Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №908/1537/24 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2026 м.Дніпро справа №908/1537/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кучеренко О.І. (доповідач)

суддів: Стефанів Т.В., Демчини Т.Ю.

з секретарем судового засідання Ігнатенко Г.В.

за участю представниці апелянта Сідельнікова О.Л. (в режимі відеоконференції)

розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 про відмову у задоволенні заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню (суддя Корсун В.Л.) у справі

за позовною заявою Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206)

до відповідача Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» (69032, м. Запоріжжя, вул. Макаренка, буд. 13)

про стягнення 612976 грн 59 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовної заяви.

22.05.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява з вимогами Запорізької міської ради до Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» про стягнення заборгованості за договорами оренди землі від 10.08.2010 №041026102052 та від 28.08.2017 №201705000100419 за період з 01.01.2022 до 31.12.2023 у розмірі 536503 грн 77 коп.

З урахуванням заяви про зміну предмета позову позивач просив стягнути з відповідача 612976 гривень 59 копійок. Позовні вимоги обґрунтовано наявністю у орендаря заборгованості з орендної плати за користування земельними ділянками за зазначеними договорами оренди землі.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.08.2024 позовні вимоги Запорізької міської ради задоволено повністю, стягнуто з Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» на користь Запорізької міської ради заборгованість за договорами оренди землі від 15.06.2010 №041026101696, від 18.08.2010 №041026102052 та від 28.08.2017 №201705000100419 за період з 01.01.2022 до 31.12.2023 у сумі 612976 грн 59 коп.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024 апеляційну скаргу приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.08.2024 задоволено частково, а рішення Господарського суду Запорізької області від 12.08.2024 скасовано. Ухвалено у справі нове рішення, яким позовну заяву Запорізької міської ради м.Запоріжжя (б/н від 22.05.24) до Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» м.Запоріжжя задоволено частково, стягнуто з відповідача 536503 грн 77 коп.

На виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024, Господарським судом Запорізької області 18.12.2024 видано відповідні накази.

02.06.2026 до суду першої інстанції надійшла заява, у якій представник Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» просить суд визнати наказ Господарського суду Запорізької області від 18.12.2024 щодо стягнення з приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» на користь Запорізької міської ради заборгованість за договорами оренди землі від 18.08.2010 №041026102052 та від 28.08.2017 №201705000100419 за період з 01.01.2022 до 31.12.2023 у сумі 536503 грн 77 коп. таким, що не підлягає виконанню у частині стягнення заборгованості за договорами оренди землі від 10.08.2010 №041026102052, від 28.08.2017 №201705000100419 за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 у сумі 272762 грн 78 коп. та визнати суму що підлягає стягненню замість 536503 грн 77 коп. у розмірі 263740 грн 99 коп.

Заяву обґрунтовано відсутністю у відповідача обов`язку зі сплати орендної плати за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 на підставі звільнення від плати за землю, який передбачений підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Додатково представник відповідача послався на те, що позивач звернувся до відповідача з новим позовом про стягнення 1848511 гривень 63 копійок заборгованості за договорами оренди землі, до якого додано розрахунки, де розрахунок орендної плати за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 охоплює лише два місяці з посиланням на Закон України від 11.04.2023 №3050-IX. На думку заявника, це підтверджує відсутність обов`язку сплачувати орендну плату за період з 01.03.2022 до 31.12.2022, яка стягнута за судовим рішенням у справі №908/1537/24.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 відмовлено у задоволенні заяви представника ПП «НПКО «ТАТА» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Підставами відмови суд першої інстанції визначив те, що накази видано на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024, представником відповідача не доведено ні факту помилкової видачі виконавчого документа, ні припинення або відсутності зобов`язання у розумінні статті 328 Господарського процесуального кодексу України; наведені представником відповідача доводи зводяться до обставин, які можуть бути предметом перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у порядку, який передбачений статтями 320-325 цього Кодексу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

30.06.2026 Приватне підприємство «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» подало апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026, у якій просить поновити строк на звернення до суду з апеляційною скаргою, скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 та ухвалити нову, якою визнати судовий наказ Господарського суду Запорізької області від 18.12.2024, згідно з яким стягнуто з Приватного підприємства Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» на користь Запорізької міської ради заборгованість за договорами оренди землі від 18.08.2010 №041026102052 та від 28.08.2017 №201705000100419 за період з 01.01.2022 до 31.12.2023 у сумі 536503 грн 77 коп., таким, що не підлягає виконанню у частині стягнення заборгованості у сумі 272762 грн 78 коп. Визнати суму, що підлягає стягненню у розмірі 263740 грн 99 коп. замість 536503 грн 77 коп.

Апелянт зазначає, що у нього відсутній обов`язок зі сплати орендної плати за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 з огляду на звільнення від плати за землю, яке передбачене підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, оскільки земельні ділянки розташовані на території активних бойових дій. Скаржник посилається на Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022, Закон України від 15.03.2022 №2120-IX, Закон України від 11.04.2023 №3050-IX, постанову Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, а також на постанови Верховного Суду від 25.02.2025 у справі №908/929/24 та від 01.07.2025 у справі №908/1301/24 і постанову Касаційного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №620/5747/23. Апелянт стверджує, що вся територія Запорізького району віднесена до території активних бойових дій з 12.03.2022 до 31.12.2022, а тому він мав право не сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, яка розташована у місті Запоріжжя.

Скаржник зазначає, що позивач у межах цієї справи здійснив нарахування орендної плати за весь період з 01.01.2022 до 31.12.2022 без урахування наведених приписів, а тому розрахунок боргу за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 є безпідставним. Додатково апелянт вказує, що у розрахунках, які додані позивачем до нового позову про стягнення 1848511 гривень 63 копійок заборгованості за договорами оренди землі від 15.06.2010, від 18.08.2010 №041026102052 та від 28.08.2017 №201705000100419, розрахунок орендної плати за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 охоплює лише два місяці з посиланням на Закон України від 11.04.2023 №3050-IX, що, на думку скаржника, додатково підтверджує відсутність обов`язку сплачувати орендну плату за період з 01.03.2022 до 31.12.2022.

Правове обґрунтування скарги містить також посилання на статті 1291 Конституції України, статті 326-328 Господарського процесуального кодексу України, статті 598 та 599 Цивільного кодексу України і на правові висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 23.01.2018 у справі №914/3131/15, від 14.06.2018 у справі №914/4134/15, від 06.07.2018 у справі №918/882/15, від 18.07.2022 у справі №917/313/18, згідно з якими правовий механізм визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, не обмежується переліком обставин, а пов`язується з наявністю самого обов`язку боржника.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Запорізька міська рада у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 залишити без змін.

Позивач вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а оскаржувану ухвалу законною, обґрунтованою та ухваленою з додержанням норм процесуального і матеріального права. Наказ видано на виконання чинного судового рішення, оскільки постанова Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024 згідно зі статтею 284 Господарського процесуального кодексу України набрала законної сили у день її прийняття, а накази 18.12.2024 видано правомірно.

Запорізька міська рада вважає, що відсутні підстави для застосування статті 328 цього Кодексу, оскільки накази видано не помилково, а на виконання чинної постанови, і представником відповідача не доведено факту припинення зобов`язання, зокрема сплати боргу боржником чи третіми особами або зарахування зустрічних вимог, після ухвалення судового рішення від 03.12.2024.

Аргументи про право на пільгу за підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 стосуються виключно обставин виникнення та розрахунку самого боргу, тобто суті позовних вимог. Відповідач мав право та обов`язок заявляти їх під час розгляду справи по суті до 03.12.2024, натомість він використовує процедуру, яка передбачена статтею 328 цього Кодексу, як засіб повторного розгляду вирішеного спору та ревізії постанови, що суперечить принципу юридичної визначеності. Позивач підтримує висновок суду першої інстанції про те, що такі доводи можуть бути предметом перегляду судового рішення лише за нововиявленими обставинами у порядку статей 320-325 цього Кодексу, а поки судове рішення є чинним, матеріальний обов`язок боржника існує та не припинений. Обґрунтовуючи відзив, позивач послався на статті 161, 196, 263, 276, 328 Господарського процесуального кодексу України.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кучеренко О.І. (доповідач), суддів: Демчини Т.Ю., Стефанів Т.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2026 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 про відмову у задоволенні заяви представника ПП «НПКО «ТАТА» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, залишено без руху, надано апелянту строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, надати докази сплати судового збору у встановленому порядку у сумі 2662 грн 40 коп.

09.07.2026 апелянтом подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги з доказами їх усунення, надано платіжне доручення №10176 від 09.07.2026 про сплату судового збору на суму 2662 грн 40 коп.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 про відмову у задоволенні заяви представника ПП «НПКО «ТАТА» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, витребувано матеріали справи №908/1537/24 з Господарського суду Запорізької області.

22.07.2026 на виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2026 надійшли матеріали справи №908/1537/24.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2026 розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 про відмову у задоволенні заяви представника ПП «НПКО «ТАТА» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню призначено у судовому засіданні 07.10.2026 о 17 год 00 хв.

07.10.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови по справі.

Обставини справи, які встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.08.2024 позовні вимоги Запорізької міської ради задоволено повністю, стягнуто з Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» на користь Запорізької міської ради заборгованість у сумі 612976 грн 59 коп. за договорами оренди землі: №041026101696 від 15.06.2010, №041026102052 від 18.08.2010 та №201705000100419 від 28.08.2017 за період з 01.01.2022 до 31.12.2023

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024 рішення Господарського суду Запорізької області від 12.08.2024 скасовано, ухвалене нове рішення, яким позовну заяву Запорізької міської ради м.Запоріжжя до Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» задоволене у частині стягнення 536503 грн 77 коп.

18.12.2024 на виконання цієї постанови Господарський суд Запорізької області видав наказ про стягнення з Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» на користь Запорізької міської ради 536503 грн 77 коп.

Підставою заяви про визнання наказу таким, що не підлягає та, відповідно, апеляційної скарги є посилання апелянта на звільнення його від плати за землю на підставі підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України. У заяві та у апеляційній скарзі відсутні посилання на сплату боргу відповідачем чи іншою особою, зарахування зустрічних вимог, звільнення від боргу, укладення сторонами угоди про припинення зобов`язання або на будь-яку іншу обставину, що виникла після набрання постановою законної сили.

За твердженням скаржника, Закон України від 11.04.2023 №3050-IX набрав чинності 06.05.2023, тобто до ухвалення рішення Господарського суду Запорізької області від 12.08.2024 і постанови Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024, тому підлягає до застосування у цій справі.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Переглядаючи оскаржену ухвалу у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд виходить із такого правового регулювання.

Стаття 255 Господарського процесуального кодексу України визначає ухвали суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у апеляційному порядку окремо від рішення суду, а стаття 269 цього Кодексу встановлює, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у справі і додатково поданими доказами, при цьому докази, не подані до суду першої інстанції, приймаються лише у виняткових випадках за умови обґрунтування неможливості їх подання.

Стаття 277 цього Кодексу визначає підстави для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції, до яких належать неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Застосувавши наведені норми до обставин справи, апеляційний господарський суд зазначає, що предметом апеляційного перегляду є правильність висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання наказу від 18.12.2024 таким, що не підлягає виконанню у частині стягнення 272762 гривень 78 копійок за період з 01.03.2022 до 31.12.2022. Підставою, на яку посилається скаржник, полягає у тому, що у нього, на його думку, відсутній обов`язок зі сплати орендної плати за цей період через звільнення від плати за землю на підставі підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, який доповнено Законом України від 15.03.2022 №2120-IX, що набрав чинності 17.03.2022, передбачено, що тимчасово, на період, який починається з 01.03.2022 і закінчується останнім днем року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю, включаючи орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності, за земельні ділянки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Перелік таких територій визначається Кабінетом Міністрів України.

Законом України від 11.04.2023 №3050-IX, що набрав чинності 06.05.2023, до підпункту 69.14 внесено зміни, відповідно до яких за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Як вбачається з позиції самого скаржника, застосування цих положень залежить від наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, які розташовані на таких територіях. Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364 визначено порядок затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які тимчасово окуповані, а такий перелік затверджено наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Згідно з частиною другою цієї статті суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі.

Статтею 1291 Конституції України закріплено, що суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Верховенство права, невід`ємним елементом якого є принцип юридичної визначеності, проголошено статтею 8 Конституції України, а право на справедливий суд, складовою якого є виконання остаточного судового рішення, гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 18 Господарського процесуального кодексу України визначає, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Аналогічне правило закріплено статтею 326 цього Кодексу, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

Частиною першою статті 327 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 284 цього Кодексу набирає законної сили з дати її прийняття.

Стаття 328 Господарського процесуального кодексу України наділяє суд, який видав виконавчий документ, правом за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Згідно з частиною другою цієї статті суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Цивільний кодекс України у статті 598 встановлює, що зобов`язання припиняється частково або повністю на підставах, які встановлені договором або законом, а стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Інші підстави припинення зобов`язання врегульовано статтями 600-609 цього Кодексу.

Процедура, яка передбачена статтею 328 Господарського процесуального кодексу України, спрямована на забезпечення відповідності виконавчого документа судовому рішенню, на підставі якого його видано, та на врахування обставин, унаслідок яких обов`язок боржника, встановлений судовим рішенням, припинився або відсутній на стадії виконання. Вона не є способом перегляду по суті судового рішення, що набрало законної сили, і не замінює процедур апеляційного, касаційного перегляду та перегляду за нововиявленими обставинами, які визначено цим Кодексом як спеціальні та відокремлені.

Щодо помилковості видачі виконавчого документа у справі колегія суддів зазначає, що наказ видано 18.12.2024 судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, на підставі постанови Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024, що набрала законної сили у день її прийняття. Скаржник не наводить доводів щодо розбіжності між наказом і постановою щодо видачі наказу до набрання постановою законної сили чи щодо видачі наказу особі, яка не мала права на його отримання. З огляду на вимоги частини першої статті 327 цього Кодексу суд першої інстанції зобов`язаний був видати наказ на виконання постанови, яка набрала законної сили, що він і зробив. Висновок суду першої інстанції про те, що виконавчі документи видано не помилково, є правильним.

Також, відсутність обов`язку боржника у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням або з інших причин, також не знайшла підтвердження. Припинення зобов`язання, за змістом статей 598 і 599 Цивільного кодексу України, пов`язується з підставами, які встановлені договором або законом, зокрема з належним виконанням. Скаржник не доводить, що після 03.12.2024 він сплатив борг, що між сторонами відбулося зарахування зустрічних вимог, що позивач звільнив його від боргу або що настала інша обставина, з якою закон чи договір пов`язує припинення зобов`язання. Суд першої інстанції правильно зазначив, що представником відповідача не доведено ні факту помилкової видачі виконавчого документа, ні припинення або відсутності зобов`язання у розумінні статті 328 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач користувався звільненням від плати за землю за період з 01.03.2022 до 31.12.2022, стосуються не стадії виконання судового рішення, а обставин виникнення та розміру заборгованості, тобто суті спору, який вирішений судами першої та апеляційної інстанції.

Питання про застосування підпункту 69.14 до спірних правовідносин стосується матеріально-правової підстави та розміру боргу і підлягало вирішенню під час розгляду спору по суті у справі. Закон, на який посилається скаржник, набрав чинності 06.05.2023, тобто до ухвалення рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, а отже, він не є обставиною, що виникла після набрання постановою законної сили і зумовила припинення обов`язку боржника.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що задоволення заяви з наведених підстав означало б фактичну переоцінку висновків постанови, яка набрала законної сили, і спростування встановленого нею обов`язку відповідача. Таке повноваження не може бути реалізоване у порядку розгляду заяви за статтею 328 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд першої інстанції, який видав наказ, не наділений правом переглядати постанову суду апеляційної інстанції, а обов`язковість судового рішення, яка гарантована статтею 1291 Конституції України та статтями 18 і 326 цього Кодексу, не допускає його ревізії поза межами спеціально визначених процесуальних судових процедур. Якщо боржник вважав, що суд неправильно застосував норми матеріального права або не врахував обставин, що мали значення для справи, він мав скористатися правом на оскарження постанови у встановленому порядку, а за наявності підстав, визначених статтею 320 цього Кодексу, – правом на звернення із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами. З урахуванням цього висновок суду першої інстанції про те, що наведені представником відповідача доводи зводяться до обставин, які можуть бути предметом перегляду за нововиявленими обставинами, є обґрунтованим. Водночас питання про наявність підстав для такого перегляду не є предметом цього апеляційного провадження, оскільки відповідна заява не розглядається.

Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, які викладені у постановах у справах №914/3131/15, №914/4134/15, №918/882/15 та №917/313/18, не спростовують висновків суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що перелік обставин, з якими пов`язується визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не є вичерпним, на що вказують слова «з інших причин» у частині другій статті 328 Господарського процесуального кодексу України. Проте невичерпність переліку не означає, що за цією процедурою можна ставити під сумнів висновки судового рішення, яким обов`язок боржника встановлено і яке є обов`язковим до виконання. У цій справі обов`язок відповідача сплатити спірну суму встановлено постановою, що набрала законної сили, а будь-яка інша причина його відсутності має бути пов`язана з обставиною, яка настала після ухвалення цього рішення, чого скаржник не довів.

Не можуть бути підставою для скасування ухвали і посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 25.02.2025 у справі №908/929/24 та від 01.07.2025 у справі №908/1301/24, а також на постанову Касаційного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №620/5747/23. Ці висновки стосуються тлумачення і застосування підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України і мають враховуватися відповідно до частини четвертої статті 263 Господарського процесуального кодексу України судом, який вирішує спір по суті щодо відповідних правовідносин. Вони не є обставиною, що свідчить про припинення обов`язку боржника, який встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили. Крім того, за твердженням самого скаржника, застосування цих положень залежить від наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, які розташовані на територіях активних бойових дій, а це потребує встановлення фактичних обставин та оцінки доказів, зокрема щодо розташування кожної із земельних ділянок, включення відповідної території до переліку, який затверджений наказом від 22.12.2022 №309, та правових підстав користування ділянками. Такі обставини підлягають дослідженню під час вирішення спору по суті, а не у межах розгляду заяви за статтею 328 цього Кодексу.

Не заслуговує на увагу також посилання скаржника на те, що розрахунки, які додані позивачем до нового позову про стягнення 1848511 гривень 63 копійок, підтверджують відсутність обов`язку відповідача. Такий позов є окремою судовою справою з іншим предметом і періодами, а процесуальна позиція позивача у ній не є обставиною, яка припиняє зобов`язання відповідача, яке встановлене судовими рішеннями у цій справі, і не може змінити зміст судового рішення, що набрало законної сили. З переліку, наведеного самим скаржником, вбачається, що за договорами оренди землі від 18.08.2010 №041026102052 та від 28.08.2017 №201705000100419, за якими видано наказ, періоди нового позову не охоплюють період з 01.01.2022 до 31.12.2022, а період, що включає 2022 рік, стосується договору оренди землі від 15.06.2010, який не є предметом наказу, який виданий 18.12.2024 на виконання постанови від 03.12.2024. Скаржник не стверджує, що позивач відмовився від стягнення заборгованості, присудженої судом, або у інший передбачений законом чи договором спосіб припинив зобов`язання відповідача. Отже, ця обставина не підтверджує ні помилкової видачі наказу, ні припинення зобов`язання.

Доводи скаржника про мету Закону України від 11.04.2023 №3050-IX, а саме про звільнення боржника від додаткового навантаження у умовах воєнного стану, стосуються оцінки справедливості застосування матеріального закону до спірних правовідносин. Така оцінка відноситься до суті спору, вирішеного постановою від 03.12.2024, і не може бути предметом перевірки під час розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Суд апеляційної інстанції визнає обґрунтованими заперечення позивача, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу щодо того, що наказ видано на виконання постанови, що набрала законної сили, не помилково; доказів припинення зобов`язання після 03.12.2024 не надано; доводи скаржника стосуються суті позовних вимог, які розглянуто та вирішено судовим рішенням, чинним на час розгляду заяви. Принцип юридичної визначеності, відповідно до якого остаточне судове рішення не може бути поставлене під сумнів, виключає можливість повторного вирішення тих самих питань під виглядом розгляду заяви за статтею 328 цього Кодексу.

Скаржник не наводить у скарзі доводів щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема щодо розгляду заяви за відсутності представників сторін, які, як зазначено у ухвалі, були повідомлені про дату, місце та час розгляду. Частиною третьою статті 328 Господарського процесуального кодексу України прямо передбачено, що неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. Обов`язкових підстав для скасування ухвали, визначених статтею 277 цього Кодексу, апеляційним господарським судом не встановлено.

Апеляційний господарський суд доходить висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини, які мають значення для вирішення заяви, правильно застосував норми матеріального і процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви представника відповідача про визнання наказу від 18.12.2024 таким, що не підлягає виконанню. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про наявність підстав, передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, для скасування чи зміни оскарженої ухвали. Оскільки ухвала є законною та обґрунтованою, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу без змін відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 цього Кодексу.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з переглядом ухвали у апеляційному порядку, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу. Оскільки апеляційну скаргу Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» залишено без задоволення, судові витрати, які понесені ним у зв`язку з переглядом ухвали, йому не відшкодовуються.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 про відмову у задоволенні заяви представника ПП «НПКО «ТАТА» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 про відмову у задоволенні заяви представника ПП «НПКО «ТАТА» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду. Якщо у судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судового рішення, або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 14.10.2026.

Головуючий суддя О.І. Кучеренко

судді Т.Ю. Демчина

Т.В. Стефанів