Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №910/18455/21 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/18455/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Баранця О. М., Вронської Г. О.,

за участю секретаря судового засідання - Гнідобор А.В.,

за участю представників учасників справи:

позивача - Палажченко О. О. (адвокат)

відповідача 1 - Антоненка А. В. (адвокат),

відповідача 5 - Бровка О. М. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026

(головуючий - Євсіков О. О., судді: Алданова С. О., Корсак В. А.)

у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до: 1) ОСОБА_1 ;

2) ОСОБА_2 ;

3) ОСОБА_3 ;

4) ОСОБА_4 ;

5) ОСОБА_5 ;

6) ОСОБА_6 ;

7) ОСОБА_7 ;

8) ОСОБА_8 ;

9) ОСОБА_9 ;

про відшкодування шкоди (збитків),

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому просив (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на користь Фонду, що діє в інтересах кредиторів Публічного акціонерного товариства "Ерде Банк" (далі - Банк, АТ "Ерде Банк"), вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації Банку, шкоду у розмірі 143 080 302, 47 грн.

Позов обґрунтовано тим, що рішення відповідачів про придбання цінних паперів або використання їх на забезпечення кредитів було невиправдано ризикованим, необґрунтованим та вчинялося всупереч інтересам Банку, його вкладників та кредиторів; провівши ліквідаційну процедуру Банку, Фонд встановив недостатність майна для задоволення всіх вимог кредиторів, а тому просить у судовому порядку стягнути збитки з відповідальних осіб, пов`язаних з АТ "Ерде Банк", які спричинили зменшення ліквідаційного балансу. При цьому, Фонд посилається на бездіяльність відповідачів щодо компенсації збитків, завданих внаслідок допущення прийняття неправомірних рішень під час реалізації управлінських повноважень.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

17.12.2010 Господарський суд міста Києва своєю ухвалою порушив провадження у справі №47/14-б про банкрутство ТОВ "БПА".

Відповідно до протоколу №316 засідання Правління АТ "Ерде Банк" від 31.12.2010 голова Правління ОСОБА_10 , головний бухгалтер ОСОБА_3 , заступник голови Правління ОСОБА_11, директор Департаменту перевезення валютних цінностей та інкасації коштів ОСОБА_6 , начальник управління фінансового моніторингу ОСОБА_7 постановили рішення придбати 05.01.2011 в торговий портфель Банку дисконтні облігації емітента ТОВ "БПА" (код ЄДРПОУ 33602257) серії В номінальною вартістю 45 555 560,00 грн за ціною придбання 41 000 000,00 грн.

Відповідно до протоколу №127 засідання Правління ПАТ "Ерде Банк" від 31.08.2012 голова Правління ОСОБА_10 , головний бухгалтер ОСОБА_3 , заступник голови Правління ОСОБА_4, заступник голови Правління ОСОБА_11, заступник голови Правління ОСОБА_5, заступник голови Правління ОСОБА_12, директор Департаменту перевезення валютних цінностей та інкасації коштів ОСОБА_6 , начальник управління фінансового моніторингу ОСОБА_7 постановили рішення, зокрема: придбати 31.08.2012 в торговий портфель Банку дисконтні облігації емітента ТОВ "БПА" серії В номінальною вартістю 64 105 560,00 грн за ціною придбання 57 695 000,00 грн; придбати 31.08.2012 в торговий портфель Банку дисконтні облігації емітента ТОВ "БПА" серії В номінальною вартістю 49 689 840,00 грн за ціною придбання 44 720 856,18 грн.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 29.10.2012 №451 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Ерде Банк" до категорії неплатоспроможних" 29.10.2012 виконавча дирекція Фонду прийняла рішення №25 "Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації", відповідно до якого розпочато з 30.10.2012 процедуру виведення Банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації на три місяці з 30.10.2012 по 29.01.2013.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 09.01.2013 №4 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідації АТ "Ерде Банк"" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 10.01.2013 №3 "Про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "Ерде Банк".

У ході здійснення ліквідаційної процедури банку виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 25.04.2013 №051/13 "Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів AT "Ерде Банк"", відповідно до якого (з урахуванням змін, внесених на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування від 06.11.2017 №4941) загальна сума акцептованих вимог кредиторів становить 741 005 970,27 грн.

18.07.2013 виконавча дирекція Фонду прийняла рішення №073/13 "Про затвердження акта за результатами інвентаризації та формування ліквідаційної маси AT "Ерде Банк"", згідно із яким балансова вартість ліквідаційної маси банку становить 1 120 041 129,04 грн, а ринкова вартість 246 253 336,59 грн.

25.06.2014 Господарський суд міста Києва своєю ухвалою порушив провадження у справі №910/12645/14 за позовом Банку до ТОВ "БПА" про зобов`язання надати розпорядження Публічному акціонерному товариству "Національний депозитарій України" (далі - Депозитарій) на погашення облігацій серій "А" та "В" у кількості 5 300 180 штук загальною номінальною вартістю 106 003 600,00 грн; погасити дисконтні облігації серій "А" та "В" ТОВ "БПА" у кількості 5 300 180 штук загальною номінальною вартістю 106 003 600,00 грн; перерахувати 106 003 600 грн Банку на рахунок №32072417601 в Головному управлінні Національного банку України у м. Києві та Київській області.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2014 у справі №910/12645/14 позов задоволено. Зобов`язано Товариство надати розпорядження Депозитарію на погашення облігації серії "А" та "В" у кількості 5 300 180 штук загальною номінальною вартістю 106 003 600,00 грн. Зобов`язано Товариство погасити дисконтні облігації серії "А" та "В" Товариства у кількості 5 300 180 штук загальною номінальною вартістю 106 003 600,00 грн. Зобов`язано Товариство перерахувати 106 003 600,00 грн Банку на рахунок №32072417601 в Головному управлінні Національного банку України по місту Києву і Київській області. Стягнуто з Товариства в дохід державного бюджету України 73 080,00 грн судового збору.

Це рішення не оскаржувалось і набрало законної сили з 02.09.2014, але, як стверджує Фонд, так і не було виконано.

У вказаному рішенні суд встановив, що 18.04.2014 Банк надав розпорядження (наказ) депозитарній установі ПАТ "КБ "Глобус" на виконання облікових операцій №14041803 та №14041804 для перерахування цінних паперів на погашення емітентом згідно з проспектом емісії цінних паперів. ПАТ "КБ "Глобус" надіслало Банку лист від 23.04.2014 № 1054, в якому зазначено, що станом на 23.04.2014 операції списання цінних паперів на рахунок емітента було відхилено Депозитарієм у зв`язку із відсутністю розпоряджень від емітента ТОВ "БПА" на погашення облігацій.

Рішеннями виконавчої дирекції Фонду від 28.11.2013 №34, від 08.12.2014 №143, від 30.06.2015 №125, від 17.12.2015 №226, від 29.12.2016 №3057 продовжувався строк здійснення процедури ліквідації Банку до 08.01.2018 включно.

Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 11.12.2017 №5334 "Про затвердження ліквідаційного балансу та звіту про завершення ліквідації АТ "Ерде Банк"".

14.11.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення Банку як юридичної особи.

04.11.2021 Фонд звернувся до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 з вимогою про відшкодування збитків в порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

3. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2025 у позові відмовлено повністю.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги Фонду є обґрунтованими, однак не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування якої заявили відповідачі.

27.05.2026 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу Фонду залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2025 у цій справі - без змін.

Апеляційний господарський суд зазначив, що місцевий господарський суд дійшов цілком правомірного висновку про відсутність підстав для прийняття аргументів позивача про поважність підстав пропуску строку позовної давності. Беручи до уваги встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки Фонд пропустив строк позовної давності при зверненні з цим позовом (Фонд звернувся із позовом через п`ять років після спливу позовної давності), тому вимоги Фонду про солідарне стягнення з відповідачів 143 080 302,47 грн задоволенню не підлягають.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

06.07.2026 Фонд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати й передати справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судового рішення скаржник визначає випадки, передбачені пунктами 3 та 4 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права, а саме: частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у ретроспективній редакції) в редакції станом на 29.10.2012 (до запровадження поняття "недостатність" Законом України від 16 липня 2015 року № 629-VIII) у взаємозв`язку з частиною п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах. На думку скаржника, в даній категорії спорів судами, при вирішенні питання про дотримання скаржником розумних строків на звернення до суду не було враховано відсутність висновку щодо застосування наведених норм права. Водночас правовий висновок, який було враховано судами в якості відмови в задоволені позову та який наведено в пунктах 137, 184 та пункті 210 постанови палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2024 у справі № 910/3724/21, передусім стосується редакції статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", після внесення змін 05.08.2021 Законом України №1588-ХІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" (далі - Закон №1588-ХІ) та нерелевантний до даних правовідносин. В той же час, мова йде про сплив позовної давності та неврахування обставин поважності причин пропуску такого строку позивачем з огляду на інше правове регулювання правовідносин за участю Фонду та пов`язаних з Банком осіб.

Скаржник також зазначає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду не відповідає в повній мірі зазначеним статтями 236-238 ГПК України критеріям і прийнята з порушенням норм процесуального права, а саме статей 73, 74, 76, 79, 86, 236-238, 269 ГПК України, оскільки апеляційний господарський суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання Фонду про долучення доказів, які не могли бути долучені під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме: копію постанови Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 у справі № 910/6109/25 та копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 22.04.2026 стосовно скасування запису про припинення AT "Ерде Банк" як юридичної особи (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України). На переконання скаржника, зазначені докази мають безпосереднє значення для встановлення об`єктивних обставин та впливають на висновок суду про застосування обраного підходу щодо обчислення позовної давності.

11.08.2026 від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Відзив ОСОБА_1 обґрунтовано наступним:

- стосовно визначення моменту початку перебігу позовної давності щодо вимог до пов`язаних з банком осіб щодо відшкодування шкоди завданої банку та його кредиторам під час дії Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції станом на 29.10.2012, то Верховним Судом вже зроблено висновок з цього питання і крім того, цей висновок зроблено стосовно вимог про стягнення шкоди з пов`язаних, саме з АТ "Ерде Банк", осіб;

- стосовно шкоди АТ "Ерде Банк" та його кредиторам, яка завдана внаслідок здійснення операцій з дисконтними облігаціями емітента ТОВ "БПА" Фонд звернувся лише в листопаді 2021 року, тобто через 5 років після спливу позовної давності та через 3 роки після припинення Банку. До листопада 2021 року скаржник взагалі не вчиняв жодних заходів стосовно стягнення шкоди, завданої вчиненням вищевказаних операцій;

- рішення апеляційного господарського суду про відмову у задоволені клопотання щодо долучення доказів ухвалено з дотриманням процесуального законодавства. Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції не існувало не тільки доказів, зазначених в Клопотанні, а не існувало і обставин, на які ці докази вказують;

- суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, повинні були керуватися відомостями, які містилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на час розгляду справи, а відміна державної реєстрації припинення АТ "Ерде Банк" не є підставою для скасування постанови Північного апеляційного господарського суду.

17.08.2026 від ОСОБА_1 надійшли доповнення до відзиву на касаційну скаргу.

Доповнення до відзиву, зокрема, обґрунтовано тим, що:

- відміна державної реєстрації припинення АТ "Ерде Банк" ніяким чином не змінює порядок визначення початку перебігу позовної давності та не впливає на висновки суду, зроблені в рішенні Господарського суду міста Києва від 07.10.2025;

- строк позовної давності у справі №910/18455/21 закінчився 19.07.2016, тому відміна державної реєстрації припинення АТ "Ерде Банк" не змінює порядок визначення початку перебігу строку позовної давності стосовно вимог про стягнення збитків з пов`язаних з Банком осіб, а правові норми, визначені частиною сьомою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не можуть бути застосовані для визначення перебігу строку позовної давності у цьому випадку.

18.08.2026 від ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив ОСОБА_5 обґрунтовано наступним:

- доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду не відповідають стану судової практики, оскільки у постановах Верховного Суду від 09.07.2025 у справі № 910/19434/20, від 02.07.2026 у справі № 910/19431/20 та від 08.07.2026 у справі № 910/19433/20 питання моменту початку перебігу позовної давності вже вирішувалося саме щодо вимог Фонду до осіб, пов`язаних з АТ "Ерде Банк";

- Фонд мав реальну можливість звернутися з вимогою та позовом у межах позовної давності;

- оцінка поважності причин пропуску позовної давності належить до компетенції судів, які розглядають справу по суті;

- апеляційний суд правомірно відмовив у прийнятті доказів, які не існували на час ухвалення рішення судом першої інстанції. Практика Верховного Суду прямо виключає прийняття в суді апеляційної інстанції доказів, які виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції;

- відміна у 2026 році державної реєстрації припинення АТ "Ерде Банк" не змінює ретроспективно обставини, які існували під час звернення з позовом та розгляду справи судом першої інстанції.

5. Позиція Верховного Суду

За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).

У статті 287 ГПК України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 ГПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша).

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також, наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, позивач стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у ретроспективній редакції) в редакції станом на 29.10.2012 (до запровадження поняття "недостатність" Законом України від 16 липня 2015 року № 629-VIII) у взаємозв`язку з частиною п`ятою статті 261 ЦК України. При цьому, за доводами скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно застосували зазначені норми, що призвело до помилкового висновку про пропуск позивачем позовної давності.

Як обґрунтовано зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у відзивах на касаційну скаргу, питання визначення моменту початку перебігу строку позовної давності у спорах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до пов`язаних з АТ "Ерде Банк" осіб про стягнення шкоди в порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вже неодноразово було предметом дослідження Верховного Суду.

Так, Верховний Суд, у постанові від 09.07.2025 у справі № 910/19434/20, у постанові від 02.07.2026 у справі № 910/19431/20, у постанові від 08.07.2026 у справі № 910/19433/20 зазначив, що розмір шкоди (збитків), завданий кредиторам банку (зокрема і Фонду) визначається на підставі затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку, а відтак, Фонд та інші кредитори банку мають змогу оцінити розмір заподіяної їм шкоди (збитків) внаслідок неправомірних дій пов`язаних із банком осіб саме з моменту затвердження останнього з двох зазначених вище документів.

У зазначених постановах Верховний Суд дійшов висновку про те, що саме з 18.07.2013 (з дати затвердження акта формування ліквідаційної маси АТ "Ерде Банк", як останнього з двох зазначених вище документів) Фонд був обізнаний про те, що задоволення всіх зобов`язань АТ "Ерде Банк" неможливе і шкоду вже завдано. Відповідно позовна давність для заявлення Фондом позовних вимог до пов`язаних з АТ "Ерде Банк" осіб тривала до 19 липня 2016 року.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій зазначили, що саме з 18.07.2013 (дати затвердження акта формування ліквідаційної маси Банку як останнього з двох документів) Фонд був обізнаний про те, що задоволення всіх зобов`язань банку неможливе і шкоду вже завдано; позовна давність тривала до 19.07.2016.

Отже у справі, що переглядається, висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування положень частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та частини п`ятою статті 261 ЦК України повністю відповідають наведеним висновкам Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Оскільки Верховний Суд вже викладав висновок щодо застосування визначених скаржником норм права у подібних правовідносинах і оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій ухвалені відповідно до таких висновків, то Верховний Суд закриває касаційне провадження в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Суд також враховує, що судами попередніх інстанцій з наведенням відповідних аргументів відхилено доводи позивача щодо поважності причин пропуску позовної давності на звернення з відповідним позовом до суду.

В свою чергу, касаційна скарга не містить доводів з посиланням на підстави касаційного оскарження, визначені частиною 2 статті 287 ГПК України, щодо незгоди із застосуванням судами частини п`ятої статті 267 ЦК України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що підставою для скасування судового рішення є не будь-яке порушення норм процесуального права, а лише таке, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У касаційній скарзі Фонд зазначив, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про долучення копії постанови Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 у справі № 910/6109/25 та копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 22.04.2026 стосовно скасування запису про припинення AT "Ерде Банк" як юридичної особи.

Разом з тим, за доводами скаржника, наведені докази підтверджують факт відміни державної реєстрації припинення AT "Ерде Банк" та свідчать про наявність підстав для застосування частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції Закону №1588-IX, який набрав чинності 05.08.2021) щодо спеціальної позовної давності.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно з частиною третьою статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно незалежали від нього.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

В свою чергу така обставина, як відсутність доказів на момент розгляду спору судом першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі № 922/393/18).

Слід зазначити, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування судового рішення, у тому числі, стосовно розгляду клопотання про долучення доказів, може бути різною залежно від характеру такого судового рішення.

Непогодження скаржника з відмовою суду апеляційної інстанції у долученні доказів не свідчить про відсутність відповідного обґрунтування та наявність підстав для скасування судового рішення в силу приписів пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України.

Враховуючи наведені правові висновки Верховного Суду колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив клопотання Фонду про долучення доказів, оскільки обставин, на які посилався Фонд і доказів, які їх підтверджують, на момент розгляду спору судом першої інстанції не існувало.

Також, надаючи оцінку наведеним доводам Фонду колегія суддів враховує, що аналогічні аргументи Фонду щодо наявності підстав для застосування частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у зв`язку із відміною державної реєстрації припинення AT "Ерде Банк" були предметом розгляду Верховного Суду у справі № 910/19434/20.

Верховний Суд у постанові від 31.07.2026 у справі № 910/19434/20 (яка ухвалена після подання Фондом гарантування вкладів фізичних осіб касаційної скарги) зазначив, що положення, встановлені частиною сьомою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, яка діє з 05.08.2021), зокрема, щодо спеціальної позовної давності, не підлягають застосуванню та не впливають на обрахунок позовної давності у позові до пов`язаних з АТ "Ерде Банк" осіб, оскільки норми права щодо позовної давності застосовуються у редакції, яка діяла на момент початку перебігу позовної давності, тобто станом на 18.07.2013.

З огляду на викладене, доводи скаржника щодо наявності підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України не підтвердились.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом (пункт 4 частини першої статті 296 ГПК України).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/18455/21 за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, та залишення касаційної скарги в частині оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 у справі № 910/18455/21 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для її скасування.

7. Судові витрати

Враховуючи те, що скаржник в силу приписів пункту 24 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, касаційний суд за правилами статті 129 ГПК України не здійснює розподіл судових витрат за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ :

1. Касаційне провадження у справі № 910/18455/21 за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 у справі № 910/18455/21 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 у справі № 910/18455/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча І. Кондратова

Судді О. Баранець

Г. Вронська