Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №910/5015/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: банківської діяльності, з них

Дата: 28 вересня 2026 р.

Справа: №910/5015/25

Суддя: Кондратова І.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/5015/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Баранця О. М., Вронської Г. О.,

за участю секретаря судового засідання - Гнідобор А.В.,

за участю представників учасників справи:

позивача - Мневця О. М. (адвокат),

відповідача - Мужевської Є. Л. (у порядку самопредставництва),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026,

додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026

(суддя Полякова К. В.),

постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026

та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026

(головуючий - Сулім В. В., судді: Майданевич А. Г., Коротун О. М.)

у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Жукова Павла Юрійовича

до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

про визнання недійсним одностороннього правочину та зобов`язання відновити обслуговування,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець Жуков Павло Юрійович (далі - позивач, ФОП Жуков П. Ю.) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - відповідач, скаржник, АТ КБ "ПриватБанк"), в якому просив визнати недійсним односторонній правочин про відмову від підтримання ділових відносин, відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин, розірвання договору і закриття рахунку № НОМЕР_1 в АТ КБ "ПриватБанк" позивача та зобов`язання відповідача відновити банківське обслуговування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно, в односторонньому порядку розірвав укладений між сторонами договір і закрив рахунок на підставі частини першої статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення" (далі - Закон № 361-IX).

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Між ФОП Жуковим П. Ю. та АТ КБ "ПриватБанк" 18.05.2021 було укладено договір на отримання банківських послуг шляхом прийняття публічної оферти, в результаті чого позивач став клієнтом відповідача та отримував банківські послуги.

Рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та відмову від підтримки ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунків прийнято за службовою запискою Напрямку "Фінансовий моніторинг" АТ КБ "ПриватБанк" № E.17.U.0.0/4-6648279 від 07.02.2025 "Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин, з клієнтами, за результатами дослідження фінансових операцій по правилу "Виявлення дропів (застосування ЕПЗ в нелегальному гральному бізнесі - Ранговий аналіз " проєкту " Розумний облік " розраховані алерти - UU1994RA. (Дропи - 2025-02-01)", що містить висновок щодо встановлення неприйнятно високого ризику та відмову від підтримання ділових відносин з клієнтом ФОП Жуковим П. Ю. на підставі статті 15 Закону № 361-IX, та отримала резолюцію адресата-відповідального працівника Банку "Дозволяю".

Так, відповідачем за результатами дослідження фінансових операцій позивача відповідно до інформації з алерту UU1994RA, виявлення дропів (застосування ЄПЗ у нелегальному гральному бізнесі - Ранговий аналіз (посилання eantifraud.privatbank.ua), які враховують рекомендації Національного банку України, що викладені в листі від 10.08.2023, встановлено, що позивач: має концентровану кількість операцій зарахування чи списання Р2Р переказів на день; має ознаки "накопичення" та виведення коштів, отриманих через Р2Р перекази; має значні обсяги та кількість операцій P2P переказів; мета та суть фінансових операцій незрозуміла; джерела походження коштів не з`ясовано; подальше використання коштів - не відомо; фінансові операції мають транзитний характер.

08.02.2025 АТ КБ "ПриватБанк" листом №20.1.0.0.0/7-2502208/129 повідомило ФОП Жукова П. Ю. про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману банк. Внаслідок прийнятого рішення про відмову від підтримання ділових відносин та обслуговування достроково за ініціативою банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/депозитні (вкладні) договори без перерахунку процентів на вклад (депозит) та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків (крім кредитних договорів), та закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій за цими рахунками.

Позивачем на підтвердження доводів про надання систематичної волонтерської допомоги до матеріалів справи долучено докази перерахування грошових коштів впродовж 2023-2024 років на банківські рахунки Стрільця Олексія Віталійовича (рахунок НОМЕР_2 в АТ КБ "Приватбанк"), інших осіб та Благодійної організації "БФ "Нью Ренесанс". Кількість одержувачів допомоги була незначною, проте допомога надавалась часто, що фактично пояснює незначну кількість отримувачів коштів та неодноразовість перерахувань саме цим отримувачам, на які посилається відповідач.

3. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2025, у задоволенні позову відмовлено.

Висновки судів попередніх інстанцій були мотивовані тим, що направлення відповідачем повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору банківського обслуговування узгоджуються з приписами Закону №361-IX.

Постановою Верховного Суду від 03.02.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, порушивши вимоги частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини четвертої статті 236 та частини сьомої статті 301 ГПК України, не врахували висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального та процесуального права (судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику), в результаті чого залишили поза увагою необхідність з`ясування обставин наявності або відсутності відповідного рішення компетентного органу відповідача про встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику, дати, підстав його прийняття та відповідність встановленій внутрішніми документами процедурі та, як наслідок, не перевірили обґрунтованість встановлення банком позивачу у відповідному рішенні категорії ризику на рівні неприйнятно високого з урахуванням заперечень останнього проти визначення такого рівня ризику із наданням відповідних доказів.

Після нового розгляду справи Господарський суд міста Києва ухвалив рішення від 16.04.2026, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026, яким позов задовольнив повністю; визнав недійсним односторонній правочин про відмову від підтримання ділових відносин, відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин, розірвання договору і закриття рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ "ПриватБанк" позивача та зобов`язав відповідача відновити банківське обслуговування; стягнув з відповідача на користь позивача 3 028,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову, 3 633,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, 4 844,80 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем при прийнятті відповідного рішення та його доведення до відома позивача не були дотримані вимоги Закону №361-IX та Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 (далі - Положення №65).

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції. При цьому, апеляційний господарський суд зазначив, що фактично, викладені скаржником в апеляційній скарзі доводи зводяться до власного суб`єктивного тлумачення ним норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, зокрема Закону №361-IX та Положення №65.

14.05.2026 Господарський суд міста Києва ухвалив додаткове рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026, яким заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у справі задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 41 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката; в іншій частині заяви відмовив.

Ухвалюючи додаткове рішення, місцевий господарський суд зазначив, що оцінюючи заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, він виходить з того, щоб відповідні витрати не мали надмірний характер, а також відповідали критеріям співмірності, розумності та обґрунтованості такого розміру з урахуванням обставин справи. Судом ураховано, що заявлена до відшкодування вартість послуг у розмірі 40 000 грн включає в себе витрати на правову допомогу в суді першої інстанції, апеляційної та касаційної інстанцій, а також у суді першої інстанції під час нового розгляду справи (окрім витрат на участь адвоката в судових засіданнях). Також, судом прийняті до уваги заперечення відповідача, складність та об`єм справи, кількість та обсяг підготовлених адвокатом позивача процесуальних документів, кількість судових засідань, у зв`язку з чим суд дійшов висновку зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката до 20 000 грн за правову допомогу в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій, та суді першої інстанції під час нового розгляду справи, і до 21 000 грн за участь адвоката в судових засіданнях.

Переглядаючи додаткове рішення суду першої інстанції, з огляду на загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, виходячи з критеріїв складності справи, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, користуючись певною можливістю розсуду при розподілі витрат на правничу допомогу та з урахуванням заперечень відповідача на відшкодування витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, у розмірі 41 000,00 грн.

27.07.2026 Північний апеляційний господарський суд ухвалив додаткову постанову, якою заяву позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи апеляційним господарським судом.

У додатковій постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, виходячи з критеріїв складності справи, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, користуючись певною можливістю розсуду при розподілі витрат на правничу допомогу та з урахуванням заперечень відповідача на відшкодування витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку зменшити розмір судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, та визначив їх розмір, який підлягає відшкодуванню відповідачем у сумі 10 000,00 грн.

4. Короткий зміст вимог касаційних скарг. Узагальнені доводи касаційних скарг. Доводи інших учасників справи

21.07.2026 відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у цій справі в частині задоволених позовних вимог й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень відповідач визначає випадки, передбачені пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, статті 15 Закону № 361-IX, і не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 16.04.2026 у справі № 910/10855/24, від 27.05.2025 у справі № 910/6311/24 та від 16.12.2025 у справі № 910/18889/23.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права (статті 13, 86, 210 ГПК України), що унеможливило встановлення дійсних обставин справи та призвело до ухвалення необґрунтованого рішення щодо:

- дослідження та оцінки доказів, а саме: Порядку відмови, яким встановлено порядок інформування клієнта про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин, проведення фінансової операції з ним, щодо вимог до повідомлення клієнту про відмову від підтримання ділових відносин; службова записка Напрямку "Фінансовий моніторинг" АТ КБ "ПриватБанк" № E.17.U.0.0/4-6648279 від 07.02.2025 "Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин, з клієнтами, за результатами дослідження фінансових операцій по правилу "Виявлення дропів (застосування ЕПЗ в нелегальному гральному бізнесі - Ранговий аналіз " проєкту "Розумний облік " розраховані алерти - UU1994RA. (Дропи - 2025-02-01)", яка складена відповідно до вимог законодавства у сфері ПВК/ФТ та внутрішніх документів банку у сфері ПВК/ФТ, та підтверджує існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику;

- обов`язковості вказівок Верховного Суду при направленні справи на новий розгляд, зокрема, не навели у рішеннях тих обставин, про встановлення яких зазначив Верховний Суд: 1) щодо наявності або відсутності відповідного рішення компетентного органу відповідача про встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику, дати, підстав його прийняття; 2) щодо відповідності рішення встановленій внутрішніми документами процедурі.

Підставою для оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у цій справі скаржник визначив випадок, передбачений пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: неправильне застосування норм частини четвертої статті 126 ГПК України та порушення норм статті 86 ГПК України щодо оцінки доказів витрат та розподілу витрат на правничу допомогу. Скаржник вважає, що при частковому задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу суди не застосували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.10.2019 у справі № 211/3113/16-ц, від 06.11.2020 у справі № 760/11145/18, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 № 910/15621/19, від 07.09.2022 у справі № 912/1616/21.

05.08.2026 скаржник також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 у цій справі й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи апеляційним господарським судом, відмовити повністю.

На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України підставою касаційного оскарження судового рішення відповідач визначає випадок, передбачений пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу.

На обґрунтування скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.10.2019 у справі № 211/3113/16-ц, від 06.11.2020 у справі № 760/11145/18, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 28.04.2021 у справі № 902/1051/19, від 24.11.2021 у справі № 925/1546/20, від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21, від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 № 910/15621/19, від 07.09.2022 у справі № 912/1616/21 щодо застосування норм статей 126, 129 ГПК України.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача, що була подана 21.07.2026, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Відзив обґрунтовано наступним:

- касаційна скарга по суті зведена до заперечень відповідача на позовну заяву ФОП Жукова П. Ю., які викладені у відзиві на позовну заяву. Під час нового розгляду справи відповідачем не надано нових доказів, не наведені інші, ніж у раніше поданому відзиві на позовну заяву мотиви не визнання заявлених позовних вимог. Отже, відповідачем не спростовано висновки судів першої інстанції та апеляційної інстанцій, покладені в обґрунтування оскаржених судових рішень;

- Господарський суд міста Києва задовольнив заяву позивача про ухвалення додаткового рішення частково, стягнувши з відповідача на його користь 41 000,00 грн, тобто зменшивши заявлену суму в 2 рази. Позивач вважає, що стягнута сума є обґрунтована, пропорційна до предмета спору, співмірна із складністю справи та виконаними адвокатом об`ємом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт з наданням відповідних доказів, яким судом надано відповідну процесуальну оцінку.

5. Позиція Верховного Суду

Відповідно до положень статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Щодо аргументів касаційної скарги в частині оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Як зазначалося раніше, касаційне провадження у справі за касаційною скаргою рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції відкрито, зокрема, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною четвертою статті 236 ГПК України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.04.2026 у справі № 910/10855/24, від 27.05.2025 у справі № 910/6311/24 та від 16.12.2025 у справі № 910/18889/23, з огляду на таке.

У справі № 910/10855/24 предметом касаційного перегляду була ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування службової записки Банку на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України (спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства). Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій правильно застосовано положення пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України. При цьому, Верховний Суд зазначив, що рішення Банку (висновок від 14.06.2024 E.17.U.0.0/4-7351795) є внутрішнім документом Банку, який спрямований на встановлення наявності/відсутності підозр, про відмову від підтримання ділових відносин/встановлення неприйнятно високого ризику або про відхилення висновку, та який діє у межах цієї юридичної особи. Таке рішення не створює жодних обов`язків для третіх осіб (позивача), не є актом у розумінні приписів пункту 10 частини першої статті 20 ГПК України (які мають обов`язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акта), тому не може порушувати будь-які права таких осіб внаслідок прийняття цього рішення.

Натомість у справі, що переглядається, позивач не заявляв вимогу про визнання недійсним рішення Банку (внутрішнього документу Банку). Відповідно суди попередніх інстанцій не розглядали таку вимогу і не робили висновки щодо можливості розгляду такого спору в порядку господарського судочинства.

У справі № 910/6311/24, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про визнання недійсним правочину, вчиненого відповідачем, щодо односторонньої відмови від договору банківського обслуговування. Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю рішення відповідача щодо припинення співпраці у межах банківського обслуговування у зв`язку зі встановленням позивачу неприйнятно високого рівня ризику. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову та передаючи справу на новий розгляд, виходив з того, що оскаржувані рішення в цій справі не містять належного мотивування: (1) чи існували достатні підстави вважати, що скаржник вчиняв платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності; (2) якими доказами це підтверджується; (3) за яким(и) критерієм(ями) скаржнику встановлено неприйнятно високий ризик. Відтак, Верховний Суд зазначив, що з метою правильного вирішення спору суди мають встановити: - чи містять матеріали справи №910/6311/24 внутрішній документ банку або витяг з нього, який встановлює процедуру проведення відповідачем належної перевірки, оцінки ризиків та прийняття відповідного рішення стосовно клієнта (скаржника) за результатами їх проведення; якщо так, чи була дотримана вказана процедура з боку відповідача; - які критерії ризиків визначені відповідачем та в якому документі; якою є пріоритетність / значущість кожного з критеріїв, ураховуючи можливі наслідки / вплив відповідних ризиків, та питома вага для здійснення подальшої оцінки рівня ризику; - чи подав відповідач до суду рішення у вигляді висновку чи іншого документа (згідно з внутрішніми правилами банку) з наведенням конкретних критеріїв ризику, мотивів їх встановлення, висновків фінансового моніторингу щодо скаржника.

У справі № 910/18889/23, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого Банком, щодо відмови від договорів з позивачем шляхом їх розірвання, а саме від договорів: про відкриття та обслуговування рахунку, випуску та надання корпоративної платіжної картки; банківського рахунку; банківського обслуговування. Позов обґрунтовано тим, що Банк не мав правових підстав, передбачених абзацом 3 частини першої статті 15 Закону № 361-IX у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, для відмови від ділових відносин з позивачем, оскільки причини для встановлення підприємству неприйнятно високого ризику були відсутні станом на 09.05.2023, що свідчить про недійсність односторонньої відмови Банку. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, виходив з того, що під час нового розгляду справи Банком до суду першої інстанції надано: - витяг з Програми управління ризиками фінансового моніторингу, а також додаток № 1 "Показники критеріїв ризику", що є внутрішнім документом Банку, який регламентує порядок здійснення оцінки/переоцінки ризик-профілю клієнтів; - витяг з Програми належної перевірки клієнтів Банку, а також додаток № 23 "Індикатори підозрілості фінансових операцій", додаток 26б "Рекомендована форма листа щодо відмови від підтримання ділових відносин (обслуговування) в т.ч. розірвання договору та закриття рахунку, що є внутрішнім документом Банку, який регламентує порядок відмови від підтримання ділових відносин (обслуговування клієнта), в т.ч. шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку"; - обґрунтований висновок щодо підозрілої діяльності/операції (операцій) від 09.05.2023. Відтак, Верховний Суд дійшов висновку, що наведене в сукупності з іншими встановленими обставинами у цій справі свідчить про дотримання Банком вказаних приписів Закону № 361-IX та Положення №65 при відмові від ділових відносин з позивачем.

Разом з тим у справі, що переглядається, на виконання вказівок Верховного Суду суди попередніх інстанцій перевірили обґрунтованість встановлення Банком позивачу у рішенні від 07.02.2025 категорії ризику на рівні неприйнятно високого з урахуванням заперечень останнього проти визначення такого рівня ризику із наданням доказів надання систематичної волонтерської допомоги, дійшли висновку про те, що відповідачем при прийнятті відповідного рішення та його доведення до відома позивача не були дотримані вимоги Закону №361-IX та Положення №65.

Наведене свідчить, що судові рішення у справі, яка переглядається, та у справах № № 910/6311/24, 910/18889/23 хоча й прийняті за схожого правового регулювання, однак за іншої фактично-доказової бази (інших обставин та поданих на їх підтвердження і досліджених судами доказів).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Таким чином, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду у справах №№ 910/6311/24, 910/18889/23, 910/10855/24, за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за змістовним критерієм.

Отже, наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Крім того, щодо доводів касаційної скарги, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, а саме, що судами неповністю досліджено зібрані у справі докази, то Суд зазначає таке.

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Однак, підстава касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, у зв`язку із чим такі доводи, як неналежне дослідження зібраних у справі доказів, відхиляються судом касаційної інстанції.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника щодо невиконання судами першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи вказівок Верховного Суду, оскільки такі аргументи у їх сукупності зводяться до незгоди із рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду цієї справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійснені судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо аргументів касаційної скарги в частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині перегляду додаткового рішення, та касаційної скарги на додаткову постанову суду апеляційної інстанції

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення у тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється у тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ять та шість статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ять та шість статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шість, сім та дев`ять статті 129 цього Кодексу.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ять - сім та дев`ять статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 ГПК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У заяві про ухвалення додаткового рішення позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені ним в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій, та в суді першої інстанції під час нового розгляду справи, у розмірі 82 000 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції.

Водночас, у заяві про ухвалення додаткового рішення, позивач просив суд апеляційної інстанції стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені ним в суді апеляційної інстанції, у розмірі 21 000,00 грн.

Отже, як суд першої інстанції так і апеляційний господарський суд розглянули заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та заперечення відповідача проти заявлених сум, врахували ступінь складності справи, сукупність наданих послуг та об`єм здійсненої роботи, а також, значення справи для сторін.

З огляду на встановлені обставини та зміст додаткового рішення суду першої інстанції та додаткової постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суди під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керувалися, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість, реальність, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, що узгоджується з процесуальними нормами права, та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяв позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає положенням статей 126, 129 ГПК України.

Скаржник не довів, що стягнута додатковим рішення та додатковою постановою вартість витрат на професійну правничу допомогу не відповідає хоча б якомусь із цих принципів.

Суд не вбачає підстав вважати, що висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій, а застосування судами приписів статей 86, 126, 129 ГПК України не суперечить жодному з наведених у касаційній скарзі висновків Верховного Суду. У відповідних постановах вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу залежало від фактичних обставин кожної справи, доведення обґрунтованості і співмірності відповідних витрат, обсягу наданих до суду доказів на підтвердження здійснення таких витрат, їх необхідності тощо.

Суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі враховували такі ж критерії, якими керувався Верховний Суд у наведених скаржником постановах.

Незгода відповідача із сумою витрат на професійну правничу допомогу, які стягуються з нього, не свідчить про неправильно здійснений судами першої та апеляційної інстанцій розподіл цих витрат.

З огляду на викладене доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій статей 86, 126, 129 ГПК України не знайшли свого підтвердження.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України).

Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про:

- необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/5015/25 за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України;

- залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі № 910/5015/25 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування;

- залишення касаційної скарги в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 в частині перегляду додаткового рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/5015/25 без задоволення, а додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині перегляду додаткового рішення Господарського суду міста Києва без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування;

- залишення касаційної скарги на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 у справі № 910/5015/25 без задоволення, а додаткову постанову суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для її скасування.

7. Судові витрати

З огляду на те, що касаційна скарга на судові рішення по суті спору задоволенню не підлягає, згідно із статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ :

1. Касаційне провадження у справі № 910/5015/25 за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі № 910/5015/25 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 в частині перегляду додаткового рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/5015/25 залишити без задоволення.

4. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі № 910/5015/25 залишити без змін.

5. Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 у справі № 910/5015/25 залишити без задоволення.

6. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 у справі № 910/5015/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча І. Кондратова

Судді О. Баранець

Г. Вронська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua