Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №916/3362/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 916/3362/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

прокуратури - Єреп В. В. (прокурор),

позивача - не з`явився,

відповідача 1 - Мачкова О. П. (самопредставництво),

відповідача 2 - не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2026

у справі за позовом виконувача обов`язків керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області

до: Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та Приватного підприємства "Екоспецприлад"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним договору та стягнення 286 800, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Виконувач обов`язків керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області (далі - Офіс, позивач) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - АТ "НАЕК "Енергоатом", Товариство, відповідач 1) та Приватного підприємства "Екоспецприлад" (далі - ПП "Екоспецприлад", Підприємство, відповідач 2) про:

- визнання недійсним договору від 22.06.2018 №53-123-01-18-04452, укладеного між Товариством та Підприємством;

- стягнення з Підприємства на користь Товариства 286 800,00 грн, а з АТ "НАЕК "Енергоатом" одержані ним за рішенням суду 286 800,00 грн стягнути в дохід держави.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- антиконкурентні узгоджені дії Підприємства, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі, встановлені у рішенні адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 12.04.2024 № 72/25-р/к у справі №72/17-23 (далі - Рішення АМК № 72/25-р/к), спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору на постачання товару від 22.06.2018 №53-123-01-18-04452на неконкурентних засадах;

- порушення Підприємством законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати торгів призвело до придбання товару за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі;

- договір укладений між відповідачами підлягає визнанню недійсним, а все отримане за вказаним правочином підлягає стягненню в дохід держави.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 04.03.2026 (суддя Литвинова В. В.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2026 (колегія суддів: Таран С. В., Богатир К. В., Поліщук Л. В.) у справі № 916/3362/25 закрив провадження щодо відповідача філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" АТ "НАЕК "Енергоатом" та щодо позивача - Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області; відмовив у задоволенні позовних вимог до Товариства та Підприємства.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі Миколаївська обласна прокуратура (далі - Прокуратура, скаржник), із посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду Одеської області від 04.03.2026 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2026 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга подана на підставі пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.1.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики існує необхідність відступлення (шляхом уточнення) від висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 4, 6, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", які викладені у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Зокрема, щодо можливості визнання недійсним договору, укладеного з порушенням учасником закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції, з підстав, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, а також щодо можливості застосування передбачених цією статтею наслідків недійсності правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

4.1.3. Стверджуючи про помилковість висновків як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій, Прокуратура зазначає, що наслідки недійсності правочину за частиною третьою статті 228 ЦК України не є, ані односторонньою реституцією, ані санкцією конфіскаційного характеру та не дублюють двосторонню реституцію, яка встановлена частиною першою статті 216 ЦК України, а є особливим видом правових наслідків, згідно з якими одержане за правочином, який було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, стягується в дохід держави. На переконання скаржника, суди у вирішенні цього спору не врахували, що особливі правові наслідки недійсності правочину, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України.

4.1.4. Порушення законодавства про публічні закупівлі, шляхом усунення конкуренції під час проведення тендеру, призводять до незабезпечення положень Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції та підриву авторитету Української держави перед Європейським співтовариством, нівелюють конституційні засади. Тобто фактично відтерміновують набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору. Обставини вчинення та наслідки таких діянь для економіки держави свідчать про невідповідність указаних фактів як правовій природі здійснення публічних закупівель у цілому, яка заснована на чесній господарській діяльності учасників тендерів та замовників, так і інтересам держави та суспільства.

4.1.5. Суди також залишили поза увагою, що порушення Підприємством законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеної закупівлі, не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки воно є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України "Про публічні закупівлі", нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси в державі і суспільстві.

4.1.6. За твердженням Прокуратури, об`єднана палата у справі № 922/3456/23 "уточнюючи" висновки Верховного Суду та зазначаючи, що норма частини третьої статті 228 ЦК України містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства та несе в собі високі ризики втручання фактично обмежила поняття порушення інтересів держави і суспільства наявністю обвинувального вироку, по-суті виключила норми частини третьої статті 228 ЦК України із застосування у цивільних правовідносинах. На переконання Прокуратури, об`єднана палата, виснуючи про недопустимість застосування частини третьої статті 228 ЦК у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, фактично створила умови, за яких ця норма законодавства взагалі не підлягає застосовуванню і такий категоричний висновок щодо "невластивості цивільному законодавству" положень частини третьої статті 228 ЦК суперечить вже існуючій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у справах № 420/12471/22, № 924/971/23 та № 918/1043/21, про обґрунтованість застосування цієї норми права до цивільних правовідносин, у тому числі щодо суб`єктів господарювання.

4.1.7. Прокуратура наголошує, що обставини вчинення Підприємством порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі, підтверджуються рішенням АМК від 12.04.2024 № 72/25-р/к у справі № 72/17-23, а тому, на переконання прокуратури, в діях відповідача 2 вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

4.1.8. Також 12.10.2026 Прокуратура звернулася до Суду з клопотаннями про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4.1.9. Суд протокольною ухвалою від 13.10.2026 постановив розглядати клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду спільно з доводами касаційної скарги.

4.2. Доводи інших учасників справи, розгляд заяв, клопотань учасників справи

4.2.1. АТ "НАЕК "Енергоатом" у відзиві на касаційну скаргу просить Суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

4.2.2. Також 13.10.2026 від АТ "НАЕК "Енергоатом" надійшли заперечення на клопотання Прокуратури про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

4.2.3. Інші учасники спору своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу не скористалися.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Суд апеляційної інстанції вказав, що судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи таке:

- 08.05.2018 в електронній системі закупівель опубліковано оголошення відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про проведення відкритих торгів щодо закупівлі товару ЗІП до системи АСУТП автосинхронізатор універсальний у кількості 1 шт. ( пункт РПЗ - 9.388) за ДК 021:2015 Електронне обладнання з очікуваною вартістю 240000 грн без ПДВ (ідентифікатор закупівлі UA-2018-05-08-000119-a);

- тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подали два суб`єкти господарювання, а саме: ПП "Екоспецприлад" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Екотехніка", що підтверджується формою реєстру отриманих тендерних пропозицій.

- цінова пропозиція ПП "Екоспецприлад" становила 239 000,00 грн без ПДВ, а Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Екотехніка" 240 000,00 грн без ПДВ;

- згідно з протоколом розгляду тендерних пропозицій по процедурі відкритих торгів на закупівлю товару №163 від 04.06.2018 переможцем торгів визнано ПП "Екоспецприлад" з остаточною ціною пропозиції 239 000,00 грн без ПДВ (286 800,00 грн із ПДВ);

- 22.06.2018 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" ("Покупець") та ПП "Екоспецприлад" ("Постачальник") укладено договір на постачання товару №53-123-01-18-04452 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується передати Покупцю, а Покупець приймає на себе зобов`язання прийняти та сплатити товар код CPV 31710000-6 по ДК 021:2015 Електронне обладнання у кількості, асортименті і цінах, зазначеним у специфікації №1 (додаток №1), що є невід`ємною частиною цього договору. Рік виготовлення товару не раніше 2016 року;

- відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору №53-123-01-18-04452 від 22.06.2018 загальна вартість товару складає 286800 грн (з ПДВ). За даним договором оплата відбувається протягом 45 днів після постачання товару згідно зі специфікацією №1 (додаток №1) та виконання Постачальником умов пунктів 3.2, 5.1 цього договору;

- зобов`язання за договором виконані обома його сторонами у повному обсязі, про що свідчить опублікований в електронній системі закупівель звіт про виконання договору про закупівлю б/н від 13.09.2018;

- рішенням адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/25-р/к від 12.04.2024 у справі №72/17-23, зокрема, визнано, що ПП "Екоспецприлад" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Екотехніка" вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів щодо закупівлі: "Електронне обладнання": ДК 021:2015: 31710000-6 "ЗІП до системи АСУТП автосинхронізатор універсальний 1 шт. (пункт РПЗ 9.388)", що проводились відокремленим підрозділом "Южно-Українська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (ідентифікатор закупівлі в системі "РroZorro" UA-2018-05-08-000119-a);

- у Рішенні АМК встановлено, зокрема, що антиконкурентні узгоджені дії під час підготовки та участі у вказаних торгах підтверджуються наявністю синхронності дій у часі; поведінкою під час електронного аукціону; використанням одного і того ж електронного майданчика; використанням однієї і тієї ж ІР-адреси під час реєстрації на електронному майданчику; використанням однієї і тієї ж ІР-адреси під час входу до системи дистанційного банківського обслуговування; наданням коштів на господарські потреби та безвідсоткової позики. З огляду на викладене, ПП "Екоспецприлад" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Екотехніка" під час підготовки документації для участі у процедурі закупівлі UA-2018-05-08-000119-a, діяли не самостійно, а узгоджували свої дії, не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі в конкурентних процедурах закупівель за Законом України "Про публічні закупівлі". Узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, вказані суб`єкти господарювання тим самим усунули конкуренцію між собою і спотворили результат проведених замовником торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України "Про захист економічної конкуренції";

- Рішення АМК у судовому порядку не оскаржувалося, а штраф ПП "Екоспецприлад" у добровільному порядку не сплачений.

5.2. Суди також встановили, що листом від 30.04.2025 №53/1-3873ВИХ-25 Прокурор повідомив Південний офіс Держаудитслужби про встановлений Рішенням АМК факт вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів щодо закупівлі UA-2018-05-08-000119-a. З метою надання йому належної оцінки та самостійного звернення з позовом до суду про визнання недійсними договору, як такого, що укладений з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, з одночасним застосуванням наслідків недійсного правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України

5.3. У своїй відповіді Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області №151425-17/1020-2025 від 06.05.2025 вказало про відсутність підстав для вжиття заходів реагування, адже у зв`язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції юридичними чи фізичними особами позови до суду з метою захисту інтересів держави подають Антимонопольний комітет України або його територіальні відділення, що передбачено статтею 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України".

5.4. Згідно з листом відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" АТ "НАЕК "Енергоатом" від 08.05.2025 №23-0030.06/11991-вих, зобов`язання сторін договору виконані у повному обсязі, при цьому фінансування закупівлі UA-2018-05-08-000119-a здійснювалося за власні кошти Товариства без залучення бюджетних коштів, а Рішення АМК прийнято вже після укладання та виконання вказаного договору, у зв`язку з чим у замовника були відсутні законні та обґрунтовані підстави для відхилення тендерної пропозиції Приватного підприємства "Екоспецприлад" і, як наслідок, для відмови в укладенні відповідного договору. Крім того, у цьому листі зазначено, що Рішення АМК на адресу відокремленого підрозділу не надходило і будь-які відомості щодо його прийняття у Товариства відсутні. З огляду на викладене, відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" АТ "НАЕК "Енергоатом" наголосив на тому, що при проведенні закупівлі UA-2018-05-08-000119-a інтереси держави не порушені, оскільки відсутнє настання будь-яких негативних наслідків (збитків), а тому підстав для вжиття заходів до поновлення державних інтересів не вбачається.

5.5. У подальшому Прокурор у листі від 01.08.2025 №53/5-6414вих-25 повідомив позивача про підготовку та намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області до АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та ПП "Екоспецприлад" про визнання недійсним договору від 22.06.2018 № 53-123-01-18-04452, як такого, що суперечить інтересам держави й суспільства з умислу однієї сторони, та застосування наслідків недійсності, шляхом стягнення коштів у розмірі 286 800,00 грн у дохід держави.

5.6. Суди у вирішенні спору зазначили, що предметом заявленого позову є вимога Прокурора про визнання недійсним Договору та застосування наслідків його недійсності. Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокурор посилався на частину третю статті 228 ЦК України як підставу для визнання оспорюваного договору недійсним.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.3. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні вимог Прокурора. У частині висновків суду про наявність підстав для закриття провадження ухвалені судові рішення у цій справі жодним учасником спору не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 300 ГПК України не є предметом касаційного перегляду

7.4. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, в силу приписів якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

7.5. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

7.6. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пунктах 25, 26, 32 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

7.7. Надаючи оцінку наведеним доводам Прокуратури колегія суддів виходить з такого.

7.8. Судові рішення в частині закриття провадження мотивовані тим, що філії та представництва не є юридичними особами, у зв`язку з чим філія "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" АТ "НАЕК "Енергоатом" та Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області не можуть бути сторонами у господарській справі.

7.9. У частині відмови у задоволенні позовних вимог, суди зазначили про недоведення Прокурором протиправності оспорюваного правочину, спрямованого на порушення інтересів держави та суспільства. Встановлений рішенням АМК факт вчинення відповідачами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним та вчинення такого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

7.10. Окремо суди наголосили, що конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну з вартістю того, що стягується на користь держави для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема, законодавства про захист конкуренції. З урахуванням наведеного, суди виснували, що у зазначеному випадку при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 ЦК України, не дотриманий принцип пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно.

7.11. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що у вирішенні цього спору суди врахували, зокрема, висновки, які викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, в якій зазначено, що при визначенні підстав для застосування частини третьої статті 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

7.12. Отже, за висновками судів, у спірних відносинах встановлене порушення Підприємством конкурентного законодавства вже отримало належну правову оцінку у вигляді застосування санкцій АМК, а тому додаткове застосування конфіскаційних наслідків у межах цивільного (господарського) спору без належного обґрунтування суперечило б принципу пропорційності. Водночас застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, у цій справі призвело б до непропорційного втручання у право мирного володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема щодо добросовісної сторони правочину Товариства.

7.13. Прокурор у цій справі не довів, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала послуги неналежної якості, зазнала інших значних майнових втрат, співмірних із конфіскаційною санкцією, що заявляється до застосування.

7.14. Здійснюючи касаційне провадження у цій справі, Суд зазначає, що Закон України "Про судоустрій та статус суддів" передбачає, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17).

7.15. Згідно з положеннями статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики, однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

7.16. З огляду на зміст статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. У свою чергу ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії"). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі "С. В. проти Сполученого Королівства"). Водночас, якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви міста Люпені та інші проти Румунії").

7.17. ЄСПЛ також розглядав ситуації, коли суди в різних справах відходили від своїх же висновків без належного обґрунтування. Це кваліфікувалося як порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд). Так, стаття 6 Конвенції порушується, якщо суди діють непослідовно. Стабільність судової практики є важливим аспектом верховенства права (справа Unedic v. France), відхід від попередньої судової практики має бути обґрунтований суттєвими правовими чи фактичними змінами (справа Atanasovski v. North Macedonia), непослідовність у судовій практиці, особливо за короткий проміжок часу, суперечить принципу юридичної визначеності (справа Beian v.). У справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

7.18. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Тобто, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням цього правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

7.19. Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20 зазначила, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Тобто, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідність критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

7.20. Як вже зазначено, Прокуратура у своїй касаційній скарзі з посиланням на положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вказує на необхідність відступити від висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.12.2025 щодо застосування частини третьої статті 228 України.

7.21. За твердженням скаржника, об`єднана палата, виснуючи про недопустимість застосування частини третьої статті 228 ЦК України у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, фактично створила умови, за яких ця норма законодавства взагалі не підлягає застосовуванню і такий категоричний висновок щодо "невластивості цивільному законодавству" положень частини третьої статті 228 ЦК суперечить вже існуючій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у справах № 420/12471/22 № 924/971/23 та № 918/1043/21, про обґрунтованість застосування цієї норми права до цивільних правовідносин, у тому числі щодо суб`єктів господарювання.

7.22. В контексті вказаних доводів касаційної скарги Верховний Суд виходить з такого.

7.23. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України, а правові наслідки недійсності правочину - статтею 216 ЦК України.

7.24. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

7.25. Згідно з частиною другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

7.26. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

7.27. За змістом частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

7.28. Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.

7.29. У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

7.30. Верховний Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).

7.31. Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

7.32. Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

7.33. Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

7.34. Верховний Суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

7.35. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

7.36. Схожий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18.

7.37. Суд у вирішенні доводів касаційної скарги також враховує і зазначає, що у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду уточнив висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах Верховного Суду, щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України та зазначив таке:

"…При визначенні підстав для застосування частини третьої статті 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції".

"Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення".

"Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник ( ОСОБА_1 ) разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред`явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (статті 1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред`явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов`язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов`язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.

ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей статті 1 Першого протоколу, як пов`язане з майновими правами, наданими заявнику за договором".

"Для застосування приписів частини третьої статті 228 ЦК України Прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, Прокурор цього не доводив, а стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі".

"Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини третьої статті 228 ЦК України".

"Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства".

"Об`єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції".

"Об`єднана палата звертає увагу на невідповідність норми частини третьої статті 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та частини третьої цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави";

"Отже, колегія суддів у справі № 911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування частини третьої статті 228 ЦК України як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи)".

Тим не менше, Об`єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, частина третя статті 228 ЦК України так і не була виключена з ЦК України, хоча її аналог у ГК (стаття 208) втратив чинність у зв`язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК України) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним".

7.38. Також об`єднана палата виснувала, що за умови застосування відповідних приписів частини третьої статті 228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника, оскільки:

"по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було;

по-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom")".

7.39. Об`єднана палата зазначила, що "…. як у справі, яка переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, Прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі № 922/3456/23 - з ПП "ЛСВ "Моноліт" на корить СКП "Харківзеленбуд").

СКП "Харківзеленбуд" неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування ч.3 ст.228 ЦК України всупереч її прямим приписам (Об`єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони".

7.40. Відтак, об`єднана палата у справі № 922/3456/23 дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю товарів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України та про стягнення з ПП "ЛСВ Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" 2 370 000 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" одержаних ним за рішенням суду 2 370 000 грн в дохід держави.

7.41. Колегія суддів з огляду на положення частини четвертої статті 236 ГПК України враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі № 922/3456/23, оскільки правовідносини у справах є подібними щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах з огляду на предмет та правові підстави позову.

7.42. Зокрема, у справі, що розглядається, як на доказ, Прокурор покликався на Рішення АМК. Втім, об`єднана палата касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пункті 95 постанови від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 зазначила, що антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси, тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини третьої статті 228 ЦК України.

7.43. З мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень у цій справі вбачається, що суди, дослідивши матеріали справи, зауважили, що Прокурор у цій справі не довів, що:

- спірний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства;

- внаслідок укладення спірного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. Отже, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

7.44. Суд у вирішенні доводів касаційної скарги зазначає, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

7.45. У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.

7.46. Разом із тим, Прокуратура в касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтувала необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2026 у справі № 922/3456/23 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення. Із наведеного Прокуратурою обґрунтування вбачається, що остання наводить власне суб`єктивне розуміння та трактування правового висновку, викладеного у означеній постанові, а також своє розуміння його застосування. Доводи касаційної скарги фактично зводяться виключно до заперечення сформульованого об`єднаною палатою підходу, без наведення вмотивованого обґрунтування щодо "якості закону" та об`єктивних причин для його перегляду.

7.47. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при уточненні попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми права, у тому числі, в контексті доводів скаржника, досліджувала питання щодо: 1) правової природи наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України; 2) відповідності приписів частини третьої статті 228 ЦК України критеріям ЄСПЛ щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; 3) винної особи; 4) добросовісної сторони правочину.

7.48. При цьому, узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою вказаної вище постанови свідчить про стабільність >правозастосування та єдність судової практики у спорах з подібними правовідносинами.

7.49. Слід зауважити, що Прокурор стверджує про те, що завдяки порушенням законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави. Однак, враховуючи, що закупівлю товарів проводило АТ "НАЕК "Енергоатом" за власні кошти, а не за кошти держави, то при спотворенні результатів торгів постраждалим є саме Товариство. Між тим, Прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету), що суперечить здоровому глузду.

7.50. Суд також відхиляє посилання Прокуратури на постанови Верховного Суду у справі № 918/1043/21, № 910/6654/24 та №420/12471/22, оскільки викладені у них висновки не суперечать сформованим об`єднаною палатою висновкам у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, у жодній з указаних справ Верховний Суд не наводив протилежного підходу щодо правової природи статті 228 ЦК України.

7.51. За наведеного колегія суддів Верховного Суду доходить до висновку, що скаржником не аргументовано та не доведено обґрунтовану і вмотивовану необхідність для відступу від зазначених правових висновків і які відповідали б критеріям для відступу, а також те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та/або порушили норми процесуального права.

7.52. У вирішенні доводів клопотання Прокуратури про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, слід зазначити, що клопотання Прокуратури про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду мотивоване тим, що у цій справі потребує уточнення питання, зокрема, про те, що: 1) норми статті 228 ЦК України регламентують лише особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів та не визначають інших особливих умов їх застосування, окрім як порушення публічного порядку або вчинення його з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства; 2) чи є правочини, визначені частинами першою, другою статті 228 ЦК України, відмінними від тих, що визначені у частині третій статті 228 ЦК України.

7.53. Прокуратура вважає, що у цьому контексті очевидно потребує уточнення, як термін "публічний порядок", так і термін "інтерес держави". На переконання Прокуратури, у спірному випадку однією з визначальних умов для застосування особливих наслідків недійсності правочинів, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, є "інтерес держави" і така ж ознака є передумовою здійснення прокурором функцій, передбачених пунктом 3 статті 131-1 Конституції України. Прокуратура наголошує, що ухвалення рішення про задоволення позову щодо визнання недійсним договору, укладеного за результатами проведення публічної закупівлі, з одночасним порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та, як наслідок неправомірне отримання переваги у державному замовленні, не лише формує режим законності у державі, компенсує втрати від порушення її інтересів, як регулятора суспільних відносин, а також забезпечує реалізації більш глобальних механізмів, як то через попередження їх вчинення, стимулювання розвитку ринкової економіки, боротьбу між виробниками за споживача через зниження витрат, підвищення якості товарів, інновації та ефективніше задоволення потреб для досягнення рівноваги та розвитку системи.

7.54. За твердженням Прокуратури, застосований об`єднаною палатою у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 підхід вочевидь не створює невигідних умов для суб`єктів господарювання та навпаки стимулює останніх вчиняти дії до змови на торгах, їх спотворення, отримання багатомільйонних державних замовлень та фактично зумовлює безпідставні відмови у задоволенні таких позовів (про визнання договорів недійсними), внаслідок лише того, що відсутній вирок суду за дії, відносно яких не передбачено кримінальну відповідальність. За наведеного Прокуратура вважає, що потребує вирішенню правова проблема щодо такої категорії, як застосування приписів частини третьої статті 228 ЦК України "за порушення законодавства у сфері господарської діяльності".

7.55. У вирішенні клопотання Прокуратури про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати Верховний Суд наголошує на тому, що питання щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах вже вирішено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Жодних свідчень того, що вказане судове рішення призвело до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу у відступі від сформованої позиції, - немає і Прокуратурою не обґрунтовано.

7.56. Доводи Прокуратури фактично зводяться до незгоди зі здійсненим об`єднаною палатою відступом (шляхом уточнення) від попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, а не з наявністю обґрунтованих мотивів для відступлення від висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зазначеній постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

7.57. Проте, мотиви свого відступлення (уточнення) об`єднана палата навела у своїй постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, а висновки сформовані, саме виходячи з ґрунтовного аналізу правової природи санкції, передбаченої нормою частини третьої статті 228 ЦК України, у тому числі у контексті практики ЄСПЛ.

7.58. Натомість Прокуратурою не аргументовано та не доведено обґрунтовану і вмотивовану необхідність для відступу від зазначених правових висновків і які відповідали б критеріям для відступу, а також те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та/або порушили норми процесуального права.

7.59. У своєму клопотанні Прокуратура не наводить вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу (уточнення) висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 щодо застосування статті 228 ЦК України, як і не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення, зміна суспільного контексту).

7.60. З огляду на викладене, Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від вказаної правової позиції об`єднаної палати у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 за наведених Прокуратурою підстав, а тому клопотання про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати також задоволенню не підлягає.

7.61. Щодо клопотання Прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.

7.62. Клопотання Прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що спір у цій справі стосується виключної правової проблеми щодо правильного застосування частини третьої статті 228 ЦК України, вирішення якого потребує втручання Великої Палати Верховного Суду, з метою вдосконалення правотворчості та правозастосування, єдності судової практики та правової визначеності. За твердженням Прокуратури, у спірних відносинах для правильного застосування положень частини третьої статті 228 ЦК України необхідним є встановлення змісту мети правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наявності умислу у сторін правочину, характеру та ступеня його виконання, а також впливу відповідних дій на публічні інтереси. Водночас у законодавстві відсутні визначення понять "інтерес" загалом та "інтереси держави і суспільства", зокрема, не встановлено орієнтовного переліку сфер, у яких такі інтереси існують, а також не визначено критеріїв чи способів їх ідентифікації. За таких умов, відсутність нормативно закріплених критеріїв визначення правочину таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, об`єктивно зумовлює різне тлумачення та застосування частини третьої статті 228 ЦК України судами та свідчить про існування виключної правової проблеми. Водночас правовідносини, пов`язані зі спотворенням результатів публічних закупівель, мають масовий характер, а проблема застосування частини третьої статті 228 ЦК України у таких правовідносинах є непоодинокою, носить системний характер. З огляду на значну кількість справ, що перебувають одночасно на розгляді судів різних інстанцій, зазначена проблема вже впливає на єдність судової практики та має тенденцію до подальшого поширення, оскільки з урахуванням позиції суду щодо відмови у задоволенні позовів про визнання недійсними договорів, укладених внаслідок вчинення антиконкурентних узгоджених дій, та відсутності підстав для застосування наслідків такої недійсності, вказане виступатиме додатковим стимулом для порушення суб`єктами господарювання положень законодавства про публічні закупівлі в подальшому.

7.63. При цьому, з посиланням на думки науковців Прокуратура зазначає, що у застосуванні приписів частини третьої статті 228 ЦК України наявні різні наукові підходи до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах. Натомість наведене у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 формулювання "у виключних випадках" (навіть попри зазначення їх окремих прикладів), також не сприяє стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами, оскільки так само не визначає ознак їх виокремлення. У цій постанові Верховний Суд фактично обмежив поняття порушення інтересів держави і суспільства наявністю обвинувального вироку. Натомість застосування передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України правових наслідків недійсності правочинів, укладених за результатами таких закупівель, є співмірним у контексті позбавлення "порушника" економічної вигоди від вчинення договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За відсутності чітких орієнтирів залишається невизначеним, у яких випадках такі обставини можуть свідчити про вчинення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що створює ризик як фактичного невикористання частини третьої статті 228 ЦК України навіть за наявності істотного спотворення результатів закупівлі, так і її формального застосування без належної оцінки характеру порушення;

7.64. За наведеного Прокуратура стверджує, що відсутність нормативно закріплених критеріїв визначення правочину таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, об`єктивно зумовлює різне тлумачення та застосування частини третьої статті 228 ЦК України судами та свідчить про існування виключної правової проблеми.

7.65. Вирішуючи клопотання Прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із наявністю виключної правової проблеми щодо застосування частини третьої статті 228 ГПК України, Суд враховує та зазначає таке.

7.66. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

7.67. Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

7.68. Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

7.69. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

7.70. Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду, у низці судових рішень, адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.

7.71. Разом з тим колегія суддів вважає, що наведені Прокуратурою обставини не свідчать про існування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах. Позиція Прокуратури не містить викладення правової проблеми, яка має місце саме у правозастосуванні, зокрема, обґрунтування, в чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у зазначеній правовій ситуації, невизначеність правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами.

Колегія суддів враховує та зазначає, що правова позиція щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у відповідних правовідносинах вже сформована об`єднаною палатою у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Колегія суддів також зауважує, що у значній кількість справ відбувалося зупинення проваджень до ухвалення зазначеної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду. Таке зупинення було обумовлене необхідністю очікування правової позиції об`єднаної палати й мало на меті забезпечення послідовності та передбачуваності судової практики. Натомість відсутність остаточних рішень у цих справах станом на тепер не є доказом існування правової невизначеності чи різного підходу судів до вирішення аналогічних правових питань.

7.72. Крім того Суд враховує, що ухвалою від 24.02.2026 Верховний Суд передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 910/20111/23 за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Антимонопольний комітет України, про визнання недійсним, зокрема, укладеного відповідачами договору як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, з умислу відповідача 2, та стягнення грошових коштів (частина третя статті 228 ЦК), тобто справу у подібних до цієї справи № 908/1465/25 правовідносинах.

7.73. Необхідність передачі справи № 910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду обумовлена наявністю виключної правової проблеми щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК у подібних правовідносинах, яка полягає у відсутності закріплених на нормативному рівні критеріїв як визначення правочину таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, так і виключних випадків порушення інтересів держави та суспільства, за яких підлягає застосуванню частина третя статті 228 ЦК.

7.74. Однак, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08.04.2026 справу № 910/20111/23 повернула відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. В зазначеній ухвалі Велика Палата Верховного Суду зауважила, що питання щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема при порушенні суб`єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції, не має невизначеного законодавчого регулювання та вже вирішувалося Верховним Судом. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 сформулювала висновок щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, зазначивши, що ця норма може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

7.75. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08.04.2026 також зауважила про те, що доводи про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами не знайшли свого підтвердження, про що свідчить узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою вказаної вище постанови. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд і повернення справи колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

7.76. Крім того ухвалою від 30.06.2026 Верховний Суд постановив передати справу № 910/7314/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, з огляду на необхідність уточнення (конкретизації) або відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, а також згідно із частиною п`ятою статті 302 ГПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему.

7.77. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22.07.2026 справу № 910/7314/23 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. У означеній ухвалі Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, що у пункті 105 постанови від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24 Велика Палата Верховного Суду не робила стверджуваних колегією КГС ВС висновків про те, що "...позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, зокрема таким, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад підстава, передбачена статтею 228 ЦК України", а вказала, що відповідні висновки були зроблені у постанові Великої Палати від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц. Водночас у пункті 169 постанови від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від наведених вище висновків, сформульованих в її постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16, шляхом такої конкретизації: позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Отже, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24 відсутні висновки про застосування статті 228 ЦК України, про необхідність відступлення від яких йшлося в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати.

7.78. Також у справі № 910/7314/23 Велика Палата Верховного Суду наголосила та зазначила, що в ухвалі від 08.04.2026 у справі № 910/20111/23 вже вказано про те, що доводи про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами не знайшли свого підтвердження, про що свідчить узгоджений підхід КГС ВС при застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою вказаної вище постанови. Правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, у справах з подібними правовідносинами не виявлено. Наведена вище позиція Великої Палати Верховного Суду є актуальною і у цій справі, що також підтверджується постановами КГС ВС від 12.05.2026 у справі № 922/3045/24 (розділ 5) та від 30.06.2026 у справі № 912/1503/24 (пункт 65), в яких констатовано узгодженість підходу КГС ВС при застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою постанови від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, що свідчить про стабільність правозастосування та єдність судової практики у спорах з подібними правовідносинами.

7.79. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/7314/23 дійшла висновку, що передача цієї справи на її розгляд з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 302 ГПК України, фактично спрямована на перегляд висновків об`єднаної палати КГС ВС, зроблених у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Проте належним процесуальним механізмом, який дозволяє змінити підхід до тлумачення норми, що раніше вже був сформований об`єднаною палатою КГС ВС, є відступ від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, передбачений частиною другою вказаної вище статті ГПК України (див. пункт 39 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2026 у справі № 920/1127/20). Однак, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів КГС ВС не навела причин, які перешкоджають їй скористатись описаним вище механізмом.

7.80. При цьому клопотання Прокуратури про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду фактично спрямоване на перегляд правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи та не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, у ньому не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами.

7.81. Аргументи Прокуратури наведені у клопотанні фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права, що регулюють спірні правовідносини, та на незгоді з правовою позицією Верховного Суду, у свою чергу, доводи клопотання не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу (уточнення) від правової позиції Верховного Суду, а посилання Прокуратури на наукові висновки також не вказують на наявність ґрунтовних підстав для повторної передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як і посилання на те, що у провадженні господарських судів перебуває значна кількість аналогічних спорів.

7.82. Отже, заявлене клопотання не містить належного обґрунтування передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, які визначені частиною п`ятою статті 302 ГПК України, а тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

7.83. Верховний Суд вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.

7.84. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

7.85. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПУ України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 уього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу Прокуратури необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

9. Судові витрати

9.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2026 у справі № 916/3362/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов

Суддя Т. Малашенкова