Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №910/320/26 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/320/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Зюбан О. Б. (адвокат)

відповідача - Деркач О. В. (адвокат)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича Компанія "Енергія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича Компанія "Енергія"

про стягнення 6 377 090,36 грн

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - позивач, ПРАТ "ДТЕК Павлоградвугілля") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича Компанія "Енергія" (далі - відповідач, ТОВ "ВК "Енергія") про стягнення 6 377 090,36 грн штрафних санкцій, з яких: 1 565 007,54 грн штрафу та 4 812 082,82 грн пені.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем строку виконання своїх зобов`язань за Договором підряду (ремонт на території замовника) № 9767-ПУ-УМТС-У від 17.05.2021.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Гумега О. В.) від 30.03.2026 у справі № 910/320/26 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича Компанія "Енергія" на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" 1 565 007,54 грн штрафу, 4 812 081,13 грн пені, 76 525,08 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: Коробенко Г. П., Тищенко О. В., Спаських Н.М.) від 30.06.2026 у справі № 910/320/26 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича Компанія "Енергія" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 у справі № 910/320/26 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі скаржник з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 у справі № 910/320/26 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга скаржника, подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, відповідно до якого доктрина заборони суперечливої поведінки є проявом принципу добросовісності та підлягає застосуванню у випадках, коли одна сторона своєю попередньою поведінкою сформувала в іншої сторони обґрунтовані очікування щодо подальшої реалізації прав та обов`язків.

4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування положень статті 853 Цивільного кодексу України щодо строків виконання робіт за договором підряду у випадку підписання замовником актів приймання-передачі робіт із заявою про відсутність претензій до таких строків, а також розмежування дати формування документа та його підписання.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Між ПРАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" (замовник, позивач) та ТОВ "ВК "Енергія" (підрядник, відповідач) 17.05.2021 укладено Договір підряду (ремонт на території замовника) № 9767-ПУ-УМТС-У (далі Договір).

6.2. Відповідно до п. 1.1 Договору сторони визначили, що в порядку та на умовах, передбачених Договором, підрядник бере на себе зобов`язання на власний ризик, своїми силами та коштами, використовуючи свої матеріали та обладнання, за завданням замовника, відповідно до умов Договору, виконати роботи з ремонту (далі роботи) устаткування, його вузлів та комплектуючих (далі устаткування), що зазначені у специфікаціях, які підписані обома сторонами та є невід`ємними частинами Договору (далі додатки).

6.3. Згідно з п. 2.1 Договору підрядник зобов`язується, зокрема: виконати роботи протягом 45 (сорока п`яти) робочих днів з моменту передачі обладнання в ремонт і підписання відповідного Акта про прийняття-передання обладнання в ремонт, якщо інший строк не обумовлений сторонами у додатках до Договору (пп 2.1.2); використовувати необхідні для виконання робіт власне обладнання (обладнання третіх осіб) та якісні матеріали: запасні частини, вузли, агрегати, витратні матеріали, робочі рідини тощо (пп 2.1.6).

6.4. Відповідно до Специфікації № 14 від 25.03.2024 до Договору підрядник (відповідач) взяв на себе зобов`язання виконати роботи згідно визначеного переліку загальною вартістю 6 763 944,00 грн протягом 45 (сорока п`яти) робочих днів з моменту підписання цієї специфікації обома сторонами.

6.5. Відповідно до Специфікації № 15 від 05.04.2024 до Договору підрядник (відповідач) взяв на себе зобов`язання виконати роботи згідно визначеного переліку загальною вартістю 8 886 131,40 грн протягом 45 (сорока п`яти) робочих днів з моменту підписання цієї специфікації обома сторонами.

6.6. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджував, що роботи за Специфікацією № 14 від 25.03.2024 до Договору підряду (ремонт на території замовника) № 9767-ПУ-УМТС-У (далі Договір), які оформлені сторонами Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 26 від 23.07.2024 на суму 1 690 986,00 грн, № 27 від 29.07.2024 на суму 1 690 986,00 грн, № 28 від 02.08.2024 на суму 1 690 986,00 грн, а також роботи за Специфікацією № 15 від 05.04.2024 до Договору, які оформлені Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 30 від 12.09.2024 на суму 1 777 226,28 грн, № 31 від 18.09.2024 на суму 1 777 226,28 грн, № 36 від 02.10.2024 на суму 1 777 226,28 грн, № 37 від 07.10.2024 на суму 1 777 226,28 грн, були виконані відповідачем з порушенням строку виконання робіт, обумовленого сторонами у наведених специфікаціях, у зв`язку з чим наявні підстави для виплати відповідачем позивачу неустойки, передбаченої пп 6.4.1, 6.4.2 п. 6.4 Договору.

6.7. Позивач 23.01.2024 звернувся до відповідача з претензією за порушення умов Договору, згідно якої запропонував відповідачу розглянути претензію протягом 10 календарних днів з моменту її отримання та перерахувати позивачу штрафні санкції у загальному розмірі 6 377 090,36 грн, з яких: 1 565 007,54 грн штрафу та 4 812 082,82 грн пені.

6.8. Відповідач у відповіді на претензію позивача від 23.12.2024 вказав на безпідставність вимог позивача, штрафні санкції позивачу не перерахував.

6.9. За наведених обставин, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 6 377 090,36 грн, з яких: 1 565 007,54 грн штрафу та 4 812 082,82 грн пені.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

8.2. Згідно з частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

8.3. Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

8.4. Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

8.5. Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

8.6. Здійснивши аналіз умов укладеного між позивачем та відповідачем Договору № 9767-ПУ-УМТС-У від 17.05.2021 суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, вказав, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором підряду.

8.7. Відповідно до частин першої, другої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

8.8. Згідно з частиною першою статті 839 ЦК України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

8.9. Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (частина перша статті 846 ЦК України).

8.10. Відповідно до частини першої статті 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

8.11. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами (частина четверта статті 882 ЦК України).

8.12. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

8.13. Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

8.14. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

8.15. Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

8.16. Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

8.17. Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

8.18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у Специфікаціях № 14, № 15 до Договору сторони обумовили строк виконання робіт, що зазначені у цих специфікаціях - протягом 45 робочих днів з моменту підписання цих специфікацій обома сторонами.

8.19. За встановленими судами обставинами, Специфікація № 14 підписана обома сторонами 25.03.2024, відтак строк на виконання робіт за Специфікацією № 14 розпочався 26.03.2024 та тривав по 27.05.2024 включно. Також, судами встановлено, що Специфікація № 15 підписана обома сторонами 05.04.2024. Водночас, що під підписом та печаткою підрядника (відповідача) наявне здійснене від руки зазначення ще однієї дати - 18.04.2024.

8.20. Судами встановлено, що у свою чергу, п. 8.6 Договору визначено, що виправлення в Договорі, здійснені сторонами від руки на 2 примірниках Договору мають юридичну силу лише в разі наявності погодження (підпису уповноважених осіб сторін і печаток) на кожному виправленні.

8.21. Оскільки здійснене від руки зазначення дати 18.04.2024 на Специфікації № 15, яка є невід`ємною частиною Договору, не містить наявності погодження обох сторін (підпису уповноважених осіб сторін і печаток) щодо такої дати, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, встановив відсутність підстав вважати проставлену на Специфікації № 15 дату - 18.04.2024 датою підписання Специфікації № 15 обома сторонами.

8.22. Відтак, суди дійшли висновку про те, що строк на виконання робіт за Специфікацією № 15 розпочався 06.04.2024 та тривав по 07.06.2024 включно.

8.23. Враховуючи встановлені судами обставини справи, беручи до уваги погоджені сторонами умови договору 9767-ПУ-УМТС-У, суди встановили, що роботи за Специфікацією № 14, оформлені сторонами Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 26 від 23.07.2024 на суму 1 690 986,00 грн, № 27 від 29.07.2024 на суму 1 690 986,00 грн, № 28 від 02.08.2024 на суму 1 690 986,00 грн, були виконані відповідачем з порушенням строку виконання робіт, а саме:

- за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 26 від 23.07.2024 відповідач прострочив виконання робіт з 28.05.2024 по 22.07.2024 (56 днів);

- за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 27 від 29.07.2024 відповідач прострочив виконання робіт з 28.05.2024 по 28.07.2024 (62 дні);

- за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 28 від 02.08.2024 відповідач прострочив виконання робіт з 28.05.2024 по 01.08.2024 (66 днів).

Роботи за Специфікацією № 15, оформлені Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 30 від 12.09.2024 на суму 1 777 226,28 грн, № 31 від 18.09.2024 на суму 1 777 226,28 грн, № 36 від 02.10.2024 на суму 1 777 226,28 грн, № 37 від 07.10.2024 на суму 1 777 226,28 грн, виконані відповідачем з порушенням строку виконання робіт, а саме:

- за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 30 від 12.09.2024 відповідач прострочив виконання робіт з 08.06.2024 по 11.09.2024 (96 днів);

- за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 31 від 18.09.2024 відповідач прострочив виконання робіт з 08.06.2024 по 17.09.2024 (102 дні);

- за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 36 від 02.10.2024 відповідач прострочив виконання робіт з 08.06.2024 по 01.10.2024 (116 днів);

- за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 37 від 07.10.2024 відповідач прострочив виконання робіт з 08.06.2024 по 06.10.2024 (121 день).

8.24. При цьому судами враховано, що факт прострочення виконання робіт за вищенаведеними Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за Специфікаціями № 14, № 15 відповідачем фактично не заперечувався.

8.25. У зв`язку з неналежним з порушенням строку виконання робіт, обумовленого сторонами у наведених специфікаціях позивачем заявлено до стягнення 1 565 007,54 грн штрафу та 4 812 082,82 грн пені.

8.26. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

8.27. Згідно з частинами першою - третьою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення зобов`язання.

8.28. Судами встановлено, що пунктом 6.4 Договору передбачено, що за порушення строків виконання своїх зобов`язань, обумовлених п. 2.1.2 цього Договору, а саме: 6.4.1 невиконання зобов`язання у строк, передбачений у п. 2.1.2 цього Договору, підрядник виплачує замовнику неустойку у вигляді штрафу в розмірі 10% від вартості робіт за відповідним додатком (специфікацією); 6.4.2 якщо невиконання зобов`язання у строк, передбачений у п. 2.1.2 цього Договору, буде понад 10 календарних днів, то підрядник, починаючи з 11 дня, виплачує замовнику неустойку в розмірі 0,5% від вартості робіт за відповідним додатком (специфікацією) за кожен день прострочення.

8.29. Враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем робіт у строк, встановлений Специфікацією № 14 та Специфікацією № 15, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича Компанія "Енергія" штрафу в розмірі 1 565 007,54 грн є обґрунтованою.

8.30. Судами встановлено, що сторонами у пункті 6.4 Договору погоджено, що якщо невиконання зобов`язання у строк, передбачений у п. 2.1.2 цього Договору, буде понад 10 календарних днів, то підрядник, починаючи з 11 дня, виплачує замовнику неустойку в розмірі 0,5% від вартості робіт за відповідним додатком (специфікацією) за кожен день прострочення.

8.31. Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, що за перерахунком суду становить 4 812 081,13 грн.

8.32. При цьому, судами встановлено, що відповідач не надав суду передбачених законом та договором доказів настання форс-мажорних обставин, зокрема, повідомлення сторони про настання форс-мажорних обставин та сертифікату, виданого ТПП України або її територіальними підрозділами, стосовно причин неналежного виконання ТОВ "Виробнича Компанія "Енергія" умов договору, як і не надав доказів які б підтверджували, що обставини воєнного стану стали непереборною силою саме для виконання відповідачем робіт, визначених сторонами у Специфікаціях № 14, № 15. До того ж суд першої інстанції відзначив, що Специфікації № 14 та № 15 були підписані сторонами у березні та квітні 2024 року, тоді як воєнний стан в Україні введено 24.02.2022.

8.33. Водночас, надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити таке.

8.34. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.35. Обґрунтовуючи вказані доводи, скаржник зазначає, що апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, відповідно до якого доктрина заборони суперечливої поведінки є проявом принципу добросовісності та підлягає застосуванню у випадках, коли одна сторона своєю попередньою поведінкою сформувала в іншої сторони обґрунтовані очікування щодо подальшої реалізації прав та обов`язків.

8.36. На обґрунтування вказаних доводів скаржник зазначає про те, що під час прийняття результатів виконаних робіт позивач письмово підтвердив відсутність будь-яких претензій, у тому числі щодо строків їх виконання, про що безпосередньо зазначено у кожному акті приймання-передачі виконаних робіт: "Замовник претензій до якості, кількості та строків виконання робіт не має".

