Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №910/8721/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.10.2026Справа № 910/8721/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"

до Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії "Альфа-Гарант"

про стягнення 213 543,12 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" (далі - позивач, Товариство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії "Альфа-Гарант" (далі - відповідач, Компанія) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 213 543,12 грн., з яких: 159 592,11 грн. - страхове відшкодування, 22 562,00 грн. - інфляційні втрати, 7 371,81 грн. - 3 % річних, 24 017,20 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № А-505275 (090.09.01), та у зв`язку з настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Hyundai", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "Skoda", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 222597599. За таких обставин, позивач вказував, що обов`язок з відшкодування 159 592,11 грн. покладається на Компанію.

Крім того, у зв`язку з несвоєчасним виконанням Компанією своїх обов`язків з виплати страхового відшкодування, позивач додатково нарахував до стягнення з відповідача штрафні санкції та компенсаційні виплати у вищевказаних розмірах.

Ухвалою від 20.07.2026 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/8721/26, вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, а також встановив відповідачу строк на подання відзиву - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

10.08.2026 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Компанії від 10.08.2026 року, в якому остання заперечила проти задоволення вимог Товариства з огляду на те, що позивач не надав відповідачу весь перелік необхідних для виплати страхового відшкодування документів (у тому числі доказів здійснення такої виплати на користь постраждалої особи), тоді як деякі документи, надані суду, відрізняються від документів, що були надані Компанії разом із заявою на виплату страхового відшкодування від 17.09.2024 року № 05264/9224. Більше того, позивач не надав ані Компанії, ані суду відповідного акт виконаних робіт з відновлення пошкодженого автомобіля "Hyundai", реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Крім того, у відзиві на позов Компанія заперечила проти задоволення вимог позивача в частині стягнення заявлених сум компенсаційних виплат з огляду на невиплату страхового відшкодування саме внаслідок неналежної поведінки Товариства, а також просила суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред`явлених позивачем вимог про стягнення пені та відмовити у цій частині позову Товариства з наведених підстав.

12.08.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Товариства від 12.08.2026 року на відзив на позовну заяву, в якій останнє вказало, що розмір спірного матеріального збитку був визначений на підставі виставленого СТО рахунку від 14.08.2024 року № CEK-W5781 на суму 167 325,00 грн., а факт здійснення позивачем страхової виплати у розмірі 159 592,11 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжної інструкції від 03.07.2024 року № 421975 про перерахування коштів ротаційного фонду згідно з договором від 02.06.2020 року № 141062020 та акту звірки взаємних розрахунків між Товариством та ПП "ТД "ЄВРОМОТОРС". Разом із тим, надання акта виконаних робіт не є обов`язковою умовою для відшкодування шкоди в порядку суброгації між двома страховими компаніями. Крім того, позивач навів мотиви на спростування заперечень Компанії проти стягнення з неї заявлених сум компенсаційних виплат, а також вказав про подання даного позову з вимогами про стягнення пені в межах встановлених законом строків позовної давності.

Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

17.03.2017 року між Товариством (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УЛФ ФІНАНС" (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту "Правильне КАСКО" № А-505275 (090.09.01) (далі - Договір) щодо транспортного засобу, зокрема, "Hyundai Sonata", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2023 року випуску.

Згідно з полісом № НОМЕР_3 , який є візуальною формою полісу, що посвідчує укладення внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, строк дії Договору щодо автомобіля "Hyundai Sonata", реєстраційний номер НОМЕР_1 : з 17:35 год. 22.03.2024 року по 21.03.2025 року включно.

13.08.2024 року об 11:20 год. на вулиці Кам`янецькій, 153 у місті Хмельницькому відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля "Skoda Superb", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який не обрав безпечної швидкості, не дотримався безпечної дистанції та допустив наїзд на застрахований позивачем автомобіль "Hyundai Sonata", реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зупинився попереду, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27.08.2024 року в справі № 686/22732/24 (провадження № 3/686/7424/24) водія автомобіля "Skoda Superb", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, внаслідок якого настала ДТП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Відповідно до полісу серії ЕР № 222597599 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "Skoda Superb", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 0,00 грн. та лімітом відповідальності за шкоду, завдану майну, в розмірі 160 000,00 грн.

Враховуючи подання страхувальником заяви від 15.08.2024 року про настання події (зареєстрованої Товариством 15.08.2024 року за вхідним № 577) та заяви від 21.08.2024 року на виплату страхового відшкодування, а також беручи до уваги акт огляду транспортного засобу (дефектну відомість) від 15.08.2024 року та виставлений СТО - ПП "Торговий дім "Євромоторс" рахунок від 14.08.2024 року № СЕК-W5781 на оплату вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля у розмірі 167 325,00 грн., страховим актом від 22.08.2024 року № 19619/01/924 позивач визнав означену ДТП страховим випадком та вирішив виплатити страхове відшкодування у розмірі 159 592,11 грн.

На підставі платіжної інструкції від 03.07.2024 року № 421975 Товариство перерахувало на рахунок ПП "Торговий дім "Євромоторс" грошові кошти у загальному розмірі 3 000 000,00 грн.

Зважаючи на вищевказані обставини, листом від 17.09.2024 року № 05264/9224 Товариство звернулося до Компанії із заявою про виплату 159 592,11 грн. страхового відшкодування за полісом ЕР № 222597599. В якості додатків до цієї заяви позивач долучив копію договору добровільного страхування, копію заяви про страхову подію, копію посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, копію документа, що встановлює вину, копії документів, що встановлюють розмір збитку, копію акту огляду пошкодженого ТЗ, копію заяви на виплату страхового відшкодування, копію страхового акту, копію платіжного доручення та копію довіреності.

Листом від 12.01.2025 року № 12/177 Компанія звернулася до позивача з проханням надати документи, які підтверджують наявність у Товариства права зворотної вимоги, а саме: документи про зарахування оплати та/або взаємозалік коштів, які були сплачені за відновлювальний ремонт транспортного засобу "Hyundai Sonata", реєстраційний номер НОМЕР_1 , підписані відповідальними особами та завірені належним чином, а також копію акту звірки взаєморозрахунків між Товариством та ПП "Торговий дім "Євромоторс" станом на 22.08.2024 року, заповненого та підписаного сторонами, та копію документа від 22.08.2024 року № ЦО-0019632, на який міститься посилання в акті звірки.

Зважаючи на невідповідність, на переконання Компанії, поданої позивачем заяви та долучених до неї документів вимогам законодавства, листом від 12.02.2025 року № 12/972 відповідач відмовив Товариству у виплаті спірної суми страхового відшкодування.

Оскільки відповідач у добровільному порядку та в установлений законом строк не сплатив спірне страхове відшкодування у розмірі 159 592,11 грн., Товариство звернулося до суду з даним позовом.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Як було зазначено вище, вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку.

Суд зазначає, що 21.05.2024 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX, який був введений в дію з 01.01.2025 року.

Разом із тим, відповідно до абзацу 6 частини 6 Прикінцевих та Перехідних положень цього Закону дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону.

Враховуючи набрання чинності Договором та настання спірного у даній справі страхового випадку до 2025 року, суд дійшов висновку про застосування до цих правовідносин приписів Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 року № 1961-IV.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (тут і далі в редакції, чинній на час укладення та набрання чинності Договором, а також на момент настання страхового випадку) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`я та/або майну потерпілого.

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).

За змістом Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року в справі № 910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України є суброгацією.

При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це вбачається із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, за якими зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України, йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні.

У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 року в справі № 905/2970/16.

У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі № 910/171/17 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.

Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтею 993 Цивільного кодексу України, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

При цьому, у постанові від 02.04.2018 року в справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат" означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.

Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред`являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов`язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, частина 2.1 статті 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Водночас суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092).

Слід зазначити, що розрахунок коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу здійснюється згідно з Методикою.

Відповідно до пункту 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Згідно з пунктом 1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до пункту 2.3 Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).

Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = С р + С м + С с х (1- Е з), де:

Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.;

См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.;

Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.;

Ез - коефіцієнт фізичного зносу.

При цьому, відповідно до розділу VIII Методики щодо визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Відповідно до пунктів 7.38, 7.39 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для фототехніки.

Винятком стосовно використання зазначених вимог є, зокрема, якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.

Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля "Hyundai Sonata", реєстраційний номер НОМЕР_1 , вбачається, що рік випуску вказаного автомобіля - 2023, а отже, станом на дату дорожньо-транспортної пригоди (13.08.2024 року) строк експлуатації означеного автомобіля не перевищував 7 років. Докази, які свідчать про попереднє відновлення ремонтом складових частин кузова, кабіни, рами цього автомобіля, або наявність корозійних руйнувань чи пошкоджень у вигляді деформації, матеріали справи не містять.

Суд також звертає увагу на положення пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", за якими страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього Закону.

Відповідно до полісу серії ЕР № 222597599 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Skoda Superb", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 0,00 грн.

За таких обставин, враховуючи акт огляду транспортного засобу (дефектну відомість) від 15.08.2024 року та виставлений СТО - ПП "Торговий дім "Євромоторс" рахунок від 14.08.2024 року № СЕК-W5781, дійсна вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем автомобіля склала 167 325,00 грн.

Як було зазначено вище, страховим актом від 22.08.2024 року № 19619/01/924 позивач визнав вищевказану ДТП страховим випадком та вирішив виплатити страхове відшкодування у розмірі 159 592,11 грн. (що становить різницю між вартістю відновлювального ремонту в розмірі 167 325,00 грн. та франшизи в сумі 7 732,89 грн.).

На підставі платіжної інструкції від 03.07.2024 року № 421975 Товариство перерахувало на рахунок ПП "Торговий дім "Євромоторс" грошові кошти у загальному розмірі 3 000 000,00 грн. із призначенням платежу: "Оплата ротаційного фонду зг. ДУ № 8 від 28.12.23 р. до дог. про надання послуг з ремонту застрах. трансп. засобів № 141062020 від 02.06.2020 р., без ПДВ".

Заперечуючи проти задоволення вимог Товариства, відповідач посилався на те, що позивач не надав Компанії всього переліку необхідних для виплати страхового відшкодування документів (у тому числі доказів здійснення такої виплати на користь постраждалої особи), тоді як деякі документи, надані суду, відрізняються від документів, що були надані Компанії разом із заявою на виплату страхового відшкодування від 17.09.2024 року № 05264/9224. Більше того, позивач не надав ані Компанії, ані суду відповідного акт виконаних робіт з відновлення пошкодженого автомобіля "Hyundai", реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Однак, вказані заперечення не свідчать про необґрунтованість вимог Товариства, оскільки матеріали справи містять належні докази на підтвердження перерахування позивачем безпосередньо на користь ПП "Торговий дім "Євромоторс" спірної суми страхової виплати, вказаної в рахунку СТО від 14.08.2024 року № СЕК-W5781, у тому числі платіжної інструкції від 03.07.2024 року № 421975 на суму 3 000 000,00 грн. із призначенням платежу: "Оплата ротаційного фонду зг. ДУ № 8 від 28.12.23 р. до дог. про надання послуг з ремонту застрах. трансп. засобів № 141062020 від 02.06.2020 р., без ПДВ", договору на надання послуг з ремонту застрахованих транспортних засобів від 02.06.2020 року № 141/06/2020 (зі змінами), а також підписаного та скріпленого відбитками печаток Товариства та ПП "Торговий дім "Євромоторс" акту звірки взаємних розрахунків на 22.08.2024 року із зазначенням інформації про сплату позивачем на користь СТО грошових кошів у розмірі 159 592,11 грн. з приміткою "Нарахування страхового відшкодування зг. акту № 19619/01/924 від 22.08.2024 р.".

Більше того, відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;

у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Проте, лист Компанії від 12.02.2025 року № 12/972 про відмову у виплаті Товариству спірної суми страхового відшкодування (як і лист відповідача від 12.01.2025 року № 12/177 з проханням надати документи, які підтверджують наявність у Товариства права зворотної вимоги) був складений та направлений позивачу вже поза межами передбачених законом строків, встановлених для прийняття вмотивованого рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). У той же час, матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) у розмірі шкоди, оціненої Компанією в порядку пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Слід також зазначити, що норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 року в справі № 910/22886/16.

Разом із тим, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини автомобіля.

Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

Відтак, відсутність у матеріалах справи саме акту виконаних робіт з проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу не може бути підставою для звільнення Компанії від обов`язку відшкодувати таку вартість на користь Товариства.

Отже, з урахуванням вищенаведених імперативних законодавчих приписів та встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах відшкодуванню на користь позивача підлягали витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, у розмірі 159 592,11 грн.

За таких обставин, вимога Товариства про стягнення з Компанії 159 592,11 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, Товариство просило суд стягнути з відповідача 22 562,00 грн. інфляційних втрат та 7 371,81 грн. 3 % річних, нарахованих у період з 31.12.2024 року по 15.07.2026 року на суму заборгованості у розмірі 159 592,11 грн.

Як було зазначено вище, відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Враховуючи те, що заява Товариства про виплату страхового відшкодування була отримана уповноваженою особою відповідача 30.09.2024 року (що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення № 0504058144841), суд дійшов висновку про те, що останній день встановленого законом 90-денного терміну для прийняття відповідачем рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову в його здійсненні припав на 29.12.2024 року (неділя). Отже, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, останнім днем закінчення наведеного строку є перший за таким вихідним днем робочий день - понеділок, 30.12.2024 року.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, а тому правовідносини з відшкодування шкоди, які склалися між сторонами у справі, також є грошовим зобов`язанням.

Оскільки розміри нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат відповідають вищезазначеним приписам законодавства та є арифметично правильними, суд дійшов висновку, що позов Товариства в частині стягнення з відповідача означених сум компенсаційних виплат є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 24 017,20 грн. пені, нарахованої на підставі пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на суму боргу в розмірі 159 592,11 грн. у період з 31.12.2024 року по 01.07.2025 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України (чинного на дату виникнення спірних правовідносин та нарахування пені) встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

При цьому, суд вказує, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин та на період нарахування позивачем пені) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

За умовами статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Дослідивши наданий Товариством розрахунок, суд встановив, що останній відповідає приписам законодавства та є арифметично правильними, а відтак позов Товариства в частині стягнення з відповідача нарахованої суми цієї штрафної санкції є обґрунтованим.

У той же час, як було зазначено вище, у відзиві на позовну заяву Компанія просила суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред`явлених позивачем вимог про стягнення пені та відмовити у цій частині позову Товариства з наведених підстав.

Суд зазначає, що згідно з наданим Товариством розрахунком заявленої до стягнення з відповідача суми пені, позивач нараховував означену неустойку в період з 31.12.2024 року по 01.07.2025 року (в межах шестимісячного строку нарахування, передбаченого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України).

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Суд зазначає, що у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

У той же час, відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 263 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України і останній триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022 року.

Надалі Законом України від 08.11.2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024 року.

Суд зазначає, що означений Закон діяв на час виникнення спірних у даній справі правовідносин та був чинний на дату виникнення у Компанії прострочення (грудень 2024 року).

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану і до 29.01.2024 року, а після 30.01.2024 року перебіг такого строку був зупинений на строк дії воєнного стану.

У той же час, Законом України від 14.05.2025 року № 4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключено.

Закон № 4434-IX був оприлюднений 03.06.2025 року і відповідно до пункту 2 останній набирав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 04.09.2025 року.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Отже, річний строк позовної давності для звернення Товариства з позовом про стягнення з Компанії пені у даній справі, з урахуванням його виникнення під час дії Закону № 3450-ІХ та зупинення до 04.09.2025 року, спливав 04.09.2026 року.

Разом із тим, з означеним позовом Товариство звернулося до господарського суду міста Києва у липні 2026 року, тобто в межах строку позовної давності.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви Компанії про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог Товариства про стягнення пені у даній справі.

Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача 24 017,20 грн. пені також підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства, з урахуванням встановлених судом обставин справи, підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26; код ЄДРПОУ 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03062, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 65, код ЄДРПОУ 30115243) 159 592 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто дві) грн. 11 коп. страхового відшкодування, 7 371 (сім тисяч триста сімдесят одну) грн. 81 коп. 3 % річних, 22 562 (двадцять дві тисячі п`ятсот шістдесят дві) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 24 017 (двадцять чотири тисячі сімнадцять) грн. 20 коп. пені, а також 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 15.10.2026 року.

Суддя В.С. Ломака