.

На тимчасово окуповану територію поширюються норми Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" з урахуванням того, що електронні платіжні засоби, емітовані на тимчасово окупованій території, у тому числі мобільні платіжні інструменти, не можуть використовуватися на іншій території України з метою ініціювання переказу коштів (частина третя);

- переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється (частина шоста).

46. Відповідно до пунктів першого і третього частини першої статті 3 Закону №1207-VII, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією, зокрема, визначається:

- сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1);

інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (п. 3);

47. Скаржник із висновком судів попередніх інстанцій про те, що до правовідносин, що склалися, підлягає застосуванню стаття 13 Закону №1207-VII не погоджується з тих підстав, що, на його думку, місто Сєвєродонецьк є тимчасово окупованою територією, передбаченою пунктом 3 частини першої статті 3 Закону №1207-VII, тоді як абзацом 1 частини першої статті 13 цього Закону вона застосовується до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 цієї норми.

48. Доводи ТОВ «Луганськгаз Збут» про те, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували положення статті 13 Закону №1207-VII, оскільки ця норма не підлягає застосуванню при вирішенні спірного питання, Верховний Суд відхиляє з тих підстав, що висновку про те, що положення статті 13 Закону №1207-VII застосовуються до тимчасово окупованої території, на якій розташоване місто Сєвєродонецьк і де зареєстроване ТОВ «Луганськгаз Збут» дійшов Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2026 року у справі №910/3831/22 після здійснення аналізу правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 03 жовтня 2025 року у справі №908/1162/23.

49. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2026 року у справі №910/3831/22, скасовуючи ухвалу Господарського суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29 січня 2025 року у цій справі, зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про незастосування Закону №1207-VII до спірних правовідносин є помилковими, оскільки правила, визначені статтями 13 та 13-1 цього Закону, поширюються на території, тимчасово окуповані, починаючи з 24 лютого 2022 року лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України щодо таких територій.

50. Посилаючись на неправильне застосування положень статті 13 Закону №1207-VII, а також на те, що суди не врахували, що цим Законом встановлені обмеження, які стосуються, зокрема, розрахунків, та обмеження щодо переказу коштів на користь суб`єктів господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, Верховний Суд визнав передчасними висновки про відмову в задоволенні скарги АТ «Укртрансгаз» на дії та рішення Приватного виконавця в частині визнання його дій, пов`язаних із винесенням постанов про відкриття виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225 неправомірними, визнання протиправними та скасування постанов про відкриття вказаних виконавчих проваджень і в частині зобов`язання Приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення Товариству стягнутих у примусовому порядку грошових коштів у межах зазначених виконавчих проваджень.

51. З огляду на викладене Верховний Суд також зазначив, що дійшовши передчасного висновку про непоширення на спірні правовідносини приписів Закону №1207-VII, суди не розглянули по суті скаргу АТ «Укртрансгаз» на дії Приватного виконавця, не дослідили надані сторонами докази, не перевірили доводи сторін, зокрема, щодо встановлення частиною шостою статті 13 Закону №1207-VII заборони переказу коштів на розрахунковий рахунок стягувача, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

52. В межах доводів касаційної скарги ТОВ «Луганськгаз Збут» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28 травня 2026 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 липня 2026 року у справі №910/3831/22 Верховному Суду належить вирішити питання можливості стягнення у судовому порядку коштів на користь юридичної особи, правовий статус та місцезнаходження якої пов`язані з тимчасово окупованою територією, за умови невиконання нею обов`язку щодо перереєстрації податкової адреси.

53. Верховний Суд зазначає, що мета запровадження обмежень, передбачених статтею 13 Закону №1207-VII, полягає у захисті національних інтересів, безпеки держави та недопущенні фінансування держави-агресора чи колабораційної діяльності на окупованих територіях.

54. У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2025 року у справі №911/3091/23, сформовано чіткий правовий висновок у подібних правовідносинах, згідно з яким "зміна податкової адреси позивача, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія, на іншу територію України є обов`язковою умовою для стягнення у судовому порядку на його користь коштів передплати за договором, оскільки перерахування коштів з рахунку відповідача на рахунок позивача є господарською операцією, що є частиною господарської діяльності позивача, яка заборонена у силу закону до зміни його податкової адреси".

55. У постанові від 01 квітня 2026 року у справі №904/6645/23 Верховний Суд також дотримався правової позиції, викладеної судом касаційної інстанції раніше. Узгодив застосування положень Закону №1207-VII у контексті заборони на проведення господарських операцій і судових стягнень (включаючи переказ коштів) на користь підприємств, які фізично та юридично не перенесли свою діяльність (податкову адресу) з тимчасово окупованої території.

56. Ці висновки Верховного Суду мають універсальний характер для майнових спорів за участю підприємств з тимчасово окупованої території. Адже стягнення вартості поставленого товару, стягнення передплати, зарахування присуджених судом коштів за спорами, які виникли стосовно тих чи інших правовідносин сторін, безпосередньо передбачає рух коштів і фінансове закриття господарської операції (оплату). Перерахування коштів на рахунок юридичної особи, яка офіційно не змінила свою податкову адресу з тимчасово окупованої території, означає виконання господарської операції у межах діяльності, що є забороненою у силу прямої вимоги закону.

57. Втім судове рішення не може слугувати інструментом обходу публічного мораторію та легалізації заборонених фінансових операцій, судова гілка влади не може легітимізувати рух капіталу всупереч установленому державою безпековому мораторію.

58. Одержання коштів, які були предметом спору у справі №910/3831/22 фактично є кінцевою метою будь-якої легітимної господарської операції.

59. Судове рішення про виконання зобов`язання є лише процесуальним інструментом примусового завершення господарської операції. Присудження судом коштів, на користь юридичної особи, яка перебуває на тимчасово окупованій території і не змінила податкову адресу, фактично санкціонує проведення фінансово-господарської операції суб`єкта, чия діяльність прямо заборонена законом.

Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2026 року у справі №905/245/25.

60. У випадку, що склалася у справі №910/3831/22 процесуальним інструментом примусового завершення господарської операції на користь юридичної особи, яка перебуває на тимчасово окупованій території і не змінила податкову адресу, тобто суб`єкта, чия діяльність прямо заборонена законом, є примусове виконання судового рішення у справі Приватним виконавцем.

61. Тож станом на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій ТОВ «Луганськгаз Збут» не дотрималося вимоги Закону №1207-VII про зміну своєї податкової адреси. Тому були відсутні правові підстави для стягнення на зазначений ним розрахунковий рахунок, присуджених коштів, позаяк стягувач не виконав матеріально-правової передумови для здійснення розрахунків і отримання судового захисту за законодавством України.

62. Разом з тим, ТОВ «Луганськгаз Збут» не позбавлене права після усунення законодавчих перешкод, а саме - після належної зміни та реєстрації своєї податкової адреси на підконтрольній Україні території звернутися із відповідною заявою до державного або приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

63. Отже суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для застосування при розгляді скарги АТ «Укртрансгаз» на дії Приватного виконавця положень статті 13 Закону №1207-VII і задоволення вимоги про зобов`язання усунути порушення шляхом повернення, стягнутих в межах виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225, коштів.

64. Висновки Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2026 року у справі №280/5808/23, на які посилається заявник касаційної скарги на підтвердження своїх доводів, колегія суддів не бере до уваги, оскільки наявність підстав для застосування у даному випадку положень статті 13 Закону №1207-VII вже була встановлена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2026 року у цій справі, яка є обов`язковою для судів першої та апеляційної інстанцій при новому розгляді справи.

65. Отже, доводи касаційної скарги ТОВ «Луганськгаз Збут» не знайшли свого підтвердження.

66. Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу на те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року провадження з розгляду скарги АТ «Укртрансгаз» у частині вимог про визнання протиправними та скасування постанов Приватного виконавця: від 17 травня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди (виконавче провадження №75066267); від 17 травня 2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (виконавче провадження №75066267); від 20 травня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди (виконавче провадження №75085225); від 20 травня 2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (виконавче провадження №75085225); від 20 травня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди (виконавче провадження №75085169); від 20 травня 2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (виконавче провадження №75085169); від 20 травня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди (виконавче провадження №75085201); від 20 травня 2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (виконавче провадження №75085201); зобов`язання Приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення Товариству стягнутих у примусовому порядку в межах виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225 сум винагороди та витрат на проведення виконавчих дій було закрито у зв`язку з належністю вирішення цих питань в межах юрисдикції адміністративних судів.

67. Постановами Північного апеляційного господарського суду від 29 січня 2025 року та Верховного Суду від 27 лютого 2026 року у справі №910/3831/22 у зазначеній частині наведена ухвала суду першої інстанції залишена без змін, а на новий розгляд Верховний Суд передав справу в частині розгляду вимог АТ «Укртрансгаз» стосовно правомірності дій Приватного виконавця щодо відкриття виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225 та наявності підстав для скасування постанов про відкриття зазначених виконавчих проваджень, а також в частині зобов`язання Приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення товариству стягнутих у примусовому порядку грошових коштів у межах виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225. При цьому новий розгляд скарги мав відбуватися без урахування вимог скарги, провадження у яких було закрито.

68. Однак, за результатами нового розгляду скарги АТ «Укртрансгаз» на дії Приватного виконавця, суд першої інстанції в мотивувальній і в резолютивній частинах ухвали Господарського суду міста Києва від 28 травня 2026 року зазначив про задоволення вимоги зобов`язати Приватного виконавця усунути порушення шляхом повернення боржнику стягнутих коштів у сумі 4 154 178,03 грн (з урахуванням стягнутих сум винагороди та витрат на проведення виконавчих дій стягнутих в цих виконавчих провадженнях), а суд апеляційної інстанції і залишив без уваги і зазначеному оцінки не надав.

69. Тобто, фактично суди в оскаржуваних судових рішеннях (не розглядаючи відповідних вимог) помилково вказали про задоволення вимог АТ «Укртрансгаз», зокрема, і в частині зобов`язання Приватного виконавця вчинити дії щодо повернення стягнутих сум винагороди та витрат на проведення виконавчих дій у виконавчих провадженнях №75066267, №75085201, №75085169, №75085225 у розмірі 379 721,64 грн, провадження стосовно яких було закрито, чим порушили норми процесуального права.

70. Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

71. Зважаючи на помилковість зазначення в оскаржуваних судових рішеннях про зобов`язання Приватного виконавця повернути АТ «Укртрансгаз» кошти стягнуті за виконавчими провадженнями №75066267, №75085201, №75085169, №75085225, зокрема, і сум винагороди та витрат на проведення виконавчих дій стягнутих в цих виконавчих провадженнях Верховний Суд дійшов висновку про необхідність на підставі статті 311 ГПК України змінити ухвалу Господарського суду міста Києва від 28 травня 2026 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 липня 2026 року у справі №910/3831/22 в цій частині виключивши із стягуваної суми 379 721,64 грн, які були стягнуті як основна винагорода та витрати на проведення виконавчих дій у виконавчих провадженнях №75066267, №75085201, №75085169, №75085225, і питання щодо яких має бути вирішено в межах адміністративного судочинства, як було встановлено в ухвалі Господарського суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

72. Доводи скаржника за результатами касаційного розгляду не знайшли свого підтвердження, з мотивів, викладених у цій постанові

73. Разом з тим Верховний Суд з`ясував, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково ухвалили рішення стосовно питання, провадження в частині якого було закрито, тобто допустили порушення норм процесуального права.

74. Оскільки, суди першої та апеляційної інстанцій помилкового зазначили про задоволення вимог АТ «Укртрансгаз» в частині стягнення 379 721,64 грн, ухвалу Господарського суду міста Києва від 28 травня 2026 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 липня 2026 року у справі №910/3831/22 слід змінити в цій частині, зазначити в мотивувальних та резолютивних частинах, що скаргу АТ «Укртрансгаз» на дії та рішення Приватного виконавця задовольнити частково: зобов`язати останнього усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення товариству стягнутих в примусовому порядку грошових коштів у межах виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225 у сумі 3 774 456,39 грн (4 154 178,03 - 379 721,64).

75. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

76. Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

77. За змістом частини першої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

78. Верховний Суд, переглянувши оскаржувану судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність змінити ухвалу Господарського суду міста Києва від 28 травня 2026 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 липня 2026 року у справі №910/3831/22.

Судові витрати

79. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд встановив законність та обґрунтованість оскаржуваних ухвали щодо правомірності дій Приватного виконавця та постанови, ухваленої за результатами перегляду ухвали, за виключенням помилково включеної до стягнення суми.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 304, 308, 309, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28 травня 2026 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 липня 2026 року у справі №910/3831/22 змінити в частині суми коштів, які приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка Костянтина Павловича зобов`язано повернути Акціонерному товариству «Укртрансгаз», а саме: викласти зазначену частину у наступній редакції:

«Зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтина Павловича усунути порушення (поновити порушене право Акціонерного товариства «Укртрансгаз») шляхом повернення товариству стягнутих в примусовому порядку грошових коштів у межах виконавчих проваджень №75066267, №75085201, №75085169, №75085225 в сумі 3 774 456,39 грн».

3. В решті ухвалу Господарського суду міста Києва від 28 травня 2026 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 липня 2026 року у справі №910/3831/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Л. Власов

Судді І. Б. Колос

Т. М. Малашенкова