8.37. Як неодноразово наголошував Верховний Суд, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.38. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.39. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.40. Колегія суддів також враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Так, за висновками Суду задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.41. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.42. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.43. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.44. Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 925/3/17; від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16; від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц та № 522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.45. Так, у справі № 390/34/17 предметом розгляду був позов фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю "Саторі-С" про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння.

8.46. Позовні вимоги у вказаній справі були мотивовані тим, що 19.12.2013 позивач отримав у спадщину після смерті своєї баби земельну ділянку. Між попереднім власником та ТОВ "Саторі-С" укладено 19.11.2007 договір оренди щодо цієї земельної ділянки на 10 років, який було зареєстровано в Кіровоградському районному відділі КРФ ДП "ЦЗДК", 19.04.2010. На думку позивача, договір оренди зареєстрований 19.04.2010, майже через місяць після смерті баби, незаконно, і цей договір слід вважати таким, що не пройшов державну реєстрацію, не набув чинності і не є укладеним. Позивач просив визнати цей договір неправомірним, таким, що не набув чинності, і таким, що не був укладений, а також повернути йому земельну ділянку з незаконного володіння.

8.47. Ухвалюючи рішення у вказаній справі, Верховний Суд зазначив про те, що дії позивача, який уклав 24.12.2013 додаткову угоду до договору оренди землі від 19.11.2007 № 61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19.11.2007 № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним.

8.48. Натомість, у справі, що розглядається (№ 910/320/26), предметом позову є вимоги про стягнення 6 377 090,36 грн штрафних санкцій.

8.49. У цій справі судами встановлено факт невиконання відповідачем робіт у строк, встановлений Специфікацією № 14 та Специфікацією № 15, за що умовами укладеного між сторонами договору передбачено відповідальність.

8.50. При цьому, за висновками судів попередніх інстанцій, спірні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції (передача результату робіт). Водночас суди зазначили, що такі акти не є правочином про відмову від права, зокрема права на неустойку, яке передбачене законом (стаття 611 ЦК України) та умовами Договору (пп. 6.4.1, 6.4.2 п. 6.4 Договору).

8.51. Таким чином, за результатами розгляду матеріалів касаційної скарги та аналізу висновків суду апеляційної інстанції Судом встановлено, що посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, які містяться у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, - не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначеній скаржником справі є відмінними за суб`єктним складом, предметом спору та істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданій справі з іншого) за матеріально-правовим регулюванням, підставами позову і фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи й зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судові рішення.

8.52. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах, зокрема з урахуванням змісту правовідносин та доводів учасників справи, якими вони обґрунтовували свої позиції.

8.53. Водночас виокремлюючи певні висновки Суду у наведеній вище постанові скаржник не враховує, що у зазначеній скаржником справі висновки Суду на неврахуванні якого наголошує скаржник, є загальними та у кожному конкретному випадку питання про їх застосування підлягає дослідженню виключно крізь призму змістовного критерію, подібності правовідносин, матеріально-правового регулювання та фактично-доказової бази (пункти 24, 25, 26, 31, 32, 39 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

8.54. З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про неподібність справи № 390/34/17 за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій постанові, і тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказане скаржником судове рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

8.55. У цьому аспекті Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі таких встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, без аналізу та врахування фактичних обставин справи, які мають юридичне значення та за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

8.56. Таким чином, доводи касаційної скарги з посиланням на вказану постанову Верховного Суду ніяким чином не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки зводяться лише до виокремлення скаржником певних висновків Суду без урахування їх дійсного змісту та до власного бачення скаржника щодо можливості їх застосування у спірних правовідносинах.

8.57. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.58. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.59. Отже, Верховний Суд, враховуючи мотиви, наведені вище, дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.60. Щодо іншої заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.

8.61. На обґрунтування вказаної підстави касаційного оскарження, скаржник покликається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування положень статті 853 Цивільного кодексу України щодо строків виконання робіт за договором підряду у випадку підписання замовником актів приймання-передачі робіт із заявою про відсутність претензій до таких строків, а також розмежування дати формування документа та його підписання.

8.62. Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц.

8.63. Колегія суддів звертає увагу на те, що наголошуючи на безпідставність ототожнення судами дати складення документа з датою його підписання та помилковість кваліфікування дати, зазначеної біля підпису відповідача, як виправлення документа, поза увагою скаржника залишається правова природа та зміст договірних правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем у цій справі.

8.64. Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

8.65. Згідно з положеннями статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

8.66. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

8.67. Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

8.68. Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

8.69. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

8.70. Разом з тим, за встановленими судами у цій справі обставинами:

- Специфікація № 14 підписана обома сторонами 25.03.2024, відтак строк на виконання робіт за Специфікацією № 14 розпочався 26.03.2024 та тривав по 27.05.2024 включно. Також, судами встановлено, що Специфікація № 15 підписана обома сторонами 05.04.2024. Водночас, під підписом та печаткою підрядника (відповідача) наявне здійснене від руки зазначення ще однієї дати - 18.04.2024;

- п. 8.6 Договору визначено, що виправлення в Договорі, здійснені сторонами від руки на 2 примірниках Договору мають юридичну силу лише в разі наявності погодження (підпису уповноважених осіб сторін і печаток) на кожному виправленні. Оскільки здійснене від руки зазначення дати 18.04.2024 на Специфікації № 15, яка є невід`ємною частиною Договору, не містить наявності погодження обох сторін (підпису уповноважених осіб сторін і печаток) щодо такої дати, то відсутні підстави вважати проставлену на Специфікації № 15 дату - 18.04.2024 датою підписання Специфікації № 15 обома сторонами;

- суди дійшли висновку про те, що строк на виконання робіт за Специфікацією № 15 розпочався 06.04.2024 та тривав по 07.06.2024 включно;

- враховуючи встановлені судами обставини справи, беручи до уваги погоджені сторонами умови договору 9767-ПУ-УМТС-У, суди встановили, що роботи були виконані відповідачем з порушенням строку їх виконання;

- факт прострочення виконання робіт за вищенаведеними Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за Специфікаціями № 14, № 15 відповідачем фактично не заперечувався.

8.71. З огляду на викладене, обґрунтовуючи оскаржувані судові рішення в контексті встановлення обставин щодо дати формування та підписання сторонами відповідних специфікацій, суди обох інстанцій в цьому випадку покликалися на зміст укладеного між сторонами правочину - договору підряду № 9767-ПУ-УМТС-У і встановленого ним порядку внесення змін до договору та дійшли висновку про те, що відсутні підстави вважати проставлену на Специфікації № 15 дату - 18.04.2024 датою підписання Специфікації № 15 обома сторонами.

8.72. Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли до заснованого на законі висновку про те, що спірні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції (передача результату робіт), водночас, такі акти не є відмовою від права, зокрема права на неустойку, яке передбачене законом (стаття 611 ЦК України) та умовами Договору (пп. 6.4.1, 6.4.2 п. 6.4).

8.73. При цьому, безпідставними є посилання скаржника на положення статті 853 ЦК України та на підписання замовником актів приймання-передачі робіт із зазначенням про відсутність претензій, що на думку скаржника свідчить також про відсутність претензій і до строків їх виконання, оскільки положення зазначеної норми регулюють обов`язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником, встановлює особливості прийняття робіт у разі виявлення в них недоліків, та не містить приписів про те, що прийняття робіт, виконаних з порушенням обумовлених сторонами строків, позбавляє замовника права на неустойку.

8.74. Отже, посилаючись на відсутність висновків Верховного Суду, скаржник по суті намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції немає повноважень встановлювати нові обставини та переоцінювати докази в силу приписів статті 300 ГПК України.

8.75. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин.

8.76. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.77. Зі змісту рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.78. Ураховуючи наведене у цій постанові крізь призму встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень, з огляду на межі касаційного оскарження колегія суддів дійшла висновку, що підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.

8.79. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.80. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. З огляду на встановлену Судом неподібність правовідносин які склались у цій справі до правовідносин у справах наведених скаржником, а інші доводи не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України - необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, залишення касаційної скарги без задоволення в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України та про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича Компанія "Енергія" з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити, з підстави передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов

Суддя Т. Малашенкова