Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №908/1465/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 908/1465/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

прокуратури - Єреп В. В. (прокурор),

позивача - не з`явився,

відповідача 1 - Пономаренко М. А. (адвокат),

відповідача 2 - не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026

у справі за позовом Заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби

до: Структурного підрозділу "Служба приміських пасажирських перевезень» Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Квік"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби (далі - Офіс) до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Структурного підрозділу "Служба приміських пасажирських перевезень" Регіональної філії "Південна залізниця" (далі - Залізниця, відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Квік" (далі - Товариство, Завод, відповідач 2) про:

- визнання недійсним укладеного між Залізницею та Заводом договору про постачання продукції від 24.11.2017 № П/НРП-172348/НЮ;

- стягнення з Заводу на користь Залізниці 963 102,00 грн, а з Залізниці одержані нею за рішенням суду 963 102,00 грн стягнути в дохід держави в особі Офісу.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- антиконкурентні узгоджені дії Товариства, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі, встановлені у рішенні адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 10.10.2023 № 54/60-р/к у справі №54/35-20 (далі - Рішення АМК № 54/60-р/к), спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору про закупівлю товару від 24.11.2017 № П/НРП-172348/НЮ на неконкурентних засадах;

- порушення Товариством законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати торгів призвело до придбання товару за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі;

- договір укладений між відповідачами підлягає визнанню недійсним, а все отримане за вказаним правочином підлягає стягненню в дохід держави.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд Запорізької області рішенням від 25.09.2024 (суддя Дроздова С. С.) у справі № 908/1465/24 позов Прокурора задовольнив; визнав недійсним договір від 24.11.2017 № П/НРП-172348/НЮ, укладений між Залізницею та Товариством; стягнув із Товариства на користь Залізниці 963 102,00 грн, а з Залізниці одержані нею за рішенням суду грошові кошти в сумі 963 102,00 грн стягнув у дохід держави в особі Офісу.

2.2. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 02.06.2026 (колегія суддів: Парусніков Ю. Б. Верхогляд Т. А., Іванов О. Г.) рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі заступник керівника Запорізької обласної прокуратури (далі - Прокуратура, Прокурор, скаржник), із посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 у цій справі, а рішення Господарського суду Запорізької області від 25.09.2024 залишити без змін.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга подана на підставі пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.1.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики існує необхідність відступлення (шляхом уточнення) від висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 4, 6, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", які викладені у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Зокрема, щодо можливості визнання недійсним договору, укладеного з порушенням учасником закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції, з підстав, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, а також щодо можливості застосування передбачених цією статтею наслідків недійсності правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

4.1.3. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції у вирішенні цього спору не врахував, що особливі правові наслідки недійсності правочину, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, в умовах боротьби з корупційними явищами в державі є доцільним та обґрунтованим задля забезпечення виконання державою своїх завдань перед суспільством та людиною. Це сприяє більш ефективному захисту цивільних прав та інтересів учасників цивільних правовідносин та захисту інтересів держави і суспільства цивільно-правовими заходами.

4.1.4. Згідно з правовим висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 20.03.2019 № 922/1391/18, питання про те, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом. При цьому вирок суду, постановлений у кримінальній справі, не є єдиним та обов`язковим доказом вини. У вказаній постанові Верховний Суд наголосив на тому, що у законодавстві відсутні визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства". Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Водночас надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. У цьому аспекті наголошує, що подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20, від 23.12.2021 у справі № 440/6596/18, тощо.

4.1.5. Порушення законодавства про публічні закупівлі шляхом усунення конкуренції під час проведення тендеру призводять до незабезпечення положень Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції та підриву авторитету Української держави перед Європейським співтовариством, нівелюють конституційні засади, тобто фактично відтерміновують набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору. Обставини вчинення та наслідки таких діянь для економіки держави свідчать про невідповідність указаних фактів як правовій природі здійснення публічних закупівель у цілому, яка заснована на чесній господарській діяльності учасників тендерів та замовників, так і інтересам держави та суспільства. Із посиланням на висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 25.08.2022 у справі № 904/6691/20 (910/18605/19) наголошує, що наведені Прокурором у позові обставини та наслідки передбачають розпорядження бюджетними коштами з недотриманням принципів максимальної економії, ефективності та результативності їх витрачання, які забезпечуються завдяки добросовісній конкуренції суб`єктів господарювання. Вчинення сторонами дій, що усувають конкуренцію, створюють видимість "штучної" конкуренції, нівелюють принципи добросовісності, відкритості, змагальності під час проведення публічних закупівель, у будь-якому разі порушують інтереси держави та мають певні юридичні наслідки.

4.1.6. Суд апеляційної інстанції наведених вище висновків не врахував та залишив поза увагою, що порушення Товариством законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеної закупівлі, не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки воно є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України "Про публічні закупівлі", нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси в державі і суспільстві.

4.1.7. Також 09.10.2026 Прокуратура звернулася до Суду з клопотаннями про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4.1.8. Суд протокольною ухвалою від 13.10.2026 постановив розглядати клопотання Прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду спільно з доводами касаційної скарги.

4.2. Доводи інших учасників справи, розгляд заяв, клопотань учасників справи

4.2.1. Залізниця у відзиві на касаційну скаргу просить Суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

4.2.2. Також 13.10.2026 від Залізниці надійшли заперечення на клопотання Прокуратури про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

4.2.3. Інші учасники спору своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу не скористалися.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Суд апеляційної інстанції вказав, що судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи таке:

- згідно з відомостями, розміщеними в електронній системі публічних закупівель https://prozorro.gov.ua Регіональною філією "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (замовник) 27.09.2017 опубліковано відомості про проведення відкритих торгів із закупівлі Послуги з ремонту, технічного обслуговування залізничного транспорту і пов`язаного обладнання та супутні послуги (Послуги з ремонту лінійного обладнання рухомого складу) Лот № 1 послуги з ремонту РВЕ-25 та головних вимикачів ВОВ-25, ідентифікатор закупівлі UA-2017-09-28-000953-а;

- очікувана вартість предмета закупівлі становила 1 240 044,00 грн;

- відповідно до тендерної документації, критерієм вибору переможця була ціна 100 %;

- тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб`єктами господарювання: Товариство (станом на 03.02.2023 назва ТОВ "МЗ "Квік") та ТОВ Компанія "Елтранс Україна", що підтверджується формою реєстру отриманих тендерних пропозицій;

- тендерна пропозиція ТОВ "Елтранс Україна" становила 963 816,00 грн, а Товариства становила 963 102,00 грн.

- упродовж аукціону розмір пропозицій учасників не змінювався;

- ураховуючи, що найбільш економічно вигідну пропозицію виявилася тендерна пропозиція Товариства, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій та у подальшому визнана переможною;

- рішенням тендерного комітету Замовника, оформленим протоколом засідання його тендерного комітету від 07.11.2017 № 3, переможцем торгів за лотом № 1 визначено Завод, тендерна пропозиція якого із сумою 963 102,00 грн відповідала кваліфікаційним критеріям, встановленим у тендерній документації замовника, внаслідок чого електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір;

- за результатом проведення відкритих торгів 24.11.2017 між Замовником та переможцем (Заводом) за лотом № 1 укладений договір № П/НРП-172348/НЮ про закупівлю послуг з ремонту лінійного обладнання моторвагонного рухомого складу;

- відповідно до розділу 1 договору визначено, що Завод (Виконавець) зобов`язується надати Замовнику послуги з ремонту лінійного обладнання моторвагонного рухомого складу згідно специфікації (додаток № 1) і графіка подачі в ремонт та видачі з ремонту обладнання (додаток № 2), які є невід`ємною частиною щодо цього Договору;

- пунктом 3.1 Договору узгоджено, що сума Договору становить 802 585,00 грн, ПДВ 160 517,00 грн. Разом із ПДВ 963 102,00 грн;

- Акт приймання-передачі від 06.12.2017 до Договору № П/НРП-172348/НЮ від 24.11.2017 між Товариством та ВП "Моторвагонне депо Полтава" регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" підтверджується передання обладнання на ремонт;

- відповідно до акта приймання обладнання з ремонту № 1 від 27.12.2017, акта здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1227.1 від 27.12.2017, рахунку на оплату № 1227.1 від 27.12.2017, товарно-транспортної накладної № Р1227.1 від 27.12.2017, накладної-вимоги № 1227 від 28.12.2017, підтверджується виконання Товариством послуг, передбачених Договором на суму 585 313,20 грн;

- також, відповідно до акта видачі з ремонту обладнання № 2 від 29.12.2017, акта здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1229.28 від 29.12.2017, рахунку на оплату № 1229.28 від 29.12.2017, ТТН № Р1229.28 від 29.12.2017, підтверджується виконання Заводом послуг, передбачених Договором на суму 377 788,80 грн;

- на виконання умов Договору № П/НРП-172348/НЮ Замовником сплачено на розрахункові рахунки Товариства кошти на загальну суму 963 102,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: від 14.02.2018 на суму 585 313,20 грн; № 711494 від 14.02.2018 на суму 377 788,80 грн та банківськими виписками за 15.02.2018 та 14.02.2018;

- згідно з інформацією Служби приміських пасажирських перевезень Регіональної філії "Південна залізниця", яка викладена у листі від 26.04.2024 за вих. № НРП-02-06/221, Договір від 24.11.2017 за № П/НРП-172348/НЮ виконаний у повному обсязі.

5.2. Суди також встановили, що у подальшому, рішенням адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 10.10.2023 № 54/60-р/к у справі № 54/35-20 визнано, що Товариство та ТОВ "Елтранс Україна", вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, шляхом спотворення результатів тендеру (торгів), проведених Регіональною філією "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на закупівлю: код ДК 021:2015-50220000-3 Послуги з ремонту, технічного обслуговування залізничного транспорту і пов`язаного обладнання та супутні послуги (Послуги з ремонту лінійного обладнання рухомого складу) Лот № 1 - послуги з ремонту розпорядників РВЕ-25 та головних вимикачів ВОВ-25 [оголошення про проведення процедури закупівлі розміщено на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель https://prozorro.gov.ua/tender/ UA-2017-09-28-000953-а].

5.3. За вказане порушення накладено штрафи на Товариство та ТОВ "Елтранс Україна" по 29 000,00 грн. Рішення АМК оприлюднене на офіційному веб-сайті Південно-східного міжобласного територіального відділення АМК.

5.4. У Рішенні АМК встановлено, зокрема, обставини, які свідчать про порушення Товариством вимог законодавства: 1) наявність сталих господарських відносин, між Товариством та ТОВ "Елтранс Україна" (пункт 4.1.1 Рішення); 2) надання фінансової допомоги (пункт 4.1.2 Рішення); 3) перехід працівника Товариства на посаду керівника ТОВ "Елтранс Україна" (пункт 4.1.3 Рішення); 4) використання одних і тих же ІР-адрес у господарській діяльності: вхід до системи "Клієнт-Банк" для здійснення операцій по банківських рахунках; подання звітності до органів ДФС з однієї і тієї ж ІР-адреси; вхід на поштові електронні скриньки (пункти 4.1.4.1, 4.1.4.2., 4.1.4.3 п. 4.1.4 Рішення); 5) синхронні дії відповідачів, а саме: завантаження тендерних пропозицій; подання звітності до органів ДФС в один день; вхід до поштових електронних скриньок в один день та практично в один час; синхронна зміна ІР-адрес при вході в дистанційну систему "Клієнт-Банк" (пункти 4.1.5.1, 4.1.5.2, 4.1.5.3, 4.1.5.4, 4.1.5 Рішення); 6) цінова поведінка Відповідачів, а саме: при визначенні вартості предмету закупівлі; під час участі в аукціоні на торгах (пункти 4.1.6.1, 4.1.6.2 п. 4.1.6 Рішення); 7) спільні особливості в оформленні відповідачами файлів і документів, поданих у складі тендерних пропозицій на торги, а саме: однакові властивості електронних файлів у торгах; схожості в оформленні документів у складі тендерних пропозицій (пункти 4.1.7.1, 4.1.7.2 п. 4.1.7 Рішення); 8) участь ТОВ "Елтранс Україна" у торгах для забезпечення перемоги Товариства (пункт 4.1.8 Рішення).

5.5. За наведеного адміністративна колегія Південно-східного міжобласного територіального відділення АМК у рішенні від 10.10.2023 № 54/60-р/к дійшла висновку, що Товариство та ТОВ "Елтранс Україна" діяли не самостійно, а узгоджували свої дії, не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі в конкурентних процедурах закупівель. Узгодивши свої поведінку та пропозиції конкурсних торгів, ці суб`єкти господарювання усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже, спотворили результати проведених замовником торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, тобто вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України "Про захист економічної конкуренції" і така поведінка становить порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, заборонених відповідно до пункту 1 статті 50, пункту 4 частини другої статті 6 Закону.

5.6. Рішенням АМК № 54/60-р/к встановлено, що спірний договір укладено за результатами процедури закупівлі, у межах якої учасники діяли не самостійно, а узгоджено, що призвело до спотворення результатів торгів, усунення конкуренції та формального визначення переможця.

5.7. Суди у вирішенні спору зазначили, що предметом заявленого позову є вимога Прокурора про визнання недійсним Договору та застосування наслідків його недійсності. Причиною виникнення спору стало питання порушення відповідачем 2 законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведених Залізницею Торгів, не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який встановлено Законом України "Про публічні закупівлі", нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві.

5.8. Обґрунтовуючи позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, Прокурор посилався на частину третю статті 228 ЦК України як підставу для визнання оспорюваного договору недійсним.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.2. Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні вимог Прокурора.

7.3. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.4. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, в силу приписів якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

7.5. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

7.6. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пунктах 25, 26, 32 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

7.7. Надаючи оцінку наведеним доводам Прокурора колегія суддів виходить з такого.

7.8. Суд першої інстанції визнав обґрунтованими вимоги позову Прокурора та задовольнив позов. Рішення суду обґрунтовано, зокрема тим, що обставини вчинення Товариством порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі, проведеної Залізницею, підтверджується Рішенням АМК № 54/60-р/к, яке набрало законної сили. У діях Товариства вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, метою яких є усунення конкуренції під час проведення Залізницею торгів та недобросовісність поведінки задля отримання права на укладення договору. Придбання Залізницею товарів відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками закупівлі її видимості, а поведінка Товариства під час участі в закупівлі не відповідає добросовісності та принципам публічної закупівлі, що є підставою для визнання недійсним, укладеного Договору на підставі частини першої статті 215, частини першої статті 203 та частини третьої статті 228 ЦК України, як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

7.9. На момент проведення процедури закупівлі та укладення договору Залізниця не знала та не могла довідатися, що Товариство та інший учасник процедури закупівлі та під час підготовки до неї діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою. Наведене свідчить про наявністю умислу лише у Товариства, як сторони оспорюваного договору, а тому одержані грошові кошти за спірним правочином у розмірі 963 102,00 грн підлягають поверненню Залізниці, а отримані нею грошові кошти за рішенням суду, підлягають стягненню в дохід держави в особі Офісу. За висновками суду, накладення на Товариство штрафу за Рішенням АМК № 54/60-р/к не є достатнім способом відновлення порушених інтересів у сфері публічних закупівель.

7.10. Суд апеляційної інстанції визнав позовні вимоги Прокурора необґрунтованими та відмовив у задоволенні позову.

7.11. Зокрема, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався правовими висновками, викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Так, судом враховано доведеність встановленого Рішенням АМК факту вчинення учасниками спірного аукціону антиконкурентних узгоджених дій, однак суд дійшов висновку, що сам по собі цей факт не трансформує укладений за результатами аукціону договір у правочин, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні статті 228 ЦК України. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги відсутність вироку у кримінальній справі щодо вини посадових осіб сторін за спірною угодою у цій даній справі. Натомість спірна закупівля здійснювалася Залізницею за власні кошти, а не за бюджетні кошти у розумінні статті 95 Конституції України та положень Бюджетного кодексу України. При цьому судом першої інстанції не встановлено факту завищення вартості предмета закупівлі, неефективного чи нецільового використання коштів, заподіяння збитків державі або Залізниці, а також не наведено мотивів, з яких сам факт порушення конкурентного законодавства у спірному випадку становить посягання саме на публічний порядок. Судом також не встановлено, ані факту незаконного збагачення відповідачів за рахунок держави, ані реального заподіяння шкоди державним інтересам, або будь-яких інших виключних обставин, які б свідчили про наявність підстав для застосування спеціальних наслідків недійсності, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України. Із матеріалів справи вбачається, що спірний договір виконано сторонами належним чином, а матеріали справи не містять доказів недобросовісної поведінки замовника закупівлі.

7.12. За наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що Прокурор у цій справі не довів, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала послуги неналежної якості, зазнала інших значних майнових втрат, співмірних із конфіскаційною санкцією, що заявляється до застосування.

7.13. Здійснюючи касаційне провадження у цій справі, Суд зазначає, що Закон України "Про судоустрій та статус суддів" передбачає, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17).

7.14. Згідно з положеннями статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики, однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

7.15. З огляду на зміст статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. У свою чергу ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії"). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі "С. В. проти Сполученого Королівства"). Водночас, якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви міста Люпені та інші проти Румунії").

7.16. ЄСПЛ також розглядав ситуації, коли суди в різних справах відходили від своїх же висновків без належного обґрунтування. Це кваліфікувалося як порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд). Так, стаття 6 Конвенції порушується, якщо суди діють непослідовно. Стабільність судової практики є важливим аспектом верховенства права (справа Unedic v. France), відхід від попередньої судової практики має бути обґрунтований суттєвими правовими чи фактичними змінами (справа Atanasovski v. North Macedonia), непослідовність у судовій практиці, особливо за короткий проміжок часу, суперечить принципу юридичної визначеності (справа Beian v.). У справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

7.17. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Тобто, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням цього правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

7.18. Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20 зазначила, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Тобто, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідність критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

7.19. Як вже зазначено, Прокурор у касаційній скарзі з посиланням на положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вказує на необхідність відступити від висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 щодо застосування частини третьої статті 228 України. За твердженням Прокурора, об`єднана палата у означені справі "уточнюючи" висновки Верховного Суду та зазначаючи, що норма частини третьої статті 228 ЦК України містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства та несе в собі високі ризики втручання фактично обмежила поняття порушення інтересів держави і суспільства наявністю обвинувального вироку. Тобто, по-суті виключила норми частини третьої статті 228 ЦК України із застосування у цивільних правовідносинах, а такий висновок об`єднаної палати фактично створює умови, за яких ця норма законодавства взагалі не буде застосовуватися.

