Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №910/8055/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/8055/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Корсун Ю. Ю. (адвокат), Алексєєв А. А. (самопредставництво)

відповідача - Роспотнюк В. О. (адвокат), Турчин С. О. (самопредставництво)

третьої особи - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2026

у справі за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш"

до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Конструкторське бюро машинобудування і авіації"

про стягнення 48 899 396,85 грн, що є еквівалентом 1 182 573,08 доларів США

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" про стягнення 48 899 396,85 грн, що є еквівалентом 1 182 573,08 доларів США.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором № 4/55-Д від 09.10.2020. На переконання позивача відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу понесені ним витрати у зв`язку з виконанням банківської гарантії Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України".

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Кирилюк Т. Ю.) від 20.01.2026 у справі № 910/8055/25 у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: Андрієнко В. В., Буравльов С. І., Шапран В. В.) від 06.05.2026 у справі № 910/8055/25 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 у справі № 910/8055/25 - без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі скаржник з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права просить суд касаційної інстанції рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 та постанову Північного апеляційного Господарського суду від 06.05.2026 у справі № 910/8055/25 скасувати повністю; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга скаржника, подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що рішення Господарського суду м. Києва від 20.01.2026 та постанова Північного апеляційного Господарського суду від 06.05.2026 у справі № 910/8055/25, є такими, що прийняті за неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, а саме статті 631 ЦК України, статей 2, 13, 74 ГПК України, тому, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18, від 21.11.2018 у справі № 753/12832/15-ц в частині необхідності застосування договору до відносин сторін, що виникли до укладення договору.

4.3. Скаржник зазначає про те, що наявність заборгованості підтверджується звітами субкомісіонера за Договором субкомісії № 4/55-Д від 09.10.2020 № 1 від 31.10.2020 та № 2 від 30.11.2020, які отримані ДП СЗТФ "Прогрес" і у відповідності до вимог п. 3.1.4. Договору та статті 1022 Цивільного кодексу України, ними прийняті. Окрім іншого, вказана заборгованість підтверджується Актами звіряння взаємних розрахунків за звітний період, у яких зазначено, що відповідно до Договору субкомісії № 4/55-Д від 09.10.2020 у бухгалтерській звітності ДП СЗТФ "Прогрес" перед ДП ДГЗІФ "Укрінмаш" станом на 31.12.2023 міститься кредиторська заборгованість в розмірі 1 182 573,08 доларів США та аналогічна сума, тільки вже дебіторської заборгованості, міститься у бухгалтерській звітності ДП ДГЗІФ "Укрінмаш". Таким чином, у бухгалтерській звітності обох підприємств містяться відомості на підтвердження факту наявності заборгованості ДП СЗТФ "Прогрес" перед ДП ДГЗІФ "Укрінмаш", її розміру та визнання боржником такої заборгованості.

4.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування положень статті 1022 ЦК України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

4.5. Скаржник вказує про те, що спочатку суд першої інстанції, а у подальшому і суд апеляційної інстанції усупереч своїм же ухвалам від 22.09.2025 та від 26.09.2025 у вступній та описовій частинах свого судового рішення від 20.01.2026 та постанови від 06.05.2026, неправильно визначили найменування відповідача у справі зазначивши - Державне підприємство "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" замість Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" Державне підприємство "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес".

4.6. За твердженням скаржника, мотивуючи свою відмову у задоволенні позовних вимог, поза увагою суду залишилось дослідження умов Договору субкомісії № 4/55-Д від 09.10.2020 як безпосереднього предмету спору, визначення його правової природи, у зв`язку із чим ним не встановлено наявність порушеного права позивача.

4.7. Скаржник зазначає про те, що мотивуючи свої рішення спочатку суд першої інстанції, а у подальшому і суд апеляційної інстанції помилково послався на вимоги статті 1011 Цивільного кодексу України - Договір комісії, хоча предмет спору та вимоги позивача по суті спору ґрунтуються на Договорі субкомісії який регулюється вимогами статті 1015 Цивільного кодексу України - субкомісія.

4.8. За твердженням скаржника, суд зазначаючи у своєму рішенні помилкові дати Договору субкомісії 4/55-Д від 09.10.2020, зосереджує свою увагу на умовах Договору комісії № 25/90-К від 12.09.2017, а не на фактичних обставинах справи, тим самим змінюючи акценти на безпосередньому предметі спору у справі № 910/8055/25, яким є Договір субкомісії № 4/55-Д від 09.10.2020 за умовами якого відповідач зобов`язаний відшкодувати витрати здійснені позивачем за рахунок власних коштів в сумі 49 268 359,66 грн, що є еквівалентом 1 182 573,08 доларів США на день подачі позову до суду (станом на 26.06.2025).

5. Доводи інших учасників справи

5.1. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 та постанову Північного Апеляційного господарського суду від 06.05.2026 у справі № 910/8055/25 - без змін.

5.2. Вказаний відзив мотивовано наступним:

- до 08.10.2025 відповідач у справі не був учасником врегульованих договором комісії № 25/90-К від 12.09.2017 правовідносин. Більш як за дев`ять місяців до набуття відповідачем прав та обов`язків комісіонера та укладення договору субкомісії № 4/55-Д від 09.10.2020 позивачем укладено з Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" договір про надання гарантії № 19-IGR0120-190-1 від 23.12.2019, за умовами якого Укрексімбанк зобов`язався надати Філії в місті Хошимін генеральної імпортно-експортної корпорації "Вансуан" строком до 30.02.2020 банківську гарантію загальною сумою 1 154 925,00 доларів США;

- судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що позивач, змінюючи свій статус із комісіонера на субкомісіонера, не передавав свої зобов`язання за договором банківської гарантії відповідачу. Більше того, позивач діяв недобросовісно, оскільки під час переуступки прав 08.10.2020 взагалі не повідомив відповідача про наявність такого договору з банком. Документи за основним контрактом були передані відповідачу лише 20.11.2020 - вже після того, як банк здійснив платіж за гарантією. Водночас і сам договір банківської гарантії визначав чіткі умови його дії, припинення, тощо, і за умовами договору позивач був зобов`язаний інформувати банк також і про зміни умов інших договорів під які видавалась банківська гарантія;

- позивач намагається використати ретроактивність для легітимізації витрат за договором, виконання якого було юридично неможливим так як позивачем 23.12.2019 укладено з Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний Банк України" договір про надання гарантії № 19-IGR0120-190-1 тобто більш як за дев`ять місяців до набуття відповідачем прав та обов`язків комісіонера та укладення договору субкомісії № 4/55-Д від 09.10.2020. А за умовами договору банківської гарантії Укрексімбанк зобов`язався надати Філії в місті Хошимін генеральної імпортно-експортної корпорації "Вансуан" банківську гарантію загальною сумою

1 154 925,00 доларів США;

- ДП ДГЗІФ "Укрінмаш", переуклавши договір комісії, свої обов`язки за договором банківської гарантії не передавав і залишився стороною Договору про надання гарантії № 19-1GR0120 від 23.12.2019. До того ж позивач взагалі не повідомляв відповідачу про наявність такого договору під час переуступки прав за договором комісії 08.10.2022;

- позивач, як субкомісіонер продовжував нести відповідальність перед банком за умовами Договору банківської гарантії в частині належного виконання умов контракту і цю відповідальність не передавав відповідачу;

- неотримання позивачем дозвільних документів ДСЕК України стало підставою для припинення зобов`язань сторін та дії Договору субкомісії № 4/55-Д від 09.10.2020 згідно з пунктом 10.2. цієї угоди;

- акт звірки не є первинним бухгалтерським документом і не може бути єдиним доказом факту здійснення господарської операції. Акти звірки у цій справі відображають лише формальні суми, які на рахунок відповідача позивачем не перераховувались взагалі.

5.3. Скаржником подано відповідь на відзив на касаційну скаргу в якому зазначає про те, що у своєму відзиві на касаційну скаргу позиція відповідача зводиться до помилкових висновків та невідповідності цих висновків фактичним обставинам справи.

5.4. Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначає про необґрунтованість викладених доводів.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Між сторонами у справі 09.10.2020 укладено договір субкомісії № 4/55-Д, за умовами якого позивач (субкомісіонер) зобов`язався за дорученням відповідача (комісіонер) від свого імені та за рахунок відповідача вчинити правочин з продажу послуг з модернізації стенду для проведення контрольно-здавальних випробувань авіаційних двигунів.

6.2. Пунктом 1.3 договору № 4/55-Д від 09.10.2020 визначено, що цей договір укладено сторонами з метою виконання договору комісії № 25/90-К від 12.09.2017, укладеного відповідачем з International Nordtech Export Group Inc.

6.3. Договір № 25/90-К від 12.09.2017 укладено саме позивачем у цій справі та Nordtech Export Group Ltd (Об`єднані Арабські Емірати).

6.4. За умовою пункту 1.1 договору комісії № 25/90-К від 12.09.2017 позивач (комісіонер) зобов`язався за дорученням International Nordtech Export Group Ltd (комітент) за плату вчинити правочин з продажу послуг з модернізації стенду для проведення контрольно-здавальних випробувань двигуна Р25-300 до рівня стенду для проведення контрольно-здавальних випробувань двигуна АЛ-31Ф.

6.5. Позивачем укладено з Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" договір про надання гарантії № 19-IGR0120-190-1 від 23.12.2019, за умовами якого Укрексімбанк зобов`язався надати Філії в місті Хошимін генеральної імпортно-експортної корпорації "Вансуан" строком до 30.02.2020 банківську гарантію загальною сумою 1 154 925,00 доларів США.

6.6. Угодою № 1 від 30.09.2020 замінено комітента за договором № 25/90-К від 12.09.2017 на International Nordtech Export Group Inc (США).

6.7. Угодою № 2 від 08.10.2020 замінено комітента (позивача) за договором

№ 25/90-К від 12.09.2017 на відповідача у справі.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

8.2. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

8.3. Відповідно до частин першої та третьої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

8.4. Згідно з частиною першою статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

8.5. Обов`язком суду при розгляді справи є саме дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів. Тобто з`ясування всіх юридично значущих обставин за наданими і наявними у справі доказами з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями, які суд оцінює у порядку статті 86 ГПК України. Саме чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

8.6. Верховний Суд зазначає, що відповідно до приписів частин першої та другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

8.7. Згідно з частиною третьою статті 86 ГПК України Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

8.8. Отже, оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів та оцінки доказів відповідно до статей 73-79 ГПК України залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.

8.9. Як унормовано у статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

8.10. Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності доказів" підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію стандарту доказування, як вірогідність доказів, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

8.11. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

8.12. Верховний Суд зазначає, що з`ясування обставин справи та дослідження доказів унормовано § 3 Глави 6 Розділу ІІІ ГПК України, а щодо апеляційного провадження - § 3 Глави 1 Розділу ІV цього кодексу.

8.13. За встановленими судами у цій справі обставинами, у правовідносинах, що є предметом цього судового дослідження, з 09.10.2020 International Nordtech Export Group Inc є комітентом, відповідач - комісіонером, а позивач - субкомісіонером.

8.14. Судами у цій справі встановлено, що до 08.10.2020 відповідач у справі не був учасником врегульованих договором комісії № 25/90-К від 12.09.2017 правовідносин.

8.15. При цьому, судами встановлено, що більш як за дев`ять місяців до набуття відповідачем прав та обов`язків комісіонера та укладення договору субкомісії

№ 4/55-Д від 09.10.2020 позивачем укладено з Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" договір про надання гарантії № 19-IGR0120-190-1 від 23.12.2019, за умовами якого Укрексімбанк зобов`язався надати Філії в місті Хошимін генеральної імпортно-експортної корпорації "Вансуан" строком до 30.02.2020 банківську гарантію загальною сумою 1 154 925,00 доларів США.

8.16. Відтак, суди дійшли висновку про те, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування наявності у відповідача юридичного зобов`язання з відшкодування позивачу його витрат за укладеним ним договором про надання гарантії № 19-IGR0120 від 23.12.2019.

8.17. Отже, за відсутності у позивача покладеного в основу позову права та кореспондованого юридичного зобов`язання відповідача, суди виснували, що вказане виключає можливість задоволення позовних вимог.

8.18. Водночас, надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити таке.

8.19. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.23. Скаржник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, що містяться в постановах Верховного Суду, які зазначені в розділі 4 цієї постанови.

8.24. Як неодноразово наголошував Верховний Суд, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.25. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.26. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.27. Колегія суддів також враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Так, за висновками Суду задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.28. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.29. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.30. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.31. Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 925/3/17; від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16; від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц та № 522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.32. Так, у справі № 916/667/18 предметом розгляду був спір про розірвання договору купівлі-продажу частки в розмірі 80 % статутного капіталу Товариства; скасування рішення загальних зборів учасників Товариства; визнання права власності на частку в статутному капіталі Товариства у розмірі 60 %.

8.33. Позов у вказаній справі було мотивовано тим, що в порушення умов договору купівлі-продажу покупці не сплатили позивачці вартість набутих часток у розмірі 4 141 000 грн. Указані кошти позивачка не отримала ані в готівковій формі, ані в безготівковій формі, ані до підписання договору, ані в період після підписання договору та до дати звернення до суду.

8.34. У справі № 753/12832/15-ц предметом розгляду був спір про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги.

8.35. Позов у вказаній справі було мотивовано тим, що 22.01.2013 між сторонами було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, про надання житлово-комунальних послуг позивачем відповідачу щодо квартири, а відповідач своєчасно та в повному обсязі не платить за житлово-комунальні послуги.

8.36. Відтак, предмет і підстави позову, правовідносини у вказаних справах та у справі № 910/8055/25 не відповідають критеріям подібності, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

8.37. Разом з тим, у наведених скаржником справах викладено загальні висновки щодо застосування статті 631 ЦК України, статей 2, 13, 74 ГПК України.

8.38. Застосування вказаних висновків не залежить від категорії спорів, що розглядаються судами, натомість можливість їх застосування перебуває у системному зв`язку із наданою судами кваліфікацією спірних правовідносин, оскільки стосуються досліджених судами доказів та встановлених обставин справи, які визначають суть спірних правовідносин та формують принципи правозастосування у конкретній справі.

8.39. Враховуючи зміст позову, на переконання позивача відповідач зобов`язаний відшкодувати понесені позивачем витрати у зв`язку з виконанням банківської гарантії Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України".

8.40. Судами попередніх інстанцій у справі № 910/8055/25 в свою чергу встановлено, що до 08.10.2020 відповідач у справі не був учасником врегульованих договором комісії № 25/90-К від 12.09.2017 правовідносин.

8.41. При цьому, судами встановлено, що більш як за дев`ять місяців до набуття відповідачем прав та обов`язків комісіонера та укладення договору субкомісії

№ 4/55-Д від 09.10.2020 позивачем укладено з Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" договір про надання гарантії № 19-IGR0120-190-1 від 23.12.2019, за умовами якого Укрексімбанк зобов`язався надати Філії в місті Хошимін генеральної імпортно-експортної корпорації "Вансуан" строком до 30.02.2020 банківську гарантію загальною сумою 1 154 925,00 доларів США.

8.42. Листом № 0024000/26-149-20 від 10.11.2020 позивача повідомлено Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" про здійснення платежу 10.11.2020 у сумі 1 154 925,00 доларів США на користь бенефіціара за договором про надання гарантії № 19-IGR0120 від 23.12.2019.

8.43. Суди, дослідивши докази та встановивши обставини у цій справі, дійшли висновку про те, що позивачем не доведено належними засобами доказування наявності у відповідача юридичного зобов`язання з відшкодування позивачу його витрат за укладеним ним договором про надання гарантії № 19-IGR0120 від 23.12.2019.

8.44. Тому, у цьому випадку відсутні підстави стверджувати про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у зазначеній скаржником постанові, оскільки зміст правозастосування в цьому випадку залежав від встановлених судами обставин.

8.45. Натомість, враховуючи встановлені судами у цій справі обставини, оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать.

8.46. Щодо іншої заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.

8.47. На обґрунтування вказаної підстави касаційного оскарження, скаржник покликається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування положень статті 1022 ЦК України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

8.48. Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц.

8.49. Колегія суддів звертає увагу на те, що наголошуючи на помилковості висновків судів попередніх інстанцій а також про те, що судами не досліджено звіт субкомісіонера та бухгалтерської звітності сторін як доказів наявності пред`явленої до стягнення заборгованості, поза увагою скаржника залишається правова природа та зміст договірних правовідносин, які виникли між позивачем та Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" щодо договору про надання гарантії № 19-IGR0120-190-1 від 23.12.2019, зокрема, в контексті обґрунтування позову у цій справі самим скаржником щодо понесення ним витрат у зв`язку із виконанням гарантом зобов`язань за вказаним договором щодо здійснення гарантійного платежу на користь бенефіціара.

8.50. Правовий інститут забезпечення виконання зобов`язання врегульований главою 49 ЦК України. За загальним правилом підставою для встановлення та застосування певного виду забезпечення виконання зобов`язання є домовленість сторін (правочин).

8.51. Відповідно до статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

8.52. Оскільки заходи забезпечення виконання зобов`язання забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов`язання боржником, умовою їх застосування є невиконання або неналежне виконання останнім тих зобов`язань, для забезпечення яких встановлені такі заходи.

8.53. Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

8.54. Гарантія є одностороннім правочином, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. У відносинах за гарантією беруть участь три суб`єкти - гарант, беніфеціар (кредитор за основним зобов`язанням) та принципал (боржник за основним зобов`язанням). Гарантія призначена перш за все для того, щоб беніфеціар як кредитор за основним зобов`язанням міг безперешкодно задовольнити свої вимоги за рахунок гаранта, якщо боржник (принципал) належним чином не виконає зобов`язання. У зв`язку з цим у статті 562 ЦК України зафіксований принцип незалежності гарантії, згідно з яким зобов`язання гаранта перед кредитором не залежать від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

8.55. Незалежність гарантії від основного зобов`язання, що наведене у статті 562 ЦК України, означає її самостійність лише у відносинах кредитора (беніфеціара) з гарантом. У відносинах кредитора (беніфеціара) з боржником (принципалом) перший зобов`язаний користуватись гарантією відповідно до домовленості з боржником, і в цих відносинах право заявити вимогу за гарантією гаранту залежним від основного зобов`язання. А тому на кредитора (беніфеціара) покладаються наслідки пред`явлення необґрунтованої вимоги, у тому числі і ті, що передбачені статтею 1212 ЦК України.

8.56. Враховуючи, що позивачем не доведено перехід прав та обов`язків принципала (боржника за основним зобов`язанням) за договором про надання гарантії № 19-IGR0120-190-1 від 23.12.2019 від позивача до відповідача, а також враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо недоведеності позивачем належними засобами доказування наявності у відповідача юридичного зобов`язання з відшкодування позивачу його витрат за укладеним ним договором про надання гарантії № 19-IGR0120 від 23.12.2019, що саме по собі унеможливлює задоволення позовних вимог, то у судів попередніх інстанцій в цьому випадку були відсутні підстави для дослідження звіту субкомісіонера та бухгалтерської звітності сторін на предмет визначення наявності / відсутності грошового зобов`язання, або ж визначення його розміру.

8.57. Отже, посилаючись на відсутність висновків Верховного Суду, скаржник по суті намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції немає повноважень встановлювати нові обставини та переоцінювати докази в силу приписів статті 300 ГПК України.

8.58. Щодо доводів скаржника про те, що спочатку суд першої інстанції, а у подальшому і суд апеляційної інстанції усупереч своїм же ухвалам від 22.09.2025 та від 26.09.2025 у вступній та описовій частинах свого судового рішення від 20.01.2026 та постанови від 06.05.2026, неправильно визначили найменування відповідача у справі зазначивши - Державне підприємство "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" замість Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" Державне підприємство "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес", колегія суддів зазначає про те, що вказані обставини не призвели до ухвалення помилкових судових рішень та не можуть бути підставою для їх скасування, а зазначені технічні помилки можуть бути виправлені судами попередніх інстанцій шляхом постановлення ухвал про виправлення описок за заявою учасників справи, або ж із власної ініціативи.

8.59. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин.

8.60. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.61. Зі змісту рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.62. Ураховуючи наведене у цій постанові крізь призму встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень, з огляду на межі касаційного оскарження колегія суддів дійшла висновку, що підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.

8.63. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

8.64. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.65. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу у цій справі необхідно залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2026 у справі № 910/8055/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов

Суддя Т. Малашенкова