Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №909/938/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 909/938/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Прикарпаттяобленерго» (далі - Товариство, стягувач, скаржник)

на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2026 (головуюча - суддя Рочняк О.В.)

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.08.2026 (головуюча - суддя Бойко С.М., судді Бонк Т.Б., Галушко Н.А.)

за заявою приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицького Володимира Васильовича (далі - Приватний виконавець) від 31.03.2026 (вх.№5918/26)

про звернення стягнення на грошові кошти, що належить особі [Державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» (далі - Підприємство)], яка має заборгованість перед боржником

у справі за позовом Товариства

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Івано-Франківськ теплогенерація» (далі - ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація», боржник)

про стягнення 1 175 860,48 грн заборгованості.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником.

1. Короткий зміст заяви

1.1. Приватний виконавець звернувся до суду із заявою, в якій просив звернути стягнення на грошові кошти, які належать Підприємству, яке має заборгованість перед боржником ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація» у розмірі 1 332 996,02 грн, яка не оспорюється Підриємством, у виконавчому проваджені №79806410 з примусового виконання наказу №909/938/25, виданого Господарським судом Івано-Франківської області 03.12.2025 про стягнення з ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація» на користь Товариства 1 173 971,74 грн, з них: 1 036 476,72 грн основного боргу; 98 006,21 грн пені; 9 484,48 грн 3% річних; 30 004,32 грн інфляційних втрат; 17 609,58 грн судового збору та 19 967,79 грн витрат на професійну правничу допомогу.

1.2. Вказана заява мотивована таким:

- під час здійснення виконавчого провадження встановлено відсутність у боржника коштів та іншого майна, на яке можливо звернути стягнення, однак виявлено наявність дебіторської заборгованості;

- Приватний виконавець послався на відповідь Підприємства від 25.02.2026 №07/314, отриману на його вимогу, згідно з якою Підприємством і ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація» наявний судовий спір у справі №909/1164/25 про стягнення збитків у розмірі 5 681 061,24 грн за порушення зобов`язання щодо реєстрації податкових накладних;

- Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 29.12.2025 у справі №909/1164/25 встановлено факт укладення Підприємством і ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація» договору підряду від 13.10.2023 №23-679-2, а також факт належного виконання ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація» робіт, що підтверджується актами надання послуг від 31.01.2025 №4 та від 28.02.2025 №8;

- посилаючися на встановлений судом факт надання послуг та наявність судового спору щодо відшкодування збитків, пов`язаних із нереєстрацією податкових накладних, Приватний виконавець дійшов висновку про наявність у Підприємства неоспорюваної заборгованості перед ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація» у розмірі 1 332 996,02 грн, на яку може бути звернуто стягнення.

2. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 08.04.2026 у цій справі, яка залишена без змін Західним апеляційним господарським судом постановою від 03.08.2026, у задоволенні заяви Приватного виконавця про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, у справі №909/938/25 відмовив.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство, посилаючися на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У касаційній скарзі (нова редакція) Товариство визначає підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену абзацом другим частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та вказує на неправильне застосування судами норм процесуального права, а саме статей 81, 86, 236, 269, 336 ГПК України, що призвело до неповного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення заяви приватного виконавця, та унеможливило встановлення фактичних обставин щодо існування, розміру та характеру заборгованості третьої особи перед боржником.

4.2. Також, скаржник покликається на правовий висновок Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.08.2025 у справі №910/4765/22.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Приватний виконавець у відзиві на касаційну скаргу підтримав доводи скаржника, зазначаючи про їх обґрунтованість, і просив касаційну скаргу Товариства задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

5.2. Від боржника та Підприємства відзиви на касаційну скаргу до Суду не надійшли.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено таке:

- Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 28.10.2025 у цій справі частково задовольнив позов, стягнув з ТОВ "Івано-Франківськ теплогенерація" на користь Товариства 1 173 971,74 грн заборгованості, з них: 1 036 476,72 грн основного боргу, 98 006, 21 грн пені, 9 484,48 грн 3% річних та 30 004,33 грн інфляційних втрат, а також 17 609,58 грн судового збору та 19 967,79 грн витрат на професійну правничу допомогу;

- на виконання вказаного рішення судом видано наказ 03.12.2025, який стягувачем пред`явлено до виконання до Приватного виконавця;

- Приватний виконавець 11.12.2025 виніс постанови: про відкриття виконавчого провадження ВП №79806410; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; про стягнення з боржника основної винагороди;

- у межах виконавчого провадження №79343916 з виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 08.09.2025 №909/106/25 Приватний виконавець звернувся до Підприємства із вимогою №01-29/9568 від 20.02.2026 (вх.№202/08 від 24.02.2026), в якій серед іншого просив повідомити чи наявні у Підприємства не виконані грошові зобов`язання перед боржником ТОВ "Івано-Франківськ теплогенерація" та надати підтверджуючі документи;

- у відповідь на вказану вимогу Підприємство листом від 25.02.2026 №07/314 повідомило Приватному виконавцю, що станом на дату надання відповіді, між сторонами відсутня узгоджена дебіторська заборгованість та судове рішення, яким було б встановлено обов`язок Підприємства сплатити кошти на користь ТОВ "Івано-Франківськ Теплогенерація", в тому числі відсутній виконавчий документ, за яким Підприємство є боржником перед ТОВ "Івано-Франківськ Теплогенерація". Таким чином, договірні відносини мають спірний характер та не створюють безспірного права вимоги;

- також, Підприємство зазначило, що Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 29.12.2025 у справі №909/1164/25 стягнув з ТОВ "Івано-Франківськ теплогенерація" на користь Підприємства збитки в сумі 2 527 529,26 грн та 37 912,94 грн судового збору і дане рішення набрало законної сили.

6.2. Суди попередніх інстанцій зазначили, що:

- як вбачається з матеріалів справи, заборгованість Підприємства перед ТОВ "Івано-Франківськ Теплогенерація" у сумі 1 332 996,02 грн, на яку Приватний виконавець просить звернути стягнення, судовим рішення підтверджена не була;

- наявність заборгованості Підприємства перед ТОВ "Івано-Франківськ Теплогенерація" ґрунтується виключно на припущеннях Приватного виконавця, зокрема, у поданій заяві Приватний виконавець зазначив, що у зв`язку з підтвердженням факту надання послуг та наявністю судового спору щодо реєстрації податкових накладних існують підстави вважати, що зобов`язання з оплати виконаних робіт за договором підряду від 13.10.2023 №23-679-2 залишилося невиконаними;

- водночас такі доводи є оціночними та не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні процесуального закону, оскільки сам по собі факт надання послуг та наявність спору щодо податкових накладних не свідчить про існування простроченої заборгованості.

6.3. Суд апеляційної інстанції виснував, що з огляду на те, що в матеріалах справи відсутнє рішення суду про стягнення з Підприємства на користь ТОВ "Івано-Франківськ Теплогенерація" заборгованості не менше як 1 332 996,02 грн та наявні заперечення Підприємства стосовно його заборгованості перед ТОВ «Івано-Франківськ Теплогенерація», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заборгованість у сумі 1 332 996,02 грн, на яку Приватний виконавець просить звернути стягнення, не є безспірною, а факт наявності такої заборгованості потребує доказуванню та вирішення спору по суті, що виходить за межі розгляду заяви в порядку статті 336 ГПК України.

6.4. На думку суду апеляційної інстанції, доводи апеляційної скарги щодо безпідставності відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання Приватного виконавця про витребування первинної бухгалтерської документації є необґрунтованими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні правової природи процедури, передбаченої статтею 336 ГПК України, з огляду на таке:

- обґрунтовуючи необхідність витребування договору, актів виконаних робіт, рахунків, акта звірки та інших первинних документів, апелянт пов`язує можливість вирішення заяви, поданої в порядку статті 336 ГПК України, із необхідністю встановлення судом наявності чи відсутності заборгованості між боржником та третьою особою;

- водночас зазначена процесуальна норма не передбачає здійснення судом перевірки спірних матеріально-правових відносин між боржником та особою, на кошти якої заявлено вимогу про звернення стягнення;

- предметом судового дослідження у такій категорії справ є виключно наявність заборгованості, яка не оспорюється відповідною особою або підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили;

- за таких обставин витребування доказів з метою встановлення самого факту існування, розміру чи правової природи заборгованості фактично призвело б до виходу суду за межі предмета розгляду заяви, поданої відповідно до статті 336 ГПК України, та вирішення спору про право між боржником і третьою особою, що не відповідає процесуальному призначенню зазначеної процедури;

- отже, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні відповідного клопотання, оскільки витребувані документи були спрямовані не на підтвердження безспірної заборгованості, а на її встановлення, що має здійснюватися виключно в порядку позовного провадження.

6.5. Суд апеляційної інстанції вважає, що безпідставними є також твердження апелянта про те, що суд першої інстанції був зобов`язаний перевірити обґрунтованість заперечень Підприємства щодо відсутності заборгованості. Така перевірка неминуче потребувала б дослідження умов договору, фактичного обсягу виконаних робіт, належності їх прийняття, здійснених розрахунків, можливого припинення чи зарахування зобов`язань, тобто вирішення спору про право між боржником та третьою особою. Однак здійснення такої перевірки виходить за межі предмета розгляду заяви, поданої відповідно до статті 336 ГПК України, та може бути предметом розгляду виключно у позовному провадженні.

6.6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що:

- посилання апелянта на рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/1164/25 також не спростовує законності оскаржуваної ухвали, оскільки встановлення судом факту існування договірних відносин чи виконання певних робіт саме по собі не підтверджує виникнення безспірного грошового зобов`язання у конкретному розмірі;

- преюдиційне значення мають лише ті обставини, які були безпосередньо встановлені судовим рішенням, тоді як питання наявності та розміру заборгованості Підприємства перед ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація» таким рішенням не вирішувалося;

- навпаки, матеріалами справи підтверджується, що Підприємство ще до звернення Приватного виконавця повідомило про відсутність узгодженої дебіторської заборгованості, відсутність судового рішення про її стягнення та наявність власних майнових вимог до ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація», що свідчить про існування між сторонами неврегульованих спірних правовідносин.

6.7. Суд апеляційної інстанції вказав, що за таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлена Приватним виконавцем заборгованість не є безспірною, а її встановлення потребує дослідження доказів та вирішення спору по суті, що виключає можливість застосування механізму, передбаченого статтею 336 ГПК України. Саме тому відмова у задоволенні заяви відповідає як вимогам процесуального закону, так і усталеній правовій позиції Верховного Суду щодо меж застосування зазначеної норми.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 14.09.2026, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №909/938/25 за касаційною скаргою Товариства на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України, у порядку письмового провадження без повідомлення/виклику учасників справи.

7.2. Судом встановлено, що вказана ухвала доставлена в електронні кабінети стягувача, його представника, боржника та Підприємства 14.09.2026 та Приватного виконавця - 16.09.2026, що підтверджується відповідними довідками про доставку документа в кабінет Електронного суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції постановою у цій справі, за наслідком розгляду заяви Приватного виконавця про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником.

8.2. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.3. Скаржник вказує, що неправильне застосування судами норм процесуального права, а саме статей 81 «Витребування доказів», 86 «Оцінка доказів», 236 «Законність і обґрунтованість судового рішення», 269 «Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції», 336 «Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, та нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому порядку» ГПК України, що призвело до неповного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення заяви приватного виконавця, та унеможливило встановлення фактичних обставин щодо існування, розміру та характеру заборгованості третьої особи перед боржником.

8.4. З огляду на викладене, перед Верховним Судом поставлено питання перевірки правильності застосування статті 336 ГПК України щодо звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед божником.

8.5. Стаття 336 ГПК України передбачає, що Суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Суд відмовляє в задоволенні такої заяви, якщо вона подана після закінчення строку позовної давності для відповідної вимоги боржника до такої особи, або строку на пред`явлення до виконання виконавчого документа про стягнення коштів з такої особи на користь боржника за судовим рішенням, що набрало законної сили.

Заява розглядається судом протягом десяти днів з дня її надходження.

Суд розглядає заяву про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в судовому засіданні з викликом такої особи та учасників справи, проте їх неявка не перешкоджає розгляду справи за умови належного їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

За заявою стягувача суд може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах), електронних гаманцях чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Одночасно суд вирішує питання про зустрічне забезпечення та про заборону такій особі вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед боржником та (або) зупиняє виконання судового рішення, згідно з яким з такої особи на користь боржника стягуються грошові кошти в межах загальної суми стягнення, до закінчення розгляду питання про звернення стягнення на грошові кошти.

Про задоволення заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, або про відмову у її задоволенні суд постановляє ухвалу.

У разі задоволення заяви судове рішення може бути виконано шляхом звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі в межах заборгованості такої особи перед боржником.

Звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, є підставою для визнання виконавчого документа, за яким боржник виступає стягувачем, таким, що не підлягає виконанню в розмірі стягнутої суми.

Питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

8.5.1. При цьому, питання звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед божником також регулюється приписами Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

8.5.2. Відповідно до статті 53 Закону виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику.

Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку.

Готівка та майно, що належать боржнику від інших осіб, вилучаються виконавцем у таких осіб у присутності понятих.

На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти/електронні гроші, що знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.

За ухилення від виконання розпоряджень виконавця особа, в якої перебуває майно боржника, несе відповідальність відповідно до закону.

8.5.3. Верховний Суд у постанові від 05.08.2025 у справі №910/4765/22, на яку покликається скаржник, у контексті застосування статей 53, 56 Закону України "При виконавче провадження" та статті 336 ГПК України вказав, зокрема, таке:

« 38. Верховний Суд у зазначених постановах дійшов висновку про те, що системний аналіз положень статей 53, 56 Закону України "При виконавче провадження" та статті 336 ГПК України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем для неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду.

39. При розгляді заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, відповідно до статті 336 ГПК України предметом дослідження суду має бути факт наявності заборгованості, що повинен підтверджуватися доказами, які відповідають вимогам статей 76-79 ГПК України, зокрема, це може бути відповідне рішення суду та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які виконавець просить звернути стягнення.

40. При розгляді такої заяви судам необхідно враховувати, що факт існування заборгованості не обов`язково має підтверджуватись судовим рішенням. За відсутності такого рішення суд має надати власну оцінку доводам заявника щодо наявності відповідної заборгованості, її розміру, а також з`ясувати обставини не пропуску строку позовної давності для відповідної вимоги боржника до особи, яка має заборгованість перед ним.

41. Спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент звернення особи із заявою в порядку статті 336 ГПК України боржник мав заборгованість перед кредитором, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначає заявник, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на момент такого звернення (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.12.2024 у справі № 902/831/23).

42. Частина друга статті 336 ГПК України не встановлює виключних підстав для відмови в задоволенні такої заяви, а тому суд, встановивши обставини, за яких звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, неможливе, може відмовити в задоволенні відповідної заяви з дотриманням норм процесуального законодавства (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09.01.2024 у справі № 908/1276/21 (908/921/22)»;

« 53. Крім того, касаційний суд звертає увагу на те, що в силу принципів змагальності, рівності та стандарту доказування, обов`язок доказування і подання доказів повинен нести не лише позивач при стверджуванні обставин наявності у ТОВ "Петрол Автотранс" не оспорюваної заборгованості перед ТОВ "Ойл Традишн" за договором поворотної фінансової допомоги від 30.05.2022 № 300522-фд, а ще й боржник - ТОВ "Ойл Традишин" та ТОВ "Петрол Автотранс", при стверджуванні зворотнього.

54. Приймаючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції, всупереч вищевикладеному, поклав тягар доказування виключно на позивача».

8.6. Зі змісту оскаржуваних судових рішень узагальнено вбачається, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні заяви Приватного виконавця, виходили з того, що заявником не доведено те, що заборгованість є безспірною та доведений як факт наявності так і конкретний її розмір (дивись, зокрема, розділ 6 цієї Постанови).

8.7. Зокрема, оцінючи доводи і докази надані виконавцем та іншими учасниками справи, суди попередніх інстанцій встановили, що заборгованість є спірною, тому що: рішення суду у справі №909/1164/25 не є тим, рішенням, яке б свідчило про стягнення з ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація» грошових коштів на користь Підприємства; встановлення судом факту існування договірних відносин чи виконання певних робіт саме по собі не підтверджує виникнення безспірного грошового зобов`язання у конкретному розмірі; Підприємство ще до звернення Приватного виконавця повідомило про відсутність узгодженої дебіторської заборгованості; відсутність судового рішення про її стягнення та наявність власних майнових вимог до ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація», свідчить про існування між сторонами неврегульованих спірних правовідносин; з матеріалів справи вбачається, що заборгованість Підприємства перед ТОВ "Івано-Франківськ Теплогенерація" у сумі 1 332 996,02 грн, на яку Приватний виконавець просить звернути стягнення, судовим рішення підтверджена не була; наявність саме заборгованості Підприємства перед ТОВ "Івано-Франківськ Теплогенерація" ґрунтується виключно на припущеннях Приватного виконавця ( зокрема, у поданій заяві Приватний виконавець зазначив, що у зв`язку з підтвердженням факту надання послуг та наявністю судового спору щодо реєстрації податкових накладних існують підстави вважати, що зобов`язання з оплати виконаних робіт за договором підряду від 13.10.2023 №23-679-2 залишилося невиконаними), суди вказали, що такі доводи є оціночними та не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні процесуального закону, оскільки сам по собі факт надання послуг та наявність спору щодо податкових накладних не свідчить про існування простроченої заборгованості, за наявними матеріалами у цій справі, суди вказали, що грошові суми не є безспірними як і розмір, а факт наявності такої заборгованості потребує доказуванню та вирішення спору по суті, що виходить за межі розгляду заяви в порядку статті 336 ГПК України.

8.8. У силу приписів статті 129-1 Конституції України, статей 18, 326 ГПК України та рішення Конституційного Суду України (від 13.12.2012 №18-рп/2012, від 25.04.2012 №11-рп/2012) судове рішення є обов`язковим до виконання.

8.9. Верховний Суд сформував послідовні правові висновки щодо застосування положень статті 53 Закону та статті 336 ГПК України, а саме:

- такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем задля неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду (правова позиція викладена, зокрема, у постановах від 17.01.2023 у справі №904/1182/20, від 02.11.2021 у справі № 910/10579/19, від 12.05.2021 у справі №910/8613/19);

- при розгляді заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, відповідно до статті 336 ГПК України предметом дослідження суду має бути факт наявності заборгованості, що повинен підтверджуватися доказами, які відповідають вимогам статей 76 - 79 ГПК України;

- факт існування заборгованості не обов`язково має підтверджуватись судовим рішенням. За відсутності такого рішення суд має надати власну оцінку доводам заявника щодо наявності відповідної заборгованості, її розміру, спірності чи безспірності;

- спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент звернення особи із заявою в порядку статті 336 ГПК України боржник мав заборгованість перед кредитором, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначає заявник, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на момент такого звернення ( правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.12.2024 у справі № 902/831/23);

- за своєю правовою природою положення статті 336 ГПК України не є імперативними, судова дискреція в цьому випадку передбачає повноваження суду обирати між альтернативами підстав відмови або задоволення заяви, кожна з яких є законною, вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, з урахуванням усіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №910/10579/19, від 12.05.2021 у справі №910/8613/19);

- остаточне рішення за результатами розгляду заяви, поданої в порядку, передбаченому статтею 336 ГПК України, має бути прийняте з урахуванням усіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу ( висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №904/1182/20);

- отже, під час розгляду у порядку статті 336 ГПК України заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, важливим є встановити факт наявності заборгованості, що повинен підтверджуватися доказами, які відповідають вимогам статей 76 - 79 ГПК України;

- « 20. Стаття 336 ГПК України регламентує спеціальні умови та порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, і такі умови та порядок відрізняються від загального порядку розгляду справи по суті.

21. Правовий аналіз наведеної процесуальної норми дає підстави для висновку, що особа, яка має заборгованість перед боржником, не набуває процесуального статусу сторони (боржника) у такій справі, а лише здійснює оплату заборгованості відповідача (боржника) в межах заборгованості такої особи перед боржником.

22. Тобто особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 910/7023/19).

23. Системний аналіз положень статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 336 ГПК України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем задля неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій з метою фактичного виконання рішення суду. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 904/1182/20, від 02.11.2021 у справі № 910/10579/19, від 12.05.2021 у справі № 910/8613/19.

24. У постанові Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 910/8797/21 зазначено, що у виконавчому провадженні особа, яка має заборгованість перед боржником і у випадку задоволення заяви стягувача набуває статусу боржника, має права та обов`язки боржника, визначені Законом України «Про виконавче провадження»»;

- забезпечення найбільш сприятливої ситуації для виконання судового рішення відповідає не лише інтересам суспільства, яке, безумовно, зацікавлене в підтриманні правопорядку в державі, а й майновим та/або немайновим інтересам стягувача у виконавчому провадженні» (дивись постанову Верховного Суду від 21.05.2026 у справі №925/82/24);

- частина друга статті 336 ГПК України не встановлює виключних підстав для відмови в задоволенні такої заяви, а тому суд, встановивши обставини, за яких звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, неможливе, може відмовити в задоволенні відповідної заяви з дотриманням норм процесуального законодавства (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.01.2024 у справі №908/1276/21 (908/921/22)].

8.10. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування у Підприємства доказів, мотивуючи таку відмову, зокрема, тим, що:

- процесуальна норма (стаття 336 ГПК України) не передбачає здійснення судом перевірки спірних матеріально-правових відносин між боржником та особою, на кошти якої заявлено вимогу про звернення стягнення;

- предметом судового дослідження у такій категорії справ є виключно наявність заборгованості, яка не оспорюється відповідною особою або підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили;

- за таких обставин витребування доказів з метою встановлення самого факту існування, розміру чи правової природи заборгованості фактично призвело б до виходу суду за межі предмета розгляду заяви, поданої відповідно до статті 336 ГПК України, та вирішення спору про право між боржником і третьою особою, що не відповідає процесуальному призначенню зазначеної процедури.

8.11. Відповідно о статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є:

1) верховенство права;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

4) змагальність сторін;

5) диспозитивність;

6) пропорційність;

7) обов`язковість судового рішення;

8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи;

9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках;

10) розумність строків розгляду справи судом;

11) неприпустимість зловживання процесуальними правами;

12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

8.12. Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

8.13. Суд вважає, що вказані вище висновки грунтується на правильному застосуванні статей 2, 13, 80, 81, 336 ГПК України, статті 53 Закону, оскільки у цій справі судами попередніх інстанцій чітко встановлено, що заборгованість є спірною, суд дослідив та надав власну оцінку доводам заявника щодо наявності відповідної заборгованості, її розміру, спірності / безспірності; визначив спірність заборгованості саме з урахуванням положень чинного законодавства, а не за суб`єктивним ставленням кредитора / боржника / виконавця до неї, у відповідності до приниципів господарського судочинства (змагальності, рівності тощо) перевірив доводи у повному обсязі й встановив та зазначив в рішенні, чи справді на момент звернення особи із заявою в порядку статті 336 ГПК України боржник мав заборгованість перед кредитором, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначає заявник, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на момент такого звернення.

8.14. Щодо покликань на правові висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 05.08.2025 у справі №910/4756/22, то, як свідчить зміст цих оскаржуваних судових рішень вони їм не суперечать, з міркувань наведених у цій постанові, узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду щодо застосування статті 336 ГПК України, а різниця у результаті не пов`язана з неврахуванням правової позиції, а обумовлена різними обставинами справ і наявними в них доказами, які суди досліджували та оцінювали.

8.15. Оскільки, Приватним виконавцем у цій справі не було доведено наявність безспірної заборгованості у Підприємства перед боржником у цій справі (ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація») та її конкретний розмір, то суди попередніх інстанцій ухвалили законні судові рішення про відмову у задоволення відповідної заяви.

8.16. Суд наголошує, що покликання скаржника фактично спрямовані на переоцінку доказів, до якої суд касаційної інстанції вдаватися не може, з огляду на приписи статті 300 ГПК України.

8.17. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не знайшли своє підтвердження та відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.18. Верховний Суд вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.19. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

8.20. Суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу Товариства слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу Товариства залишає без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Прикарпаттяобленерго» задовольнити залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.08.2026 у справі №909/938/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов