Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №910/7978/26 — Господарський суд міста Києва

Суд: Господарський суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Господарське

Категорія: надання послуг

Дата: 11 жовтня 2026 р.

Справа: №910/7978/26

Суддя: Грєхова О.А.

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.10.2026Справа № 910/7978/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Борисфен-К"

про стягнення 381 331,17 грн.

Представники сторін:

від позивача: Волосюк Т.С., в порядку самопредставництва;

від відповідача: Сабадин А.В., ордер серія АІ № 2262799.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Борисфен-К» про стягнення 381 331,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2016-08/03 від 02.08.2016, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

20.07.2026 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову, зазначає, що ТОВ «Борисфен-К» належно виконано обов`язок за Договором щодо здійснення оплати за період: з лютого 2026 року по травень 2026 року та заборгованість за спірний період відсутня, що підтверджується платіжними дорученнями № 577 від 23.02.2026 на суму 81 900,00 грн з призначенням платежу: оплата за послуги за лютий 2026 року згідно договору N ДНП-2016- 08/03 вiд 02.08.2016 року. У сумі 68250.00 грн., ПДВ - 20 % 13650.00 грн; №589 від 31.03.2026 на суму 90 675,00 грн з призначенням платежу: оплата за послуги за березень 2026 року згідно договору N ДНП-2016-08/03 вiд 02.08.2016 року. У сумі 75562.50 грн., ПДВ - 20 % 15112.50 грн.75562.50 грн., ПДВ - 20 % 15112.50 грн; №598 від 29.04.2026 на суму 87 750,00 грн з призначенням платежу: оплата за послуги за квітень 2026 року згідно договору N ДНП-2016-08/03 вiд 02.08.2016 року. У сумі 73125.00 грн., ПДВ - 20 % 14625.00 грн; №607 від 29.05.2026 на суму 90 675,00 грн з призначенням платежу: оплата за послуги за травень 2026 року згідно договору N ДНП-2016-08/03 вiд 02.08.2016 року. У сумі 75562.50 грн., ПДВ - 20 % 15112.50 грн.

24.07.2026 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що на підставі п. 3.8 Договору, оплати здійснені відповідачем за Договором, в тому числі за платіжними дорученнями № 577 від 23.02.2026, № 589 від 31.03.2026, № 598 від 29.04.2026, № 607 від 29.05.2026, зараховано КП «Київтранспарксервіс» в порядку давності заборгованості.

28.07.2026 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач зазначає, що у період з 01 січня 2024 року по 29 червня 2026 року здійснено оплату в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, а отже у відповідача відсутня заборгованість в розмірі 351 000,00 грн.

21.08.2026 представником позивача подано письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2026 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 21.09.2026.

11.09.2026 представником відповідача подано письмові пояснення.

15.09.2026 від представника відповідача - Сабадин Алли Василівни надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 21.09.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2026 задоволено заяву представника відповідача - Сабадин Алли Василівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

18.09.2026 представником відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 21.09.2026 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 12.10.2026.

05.10.2026 представником відповідача подано письмові пояснення.

09.10.2026 представником позивача подано письмові пояснення, у яких позивач зазначає, що у відповідача відсутня заборгованість за Договором за період з лютого по травень 2026 року.

У судове засідання 12.10.2026 представники сторін з`явились.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала частково, в частині 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Представник відповідача проти позову заперечив та зазначив про недобросовісність дій позивача в частині заявленого позову.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 12.10.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02 серпня 2016 року між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (далі - сторона 1, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Борисфен-К» (далі - сторона 2, відповідач) укладено Договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2016-08/03 (далі, Договір), за умовами якого сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 450 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 50 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: Дніпровський район, вул. Панельна, 2, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (далі - «Фіксовані місця для паркування»), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Під «Фіксованими місцями для паркування» в цьому договорі згідно з п. 1.2 визначено експлуатацію 450 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 50 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: Дніпровський район, вул. Панельна, 2, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.

«Фіксовані місця для паркування» вважаються переданими в експлуатацію стороні-2 з моменту набрання чинності договору (п. 1.3 Договору).

За умовами п. 3.3 Договору розрахунок за цим Договором здійснюється шляхом оплати стороною 2 стороні 1 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 15 числа поточного місяця відповідно до Графіку платежів (Додаток № 1 до даного Договору).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту погодження схеми ОДР та затвердження в Департаменті транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і діє до 31.12.2019 (п. 6.1 Договору).

Згідно з пунктом 6.3 Договору якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна з сторін не попередить письмово другу сторону про свій намір припинити договір, його дія продовжується на той самий строк.

03.08.2016 сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору щодо зміни строку дії договору з 03.08.2016 до 31.12.2024 та графіку платежів.

30.12.2016 сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Договору щодо зміни вартості послуг та графіку платежів.

30.01.2018 сторонами укладено Додаткову угоду №3 до Договору, якою змінено вартість послуг та графіку платежів.

31.08.2018 сторонами укладено Додаткову угоду №4 до Договору щодо зміни вартості послуг та графіку платежів.

27.12.2018 ж сторонами укладено Додаткову угоду №5 до Договору за умовами якої, сторони дійшли згоди викласти розділи 3 та 8 Договору у новій редакції, зокрема:

- п. 3.3 Плата за провадження діяльності на майданчику для паркування здійснюється в розмірі 100% місячної вартості не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця, щодо якого проводиться оплата;

- п. 3.4 Сторона 1 не пізніше 5-го числа місяця готує та направляє на адресу електронної пошти сторони 2 рахунок на оплату;

- п. 3.5 Відсутність рахунку на дату оплати визначену п. 3.3 Договору, не звільняє сторону 2 від зобов`язань щодо оплати;

- п. 3.8 Зарахування коштів, сплачених стороною 2 на користь сторони 1 здійснюється у наступному порядку: в першу чергу погашаються нараховані штрафні санкції; в другу чергу погашається наявна заборгованість в порядку давності (від більш давньої до більш нової); в третю чергу погашається черговий платіж; в четверту чергу здійснюється зарахування авансової оплати за майбутніми платежами.

26.09.2019 сторонами укладено Додаткову угоду №6 до Договору щодо зміни вартості послуг та реквізитів сторони-1, зокрема сторонами викладено п. 3.1 Договору в наступній редакції: плата сторони 2 стороні 1 згідно умов даного Договору становить 6,50 грн за одне місце для платного паркування транспортних засобів на добу, в тому числі ПДВ.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань оплату за період з лютого 2026 року по травень 2026 року не здійснив, у зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 351 000,00 грн, яку позивачем заявлено до стягнення.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 21 932,69 грн, інфляційні втрати в розмірі 6 205,22 грн та 3% річних у розмірі 2 193,26 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У постанові Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 910/1248/23 Верховний Суд вказав, що оскільки предметом користування є майданчик для паркування як майно, і таке користування носить строковий та оплатний характер, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму.

При цьому у вказаній постанові Верховний Суд відступив від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 04.06.2018 у справі № 910/20720/16 та від 03.02.2020 у справі № 910/6312/19, згідно якого подібний договір є договором надання послуг, а також відступив від висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 910/8413/17 про те, що такий договір є договором найму майнових прав.

Таким чином, укладений між сторонами Договір є договором найму, що регулюється положеннями глави 58 ЦК України.

Згідно з частиною першою ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Норми § 1 "Загальні положення про найм (оренду)" глави 58 ЦК України та § 5 глави 30 ГК України (чинного, на момент укладення правочину) є загальними нормами правового регулювання відносин найму (оренди) майна.

Частинами першою та п`ятою ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 3.4 Договору сторона 1 не пізніше 5-го числа місяця готує та направляє на адресу електронної пошти сторони 2 рахунок на оплату.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату № 954 від 19.02.2026 на суму 81 900,00 грн, № 955 від 01.03.2026 на суму 90 675,00 грн, № 1138 від 01.04.2026 на суму 87 750,00 грн, № 1475 від 01.05.2026 на суму 90 675,00 грн.

За умовами п. 3.3 Договору плата за провадження діяльності на майданчику для паркування здійснюється в розмірі 100% місячної вартості не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця, щодо якого проводиться оплата.

При цьому, у п. 3.5 Договору узгоджено, що відсутність рахунку на дату оплати визначену п. 3.3 Договору, не звільняє сторону 2 від зобов`язань щодо оплати.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас, заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що ТОВ «Борисфен-К» належно виконано обов`язок за Договором щодо здійснення оплати за період: з лютого 2026 року по травень 2026 року та заборгованість за спірний період відсутня, що підтверджується платіжними дорученнями № 577 від 23.02.2026 на суму 81 900,00 грн з призначенням платежу: оплата за послуги за лютий 2026 року згідно договору N ДНП-2016- 08/03 вiд 02.08.2016 року. У сумі 68250.00 грн., ПДВ - 20 % 13650.00 грн; №589 від 31.03.2026 на суму 90 675,00 грн з призначенням платежу: оплата за послуги за березень 2026 року згідно договору N ДНП-2016-08/03 вiд 02.08.2016 року. У сумі 75562.50 грн., ПДВ - 20 % 15112.50 грн.75562.50 грн., ПДВ - 20 % 15112.50 грн; №598 від 29.04.2026 на суму 87 750,00 грн з призначенням платежу: оплата за послуги за квітень 2026 року згідно договору N ДНП-2016-08/03 вiд 02.08.2016 року. У сумі 73125.00 грн., ПДВ - 20 % 14625.00 грн; №607 від 29.05.2026 на суму 90 675,00 грн з призначенням платежу: оплата за послуги за травень 2026 року згідно договору N ДНП-2016-08/03 вiд 02.08.2016 року. У сумі 75562.50 грн., ПДВ - 20 % 15112.50 грн.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи платіжних доручень № 577 від 23.02.2026 на суму 81 900,00 грн, №589 від 31.03.2026 на суму 90 675,00 грн, №598 від 29.04.2026 на суму 87 750,00 грн, №607 від 29.05.2026 на суму 90 675,00 грн, відповідачем оплачено вартість плати за провадження діяльності на майданчику для паркування за заявлений позивачем період лютий - травень 2026 року.

Позивач в свою чергу, у відповіді на відзив зазначає, що на підставі п. 3.8 Договору, оплати здійснені відповідачем за Договором, в тому числі за платіжними дорученнями № 577 від 23.02.2026, № 589 від 31.03.2026, № 598 від 29.04.2026, № 607 від 29.05.2026, зараховано КП «Київтранспарксервіс» в порядку давності заборгованості.

Так, відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Згідно із пунктами 8, 9, 10, 12, 41 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163, надавач платіжних послуг приймає до виконання платіжну інструкцію/зведену платіжну інструкцію платника без обмеження її мінімальної або максимальної суми, крім випадків, передбачених законодавством України або правилами платіжної системи; ініціатор має право оформити платіжну інструкцію в електронній або паперовій формі; форма, порядок надання платіжної інструкції, засоби дистанційної комунікації для ініціювання платіжних операцій визначаються умовами договору між користувачем і надавачем платіжної послуги; ініціатор заповнює реквізити платіжної інструкції державною мовою з урахуванням вимог, зазначених в указівках щодо заповнення реквізитів платіжної інструкції, оформленої в паперовій або електронній формі (додаток), та вимог розділів II-IV, VI цієї Інструкції. Ініціатор має право заповнювати реквізити платіжної інструкції латинськими літерами, якщо це передбачено правилами платіжної системи/внутрішніми правилами надавача платіжних послуг; надавач платіжних послуг приймає до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію за умови, що платіжна інструкція оформлена належним чином та немає законних підстав для відмови в її прийнятті; платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України; надавач платіжних послуг платника перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у пункті 41 розділу II цієї Інструкції, лише за зовнішніми ознаками.

Отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №904/12527/16, від 26.09.2019 у справі №910/12934/18. Аналогічний порядок встановлено й у наразі чинній Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163 (пункти 8, 9, 10, 12, 41).

У постановах від 07.09.2023 у справі №905/1965/19, від 06.10.2021 у справі №911/2731/20, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18 Верховний Суд наголосив, що в разі, коли у графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то за наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Так, у п. 3.8 Договору сторонами узгоджено, що зарахування коштів, сплачених стороною 2 на користь сторони 1 здійснюється у наступному порядку: в першу чергу погашаються нараховані штрафні санкції; в другу чергу погашається наявна заборгованість в порядку давності (від більш давньої до більш нової); в третю чергу погашається черговий платіж; в четверту чергу здійснюється зарахування авансової оплати за майбутніми платежами.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема наданої картки рахунку за період з січня 2024 року по травень 2026 року, позивачем виставлено відповідачу рахунки на загальну суму 2 579 850,00 грн за провадження діяльності на майданчику для паркування за період січень 2024 року - травень 2026 року включно, а саме за 2024 рік на суму 1 070 550,00 грн, за 2025 рік на суму 1 067 625,00 грн та за січень-травень 2026 року на суму 441 675,00 грн

Відповідачем в свою чергу, до заперечень на відповідь на відзив надано платіжні інструкції на загальну суму 2 579 850,00 грн з призначенням платежу за період з січня 2024 року по травень 2026 року, а саме № 335 від 15.01.2024, №336 від 18.01.2024, №340 від 14.02.2024, №352 від 13.03.2024, №353 від 18.03.2024, №362 від 16.04.2024, №363 від 22.04.2024, №371 від 13.05.2024, №373 від 16.05.2024, №377 від 10.06.2024, №390 від 15.07.2024, №391 від 19.07.2024, №399 від 14.08.2024, №401 від 20.08.2024, №403 від 20.09.2024, №413 від 14.10.2024, №414 від 21.10.2024, №422 від 11.11.2024, №433 від 11.12.2024, №448 від 29.01.2025, №459 від 13.02.2025, №471 від 13.03.2025, №460 від 13.02.2025, №470 від 13.03.2025, №472 від 13.03.2025, №481 від 16.04.2025, №488 від 13.05.2025, №500 від 26.06.2025, №512 від 28.07.2025, №522 від 29.08.2025, №528 від 22.09.2025, №537 від 27.10.2025, №549 від 27.11.2025, №561 від 29.12.2025, №570 від 30.01.2026, № 577 від 23.02.2026, № 589 від 31.03.2026, № 598 від 29.04.2026, № 607 від 29.05.2026.

Отже, з наведеного у сукупності вбачається, що враховуючи розмір плати за провадження діяльності на майданчику для паркування за період січень 2024 року - травень 2026 року включно в розмірі 2 579 850,00 грн та наданих відповідачем платіжних доручень на означену суму з призначенням платежу поетапно періоду користування майданчиком, відповідачем сплачено за період січень 2024 року - травень 2026 року 2 579 850,00 грн за користування майданчиком, що узгоджується із зазначеним позивачем загальним розміром плати за користування майданчиком, яку відповідач мав сплатити за означений період.

Натомість позивач зазначає, що оплати здійснені згідно платіжних інструкцій № 577 від 23.02.2026 на суму 81 900,00 грн, №589 від 31.03.2026 на суму 90 675,00 грн, №598 від 29.04.2026 на суму 87 750,00 грн, №607 від 29.05.2026 на суму 90 675,00 грн позивачем зараховано за періоди жовтень 2025 року - січень 2026 року.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник фактично у зв`язку з діями позивача через повернення останнім коштів сплачених на виконання Договору.

Так, як вбачається з долучених платіжних доручень № 9007 від 31.01.2025 на суму 90 675,00 грн, № 9080 від 19.02.2025 на суму 90 675,00 грн, № 9081 від 19.02.2025 на суму 81 900,00 грн, № 9219 від 28.03.2025 на суму 263 250,00 грн, № 9298 від 21.04.2025 на суму 87 750,00 грн, позивачем з призначенням платежу «повернення надлишково сплачених коштів у зв`язку із закінченням терміну дії договору № ДНП-2016-08/03» повернуто відповідачу сплачені у якості орендної плати кошти у загальному розмірі 614 250,00 грн.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідач виконуючи свої зобов`язання за Договором за період січень 2025 року сплатив позивачу кошти згідно платіжної інструкції № 448 від 29.01.2025 у розмірі 90 675,00 грн, які позивач повернув відповідачу згідно платіжної інструкції № 9007 від 31.01.2025 на суму 90 675,00 грн та в подальшому відповідач знову перерахував позивачу кошти за означений період в розмірі 90 675,00 грн згідно платіжної інструкції № 459 від 13.02.2025 на суму 90 675,00 грн, які позивач знову повернув відповідачу згідно платіжної інструкції № 9080 від 19.02.2025 на суму 90 675,00 грн, які відповідач знову повернув позивачу згідно платіжної інструкції № 471 від 13.03.2025 на суму 90 675,00 грн.

За період лютий 2025 року відповідач сплатив позивачу кошти згідно платіжної інструкції № 460 від 13.02.2025 на суму 81 900,00 грн, які позивач повернув відповідачу згідно платіжної інструкції № 9081 від 19.02.2025 на суму 81 900,00 грн і відповідач знову перерахував ці кошти позивачу згідно платіжної інструкції № 470 від 13.03.2025 на суму 81 900,00 грн.

За березень 2025 року відповідач сплатив позиву кошти в розмірі 90 675,00 грн згідно платіжної інструкції № 472 від 13.03.2025, які позивач, разом зі здійсненим відповідачем оплатами за січень та лютий 2025 року повернув відповідачу згідно платіжної інструкції № 9219 від 28.03.2025 на суму 263 250,00 грн.

За квітень 2025 року відповідач сплатив позивачу кошти згідно платіжної інструкції № 481 від 16.04.2025 на суму 87 750,00 грн, які позивач повернув відповідачу згідно платіжної інструкції № 9298 від 21.04.2025 на суму 87 750,00 грн

Отже, позивач неодноразово повертав сплачені відповідачем за один і той же період - січень - квітень 2025 року кошти, і як наслідок сума повернутих коштів в розмірі 614 250,00 грн є фактично сумою плати за січень-квітень 2025 року, за який відповідач декілька разів сплачував плату, і при цьому, належною сумою за означений період є плата в розмірі 351 000,00 грн, яка фактично у зв`язку з неодноразовим її поверненням позивачем, заявлена в подальшому за період лютий-травень 2026 року у даній справі, з урахуванням положень п. 3.8 Договору.

Таким чином, зі встановлених обставин справи вбачається, що спір виник між сторонами у зв`язку з систематичним безпідставним поверненням позивачем оплат, які здійснювались відповідачем на виконання умов Договору за період січень-квітень 2025 року.

Водночас, до відкриття провадження у справі відповідачем сплачено позивачу кошти в розмірі 87 750,00 грн згідно платіжної інструкції №617 від 29.06.2026 за червень 2026 року.

Також, після відкриття провадження у справі відповідачем сплачено позивачу кошти згідно платіжних інструкцій № 626 від 30.07.2026 на суму 90 675,00 грн за липень 2026 року, № 627 від 30.07.2026 на суму 15 000,00 грн, № 633 від 30.08.2026 на суму 90 675,00 грн за серпень 2026 року, № 634 від 30.08.2026 на суму 15 000,00 грн, № 644 від 28.09.2026 на суму 87 750,00 грн за вересень 2026 року, № 645 від 28.09.2026 на суму 15 000,00 грн, .

Отже, оскільки як до відкриття провадження у справі так і після відкриття провадження у справі, відповідачем на виконання умов Договору сплачено кошти в розмірі 401 850,00 грн, з яких 351 000,00 грн у відповідності до п. 3.8 Договору, підлягає зарахуванню за період лютий-травень 2026 року, у відповідача відсутня заборгованість за заявлений позивачем період лютий-травень 2026 року.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).

Суд враховує, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Таким чином, провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 263 250,00 грн підлягає закриттю, натомість в частині вимог про стягнення заборгованості в розмірі 87 750,00 грн слід відмовити, оскільки така заборгованість сплачена до відкриття провадження у справі.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 21 932,69 грн, інфляційні втрати в розмірі 6 205,22 грн та 3% річних у розмірі 2 193,26 грн.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В свою чергу, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поряд з цим, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку (ч. 1 ст. 613 ЦК України).

У частині 4 ст. 613 ЦК України визначено, що боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Згідно з ч. 4 статті 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Аналіз зазначених норм закону дає підстави стверджувати, що термін "кредитор" у ст. 613 ЦК України використовується умовно як сторона, що у зобов`язальних правовідносинах протистоїть особі, яка є боржником. Виходячи з чого, зазначені в ч. 4 ст. 612 ЦК України умови настають, зокрема, у разі неприйняття виконаного боржником зобов`язання за договором, внаслідок чого прострочення боржника не може настати.

Як вже встановлено судом, спір між сторонами фактично виник у зв`язку з діями позивача через повернення останнім коштів сплачених на виконання Договору, за умови прийняття яких позивачем, фактично було б відсутні підстави для звернення з даним позовом до суду.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Як вже встановлено судом, спір у справі між сторонами виник у зв`язку неодноразовим безпідставним поверненням позивачем коштів у розмірі 351 000,00 грн за період січень-квітень 2025 року, які в подальшому в зв`язку з зарахуванням коштів на підставі п. 3.8 Договору з інших періодів, заявлені як заборгованість за період лютий-травень 2026 року, що нівелює можливість застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання у вигляді сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки позивачем самостійно створено умови, за яких права позивача підлягали судовому захисту.

За наведених обставин, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 21 932,69 грн, інфляційних втрат в розмірі 6 205,22 грн та 3% річних у розмірі 2 193,26 грн на підставі ч. 3 ст. 16 ЦК України залишаються судом без задоволення.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 263 250,00 грн та відмову в задоволенні позовних вимог в іншій частині, з покладенням судового збору на позивача в порядку ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості в розмірі 263 250,00 грн закрити.

2. В іншій частині позову відмовити.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 15.10.2026

Суддя О.А. Грєхова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua