Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №908/8/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2026 року м.Дніпро Справа № 908/8/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),

суддів Чус О.В., Кощеєв І.М.

при секретарі судового засідання: Новіковій Д.О.

Представники сторін:

прокурор: Камлер Андрій Вікторович (в залі суду) - прокурор, посвідчення № 069918 від 01.03.2023р.

інші представники сторін в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України” на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 у справі № 908/8/25 (суддя Педорич С.І.)

за позовом: першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області (вул. Героїв 37-батальону, 53, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69089; ідентифікаційний код 0290997325) в інтересах держави в особі позивача: Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) (вул. Незалежної України, 72-А, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69035; ідентифікаційний код 43877338)

до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України” (вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код юридичної особи 44768034)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Філія “Східний лісовий офіс” Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України” (вул. Космічна, 35, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000; ідентифікаційний код 45632138)

про відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у розмірі 3 465 507,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

01.01.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі позивача – Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області), до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у розмірі 3 465 507,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 42023080000000029 від 07.04.2023 за ч. 4 ст. 246 КК України встановлено, що у період часу з 01.03.2023 по 06.03.2023 працівниками Філії "Запорізьке лісомисливське господарство" ДП "Ліси України" в ході планової ревізії лісових обходів виявлено незаконну рубку лісових насаджень невстановленими особами на території кварталів 7, 8, 9, 10, 11, 25 Крутоярівського лісництва на території Біленьківської ОТГ та Долинської ОТГ Запорізького району Запорізької області, що входять до складу Державного лісового фонду України та перебувають у постійному користуванні зазначеної філії. Відповідно до висновку судової інженерно-екологічної експертизи від 12.11.2024 № СЕ-19/108-24/20114-ФХЕД сума завданих державі збитків внаслідок незаконної порубки дерев складає 3 465 507,82 грн, які на даний час не відшкодовані. Осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, не встановлено, а шкода, завдана навколишньому природному середовищу, залишається невідшкодованою. Прокурор вважає, що обов`язок з відшкодування такої шкоди покладається на постійного лісокористувача, який не забезпечив охорону і захист лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 у справі № 908/8/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у сфері охорони, захисту та використання лісів в сумі 3 465 507,82 грн на користь Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області), зарахувавши кошти на розрахунковий рахунок UA38999980334189812000008377, Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області/ТГ с. Біленьке, код ЄДРПОУ 24904858, код бюджетної класифікації – 24062100, банк отримувача: Казначейство України. Видати наказ та на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Запорізької окружної прокуратури кошти, витрачені у 2024 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 41 586,10 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що прокурором належним чином обґрунтовано підстави представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області), яка відповідно до статті 35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Положення, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 № 31, наділена повноваженнями щодо звернення до суду з позовами про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства, проте, будучи обізнаною про порушення, заходів реагування не вживала, про що повідомила прокурора листами від 22.07.2024 № 2980/10-06/06/2-34 та від 06.09.2024 № 3823/10-12/06/2-34.

Місцевий господарський суд, керуючись статтями 13, 66, 68 Конституції України, статтями 11, 16, 1166 ЦК України, статтями 19, 63, 64, 86, 105, 107 Лісового кодексу України та статтями 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", виходив з того, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається, у тому числі, на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності, при цьому не має значення, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22 та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17.

Суд першої інстанції встановив, що земельні ділянки кварталів 7, 8, 9, 10, 11, 25 Крутоярівського лісництва, на яких було здійснено незаконну рубку дерев, перебувають у користуванні Філії "Запорізьке лісове господарство" Східного лісового офісу ДП "Ліси України"; відповідач не заперечив обставини, що він є постійним користувачем цих земельних ділянок, а також здійснення незаконної порубки дерев на них, про що сам повідомив ГУНП в Запорізькій області 04.04.2023. Огляди місця події зі складанням відповідних протоколів, в яких зафіксовано кількість незаконно зрубаних дерев та їх діаметр, проведено за участі майстра лісу Філії "Запорізьке лісомисливське господарство" ДП "Ліси України" Пожарського Д.О., тобто за участю представника відповідача, та будь-яких зауважень протоколи огляду не містять. Під час проведення слідчої дії використовувався вимірювальний прилад (рулетка вимірювальна фібергласова, виробник "SIGMA", зав. № 7), який пройшов повірку в ДП "Запорізький науково-виробничий центр стандартизації метрології та сертифікації", про що свідчить свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 12-0857-22 від 10.11.2022 (чинне до 10.11.2023). Сумніви відповідача у достовірності даних щодо вимірів діаметрів пошкоджених дерев, які базуються на тому, що у протоколах огляду місця події вказано лише "рулетка вимірювальна фібергласова SIGMA" без зазначення "№ 7", судом не прийняті, оскільки вони не підтверджені жодними доказами.

Місцевий господарський суд зазначив, що судова інженерно-екологічна експертиза проведена за матеріалами кримінального провадження, зокрема протоколів огляду місця події від 19.05.2023, 24.05.2023, 04.07.2023, 14.07.2023, 15.07.2023, які містять дані щодо породи зрубаних дерев, кількості пнів, їх ознак та діаметра, а розрахунок розміру шкоди здійснено відповідно до додатків 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу". З урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.01.2021 у справі № 461/3675/17, згідно з якою чинне процесуальне законодавство не встановлює заборони можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень, суд дійшов висновку, що висновок експерта № СЕ-19/108-24/20114-ФХЕД від 12.11.2024 відповідає положенням ст. 98 ГПК України та є належним і достовірним доказом. Контррозрахунку розміру шкоди відповідачем не надано, як і не доведено, що діаметр пнів визначений неправильно чи наявні інші помилки при розрахунку шкоди.

Суд першої інстанції виснував про наявність у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки (незаконна порубка дерев на відомчій відповідачу території свідчить про неналежне виконання ним обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок), шкоди, розмір якої доказово підтверджено, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, а також вини, яка презюмується та відповідачем не спростована.

Посилання відповідача на обмеження, введені постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 "Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану", суд відхилив, зазначивши, що дія цієї постанови не впливає на обов`язок відповідача забезпечити належну охорону та збереження лісу на виділеній йому земельній ділянці, оскільки вона стосується проведення відповідних заходів у діяльності суб`єктів господарювання, тоді як згідно з п. 2.1, 2.2.2 Положення про Філію "Запорізьке лісове господарство" ДСГП "Ліси України" філія створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів, а основним напрямом її діяльності є, серед іншого, забезпечення охорони лісів від незаконних рубок.

Посилання відповідача на введення на території України воєнного стану та запровадження комендантської години на території Запорізької області суд визнав безпідставними, вказавши, що матеріали справи не містять доказів здійснення вирубки дерев саме під час дії комендантської години та неможливості виконання відповідачем своїх обов`язків щодо забезпечення охорони лісових насаджень і недопущення незаконної вирубки дерев внаслідок запровадження воєнного стану.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а судові витрати, відповідно до статті 129 ГПК України, поклав на відповідача.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись із вказаним рішенням, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 у справі № 908/8/25 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а також стягнути з Запорізької обласної прокуратури в особі Запорізької окружної прокуратури на користь відповідача суму судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Розгляд апеляційної скарги скаржник просив провести у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним.

На думку скаржника, рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 у справі № 908/8/25 не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема з неврахуванням судом першої інстанції неналежності наданих позивачем доказів розміру заподіяних збитків.

Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою посилання відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву, на те, що висновок судової інженерно-екологічної експертизи від 12.11.2024 підготовлений не на замовлення учасника справи, що виключає можливість визнання його належним та допустимим доказом. Відповідно до частини 3 статті 98 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи, при цьому у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи (стаття 41 ГПК України), а підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою – якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (стаття 7-1 Закону України "Про судову експертизу"). Із долученого прокурором висновку вбачається, що його підготовлено на підставі постанови старшого слідчого СВ відділу поліції № 6 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області майора поліції Олександри Єщенко у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023080000000029 від 07.04.2023, тобто не на замовлення учасника справи.

Апелянт наголошує, що висновок експерта є одним із джерел доказування, передбачених главою 5 ГПК України "Докази та доказування", і на його подання та подальше використання у якості доказу поширюються положення цієї глави, зокрема параграфів 1 та 6. Оскільки вказаний висновок не відповідає вимогам ч. 3 ст. 98 ГПК України, він поданий без дотримання параграфу 6 глави 5 ГПК України, що є порушенням процесуального закону, а тому суд першої інстанції мав застосувати ч. 2 ст. 77 ГПК України, згідно з якою докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Скаржник вказує також на положення ч. 1 ст. 77 ГПК України та ч. 2 ст. 98 ГПК України, зазначаючи, що встановлення розміру збитків, заподіяних внаслідок незаконної порубки дерев, потребує спеціальних знань, які дозволяють проведення інженерно-екологічних експертиз, а отже використання вказаного висновку як доказу у цій справі прямо суперечить ч. 3 ст. 98 та ч. 2 ст. 77 ГПК України, оскільки очевидним є те, що слідчий підрозділ поліції не є учасником даної справи.

Крім того, скаржник зазначає, що висновок судової інженерно-екологічної експертизи від 12.11.2024 ґрунтувався на даних протоколів огляду місця події від 19.05.2023, 24.05.2023, 04.07.2023, 14.07.2023, 15.07.2023, до яких не було долучено жодних фотоматеріалів, які б підтверджували кількість, породу дерев та діаметри їхніх стволів (пнів). Існує обґрунтований сумнів у достовірності даних щодо вимірів діаметрів пошкоджених дерев, оскільки достовірно не вбачається із долучених протоколів огляду місця події, чи є використана при огляді "рулетка вимірювальна фібергласова SIGMA" повіреним засобом вимірювальної техніки в розумінні Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність": до матеріалів позовної заяви долучено свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 12-0857-22 від 10.11.2022, яким засвідчено відповідність "рулетки вимірювальної фібергласової SIGMA № 7", тоді як у протоколах огляду місця події вказано лише "рулетка вимірювальна фібергласова SIGMA", що не може безумовно свідчити про використання під час слідчих дій саме того вимірювального засобу, свідоцтво щодо якого долучено до позовної заяви. З огляду на це висновок експерта стосовно розміру збитків ґрунтувався на припущенні відповідності діаметрів дерев, які слугували базою для розрахунку, а відповідно і розрахована сума збитків є необґрунтованою.

Скаржник посилається на сформульовану Європейським судом з прав людини доктрину "плодів отруйного дерева" (fruit of the poisonous tree), про що зазначено у справах "Гефген проти Німеччини", "Тейксейра де Кастро проти Португалії", "Шабельник проти України", "Балицький проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Яременко проти України", відповідно до якої, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж; недопустимими є не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, але й докази, яких не було б отримано, якби не було отримано перших. Саме таким "плодом отруйного дерева" у цій справі, на думку апелянта, є необґрунтоване твердження про діаметри дерев, покладені в основу експертного висновку.

Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" вказує, що розрахунок шкоди не може ґрунтуватися на припущеннях позивача, оскільки вони не є фактичними даними в розумінні статті 73 ГПК України, і, посилаючись на частини 2, 3 статті 13, статті 73, 74, 76, 77, 81 ГПК України, зазначає, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладається саме на сторони, а не на суд. Відсутність належних та достовірних доказів, які б підтвердили точну кількість пнів, їх ознаку та діаметр у результаті незаконної рубки, виключає можливість встановлення дійсного розміру шкоди, завданої відповідачем навколишньому природному середовищу, як обов`язкової умови для настання відповідальності; аналогічну позицію Верховний Суд виклав у постанові від 16.08.2022 у справі № 925/1598/20. Відтак, у зв`язку з відсутністю матеріалів, що підтверджують заподіяння збитків у вказаному розмірі, достовірності та законності розрахунку заподіяної шкоди, матеріалами справи не підтверджено заявлений розмір шкоди, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Апелянт також не погоджується із застосуванням до спірних правовідносин статті 1172 ЦК України, зазначаючи, що долучені до матеріалів справи докази не містять будь-яких доказів протиправних дій (бездіяльності) працівників відповідача; не встановлені такі факти і в межах кримінального провадження № 42023080000000029. З посиланням на статтю 62 Конституції України та статті 369, 373, 374 КПК України апелянт вказує, що вина встановлюється судом саме у вироку, а тому матеріалами справи не встановлено наявності вини працівника відповідача під час виконання ним своїх трудових обов`язків. Наводячи зміст статті 1166 ЦК України, апелянт зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками, вини, а за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає; при цьому саме на позивача покладається обов`язок довести розмір шкоди, факт порушення відповідачем законодавства та причинний зв`язок між цим порушенням і завданою шкодою. З огляду на наведене, апелянт вважає недоведеним розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконного вирубування дерев на території кварталів 7, 8, 9, 10, 11, 25 Крутоярівського лісництва на території Біленьківської ОТГ та Долинської ОТГ Запорізького району Запорізької області.

Окремо скаржник не погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що незаконна порубка дерев на відомчій відповідачу території свідчить про неналежне виконання ним обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок, а отже про протиправність поведінки постійного лісокористувача. Скаржник наголошує, що об`єктивно не мав можливості здійснювати всі заходи контролю за дотриманням лісового законодавства у період дії правового режиму воєнного стану, оскільки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 був позбавлений можливості здійснювати заходи державного контролю у сфері охорони лісу, що є незалежною від його волі обставиною та виключає наявність його вини. Посилаючись на Порядок організації охорони і захисту лісів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2022 р. № 612, апелянт вказує на такі способи охорони і захисту лісів, як авіаційне патрулювання (з використанням літаків, вертольотів або безпілотних літальних апаратів) та наземне патрулювання, а з посиланням на пункти 29– 32 Положення про використання повітряного простору України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2017 р. № 954, Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та офіційне повідомлення Украероруху від 24 лютого 2022 року про закриття повітряного простору України у зв`язку з військовим вторгненням рф зазначає, що відповідач не мав права використання літаків, гвинтокрилів, безпілотних літальних апаратів для забезпечення охорони і збереження лісу та попередження відповідних порушень.

Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" заперечує проти висновку суду першої інстанції про безпідставність його посилань на запровадження комендантської години, зазначаючи, що визначення терміну "комендантська година" міститься у пункті 5 частини першої статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", а порядок здійснення відповідних заходів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 2020 р. № 573, пунктом 8 якого визначено перелік органів, особам та транспортним засобам яких дозволяється перебування та рух у період комендантської години. Наказом Голови Запорізької обласної державної адміністрації від 25.05.2023 № 264 "Про запровадження комендантської години на території області" з 27.05.2023 на території Запорізької області запроваджено комендантську годину: з 00.00 до 05.00 години – на території територіальних громад, які входять до складу Запорізького району; з 21.00 до 05.00 години – на іншій території Запорізької області. Відповідач, незважаючи на свій статус правоохоронного органу згідно зі статтею 89 Лісового кодексу України, до переліку органів, які мають право переміщатись без перепусток у розумінні постанови Кабінету Міністрів України від 8 липня 2020 р. № 573, не належав. Крім того, пунктом 5 Порядку видачі перепусток та особливості їх використання на території м. Запоріжжя та Запорізької області під час дії комендантської години, затвердженого розпорядженням голови Запорізької обласної військової адміністрації від 15.04.2022 № 175, передбачено конкретизований перелік осіб, яким надається перепустка, до яких відповідач також не належав, що виключало можливість його звернення до Запорізької обласної військової адміністрації про видачу її посадовим особам державної лісової охорони відповідних перепусток на вільне пересування під час комендантської години з метою здійснення патрулювання лісів. Підсумовуючи, апелянт зазначає, що не мав можливості виконувати в повному обсязі покладені на нього нормативними актами обов`язки щодо забезпечення збереження лісів у нічний час внаслідок російської агресії, оскільки не наділений правом на порушення режиму комендантської години і був обмежений діяти у нічний час доби.

Апелянт посилається на статтю 79 ГПК України та наголошує, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази й обставини справи з огляду на їх вірогідність, а також наводить правові позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц щодо стандарту переваги більш вагомих доказів. Скаржник також посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") щодо стандарту "балансу вірогідностей" та на Рішення Конституційного Суду України від 22.10.2010 № 23-рп/2010, згідно з яким обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Скаржник підсумовує, що суд першої інстанції наведених доводів відповідача не врахував, що призвело до прийняття помилкового рішення про задоволення позовних вимог, а тому, враховуючи зміст статей 86, 236 ГПК України, за невідповідності висновків суду обставинам справи, відповідно до статті 277 ГПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Запорізька обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким заперечує проти апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", вважає її необґрунтованою та просить рішення господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 у справі № 908/8/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на наступне.

Прокурор зазначає, що відповідач дійшов хибного висновку, що поданий прокурором доказ – висновок експерта від 12.11.2024 № СЕ-19/108-24/20114-ФХЕД на підтвердження розміру шкоди, завданої довкіллю в результаті незаконної порубки деревини на загальну суму 3 465 507,82 грн, є неналежним та недостовірним. З посиланням на статті 73, 77 ГПК України прокурор вказує, що висновок експерта складено атестованим судовим експертом Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, який був попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а сам висновок стосується предмета доказування та відповідає вимогам статті 98 ГПК України.

Прокурор наголошує, що суд касаційної інстанції у постанові від 10.01.2024 у справі № 911/2653/17 наголосив, що висновок експерта у кримінальному провадженні, у якому не зазначено, що він підготовлений для подання до суду, можливо взяти до уваги, якщо він стосується предмета доказування та відповідає вимогам ст. 98 ГПК України і підготовлений у рамках кримінального провадження судовим експертом НДЕКЦ. За позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.01.2021 у справі № 461/3675/17, чинне процесуальне законодавство не встановлює заборони можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень; докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Висновки касаційних судів щодо можливості використання в господарському судочинстві висновку експерта, наданого в межах кримінального провадження, викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18, у постановах Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 910/21300/17, від 15.06.2021 у справі № 910/5898/20, від 11.03.2021 у справі № 923/188/20, від 04.08.2021 у справі № 918/36/19, згідно з якими господарські суди мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, проведеної в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної, за умови, що такий висновок містить відповіді на питання, які виникають у спорі, і поданий до суду в належним чином засвідченій копії.

Щодо сумніву відповідача у достовірності даних про виміри діаметрів зрубаних дерев прокурор зазначає, що в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42023080000000029 від 07.04.2023 з метою зібрання належних, допустимих та достатніх доказів про незаконну порубку дерев до проведення огляду місця події слідчим залучено державного інспектора Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) Лугвіщика І.П. та майстра лісу Філії "Запорізьке лісомисливське господарство" ДП "Ліси України" Пожарського Д.О. За результатами проведених оглядів місць подій 19.05.2023, 24.05.2023, 04.07.2023, 14.07.2023, 15.07.2023 за участю вказаних осіб виявлено та зафіксовано породи зрубаних дерев, кількість пнів, їх ознаки та діаметр. Під час проведення слідчої дії використовувався вимірювальний прилад (рулетка вимірювальна фібергласова, виробник "SIGMA", зав. № 7), який пройшов повірку в ДП "Запорізький науково-виробничий центр стандартизації метрології та сертифікації", про що свідчить свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 12-0857-22 від 10.11.2022 (чинне до 10.11.2023), а отже використання сертифікованої рулетки спростовує сумнів відповідача про точність вимірів та підрахунок розміру шкоди. Крім того, усі протоколи підписані учасниками слідчої дії, у тому числі майстром лісу Пожарським Д.О., без зауважень, доповнень чи заперечень.

Прокурор вважає необґрунтованими доводи апелянта про відсутність у діях постійного лісокористувача складу цивільного правопорушення та підстав для відшкодування завданих збитків. З посиланням на статтю 66 Конституції України, статті 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", пункти 1, 5 частини 2 статті 105, статтю 107 Лісового кодексу України та статті 1166, 1172 Цивільного кодексу України прокурор зазначає, що у відповідача наявні всі елементи складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, яка полягає у недотриманні вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісів, допущенні самовільної рубки на підконтрольній території; шкідливий результат такої поведінки у вигляді знищення лісових культур у загальному розмірі 3 465 507,82 грн; причинний зв`язок, зумовлений тим, що саме бездіяльність відповідача призвела до знищення лісових культур; вина, виражена у незабезпеченні належного використання лісових ресурсів, які перебувають у постійному користуванні держлісгоспу. Прокурор посилається на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 927/238/17, від 19.12.2019 у справі № 906/133/18, від 18.02.2019 у справі № 926/869/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 26.05.2022 у справі № 922/2317/21, згідно з якими цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та неперешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків.

Прокурор також вважає безпідставними доводи апелянта про неможливість здійснення заходів контролю за дотриманням лісового законодавства у період дії правового режиму воєнного стану. Відповідно до п. 2.1, 2.2.2 Положення про Філію "Запорізьке лісове господарство" ДСГП "Ліси України", затвердженого наказом підприємства від 16.12.2022 № 42, філія створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів, а основним напрямом її діяльності є забезпечення охорони лісів від незаконних рубок; згідно зі статтею 89 ЛК України та Положенням про державну лісову охорону, лісову охорону інших лісокористувачів та власників лісів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 976, філія є органом державної лісової охорони і має статус правоохоронного органу. Прокурор зазначає, що відповідачем не надано документів, які підтверджують факт звернення філії до Запорізької обласної військової адміністрації про видачу її працівникам відповідних перепусток на вільне пересування під час комендантської години з метою здійснення патрулювання лісів, а також документів на підтвердження того, що незаконна порубка відбулася саме в нічний час доби. Крім того, положення статті 91 ЛК України, Положення № 976 та пункт 16 Порядку організації охорони і захисту лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2022 № 612, не містять засобу охорони лісу за допомогою літаків, а отже філія як правоохоронний орган не позбавлена можливості виконання обов`язків із захисту лісів від незаконних рубок.

Перший заступник керівника Запорізької обласної прокуратури подав пояснення (у порядку статті 42 ГПК України), в яких, на виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 03.02.2026, просить рішення господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 у справі № 908/8/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу ДСГП "Ліси України" – без задоволення, посилаючись на положення статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статей 66, 68 Конституції України, статей 16, 17, 19, 63, 64, 86, 89– 91, 93, 105, 107 Лісового кодексу України та наводячи правові позиції Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 11.02.2026 у справі № 907/278/25, від 19.02.2026 у справі № 918/612/25, від 30.01.2025 у справі № 907/48/24, від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 щодо того, що лісокористувач є не потерпілою, а відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Прокурор також повідомив, що у кримінальному провадженні № 42023080000000029 від 07.04.2023 постанова про визнання потерпілим представника ДСГП "Ліси України" не виносилась, досудове розслідування триває, жодній особі про підозру не повідомлялося, обвинувальний акт до суду не скеровувався, позов про відшкодування заподіяних збитків у рамках кримінального провадження не заявлявся.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Філія "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду у цій справі учасниками апеляційного перегляду не подавалася та в матеріалах справи відсутня.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2025р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи № 908/8/25. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України” на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 у справі № 908/8/25 (суддя Педорич С.І.) до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Запорізької області.

12.06.2025р. матеріали справи № 908/8/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України” на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 у справі № 908/8/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 03.02.2026 об 12:30 годин.

18.06.2025 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу.

24.10.2025 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" від представника Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України” надійшла заява про припинення повноважень представника.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2026 в судовому засіданні оголошено перерву до 23.06.2026 на 10:00 год. Надано Прокурору можливість до 03.03.2026р. подати до суду апеляційної інстанці, з посиланням на наявні в матеріалах справи докази, власні письмові пояснення щодо питань обгрунтування заявлених позовних вимог, які виникли в судовому засіданні. Іншим учасникам надати до 04.04.2026р. власні пояснення з урахуванням пояснень, наданих Прокурором.

03.03.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" від прокуратури надійшли додаткові пояснення.

23.06.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" від пердставника Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.

23.06.2026 в судове засідання з`явився прокурор, інші представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Під час проведення судового засідання на території міста Дніпро сигналу повітряної тривоги оголошено не було, у зв`язку з чим колегія суддів констатує відсутність підстав для висновку щодо наявності обставин, що перешкоджають здійсненню правосуддя та розгляду справи у визначений час.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі “Осман проти Сполученого королівства” та від 19.06.2001 у справі “Креуз проти Польщі” Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

“Розумність” строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі “G. B. проти Франції”), тощо. Отже, поняття “розумний строк” є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (п.51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Колегія суддів звертається до висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі “Цихановський проти України” (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ “Смірнова проти України” (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), “Карнаушенко проти України” (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно з урахуванням усталеною судової практики та рішень ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Обставин, що ускладнювали б вирішення відповідного спору за наявними матеріалами судом не встановлено.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів виснує, що судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, задля реалізації учасниками справи принципів змагальності та диспозитивності.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для ухвалення судового рішення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку оспорюваного судового засіданні за наявної в даному судовому засідані явки учасників справи.

23.06.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: Слідчим відділенням відділу поліції № 6 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42023080000000029 від 07.04.2023 за ч. 4 ст. 246 КК України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань обласною прокуратурою за результатами опрацювання інформації Філії "Запорізьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". У період часу з 01.03.2023 по 06.03.2023 працівниками Філії "Запорізьке лісомисливське господарство" ДП "Ліси України" в ході планової ревізії лісових обходів виявлено незаконну рубку лісових насаджень невстановленими особами на території кварталів 7, 8, 9, 10, 11, 25 Крутоярівського лісництва на території Біленьківської ОТГ та Долинської ОТГ Запорізького району Запорізької області, що входять до складу Державного лісового фонду України. Під час досудового розслідування слідчим із залученням представників Держекоінспекції Південного округу та Філії "Запорізьке лісомисливське господарство" ДП "Ліси України" проведено огляди місць подій 19.05.2023, 24.05.2023, 04.07.2023, 14.07.2023, 15.07.2023 за участю державного інспектора Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) Лугвіщика І.П. та майстра лісу Пожарського Д.О., за результатами яких виявлено та зафіксовано породи зрубаних дерев, кількість пнів, їх ознаки та діаметр. Земельні ділянки кварталів 7, 8, 9, 10, 11, 25 Крутоярівського лісництва на території Біленьківської ОТГ та Долинської ОТГ Запорізького району Запорізької області перебувають у користуванні Філії "Запорізьке лісове господарство" Східного лісового офісу ДП "Ліси України". Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 21.09.2021 № 509 діяльність ДП "Запорізьке лісомисливське господарство" припинено шляхом реорганізації та приєднання до ДП "Пологівське лісомисливське господарство", яке визначено правонаступником його прав та обов`язків. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реформування управління лісової галузі" від 07.09.2022 № 1003 утворено Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (код 44768034), а наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 04.11.2022 № 961 припинено ДП "Пологівське лісомисливське господарство" шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДСГП "Ліси України", яке є правонаступником його прав та обов`язків. У ході досудового розслідування особи, які вчинили кримінальне правопорушення, не встановлені; шкода, завдана навколишньому природному середовищу, залишається невідшкодованою. Відповідач є постійним лісокористувачем відповідних земельних ділянок та не заперечує обставини здійснення на них незаконної порубки дерев, про що сам повідомив ГУНП в Запорізькій області 04.04.2023.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо недопустимості висновку судової інженерно-екологічної експертизи від 12.11.2024 № СЕ-19/108-24/20114-ФХЕД, колегія суддів виходить з наступного.

Колегія суддів зауважує, що основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за статтею 77 Господарського процесуального кодексу України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про судову експертизу" законодавство України про судову експертизу складається із цього Закону, інших нормативно-правових актів.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про судову експертизу" організація науково-методичного забезпечення судово-експертної діяльності та організаційно-управлінські засади діяльності державних спеціалізованих установ покладаються на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють судово-експертну діяльність.

Відповідно до статей 7, 8 Закону України "Про судову експертизу" та з метою забезпечення єдиного підходу при проведенні судових експертиз і підвищення якості проведення судових експертиз наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 затверджено Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (далі - Інструкція № 53/5) та Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.

Інструкцією № 53/5 передбачено вимоги, яким має відповідати висновок експерта, а також і порядок призначення експертизи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У даній справі висновок судової інженерно-екологічної експертизи від 12.11.2024 № СЕ-19/108-24/20114-ФХЕД складений судовим експертом Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України в межах кримінального провадження № 42023080000000029 від 07.04.2023.

Зміст указаного висновку безпосередньо стосується обставин, які входять до предмета доказування у цій справі, а саме визначення розміру шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев на території кварталів 7, 8, 9, 10, 11, 25 Крутоярівського лісництва.

Колегія суддів не вбачає підстав не враховувати цей висновок лише через те, що експертизу проведено в межах кримінального, а не господарського провадження.

Верховний Суд послідовно виходить із того, що чинне господарське процесуальне законодавство не встановлює заборони на використання доказів, отриманих у межах іншого провадження, якщо такі докази стосуються предмета доказування; вони підлягають оцінці господарським судом на загальних підставах у сукупності з іншими доказами. Цей підхід вкотре підтверджено КГС ВС у постанові від 04.06.2026 у справі № 906/1325/25.

Стаття 98 ГПК України визначає висновок експерта як докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені в результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені експертові питання; предметом експертного дослідження можуть бути обставини, що входять до предмета доказування і потребують спеціальних знань. Верховний Суд також наголошує, що висновок експерта є одним із засобів доказування та не має переваги перед іншими доказами, а оцінюється в їх сукупності.

Саме в такий спосіб експертний висновок підлягає оцінці й у цій справі: не ізольовано, а разом із первинними документами, на яких ґрунтувалися вихідні дані експерта.

При цьому експертний висновок не суперечить жодному з інших доказів у справі. Навпаки, він збігається з ними за кількістю дерев, породою, характером їх стану, місцем порубки та практично повністю - за розміром шкоди.

Особливе значення має встановлення експертом ознаки зрубаних дерев як сироростучих, оскільки стан дерева впливає на застосування відповідної такси та, відповідно, на розмір шкоди. Місцевий господарський суд правильно звернув увагу, що кількість пнів, їх діаметр та якісний стан є істотними вихідними даними для правильного обчислення шкоди.

Таким чином, на відміну від справ, у яких Верховний Суд погоджувався з відмовою у стягненні шкоди через неможливість достовірно визначити кількість пнів, їх діаметри, характеристики та, як наслідок, реальний розмір шкоди, у справі, що переглядається, відповідні параметри конкретизовані та підтверджені кількома взаємопов`язаними доказами.

Показовою у цьому аспекті є постанова КГС ВС від 30.01.2025 у справі № 907/48/24. Верховний Суд прямо розмежував справи, в яких у позові відмовлялося через відсутність належних і достовірних доказів точної кількості пнів, їх ознак та діаметрів, від спорів, у яких ці характеристики документально зафіксовані, а розмір шкоди підтверджений сукупністю первинних матеріалів, розрахунків та експертних досліджень. У справі №907/48/24 Верховний Суд залишив у силі рішення про стягнення шкоди, оскільки фактичні параметри незаконної рубки та розмір збитків були підтверджені комплексом доказів.

Такий підхід є безпосередньо релевантним до цієї справи.

Будь-яких доказів порушення встановленого законом порядку призначення або проведення відповідної експертизи апелянтом суду не надано. Доводи скаржника зводяться виключно до того, що експертиза була проведена на підставі постанови слідчого, а не на замовлення учасника цієї господарської справи.

У п. 52 постанови від 19.02.2026 по справі № 918/612/25 Верховний Суд зазначив, що для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у такому випадку, здійснення незаконної порубки дерев.

Так, під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42023080000000029 від 07.04.2023 за ч. 4 ст. 246 КК України органом досудового розслідування встановлено, що у період часу з 01.03.2023 по 06.03.2023 працівниками Філії «Запорізьке лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» в ході планової ревізії лісових обходів виявлено незаконну рубку лісових насаджень невстановленими особами на території кварталів 7, 8, 9, 10, 11, 25 Крутоярівського лісництва на території Біленьківської ОТГ та Долинської ОТГ Запорізького району Запорізької області, що входять до складу Державного лісового фонду України та перебувають у постійному користуванні Філії «Запорізьке лісомисливське господарство» ДП «Ліси України».

Відповідно до п. 2.1 Положення про Філію «Запорізьке лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 16.12.2022 № 42, Філія створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Основним напрямом діяльності Філії, серед інших, є забезпечення охорони лісів від незаконних рубок (п. 2.2.2 Положення).

Згідно зі ст. 89 ЛК України та Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших лісокористувачів та власників лісів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 976 (далі - Положення № 976), Філія «Запорізьке лісове господарство» є органом державної лісової охорони і має статус правоохоронного органу.

Повноваження посадових осіб державної лісової охорони та перелік заходів з охорони лісів від незаконних рубок визначено у ст. 91 ЛК України, Положенні № 976 та п. 16 Порядку організації охорони і захисту лісів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 20.05.2022 № 612.

У ході досудового розслідування вищевказаного кримінального провадження, з метою зібрання належних, допустимих та достатніх доказів про незаконну порубку дерев, слідчим проведено огляди місць подій 19.05.2023, 24.05.2023, 04.07.2023, 14.07.2023, 15.07.2023 за участю державного інспектора Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) Лугвіщика І.П. та майстра лісу Філії «Запорізьке лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» Пожарського Д.О.

За результатами вищевказаних оглядів, виявлено та зафіксовано породи зрубаних дерев, кількість пнів, їх ознаки та діаметр. Учасниками слідчих дій усі протоколи підписані без зауважень, доповнень чи заперечень, у тому числі майстром лісу Пожарським Д.О.

За позицією Верховного Суду, яка міститься у п. п. 55, 78 постанови від 19.02.2026 по справі № 918/612/25, охорона і захист лісів є складовою частиною діяльності відповідача, проте факт незаконної рубки дерев свідчить про неналежне виконання відповідачем обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок. Відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє Відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків.

Вжиття окремих заходів, у тому числі виявлення правопорушення та повідомлення правоохоронних органів, не спростовує обставини щодо неналежного виконання покладеного на постійного лісокористувача обов`язку забезпечити охорону і збереження лісу (п. 5.25 постанови Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 907/278/25).

Таким чином, порушення вимог природоохоронного законодавства щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача - Відповідача цивільно-правової відповідальності.

У даному випадку в діях Відповідача наявні всі складові елементи цивільно- правової відповідальності.

Протиправна поведінка виражена у формі бездіяльності, яка полягає у незабезпеченні Відповідачем достатньої, необхідної, належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій території, а саме не виконання обов`язків, визначених ст. ст. 19, 63, 64, 86, 89, 90, 91, 93 ЛК України.

Бездіяльність, згідно із позицією Верховного Суду, визнається протиправною, якщо особа, яка зобов`язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує (п. 26 постанова від 19.02.2026 № 918/612/25).

Шкідливий результат такої поведінки (шкоди), який полягає у знищенні лісових насаджень, у загальному розмірі становить 3465507,82 грн.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою зумовлений тим, що саме бездіяльність Відповідача призвела до знищення лісових культур, чим заподіяно шкоду у вищевказаному розмірі.

Вина виражена у невжитті заходів захисту та охорони лісових ресурсів, які перебувають у постійному користуванні Відповідача.

Таким чином, Відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Колегія суддів відхиляє помилкові твердження апеляційної скарги щодо необхідності застосування у спірних правовідносин доктрини «плодів отруйного дерева» відхиляються колегією суддів відхиляється з огляду на те, що зазначена доктрина застосовується у випадках, коли первинний доказ був одержаний із порушенням встановлених законом гарантій та процедур, унаслідок чого виникає питання допустимості похідних від нього доказів.

Водночас апелянтом не доведено, а судом не встановлено, що протоколи огляду місця події або інші матеріали кримінального провадження, які були використані експертом як вихідні дані для проведення дослідження, одержані з порушенням закону.

За таких обставин відсутні правові підстави для застосування до спірного висновку експерта наслідків, передбачених частиною 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недостовірності вихідних даних, використаних експертом при визначенні розміру шкоди.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у ході досудового розслідування кримінального провадження проведено огляди місць подій 19.05.2023, 24.05.2023, 04.07.2023, 14.07.2023 та 15.07.2023. Під час проведення відповідних слідчих дій за участю державного інспектора Державної екологічної інспекції Південного округу та майстра лісу Філії «Запорізьке лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» Пожарського Д.О. зафіксовано кількість пнів, породи незаконно зрубаних дерев, їх ознаки та діаметри.

Відповідно до частин 1, 2 статті 91 Господарського процесуального кодексу України:

1. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

2. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Враховуючи вищевикладене, використані експертом для проведення розрахунку вихідні дані, які містяться у процесуальних документах, складених у межах кримінального провадження, є письмовими в розумінні частин 1, 2 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, що, в свою чергу, спростовує твердження апеляційної скарги про «припущення».

При цьому майстер лісу Пожарський Д.О., який брав участь у проведенні оглядів місць подій як представник лісокористувача, протоколи відповідних слідчих дій підписав без зауважень, доповнень чи заперечень.

Апелянтом не надано доказів того, що під час проведення оглядів місць подій були неправильно визначені кількість пнів, порода незаконно зрубаних дерев або їх діаметри.

Не надано відповідачем і будь-якого альтернативного розрахунку розміру шкоди.

Як правильно встановив суд першої інстанції, матеріали справи містять свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 12-0857-22 від 10.11.2022, відповідно до якого рулетка вимірювальна фібергласова виробника «SIGMA», заводський № 7, пройшла повірку, а строк її чинності охоплював період проведення відповідних оглядів місця події.

Посилання апелянта на те, що у протоколах огляду місця події зазначено лише «рулетка вимірювальна фібергласова SIGMA», тоді як у свідоцтві про повірку зазначено рулетку із заводським номером № 7, відхиляються як такі, що не містять посилання на інші належні і допустимі в розумінні статей 76,77 Господарського процесуального кодексу України докази, які б спростовували встановлені зазначеним засобом вимірювання показання і , відповідно, достовірності проведених вимірювань.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19, згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 ГПК України).

Верховний Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

У даному випадку сукупність наявних у справі доказів, зокрема протоколів огляду місць подій, складених у межах кримінального провадження, участі представника відповідача у проведенні відповідних оглядів, відсутності зауважень до таких протоколів та висновку судової інженерно-екологічної експертизи, є більш вірогідною та переконливою, ніж припущення відповідача про можливу недостовірність проведених вимірювань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Вищенаведене спростовує доводи апелянта щодо неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.08.2022 у справі № 925/1598/20, оскільки, на відміну від справи № 925/1598/20, у даній справі кількість незаконно зрубаних дерев, їх порода, ознаки та діаметри зафіксовані у протоколах огляду місць подій, проведених за участю представника самого відповідача, а визначений на підставі цих даних розмір шкоди підтверджений висновком судової інженерно-екологічної експертизи.

Таким чином, фактичні обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин, які були предметом оцінки Верховного Суду у справі № 925/1598/20, що виключає можливість механічного застосування зроблених у ній висновків до спірних правовідносин.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у діях відповідача складу цивільного правопорушення та неможливість покладення на нього відповідальності за відсутності обвинувального вироку щодо працівників підприємства, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 16 Лісового кодексу України ліси надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства.

Статті 19, 64 та 86 Лісового кодексу України покладають на постійного лісокористувача обов`язок охороняти ліс саме від незаконних рубок. Отже, ризик незаконного вирубування дерев є саме тим ризиком, для запобігання якому законодавець покладає на постійного лісокористувача відповідний охоронний обов`язок.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють незаконну порубку дерев, а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на переданих їм у користування ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком незаконну порубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічна позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17. Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 11.02.2026 у справі №907/278/25.

Зазначені правові висновки є релевантними до спірних правовідносин, оскільки у цій справі також вирішується питання про відповідальність постійного лісокористувача за неналежне виконання обов`язків щодо охорони лісів від незаконних рубок. При цьому обставина, що безпосередніх виконавців незаконної порубки не встановлено, сама по собі не виключає відповідальності постійного лісокористувача за неналежне виконання покладених на нього законом обов`язків.

За таких умов встановлення факту незаконної порубки дерев на території, що перебуває у його постійному користуванні, може розглядатися як спростовна презумпція неналежного виконання лісокористувачем покладених на нього обов`язків, яка може бути заперечена лісокористувачем і спростована належними та допустимими доказами, зокрема, документами про організацію охорони та збереження лісових насаджень, які свідчили б про здійснення відповідачем системної діяльності, спрямованої на запобігання незаконним рубкам.

При цьому для покладення такої відповідальності не є визначальним встановлення конкретної особи, яка безпосередньо здійснила незаконну рубку, оскільки предметом оцінки у відповідному спорі є, насамперед, належність виконання постійним лісокористувачем його власного, встановленого законом обов`язку щодо забезпечення охорони та збереження лісу.

Колегія суддів зауважує, що для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану незаконною рубкою дерев невстановленими особами, не є необхідним встановлення обвинувальним вироком суду конкретного працівника лісокористувача, який вчинив кримінальне правопорушення.

Саме тому посилання апелянта на статтю 62 Конституції України та положення кримінального процесуального законодавства щодо встановлення вини особи вироком суду є безпідставним.

Відсутність встановленої особи, яка безпосередньо здійснила незаконну рубку, не звільняє постійного лісокористувача від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо встановлено факт неналежного виконання ним покладених законом обов`язків щодо охорони та збереження лісу.

Колегія суддів також не приймає доводи апелянта про те, що введення в Україні воєнного стану, закриття повітряного простору, дія комендантської години та обмеження, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303, виключали можливість належного виконання відповідачем обов`язків щодо охорони лісів.

Постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 стосується припинення проведення заходів державного нагляду (контролю) та державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану.

Водночас обов`язок постійного лісокористувача щодо охорони та захисту лісу не є заходом державного нагляду (контролю) у розумінні зазначеної постанови.

Такий обов`язок безпосередньо випливає із норм лісового законодавства та покладається на відповідача саме як на постійного лісокористувача.

Закриття повітряного простору України не позбавляло відповідача можливості застосовувати інші передбачені законодавством та організаційно можливі заходи щодо охорони і захисту лісових насаджень, протилежного суду не доведено.

Колегія суддів також враховує, що відповідачем не подано належних та допустимих доказів того, що незаконна порубка дерев була здійснена саме у нічний час, тобто у період дії комендантської години.

За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про доведеність наявності усіх необхідних умов для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді обов`язку відшкодувати шкоду, завдану порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та правильності його висновків, а фактично зводяться до власного тлумачення апелянтом норм матеріального і процесуального права та незгоди з оцінкою наявних у справі доказів.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 у справі № 908/8/25 ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, підстави для його скасування або зміни відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

В даній справі колегія суддів дійшла висновку, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 у справі № 908/8/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України” на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 у справі № 908/8/25 на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 62 379,15 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України” на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 у справі № 908/8/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 у справі № 908/8/25 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 62 379,15 грн. покласти на Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України”.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 14.10.2026

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус