Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №910/9282/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/9282/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційні скарги Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 (суддя Марченко О. В.), додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 (колегія суддів Пономаренко Є. Ю. (головуючий), Барсук М. А., Руденко М. А.) у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Бараненка Володимира Юрійовича

до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

2) Кравченко Тетяна Володимирівна,

про визнання недійсними односторонніх правочинів та зобов`язання вчинити дії,

(у судове засідання з`явилися представники: позивача - Калько Д. О., відповідача - Безносюк В. С.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Фізична особа - підприємець Бараненко Володимир Юрійович (далі - Підприємець) 05.08.2025 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації; далі - Департамент містобудування) про:

- визнання недійними односторонніх правочинів відповідача, викладених у листах від 30.05.2025:

№055-7434 стосовно припинення дії договорів №№ 2511, 2514, 2518, 6470, 6478, 6479, 6480, 6483, 6486, 6497, 7663, 7666, 7684, 7686, 7691, 7706, 7707, 7717 щодо пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою за адресами: просп. Свободи, 22 і просп. Свободи, 26-А (Подільський район), укладених Підприємцем і Департаментом містобудування;

№055-7435 стосовно припинення дії договорів №№ 2439, 2441, 2444, 2447, 2452, 2457, 2459, 2463, 2474, 2479, 2482, 2487, 2494, 2504, 2505, 2509 щодо пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою за адресами: просп. Свободи, 22 і просп. Свободи, 26-А (Подільський район), укладених Підприємцем і Департаментом містобудування;

№055-7436 стосовно припинення дії договорів №№ 2304, 2306, 2312, 2319, 2320, 2323, 2357, 2360, 2374, 2376, 2378, 2384, 2388, 2391, 2396, 2399, 2402, 2404, 2408, 2409, 2413, 2416, 2421, 2424, 2428, 2432, 2435 щодо пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою за адресами: просп. Свободи, 22 і просп. Свободи, 26-А (Подільський район), укладених Підприємцем і Департаментом містобудування;

№055-7438 стосовно припинення дії договорів №№ 1664, 1665, 1666, 2040, 2045, 2048, 2052, 2059, 2063, 2065, 2067, 2073, 2116, 2121, 2124, 2129, 2131, 2135, 2159, 2165, 2166, 2169, 2171, 2173, 2174, 2187 щодо пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою за адресами: просп. Свободи, 22 і просп. Свободи, 26-А (Подільський район), укладених Підприємцем і Департаментом містобудування;

- усунення перешкод Підприємцю в належному та своєчасному виконанні обов`язку зі сплати передбачених договорами №№ 2511, 2514, 2518, 6470, 6478, 6479, 6480, 6483, 6486, 6497, 7663, 7666, 7684, 7686, 7691, 7706, 7707, 7717, 2439, 2441, 2444, 2447, 2452, 2457, 2459, 2463, 2474, 2479, 2482, 2487, 2494, 2504, 2505, 2509, 2304, 2306, 2312, 2319, 2320, 2323, 2357, 2360, 2374, 2376, 2378, 2384, 2388, 2391, 2396, 2399, 2402, 2404, 2408, 2409, 2413, 2416, 2421, 2424, 2428, 2432, 2435, 1664, 1665, 1666, 2040, 2045, 2048, 2052, 2059, 2063, 2065, 2067, 2073, 2116, 2121, 2124, 2129, 2131, 2135, 2159, 2165, 2166, 2169, 2171, 2173, 2174, 2187 платежів до бюджету територіальної громади міста Києва, шляхом виставлення відповідних рахунків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно, в односторонньому порядку відмовився від укладених договорів.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 16.11.2024 Підприємцем (сторона 1) і Департаментом містобудування (сторона 2) було укладено такі договори щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою:

№07707-25/29, №07666-25/29, №07663-25/29, №06497-25/29, №02518-25/29, №02416-25/29, №02413-25/29, №02409-25/29, №02408-25/29, №02404-25/29, №02402-25/29, №02399-25/29, №02135-25/29, №02131-25/29, №02129-25/29, №02124-25/29, №02121-25/29, №02116-25/29, №02073-25/29, №02067-25/29, №02065-25/29, №02063-25/29, №02059-25/29, №02052-25/29, №02048-25/29, №02045-25/29, №01666-25/29, №02040-25/29, №01665-25/29, №01664-25/29, №02159-25/29, №02165-25/29, №02166-25/29, №02169-25/29, №02171-25/29, №02173-25/29, №02174-25/29, №02187-25/29, №02304-25/29, №02306-25/29, №02312-25/29, №02319-25/29, №02320-25/29, №02323-25/29, №02357-25/29, №02360-25/29, №02374-25/29, №02376-25/29, №02378-25/29, №02384-25/29, №02388-25/29, №02391-25/29, №02396-25/29, №02421-25/29, №02424-25/29, №02428-25/29, №02432-25/29, №02435-25/29, №02439-25/29, №02441-25/29, №02444-25/29, №02447-25/29, №02452-25/29, №02457-25/29, №02459-25/29, №02463-25/29, №02474-25/29, №02479-25/29, №02482-25/29, №02487-25/29, №02494-25/29, №02504-25/29, №02505-25/29, №02509-25/29, №02511-25/29, №02514-25/29, №06470-25/29, №06478-25/29, №06479-25/29, №06480-25/29, №06483-25/29, №06486-25/29, №07684-25/29, №07686-25/29, №07691-25/29, №07706-25/29, №07717-25/29, якими сторона 1 зобов`язується оплатити пайову участь в утриманні об`єктів благоустрою, на території яких розташовані тимчасові споруди, власником якої є сторона 1 (пункт 1.1); сторони погодилися, що замовник сплачує пайову участь в утриманні об`єкта благоустрою;

Відповідно до пунктів 6.3 вказаних договорів строк їх дії автоматично продовжується згідно з нормами законодавства та таких договорів, за умови якщо комісією з питань розміщення тимчасових споруд, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства не прийнято рішення про запровадження додаткових зон обмежень на зазначеній території.

Пунктами 7.2 договорів передбачено, що чинність договорів припиняється у разі: 1) невиконання сторонами умов договорів; 2) за згодою сторін, якщо інше не встановлено договорами або законом; 3) за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договорів другою стороною та в інших випадках, встановлених договорами або законом; 4) в інших випадках, передбачених законодавством України. 5) відповідно до положень, визначених у рішенні Київської міської ради (далі - КМР).

20.08.2024 позивачем на підставі виставлених Департаментом містобудування рахунків внесено оплату пайової участі за період серпень - листопад 2024 року, а 19.11.2024 - за грудень 2024 року та 1-ше півріччя 2025 року, які прийняті відповідачем без зауважень.

Втім Департаментом містобудування було надіслано позивачу листи від 30.05.2025:

- №055-7434 стосовно припинення дії договорів №№ 2511, 2514, 2518, 6470, 6478, 6479, 6480, 6483, 6486, 6497, 7663, 7666, 7684, 7686, 7691, 7706, 7707, 7717 щодо пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою за адресами: просп. Свободи, 22 і просп. Свободи, 26-А (Подільський район), укладених Підприємцем і Департаментом містобудування;

- №055-7435 стосовно припинення дії договорів №№ 2439, 2441, 2444, 2447, 2452, 2457, 2459, 2463, 2474, 2479, 2482, 2487, 2494, 2504, 2505, 2509 щодо пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою за адресами: просп. Свободи, 22 і просп. Свободи, 26-А (Подільський район), укладених Підприємцем і Департаментом містобудування;

- №055-7436 стосовно припинення дії договорів №№ 2304, 2306, 2312, 2319, 2320, 2323, 2357, 2360, 2374, 2376, 2378, 2384, 2388, 2391, 2396, 2399, 2402, 2404, 2408, 2409, 2413, 2416, 2421, 2424, 2428, 2432, 2435 щодо пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою за адресами: просп. Свободи, 22 і просп. Свободи, 26-А (Подільський район), укладених Підприємцем і Департаментом містобудування;

- №055-7438 стосовно припинення дії договорів №№ 1664, 1665, 1666, 2040, 2045, 2048, 2052, 2059, 2063, 2065, 2067, 2073, 2116, 2121, 2124, 2129, 2131, 2135, 2159, 2165, 2166, 2169, 2171, 2173, 2174, 2187 щодо пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою за адресами: просп. Свободи, 22 і просп. Свободи, 26-А (Подільський район), укладених Підприємцем і Департаментом містобудування.

Підставами для припинення договорів відповідач вказав рішення КМР від 13.06.2024 №915/8881 "Про затвердження Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради" та пункту 7.2 розділу VII договору щодо пайової участі (внеску) в утриманні об`єктів благоустрою на розміщення тимчасових споруд.

Так, пунктом 6.4 рішення КМР від 13.06.2024 №915/8881 вирішено:

"6.4. Не подовжувати дію договорів щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою, укладених протягом 2014 - 2015 років, з власниками тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності розміщених на території:

Печерського району міста Києва - з 01 червня 2024 року;

Оболонського району міста Києва - з 01 грудня 2024 року;

Голосіївського району міста Києва - з 01 червня 2026 року;

Подільського району міста Києва - з 01 червня 2025 року;

Святошинського району міста Києва - з 01 червня 2025 року;

Дніпровського району міста Києва - з 01 червня 2026 року;

Солом`янського району міста Києва - з 01 грудня 2025 року;

Шевченківського району міста Києва - з 01 грудня 2025 року;

Дарницького району міста Києва - з 01 червня 2026 року;

Деснянського району міста Києва - з 01 червня 2026 року.".

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 09.02.2026, яке залишив без змін Північний апеляційний господарський суд постановою від 22.06.2026, позов задовольнив частково. Визнав недійними односторонні правочини Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради , викладені у листі від 30.05.2025 №055-7434 стосовно припинення дії договорів №№ 2511, 2514, 2518, 6470, 6478, 6479, 6480, 6483, 6486, 6497, 7663, 7666, 7684, 7686, 7691, 7706, 7707, 7717, у листі від 30.05.2025 №055-7435 стосовно припинення дії договорів №№ 2439, 2441, 2444, 2447, 2452, 2457, 2459, 2463, 2474, 2479, 2482, 2487, 2494, 2504, 2505, 2509, у листі від 30.05.2025 №055-7436 стосовно припинення дії договорів №№ 2304, 2306, 2312, 2319, 2320, 2323, 2357, 2360, 2374, 2376, 2378, 2384, 2388, 2391, 2396, 2399, 2402, 2404, 2408, 2409, 2413, 2416, 2421, 2424, 2428, 2432, 2435, у листі від 30.05.2025 №055-7438 стосовно припинення дії договорів №№ 1664, 1665, 1666, 2040, 2045, 2048, 2052, 2059, 2063, 2065, 2067, 2073, 2116, 2121, 2124, 2129, 2131, 2135, 2159, 2165, 2166, 2169, 2171, 2173, 2174, 2187 щодо пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою. У задоволенні решти позову відмовив.

Судові рішення аргументовані тим, що підставами для припинення договорів відповідач вказав рішення КМР від 13.06.2024 №915/8881. КМР прийнято рішення щодо не продовження договорів, які були укладені саме протягом 2014 - 2015 років. Натомість договори з Підприємцем Департаментом містобудування були укладені у 2024 році, тобто вказане положення рішення КМР від 13.06.2024 №915/8881 не підлягало застосуванню. Інші положення рішення КМР від 13.06.2024 №915/8881 не містять будь-яких обмежень стосовно продовження договорів щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою, укладених у 2024 році.

Суд першої інстанції у контексті доводів відповідача про те, що Підприємець за рішенням Подільського районного суду міста Києва від 14.09.2022 у справі №758/8953/20 не є власником 57 споруд, тому і не мав права на укладення договорів щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою відносно таких споруд зазначив, що предметом даного спору є неправомірна одностороння відмова Департаменту містобудування від договорів щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою, питання стосовно правомірності укладення таких договорів Підприємцем або наявності у останнього права власності на споруди в межах даного спору не досліджується, оскільки не були підставами для надіслання відповідачем листів щодо припинення договорів.

Відхилено доводи відповідача стосовно того, що договори, датовані 2024 роком є не самостійними новими договорами, а є пролонгацією договорів, що були первинно укладені в 2014-2015 роках. Суди зазначали, що спірні договори щодо пайової участі не містять в собі жодних посилань на попередні договори та з них неможливо встановити, що їх укладено з метою пролонгації попередніх, укладених 2014- 2015 роках, вказані правочини є самостійними договорами.

Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що строк дії більшості договорів закінчився у травні 2025 року (тобто на момент вчинення відповідачем оспорюваних односторонніх правочинів), апеляційний господарський суд зазначив, що позивач оскаржує, вчинені відповідачем, односторонні правочини, оформлені листами, підставою яких безпосередньо самим відповідачем визначено саме рішення КМР від 13.06.2024 №915/8881 (підстава для припинення дії договорів). Жодних інших підстав припинення дії договорів (як то їх не продовження через сплив строку) вказані правочини не містять. Відповідно суд в межах цього судового провадження досліджує правомірність вказаних правочинів лише із визначених у них підстав. Таким чином, обставини спливу строку не входять в предмет дослідження у даній справі.

Суд першої інстанції також зазначив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 у справі №320/4587/24 за позовом Громадської організації «Союз підприємців України» до Київської міської ради, треті особи - Державна регуляторна служба України, Міністерство розвитку громад та територій України, про скасування рішення, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2025, адміністративний позов Громадської організації «Союз підприємців України» задоволено частково; визнано протиправними та нечинними пункти 6.4, 6.5 і 6.6 рішення КМР від 13.06.2024 №915/8881 «Про затвердження Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради».

Водночас у контексті доводів відповідача про те, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 у справі № 320/4587/24 було ухвалено вже після вчинення відповідачем оскаржуваних наразі правочинів, суд зазначив, що вказана обставина жодним чином не впливає на результат вирішення даного спору, з огляду на наведені вище підстави неправомірності припинення дії договорів, а саме не розповсюдження рішення КМР від 13.06.2024 №915/8881 на укладені між сторонами договори щодо пайової участі.

Відмовлено у позові в частині вимоги Підприємця про усунення перешкод останньому в належному та своєчасному виконанні обов`язку зі сплати передбачених договорами №№ 2511, 2514, 2518, 6470, 6478, 6479, 6480, 6483, 6486, 6497, 7663, 7666, 7684, 7686, 7691, 7706, 7707, 7717, 2439, 2441, 2444, 2447, 2452, 2457, 2459, 2463, 2474, 2479, 2482, 2487, 2494, 2504, 2505, 2509, 2304, 2306, 2312, 2319, 2320, 2323, 2357, 2360, 2374, 2376, 2378, 2384, 2388, 2391, 2396, 2399, 2402, 2404, 2408, 2409, 2413, 2416, 2421, 2424, 2428, 2432, 2435, 1664, 1665, 1666, 2040, 2045, 2048, 2052, 2059, 2063, 2065, 2067, 2073, 2116, 2121, 2124, 2129, 2131, 2135, 2159, 2165, 2166, 2169, 2171, 2173, 2174, 2187 платежів до бюджету територіальної громади міста Києва, шляхом виставлення відповідних рахунків. Суд першої інстанції зауважив, що відповідно до пункту

Відповідно до розділі 2 Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, власників (користувачів) майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в утриманні об`єктів благоустрою міста Києва, затвердженого рішенням КМР від 24.02.2011 №56/5443 та пункту 2.1 договорів, у Департаменту містобудування відсутній обов`язок виставляти відповідні рахунки.

3.2. Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 09.03.2026, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 22.06.2026 залишив без змін, стягнув з відповідача на користь позивача 35 770 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Судові рішення аргументовані тим, що враховуючи її обставини, складність, предмет та підстави позовних вимог, прийняття судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, а також обсяг наданих адвокатами Підприємцю послуг, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає 35 770 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стосовно доводів відповідача про ненадання позивачем доказів на підтвердження витраченого часу, а саме по 2 години на кожне судове засідання, суд апеляційної інстанції послався на практику Верховного Суду і зазначив, що такі стадії, як прибуття до суду чи іншої установ та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами

Доводи скаржника про відсутність рахунків, на які посилається у додатковому рішенні суд, спростовуються матеріалами справи.

Щодо аргументів відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині пропуску строку, встановленого ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, для ухвалення додаткового рішення, апеляційний господарський суд послався на приписи статті 277 ГПК України та зазначив, що вказане не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Крім того, відповідачем не наведено жодного доводу стосовно того, як порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині пропуску строку, встановленого частиною третьою статті 244 ГПК України, для ухвалення додаткового рішення, вплинуло на результат розгляду заяви позивача. У свою чергу, вказане порушення не призвело до неправильного вирішення справи, а тому відповідно правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги

4.1. Департамент містобудування звернувся до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просить судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову і клопотанні позивача про долучення документів та прийняття додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. Скаржник зазначає, що спірні договори були припинені з двох самостійних правових підстав: у зв`язку із закінченням строку їх дії та відсутністю волевиявлення сторін на їх продовження; у зв`язку з обов`язковим виконанням пункту 6.4 рішення Київської міської ради від 13.06.2024 №915/8881, який прямо забороняв їх подальше продовження.

Матеріалами справи беззаперечно підтверджується, що строк дії переважної більшості договорів закінчився ще у травні 2025 року, а решти - на початку червня 2025 року. Відтак дія Договорів припинена у зв`язку із закінченням строку на який їх було укладено.

Відповідно до умов Договорів передбачена можливість їх лонгації, а не автоматичність, як про це помилково зазначено Позивачем та судом апеляційної інстанції. Доказів лонгації Договорів Позивачем до суду не надано.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, від 05.11.2024 у справі №910/16911/20, обов`язок доказування - закріплена в процесуальному та матеріальному законодавстві міра належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для усунення невизначеності у спірних правовідносинах.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції безпідставно ототожнив поняття «лонгація договору» та «автоматичне продовження строку дії договору», хоча вони мають різний правовий зміст. Лонгація передбачає продовження дії договору лише за наявності передбачених законом і договором підстав та в установленому порядку, тоді як автоматичне продовження означає продовження договору без вчинення сторонами чи уповноваженими органами будь- яких додаткових дій. Таке неправильне тлумачення умов договорів призвело до помилкового висновку суду щодо продовження строку їх дії.

Позивачем не надано належних, допустимих та вірогідних доказів того, що він дотримався вимог нормативних актів щодо порядку укладення договорів пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою, а обставини щодо оплати Позивачем пайового внеску самі по собі не є підставою для визнання укладеним договору пайової участі, за умови, що Позивачем не дотримано порядку укладення договорів пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою.

Матеріали справи не містять доказів листування між Позивачем і Скаржником з приводу укладання спірного договору чи продовження строку його дії, а також наданих документів необхідних для розгляду питання щодо укладання договорів

Враховуючи, що Позивач не отримав оферти від органу благоустрою та не надав документів, визначених чинними вимогами Порядку № 56/5443, а також з огляду на відсутність факту акцепту з боку Позивача, згідно із загальними положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про договір, підстави для визнання спірного договору укладеним відсутні. Вказана правова позиція кореспондується з висновками викладеними у постанові Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 справа №910/11112/19.

Обов`язковість дотримання принципу вільного волевиявлення при укладенні договору та досягнення згоди щодо всіх його умов з отримання процедури оферти та її акцепту також викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 910/19426/21.

Скаржник також посилається на справи № 910/10253/25 та № 910/2535/26 у подібних правовідносинах і стверджує, що суди дійшов висновку, що умовами Договору та приписами законодавства не передбачено автоматичне продовження його дії на новий строк, а пункт 6.3 Договору визначає лише можливість продовження дії договору.

4.3. Щодо оскарження судових рішень в частині судових витрат, скаржник стверджує, що не враховано висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 та додатковій постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.06.2024 у справі №357/7395/20, відповідно до яких суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі заявлені витрати на правничу допомогу. Суд повинен перевірити, чи є такі витрати реальними, необхідними, розумними та співмірними зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи та фактично витраченим часом. Також суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у додатковій постанові від 30.05.2024 у справі №759/6109/21, відповідно до якої дії організаційного характеру, такі як поїздка до суду, підготовка документів до відправлення, комунікація з клієнтом, відвідування поштового відділення тощо, самі по собі не є видами професійної правничої допомоги, за які підлягає стягненню компенсація.

Договори про надання правничої допомоги надані адвокатами не містять відомостей щодо вартості робіт за договором, а відповідно сам договір не є доказом, який підтверджує суми, що підлягають стягненню за ним при винесенні додаткового рішення та укладений з порушенням вимог законодавства щодо його змісту.

Обидва адвокати обґрунтовують заявлені суми власними ставками адвокатського гонорару. Разом з тим зазначені ставки є внутрішніми документами адвокатів та визначають виключно договірні відносини між адвокатом і клієнтом, а відповідно вони не можуть автоматично покладатися на іншу сторону спору. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 17.07.2024 у справі № 369/12718/20, заявник зазначає, що саме суд повинен оцінити, чи є заявлена сума розумною та співмірною.

Розмір витрат адвоката Татаржинського М. В. на правничу допомогу не підтверджений належними доказами, водночас вбачається завищення годин робочого часу, витраченого на подання процесуальних документів у справі, а відтак і вартості виконаних робіт (наданих послуг), що підлягали сплаті (заяви про забезпечення позову, позовної заяви, відповіді на відзив, клопотання про долучення доказів, заперечення на клопотання Кравченко Т.В. щодо вступу у справу в якості третьої особи).

Скаржник з посиланням на постанову Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 759/9300/13-ц стверджує, що судом першої інстанції порушено частину третю статті 244 ГПК України та пропущено строк для ухвалення додаткового рішення.

4.4. У відзивах на касаційні скарги позивач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення. Також у відзивах зазначено, що позивач та представники позивача отримали касаційні скарги лише 31.08.2026. Таким чином, відзиви на касаційні скарги подаються з пропуском встановлених судом строків, з об`єктивних причин, та з причин, які прямо не залежали від волі сторони позивача, у розумні строки, а саме через 5 днів від дати отримання касаційної скарги, разом з додатками.

Частиною першою статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Відповідно до положень частини першої статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (частина друга статті 119 ГПК України).

У цій справі ухвалою Верховного Суду від 07.08.2026 учасникам справи було встановлено строк для подання відзивів на касаційну скаргу до 28.08.2026. Проте позивачем відзиви надіслані засобами зв`язку "Електронний суд" 31.08.2026, тобто поза межами зазначеного строку.

З огляду на наведене, враховуючи положення статей 118, 119 ГПК України, відзиви на касаційні скарги, подані позивачем поза межами строку встановленого Судом для подання відзиву на касаційну скаргу, залишаються Судом без розгляду.

4.5. Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у відзиві на касаційну скаргу підтримує доводи касаційної скарги та просить скасувати оскаржені судові рішення.

Відповідно до частини другої статті 295 ГПК України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, третьою статті 297 ГПК України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки. До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи.

Оскільки вказаний відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги та за своїм змістом є приєднанням до касаційної скарги, однак, до відзиву не додано документів про сплату судового збору, а ГПК України не містить положень щодо надання строку на усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, то поданий відзив залишається без розгляду (схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 295, 297 ГПК України викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.09.2025 у справі № 922/3185/24, від 17.03.2026 у справі № 913/265/23, від 17.03.2026 у справі № 910/7394/25 та інших).

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Предметом спору у цій справа є визнання недійними односторонніх правочинів відповідача, викладених у листах від 30.05.2025 стосовно припинення дії договорів щодо пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою.

Задовольняючи позовні вимоги у відповідній частині, суди дійшли висновку, що відповідач неправомірно відмовився в односторонньому порядку від укладених з Підприємцем договорів.

Однак, вказавши на безпідставність відмови відповідача від спірних договорів, суди не встановили та не дослідили підстави виникнення вказаного спору з огляду на таке.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною першою статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (частина перша статті 641 ЦК України).

Відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Згідно зі частинами першою та другою статті 180 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - ГК України) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 2).

Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 справа № 910/19426/21, на яку посилається скаржник.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

У свою чергу, при вирішенні спору суд передусім надає об`єктивну оцінку наявності визначених, конкретних порушених прав чи інтересів особи на момент звернення до суду. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

З огляду на положення статті 4 ГПК України та статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Колегія суддів виходить з того, що вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності визначених, конкретних порушених прав чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

5.4. Так, під час розгляду справи, суди встановили, що пунктами 7.2 договорів передбачено, що чинність договорів припиняється у разі: 1) невиконання сторонами умов договорів; 2) за згодою сторін, якщо інше не встановлено договорами або законом; 3) за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договорів другою стороною та в інших випадках, встановлених договорами або законом; 4) в інших випадках, передбачених законодавством України. 5) відповідно до положень, визначених у рішенні КМР. Також суди зазначили, що відповідно до пунктів 6.3 вказаних договорів строк їх дії автоматично продовжується згідно з нормами законодавства та таких договорів.

Аналізуючи зміст спірних односторонніх правочинів відповідача, суди вказали, що договори з Підприємцем Департаментом містобудування були укладені у 2024 році, а тому рішення КМР від 13.06.2024 № 915/8881 не підлягало застосуванню, відтак відповідач неправомірно відмовився в односторонньому порядку від укладених з Підприємцем договорів.

Колегія суддів зазначає, що зосередивши увагу на підставах припинення спірних договорів, зокрема, передбачених пунктом 7.2 договорів, суди попередніх інстанцій не звернули та не дослідили зміст порушеного права за захистом якого звернувся позивач.

Як вказував протягом розгляду справи відповідач, строк дії більшості договорів щодо пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою закінчився у травні 2025 року.

У свою чергу, зі змісту наявних у матеріалах справи договорів, а саме пункту 6.3 вбачається, що договір може бути лонговано відповідно до норм законодавства та цього Договору, за умови якщо комісією з питань розміщення тимчасових споруд, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства не прийнято рішення про запровадження додаткових зон обмежень на зазначені території.

Однак, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги зміст зазначеного пункту, а також не врахували наведений вище висновок Верховного Суду у контексті встановлення дотримання сторонами приписів статей 638, 640-642 ЦК України, 180 ГК України щодо продовження спірних договорів або укладення їх у новій редакції. Зокрема, пункт 6.3 договорів передбачає саме можливість їх продовження відповідно до норм законодавства.

У свою чергу, як вбачається із матеріалів справи, позов у справі № 910/9282/25 надійшов до Господарського суду міста Києва 05.08.2025. Втім, із оскаржених рішень не вбачається дослідження судами, в межах наданих сторонами доказів, обставин щодо вираження сторонами намірів продовжити відповідні договори, висловлення або вчинення будь-яких дій які б вказували на фактичне узгодження їх подальшого укладення, як і не оцінено у контексті зазначеного оскаржені односторонні правочини. Також не надано оцінку строку на який було укладено такі договори, зокрема і їх чинність на момент звернення із позовом. Водночас саме встановлення вказаних обставин впливає на визначення наявності або відсутності у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся у межах цієї справи.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, на яку посилається скаржник, зазначила, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Колегія суддів також зауважує, що у розумінні статей 213, 637 ЦК України тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення суперечностей та прогалин у трактуванні його положень. Метою тлумачення правочину є з`ясування його змісту, який становить права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

Підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. У той же час тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз`яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складають права та обов`язки сторін, то тлумачення потрібно розуміти як спосіб виконання сторонами умов правочину.

Суд може тлумачити правочин, розглядаючи справу за будь-якою позовною вимогою, що слідує із цього правочину, або за окремим позовом, предметом якого є вимога про тлумачення правочину

У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначені загальні правила тлумачення змісту правочину, які умовно можна поділити на три рівні. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першим підходом не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також із чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (у разі безрезультатності перших двох) є врахування: а) мети правочину; б) змісту попередніх переговорів; в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою); г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення (див. постанови великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 916/2500/15, постанови об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19).

Зважаючи на те, що доводи скаржника частково підтвердилися, а суди не оцінили всі докази, які наявні у матеріалах справі у контексті визначення порушеного права позивача, судові рішення щодо суті спору необхідно скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

5.5. Колегія суддів також зазначає, що за змістом статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21).

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень щодо суті спору, то додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 у справі № 910/9282/25, які є похідними від первісних судових актів, також слід скасувати.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 у справі № 910/9282/25 скасувати, справу № 910/9282/25 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