7.20. На переконання Прокурора, об`єднана палата, виснуючи про недопустимість застосування частини третьої статті 228 ЦК у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, фактично створила умови, за яких ця норма законодавства взагалі не підлягає застосовуванню і такий категоричний висновок щодо "невластивості цивільному законодавству" положень частини третьої статті 228 ЦК суперечить вже існуючій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у справах № 420/12471/22 № 924/971/23 та № 918/1043/21, про обґрунтованість застосування цієї норми права до цивільних правовідносин, у тому числі щодо суб`єктів господарювання.

7.21. В контексті вказаних доводів касаційної скарги Верховний Суд виходить з такого.

7.22. Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

7.23. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

7.24. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України, а правові наслідки недійсності правочину - статтею 216 ЦК України.

7.25. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

7.26. Згідно з частиною другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

7.27. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

7.28. За змістом частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

7.29. Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.

7.30. У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

7.31. Верховний Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).

7.32. Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

7.33. Правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України дає підстави дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

7.34. Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

7.35. Верховний Суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

7.36. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

7.37. Схожий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18.

7.38. Суд у вирішенні доводів касаційної скарги враховує та зазначає, що у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду уточнив висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах Верховного Суду, щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України та зазначив таке:

"…При визначенні підстав для застосування частини третьої статті 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції".

"Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення".

"Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник ( ОСОБА_1 ) разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред`явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (статті 1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред`явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов`язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов`язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.

ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей статті 1 Першого протоколу, як пов`язане з майновими правами, наданими заявнику за договором".

"Для застосування приписів частини третьої статті 228 ЦК України Прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, а стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі".

"Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини третьої статті 228 ЦК України".

"Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства".

"Об`єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції".

"Об`єднана палата звертає увагу на невідповідність норми частини третьої статті 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та частини третьої цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави";

"Отже, колегія суддів у справі № 911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування частини третьої статті 228 ЦК України як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи)".

Тим не менше, Об`єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, частина третя статті 228 ЦК України так і не була виключена з ЦК України, хоча її аналог у ГК (стаття 208) втратив чинність у зв`язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК України) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним".

7.39. Також об`єднана палата виснувала, що за умови застосування відповідних приписів частини третьої статті 228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника, оскільки:

"по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було;

по-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom")".

7.40. Об`єднана палата зазначила, що "…. як у справі, яка переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі № 922/3456/23 - з ПП "ЛСВ "Моноліт" на корить СКП "Харківзеленбуд").

СКП "Харківзеленбуд" неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування ч.3 ст.228 ЦК України всупереч її прямим приписам (Об`єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони".

7.41. Відтак, об`єднана палата у справі № 922/3456/23 дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю товарів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України та про стягнення з ПП "ЛСВ Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" 2 370 000 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" одержаних ним за рішенням суду 2 370 000 грн в дохід держави.

7.42. Колегія суддів з огляду на положення частини четвертої статті 236 ГПК України враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі № 922/3456/23, оскільки правовідносини у справах є подібними щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах з огляду на предмет та правові підстави позову.

7.43. Зокрема, у справі, що розглядається, як на доказ, Прокурор покликався на рішення АМК. Втім, об`єднана палата касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пункті 95 постанови від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 зазначила, що антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси, тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини третьої статті 228 ЦК України.

7.44. З мотивувальної частини оскаржуваної постанови у цій справі вбачається, що суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, зауважив, що Прокурор у цій справі не довів, що:

- спірний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства;

- внаслідок укладення спірного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. Отже, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

7.45. Водночас наведені Прокурором правові позиції, які викладені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20, від 23.12.2021 у справі № 440/6596/18, не суперечать сформованим об`єднаною палатою висновкам у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, оскільки в жодній з указаних справ Верховний Суд не висновував протилежного підходу щодо правової природи санкції, визначеної частиною третьою статті 228 ЦК України.

7.46. Верховний Суд також відхиляє посилання Прокурора на висновки Верховного Суду, викладені у наведених ним постановах, адже правова позиція у таких зазнала змін та конкретизації із прийняттям постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23), а в силу правової позиції, яка викладена, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, потрібно враховувати саме останню позицію суду касаційної інстанції.

7.47. Суд у вирішенні доводів Прокурора зазначає, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

7.48. У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.

7.49. Разом із тим, Прокурор у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2026 у справі № 922/3456/23 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення. Із наведеного Прокурором обґрунтування вбачається, що останній наводить лише власне суб`єктивне розуміння та трактування правового висновку, викладеного у означеній постанові, а також своє розуміння його застосування. Доводи касаційної скарги також зводяться виключно до заперечення сформульованого об`єднаною палатою підходу, без наведення вмотивованого обґрунтування щодо "якості закону" та об`єктивних причин для його перегляду.

7.50. У контексті доводів клопотання Прокуратури про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, слід також зазначити таке.

7.51. Клопотання Прокуратури про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду мотивоване, зокрема, тим, що у цій справі потребує уточнення питання щодо застосування статті 228 ЦК України, у такому контексті: 1) норми статті 228 ЦК України регламентують лише особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів та не визначають інших особливих умов їх застосування, окрім як порушення публічного порядку або вчинення його з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства; 2) чи є правочини, визначені частинами першою, другою статті 228 ЦК України, відмінними від тих, що визначені у частині третій статті 228 ЦК України.

7.52. Прокуратура вважає, що у цьому контексті очевидно потребує уточнення, як термін "публічний порядок", так і термін "інтерес держави". На переконання Прокуратури, у спірному випадку однією з визначальних умов для застосування особливих наслідків недійсності правочинів, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, є "інтерес держави" і така ж ознака є передумовою здійснення прокурором функцій, передбачених пунктом 3 статті 131-1 Конституції України. Прокуратура наголошує, що ухвалення рішення про задоволення позову щодо визнання недійсним договору, укладеного за результатами проведення публічної закупівлі, з одночасним порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та, як наслідок неправомірне отримання переваги у державному замовленні, не лише формує режим законності у державі, компенсує втрати від порушення її інтересів, як регулятора суспільних відносин, а також забезпечує реалізації більш глобальних механізмів, як то через попередження їх вчинення, стимулювання розвитку ринкової економіки, боротьбу між виробниками за споживача через зниження витрат, підвищення якості товарів, інновації та ефективніше задоволення потреб для досягнення рівноваги та розвитку системи.

7.53. Водночас, за твердженням Прокуратури, застосований об`єднаною палатою у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 підхід вочевидь не створює невигідних умов для суб`єктів господарювання та навпаки стимулює останніх вчиняти дії до змови на торгах, їх спотворення, отримання багатомільйонних державних замовлень та фактично зумовлює безпідставні відмови у задоволенні таких позовів (про визнання договорів недійсними), внаслідок лише того, що відсутній вирок суду за дії, відносно яких не передбачено кримінальну відповідальність.

7.54. За наведеного заявник вважає, що потребує вирішенню правова проблема щодо такої категорії, як застосування приписів частини третьої статті 228 ЦК України "за порушення законодавства у сфері господарської діяльності".

7.55. Верховний Суд у вирішенні клопотання Прокуратури наголошує на тому, що питання щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах вже вирішено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Жодних свідчень того, що вказане судове рішення призвело до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу у відступі від сформованої позиції, - немає і Прокуратурою в клопотанні не обґрунтовано; не наведено змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку.

7.56. Доводи Прокуратури фактично зводяться до незгоди зі здійсненим об`єднаною палатою відступом (шляхом уточнення) від попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, а не з наявністю обґрунтованих мотивів для відступлення від висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зазначеній постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

7.57. Суд наголошує, що мотиви свого відступлення (уточнення) об`єднана палата навела у своїй постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, а висновки у цій постанові сформовані, саме виходячи з ґрунтовного аналізу правової природи санкції, передбаченої нормою частини третьої статті 228 ЦК України, у тому числі у контексті практики ЄСПЛ. При цьому при уточненні попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми права, у т.ч. і в контексті який наводить Прокуратура, об`єднана палата досліджувала питання щодо: 1) правової природи наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України; 2) відповідності приписів частини третьої статті 228 ЦК України критеріям ЄСПЛ стосовно сумісності втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; 3) винної особи; 3) добросовісної сторони правочину.

7.58. Клопотання Прокуратури про передачу справи на розгляд об`єднаної палати мотивовано лише посиланням на те, що існує необхідність уточнення питання, зокрема: у контексті того, що норми статті 228 ЦК України регламентують лише особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів та не визначають інших особливих умов їх застосування, окрім як порушення публічного порядку або вчинення його з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а також чи є правочини, визначені частинами першою, другою статті 228 ЦК України, відмінними від тих, що визначені у частині третій статті 228 ЦК України.

7.59. При цьому у клопотанні не аргументовано та не доведено обґрунтовану і вмотивовану необхідність для відступу від зазначених вище правових висновків, і які відповідали б критеріям для відступу, а також те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та/або порушив норми процесуального права. Тобто у своєму клопотанні Прокуратура не наводить вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу (уточнення) висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 щодо застосування статті 228 ЦК України, як і не доводить наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення, зміна суспільного контексту).

7.60. За наведеного, Суд не вбачає підстав для відступу від вказаної правової позиції об`єднаної палати у справі № 922/3456/23 із зазначених Прокуратурою підстав, а тому клопотання про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати також задоволенню не підлягає.

7.61. Вирішуючи клопотання Прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із наявністю виключної правової проблеми щодо застосування частини третьої статті 228 ГПК України, Суд враховує та зазначає, що фактично клопотання Прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що спір у цій справі стосується виключної правової проблеми щодо правильного застосування частини третьої статті 228 ЦК України, вирішення якого потребує втручання Великої Палати Верховного Суду, з метою вдосконалення правотворчості та правозастосування, єдності судової практики та правової визначеності.

7.62. За твердженням Прокуратури, у спірних відносинах для правильного застосування положень частини третьої статті 228 ЦК України необхідним є встановлення змісту мети правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наявності умислу у сторін правочину, характеру та ступеня його виконання, а також впливу відповідних дій на публічні інтереси. Водночас у законодавстві відсутні визначення понять "інтерес" загалом та "інтереси держави і суспільства", зокрема, не встановлено орієнтовного переліку сфер, у яких такі інтереси існують, а також не визначено критеріїв чи способів їх ідентифікації. За таких умов, відсутність нормативно закріплених критеріїв визначення правочину таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, об`єктивно зумовлює різне тлумачення та застосування частини третьої статті 228 ЦК України судами та свідчить про існування виключної правової проблеми.

7.63. Як стверджує Прокуратура, правовідносини, пов`язані зі спотворенням результатів публічних закупівель, мають масовий характер, а проблема застосування частини третьої статті 228 ЦК України у таких правовідносинах є непоодинокою, носить системний характер. Саме з огляду на значну кількість справ, що перебувають одночасно на розгляді судів різних інстанцій, зазначена проблема вже впливає на єдність судової практики та має тенденцію до подальшого поширення, оскільки з урахуванням позиції суду щодо відмови у задоволенні позовів про визнання недійсними договорів, укладених внаслідок вчинення антиконкурентних узгоджених дій, та відсутності підстав для застосування наслідків такої недійсності, вказане виступатиме додатковим стимулом для порушення суб`єктами господарювання положень законодавства про публічні закупівлі в подальшому.

7.64. Також із посиланням на думки науковців Прокуратура зазначає, що у застосуванні приписів частини третьої статті 228 ЦК України наявні різні наукові підходи до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.

7.65. За наведеного Прокуратура стверджує про відсутність нормативно закріплених критеріїв визначення правочину таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, і вважає, що це об`єктивно зумовлює різне тлумачення та застосування частини третьої статті 228 ЦК України судами та, відповідно, свідчить про існування виключної правової проблеми.

7.66. Верховний Суд наголошує, що відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

7.67. Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

7.68. Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

7.69. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

7.70. Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду, у низці судових рішень, адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.

7.71. Разом з тим колегія суддів вважає, що наведені Прокуратурою обставини не свідчать про існування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах. Позиція Прокуратури не містить викладення правової проблеми, яка має місце саме у правозастосуванні, зокрема, обґрунтування, в чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у зазначеній правовій ситуації, невизначеність правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами.

7.72. Колегія суддів наголошує, що правова позиція щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у відповідних правовідносинах вже сформована об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Крім того, зауважує, що у значній кількість справ відбувалося зупинення проваджень до ухвалення зазначеної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду. Таке зупинення було обумовлене необхідністю очікування правової позиції об`єднаної палати й мало на меті забезпечення послідовності та передбачуваності судової практики. Натомість відсутність остаточних рішень у цих справах станом на тепер не є доказом існування правової невизначеності чи різного підходу судів до вирішення аналогічних правових питань. Більше того, передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду за відсутності об`єктивних підстав призвела б до повторного зупинення проваджень у низці аналогічних справ, що суперечить завданню господарського судочинства щодо своєчасного, ефективного та справедливого розгляду спорів і принципу правової визначеності.

7.73. Крім того Суд враховує, що ухвалою від 24.02.2026 Верховний Суд передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 910/20111/23 за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Антимонопольний комітет України, про визнання недійсним, зокрема, укладеного відповідачами договору як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, з умислу відповідача 2, та стягнення грошових коштів (частина третя статті 228 ЦК), тобто справу у подібних до цієї справи № 908/1465/25 правовідносинах.

7.74. Необхідність передачі справи № 910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі суд касаційної інстанції мотивував тим, що існує виключна правова проблема щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК у подібних правовідносинах, яка полягає у відсутності закріплених на нормативному рівні критеріїв як визначення правочину таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, так і виключних випадків порушення інтересів держави та суспільства, за яких підлягає застосуванню частина третя статті 228 ЦК України.

7.75. Однак, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08.04.2026 справу № 910/20111/23 повернула відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду і в своїй ухвалі зауважила, що питання щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема при порушенні суб`єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції, не має невизначеного законодавчого регулювання та вже вирішувалося Верховним Судом. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 сформулювала висновок щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, зазначивши, що ця норма може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

7.76. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08.04.2026 також зауважила про те, що доводи про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами не знайшли свого підтвердження, про що свідчить узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України, внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою вказаної вище постанови. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд і повернення справи колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

7.77. Також ухвалою від 30.06.2026 Верховний Суд постановив передати справу № 910/7314/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, з огляду на необхідність уточнення (конкретизації) або відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, у т.ч. і згідно із частиною п`ятою статті 302 ГПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему.

7.78. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22.07.2026 справу № 910/7314/23 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. У означеній ухвалі зазначено, зокрема, що у пункті 105 постанови від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24 Велика Палата Верховного Суду не робила стверджуваних колегією КГС ВС висновків про те, що "...позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, зокрема таким, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад підстава, передбачена статтею 228 ЦК України", а вказала, що відповідні висновки були зроблені у постанові Великої Палати від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц. Водночас у пункті 169 постанови від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від наведених вище висновків, сформульованих в її постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16, шляхом такої конкретизації: позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Отже, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24 відсутні висновки про застосування статті 228 ЦК України, про необхідність відступлення від яких йшлося в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати.

7.79. Також у справі № 910/7314/23 Велика Палата Верховного Суду наголосила та зазначила, що в ухвалі від 08.04.2026 у справі № 910/20111/23 вже вказано про те, що доводи про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами не знайшли свого підтвердження, про що свідчить узгоджений підхід КГС ВС при застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою вказаної вище постанови. Правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, у справах з подібними правовідносинами не виявлено. Наведена вище позиція Великої Палати Верховного Суду є актуальною і у цій справі, що також підтверджується постановами КГС ВС від 12.05.2026 у справі № 922/3045/24 (розділ 5) та від 30.06.2026 у справі № 912/1503/24 (пункт 65), в яких констатовано узгодженість підходу КГС ВС при застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою постанови від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, що свідчить про стабільність правозастосування та єдність судової практики у спорах з подібними правовідносинами.

7.80. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/7314/23 дійшла висновку, що передача цієї справи на її розгляд з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 302 ГПК України, фактично спрямована на перегляд висновків об`єднаної палати КГС ВС, зроблених у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Проте належним процесуальним механізмом, який дозволяє змінити підхід до тлумачення норми, що раніше вже був сформований об`єднаною палатою КГС ВС, є відступ від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, передбачений частиною другою вказаної вище статті ГПК України (див. пункт 39 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2026 у справі № 920/1127/20). Однак, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів КГС ВС не навела причин, які перешкоджають їй скористатись описаним вище механізмом.

7.81. При цьому, Суд зауважує, що у цій справі клопотання Прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду фактично спрямоване на перегляд правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи. Клопотання не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права і у ньому не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами.

7.82. При цьому аргументи Прокуратури фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права, що регулюють спірні правовідносини, та на незгоді з правовою позицією Верховного Суду та не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу (уточнення) від правової позиції Верховного Суду. Водночас посилання Прокуратури на наукові висновки також не вказують на наявність ґрунтовних підстав для повторної передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як і посилання на те, що у провадженні господарських судів перебуває значна кількість аналогічних спорів.

7.83. Отже, заявлене клопотання не містить належного обґрунтування передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, які визначені частиною п`ятою статті 302 ГПК України, а тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

7.84. Верховний Суд вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.

7.85. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

7.86. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПУ України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу Прокурора необхідно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

9. Судові витрати

9.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 у справі № 908/1465/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов

Суддя Т. Малашенкова